ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 359/9546/23

У вересні 2023 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Селянського (фермерського) господарства (далі - СФГ) «Карась», ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Легкий В. В., державний реєстратор виконавчого комітету Вороньківської сільської ради Бориспільського району Руденко А. Л., Головне управління (далі - ГУ) Держгеокадастру у м. Києві та Київській області про визнання недійсним державного акта на право власності на землю, визнання недійсним договору купівлі-продажу, скасування державної реєстрації права власності на земельні ділянки, скасування державної реєстрації цих об`єктів нерухомого майна в Державному земельному кадастрі, витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння.

В обґрунтування позову вказував, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його мати

ОСОБА_3 , якій належала земельна ділянка площею 0,24 га з кадастровим номером 3220882600:04:002:0214 з цільовим призначенням для садівництва, розташована в Садовому товаристві (далі - СТ) «Калина» на території Гнідинської сільської ради Бориспільського району Київської області.

Позивач є спадкоємцем першої черги майна ОСОБА_3 , прийняв вказану спадщину, подавши нотаріусу заяву у визначений законом строк, та 27 жовтня 2022 року уклав зі ОСОБА_4 , який також є спадкоємцем ОСОБА_3 першої черги, договір про поділ спадщини. За цим договором позивач набув право на спадкування вказаної ділянки.

Позивач зазначає, що отримавши у спадщину вказану земельну ділянку, не зміг зареєструвати право власності на неї у зв`язку з тим, що на її межі накладалась земельна ділянка площею 0,24 га з кадастровим номером 3220882600:04:002:2260 з цільовим призначенням для індивідуального садівництва, розташована на території Гнідинської сільської ради Бориспільського району Київської області.

8 серпня 2023 року ОСОБА_2 купив зазначену земельну ділянку у СФГ «Карась», і в подальшому поділив на три окремі земельні ділянки: площею 0,0837 га з кадастровим номером 3220882600:04:002:2325; площею 0,0793 га з кадастровим номером 3220882600:04:002:2326; площею 0,077 га з кадастровим номером 3220882600:04:002:2327 з цільовим призначенням для ведення садівництва, розташовані на території Золочівської сільської ради Бориспільського району Київської області.

Право власності на вказані об`єкти нерухомого майна зареєстровано за ОСОБА_2 .

Посилаючись на те, що земельна ділянка з кадастровим номером 3220882600:04:002:2260 не передавалась у визначеному чинним на той час Земельним кодексом України порядку у власність СФГ «Карась», вважав, що господарство не мало права відчужувати цю земельну ділянку у власність ОСОБА_2 .

За таких обставин просив:

- визнати недійсним та скасувати державний акт на право власності на землю серії КВ № 106671 від 31 березня 2000 року, зареєстрований у Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 4;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу від 8 серпня 2023 року, укладений

СФГ «Карась» та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Легким В. В., зареєстрований за № 1848;

- скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на земельні ділянки: з кадастровим номером 3220882600:04:002:2325 площею 0,0837 га (реєстраційний номер 2872873932208); з кадастровим номером 3220882600:04:002:2326 площею 0,0793 га (реєстраційний номер 2872887532208); з кадастровим номером 3220882600:04:002:2327 площею 0,077 га (реєстраційний номер 2872953932208).

- скасувати в Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельних ділянок з вказаними кадастровими номерами;

- витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 на його користь земельну ділянку площею 0,24 га, розташовану на

АДРЕСА_1 , яка належала ОСОБА_3 на підставі Державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯБ № 146179 від 28 серпня 2004 року.

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 17 січня

2025 року позов задоволено частково.

Визнано недійсним державний акт на право власності на землю серії КВ № 106671, виданий 31 березня 2000 року СФГ «Карась».

Визнано недійсним договір купівлі-продажу (нерухомого майна), укладений

8 серпня 2023 року СФГ «Карась» та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Легким В. В. та зареєстрований за № 1848.

