ПОСТАНОВА Касаційний адміністративний суд ВС у справі № 520/22755/25

І. Обставини справи

1. ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовною заявою до судді Харківського районного суду Харківської області - Пілюгіної Олени Миколаївни (далі - відповідач-1), помічника судді Харківського районного суду Харківської області - Зуєнко Вікторії Вікторівни (далі - відповідач-2), у якій просив:

- визнати дії відповідача-1 щодо надання незаконних доручень відповідачу-2 стосовно перешкоджання в отриманні позивачем копій документів долучених до матеріалів справи, як то визначено в його заяві від 18 серпня 2025 року, неправомірними;

- визнати дії відповідача-2, що полягають у відмові у наданні позивачу точної інформації про сплату розміру судового збору для отримання копій документів, зазначених в заяві від 18 серпня 2025 року, неправомірними;

- визнати дії відповідача-1, щодо надання незаконних доручень відповідачу-2 стосовно вимагання у позивача коштів за отримання копії ухвали суду про продовження гр. ОСОБА_2 строку на подання відзиву незаконними;

- визнати дії відповідача-2, що виразилися у вимаганні у позивача коштів за отримання копії ухвали суду про продовження ОСОБА_2 строку на подання відзиву, незаконними;

- зобов`язати відповідача-2 надати позивачу точну інформацію про сплату розміру судового збору для отримання копій документів зазначених у заяві від 18 серпня 2025 року;

- зобов`язати відповідача-2 безоплатно видати позивачу копію ухвали суду про продовження ОСОБА_2 строку на подання відзиву;

- зобов`язати відповідача-2 надати позивачу точну інформацію про сплату розміру судового збору для отримання копії заяви ОСОБА_2 про продовження строку на подання відзиву.

2. Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 05 вересня 2025 року, залишеною без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 29 жовтня 2025 року, у відкритті провадження у справі відмовлено.

3. Суди зазначили, що у поданій позовній заяві позивач оскаржує дії суду (судді), вчинені ним при виконанні своїх обов`язків щодо здійснення правосуддя, оскільки дії судді щодо надання певних доручень помічнику судді у межах розгляду певної справи не є управлінськими, а є процесуальними у рамках розгляду такої справи, у даному випадку справи №635/855/24.

4. Констатували, що позивач не позбавлений права оскаржити процесуальні дії судді Харківського районного суду Харківської області - Пілюгіної Олени Миколаївни, в установленому чинним законодавством України процесуальному порядку, а саме - шляхом подання відповідних апеляційної чи касаційної скарг, або ж якщо постановлене судове рішення не оскаржується окремо від рішення суду - шляхом подання апеляційної скарги на судове рішення, вказавши та обґрунтувавши які процесуальні дії судді вважає такими, що призвели до неправильного ухвалення судового рішення.

5. Вирішили, що відсутність предмета спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб, як то передбачено статтею 5 КАС України.

6. Щодо позовних вимог, заявлених позивачем до помічника судді Харківського районного суду Харківської області - Зуєнко Вікторії Вікторівни, суди зазначили, що помічник судді не є суб`єктом владних повноважень, а його діяльність носить допоміжний характер і не передбачає ухвалення ним самостійних владних управлінських рішень.

7. З огляду на викладене суди дійшли висновку про те, що спір за участю помічника судді як відповідача не підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства і має характер внутрішньо-організаційного, що підлягає досудовому врегулюванню в межах організації діяльності суду та його апарату.

8. Додатково, суд апеляційної інстанції зазначив, що відсутність правової регламентації можливості оскаржити рішення, дії та бездіяльність суду, відповідно, ухвалені або вчинені після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду, інакше, ніж у порядку апеляційного та касаційного перегляду, а також неможливість притягнення суду (судді) до цивільної відповідальності за вказані рішення, дії чи бездіяльність є легітимними обмеженнями, покликаними забезпечити правову визначеність у правовідносинах учасників справи між собою та із судом, а також загальновизнаними гарантіями суддівської незалежності.

9. З урахуванням наведеного констатував, що цей спір знаходиться поза площиною публічно-правових відносин, а тому не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства та судовому розгляду загалом.

10. Не погоджуючись із такими судовими рішеннями ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою.

11. Обґрунтовуючи необхідність скасування оскаржуваних судових рішень позивач зазначив, що суд, відмовляючи у відкритті провадження, мав роз`яснити до юрисдикції якого суду віднесено розгляд цієї справи.

