ПОСТАНОВА Касаційний адміністративний суд ВС у справі № 380/13415/25

1. У липні 2025 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовом до Львівської міської ради (далі також - відповідач), в якому просив зобов`язати Львівську міську раду визнати право постійного користування земельною ділянкою № 20, площею 0,1 га, що знаходиться в місті Львові на вулиці Абхазькій, у Споживчому кооперативі «Геофізик» (далі - СК «Геофізик»), з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і гаражного будівництва з координатами кутів повороту в Системі координат 1963 року (СК 63).

2. На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначав, що 30 грудня 2024 року звернувся до відповідача із заявою (вимогою) визнати за ним право постійного користування земельною ділянкою СК «Геофізик», якою він користується з 1967 року, у зв`язку з віднесенням цієї земельної ділянки до земель житлової забудови згідно з ухвалою Львівської міської ради від 21 травня 2015 року «Про затвердження містобудівної документації. План зонування території м. Львова (зонінг)». Оскільки Львівська міська рада не прийняла рішення за його вимогою, позивач просив зобов`язати відповідача визнати за ним право постійного користування земельною ділянкою.

3. Львівський окружний адміністративний суд ухвалою від 22 вересня 2025 року, залишеною без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 01 квітня 2026 року, закрив провадження у справі відповідно до пункту 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України); роз`яснив, що спір повинен вирішуватися в порядку цивільного судочинства.

4. Суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідач у спірних правовідносинах не здійснює владної управлінської функції, а суть спору зводиться до наявності у позивача права користування земельною ділянкою та подальшої її передачі у постійне користування.

5. Не погодившись із ухвалою суду першої інстанції та постановою суду апеляційної інстанції, ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 22 вересня 2025 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 01 квітня 2026 року, а справу передати до суду першої інстанції для продовження розгляду.

6. На обґрунтування касаційної скарги ОСОБА_1 зазначає, що суди попередніх інстанцій порушили положення статей 2, 19, пункту 1 частини першої статті 238 та 242 КАС України, а також не врахували висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 16 лютого 2026 року у справі № 380/6820/25 та від 03 березня 2026 року у справі № 380/7707/25.

Скаржник вважає, що суди попередніх інстанцій неправильно визначили у цій справі характер спірних правовідносин, які пов`язані з ухваленням органом місцевого самоврядування рішення з питань надання в користування земельної ділянки, що є спором у сфері публічно-правових відносин.

7. СК «Геофізик» подав відзив, у якому просив задовольнити касаційну скаргу ОСОБА_1 .

Процесуальні дії у справі та клопотання учасників справи

8. 28 квітня 2026 року позивач подав до Верховного Суду касаційну скаргу.

9. Верховний Суд ухвалою від 15 червня 2026 року відкрив касаційне провадження.

10. 24 червня 2026 року СК «Геофізик» подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу.

11. Верховний Суд ухвалою від 12 серпня 2026 року призначив справу до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів з 13 серпня 2026 року.

Оцінка висновків судів попередніх інстанцій і доводів учасників справи

12. Надаючи правову оцінку доводам касаційної скарги, а також ураховуючи межі касаційного перегляду справи, визначені статтею 341 КАС України, Верховний Суд виходить із такого.

13. Згідно з частиною четвертою статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

14. Відповідно до частин першої, другої і третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

15. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

16. Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

17. Зазначеним вимогам процесуального закону ухвала Львівського окружного адміністративного суду від 22 вересня 2025 року та постанова Восьмого апеляційного адміністративного суду від 01 квітня 2026 року не відповідають, а викладені у касаційній скарзі доводи ОСОБА_1 є обґрунтованими.

18. Частина друга статті 55 Конституції України гарантує кожному право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

19. Конституційний Суд України у Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 вказав, що відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами.

Рішення, прийняті суб`єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України. Для реалізації кожним конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб`єктів у сфері управлінської діяльності в Україні утворено систему адміністративних судів.

