Судова практика Верховного Суду: правові позиції

«Про підтвердження трудового стажу застрахованої особи у разі розміщення підприємства, установи, організації на непідконтрольній українській владі території У виняткових випадках визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу. Відсутність у відповідача можливості здійснити перевірку відомостей на підприємстві, яке знаходиться на непідконтрольній українській владі території, не може бути підставою для відмови особі в реалізації наявного права на пенсійне забезпечення Соціальний захист державою осіб, які мають право на їх забезпечення в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, охоплює комплекс заходів, які здійснює держава в межах її соціально-економічних можливостей. Тобто за умови підтвердження трудового стажу громадянин України наділений правом на відповідний соціальний захист із боку держави, яка в особі своїх органів не може відмовляти в його наданні з формальних підстав. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/1679»

«Про застосування положень пункту 3 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» Дія Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» спрямована на врегулювання відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів та передбачає внесення змін до податкового законодавства та за своєю метою та змістом цей Закон покликаний врегулювати саме податкові, а не будь-які інші правовідносини, зокрема і ті, які виникають у сфері містобудівної діяльності. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/4918»

«Про вимоги до рішення про тимчасове припинення обігу харчових продуктів Рішення про тимчасове припинення обігу харчових продуктів ухвалюється в разі, якщо такий обіг становить загрозу для життя та/або здоров’я людини. Рішення про тимчасове припинення обігу харчових продуктів повинно обмежувати відповідну господарську діяльність лише в частині, що є необхідною та достатньою для усунення загрози для життя та/або здоров’я людини, і має визначати, який конкретний вид діяльності підлягає тимчасовому припиненню та з використанням якої потужності (її частини). Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/8305»

«Про незастосовність постанови КМУ № 168 до грошового забезпечення військовослужбовців, відряджених до державних органів, установ та організацій Грошове забезпечення військовослужбовців, відряджених до державних органів, установ та організацій, виплачується відповідно до спеціального порядку, встановленого постановою Кабінету Міністрів України № 104, а не за загальними правилами виплат військовослужбовцям під час дії воєнного стану, передбаченими постановою Кабінету Міністрів України № 168. Здійснено відступ від висновків, викладених колегіями суддів ВП КАС ВС у постановах від 29.02.2024 у справі № 320/2090/23 та від 07.03.2024 у справі № 320/10293/22, щодо ототожнення порядку та умов виплати грошового забезпечення військовослужбовців та військовослужбовців, відряджених до державних органів, установ та організацій. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/14444»

«Про належного відповідача у спорах щодо стягнення середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення про поновлення прокурора на посаді Оскільки стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на посаді є спеціальним видом відповідальності роботодавця, а саме особи, яка зобов’язана судовим рішенням та/або в силу закону видати наказ про поновлення незаконно звільненого працівника на посаді, то належним відповідачем, який, відповідно до статті 236 КЗпП України, має нести відповідальність за затримку виконання рішення суду про поновлення працівника на посаді, є уповноважений орган (його посадова особа), до повноважень якого, в силу відповідного закону, належить вирішення питання про поновлення працівника на посаді. У розумінні статті 236 КЗпП України власником (уповноваженим органом), який має обов’язок видати наказ (розпорядження) про поновлення прокурора на адміністративній посаді, є Генеральний прокурор, а відтак, витрати щодо виплати середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення про поновлення його на посаді повинен нести саме Офіс Генерального прокурора як установа, у якій Генеральний прокурор виконує свої управлінські функції та яка є головним розпорядником бюджетного фінансування, а тому є належним відповідачем у таких спорах. Здійснено відступ від висновків, викладених колегіями суддів ВП КАС ВС у постановах від 08.12.2022 у справі № 280/2481/21 та від 23.03.2023 у справі № 420/8539/21, щодо застосування ст. 236 КЗпП України стосовно того, що оскільки обласною прокуратурою нараховувалася та виплачувалась заробітна плата позивачу (прокурору, що займав адміністративну посаду в обласній прокуратурі), відповідач (обласна прокуратура) є розпорядником коштів згідно з кошторисами та щомісячними розписами видатків, затверджених Генеральним прокурором, у межах видатків, затверджених у Державному бюджеті України, а тому є належним відповідачем щодо позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу (під час затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі). Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/14022»

«Про наявність вичерпного переліку умов для відчуження об’єктів права приватної власності для суспільних потреб У разі неотримання згоди власника земельної ділянки з викупом для суспільних потреб вона може бути примусово відчужена в державну чи комунальну власність лише як виняток із мотивів суспільної необхідності та винятково під розміщення, зокрема, об’єктів, пов’язаних із видобуванням корисних копалин загальнодержавного значення. Тобто визначальними рисами такого відчуження є винятковість, наявність суспільної необхідності та мета – розміщення визначених об’єктів, а саме: об’єктів національної безпеки та оборони; лінійних об’єктів та об’єктів транспортної та енергетичної інфраструктури (доріг, мостів, естакад, магістральних трубопроводів, ліній електропередачі, аеропортів, морських портів, нафтових і газових терміналів, електростанцій) та об’єктів, необхідних для їх експлуатації; об’єктів, пов’язаних із видобуванням корисних копалин загальнодержавного значення; об’єктів природно-заповідного фонду; кладовищ. Положення Закону України «Про відчуження земельних ділянок, інших об’єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності» дають підстави для висновку про наявність вичерпного переліку умов для відчуження об’єктів права приватної власності для суспільних потреб, а саме: на підставі та в порядку, визначеному законом, за умови повного рівноцінного відшкодування особі його вартості або надання їй рівноцінної земельної ділянки чи об’єкта нерухомого майна. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/4679»