12. Звертав увагу на рішення Конституційного Суду України від 25 грудня 1997 року №9-зп, яким, зокрема, зазначено, що відмова у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист, яке згідно зі статтею 64 Конституції України не може бути обмежене. Зазначив, що він має право самостійно обрати захист свого порушеного права між зверненням до Вищої ради правосуддя чи до суду.

13. Щодо відмови у розгляді вимог позивача щодо оскарження дій помічника судді В. Зуєнко, як особи яка належить до патронатної служби, оскарження її дій не підпадає під юрисдикцію будь якого судочинства, посилався на висновки Великої Палати Верховного Суду викладені у рішенні від 02 жовтня 2019 року у справі №815/1594/17, від 29 вересня 2020 року у справі №368/561/19.

14. Від відповідачів відзиву на касаційну скаргу позивача не надійшло, що за змістом частини четвертої статті 338 КАС України, не перешкоджає касаційному перегляду судових рішень.

ІІІ. Рух адміністративної справи в суді касаційної інстанції

15. 01 грудня 2025 року до касаційного суду надійшла скарга ОСОБА_1 .

16. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01 грудня 2025 року для розгляду справи №520/22755/25 визначено колегію суддів у складі головуючого - Жука А.В., суддів - Єресько Л.О., Мельник-Томенко Ж.М.

17. Ухвалою Верховного Суду від 11 грудня 2025 року відкрито касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 05 вересня 2025 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 29 жовтня 2025 року у справі №520/22755/25.

18. Ухвалою Верховного Суду від 04 вересня 2026 року призначено справу №520/22755/25 до розгляду в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами.

19. За приписами частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі установлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права.

20. Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, а також, надаючи оцінку правильності застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права, виходить з такого.

21. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

22. Поняття «суд, встановлений законом» зводиться не лише до правової основи самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

23. Питання юрисдикційної підсудності справ неодноразово досліджувалося Великою Палатою Верховного Суду. Так, у постанові від 29 лютого 2024 року у справі №580/4531/23 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.

24. За загальним правилом критеріями розмежування предметної судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, законом може бути прямо визначено вид судочинства, у якому розглядається певна категорія справ.

25. Відповідно до статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

26. Адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, а публічно-правовий спір - це спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи (пункти 1, 2 частини першої статті 4 КАС України).

27. Таким чином, визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є наявність публічно-правового спору, тобто спору, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, який виник у зв`язку з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій і вирішення якого безпосередньо не віднесено до юрисдикції інших судів.

28. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.

29. У контексті викладеного слід зазначити, що згідно усталеної позиції Верховного Суду публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад, а участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте, сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

30. КАС України регламентує порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб`єктом владних повноважень саме владних управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів. Ці положення не поширюють свою дію на правові ситуації, які вимагають інших форм захисту від стверджувальних порушень прав чи інтересів.

31. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

32. Судами попередніх інстанцій установлено, що позивач не погоджується із діями/бездіяльністю судді Харківського районного суду Харківської області Пілюгіної А.М. та її помічника судді Зуєнко В.В., (не) вчиненими у межах розгляду справи №635/855/24.

33. Аналізуючи підстави та предмет цього позову суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що рішення суду і відповідно до цього дії або бездіяльність судів (у тому числі апарату суду) у питаннях здійснення правосуддя, пов`язаних з підготовкою, розглядом справ у судових інстанціях тощо, можуть оскаржуватись у порядку, передбаченому процесуальними законами, а не шляхом оскарження їх дій до іншого суду, оскільки це порушуватиме принцип незалежності судів і заборону втручання у вирішення справи належним судом.

34. Колегія суддів погоджується із висновком судів попередніх інстанцій та зазначає таке.

35. Згідно зі статтею 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються.

36. Положеннями статті 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що, здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права. Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб, неповага до суду чи суддів, збирання, зберігання, використання і поширення інформації усно, письмово або в інший спосіб з метою дискредитації суду або впливу на безсторонність суду, заклики до невиконання судових рішень забороняються і мають наслідком відповідальність, установлену законом.

