ПОСТАНОВА Касаційний адміністративний суд ВС у справі № 160/33926/25

1. ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, в якому просила:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови у проведенні індексації пенсії ОСОБА_1 із застосуванням коефіцієнтів збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, у розмірі 1,197, 1,0796, 1,15;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області перерахувати ОСОБА_1 пенсію відповідно до частини другої статті 42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» шляхом послідовного збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, в розмірі 10846,37 грн на коефіцієнт збільшення на коефіцієнт збільшення у 1,197 з 01 березня 2023 року відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 24 лютого 2023 року № 168 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2023 ропі», на коефіцієнт збільшення 1,0796 з 01 березня 2024 року відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 24 лютого 2024 року № 185 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2024 році», на коефіцієнт збільшення 1,115 з 01 березня 2025 року відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 25 лютого 2025 року № 209 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році» та провести виплату ОСОБА_1 недоотриманих сум пенсії, починаючи з 27 травня 2025 року.

2. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 лютого 2026 року позовні вимоги ОСОБА_1 було задоволено.

3. Додатковим рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2026 року заяву представника ОСОБА_1 адвоката Балюри А.С. про ухвалення додаткового рішення у справі № 160/33926/25 задоволено частково.

Ухвалено додаткове рішення.

Стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5000,00 грн.

4. Вирішуючи питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції виходив з того, що понесені позивачкою витрати на професійну правничу допомогу у сумі 10816,00 грн є неспівмірними зі складністю даної справи.

Беручи до уваги предмет спору, складність справи, суд дійшов висновку, що на користь позивачки за рахунок бюджетних асигнувань відповідача належить присудити витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн, що відповідатиме критеріям співмірності та вимогам розумності.

5. Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2026 року рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 лютого 2026 року залишено без змін.

У задоволенні заяви ОСОБА_1 про стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області за рахунок його бюджетних асигнувань судових витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції відмовлено.

6. Відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_1 про стягнення з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань судових витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивачкою не надано жодних доказів на підтвердження реальності витрат на правову допомогу (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, тощо).

7. Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2026 року додаткове рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2026 року скасовано та прийнято нову постанову, якою у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення витрат на правничу допомогу відмолено.

8. Скасовуючи додаткове рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2026 року, яким стягнуто витрати на професійну правничу допомогу з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивачки в сумі 5000,00 грн, суд апеляційної інстанції виходив з того, що станом на момент апеляційного перегляду додаткового рішення суду першої інстанції, визначений пунктом 4.1 Додаткової угоди № 1 тридцятиденний строк з дня вирішення справи судом першої інстанції сплив, однак до суду не було надано документів на підтвердження оплати наданих адвокатом Балюрою А.С. послуг, що вказує на невиконання умов Додаткової угоди № 1 до договору № 6 про надання правничої допомоги від 08 серпня 2025 року та відсутність факту понесення позивачкою витрат на правничу допомогу.

9. Не погоджуючись із рішеннями суду апеляційної інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, ОСОБА_1 звернулася із касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2026 року, та залишити в силі додаткове рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2026 року, яким з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 стягнуто витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5000,00 грн; стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу, понесені у зв`язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, в повному обсязі, а саме 4576,00 грн.

10. Обґрунтовуючи підстави для касаційного оскарження судових рішень, скаржниця стверджує, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовано норми частини шостої статті 134 та частини сьомої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні заяв про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу без урахування висновків щодо їх правозастосування у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, від 15 червня 2022 року у справі № 910/12876/19, від 18 січня 2024 року у справі № 9901/459/21, від 20 травня 2026 року у справі № 911/969/24 (зокрема, про те, що зменшення витрат на правничу допомогу можливе лише за клопотанням іншої сторони); викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 травня 2026 року у справі № 911/969/24, та Верховного Суду від 29 жовтня 2020 року у справі № 686/5064/20, від 05 березня 2021 року у справі № 200/10801/19-а, від 07 серпня 2025 року у справі № 520/25012/24, від 29 квітня 2026 року у справі № 372/6826/24 (зокрема, щодо відшкодування витрати, які сторона сплатила або має сплатити).

11. Відзиву на касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2026 року Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області не подало.

12. Переглядаючи у касаційному порядку додаткове рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції у межах, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд виходить з такого.

13. Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

14. Частинами першою та другою статті 16 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

15. Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

16. Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

17. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

18. Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності є:

1) надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;

2) складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;

3) захист прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосування у кримінальному провадженні, особи, стосовно якої розглядається питання про видачу іноземній державі (екстрадицію), а також особи, яка притягається до адміністративної відповідальності під час розгляду справи про адміністративне правопорушення;

4) надання правничої допомоги свідку у кримінальному провадженні;

5) представництво інтересів потерпілого під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні;

6) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами;

7) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб, держави, органів державної влади, органів місцевого самоврядування в іноземних, міжнародних судових органах, якщо інше не встановлено законодавством іноземних держав, статутними документами міжнародних судових органів та інших міжнародних організацій або міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України;

8) надання правничої допомоги під час виконання та відбування кримінальних покарань;

9) захист прав, свобод і законних інтересів викривача у зв`язку з повідомленням ним інформації про корупційне або пов`язане з корупцією правопорушення.

19. Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).

20. Однією з основних засад (принципів) адміністративного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 10 частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України).

21. Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, відшкодування витрат, понесених у зв`язку із реалізацією права на судовий захист або у разі подання до особи необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

22. Частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

23. У відповідності до частини сьомої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

24. За змістом статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, до яких, в свою чергу, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

25. Згідно зі статтею 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

26. Відповідно до частини дев`ятої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

27. Аналіз вищенаведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

28. Зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постановах від 27 квітня 2023 року у справі № 280/4115/20 та від 21 березня 2025 року у справі № 520/1405/22.

29. Як вбачається з матеріалів справи 08 серпня 2025 року між ОСОБА_1 (Клієнт) та адвокатом Балюрою А.С. (Адвокат) було укладено Договір № 6 про надання правничої допомоги (Договір).

30. Згідно з пунктами 1.1. та 1.2. зазначеного Договору адвокат зобов`язується надавати допомогу Клієнтові з приводу представництва та захисту його прав та інтересів, які стосуються будь-яких відносин з Пенсійним фондом України та його територіальними органами. Клієнт доручає, а Адвокат приймає на себе зобов`язання представляти і захищати права та інтереси Клієнта з будь-яких питань у межах предмету зазначеного у п. 1.1 цього договору в правоохоронних та всіх судових органах України, у виконавчих провадженнях, а також перед фізичними та юридичними особами незалежно від форм власності і підпорядкування у тому числі з правом звернення з адвокатськими запитами, подання складених адвокатом або підписаних від імені Клієнта заяв по суті, пояснень, заяв, скарг, клопотань, участі у судових засіданнях, слідчих діях та вчинення інших, передбачених чинним законодавством процесуальних дій.

31. Замовник зобов`язується оплатити адвокату гонорар у розмірі, обумовленому даним договором (пункт 1.3. Договору).

32. Пунктом 2.2. Договору визначено, що умови оплати, обсяг та умови надання послуг, порядок оплати окремих завдань, оговорюються у Додатковій угоді № 1, яка є невід`ємною частиною даного Договору.

33. 08 серпня 2025 року між ОСОБА_1 та адвокатом Балюрою А.С. була укладена Додаткова угода № 1 до Договору № 6 про надання правничої допомоги від 08 серпня 2025 року.

34. Згідно з пунктом 3 Додаткової угоди № 1 вартість послуг розраховується у відповідності до п.2.1. Договору і дорівнює 1/2 розміру прожиткового мінімуму станом на місяць в якому відбувається розрахунок за надані послуги.

35. Відповідно пункту 4.1. Додаткової угоди № 1 оплата послуг зазначених у пунктах 1-9 таблиці здійснюється в наступному порядку - 100% вартості послуг (можливо частинами) у строк 30 днів з дня вирішення справи судом.

36. Правова допомога вважається наданою після підписання акту приймання-передачі наданої правничої допомоги, який підписується Сторонами (пункт 7.1. Додаткової угоди № 1).

37. Згідно з підписаним між ОСОБА_1 та адвокатом Балюрою А.С. Актом № 1 приймання-передачі правничої допомоги у справі № 160/33926/25 відповідно до умов Договору № 6 про надання правничої допомоги від 08 серпня 2025 року та Додаткової угоди № 1 від 08 серпня 2025 року, Адвокат надав, а Клієнт прийняв в повному обсязі наступну правничу допомогу:

1. Надання усної консультації - вартістю 832,00 грн;

2. Складання адвокатського запиту та його направлення Головному управлінню Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області - вартістю 1248,50 грн;

3. Вивчення документів наданих Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, аналіз практики Верховного Суду, звернення до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з заявою про добровільне проведення індексації пенсії - вартістю 2496,00 грн;

4. Складання та направлення до суду позовної заяви з додатками із доданими документами - вартістю 4992,00 грн;

5. Складання та направлення до суду заяви про надання доказів на підтвердження понесених позивачкою витрат на професійну правничу допомогу - вартістю 1135,50 грн.

Загальна вартість наданих послуг становить: 10816,00 грн.

38. Адвокатом Балюрою А.С. виписано рахунок ОСОБА_1 від 16 лютого 2026 року № 16/02 на суму 10816,00 грн.

39. Згідно з підписаним між ОСОБА_1 та адвокатом Балюрою А.С. Акту № 2 приймання-передачі правничої допомоги у справі № 160/33926/25 відповідно до умов Договору № 6 про надання правничої допомоги від 08 серпня 2025 року та Додаткової угоди № 1 від 08 серпня 2025 року, Адвокат надав, а Клієнт прийняв в повному обсязі наступну правничу допомогу:

1. Аналіз рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 лютого 2026 року у справі № 160/33926/25, а також апеляційної скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на вказане рішення суду та складання і надання суду відзиву від Клієнта - вартістю 3328,00 грн.

2. Складання та направлення до суду від імені Клієнта заяви про надання доказів на підтвердження понесених позивачкою витрат на професійну правничу допомогу у зв`язку з апеляційним переглядом рішення суду першої інстанції у справі № 160/33926/25 - вартістю 1248,00 грн.

Загальна вартість наданих послуг становить: 4576,00 грн.

Адвокатом Балюрою А.С. виписано рахунок ОСОБА_1 № 04/05 від 04 травня 2026 на суму 4576,00 грн.

40. Вказуючи ж на відсутність підстав для розподілу судових витрат, пов`язаних із розглядом справи, апеляційний суд, не оцінюючи докази на підтвердження надання професійної правничої допомоги адвокатом (обсягу наданих послуг і виконаних робіт, їх вартості), виходив із обставин нездійснення оплати позивачкою відповідної суми на час розгляду справи.

41. Надаючи оцінку правильності висновків апеляційного суду в цій частині, Верховний Суд зазначає, що питання застосування норм процесуального права щодо доведеності розміру витрат на правничу допомогу з метою їх розподілу неодноразово було предметом дослідження у Верховному Суді, зокрема у постановах від 29 жовтня 2020 року (справа № 686/5064/20), від 05 березня 2021 року (справа № 200/10801/19-а), від 16 березня 2021 року (справа № 520/12065/19), постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року (справа № 922/445/19), у яких сформульовано правовий висновок, що відшкодуванню підлягають витрати, незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. Таке правозастосування випливає з нової процедури відшкодування витрат на професійну правову допомогу, імплементованої у Кодексі адміністративного судочинства України з 15 грудня 2017 року.

42. Відшкодуванню підлягають витрати на професійну правничу допомогу незалежно від того, чи були вони на момент вирішення питання про їх розподіл фактично сплачені стороною (третьою особою), чи лише підлягають сплаті відповідно до умов укладеного договору про надання правничої допомоги.

43. Вирішальним у цьому випадку є не сам факт здійснення платежу, а належне підтвердження існування у сторони обов`язку зі сплати відповідної винагороди адвокату, а також дійсності, необхідності та обґрунтованості заявлених до відшкодування витрат. Такий обов`язок має випливати з умов договору та підтверджуватися належними і допустимими доказами, які дають змогу встановити обсяг наданих адвокатом послуг, їх вартість, зв`язок із розглядом конкретної справи та те, що такі витрати є реальними, а не умовними чи гіпотетичними.

44. Отже, відсутність на момент розгляду справи документів, які підтверджують фактичне перерахування коштів адвокату, сама по собі не виключає можливості компенсації витрат на професійну правничу допомогу, якщо матеріалами справи підтверджується виникнення у сторони договірного обов`язку оплатити надані послуги у визначеному розмірі та на погоджених сторонами умовах.

45. Наведений підхід щодо визнання фактично здійсненими витрати за відсутності їх оплати застосовується й Європейським судом з прав людини. Так, у рішенні по справі «Бєлоусов проти України» (Заява № 4494/07) це Суд дійшов висновку, що витрати, які мають бути сплачені за договором адвокату, слід розглядати як фактично понесені, зазначивши наступне: «... хоча заявник ще не сплатив адвокатський гонорар, він має сплатити його згідно із договірними зобов`язаннями. Отже, представник заявника має право висувати вимоги щодо сплати гонорару згідно з договором. Відповідно Суд вважає витрати за цим гонораром «фактично понесеними».

46. З огляду на наведене, висновок суду апеляційної інстанції про відмову у відшкодуванні витрат на правничу допомогу через відсутність доказів оплати вказаних послуг не узгоджується з нормами чинного процесуального законодавства та вищенаведеними висновками Верховного Суду.

47. При визначенні суми компенсації витрат, понесених стороною на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

48. При цьому, незважаючи на те, що при застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, такий, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині п`ятій статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.

49. У постанові від 13 травня 2021 року у справі № 200/9888/19-а Верховний Суд виклав висновок щодо застосування статей 134, 139 Кодексу адміністративного судочинства України та ролі суду під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу. Так, Верховний Суд зазначив, що відповідно до частини шостої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. А згідно з частиною сьомою цієї ж статті обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.

50. Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до Кодексу адміністративного судочинства України законодавцем принципово по-новому визначено роль суду при вирішенні питання розподілу судових витрат, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами, та не може діяти на користь будь-якої зі сторін.

51. Отже, принцип співмірності розміру витрат на професійну правничу допомогу повинен застосовуватися відповідно до вимог частини шостої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України за наявності клопотання іншої сторони.

52. Це означає, що відповідач, як особа, яка заперечує зазначений позивачем розмір витрат на оплату правничої допомоги, зобов`язаний навести обґрунтування та надати відповідні докази на підтвердження його доводів щодо неспівмірності заявлених судових витрат із заявленими позовними вимогами, подавши відповідне клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, а суд, керуючись принципом співмірності, обґрунтованості та фактичності, вирішує питання розподілу судових витрат, керуючись критеріями, закріпленими у статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

53. Аналогічні висновки викладені також у постановах Верховного Суду від 05 серпня 2020 року у справі № 640/15803/19, від 28 жовтня 2021 року у справі № 160/15983/20, від 27 квітня 2023 року у справі № 280/4115/20.

54. Скасовуючи додаткове рішення суду першої інстанції в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу та ухвалюючи в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні відповідної заяви, а також ухвалюючи рішення про відмову у стягненні витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції, апеляційний суд обмежився висновком про відсутність доказів фактичної сплати позивачкою вартості правничої допомоги.

55. Суд апеляційної інстанції не врахував, що відповідно до частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей розподілу судових витрат значення має не лише факт їх сплати, а й наявність обов`язку сторони здійснити таку оплату відповідно до умов договору про надання професійної правничої допомоги.

56. З огляду на наведене, висновок суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для компенсації витрат виключно з мотивів ненадання доказів їх фактичної оплати є передчасним, оскільки такий висновок був зроблений без з`ясування всіх обставин, які мають істотне значення для правильного вирішення питання про розподіл судових витрат.

57. Суд апеляційної інстанції взагалі не дослідив питання співмірності заявленої до відшкодування суми витрат на професійну правничу допомогу, хоча саме це питання у разі встановлення наявності підстав для їх компенсації підлягає вирішенню судом із застосуванням критеріїв, визначених частиною п`ятою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України. Зокрема, апеляційний суд не встановив, чи відповідає заявлена сума складності справи, обсягу виконаної адвокатом роботи, часу, витраченого на надання правничої допомоги, значенню справи для сторони та іншим обставинам, які відповідно до закону мають враховуватися під час вирішення питання про розмір витрат, що підлягають розподілу.

58. Так само поза увагою суду залишилося питання про наявність передбачених законом процесуальних підстав для зменшення розміру заявлених до відшкодування витрат. Суд апеляційної інстанції не з`ясував, чи порушувалося іншою стороною питання про неспівмірність таких витрат, чи заявлялося відповідне клопотання про їх зменшення та чи наведено обґрунтування неспівмірності витрат, хоча відповідно до частин п`ятої та шостої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України саме клопотання іншої сторони та доведення нею неспівмірності витрат є процесуальною передумовою для застосування судом механізму їх зменшення.

59. Отже, суд апеляційної інстанції не здійснив повної перевірки правильності висновків суду першої інстанції щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу та не дослідив усіх юридично значущих обставин, необхідних для вирішення цього процесуального питання.

60. Верховний Суд, діючи в межах повноважень суду касаційної інстанції, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, не вправі самостійно встановлювати обставини щодо співмірності заявлених до відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, досліджувати та оцінювати докази, які не були предметом належної оцінки суду апеляційної інстанції.

61. Допущені судом апеляційної інстанції порушення норм процесуального права призвели до того, що обставини, які мають істотне значення для правильного вирішення питання про розподіл судових витрат, залишилися невстановленими та недослідженими.

62. Відповідно до частин другої, четвертої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

63. Оскільки порушення допущено тільки судом апеляційної інстанції, постанови суду апеляційної інстанції в частині вирішення питань про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу підлягають скасуванню, а справа в цій частині - направленню на новий апеляційний розгляд.

64. Під час нового апеляційного розгляду суду необхідно врахувати наведені у цій постанові висновки щодо правильного застосування частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, перевірити, чи підтверджують подані стороною докази виникнення у позивачки обов`язку зі сплати вартості професійної правничої допомоги відповідно до умов укладеного договору, після чого, у разі встановлення наявності правових підстав для компенсації таких витрат, надати оцінку їх співмірності відповідно до критеріїв, визначених частиною п`ятою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, з`ясувати наявність або відсутність процесуальних підстав для їх зменшення та залежно від установлених обставин вирішити питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу відповідно до вимог процесуального закону.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,