Скасовано державну реєстрацію за ОСОБА_2 права власності на земельну ділянку площею 0,0837 га з кадастровим номером 3220882600:04:002:2325, цільовим призначенням якої є ведення садівництва, розташовану на території Золочівської сільської ради Бориспільського району.

Скасовано в Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельної ділянки площею 0,0837 га з кадастровим номером 3220882600:04:002:2325, цільовим призначенням якої є ведення садівництва, розташованої на території Золочівської сільської ради Бориспільського району.

Скасовано державну реєстрацію за ОСОБА_2 права власності на земельну ділянку площею 0,0793 га з кадастровим номером 3220882600:04:002:2326, цільовим призначенням якої є ведення садівництва, розташовану на території Золочівської сільської ради Бориспільського району.

Скасовано в Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельної ділянки площею 0,0793 га з кадастровим номером 3220882600:04:002:2326, цільовим призначенням якої є ведення садівництва, розташованої на території Золочівської сільської ради Бориспільського району.

Скасовано державну реєстрацію за ОСОБА_2 права власності на земельну ділянку площею 0,077 га з кадастровим номером 3220882600:04:002:2327, цільовим призначенням якої є ведення садівництва, розташовану на території Золочівської сільської ради Бориспільського району.

Скасовано в Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельної ділянки площею 0,077 га з кадастровим номером 3220882600:04:002:2327, цільовим призначенням якої є ведення садівництва, розташованої на території Золочівської сільської ради Бориспільського району.

У задоволенні позову в частині вимоги про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння відмовлено.

Стягнено з СФГ «Карась» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 4 844, 80 грн.

Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 4 844, 80 грн.

Суд першої інстанції керувався тим, що:

- позивач набув право власності на земельну ділянку площею 0,24 га з кадастровим номером 3220882600:04:002:0214, цільовим призначенням якої є ведення садівництва, розташовану в СТ «Калина» на території Гнідинської сільської ради Бориспільського району Київської області, в порядку спадкування після ОСОБА_3 ;

- земельна ділянка з кадастровим номером 3220882600:04:002:2260, цільовим призначенням якої є ведення садівництва, розташована на території Гнідинської сільської ради Бориспільського району Київської області, накладається на межі земельної ділянки площею 0,24 га з кадастровим номером 3220882600:04:002:0214, цільовим призначенням якої є ведення садівництва, розташованої в СТ «Калина» на території Гнідинської сільської ради Бориспільського району;

- в архівних документах Гнідинської сільської ради відсутній другий примірних державного акта на право приватної власності на землю серії КВ № 106671 від 31 березня 2000 року, на підставі якого земельна ділянка з кадастровим номером 3220882600:04:002:2260 належала СФГ «Карась»; також зі змісту цього правовстановлюючого документа встановлено, що його видано на підставі рішення Гнідинської сільської ради від 25 лютого 2000 року та договору купівлі-продажу земельної ділянки від 25 березня 2000 року;

- за змістом листа Золочівського сільського голови Лазаренка О. Й. від 29 квітня 2024 року № 02-18/1031, 25 лютого 2000 року відбулось засідання дев`ятої сесії Гнідинської сільської ради XXIII скликання, на якому не приймалось рішення про передачу земельної ділянки у власність СФГ «Карась»; СФГ «Карась» не надало суду копію договору купівлі-продажу земельної ділянки від 25 березня 2000 року, на підставі якого був виданий оспорюваний державний акт; отже, з урахуванням встановлених обставин суд дійшов висновку про визнання недійсним державного акта на право приватної власності на землю серії КВ № 106671 від 31 березня

2000 року;

- у зв`язку з встановленням недійсності зазначеного державного акта

СФГ «Карась» вважається таким, що не набувало право власності на земельну ділянку площею 0,24 га з кадастровим номером 3220882600:04:002:2260, тому не мало право відчужувати її ОСОБА_2 , отже договір купівлі-продажу земельної ділянки від 8 серпня 2023 року підлягає визнанню недійсним;

