Судова практика Верховного Суду: правові позиції

«Щодо змісту віндикаційного позову Змістом віндикаційного позову є повернення саме тієї речі, яка вибула із законного володіння власника та збереглася в натурі. У разі загибелі індивідуально визначеного майна власник (законний володілець) може вимагати лише відшкодування збитків. Водночас питання про можливість повернення індивідуально визначеної речі, яка зазнала змін, переробки, має вирішуватися залежно від характеру таких змін, їх істотності Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/2526»

«Щодо здійснення повторного перегляду судового рішення, яке вже було переглянуто в апеляційному та касаційному порядку відповідно до положень ГПК України в редакції, чинній до 15.12.2017, та набрало законної сили ОП КГС ВС дійшла висновку, що ГПК України у редакції, яка була чинною до 15.12.2017, не передбачав можливості повторного апеляційного чи касаційного перегляду судового рішення, в тому числі і за скаргою особи, яка не брала участі у справі, навіть якщо господарський суд вирішив питання про її права та обов'язки. Разом з тим ГПК України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" передбачено, що учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції (частина перша статті 254 кодексу). Однак, розділ ХІ "Перехідні положення" ГПК України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII не передбачає повторного апеляційного перегляду судових рішень, які були переглянуті в апеляційному порядку за правилами ГПК України у редакції, яка була чинною до 15.12.2017. Відтак, здійснення перегляду судового рішення, яке набрало законної сили і є чинним, є порушенням принципу правової певності, оскільки таке рішення не може бути поставлено під сумнів, а здійснення перегляду цього рішення не є виправданим та обґрунтованим, оскільки може мати наслідком порушення прав інших осіб, які покладаються на чинність рішення, здійснюючи свої права та обов'язки протягом усього часу чинності цього рішення. Оскільки апеляційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає апеляційному оскарженню, апеляційний суд мав відмовити у відкритті апеляційного провадження на підставі пункту 1 частини першої статті 261 ГПК України. Таким чином, ОП КГС ВС дійшла висновку про відступлення від висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 06.08.2018 у справі № 910/14369/16 про те, що особа, яка не брала участі у справі, однак вважає, що рішенням місцевого господарського суду вирішено питання про її права, інтереси та (або) обов'язки і яке вже було переглянуто та залишено без змін судами апеляційної та касаційної інстанцій, може звернутися з відповідною апеляційною скаргою до суду апеляційної інстанції. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/4387»

«З ВІДСТУПОМ! Щодо порядку визначення складу суду при повторному автоматизованому розподілу справ У випадках, передбачених процесуальним законом, що унеможливлюють участь судді-доповідача та суддів, які не є суддями-доповідачами, у справі (самовідвід, відвід), повторний автоматизований розподіл здійснюється на підставі відповідної ухвали суду за розпорядженням керівника апарату чи заступника керівника апарату в загальному порядку, передбаченому Положенням про автоматизовану систему документообігу суду та Тимчасовими засадами використання автоматизованої системи документообігу суду та визначення складу суду у Верховному Суді. ОП КГС ВС відступив від висновку висновку КГС ВС, викладеного в ухвалі від 07.11.2022 у справі № 910/5172/19 щодо можливості визначення складу суду ухвалою суду та передачі справи після задоволення заяви про самовідвід колегії суддів у такій спосіб. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/11450»

«Автоматична індексації нормативно-грошової оцінки землі Розмір орендної плати визначається у договорі, а її обчислення (для сплати) здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором. Законодавчо не передбачено автоматичної зміни розміру орендної плати за договором оренди землі з урахуванням щорічної індексації нормативної грошової оцінки. Сторони договору оренди землі можуть передбачити саме автоматичну щорічну індексацію нормативної грошової оцінки для визначення розміру орендної плати за договором оренди землі. Проте у такому разі, зважаючи на природу індексації, одночасна подвійна індексація орендної плати та індексація нормативної грошової оцінки не повинна застосовуватися. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/1369»

«Визначення дійсної ринкової вартості майна під час проведення виконавчих дій Сторони виконавчого провадження під час здійснення виконавчих дій не позбавлені можливості заявляти клопотання про визначення вартості майна, зокрема, визначення іншої ціни предмета іпотеки, ніж та що була зазначена в резолютивній частині рішення суду, якщо вартість майна змінилася. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/1553»

«Перехід права власності на земельну ділянку у випадку переходу права власності на об’єкт нерухомості (ст. 120 ЗК України у редакції, чинній у період із 1 січня 2002 року до 20 червня 2007 року ), розміщений на земельній ділянці Велика Палата Верховного Суду підтримала правовий висновок Верховного Суду України щодо застосування статті 120 ЗК України (у редакції, чинній у період із 1 січня 2002 року до 20 червня 2007 року), визначивши, що у випадку переходу у встановленому законом порядку права власності на об’єкт нерухомості, розміщений на земельній ділянці, що перебуває у власності особи, яка відчужила зазначений об’єкт нерухомості, у набувача останнього право власності на відповідну земельну ділянку виникає одночасно із виникненням права власності на такий об’єкт, розміщений на цій ділянці. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на розміщену на ній нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об’єкта права власності. Якщо сторони в договорі, спрямованому на відчуження будинку, не обумовили розміру земельної ділянки, на якій такий будинок розташований, то встановлення розміру здійснюється відповідно до нормативів, визначених у цій місцевості, та мети, з якою земельна ділянка використовується Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/524 Перехід права оренди земельної ділянки при відчуженні будівлі за умови наявності зареєстрованого права оренди у продавця Згідно з імперативними вимогами статті 125 ЗК України від однієї особи до іншої особи за правилами статті 120 цього Кодексу та частини третьої статті 7 Закону України «Про оренду землі» не може перейти право оренди земельної ділянки, яке у попереднього землекористувача ще не виникло станом на час відчуження ним будівель, розташованих на цій земельній ділянці, незалежно від дати укладення договору оренди земельної ділянки, оскільки виникненням права оренди є момент державної реєстрації цього речового права, а не дата укладення договору оренди. Відсутність у продавця будівлі на момент її відчуження зареєстрованого права оренди земельної ділянки, на якій розташована ця будівля, унеможливлює як перехід такого права оренди до покупця будівлі (відповідача) за правилами частини 3 статті 7 Закону України «Про оренду землі», так і заміну сторони у зобов’язанні. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/14285»

«Сільська, селищна, міська рада є автоматично в силу закону особою, яка управляє такою спадщиною за місцезнаходженням земельної ділянки, без додаткового укладення договору на управління спадщиною У разі відсутності спадкоємців або виконавця заповіту особою, яка управляє спадщиною, до складу якої входить земельна ділянка, є сільська, селищна, міська рада за місцезнаходженням такої земельної ділянки. Таким чином, відповідна сільська, селищна, міська рада є автоматично в силу закону особою, яка управляє такою спадщиною за місцезнаходженням такої земельної ділянки, без додаткового укладення договору на управління спадщиною. При цьому в даному випадку не має значення, знаходиться дана земельна ділянка в межах населеного пункту чи за його межами, головне, що на території відповідної ради. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/2114»