ПОСТАНОВА Касаційний господарський суд ВС у справі № 920/1402/21(920/1100/22)
- Категорія спору:
- купівлі - продажу
- Згадані норми:
- Конституція України, ст. 13 · Конституція України, ст. 41 · ЦК України, ст. 3 · ЦК України, ст. 13
Швидкий пошук рішень і виділених правових позицій Великої Палати та касаційних судів Верховного Суду. Фільтруйте за галузями права, переглядайте повні тексти та копіюйте реквізити рішень для процесуальних документів.
AI-пошук судової практики та аналіз правових позицій під вашу ситуацію. Інструмент безкоштовний, без щомісячних платежів і посередників.
«Щодо порядку визначення вартості або оцінки майна, яке передається виконавцем на реалізацію Виконавець передає майно на реалізацію за ціною, встановленою судовим рішенням, без проведення визначення вартості чи оцінки такого майна, крім рішень про конфіскацію майна Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/4152 Застосування висновку про вартість об’єкта приватизації на дату укладення договору купівлі-продажу як визначального критерію для встановлення ціни викупу Ціна викупу об’єкта приватизації визначається за результатами незалежної оцінки відповідно до законодавства і не обмежується роком ухвалення рішення про приватизацію. У визначенні вартості викупу об’єкта приватизації вирішальною є дійсність висновку про вартість об’єкта приватизації на дату укладення договору купівлі-продажу об’єкта, що підлягає приватизації шляхом викупу. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/13116»
«Для визнання договору недійсним (фіктивним) ознака фіктивності має бути притаманна діям усіх сторін правочину Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків. Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину. Угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом. Фіктивний правочин є недійсним незалежно від мети його укладення, оскільки сторони не мають на увазі настання правових наслідків, що породжуються відповідним правочином. Таким може бути визнаний будь-який правочин, в тому числі нотаріально посвідчений. Якщо сторони не вчинили жодних дій на виконання фіктивного правочину, господарський суд приймає рішення лише про визнання фіктивного правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі коли на виконання правочину було передано якесь майно, такий правочин не може розцінюватися як фіктивний. Саме лише невчинення сторонами тих чи інших дій на виконання правочину не означає його фіктивності. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін. З урахуванням того, що фіктивний правочин не спрямований на набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків, він не створює цивільно-правових наслідків незалежно від того, чи він був визнаний судом недійсним. Під час розгляду відповідних справ суд має враховувати, що ознака фіктивності має бути притаманна діям усіх сторін правочину. Якщо хоча б одна з них намагалася досягти правового результату, такий правочин не може визнаватися фіктивним. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення. Отже, для визнання зобов'язання таким, що вчинено фіктивно, закон вимагає наявності таких умов: вина осіб, яка має прояв у формі умислу, спрямованого на вчинення фіктивного договору; такий умисел повинен виникнути у сторін до моменту укладення договору; метою укладення такого договору є відсутність правових наслідків, обумовлених у договорі. Відсутність хоча б однієї із цих умов не дає підстав стверджувати, що зобов'язання вчинялося фіктивно. У фіктивних правовідносинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву. ОП КГС ВС дійшла висновку про відсутність підстав для відступлення від висновку щодо застосування статті 234 ЦК України у подібних правовідносинах. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/4522»
«Основна форма прояву щирого каяття. Приховування суттєвих обставин злочину як обставина, що вказує на відсутність щирого каяття Основною формою прояву щирого каяття є повне визнання особою своєї вини та правдива розповідь про всі відомі їй обставини вчиненого злочину. Якщо особа приховує суттєві обставини вчиненого злочину, що значно ускладнює його розкриття, визнає свою вину лише частково для того, щоб уникнути справедливого покарання, її каяття не можна визнати щирим, справжнім. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/113»
«Витребування (переведення прав) частки не є єдино можливим способом захисту прав позивача - колишнього учасника товариства, що був виключений, у спорі з учасниками, які вступили до товариства Витребування (переведення прав) частки не є єдино можливим способом захисту прав позивача у спорі з учасниками, які вступили до товариства. Навпаки такі способи захисту застосовуються у чітко визначених законом випадках, зокрема: якщо відповідач незаконно заволодів часткою позивача (належним способом захисту є витребування частки у особи, що незаконно заволоділа без відповідної правової підстави відповідно до ст. 387 ЦК України); якщо порушено переважне право учасником на придбання частки (належним способом захисту є переведення прав покупця); якщо частка була набута безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати (належним способом захисту є витребування від добросовісного набувача у всіх випадках відповідно до ч. 2 ст. 388 ЦК України); якщо частка була набута оплатно в особи, яка не мала права його відчужувати (належним способом є витребування від добросовісного набувача у випадках, передбачених у ч.1 ст. 388 ЦК України). Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/14366»
«Щодо дійсності договору управління нерухомим майном, обтяженим іпотекою та укладеним без згоди іпотекодержателя Здійснивши системний аналіз положень частини першої статті 1 та абзацу 4 частини третьої статті 9 Закону України "Про іпотеку", ОП КГС ВС дійшла висновку, що законодавцем передбачено перелік договорів, укладення яких прямо заборонено без згоди іпотекодержателя та визначено наслідки їх недійсності згідно з частиною третьою статті 12 цього Закону. Договір управління не включено до такого переліку, незважаючи на те, що положення управителя завжди до якоїсь міри пов'язані з переданням предмета управління – майна установника управління у користування управителя. Отже, законодавцем допускається передання власником-іпотекодавцем належного йому нерухомого майна, що є предметом договору іпотеки, в управління третій особі на підставі договору управління майном в силу частини першої статті 1039 ЦК України з обов'язком щодо попередження управителя про правовий режим майна, яке передається в управління, як такого, що є предметом обтяження (частина друга статті 1039 ЦК України) та з врахуванням обсягу обмеження прав власника за договором іпотеки. З огляду на викладене ОП КГС ВС не вважає за необхідне відступати від висновку, викладеного Верховним Судом у справах № 916/144/18 та № 916/145/18 про відсутність правових підстав для визнання нікчемним (недійсним) договору управління нерухомим майном саме з підстав, передбачених частиною третьою статті 12 Закону України "Про іпотеку". Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/4447»
«Місце затримки вантажів з вини одержувача (відправника) не впливає на нарахування залізницею збору за зберігання вантажів, зокрема у двократному розмірі, та його сплату Збір за зберігання вантажу у вагонах незалежно від місця їх затримки, якщо вона сталася з вини одержувача, залізницею нараховується за весь період затримки понад термін безоплатного користування за регульованим тарифом за фактом затримки вагонів, що слідують за адресою одержувача. Збір за зберігання вантажів, у тому числі збільшений до двократного розміру, сплачується незалежно від місця затримки вантажів (на станції призначення чи на підходах до неї, якими можуть бути проміжні станції, на прикордонних, припортових станціях, тощо), коли доставка вантажу на станцію призначення є ускладненою з вини одержувача (відправника). Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/1416»
«Повернення виконавчого документа стягувачу внаслідок безрезультатності або неможливості розшуку майна боржника Висновок щодо безрезультатності або неможливості розшуку майна боржника може бути обґрунтованим лише тоді, коли державний виконавець повністю реалізував надані йому права, застосував усі можливі (передбачені законом) заходи для досягнення необхідного позитивного результату Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/4148»
«Положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів Аналіз положень статей 256, 257, 261, 267 ЦК України дає підстави для висновку про те, що положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів. До таких позовів поширюється положення стаття 257 ЦК України щодо загальної позовної давності, і на підставі частини першої статті 261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб’єктів владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/2958»
«Щодо розгляду апеляційної скарги, поданої особою, яка не брала участі в розгляді справи судом першої інстанції, у разі подання позивачем заяви про відмову від позову Системний аналіз норм частини першої статті 17, частини першої статті 254, частини першої статті 272, частини другої статті 261, пункту 3 частини першої статті 264 ГПК України дає підстави для висновку, що при розгляді апеляційної скарги, поданої особою, яка не брала участі в розгляді справи судом першої інстанції і яка вважає, що місцевим господарським судом вирішено питання про її права та обов'язки, суд апеляційної інстанції, перевіривши матеріали апеляційної скарги на предмет їх відповідності статтям 258, 259 ГПК України та за відсутності підстав для залишення апеляційної скарги без руху, повернення апеляційної скарги чи для відмови у відкритті апеляційного провадження з інших підстав, відкриває апеляційне провадження за апеляційною скаргою такої особи та має належним чином дослідити і встановити, чи вирішив суд в оскаржуваному рішенні питання про права, інтереси та (або) обов’язки заявника апеляційної скарги. Разом з тим, якщо апеляційним судом буде встановлено, що права, інтереси та (або) обов’язки третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору оскаржуваним судовим рішенням не порушені та що питання про її права, інтереси та (або) обов’язки у справі судом першої інстанції не вирішувалися, то апеляційний господарський суд не позбавлений права закрити апеляційне провадження на підставі пункту 3 частини першої статті 264 ГПК України. Зазначений правовий висновок викладений у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.01.2020 у справі № 925/1600/16 і підстав для відступлення від цього висновку суд не вбачає. Прийняття апеляційним судом відмови від позову і визнання нечинним рішення суду першої інстанції під час апеляційного перегляду в порядку статті 272 ГПК України не створює процесуальної колізії, оскільки судові рішення апеляційної та касаційної інстанцій, прийняті після рішення суду першої інстанції, яке надалі визнано нечинним, автоматично втрачають юридичну силу та не можуть мати жодних правових наслідків. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/4462»
Виключна правова проблема, міжюрисдикційні спори
Спори з ТЦК, податковою, митницею, перерахунок пенсій
Банкрутство підприємств, договірні зобов'язання, корпоративні спори
Спадкові справи, аліменти, поділ майна, нерухомість
Кваліфікація правопорушень, запобіжні заходи, обшуки
Точний розрахунок за ст. 4 ЗУ «Про судовий збір» для всіх інстанцій
Обчислення компенсації адвокатських витрат за ст. 137 ЦПК / 126 ГПК
Розрахунок за ст. 625 ЦКУ з офіційними індексами інфляції Держстату
Розрахунок неустойки за подвійною обліковою ставкою НБУ
Частка від доходу та гарантований мінімум на дитину 2026
Розрахунок бойових 30/100 тис. грн та одноразової допомоги
База судової практики PravoPro.com.ua містить постанови Великої Палати Верховного Суду та чотирьох касаційних судів (КГС, КАС, КЦС, ККС). Для перевірених матеріалів система окремо показує правовий висновок щодо застосування норм матеріального і процесуального права та формує бібліографічне посилання для процесуальних документів.
Висновки Верховного Суду щодо застосування норм права враховуються іншими судами. Для суб'єктів владних повноважень діє правило, визначене ч. 5 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
В один клік копіюйте реквізити рішення для подальшої перевірки та включення у позовні заяви, відзиви й апеляційні скарги.
Рішення щодо аліментів, пенсій, штрафів, 3% річних чи збитків поєднані з відповідними юридичними калькуляторами PravoPro.
Знайдіть перевіреного адвоката у вашому місті зі спеціалізацією у відповідній судовій палаті та перевірте його свідоцтво у реєстрі ЄРАУ.