ПОСТАНОВА
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
засудженого ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_7 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника засудженого - адвоката ОСОБА_7 на вирок Сумського апеляційного суду від 02 березня 2026 року щодо
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця смт. Недригайлів Сумської області, жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого, засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 342 Кримінального кодексу України (далі - КК)
Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Зарічного районного суду м. Суми від 19 травня 2025 року ОСОБА_6 визнано винуватим та засуджено за ч. 2 ст. 342 КК до покарання у виді пробаційного нагляду на строк 3 роки з покладенням на нього обов`язків, передбачених пунктами 1- 3 ч. 2 ст. 59? КК.
Строк відбування покарання у виді пробаційного нагляду вирішено рахувати з дня постановки засудженого на облік уповноваженим органом з питань пробації.
Стягнуто з ОСОБА_6 на користь держави процесуальні витрати на загальну суму 29 290,45 грн.
Вирішено долю речових доказів у провадженні.
За вироком районного суду ОСОБА_6 засуджено за опір працівникові правоохоронного органу у зв`язку з виконанням цим працівником службових обов`язків, з таких обставин.
Так, 09 травня 2023 року близько 11:45 інспектор взводу № 2 роти № 1 батальйону УШІ в Сумській області ОСОБА_8 та інспектор взводу № 1 роти № 1 батальйону УПП в Сумській області ОСОБА_9 , перебуваючи на службі під час виконання своїх службових обов`язків, під час патрулювання АДРЕСА_2 виявили припаркований автомобіль «Рено Трафік» (д. н. з. НОМЕР_1 ) в зоні дії знаку 3.34 пункту 8.4В Правил дорожнього руху (далі - ПДР) «Зупинка та стоянка заборонена», за кермом якого перебував ОСОБА_6 , тому патрульні поліцейські ОСОБА_8 та ОСОБА_9 підійшли до автомобіля, в якому знаходився ОСОБА_6 , представились працівниками поліції та повідомили водієві про вчинення ним адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП).
Після цього ОСОБА_6 інспектором ОСОБА_8 запропоновано пред`явити посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб, в якому він знаходиться, однак ОСОБА_6 ніяк не відреагував на вказану законну вимогу інспектора ОСОБА_8 та почав поводити себе агресивно, в категоричній формі відмовившись пред`являти запропоновані йому документи, тим самим відмовився виконувати законні вимоги поліцейського.
З урахуванням цього, інспектором ОСОБА_8 , водієві ОСОБА_6 було роз`яснено ст. 126 КУпАП, а саме відповідальність за непред`явлення посвідчення водія та реєстраційного документу на транспортний засіб. Крім того, водієві ОСОБА_6 цим же інспектором також роз`яснено вимоги п.2.4А ПДР, яким передбачено обов`язок водія на вимогу працівника поліції пред`явити для перевірки документи, а саме посвідчення водія та реєстраційний документ на транспортний засіб.
ОСОБА_6 в категоричній формі відмовився пред`являти водійське посвідчення, реєстраційний документ на транспортний засіб та повідомив, що не він здійснював зупинку транспортного засобу, хоча на момент спілкування останній перебував за кермом в салоні автомобіля.
На законну вимогу інспектора ОСОБА_8 пред`явити посвідчення водія та реєстраційний документ на транспортний засіб, ОСОБА_6 почав поводити себе викликаюче та почав вимагати, щоб ОСОБА_8 пред`явила йому свої документи. Після чого ОСОБА_8 почала рукою відкривати кишеню форменої куртки, в якій знаходилося службове посвідчення, щоб пред`явити його на вимогу ОСОБА_6 , у цей час останній, реалізуючи свій злочинний умисел, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, не реагуючи на багаторазові зауваження на порушення вимог Закону, зачинив вікно автомобіля, в якому знаходився, та з метою уникнення відповідальності раптово розпочав його рух.
В цей час інспектор ОСОБА_8 знаходилась позаду автомобіля. Інспектор взводу ОСОБА_9 в цей час вимагав від водія ОСОБА_6 зупинитися та залишатися на місці, однак ОСОБА_6 не реагував на зауваження інспектора ОСОБА_9 , та продовжив рух заднім ходом, після чого почав рухатись на автомобілі вперед, а інспектор ОСОБА_8 підбігла до передніх пасажирських дверцят вищевказаного автомобіля, схопившись за ручку дверцят автомобіля, та намагалась таким чином зупинити рух автомобіля, однак ОСОБА_6 , реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на опір працівникові правоохоронного органу під час виконання ним своїх службових обов`язків, продовжив рух в бік вулиці Іллінської в м. Суми, тим самим створюючи загрозу життю та здоров`ю ОСОБА_8 , після чого зник з місця події.
Сумський апеляційний суд вироком від 02 березня 2026 року скасував вирок місцевого суду (в частині призначеного покарання) та ухвалив новий, яким призначив ОСОБА_6 покарання за ч. 2 ст. 342 КК у виді обмеження волі на строк 2 роки. Початок строку відбування покарання вирішено рахувати з дня його прибуття та постановки на облік у виправному центрі. У решті вирок суду першої інстанції залишив без змін.
Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У поданій касаційній скарзі захисник засудженого - адвокат ОСОБА_7 , покликаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок суворості, просить змінити вирок апеляційного суду та звільнити ОСОБА_6 від відбування покарання з випробуванням на підставі статей 75, 76 КК.
Суть доводів зводяться до того, що обраний ОСОБА_6 захід примусу (у виді обмеження волі) є явно несправедливим через суворість. На переконання захисника, апеляційний суд усупереч приписам статей 50, 65 КК не врахував усіх даних про особу засудженого та відсутності обставин, що обтяжують покарання. Зокрема, під час здійснення апеляційного провадження було залишено поза увагою те, що ОСОБА_6 раніше не судимий, є інвалідом ІІІ групи, на спеціальних обліках не перебуває, є приватним підприємцем, проживає разом з матір`ю (яка має певні хвороби через які стоїть на відповідних обліках та потребує постійного догляду та фінансової підтримки), дружиною та малолітніх сином, яких повністю утримує та надає повну матеріальну допомогу, наразі здобуває освіту, позитивно характеризується за місцем проживання, за висновком пробації - має середній ризик вчинення повторного кримінального правопорушення та його виправлення можливе без позбавлення або обмеження волі. На думку захисниці, суд першої інстанції, врахувавши перелічені вище обставини, дійшов правильного висновку про призначення покарання ОСОБА_6 у виді пробаційного нагляду.
Наполягає на тому, що під час апеляційного провадження не було предметом розгляду питання про те, що ОСОБА_6 не займається суспільно корисною працею у період воєнного стану, а тому колегія суддів безпідставно зазначила про це у вироку. Також додає, що покликання апеляційного суду на умисний характер дій ОСОБА_6 є фактичною констатацією об`єктивної сторони інкримінованого злочину, а тому це також не могло бути підставою для призначення покарання у виді обмеження волі.
Крім того, звертає увагу і на те, що ОСОБА_6 сплатив потерпілій у добровільному порядку 77 823 грн моральної шкоди (до набрання вироком законної сили) та 50 000 грн моральної шкоди (до початку касаційного розгляду) та 5 705 грн матеріальної шкоди, хоча потерпіла цивільний позов не заявляла, а також повністю сплатив процесуальні витрати у сумі 29 290,45 грн.
На думку захисниці, вказані обставини свідчать про усвідомлення та визнання своєї вини у вчиненні кримінального правопорушення, щире каяття, яке полягає у висловленню жалю з приводу вчиненого та бажанні виправити ситуацію.
Підсумовуючи, сторона захисту зазначає, що оскільки ОСОБА_6 вчинив нетяжкий злочин, з моменту вчинення якого минуло майже 3 роки і за цей час засуджений не вчинив жодного правопорушення, враховуючи його посткримінальну поведінку, свідчить про те, що ОСОБА_6 довів свою здатність дотримуватись вимог закону без застосування до нього кримінально-правового впливу у виді реального відбування покарання у виді обмеження волі.
Позиції учасників судового провадження
У судовому засіданні засуджений ОСОБА_6 та його захисник - ОСОБА_7 підтримали касаційну скаргу, просили змінити вирок апеляційного суду, прокурор ОСОБА_5 заперечила проти задоволення касаційної скарги сторони захисту, просила вирок апеляційного суду залишити без змін.
Мотиви Суду
За приписами ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Згідно з ч. 1 ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
У касаційній скарзі сторони захисту не заперечуються висновки суду в частині доведеності винуватості ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення та правильності кваліфікації його дій за ч. 2 ст. 342 КК.
Разом з тим, доводи захисниці, наведені в касаційній скарзі, про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, що призвело до невідповідності призначеного покарання тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого, внаслідок надмірної суворості судом апеляційної інстанції є обґрунтованими.
З матеріалів провадження слідує, що районний суд, призначаючи ОСОБА_6 покарання у виді пробаційного нагляду на строк 3 роки з покладенням на нього обов`язків, передбачених пунктами 1-3 ч. 2 ст. 59? КК, врахував характер і ступінь тяжкості скоєного злочину, особу винного (який є раніше не судимою особою, на обліках лікарів нарколога чи психіатра не перебуває, є придатним до військової служби, за місцем проживання характеризується позитивно, має на утриманні малолітню дитину, наразі здобуває освіту), дані висновку органу пробації про те, що ОСОБА_6 має середній ризик вчинення повторного кримінального правопорушення та його виправлення можливе без позбавлення або обмеження волі на певний строк, а також відсутність обставин, що пом`якшують і обтяжують покарання.
Крім того, не залишилась і поза увагою думка потерпілої, яка наполягала на застосуванні до обвинуваченого покарання у виді обмеження або позбавлення волі у максимальних розмірах, передбачених санкцією статті, однак районний суд зауважив, що позиція потерпілої сторони щодо призначення обвинуваченому суворого покарання хоча має своє значення, однак не є вирішальною та має враховуватися у сукупності зі всіма іншими обставинами кримінального провадження, тому суд дійшов висновку про призначення покарання ОСОБА_6 у виді пробаційного нагляду.
Апеляційний суд, не погодившись з такими висновками суду першої інстанції, ухвалив свій вирок, яким засудив ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 342 КК до покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки, вважаючи його співмірним протиправному діянню, необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження вчинення ним нових злочинів.
Так, обґрунтовуючи необхідність призначення ОСОБА_6 покарання у виді обмеження волі за ч. 2 ст. 342 КК, суд апеляційної інстанції за клопотанням прокурора, проти якого ніхто з учасників апеляційного провадження не заперечив, повторно дослідив матеріали кримінального провадження в частині характеризуючих даних особи обвинуваченого та даних досудової доповіді органу пробації, відповідно до якого ОСОБА_6 має середній ризик вчинення повторного кримінального правопорушення та середній рівень небезпеки для суспільства, у тому числі для окремих осіб. Також апеляційний суд врахував, що ОСОБА_6 в 2015 та 2018 роках було притягнуто до адміністративної відповідальності та те, що під час воєнного стану не займається суспільно корисною працею.
Крім того, висновок апеляційного суду про призначення районним судом надто м`якого покарання ОСОБА_6 мотивований також тим, що обвинувачений своєї вини у вчиненому злочині так і не визнав, не розкаявся, своїх протиправних дій по відношенню до потерпілої не засудив та навіть вибачення в останньої не просив, а також не відшкодував їй ані моральної, ані матеріальної шкоди.
Водночас, перевіривши матеріали кримінального провадження, вивчивши доводи касаційної скарги захисниці, колегія суддів дійшла висновку, що покарання у виді обмеження волі не може вважатися співмірним протиправному діянню та, зважаючи на конкретні обставини справи та дані про особу засудженого, є явно несправедливим.
Згідно зі статтями 50, 65 КК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації захід примусу повинен бути адекватним характеру вчинених діянь, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання беруться до уваги обставини, які його пом`якшують та обтяжують.
Підставою звільнення особи від відбування покарання з випробуванням, тобто застосування положень ст. 75 КК, є переконання суду, викладене у мотивованому висновку про можливість її виправлення без відбування покарання, зокрема при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи.
Натомість пробаційний нагляд - це основне кримінальне покарання, яке полягає в обмеженні прав і свобод засудженого, визначених законом і встановлених вироком суду, із застосуванням наглядових та соціально-виховних заходів без ізоляції від суспільства.
Покарання у виді пробаційного нагляду полягає в обмеженні прав і свобод засудженого, визначених законом і встановлених вироком суду, із застосуванням наглядових та соціально-виховних заходів без ізоляції від суспільства.
Пробаційний нагляд може бути призначено на строк від 1 до 5 років.
Виконання покарання у виді пробаційного нагляду покладається на уповноважені органи з питань пробації за місцем проживання засудженого.
Із засудженими до покарання у виді пробаційного нагляду проводиться соціально-виховна робота за індивідуальним планом з урахуванням оцінки ризиків повторного вчинення кримінальних правопорушень.
Вирішення цих питань належить до дискреційних повноважень суду, що розглядає кримінальне провадження по суті, який і повинен з урахуванням усіх перелічених вище обставин визначити вид і розмір покарання та ухвалити рішення.
Разом із тим, як уже зазначалось вище, дискреційні повноваження суду щодо призначення покарання мають межі, визначені змістом статей 409, 414, 438 КПК, які передбачають повноваження судів апеляційної та касаційної інстанцій скасувати або змінити судове рішення у зв`язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, зокрема, коли покарання за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання й тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначено, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги під час призначення покарання.
Санкцією ч. 2 ст. 342 КК передбачено покарання у виді штрафу від 1000 до 4000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або у виді пробаційного нагляду на строк до 4 років, або у виді обмеження волі на той самий строк, або у виді позбавлення волі на строк до 2 років.
Водночас ст. 39 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачено, що якщо особа, піддана адміністративному стягненню, протягом року з дня закінчення виконання стягнення не вчинила нового адміністративного правопорушення, то ця особа вважається такою, що не була піддана адміністративному стягненню.
Отже покликання суду апеляційної інстанції при ухваленні вироку та призначення більш суворого покарання про притягнення у 2015 та 2018 роках ОСОБА_6 до адміністративної відповідальності не ґрунтується на нормах матеріального права.
Крім того, на думку колегії суддів, є безпідставним покликання апеляційного суду на те, що засуджений не займається суспільно корисною працею під час воєнного стану, оскільки ОСОБА_6 є приватним підприємцем.
Водночас, під час касаційного розгляду засуджений ОСОБА_6 визнав себе винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 342 КК, щиро розкаявся, висловив жаль щодо вчиненого, засудив свої протиправні дії.
З урахуванням наведеного вище та виходячи з конкретних обставин цього кримінального провадження, ураховуючи мету покарання, яка полягає в необхідності виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами, тяжкість вчиненого кримінального правопорушення (який відноситься до категорії нетяжких), дані про особу ОСОБА_6 , який є раніше не судимою особою, є інвалідом ІІІ групи, на обліках у лікарів нарколога чи психіатра не перебуває, є придатним до військової служби, за місцем проживання характеризується позитивно, є приватним підприємцем, проживає разом з матір`ю (яка має певні хвороби через які перебуває на відповідних обліках та потребує постійного догляду і фінансової підтримки), дружиною та малолітнім сином, яких повністю утримує, наразі здобуває освіту, дані висновку органу пробації про те, що ОСОБА_6 має середній ризик вчинення повторного кримінального правопорушення та його виправлення можливе без позбавлення або обмеження волі на певний строк, відсутність обставин, що пом`якшують і обтяжують покарання, його посткримінальну поведінку, зокрема, те, що ОСОБА_6 сплатив потерпілій 77 823 грн моральної шкоди (до набрання вироком законної сили), 50 000 грн моральної шкоди (до початку касаційного розгляду) та 5 705 грн матеріальної шкоди, а також процесуальні витрати у сумі 29 290,45 грн, Верховний Суд, дотримуючись принципу співмірності та індивідуалізації покарання, вважає за можливе досягти мету заходу примусу шляхом призначення ОСОБА_6 покарання, виходячи з санкції ч. 2 ст. 342 КК, у виді пробаційного нагляду, тобто в умовах здійснення контролю уповноваженим органом з питань пробації за його поведінкою на строк, який буде достатнім для того, щоб останній довів своє виправлення, що не суперечить умовам застосування вказаної норми матеріального права.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга захисника підлягає частковому задоволенню, а вирок апеляційного суду - зміні на підставі п. 4 ч. 1 ст. 436, пунктів 2, 3 ч. 1 ст. 438 КПК.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Верховний Суд, -