ПОСТАНОВА Касаційний адміністративний суд ВС у справі № 160/2346/21

1. 17 лютого 2021 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до Виконавчого комітету Дніпровської міської ради, третя особа - Інспекція з питань благоустрію Дніпровської міської ради, в якій просили визнати протиправним та скасувати рішення Виконавчого комітету Дніпровської міської ради «Про вжиття заходів щодо усунення порушень Правил благоустрою міста» №720 від 23 червня 2020 року в частині включення до Переліку самовільно встановлених на території міста гаражів, споруд (у тому числі пересувних), огорож, що підлягають демонтажу за порядковим номером 212 та 215 металевих гаражів за адресою: АДРЕСА_1 який визначено на графічному матеріалі №51 спорудою 17-20 та в частині пункту 1 цього рішення про зобов`язання власників демонтувати зазначений об`єкт власними силами та привести земельну ділянку до первісного стану.

2. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 липня 2021 року у задоволенні позову відмовлено.

3. Ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 03 лютого 2022 року визнано неповажними підстави для поновлення строку, наведені ОСОБА_1 . У відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 липня 2021 року в адміністративній справі № 160/2346/21 відмовлено.

4. Не погодившись з судовими рішеннями, ОСОБА_1 направив до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу Третього апеляційного адміністративного суду від 03 лютого 2022 року у справі № 160/2346/21 та направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

5. Касаційна скарга мотивована тим, що позивач не був присутній під час судового засідання у суді першої інстанції, оскільки справа розглядалась у спрощеному позовному провадженні без виклику сторін. Касатор вказує, що повний текст рішення у встановленому законом порядку він не отримував, а з текстом такого рішення ознайомився 10.10.2021 на сайті Єдиного реєстру судових рішень.

6. Верховний Суд ухвалою від 06 липня 2022 року відкрив провадження у справі за вказаною касаційною скаргою.

7. Відповідач відзиву на касаційну скаргу не надавав.

8. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанції, згідно зі статтею 341 КАС України, здійснюється виключно у частині застосування норм матеріального та процесуального права.

9. Аналізуючи доводи, викладені у касаційній скарзі, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України, учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Відповідно до ч. 3 ст. 295 КАС України строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що 26.07.2021 Дніпропетровським окружним адміністративним судом було ухвалено рішення, копія якого супровідним листом відправлена на поштові адреси учасників справи (зокрема, на поштову адресу позивача - ОСОБА_1 , вказану ним у його адміністративному позові: АДРЕСА_2 ).

Вказане підтверджується рекомендованим поштовим відправленням копії оскарженого рішення, відправленого на вказану позивачем - ОСОБА_1 поштову адресу: АДРЕСА_2 , з відміткою пошти "за закінченням терміну зберігання".

Апеляційним судом також встановлено, що рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 липня 2021 року надіслано до реєстру в цей же день - 26 липня 2021 року, зареєстровано 27 липня 2021 року, оприлюднено 28 липня 2021 року.

У клопотанні про поновлення строку на звернення до суду апеляційної інстанції апелянт вказував, що про рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 липня 2021 року дізнався із сайту Єдиного реєстру судових рішень лише 10 жовтня 2020 року.

З цього приводу колегія суддів Верховного Суду вважає за необхідне звернути увагу на наступне.

Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Підстави пропуску строку апеляційного оскарження можуть бути визнані поважними, строк поновлено лише у разі, якщо вони пов`язані з непереборними та об`єктивними перешкодами, труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений законом процесуальний строк подання апеляційної скарги.

Отже, тільки наявність об`єктивних перешкод для своєчасної реалізації прав щодо оскарження судового рішення у апеляційному порядку у строк, встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск строку апеляційного оскарження з поважних причин.

Поняття поважних причин пропуску процесуальних строків є оціночним, а його вирішення покладається на розсуд судді, суду.

Поважними причинами пропуску процесуального строку визнаються обставини, які не залежать від волі заінтересованої особи і перешкодили їй виконати процесуальні дії у межах встановленого законом проміжку часу. До їх числа відносяться обставини непереборної сили та обставини, які об`єктивно унеможливлюють вчинення процесуальної дії у встановлений строк. Вказані обставини підлягають підтвердженню шляхом подання відповідних документів або їх копій.

Законодавче обмеження строку оскарження судового рішення, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними, та після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Таким чином, встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій і стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.

Скаржник повинен бути обізнаний з порядком та строками апеляційного оскарження, встановленими процесуальним законодавством, а також вчиняти всі залежні від нього дії з метою дотримання відповідних вимог КАС України.