37. Конституційний Суд України у пункті 4.2 Рішення від 23 травня 2001 року №6-рп/2001 роз`яснив, що порядок здійснення правосуддя регламентується відповідним процесуальним законодавством України. Процесуальні акти і дії суддів, які стосуються вирішення питань підвідомчості судам спорів, порушення і відкриття справ, підготовки їх до розгляду, судового розгляду справ у першій інстанції, в касаційному і наглядовому порядку та прийняття по них судових рішень, належать до сфери правосуддя і можуть бути оскаржені лише в судовому порядку відповідно до процесуального законодавства України. Позасудовий порядок оскарження актів і дій суддів, які стосуються здійснення правосуддя, неможливий. Що ж стосується актів, дій або бездіяльності посадових і службових осіб органів судової влади, що належать до сфери управлінської діяльності, то вони можуть бути оскаржені до суду на загальних підставах.

38. Таким чином, оскарження дій суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ.

39. Усі процесуальні порушення, що їх допустили суди після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду, можуть бути усунуті лише у межах відповідної судової справи, у якій такі порушення були допущені.

40. Оскарження вчинення (невчинення) судом (суддею) у відповідній справі процесуальних дій і ухвалених у ній рішень не може відбуватися шляхом ініціювання нового судового процесу проти суду (судді).

41. Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення від 21 грудня 2010 року у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України», заяви №17160/06 та №35548/06).

42. Відсутність правової регламентації можливості оскаржити рішення, дії та бездіяльність суду, відповідно, ухвалені або вчинені після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду, інакше, ніж у порядку апеляційного та касаційного перегляду, а також неможливість притягнення суду (судді) до цивільної відповідальності за вказані рішення, дії чи бездіяльність є легітимними обмеженнями, покликаними забезпечити правову визначеність у правовідносинах учасників справи між собою та із судом, а також загальновизнаними гарантіями суддівської незалежності.

43. Такі обмеження не шкодять суті права на доступ до суду та є пропорційними визначеній меті, оскільки вона досягається гарантуванням у законі порядку оскарження рішень, дій і бездіяльності суду, відповідно, ухвалених або вчинених після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду.

44. Отже, даний спір знаходиться поза площиною публічно-правових відносин, а тому не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

45. При цьому Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства» слід тлумачити в більш ширшому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду, про що зазначала Велика Палата Верховного Суду у постановах від 22 березня 2018 року у справі № 800/559/17, від 03 квітня 2018 року у справі №9901/152/18, від 30 травня 2018 року у справі № 9901/497/18, від 13 березня 2019 року у справі №9901/947/18.

46. За таких обставин вимоги ОСОБА_1 не підлягають окремому розгляду як у порядку адміністративного судочинства, так і взагалі не підлягають судовому розгляду.

47. Такий правовий підхід відповідає усталеній судовій практиці у спорах з подібними правовідносинами, сформованій Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постановах від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц, від 13 березня 2019 року у справі № 462/32/17, від 02 жовтня 2019 року у справі № 815/110/16, від 27 листопада 2019 року у справі № 1540/4005/18, а також у постановах Верховного Суду від 08 травня 2023 року у справі № 580/2605/22 та від 11 серпня 2023 року у справі №580/6423/22, від 22 вересня 2025 року у справі №440/6650/24.

48. Колегія суддів зазначає, що посилання скаржника на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 02 жовтня 2019 року у справі №815/1594/17 та від 29 вересня 2020 року у справі №368/561/19 є безпідставними, а висновки сформовані у наведених спорах не можуть бути застосовані при вирішенні цієї справи, оскільки у справі №815/1594/17 спір стосувався визнання протиправним наказу керівника апарату суду «Про оголошення догани» помічнику судді, а у справі №368/561/19 - скасування наказу про звільнення особи з посади помічника судді та поновлення такої на посаді.

49. З урахуванням викладеного, з огляду на суб`єктний склад та характер правовідносин у цій справі, наведені в касаційній скарзі доводи представника позивача про поширення на цей спір юрисдикції адміністративного суду є необґрунтованими.

50. Касаційна скарга не містить відомостей, які свідчили б про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень, а тому підстави для їх скасування та задоволення касаційної скарги відсутні.

51. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги залишає судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

52. Частиною першою статті 350 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

53. Ураховуючи викладене, перевіривши за матеріалами адміністративної справи доводи та вимоги касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що судами попередніх інстанцій не допущено порушення норм процесуального права при постановленні оскаржуваних судових рішень, а тому підстави для задоволенні касаційної скарги відсутні.

V. Висновок щодо розподілу судових витрат

54. З огляду на результат касаційного розгляду, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 341, 345, 350, 356, 359 КАС України, Верховний Суд