- з метою відновлення права позивача та забезпечення юридичної визначеності у спірних правовідносинах місцевий суд дійшов висновку про скасування державної реєстрації за ОСОБА_2 права власності на земельні ділянки з кадастровими номерами 3220882600:04:002:2325, 3220882600:04:002:2326, 3220882600:04:002:2327, що утворилися внаслідок поділу земельної ділянки з кадастровим номером 3220882600:04:002:2260, а також скасування державної реєстрації цих земельних ділянок в Державному земельному кадастрі.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про витребування земельної ділянки від ОСОБА_2 , суд першої інстанції зазначив, що

ОСОБА_2 не набував у власність у порядку, визначеному чинним на той час законодавством, земельну ділянку площею 0,24 га з кадастровим номером 3220882600:04:002:0214, цільовим призначенням якої є ведення садівництва, розташовану в СТ «Калина» на території Гнідинської сільської ради Бориспільського району. Накладення земельних ділянок ОСОБА_2 на межі цієї земельної ділянки не є способом незаконного заволодіння земельною ділянкою позивача. Тому земельна ділянка, що перебуває у власності ОСОБА_1 , не вважається такою, що перебуває в чужому незаконному володінні ОСОБА_2 у розумінні статей 387, 388 ЦК України, отже підстави для задоволення позову в цій частині відсутні.

Додатковим рішенням Бориспільского районного суду Київської області від 3 лютого 2025 року стягнено з СФГ «Карась» та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 по розмірі 22 222,22 грн з кожного у відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Суд першої інстанції вказав, що заявлені до стягнення витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 79 800 грн не є співмірними зі складністю справи, тому зазначена сума підлягає зменшенню до 50 000 грн.

Крім того, ОСОБА_1 підлягають відшкодуванню втрати на професійну правничу допомогу, понесені під час розгляду справи в суді першої інстанції пропорційно задоволених вимог позову (вісім позовних вимог з дев`яти заявлених) - по 22 222,22 грн з кожного відповідача.

Постановою Київського апеляційного суду від 16 липня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діяв адвокат Климчук А. В., залишено без задоволення, а рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 17 січня 2025 року - без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про часткове задоволення позову, зазначивши про відповідність таких висновків обставинам справи, нормам матеріального та процесуального права.

У серпні 2024 року представник СФГ «Карась» - адвокат Бондарчук Д. М. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення процесуального права, просить скасувати рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 17 січня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 16 липня 2025 року в частині задоволених позовних вимог і відмовити в цій частині у задоволенні позову.

Касаційна скарга СФГ «Карась», в інтересах якого діє адвокат Бондарчук Д. М., мотивована тим, що:

- суд апеляційної інстанції помилково не застосував наслідки спливу позовної давності, про що на стадії апеляційного перегляду заявляло СФГ «Карась», не врахувавши висновки Великої Палати Верховного Суду щодо початку її перебігу та наслідків спливу позовної давності, викладені у постанові від 20 листопада

2018 року у справі № 907/50/16 (провадження № 12-122гс18). Апеляційний суд не врахував висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 30 жовтня

2024 року у справі № 504/917/19 (провадження № 61-17371св23), в якій касаційний суд дійшов висновку про сплив позовної давності в аналогічній ситуації;

- апеляційний суд порушив право СФГ «Карась» на подання заяви про застосування наслідків спливу позовної давності під час апеляційного перегляду справи, з огляду на неповідомлення місцевим судом вказаного господарства про дату, час і місце розгляду справи. Таке порушення відбулося внаслідок неврахування апеляційним судом висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 200/11343/14-ц (провадження № 14-59цс18).

