ПОСТАНОВА Касаційний адміністративний суд ВС у справі № 120/1966/21-а

розглянув у порядку письмового провадження в касаційній інстанції справу за позовом ОСОБА_1 до Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Вінниці Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) про визнання дій протиправними, стягнення матеріальної та моральної шкоди, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Сьомого апеляційного адміністративного суду від 14 січня 2022 року, постановлену у складі колегії суддів: Сушка О.О. (доповідач), Залімського І.Г., Сторчака В.Ю., І. Установлені судами фактичні обставини справи, короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанції

1. ОСОБА_1 (далі- ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовом до Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Вінниці Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) про визнання дій протиправними, стягнення матеріальної шкоди в сумі 666080 грн. і моральної шкоди в сумі 1000000 грн.

2. Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 10 вересня 2021 року позов залишено без розгляду.

3. Позивач оскаржив це рішення в апеляційному порядку.

4. Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 10 грудня 2021 року визнано неповажними причини пропуску позивачем строку на апеляційне оскарження ухвали Вінницького окружного адміністративного суду від 10 вересня 2021 року. У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на апеляційне оскарження ухвали Вінницького окружного адміністративного суду від 10 вересня 2021 року відмовлено.

5. Крім того, ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 10 грудня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 10 вересня 2021 року залишено без руху у зв`язку з пропуском строку апеляційного оскарження та надано ОСОБА_1 строк для усунення недоліків поданої апеляційної скарги протягом десяти днів з дня вручення копії цієї ухвали шляхом надання заяви про поновлення строку та вказати інші підстави для його поновлення.

6. У межах строку, встановленого судом, апелянт подав заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження судового рішення. У поданій на виконання вимог даної ухвали заяві про поновлення строку на апеляційне оскарження судового рішення апелянт вказує підстави, які вже наводились у клопотанні про поновлення такого строку при подачі 15.11.2021 року апеляційної скарги до суду, які визнані апеляційним судом неповажними. Так, апелянт зазначив, що він помилково та передчасно звернувся до Верховного Суду з метою пришвидшення занадто затягнутого процесу розгляду справи. Також апелянт зазначив, що з 01.11.2021 по 12.11.2021 знаходився на стаціонарному лікуванні за електронним направленням сімейного лікаря від 28.10.2021.

7. Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 14 січня 2022 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 10 вересня 2021 року.

7.1. При цьому, судом апеляційної інстанції зазначено, що апелянтом до заяви не додано нових доказів підтвердження поважності причин пропуск строку апеляційного оскарження, крім тих, що вже надавались суду.

ІІ. Провадження в суді касаційної інстанції

8. Позивач, вважаючи судове рішення суду апеляційної інстанції ухваленим із порушенням норм процесуального права, подав касаційну скаргу.

9. У касаційній скарзі просить скасувати оскаржуване судове рішення та задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

10. В обґрунтування касаційної скарги вказує, що судом апеляційної інстанції застосовано норму матеріального права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме у постанові Верховного Суду від 22 липня 2021 року у справі №640/18290/19 (висновок про те, що при обмеженні, зокрема, апеляційного оскарження судового рішення порушується принцип справедливого та публічного суду, що суперечить Європейській конвенції про захист прав людини і основних свобод 1950року, яка ратифікована Законом України від 17липня 1997 року № 475/97. Основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права. Невиконання судом апеляційної інстанції своїх, законодавчо закріплених, обов`язкових повноважень щодо перегляду рішення суду першої інстанції, нівелює можливість у поновлені порушених прав та обмежує право доступу до суду (доступу до суду апеляційної інстанції), яке передбачено Конституцією України та Європейською Конвенцією про захист прав людини і основних свобод), від 10 грудня 2020 року у справі №509/3882/16-а (висновок про те, що враховуючи особливий статус суду в системі органів, що забезпечують правовий порядок, суд зобов`язаний реагувати на випадки очевидних, умисних або системних порушень закону), від 20 вересня 2018 року у справі №826/12737/17 (висновок про те, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень).

10.1. Крім того, скаржник зазначає, що залишення протизаконного рішення суду першої інстанції, прийнятого, незважаючи на обов`язковість виконання судових рішень, які мають силу закону шляхом перекручування фактів, неправильного застосування формальних підстав для відмови у апеляційному перегляді - дія несумісна з верховенством права. Кожен має право на подання до суду скарги, пов`язаної з його або її правами та обов`язками; на це право, що є одним з аспектів права на доступ до суду, може посилатися кожен, хто небезпідставно вважає, що втручання у реалізацію його або її прав є неправомірним.

10.2. Скаржник зауважує, що у разі залишення висновків, які набудуть законну силу про неповажність такої причини як відновлення здоров`я, ще й в умовах стаціонару, ще й у іншій місцевості на відстані 60 км, ще й з урахуванням похилого віку з другою групою інвалідності, - логічно,- залишиться єдиною поважною причиною - смерть.