«Про умови для відчуження об’єктів права приватної власності для суспільних потреб Визначальними рисами відчуження земельної ділянки в державну чи комунальну власність без згоди власника з викупом для суспільних потреб є винятковість, наявність суспільної необхідності та мета – розміщення, зокрема, об’єктів, пов’язаних із видобуванням корисних копалин загальнодержавного значення. Перелік умов для відчуження об’єктів права приватної власності для суспільних потреб є вичерпним, а саме: на підставі та в порядку, визначеному законом, за умови повного рівноцінного відшкодування особі його вартості або надання рівноцінної земельної ділянки чи об’єкта нерухомого майна. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/3714»

«Про відсутність впливу змін, внесених Постановою № 793 до Постанови №168, щодо визначення розміру додаткової винагороди Зміст, внесених Постановою від 07.07.2022 № 793 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 р. № 168» , змін до Постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 р. № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» в частині визначення розміру додаткової винагороди «до 30 000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць» замість « 30 000 гривень щомісячно» не свідчить про те, що такі зміни вплинули на розмір додаткової винагороди, адже за загальним правилом заробітна плата (грошове забезпечення) виплачується щомісячно за фактично відпрацьований час, тому визначена Урядом «пропорційність» із прив`язкою до місячного періоду фактично передбачає виплату додаткової винагороди в розмірі 30 000 гривень на місяць за умови відпрацювання норми робочого часу відповідного місяця. Здійснено відступ від висновку, викладеного у цьому судовому рішенні, щодо ототожнення порядку та умов виплати грошового забезпечення військовослужбовців та військовослужбовців, відряджених до державних органів, установ та організацій. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/9808»

«Про зміст конструкції "місце торгівлі" в значенні статті 1 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» Стаття 1 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» визначає, що місце торгівлі – це місце реалізації товарів, зокрема, на розлив, в одному торговому приміщенні (будівлі) за місцем його фактичного розташування, для тютюнових виробів та пива – без обмеження площі, для алкогольних напоїв, крім пива, – торговельною площею не менше 20 квадратних метрів, обладнане реєстраторами розрахункових операцій (незалежно від їх кількості) або де є книги обліку розрахункових операцій (незалежно від їх кількості), у яких фіксується виручка від продажу алкогольних напоїв та тютюнових виробів незалежно від того, чи оформляється через них продаж інших товарів. Місцем торгівлі може вважатися місце реалізації товарів, по-перше, в одному торговому приміщенні (будівлі) за місцем його фактичного розташування, по-друге, обладнане реєстраторами розрахункових операцій або де є книги обліку розрахункових операцій, у яких фіксується виручка від продажу алкогольних напоїв. Відкритий майданчик не може вважатися місцем торгівлі алкогольними напоями в розумінні вказаної статті. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/4211»

«Про непоширення Закону України від 05.04.2007 № 877-V на правовідносини, що виникають під час здійснення заходів державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення Дія Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" від 05.04.2007 № 877-V не поширюється на відносини, що виникають під час здійснення заходів державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/5886»

«Зупинення дії закону про індексацію як підстава для відсутності обов'язку виплати індексації грошового забезпечення Якщо дію Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» зупинено на відповідний бюджетний період (зокрема у 2023 році), у суб'єкта владних повноважень (військової частини) відсутній обов'язок нараховувати та виплачувати індексацію-різницю грошового забезпечення військовослужбовця за цей період. Невиплата такої індексації в цей час не утворює протиправної бездіяльності. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/14665»

«Про виплату середнього заробітку за весь час затримки до дня фактичного розрахунку з працівником Приписи частини першої статті 116, частини першої статті 117 КЗпП України (у редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин) установлюють загальне правило, згідно з яким у випадку звільнення працівника власник або уповноважений ним орган зобов`язаний виплатити йому всі належні суми у день звільнення, а якщо в указаний строк цього не було зроблено з вини власника або уповноваженого ним органу, то підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь затримки до дня фактичного розрахунку. Межі дії диспозиції частини першої статті 117 КЗпП України визначені її гіпотезою, яка указує на умови, за наявності яких уступає в дію правило про виплату середнього заробітку за весь час затримки до дня фактичного розрахунку. Обставини, з настанням яких необхідно здійснювати це правило, пов`язані з фактами звільнення працівника та невиплатою йому з вини власника або уповноваженого ним органу належних сум у день звільнення. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/13449»

«Про вимоги до рішення про відмову у перетинанні державного кордону України Рішення про відмову у перетинанні державного кордону громадянину України при виїзді з України повинно містити конкретну законну підставу та її фактичне підтвердження. Внутрішнє припущення (сумнів) посадової особи щодо паспортного документа не може підміняти встановлення юридично значимого факту: або відсутності дійсного документа, або наявності іншої визначеної законом підстави для відмови. Наявність такої підстави має бути доведена та відображена у мотивувальній частині рішення про відмову, інакше рішення не відповідає вимогам обґрунтованості. Фіксація у висновку поглибленої перевірки «сумнівів щодо дійсності документа» не формує правової презумпції його недійсності і не може автоматично трансформуватися у підставу відмови з мотиву «відсутності дійсного паспортного документа, який дає право на перетин кордону», оскільки наявність сумніву є підставою для перевірочних дій, проте не є доказом недійсності як юридичного факту. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/13447 Про вилучення паспортного документа та встановлення його недійсності Вилучення паспорта для виїзду за кордон (як процесуальна дія під час прикордонного контролю) не є тотожним встановленню юридичного факту недійсності паспортного документа. Сам факт його вилучення не створює правового наслідку «відсутності дійсного паспортного документа, який дає право на перетин кордону», якщо недійсність не встановлена у передбаченому законом порядку та не підтверджена належними доказами. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/13448»