ПОСТАНОВА
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 , прокурора ОСОБА_5 , у режимі відеоконференції:
захисника ОСОБА_6 , засудженого ОСОБА_7 , розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_6 , на вирок Андрушівського районного суду Житомирської області від 09 вересня 2025 року та ухвалу Житомирського апеляційного суду від 11 лютого 2026 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12024060480000778, за обвинуваченням
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Андрушівський районний суд Житомирської області вироком від 09 вересня 2025 року визнав ОСОБА_7 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК, і призначив йому покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.
Також суд вирішив питання щодо початку строку відбування покарання, речових доказів та процесуальних витрат у кримінальному провадженні.
За вироком суду ОСОБА_7 визнано винуватим і засуджено за те, що він, як військовозобов`язаний, визнаний придатним до проходження військової служби, всупереч вимогам ст. 65 Конституції України, Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 69/2022 «Про загальну мобілізацію», усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, попри належне повідомлення про необхідність явки 08 липня 2024 року о 07:10 до ІНФОРМАЦІЯ_2 , розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , порушуючи порядок комплектування Збройних Сил України та не маючи на те поважних причин, керуючись небажанням бути призваним на військову службу під час мобілізації, на особливий період, не з`явився у визначені дату та час до зазначеного відділу для відправки у команду по мобілізації, таким чином ухилився від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період.
Житомирський апеляційний суд ухвалою від 11 лютого 2026 року вирок місцевого суду стосовно ОСОБА_7 залишив без змін.
Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У поданій касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 , не оспорюючи доведеності винуватості та правильності кваліфікації діяння ОСОБА_7 , посилаючись на невідповідність призначеного судом покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість, просить змінити судові рішення, постановлені стосовно підзахисного, у частині призначеного покарання та на підставі ст. 75 КК звільнити ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням, установивши іспитовий строк тривалістю 1 рік з покладенням обов`язків, передбачених ч. 1 ст. 76 цього Кодексу.
Як указує захисник, під час призначення ОСОБА_7 покарання суди належним чином не врахували того, що засуджений раніше не судимий, одружений, має на утриманні двох неповнолітніх дітей, на обліках у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, за місцем проживання характеризується позитивно, самостійно неодноразово з`являвся до ІНФОРМАЦІЯ_3 , проходив військово-лікарські комісії, не відмовлявся від отримання повісток та з`являвся у визначені в них дати, а на відправлення для проходження військової служби не прибув у зв`язку із сімейними обставинами. Крім того, обставин, які обтяжують покарання, судами не встановлено.
Звертає увагу на те, що на теперішній час засуджений мобілізований та проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , що свідчить про переоцінку ним власної поведінки, усвідомлення значущості конституційного обов`язку щодо захисту держави та дає підстави вважати подальшу ізоляцію його від суспільства невиправданою і надмірною.
На переконання захисника ОСОБА_6 , наведені вище обставини дають підстави для призначення засудженому покарання із застосуванням ст. 75 КК.
За твердженням захисника, покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки зі звільненням від його відбування на підставі ст. 75 КК було б достатнім і необхідним для досягнення мети покарання, виправлення засудженого та запобігання вчиненню ним нових кримінальних правопорушень, тоді як покарання у виді реального позбавлення волі не відповідає принципу пропорційності, який є складовою принципу верховенства права.
Позиції учасників судового провадження
У судовому засіданні захисник ОСОБА_6 , надавши відповідні пояснення, підтримав касаційну скаргу. Засуджений ОСОБА_7 підтримав касаційну скаргу захисника.
Прокурор ОСОБА_5 заперечила проти задоволення касаційної скарги захисника.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження і доводи, викладені в касаційній скарзі захисника, Суд дійшов висновку, що ця скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.
Згідно з ч. 2 ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Відповідно до ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.
Висновку суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення за обставин, установлених та перевірених місцевим судом, а також правильності кваліфікації його діяння за ст. 336 КК Верховний Суд не перевіряє, оскільки законності й обґрунтованості судового рішення в цій частині захисник не оскаржує.
Доводи захисника про неналежне врахування судами обставин і відомостей про особу засудженого під час призначення покарання, які, на його переконання, дають підстави для застосування положень ст. 75 КК, є обґрунтованими з огляду на таке.
Відповідно до ч. 2 ст. 50 КК покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Згідно зі ст. 65 КК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення і попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.
Згідно зі ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або суворість.
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання й тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначено, ураховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги під час призначення покарання (див. постанови Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 740/5424/15-к, від 05 лютого 2019 року у справі № 753/24474/15-к та інші).
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, суд першої інстанції, призначаючи ОСОБА_7 покарання врахував ступінь тяжкості вчиненого останнім кримінального правопорушення, дані про його особу, котрий позитивно характеризується за місцем проживання, а також відсутність обставин, що пом`якшують і обтяжують засудженому покарання.
На підставі наведених даних суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність призначення засудженому мінімального покарання, передбаченого санкцією статті, за якою його засуджено та не встановив підстав для звільнення ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням.
Не погоджуючись із вироком місцевого суду, засуджений ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати вирок та призначити йому покарання за ст. 336 КК не пов`язане з позбавленням волі, а також застосувати до призначеного покарання положення ст. 75 цього Кодексу.
Апеляційний суд під час розгляду кримінального провадження в апеляційному порядку дійшов висновку про безпідставність викладених в апеляційній скарзі доводів засудженого і залишив вирок місцевого суду без змін, а вищезазначену апеляційну скаргу без задоволення.
Переглядаючи кримінальне провадження в межах касаційної скарги, Верховний Суд звертає увагу на таке.
Згідно з приписами ст. 75 КК (у редакції, чинній на час учинення засудженим діяння), якщо суд, крім випадків, визначених цим Кодексом, при призначенні покарання, зокрема у виді позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
У випадках, передбачених частинами 1, 2 цієї статті, суд ухвалює звільнити засудженого від відбування призначеного покарання, якщо він протягом визначеного іспитового строку не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає покладені на нього обов`язки. Тривалість іспитового строку (від 1 до 3 років) та обов`язки, які покладаються на особу, звільнену від відбування покарання з випробуванням, визначаються судом.
З урахуванням указаної мети покарання і його принципів, а саме справедливості, співмірності та індивідуалізації, воно повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов`язковому врахуванню. Під час вибору покарання мають значення обставини, що його пом`якшують і обтяжують, відповідно до положень статей 66, 67 КК.
Дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного й доцільного заходу примусу, який би ґрунтувався на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяв досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини та захистом інтересів держави й суспільства.
Кримінально-правові норми, що визначають загальні засади та правила призначення покарання, наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення особи та попередження нових кримінальних правопорушень.
Колегія суддів зважає на те, що, крім наведених судами попередніх інстанцій даних про особу засудженого, зокрема його позитивної характеристики за місцем проживання та відсутності обставин, які обтяжують покарання, на час касаційного розгляду, відповідно до надісланих захисником документів, зокрема витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 , ОСОБА_7 07 травня 2026 року був мобілізований до лав Збройних Сил України та проходить військову службу, виконуючи конституційний обов`язок із захисту України від збройної агресії Російської Федерації.
Отже, проходження засудженим військової служби в умовах воєнного стану свідчить про його суспільно корисну поведінку, усвідомлення значущості цього обов`язку та здатність до виправлення без ізоляції від суспільства.
З урахуванням наведеного вище, на думку колегії суддів, призначене ОСОБА_7 покарання у виді реального позбавлення волі не відповідає принципу пропорційності, який є складовою принципу верховенства права та підлягає застосуванню у кримінальному судочинстві. Ізоляція від суспільства особи, яка проходить військову службу та бере участь у захисті держави, у цьому випадку є надмірною, не зумовлена необхідністю досягнення мети покарання та не відповідає завданням виправлення засудженого і запобігання вчиненню ним нових кримінальних правопорушень. У зв`язку з цим, колегія суддів дійшла висновку про необхідність звільнення ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК з покладенням на нього обов`язків, передбачених ст. 76 цього Кодексу.
Верховний Суд вважає, що в цьому випадку таке покарання відповідатиме вимогам статей 50, 65 КК і принципам законності, індивідуалізації та справедливості.
Ураховуючи викладене, судові рішення щодо ОСОБА_7 необхідно змінити, а касаційну скаргу захисника - задовольнити.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Верховний Суд