10.3. Позивач зазначає, що його касаційна скарга була подана на рішення Вінницького окружного адміністративного суду до закінчення строку на апеляційне оскарження ( на четвертий день з початку строку), а очікування рішення Верховного Суду є поняттям «законні очікування» (legitimate expectations) які слід розглядати як елементи верховенства права та «юридичної визначеності» (legal certainty). Практика Суду ЄС і ЄСПЛ розглядає законні очікування як елемент правової визначеності в умовах відсутності єдиної теорії легітимних (законних) очікувань, придатних для всіх національних правопорядків.

10.4. Скаржник звертає увагу, що оскаржувне рішення є необґрунтованим та невмотивованим, обставини не з`ясовані, докази не досліджені, аргументи апеляційної скарги не оцінені. Крім того зазначає, що незважаючи на його клопотання, справа розглядалася за його відсутності. Суди попередніх інстанцій не з`ясували, не дослідили і не встановили фактичних обставин, за яких позивач своєчасно не реалізував своє право на звернення до суду з даним позовом, і не надали їм належної оцінки.

11. Відповідач своїм правом подати відзив на касаційну скаргу не скористався, що відповідно до не перешкоджає касаційному перегляду справи.

ІІІ. Джерела права й акти їх застосування

12. Завданням адміністративного судочинства в силу частини першої статті 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

13. Відповідно до частин першої, другої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

14. Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи. Цим конституційним положенням кореспондують норми статті 14 Закону України від 02.06.2016 № 1402-VІІІ «Про судоустрій і статус суддів» і статті 13 КАС України.

15. Згідно з частиною першою статті 293 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

16. Статтею 295 КАС України встановлені загальні правила обчислення строку на апеляційне оскарження.

17. Відповідно до частини 1 статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

18. Частиною 2 статті 295 КАС України передбачено, що учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) на ухвалу суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

19. Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

20. При цьому за приписами частини першої статті 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

21. Відповідно до частини третьої статті 298 КАС України апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 295 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку.

22. Пунктом 4 частини 1 статті 299 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження в разі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.

ІV. Оцінка Верховного Суду

23. Вирішуючи питання про обґрунтованість касаційної скарги, суд касаційної інстанції виходить з такого.

24. Як убачається з матеріалів справи, ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 10 вересня 2021 року позивач одержав 30 вересня 2021 року.

25. В своєму клопотанні про поновлення строку для звернення до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою на ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 10 вересня 2021 року позивач зазначає, що він 04 жовтня 2021 року він відправив касаційну скаргу на ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 10 вересня 2021 року до Верховного Суду та 26 жовтня 2021 року отримав ухвалу Верховного Суду від 22 жовтня 2021 року про відмову у відкритті касаційного провадження за його касаційною скаргою на ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 10 вересня 2021 року. В подальшому, за електронним направленням сімейного лікаря від 28.10.2021 з 01 листопада 2021 року по 12 листопада 2021 року знаходився на стаціонарному лікуванні та вже 15 листопада 2021 року ним було подано апеляційну скаргу на ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 10 вересня 2021 року до Сьомого апеляційного адміністративного суду.

26. Сьомий апеляційний адміністративний суд, визнаючи неповажними причини пропуску апелянтом строку на апеляційне оскарження та відмовляючи у відкритті апеляційного провадження, виходив із того, що той факт, що апелянт помилково та передчасно звернувся до Верховного Суду і очікував рішення, а також лікування апелянта в санаторії для дорослих, не свідчить про поважність пропуску строку на апеляційне оскарження.

27. Однак, суд касаційної інстанції не погоджується з такими висновками та мотивами суду апеляційної інстанції і звертає увагу на наступне.

28. Відповідно до частини першої статті 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

29. Ураховуючи дату отримання ухвали суду першої інстанції (30.09.2021) та дату подання касаційної скарги до Верховного Суду на вказане рішення (04.10.2021) строк звернення до суду не був пропущений, що не враховано судом під час опрацювання матеріалів апеляційної скарги.

30. Крім того, судом апеляційної інстанції також не було враховано, що 26 жовтня 2021 року позивач отримав ухвалу Верховного Суду від 22 жовтня 2021 року про відмову у відкритті касаційного провадження за його касаційною скаргою на ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 10 вересня 2021 року, а з 01 листопада 2021 року по 12 листопада 2021 року знаходився на стаціонарному лікуванні та 15 листопада 2021 року подав апеляційну скаргу на ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 10 вересня 2021 року до Сьомого апеляційного адміністративного суду.

31. Колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції вільний в оцінці доказів на підтвердження обставин, які б свідчили про поважність або неповажність причин пропуску строку, водночас зазначає, що така оцінка повинна бути належним чином мотивована.

32. Колегія суддів уважає, що наведені обставини свідчать про вжиття скаржником невідкладних заходів щодо повторного подання належним чином оформленої апеляційної скарги. При цьому пропуск строку на апеляційне оскарження є незначним і перегляд судового рішення суду першої інстанції не порушить принципу res judicata (остаточне рішення).

33. Тому, суд апеляційної інстанції помилково визнав неповажними підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження і відмовив у відкритті провадження у справі.

34. Колегія суддів вважає, що у цій справі зазначений вище пропуск строку на апеляційне оскарження не є співмірним з таким наслідком, як позбавлення особи конституційного права на апеляційний (другий) перегляд судового рішення.

35. З огляду на наведені позивачем аргументи й докази на їх підтвердження, колегія суддів вважає, що в даному конкретному випадку в діях позивача не вбачається ознак зловживання процесуальними правами та обов`язками.

36. Проте, суд апеляційної інстанції, постановляючи ухвалу про відмову у відкритті апеляційного провадження у зв`язку з пропуском строку на апеляційне оскарження, не врахував, що обставини, наведені позивачем на обґрунтування причин пропуску строку, дійсно свідчать про те, що він вчинив усі залежні від нього процесуальні дії для реалізації свого права на апеляційне оскарження.

37. Таким чином, доводи касаційної скарги щодо неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, а саме, статей 121, 295 КАС України знайшли своє підтвердження під час касаційного перегляду оскаржуваної ухвали суду апеляційної інстанції.

38. Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

39. У рішенні у справі «Серявін та інші проти України» (набуло статусу остаточного 10.15.2011) Європейський Суд з прав людини зазначив (цитата наводиться без посилань на інші справи): «… що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (…). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (…). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (…)».

40. Європейський Суд з прав людини вже звертав увагу на те, що «застосовуючи процесуальні норми, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який може вплинути на справедливість провадження, так і надмірною гнучкості, яка призведе до анулювання вимог процесуального законодавства (див. рішення у справі «Волчлі проти Франції» (Walchli v. France), заява № 35787/03, п. 29, від 26.07.2007)».

41. З огляду на це, в контексті обставин справи, суди повинні звертати увагу на усі доводи позивача; на тривалість строку, який пропущено; на поведінку позивача протягом цього строку; на дії, які він вчиняв, і чи пов`язані вони з готуванням до звернення до суду та оцінювати їх в сукупності. Суди повинні гарантувати доступ до правосуддя особам, які вважають, що їх право порушене, і діяли добросовісно, але пропустили строк звернення до суду з поважних причин.

42. Рішеннями Європейського суду з прав людини визначено, що право на доступ до суду має «застосовуватися на практиці і бути ефективним» (рішення у справі Bellet v. France від 4 грудня 1995 року). Для того, щоб право на доступ було ефективним, особа «повинна мати реальну можливість оскаржити дію, що порушує його права» (рішення у справах «Bellet v. France» та «Nunes Dias v. Portugal»).

43. Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду (рішення у справі «Perez de Rada Cavanilles v. Spain»).

44. Також Європейським судом з прав людини зазначено, що «надмірний формалізм» може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Це зазвичай відбувається у випадку особливо вузького тлумачення процесуальної норми, що перешкоджає розгляду скарг заявника по суті, із супутнім ризиком порушення його чи її права на ефективний судовий захист (рішення у справах «Zubac v. Croatia», «Beles and Others v. the Czech Republic», №47273/99, пп. 50-51 та 69, та «Walchli v. France», № 35787/03, п. 29).

45. При цьому Європейський суд з прав людини провів лінію між формалізмом та надмірним формалізмом. Так, формалізм є явищем позитивним та необхідним, оскільки забезпечує чітке дотримання судами процесу. Надмірний же формалізм заважає практичному та ефективному доступу до суду. Формалізм не є надмірним, якщо сприяє правовій визначеності та належному здійсненню правосуддя.

46. Отже, як зазначила Велика Палата Верховного Суду у своєму рішенні від 5 грудня 2018 року (справа №11-989заі18) згідно з практикою Європейського суду з прав людини, реалізуючи положення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише і фактичним, але і реальним. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви або скарги - є порушенням права на справедливий судовий захист.

47. У розглядуваному випадку суд апеляційної інстанції, вирішуючи питання про поновлення строку на апеляційне оскарження, занадто формально підійшов до оцінки обставин в частині дотримання позивачем обов`язку повідомляти суд про припинення представництва, не взявши до уваги аргументи, що мають визначальне значення для правильного вирішення спірного питання, що, в свою чергу, позбавило позивача права на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції.

48. Суд апеляційної інстанції, відмовляючи у поновленні строків на апеляційне оскарження та внаслідок цього відмовляючи у відкритті апеляційного провадження, належним чином не врахував доводів позивача, не з`ясував, не дослідив та не дав правової оцінки наведеним позивачем обставинам, що призвело до порушення права позивача на справедливий суд, гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (в аспекті доступу до суду).

49. За таких обставин, оскільки оскаржувана ухвала суду апеляційної інстанції перешкоджає подальшому провадженню у справі та позбавляє права на апеляційне оскарження судового рішення, а також не відповідає вимогам законності та обґрунтованості, то вона підлягає скасуванню.

50. Згідно з частиною першою статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

51. Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 353 КАС України).

52. За вказаних обставин, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваної ухвали суду апеляційної інстанції та направлення справи для продовження розгляду до цього ж суду.

53. З огляду на відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341, 345, 353, 356 КАС України, Верховний Суд