Також СФГ «Карась» зазначає, що, надаючи оцінку ефективності обраного позивачем способу захисту права, суди не врахували висновки, викладені у постановах:

- Верховного Суду України від 23 січня 2013 року у справі № 6-164цс12, про те, що спадкоємець, який прийняв у спадщину нерухоме майно, ще до його державної реєстрації має право витребувати це майно від його добросовісного набувача з підстав, передбачених статті 388 ЦК України, зокрема у разі, якщо воно вибуло з володіння спадкодавця поза волею останнього. Подібний висновок щодо права спадкоємця пред`явити віндикаційний позов викладений у постанові

Верховного Суду від 20 червня 2024 року у справі № 465/4103/21

(провадження № 61-3678св24);

- Великої Палати Верховного Суду від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18), про те, що пред`явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права;

- Великої Палати Верховного Суду від 22 січня 2025 року у справі № 446/478/19 (провадження № 14-90цс23), про те, що позивач з дотриманням правил статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння кінцевого набувача. Для такого витребування не потрібно заявляти вимоги про визнання незаконними та недійсними рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, рішень, записів про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за незаконним володільцем, самої державної реєстрації цього права, договорів, інших правочинів щодо спірного майна, у тому числі документів (свідоцтв, державних актів тощо), що посвідчують відповідне право. Такі вимоги є неналежними, зокрема неефективними, способами захисту права власника. Їхнє задоволення не відновить володіння позивачем його майном. Тому не допускається відмова у віндикаційному позові, наприклад, з тих мотивів, що рішення органу влади, певний документ, рішення, відомості чи запис про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно не визнані незаконними або що позивач їх не оскаржив (постанови Великої Палати Верховного Суду від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18) (пункти 99, 100), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16

(провадження № 14-208цс18) (пункти 86, 94, 147), від 5 грудня 2018 року у справі № 522/2202/15-ц (провадження № 14-132цс18) (пункти 73-76), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19) (пункти 38,39), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19)

(пункт 34), від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19

(провадження № 12-157гс19) (пункт 50), від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (провадження № 12-158гс19) (пункт 10.29), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) (пункти 148-151, 153, 154, 167, 168)).

У серпні 2025 року представник ОСОБА_2 - адвокат Опанащук М. Ю. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення процесуального права, просить скасувати рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 17 січня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 16 липня 2025 року в частині задоволених позовних вимог і відмовити у задоволенні позову в цій частині.

Касаційна скарга ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат

Опанащук М. Ю., мотивована неврахуванням судами того, що:

- в частині задоволених позовних вимог спосіб захисту права позивача в цій справі є неефективними. В контексті ефективності способу захисту права суди не врахували висновки, викладені у постановах Верховного Суду України від 23 січня 2023 року у справі № 6-164цс12, Великої Палати Верховного Суду від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), від 9 листопада 2021 року у справі № 466/8649/16-ц (провадження № 14-93цс20), від 11 січня

2022 року у справі № 910/10784/16 (провадження № 12-30гс21), від 22 січня

2025 року у справі № 446/478/19 (провадження № 14-90цс23), від 4 липня

2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18), від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16 (провадження № 12-128гс19), від 21 вересня

2022 року у справі № 908/976/19 (провадження № 12-10гс21) Верховного Суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23), від 8 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21(провадження № 61-12101св23), від 11 грудня 2023 року у справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22).

- ОСОБА_2 є добросовісним набувачем спірних земельних ділянок і у випадку задоволення позову нестиме індивідуальний та надмірний тягар. Суди не врахували висновки Верховного Суду щодо витребування майна у добросовісного набувача, викладені у постановах від 20 березня 2019 року у справі № 521/8368/15-ц (провадження № 61-17779св18), від 9 грудня 2024 року у справі № 754/446/22 (провадження № 61-7349сво23), від 13 листопада 2019 року у справі № 645/4220/16-ц (провадження № 61-19921св18) та висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 (провадження № 12-127гс19) .

Відзив на касаційні скарги до Верховного Суду не надходив.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 14 серпня 2025 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат

Опанащук М. Ю., витребувано її матеріали із суду першої інстанції та зупинено дію рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 17 січня 2025 року до закінчення його перегляду в касаційному порядку в частині задоволених позовних вимог.

Підставою відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Опанащук М. Ю., були доводи заявника про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23), від 8 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21(провадження № 61-12101св23), від 11 грудня 2023 року у справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22), від 20 червня 2024 року у справі № 465/4103/21 (провадження № 61-19921св18), від 20 березня 2019 року у справі № 521/8368/15-ц (провадження № 61-17779св18), від 9 грудня 2024 року у справі № 754/446/22 (провадження № 61-7349сво23), від 13 листопада 2019 року у справі № 645/4220/16 (провадження № 61-19921св18), постановах Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року у справі № 910/10784/16 (провадження № 12-30гс21), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18), від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18), від 9 листопада 2021 року у справі № 466/8649/16-ц (провадження № 14-93цс20), від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16 (провадження № 12-122гс18), від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16 (провадження № 12-128гс19), від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 (провадження № 12-127гс19), від 21 вересня 2022 року у справі № 908/976/19 (провадження № 12-10гс21), від 22 січня 2025 року у справі № 446/478/19 (провадження № 14-90цс23) (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Ухвалою Верховного Суду від 27 серпня 2025 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою СФГ «Карась», в інтересах якого діє адвокат Бондарчук Д. М.

Підставою відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою

СФГ «Карась», в інтересах якого діє адвокат Бондарчук Д. М., були доводи заявника про:

- неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених у постановах: Великої Палати

Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16

(провадження № 12-122гс18), від 17 квітня 2018 року у справі № 200/11343/14-ц (провадження № 14-59цс18), від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18), від 22 січня 2025 року у справі № 446/478/19 (провадження № 14-90цс23), від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), від 5 грудня 2018 року у справі № 522/2202/15-ц (провадження № 14-132цс18), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19), від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 (провадження № 12-157гс19), від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (провадження № 12-158гс19), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц

(провадження № 14-2цс21), Верховного Суду від 30 жовтня 2024 року у справі № 504/917/19 (провадження № 61-17371св23) та від 20 червня 2024 року у справі № 465/4103/21 (провадження № 61-3678св24) і Верховного Суду України від 23 січня 2013 року у справі № 6-164цс12 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України);

- необґрунтоване відхилення клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Ухвалою Верховного Суду від 1 червня 2026 року справу призначено до судового розгляду.

Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи

Судами встановлено, що 22 червня 2002 року ОСОБА_3 уклала з ОСОБА_5 договір купівлі-продажу, за яким набула у власність земельну ділянку площею 0,12 га, цільовим призначенням якої є ведення садівництва, розташовану в СТ «Калина» на території Гнідинської сільської ради Бориспільського району Київської області.

Цього ж дня ОСОБА_3 уклала з ОСОБА_6 договір купівлі-продажу, за яким набула у власність ще одну земельну ділянку площею 0,12 га цільовим призначенням якої є ведення садівництва, розташовану в СТ «Калина» на території Гнідинської сільської ради Бориспільського району Київської області.

28 вересня 2004 року на підставі зазначених договорів ОСОБА_3 був виданий державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯБ № 146179, яким посвідчено її право власності на земельну ділянку площею 0,24 га з кадастровим номером 3220882600:04:002:0214, цільовим призначенням якої є ведення садівництва, розташовану в СТ «Калина» на території Гнідинської сільської ради Бориспільського району Київської області.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла.

Зі змісту витягу зі Спадкового реєстру від 21 травня 2021 року № 64820881 суди встановили, що після ОСОБА_3 приватним нотаріусом Полтавського районного нотаріального округу Чернявським Ю. В. заведена спадкова справа № 90/2021; спадкоємцями першої черги за законом є ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , які 27 жовтня 2022 року уклали договір про поділ спадщини, за яким позивач набув право на спадкування земельної ділянки площею 0,24 га з кадастровим номером 3220882600:04:002:0214, цільовим призначенням якої є ведення садівництва, розташованої в СТ «Калина» на території Гнідинської сільської ради Бориспільського району Київської області.

У матеріалах справи міститься копія державного акта на право приватної власності на землю серії КВ № 106671 від 31 березня 2000 року, зі змісту якого суди встановили, що СФГ «Карась» був власником земельної ділянки площею 0,24 га, цільовим призначенням якої є ведення садівництва, розташованої на території Гнідинської сільської ради Бориспільського району Київської області. Вказаній земельній ділянці був присвоєний кадастровий номер 3220882600:04:002:2260, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 4 квітня 2023 року № 328046240.

8 серпня 2023 року СФГ «Карась» та ОСОБА_2 уклали договір купівлі-продажу (нерухомого майна), за яким СФГ «Карась» відчужило ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,24 га з кадастровим номером 3220882600:04:002:2260 з цільовим призначенням для індивідуального садівництва, розташовану на території Гнідинської сільської ради Бориспільського району Київської області.

Зі змісту листа Золочівського сільського голови Лазаренка О. Й. від 4 квітня

2024 року № 02-18/837 та технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки суди встановили, що набута ОСОБА_2 земельна ділянка поділена на три земельні ділянки: площею 0,0837 га з кадастровим номером 3220882600:04:002:2325, площею 0,0793 га з кадастровим номером 3220882600:04:002:2326 та площею 0,077 га з кадастровим номером 3220882600:04:002:2327 з цільовим призначенням для ведення садівництва, розташовані на території Золочівської сільської ради Бориспільського району Київської області. Зазначена обставина підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 1 квітня

2024 року № 5004408464603.

З копії схеми розташування земельних ділянок, висновків щодо перевірки електронних документів, а також технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж та поділу земельної ділянки суди встановили, що три земельні ділянки з кадастровими номерами 3220882600:04:002:2325, 3220882600:04:002:2326 та 3220882600:04:002:2327, які утворились внаслідок поділу земельної ділянки з кадастровим номером 3220882600:04:002:2260, повністю накладаються на межі земельної ділянки позивача площею 0,24 га з кадастровим номером 3220882600:04:002:0214. Саме тому рішеннями державних кадастрових реєстраторів від 20 березня 2024 року № РВ-2600038602024 та від 26 березня 2024 року № РВ-5900067422024 ОСОБА_1 відмовлено у проведенні державної реєстрації в Державному земельному кадастрі успадкованої ним земельної ділянки.

Зі змісту листа Золочівського сільського голови Лазаренка О. Й. від 22 березня

2023 року № 02-18/557 суди встановили, що в архівних документах Гнідинської сільської ради відсутній другий примірних державного акта на право приватної власності на землю серії КВ № 106671 від 31 березня 2000 року. Також з копії цього державного акта суди встановили, що він виданий на підставі рішення Гнідинської сільської ради від 25 лютого 2000 року та договору купівлі-продажу земельної ділянки від 25 березня 2000 року.

З листа Золочівського сільського голови Лазаренка О. Й. від 29 квітня 2024 року № 02-18/1031 суди встановили, що 25 лютого 2000 року відбулось засідання дев`ятої сесії Гнідинської сільської ради XXIII скликання, на якому рішення про передачу земельної ділянки у власність СФГ «Карась» не приймалось. В матеріалах справи також відсутня копія договору купівлі-продажу земельної ділянки від 25 березня 2000 року, на підставі якого був виданий оспорюваний державний акт на право приватної власності на землю.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши правильність застосування норм матеріального права і додержання процесуального права в межах вимог та доводів касаційних скарг, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд дійшов таких висновків.

Судові рішення у справі оскаржуються виключно в частині вирішення задоволених позовних вимог (про визнання недійсними державного акта та договору купівлі-продажу, скасування державної реєстрації права власності на земельні ділянки та державної реєстрації земельних ділянок в Державному земельному кадастрі), тому в частині вирішення позовних вимог, у задоволенні яких відмовлено (про витребування земельної ділянки), оскаржувані судові рішення касаційний суд не переглядає.

У справі, що переглядається, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, в оскаржуваних судових рішеннях дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог у вказаній частині, оскільки позивач не може зареєструвати право власності на успадковану земельну ділянку у зв`язку з накладенням на неї земельної ділянки, відчуженої СФГ «Карась» ОСОБА_2 , в подальшому поділеної на три земельних ділянки. При цьому суди встановили, що відчужена СФГ «Карась» земельна ділянка цьому господарству не передавалася у власність і за договором купівлі-продажу не набувалася.

З такими висновками колегія суддів не може повністю погодитись з огляду на таке.

З листа Золочівського сільського голови Лазаренка О. Й. від 29 квітня

2024 року № 02-18/1031 суди встановили, що 25 лютого 2000 року відбулось засідання дев`ятої сесії Гнідинської сільської ради XXIII скликання, на якому не приймалось рішення про передачу земельної ділянки у власність СФГ «Карась».

За змістом цього листа, висновок про неприйняття 25 лютого 2000 року відповідного рішення Гнідинською сільською радою зроблений сільським головою на підставі копій протоколу та рішень цього засідання (оригінали вилучені згідно з протоколом виїмки від 26 лютого 2008 року), проте надані до цього листа копії протоколу засідання ради та його порядку денного є нечитабельними, що унеможливлює встановлення змісту зазначеної в них інформації.

У постанові Верховного Суду від 13 лютого 2024 року у справі № 924/1024/22 зазначено, що відображення процедури прийняття рішень на сесії ради у протоколі є прерогативою відповідних працівників ради; так само і належний документообіг, зберігання офіційних документів ради тощо не залежить від волі громадян/заявників, які, зі свого боку, вчинили відповідні дії, що передують прийняттю органом самоврядування рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Разом з тим, у листі Золочівського сільського голови Лазаренка О. Й. від 29 квітня 2024 року № 02-18/1031 зазначено, що Гнідинською сільською радою та

СФГ «Карась» 25 березня 2000 року укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 21,1 га, в тому числі сіножатей 8,9 га, розташованої на території урочища «Надінки» Гнідинської сільської ради Бориспільського району Київської області.

Зі змісту державного акта на право приватної власності на землю серії КВ № 106671 від 31 березня 2000 року суди встановили, що підставою для його видачі слугували рішення Гнідинської сільської Ради народних депутатів від 25 лютого 2000 року та договір купівлі-продажу від 25 березня 2000 року та у державному акті серії КВ № 106671.

Суд першої інстанції, незважаючи на зауваження відповідачів щодо існування суперечностей у листах Золочівської сільської ради щодо прийняття рішення Гнідинською сільською радою 25 лютого 2000 року та надання протоколу засідання ради, не перевірив зазначені доводи, не встановив, яку саме земельну ділянку передано СФГ «Карась» на підставі договору купівлі-продажу від 25 березня

2000 року, посилання на який міститься у листі Золочівського сільського голови Лазаренка О. Й. від 29 квітня 2024 року № 02-18/1031.

Місцевий суд не надав належної оцінки змісту листа від 29 квітня

2024 року № 02-18/1031 та не врахував, що дата договору купівлі-продажу, укладеного Гнідинською сільською радою та СФГ «Карась» є аналогічною даті договору купівлі-продажу, який слугував підставою для видачі оспорюваного в цій справі державного акта.

Крім того, суд першої інстанції не надав належної оцінки інформації, яку містить схема розташування земельної ділянки, складеній ТОВ «Норматив плюс»

(т. 1 а.с. 26 зворот), щодо місця розташування земельної ділянки, що належала

ОСОБА_3 , відносно земельних ділянок суміжних землекористувачів.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про те, що СФГ «Карась» не набуло у передбаченому законом порядку право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3220882600:04:002:2260.

Не усунув таких процесуальних недоліків рішення суду першої інстанції і апеляційний суд.

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій передчасно встановили обставини непередання у власність СФГ «Карась» земельної ділянки, зазначеної в оспорюваному державному акті, не оцінивши з урахуванням стандартів доказування наявність або відсутність факту прийняття органом місцевого самоврядування в порядку, передбаченому законодавством, відповідного рішення та укладення на його виконання договору купівлі-продажу земельної ділянки.

Разом з тим, суди не надали належної оцінки доводам відповідачів про обрання позивачем в оскаржуваній частині неефективного способу захисту права

Відповідно до вимог статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є, зокрема, справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).