КАС України регламентує порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб`єктом владних повноважень управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів (пункти 4.1, 4.2 пункту 4 мотивувальної частини зазначеного Рішення).

20. Тобто акти, прийняті суб`єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення публічно-владної управлінської функції, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частини другої статті 55 Конституції України.

21. З метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин діють адміністративні суди (частина п`ята статті 125 Конституції України).

22. Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

23. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (Sokurenko and Strygun v. Ukraine, заяви № 29458/04 та № 29465/04, пункт 24, 28) зазначив, що поняття «суд, встановлений законом» охоплює не лише правові підстави існування суду, а й дотримання ним норм, які визначають межі його компетенції. Суд, який виходить за межі наданих законом повноважень, не відповідає цій вимозі пункту 1 статті 6 Конвенції.

24. Тобто визначення належної судової юрисдикції є складовою права на суд. Передання публічно-правового спору на розгляд суду іншої юрисдикції (цивільної, господарської) позбавляє особу доступу до судового контролю за здійсненням суб`єктом владних повноважень його публічно-владних функцій.

25. Також ЄСПЛ неодноразово зазначав, що право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати обмеженням, проте такі обмеження не повинні обмежувати чи зменшувати доступ особи до суду в такий спосіб або до такої міри, що порушується сама суть цього права (справа «Стояногло проти Республіки Молдова» (Stoianoglo v. The Republic of Moldova), заява № 19371/22, пункт 52).

26. Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (частина перша статті 2 КАС України).

27. Частина перша статті 5 КАС України закріплює право кожної особи в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

28. За визначеннями, наведеними у статті 4 КАС України, адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, а публічно-правовий спір - спір, у якому:

- хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або

- хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або

- хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

29. Суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).

30. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

31. Велика Палата Верховного Суду у пункті 5.8 постанови від 23 травня 2018 року у справі № 914/2006/17 зазначила, що до юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома (або більше) суб`єктами стосовно їх прав та обов`язків у публічних правовідносинах, у яких хоча б один суб`єкт законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб`єкта (суб`єктів), а останній (останні) відповідно зобов`язаний (зобов`язані) виконувати вимоги та приписи такого суб`єкта владних повноважень.

32. Поняття «публічно», вжите у пункті 2 частини першої статті 4 КАС України, означає, що такі функції суб`єкта спрямовані на задоволення публічного інтересу; зміст поняття «владні» полягає в наявності у суб`єкта повноважень застосовувати надану йому владу, за допомогою якої впливати на розвиток правовідносин. Управлінські функції - це основні напрями діяльності органу влади, його посадової чи службової особи або іншого уповноваженого суб`єкта, спрямовані на управління діяльністю підлеглого суб`єкта (пункт 19 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 520/5442/18).

33. Водночас приватноправові відносини ґрунтуються на юридичній рівності та майновій самостійності учасників, а предметом спору виступає майновий чи немайновий особистий інтерес суб`єкта. Спір набуває приватноправового характеру, коли він зумовлений порушенням приватного права, зазвичай майнового, конкретного суб`єкта, яке підлягає захисту способами, передбаченими законодавством для сфери приватноправових відносин.

34. У постанові від 27 листопада 2018 року у справі № 820/3534/17 Велика Палата Верховного Суду наголосила на тому, що при визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

35. Зокрема, суди мають перевіряти, яке право чи інтерес підлягає захисту; чи пов`язаний спір зі здійсненням суб`єктом владних повноважень публічно-владних управлінських функцій; чи є спір наслідком застосування або незастосування адміністративної процедури.

36. Також визначальним для розмежування юрисдикції є те, чи стосується спір уже набутого приватного права, чи виконання суб`єктом владних повноважень установленого законом обов`язку. Майнові наслідки адміністративного акта самі по собі не змінюють публічно-правового характеру спору.

37. У разі, якщо спір виник через нерозгляд суб`єктом владних повноважень заяви або неприйняття адміністративного акта, предметом судового контролю є здійснення функцій публічної адміністрації. Зв`язок спору із застосуванням адміністративної процедури є істотним критерієм розмежування судових юрисдикцій.

38. Земельний характер спору сам по собі не свідчить про його приватноправову природу. Якщо особа оскаржує нерозгляд заяви, неприйняття рішення або іншу бездіяльність органу місцевого самоврядування під час здійснення ним владних повноважень, такий спір належить до адміністративної юрисдикції. Саме адміністративний суд забезпечує судовий контроль за виконанням суб`єктом владних повноважень установленого законом обов`язку та ефективний захист особи від його бездіяльності.

39. З 15 грудня 2023 року, у зв`язку з набранням чинності Законом України від 17 лютого 2022 року № 2073-IX «Про адміністративну процедуру» (далі - Закон № 2073-IX), який визначає загальні правила розгляду і вирішення адміністративних справ суб`єктами публічної адміністрації, одним з головних критеріїв розмежування юрисдикцій є зв`язок спору із застосуванням або незастосуванням адміністративної процедури. Зокрема, чи підлягала вимога позивача розгляду в порядку такої процедури, а також який орган, у якій формі та в які строки мав її розглянути.

40. За визначеннями, наведеними в пунктах 2, 4 та 5 частини першої статті 2 Закону № 2073-IX, адміністративна справа - справа, що стосується публічно-правових відносин щодо забезпечення реалізації права, свободи чи законного інтересу особи та/або виконання нею визначених законом обов`язків, захисту її права, свободи чи законного інтересу, розгляд якої здійснюється адміністративним органом;

адміністративне провадження - сукупність процедурних дій, що вчиняються адміністративним органом, і прийнятих процедурних рішень з розгляду та вирішення справи, що завершується прийняттям і, в необхідних випадках, виконанням адміністративного акта;

адміністративна процедура - визначений законом порядок розгляду та вирішення справи.

41. Тобто формою розгляду і вирішення адміністративної справи є адміністративне провадження з дотриманням визначеного законом порядку розгляду та вирішення справи (процедури).

42. Підставами для початку адміністративного провадження з огляду на пункти 1 та 2 частини першої статті 36 Закону № 2073-IX є заява особи щодо забезпечення реалізації її права, свободи чи законного інтересу або виконання нею визначеного законом обов`язку, або ініціатива адміністративного органу.

43. Відповідно до частини другої статті 34 Закону № 2073-IX у разі якщо законом не визначено граничний строк вирішення окремої категорії справ, справа за заявою особи вирішується протягом розумного строку, але не більше тридцяти календарних днів після надходження заяви, а в разі проведення слухання у справі - не більше сорока п`яти календарних днів з дня реєстрації заяви адміністративним органом.

44. Адміністративне провадження розпочинається з дня отримання заяви компетентним адміністративним органом (пункт 1 частини першої статті 46 Закону № 2073-IX).

45. Частиною першою статті 69 Закону № 2073-IX визначено, що за результатами розгляду справи адміністративний орган у межах своїх повноважень приймає адміністративний акт.

46. При цьому навіть у випадках, коли заява не підлягає розгляду, зокрема якщо вона стосується суспільних відносин, на які не поширюється дія цього Закону (пункт 4 частини першої статті 45 Закону № 2073-IX), згідно з частиною другою статті 45 цього Закону рішення про відмову у прийнятті заяви до розгляду у випадках, передбачених пунктами 2-6 частини першої цієї статті, приймає посадова особа адміністративного органу, яка розглядає справу, про що невідкладно повідомляється особа, яка подала заяву.

47. Відповідно до частини першої статті 18 Закону № 2073-IX особа має право на оскарження рішень, дій чи бездіяльності адміністративного органу в порядку адміністративного оскарження відповідно до цього Закону та/або в судовому порядку.

48. Частиною п`ятою статті 78 Закону № 2073-IX прямо встановлено, що бездіяльність адміністративного органу оскаржується у разі неприйняття адміністративного акта у встановлений законом строк або зволікання з розглядом справи (прийняттям процедурного рішення та/або вчиненням процедурної дії).

49. Отже, до компетенції адміністративних судів належить розгляд публічно-правових спорів між особами та суб`єктами владних повноважень, у яких шляхом оскарження рішень, дій чи бездіяльності перевірці підлягає додержання адміністративним органом установленої законом процедури.

50. Вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин, згідно з пунктом 34 частини першої статті 26 Закону України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні», належить до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад.

51. Відповідно до частини першої статті 122 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

52. 08 листопада 2024 року набрав чинності Закон України від 08 жовтня 2024 року № 3993-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту інтересів власників земельних часток (паїв), а також застосування адміністративної процедури у сфері земельних відносин» (далі - Закон № 3993-IX), згідно з підпунктом 4 пункту 1 якого ЗК України доповнено Главою 3-1 «Особливості адміністративної процедури у сфері земельних відносин», яка включає статтю 17-2 «Особливості адміністративного провадження адміністративних справ у сфері земельних відносин».

53. Відповідно до частини першої статті 17-2 ЗК України подання заяв, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами у сфері земельних відносин, до органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб здійснюється лише у письмовій формі шляхом особистого звернення, надсилання поштовим відправленням або подання в електронній формі.

Органи державної влади, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи здійснюють розгляд заяв у порядку, передбаченому Законом України «Про адміністративну процедуру», з урахуванням особливостей, встановлених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами у сфері земельних відносин.

54. ОСОБА_1 звернувся до Львівської міської ради 30 грудня 2024 року із заявою (вимогою) визнати право постійного користування земельною ділянкою. З огляду на це розгляд його заяви мав здійснюватися в порядку, встановленому Законом № 2073-IX, з урахуванням особливостей, визначених ЗК України.

55. Таким чином, з дня отримання Львівською міською радою заяви (вимоги) ОСОБА_1 від 30 грудня 2024 року розпочалося адміністративне провадження, у межах якого відповідач як адміністративний орган був зобов`язаний розглянути справу та у визначений законом строк вирішити її по суті шляхом прийняття адміністративного акта - про задоволення заяви (вимоги) заявника або про відмову в її задоволенні.

56. Неприйняття Львівською міською радою будь-якого рішення може бути предметом оскарження в судовому порядку згідно з частиною першою статті 18 та частиною п`ятою статті 78 Закону № 2073-IX.

57. На відміну від учасників цивільних відносин, які здійснюють свої права вільно, на власний розсуд, Львівська міська рада у спірних правовідносинах зобов`язана діяти в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, а тому її бездіяльність не може бути оцінена як поведінка рівного учасника цивільних відносин.

58. Закриваючи провадження у цій справі, суди першої та апеляційної інстанцій обмежилися висновком про те, що суть спору зводиться до наявності у позивача права на користування земельною ділянкою та подальшої її передачі у постійне користування, однак не звернули уваги на норми, що визначають порядок розгляду органом місцевого самоврядування заяв (звернень) у сфері земельних відносин та правові наслідки нерозгляду такої заяви та неприйняття за результатами її розгляду будь-якого рішення.

59. Попри те, що позовна вимога ОСОБА_1 сформульована як зобов`язання Львівської міської ради визнати право постійного користування земельною ділянкою, підставою позову є нерозгляд радою заяви позивача та неприйняття відповідного рішення. Належність і ефективність обраного способу захисту стосуються обґрунтованості позову, а не визначення судової юрисдикції.

60. Тобто предметом спору є стверджувана позивачем бездіяльність Львівської міської ради, допущена під час здійснення адміністративної процедури розгляду його заяви (вимоги).

61. ЄСПЛ у справі «Ксав`є Лукаса проти Франції» (Xavier Lucas v. France, заява № 15567/20, пункти 42, 57-58) зазначив, що право на доступ до суду має бути практичним та ефективним, а застосування процесуальних правил не повинно перетворюватися на надмірний формалізм, який покладає на особу непропорційний тягар і позбавляє її можливості судового захисту.

62. За таких обставин висновок судів попередніх інстанцій про приватноправовий характер спору є необґрунтованим.

63. Такий висновок узгоджується з правовою позицією Конституційного Суду України, викладеною у Рішенні від 01 квітня 2010 року № 10-рп/2010, стосовно поширення компетенції адміністративних судів на "спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності" слід розуміти так, що до публічно-правових спорів, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів, належать і земельні спори фізичних чи юридичних осіб з органом місцевого самоврядування як суб`єктом владних повноважень, пов`язані з оскарженням його рішень, дій чи бездіяльності.

64. Ураховуючи зазначене, Верховний Суд вважає, що оскаржувана позивачем бездіяльність Львівської міської ради щодо нерозгляду його заяви з питань землекористування була допущена відповідачем під час реалізації ним функцій публічної адміністрації у сфері земельних правовідносин та пов`язана з процедурою прийняття індивідуального адміністративного акта, у зв`язку з чим цей спір є публічно-правовим і підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.

65. Аналогічних висновків щодо юрисдикції спорів цієї категорії Верховний Суд дійшов у постановах від 16 лютого 2026 року у справі № 380/6820/25 та від 03 березня 2026 року у справі № 380/7707/25, ухвалених за наслідками касаційного перегляду судових рішень у справах за позовами членів СК «Геофізик» до Львівської міської ради про зобов`язання вчинити дії.

66. Також Верховний Суд звертає увагу судів на положення частини п`ятої статті 242 КАС України та частини шостої статті 13 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів», згідно з якими при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

67. Проте суд апеляційної інстанції, ухвалюючи свою постанову 01 квітня 2026 року про залишення без змін ухвали Львівського окружного адміністративного суду від 22 вересня 2025 року, не врахував висновки Конституційного Суду України, викладені у Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011, та правову позицію Верховного Суду щодо застосування норм процесуального права, сформульовану у постановах від 16 лютого 2026 року у справі № 380/6820/25 та від 03 березня 2026 року у справі № 380/7707/25 з аналогічними предметом та підставою позовів, і не навів мотивів, з яких він вважав їх незастосовними до спірних правовідносин, чим порушив вимоги частини п`ятої статті 242 КАС України.

68. Згідно з частиною першою статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

69. З огляду на публічно-правовий характер спірних правовідносин суд першої інстанції, неправильно застосувавши норми Закону № 2073-IX та порушивши вимоги статті 19 КАС України, безпідставно закрив провадження у цій справі на підставі пункту 1 частини першої статті 238 КАС України, а суд апеляційної інстанції цієї помилки не виправив.

70. Наслідком таких процесуальних порушень стало неправомірне обмеження доступу ОСОБА_1 до адміністративного суду, до юрисдикції якого належить цей спір, тобто порушення гарантованого статтею 55 Конституції України та статтею 6 Конвенції права на судовий захист.

71. Оскільки порушення норм процесуального права допущені як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій та не можуть бути виправлені судом касаційної інстанції, касаційну скаргу ОСОБА_1 слід задовольнити, ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 22 вересня 2025 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 01 квітня 2026 року - скасувати, а справу № 380/13415/25 - направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

72. При цьому Верховний Суд наголошує, що висновок про поширення на цей спір юрисдикції адміністративних судів не свідчить про обґрунтованість позовних вимог по суті; питання наявності у позивача права на набуття земельної ділянки в постійне користування, а також належності та ефективності обраного ним способу захисту підлягають з`ясуванню судом першої інстанції під час розгляду справи по суті.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд