ПОСТАНОВА
головуючого Стародуб О.П.,
суддів Берназюк Я.О., Кравчук В.М.
судді - Берназюк Я.О., Кравчук В.М., розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 27.03.2026 (суддя Черняхович І.Е.) та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 18.05.2026 (судді Мацький Є.М., Сушко О.О., Залімський І.Г.) у справі № 240/16978/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії.
ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ
Позивач звернулась до суду з позовом, в якому просила:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо припинення виплати із 01.01.2025 підвищення до пенсії як непрацюючій пенсіонерці, яка проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи";
- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області поновити, нарахувати та виплачувати позивачу з 01.01.2025 підвищення до пенсії як непрацюючій пенсіонерці, яка проживає на території радіоактивного забруднення, в розмірі, визначеному статтею 39 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, встановлених законом про Державний бюджет України на 01 січня відповідного календарного року.
ВСТАНОВЛЕНІ СУДАМИ ПОПЕРЕДНІХ ІНСТАНЦІЙ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Як встановлено судами та підтверджується матеріалами справи, позивач має посвідчення особи, яка постійно працювала чи працює, або проживає чи проживала у зонах безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення (категорія 3), є непрацюючим пенсіонером та перебуває на обліку в Головному управління Пенсійного фонду України в Житомирській області.
Відповідно до довідки відділу реєстрації місця проживання Коростенської міської ради від 15.09.2022 №2475 (судами помилково зазначено №2478) позивач з 16.01.1985 по 25.04.1995 постійно проживала та була зареєстрована в АДРЕСА_1 .
Відповідно до витягу з реєстру територіальної громади задекларованим місцем проживання позивача з 03.10.2022 є адреса: АДРЕСА_2 .
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 06.03.2023 у справі №240/31420/22 зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області нарахувати та виплатити позивачу з 03.10.2022 підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, відповідно до статті 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у розмірі, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, розмір якого встановлено законом на 01 січня календарного року.
В зв`язку з тим, що з 01.01.2025 позивачу на виплачується підвищення до пенсії, передбачене статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", остання звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області із заявою про поновлення нарахувань та виплати щомісячного підвищення до пенсії у розмірі двох прожиткових мінімумів для працездатних осіб.
В листі від 16.05.2025, покликаючись на норми статті 45 Закону України "Про Державний бюджет на 2025 рік" та постанову КМУ від 27.12.2024 №1524, відповідач повідомив позивачу, що за результатом звірки з Єдиним державним демографічним реєстром вона до 03.10.2022 була зареєстрована в м.Малин Житомирської області, яке не відноситься до зон радіоактивного забруднення, а тому з 01.01.2025 доплата до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території зони радіоактивного забруднення, не встановлена.
Вважаючи таку відмову відповідача протиправною, позивач звернулась з цим позовом до суду.
ЗМІСТ РІШЕНЬ СУДІВ ПОПЕРЕДНІХ ІНСТАНЦІЙ
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 27.03.2026 позов задоволено.
Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо припинення позивачу нарахування та виплати підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" з врахуванням ст.45 Закону України «Про Державний бюджет на 2025 рік».
Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області поновити з 01.01.2025 нарахування та виплату позивачу підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення відповідно до ст. 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" у розмірі, визначеному статтею 45 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік".
Стягнуто на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 968,96 грн.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що наявною в матеріалах справи довідкою Коростенської міської ради від 15.09.2022 № 2475 підтверджується реєстрація позивача з 16.01.1985 по 25.04.1995 в м. Коростень Житомирської області, яке згідно постанови Кабінету Міністрів України від 23.07.1991 №106 відноситься до зони гарантованого добровільного відселення.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем дотримано вимоги, встановлені статтею 45 Закону №4059-IX та Постановою №1524.
Також суд виходив з того, що відсутні підтвердження інших обставин про те, що позивач самостійно змінила місце проживання за межі зони гарантованого добровільного відселення та в подальшому повернулась на постійне місце проживання до цієї зони.
Також суд першої інстанції виходив з того, що пенсійний орган забезпечив звірення відомостей про постійне місце проживання одержувача доплати лише з відомостями Єдиного державного демографічного реєстру та не здійснив звірення з відомостями інших державних реєстрів, а тому дійшов висновку, що позивачу протиправно не виплачується спірна доплата.
Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 18.05.2026 апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області задоволено повністю. Рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 27.03.2026 скасовано. Прийнято нове, яким в задоволені позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що матеріали справи не містять доказів проживання позивача на території зони гарантованого добровільного відселення в період з 25.01.1995 по 03.10.2022 як це передбачено статтею 45 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік".
Також суд апеляційної інстанції виходив з того, що за результатом звірки з Єдиним державним демографічним реєстром підтверджено місце проживання позивача:
- в м.Малин, яке відноситься до зони посиленого радіоекологічного контролю, але відсутня інформація про дату реєстрації;
- в м.Коростень, яке відноситься до зони гарантованого добровільного відселення, з 03.10.2022 по дату розгляду справи.
Крім того, суд апеляційної інстанції виходив з того, що відповідно до наявних в матеріалах справи копій сторінок паспорта позивача вбачається, що 13.10.2013 відомості вносилися саме Малинським РС УДМС України в Житомирській області.
Наведене, на думку суду апеляційної інстанції, свідчить про відсутність правових підстав зобов`язувати відповідача здійснювати з 01.01.2025 виплату позивачу підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному ст.39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", що дорівнює двом прожитковим мінімумам.
ДОВОДИ ОСОБИ, ЯКА ПОДАЛА КАСАЦІЙНУ СКАРГУ, ТА ІНШИХ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Позивачка не погодилась з рішеннями судів попередніх інстанцій, звернувся з касаційною скаргою.
В обґрунтування касаційної скарги покликається на неправильне застосування судами норм матеріального права.
Як на підставу касаційного оскарження позивач покликається на те, що при винесенні постанови судом апеляційної інстанції неправильно застосовано статтю 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та не враховано висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 12.05.2026 у справі №620/2616/25 та від 20.05.2026 у справі №600/1438/25-а.
Також покликається на те, що Закон №796 не передбачає обмежень щодо виплати доплати до пенсії на період воєнного стану.
Просить скасувати постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 18.05.2026 та скасувати рішення суду першої інстанції в частині зобов`язання відповідача поновити з 01.01.2025 нарахування та виплату підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру відповідно до ст.39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" у розмірі, визначеному статтею 45 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік".
Відповідач у відзиві на касаційну скаргу просить відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначає Закон України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (надалі по тексту Закон № 796-XII).
Відповідно до частини першої статті 39 Закону № 796-XII (у редакції, що діяла до 01.01.2015) громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах:
- у зоні безумовного (обов`язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати;
- у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати;
- у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.
Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати (частина друга цієї статті).
01.01.2015 набрав чинності Закон № 76-VIII, підпунктом 7 пункту 4 розділу І якого виключено у Законі № 796-XII статті 31, 37, 39, 45.
У подальшому Законом України від 04.02.2016 № 987-VIII "Про внесення зміни до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"" (далі - Закон № 987-VIII; згідно з розділом II "Прикінцеві положення" Закону № 987-VIII він набрав чинності з 01.01.2016) включено до Закону № 796-XII статтю 39 такого змісту:
"Стаття 39. Доплата громадянам, які працюють у зоні відчуження
Громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України".
Рішенням Конституційного Суду України від 17.07.2018 № 6-р/2018 у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності), зокрема, підпункту 7 пункту 4 розділу I Закону № 76-VIII визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), зокрема, підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ. Вирішено, що положення підпункту 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ як такі, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 17.07.2018 № 6-р/2018 вказав, що обмеження чи скасування Законом № 76-VIII пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом № 796-ХІІ, фактично є відмовою держави від її зобов`язань, передбачених статтею 16 Конституції України, у тому числі щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Приписи статті 3 Конституції України, згідно з якими держава відповідає перед людиною за свою діяльність (частина друга), зобов`язують державу обґрунтовувати зміну законодавчого регулювання, зокрема, у питаннях обсягу пільг, компенсацій та гарантій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Отже, Закон № 76-VIII у частині скасування або обмеження пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом № 796-ХІІ, щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, суперечить положенню частини другої статті 3 Конституції України, відповідно до якого держава відповідає перед людиною за свою діяльність.
У Рішенні Конституційного Суду України встановлено порядок його виконання щодо застосування статей 53 і 60 Закону № 796-ХІІ у редакціях, чинних до внесення змін Законом № 796-VIII, проте застережень щодо порядку застосування статті 39 Закону № 796-ХІІ вказане Рішення не містить.
Тобто вказаним Рішенням Конституційного Суду України відновлено дію статті 39 Закону № 796-XII (у редакції, що діяла до 01.01.2015), яка із 17.07.2018 є чинною.
06.12.2016 був прийнятий Закон № 1774-VIII, що набрав чинності 01.01.2017.
Пунктом 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат, крім розрахунку щорічного обсягу фінансування статутної діяльності політичних партій (зі змінами, внесеними згідно із Законом від 19.12.2019 № 410-IX).
До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 01.01.2017 (зі змінами, внесеними згідно із Законом від 15.05.2018 № 2415-VIII).
Згідно з пунктом 9 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1774-VIII до приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом вони застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Велика Палата Верховного Суду у вирішенні питання щодо розрахункової величини для визначення розміру підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, передбаченого частиною другою статті 39 Закону № 796-XII, у постанові від 04.04.2024 у справі №240/19227/21 дійшла висновку, що норма пункту 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1774-VIIІ (в частині інших виплат, щодо яких не застосовується мінімальна заробітна плата як розрахункова величина) поширюється на підвищення (доплату) до пенсій непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, а відтак розмір підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам на підставі статті 39 Закону № 796-ХІІ (у редакції, яка діяла до 01.01.2015) встановлюється із застосуванням як розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня відповідного календарного року, а не мінімальної заробітної плати.
Відповідно до статті 45 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік» встановлено, що у 2025 році на період дії воєнного стану в Україні доплата непрацюючим пенсіонерам, які постійно проживають у зоні безумовного (обов`язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення, встановлюється за умови, що такі особи проживали або працювали у зоні безумовного (обов`язкового) відселення або в зоні гарантованого добровільного відселення, станом на 26 квітня 1986 року чи у період з 26 квітня 1986 року до 1 січня 1993 року, у зв`язку з чим особі надано статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи. Доплата за проживання на зазначених територіях встановлюється у розмірі 2361 гривня.
Особам, які після аварії на Чорнобильській АЕС (26 квітня 1986 року) самостійно або у встановленому законодавством порядку за направленнями обласних державних адміністрацій змінили місце проживання за межі зон безумовного (обов`язкового) відселення або гарантованого добровільного відселення та в подальшому повернулися на постійне місце проживання до цих зон, а також особам, які зареєстрували своє місце проживання чи переїхали на постійне місце проживання до зазначених зон після аварії на Чорнобильській АЕС, доплата за проживання в таких зонах не встановлюється.
Виплата доплати за проживання у зоні безумовного (обов`язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення непрацюючим пенсіонерам припиняється після залишення особою свого місця постійного проживання на зазначених територіях та декларування/реєстрації місця проживання за межами зон безумовного (обов`язкового) відселення та зон гарантованого добровільного відселення, що підтверджується відомостями Єдиного державного демографічного реєстру та інших державних реєстрів.
Для встановлення виплат, передбачених цією статтею, Пенсійному фонду України забезпечити звірення відомостей про постійне місце проживання одержувачів доплати за проживання у зоні безумовного (обов`язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення із відомостями Єдиного державного демографічного реєстру та інших державних реєстрів для продовження чи припинення відповідних виплат, а також приведення розмірів доплати за проживання у зоні безумовного (обов`язкового) відселення або в зоні гарантованого добровільного відселення та пенсійних виплат у відповідність із цією статтею.
Відповідно до статті 45 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" Кабінетом Міністрів України 27.12.2024 прийнято постанову № 1524 «Деякі питання здійснення у 2025 році на період воєнного стану в Україні доплати непрацюючим пенсіонерам, які постійно проживають у зоні безумовного (обов`язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення» (далі - Постанова № 1524), яка застосовується з 01.01.2025, пунктом 1 якої установлено, що у 2025 році факт проживання у зоні безумовного (обов`язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 26 квітня 1986 року чи у період з 26 квітня 1986 року до 1 січня 1993 року для встановлення, продовження чи припинення доплат, передбачених статтею 45 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік", у разі відсутності відповідних відомостей у Єдиному державному демографічному реєстрі, Реєстрі територіальної громади та в інших державних реєстрах встановлюється органами Пенсійного фонду України за сукупності таких обставин:
особі надано статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи;
у Єдиному державному демографічному реєстрі, відомчій інформаційній системі Державної міграційної служби відсутні відомості про зміну місця проживання такою особою у період після 1 січня 1993 року.