При цьому, порушення прав, свобод чи інтересів особи - це фактичний наслідок протиправного рішення, дії чи бездіяльності конкретного органу, особи (або осіб) щодо неї.

День, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли особа дізналася про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення її прав, свобод чи інтересів. Цим днем може бути, зокрема, день винесення рішення, яке оскаржується, якщо воно приймалося за участю особи, або день вчинення дії, яка оскаржується, якщо особа була присутня під час вчинення цієї дії.

Якщо цей день встановити точно неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому слово "повинна" слід тлумачити як припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов`язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо вона знала про обставини прийняття рішення. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.

Варто наголосити, що право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особі, гарантує і стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція).

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене пунктом 1 статті 6 Конвенції, не є абсолютним і може підлягати обмеженню; такі обмеження допускаються з огляду на те, що за своїм характером право доступу потребує регулювання з боку держави. У цьому відношенні Високі Договірні Сторони користуються певними межами свободи розсуду, хоча остаточне рішення про те, чи було дотримано вимог Конвенції, має виносити суд. Суд повинен переконатися, що застосовані обмеження не звужують чи не зменшують залишені особі можливості доступу до суду в такий спосіб або до такої міри, що це вже спотворює саму суть цього права. Крім того, обмеження суперечитиме пункту 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не ставить законної мети і якщо не забезпечено відповідного пропорційного співвідношення між застосованими засобами та поставленою метою (рішення ЄСПЛ від 18 лютого 1999 року у справі "Уейт і Кеннеді проти Німеччини", пункт 59).

Право на доступ до правосуддя не є абсолютним і обмежене передусім встановленим строком звернення до суду. Такий підхід обумовлений необхідністю дотримання верховенства права, а точніше, одного з його елементів - правової визначеності.

У рішенні від 28 червня 2018 року у справі "Осовська та інші проти України" ЄСПЛ, посилаючись на попередню практику у справах "Пономарьов проти України" (рішення від 3 квітня 2008 року, пункт 41), "Устименко проти України" (рішення від 29 жовтня 2015 року, пункт 47), підкреслив: "Хоча, перш за все, саме до повноважень національних судів належить вирішувати питання про будь-яке поновлення строку на апеляційне оскарження, такі повноваження не є необмеженими. Національні суди зобов`язані навести підстави. У кожній справі суди мають перевірити, чи можуть підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження виправдати втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує свободу розсуду судів щодо часу або підстав для поновлення строків".

Отже, за практикою ЄСПЛ, застосування судами наслідків пропущення строків звернення до суду не є порушенням права на доступ до суду. І, навпаки, безпідставне поновлення таких строків свідчить про порушення принципу правової визначеності.

Зазначена вище правова позиція узгоджується з позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною в ухвалі від 17 грудня 2020 року по справі №560/2120/20.

Порушення прав, свобод чи інтересів особи - це фактичний наслідок протиправного рішення, дії чи бездіяльності конкретного органу, особи (або осіб) щодо неї.

День, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли особа дізналася про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення її прав, свобод чи інтересів. Цим днем може бути, зокрема, день винесення рішення, яке оскаржується, якщо воно приймалося за участю особи, або день вчинення дії, яка оскаржується, якщо особа була присутня під час вчинення цієї дії.

Якщо цей день встановити точно неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому слово "повинна" слід тлумачити як припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов`язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо вона знала про обставини прийняття рішення. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.

Як вбачається зі змісту рішення суду першої інстанції, позивач ОСОБА_1 не був присутній під час розгляду справи у суді першої інстанції оскільки справа розглядалася в порядку спрощеного позовного провадження.

Матеріали справи не містять будь-яких доказів отримання позивачем рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 липня 2021 року.

З огляду на викладене, доводи касатора про те, що строк на апеляційне оскарження має обраховуватися з 10 жовтня 2020 року, коли ОСОБА_1 ознайомився із текстом рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 липня 2021 року на сайті Єдиного реєстру судових рішень, є обґрунтованими та свідчать про поважність причин пропуску строку на звернення до апеляційного суду.

10. З урахуванням зазначеного, висновки суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження є передчасними та такими, що не ґрунтуються на правильному застосуванні норм процесуального права.

11. Частиною першою статті 353 КАС України передбачено, що підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

12. Таким чином, колегія суддів Верховного Суду вважає за необхідне скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті апеляційного провадження та направити справу для продовження розгляду до цього ж суду.

13. Зважаючи на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.

14. Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду