Судова практика Верховного Суду: правові позиції

«Щодо повноважень суду касаційної інстанції скасовувати рішення про права, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі Повноваження скасувати судове рішення з направленням справи на новий розгляд, якщо суд нижчої інстанції прийняв рішення про права, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі (п. 8 ч. 1 ст. 310 ГПК України), суд касаційної інстанції здійснює незалежно від вимог та доводів касаційної скарги, а також незалежно від того, чи звернулась з касаційною скаргою особа, про права, інтереси та (або) обов`язки якої суд нижчої інстанції ухвалив рішення. ВП ВС відступила від висновку, викладеного у постановах КЦС ВС від 16 червня 2022 року у справі № 569/20510/19, від 05 квітня 2023 року у справі № 521/8184/20 про те, що скасування судових рішень на підставі п. 8 ч. 1 ст. 411 ЦПК України можливе саме за скаргою особи, яка не брала участі у справі, але суд вирішив питання про її права, свободи, інтереси; проте така особа не скористалась своїм правом на апеляційне та касаційне оскарження судового рішення, а також схожих висновків у постанові КГС ВС від 03 вересня 2020 року у справі № 910/17662/19. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/13909 Рішення, що прийняте про права, інтереси та (або) обов’язки особи, яка не була залучена до участі у справі Висновки суду про права, інтереси та (або) обов`язки особи можуть міститись в мотивувальній та резолютивній частині рішення. Ці висновки мають різне значення. Саме резолютивна частина рішення містить присуд, який в силу обов`язковості судового рішення як конституційної засади судочинства є обов`язковим до виконання. Тобто рішенням суду про права, інтереси та (або) обов'язки особи, не залученої до участі у справі, є рішення, резолютивна частина якого містить обов'язковий до виконання присуд, спрямований на таку особу. ВП ВС відступила шляхом уточнення від висновків, викладених у постанові ОП КГС ВС від 21 лютого 2019 року у справі № 908/1141/15-г та постанові ВП ВС від 03 квітня 2024 року у справі № 916/4093/21 (п. 108) у частині посилання на те, що рішення є таким, що прийняте про права, інтереси та (або) обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо у його мотивувальній частині містяться висновки суду про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/13913 Визначення суб’єктного складу у справах за позовами прокурора про оспорення передання органом місцевого самоврядування майна у приватну власність Звертаючись до суду з позовом, прокурор має визначити, на захист яких саме інтересів він звертається – інтересів держави в цілому чи інтересів територіальної громади. Якщо прокурор звертається з позовом, який має на меті оспорити передання органом місцевого самоврядування майна у приватну власність особи, то залежно від того, на захист якого інтересу подано позов (держави в цілому як власника чи територіальної громади як власника), має бути визначено позивача і коло відповідачів. Якщо прокурор захищає суто інтереси територіальної громади, то вона в особі відповідного органу місцевого самоврядування є позивачем за таким позовом, навіть якщо за твердженням прокурора, саме внаслідок незаконних дій (рішення, правочину) цього органу порушено інтереси громади. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/13914 Щодо необхідності оспорювання правочину про відчуження майна як підстави для його витребування У випадку, коли майно, відчужене за правочином, намагається повернути собі сторона цього правочину, то вона для цього повинна мати підставу діяти всупереч власному волевиявленню, втіленому у цьому правочині, тобто мають бути підстави для визнання правочину недійсним і він має бути визнаний судом недійсним. Натомість, якщо власник домагається у суді повернення йому майна, яке вибуло з його володіння поза його волею, стало предметом правочинів з відчуження, стороною яких він не був, належним способом захисту є лише витребування цього майна. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/13916 Врахування судом факторів, з якими закон пов’язує можливість віндикації майна (ст. 388 ЦК України), стосовно кожного набувача у ланцюгу набувачів цього майна Фактори, з якими закон (стаття 388 ЦК України) пов’язує можливість віндикації майна, є добросовісність (недобросовісність) набувача майна, та наявність обставин, за яких витребування можливе також у добросовісного набувача. Кожен з цих факторів досліджується послідовно стосовно кожного набувача у ланцюгу набувачів, якщо про існування відповідних обставин стверджує сторона, яка несе тягар їх доведення. Тобто якщо майно було набуто добросовісним набувачем за відплатним правочином і за положеннями статті 388 ЦК України воно не могло бути витребуване у цієї особи власником, то подальше розпорядження цією особою майном (в тому числі відчуження його за безвідплатним правочином) не створює підставу для витребування у нового набувача. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/13917»