Верховний Суд уже вирішував питання щодо правомірності застосування положень статті 45 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" та Постанови № 1524, якими встановлено додаткові умови для отримання доплати непрацюючими пенсіонерами, які проживають на території зони гарантованого добровільного відселення.
Та у постанові від 05.06.2026 у справі №240/4486/25 дійшов висновку наступного висновку:
«… зміна правового регулювання відносин у сфері соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи можлива лише у випадку внесення відповідних змін, зокрема до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а інші нормативно-правові акти застосовуються лише у випадку їх прийняття відповідно до цих законів.
….
55. Слід наголосити, що зміни до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у частині, яка регламентує спірні правовідносини (щодо доплати непрацюючим пенсіонерам, які постійно проживають у зоні безумовного (обов`язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення), не вносилися.
…
62. Отже, за таким правовим підходом, при конкуренції норм необхідно застосовувати правило пріоритетності норм спеціального закону, тобто Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» вважати загальними нормами.
…
70. Враховуючи вищезазначене, колегія суддів дійшла висновку про те, що застосування при визначенні права осіб на доплату як непрацюючим пенсіонерам, які постійно проживають у зоні безумовного (обов`язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення, положень статті 45 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» та Постанови № 1524, якими передбачено, що доплата непрацюючим пенсіонерам, які постійно проживають у зоні безумовного (обов`язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення, встановлюється за умови, що такі особи проживали або працювали у зоні безумовного (обов`язкового) відселення або в зоні гарантованого добровільного відселення, станом на 26 квітня 1986 року чи у період з 26 квітня 1986 року до 1 січня 1993 року, у зв`язку з чим особі надано статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи; доплата за проживання на зазначених територіях встановлюється у розмірі 2361,00 грн, є протиправним та таким, що обмежує гарантоване право на належний соціальний захист, передбачене статтею 46 Конституції України.»
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 20.05.2026 у справі №600/1438/25-а, від 02.06.2026 у справі №460/377/25, від 05.06.2026 у справі № 240/4486/25, від 10.07.2026 у справі №460/4069/25, від 14.07.2026 у справі №240/22191/25.
Нормами статті 39 Закону № 796-XII право непрацюючого пенсіонера на підвищення до пенсії пов`язано з проживанням на території радіоактивного забруднення.
Під час розгляду справи судами встановлено, що позивач є непрацюючим пансіонером, проживає в м.Коростені Житомирської області, яке належить до зони гарантованого добровільного відселення, що свідчить про наявність у нього права на підвищення до пенсії, передбачене статтею 39 Закону № 796-ХІІ, у розмірі двох прожиткових мінімумів для працездатних осіб.
Відсутність доказів проживання позивача на території зони гарантованого добровільного відселення у період з 25.01.1995 по 03.10.2022 не може бути підставою для відмови у виплаті спірного підвищення за період з 01.01.2025, оскільки для вирішення питання про право на таке підвищення визначальним є встановлення факту проживання позивача на відповідній території у період, за який заявлено вимогу про його виплату.
Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, неправильно застосував норми матеріального права, не надавши належної оцінки встановленому у справі факту проживання позивача з 03.10.2022 на території зони гарантованого добровільного відселення та дійшов помилкового висновку про відсутність у позивача права на спірне підвищення до пенсії.
Водночас суд першої інстанції, правильно встановивши право позивача на отримання підвищення до пенсії, неправильно застосував до спірних правовідносин положення статті 45 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік".
Відповідно до частини 3 статті 341 КАС України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Відповідно до частини першої статті 351 КАС України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
Враховуючи викладене, касаційна скарга підлягає задоволенню, рішення судів першої і апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з постановленням нового рішення про задоволення позовних вимог.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 351, 355, 356, 359 КАС України,