Статтею 15 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Способи захисту цивільних прав і інтересів визначені у статті 16 ЦК України, і наведений в ній перелік не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, не визнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Вирішуючи спір по суті, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, тобто встановити, чи є особа, за позовом якої (або в інтересах якої) порушено провадження у справі, належним позивачем. Відсутність права на позов в матеріальному розумінні тягне за собою прийняття рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин, оскільки лише наявність права обумовлює виникнення в інших осіб відповідного обов`язку перед особою, якій таке право належить і яка може вимагати виконання такого обов`язку (вчинити певні дії або утриматись від їх вчинення) від зобов`язаних осіб. Тобто лише встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення права і, відповідно, приймає рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюється судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

У цій статті гарантується доступність на національному рівні засобу захисту, здатного втілити в життя сутність прав та свобод за Конвенцією, в якому б вигляді вони не забезпечувались у національній правовій системі. Таким чином, стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією, хоча Держави-учасниці мають певну свободу розсуду щодо способу, в який вони виконують свої зобов`язання за цим положенням Конвенції. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається статтею 13, має бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року

(заява № 38722/02)).

Іншими словами, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Тим більше, що пріоритет норм міжнародного права за наявності колізій з внутрішнім законодавством надає судам України досить широкі повноваження при обранні джерела права задля вирішення конкретного спору.

В абзаці десятому пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня

2003 року № 3-рп/2003 вказано, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

У цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин). Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача.

Особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачений нормою матеріального права, або може скористатися можливістю вибору між декількома способами захисту, якщо це не заборонено законом. Якщо ж спеціальними нормами конкретні заходи не встановлені, то особа має право обрати спосіб з передбачених статтею 16 ЦК України з урахуванням специфіки порушеного права й характеру правопорушення. Наявність недоліків у застосуванні судами способів захисту цивільних прав та інтересів спричинена неповним врегулюванням цього питання у законодавстві. Трапляються також випадки застосування судами іншого способу захисту, ніж той, який передбачений законом або договором.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок щодо нього, судам слід виходити з його ефективності, а це означає, що вимога про захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, а також забезпечувати поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Водночас, як зауважено Верховним Судом у постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року у справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22), про неврахування висновків якої зазначає ОСОБА_2 у касаційній скарзі, «Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності».

Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16, провадження № 12-158гс18).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14

(пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23)).

Суди першої та апеляційної інстанцій не надали належної оцінки доводам відповідачів щодо зазначених суперечностей в інформації, наданій Золочівською сільською радою, та щодо обраного способу захисту права в оскаржуваній частині, не перевірили, яка земельна ділянка надавалася СФГ «Карась» відповідно до договору купівлі-продажу, не встановили місце її розташування та дійшли передчасного висновку про те, що спірна земельна ділянка у власність СФГ «Карась» не передавалася.

В силу положень статті 400 ЦПК України щодо меж розгляду справи касаційним судом Верховний Суд позбавлений можливості ухвалити нове рішення в цій справі, оскільки для його ухвалення необхідно встановити обставини, що не були встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій.

Згідно з частинами третьою, четвертою статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу; або 2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або 3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або 4) суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом.

Так як порушення процесуального права допущені як апеляційним судом, так і судом першої інстанції, судові рішення в оскаржуваній частині не можуть вважатися законними та підлягають скасуванню у вказаній частині, а справа у відповідній частині - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суд має врахувати викладене, перевірити обставини суперечливі обставини, викладені в листі Золочівського сільського голови Лазаренка О. Й. від 29 квітня 2024 року № 02-18/1031, об`єктивно дослідити наявні у справі докази, дати належну оцінку доводам і запереченням сторін таз урахуванням встановлених обставин вирішити питання належності (ефективності) обраного позивачем в оскаржуваній частині способу захисту права і ухвалити судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

Щодо судових витрат

Так як касаційний суд дійшов висновку про направлення справи до суду першої інстанції на новий розгляд, встановлених статтею 141 ЦПК України підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду