ПОСТАНОВА Касаційний господарський суд ВС у справі № 910/1917/26

1. У лютому 2026 року Приватне акціонерне товариство "Трикотажна фабрика "Роза" (далі - Товариство) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства Міністерства оборони України "Агенція оборонних закупівель" (далі - Підприємство) про зобов`язання вчинити певні дії, а саме: визнати протиправним та скасувати рішення Підприємства з відхилення тендерної пропозиції Товариства у процедурі спрощеної закупівлі № UA-2026-01-20-010073-а в частині відмови учасника Товариства від укладення договору про закупівлю, оформлене протоколом від 13.02.2026.

2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішення Підприємства про відхилення тендерної пропозиції Товариства є незаконним та необґрунтованим, оскільки позивач був визначений переможцем процедури закупівлі, у встановлений строк подав усі документи, передбачені умовами оголошення, не відмовлявся від укладення договору та не ухилявся від його підписання, тоді як відхилення пропозиції здійснено з підстав, не передбачених законодавством, що створює реальну загрозу безпідставного стягнення банківської гарантії та порушує права й законні інтереси позивача, у зв`язку з чим таке рішення підлягає скасуванню в судовому порядку.

3. Господарський суд міста Києва ухвалою від 02.06.2026 (суддя Демидова М. О.) закрив провадження у справі № 910/1917/26, оскільки дійшов висновку, що в силу пункту 11 частини 1 статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) ця справа має розглядатись в порядку адміністративного судочинства.

В обґрунтування ухвали суд першої інстанції зазначив, що у позовній заяві позивач виклав вимогу про визнання протиправним та скасування прийнятого на виконання Закону України "Про оборонні закупівлі" рішення Підприємства з відхилення тендерної пропозиції Товариства у процедурі спрощеної закупівлі № UA-2026-01-20-010073-а в частині відмови учасника від укладення договору про закупівлю, оформленого протоколом від 13.02.2026, що свідчить про те, що позивачем оскаржується рішення відповідача, прийняте в рамках визначеної названим законом процедури.

Жодної позовної вимоги, що стосувалася б саме укладення державного контракту (договору) про закупівлю з переможцем спрощених торгів із застосуванням електронної системи закупівель, а також зміни, розірвання і виконання державних контрактів (договорів) про закупівлю, позивачем заявлено не було, що виключає розгляд цього спору у суді господарської юрисдикції.

4. Північний апеляційний господарський суд постановою від 08.07.2026 (судді: Тищенко О. В. - головуючий, Гончаров С. А., Сибіга О. М.) ухвалу Господарського суду міста Києва від 02.06.2026 про закриття провадження у справі № 910/1917/26 скасував; матеріали справи № 910/1917/26 направив для подальшого розгляду до Господарського суду міста Києва.

Постанову мотивовано тим, що оскільки на час відкриття провадження у цій справі результати проведеної відповідачем процедури закупівлі реалізовані шляхом укладення державного контракту (договору) про закупівлю, наведене свідчить про наявність спору про право цивільне (господарське), у зв`язку з чим цей спір підвідомчий господарському суду.

5. У касаційній скарзі Підприємство просить:

- передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду для відступлення від висновку щодо розмежування предметної юрисдикції спорів, які виникають у зв`язку з оскарженням рішень замовника у процедурах публічних закупівель, сформульованого із застосуванням положень статті 19 КАС України та статті 20 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), що викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.01.2019 у справі № 819/829/17, шляхом його уточнення стосовно застосування пункту 11 частини 1 статті 19 КАС України;

- скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.07.2026 у справі № 910/1917/26 та залишити в силі ухвалу Господарського суду міста Києва від 02.06.2026 у справі № 910/1917/26.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

6. На обґрунтовування наявності підстави для касаційного оскарження згідно з положеннями пункту 2 частини 2 статті 287 ГПК України скаржник посилається на необхідність відступлення (шляхом уточнення) від висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 29.01.2019 у справі № 819/829/17, щодо визначення предметної юрисдикції спорів у сфері публічних закупівель з урахуванням спеціального регулювання, запровадженого законодавцем для оборонних закупівель.

На обґрунтовування наявності підстави для касаційного оскарження згідно з положеннями пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК України скаржник посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування пункту 11 частини 1 статті 19 КАС України до спору про оскарження рішення державного замовника, прийнятого під час проведення оборонної закупівлі, за умови, що на момент звернення до суду державний договір уже укладений, але предмет спору не стосується його укладення, зміни, розірвання чи виконання.

Таким чином, на думку скаржника, у цій справі перед Верховним Судом постає питання правильного розмежування адміністративної та господарської юрисдикції у спеціальних правовідносинах у сфері оборонних закупівель та визначення співвідношення загального підходу, сформованого Великою Палатою Верховного Суду, зі спеціальним правилом пункту 11 частини 1 статті 19 КАС України.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

7. Товариство у відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення, зазначаючи про відсутність підстав для скасування постанови суду апеляційної інстанції, оскільки вважає, що цей спір підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

Розгляд справи Верховним Судом

8. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 17.08.2026 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою Підприємства на постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.07.2026 у справі № 910/1917/26 та призначив розгляд справи у судовому засіданні на 08.09.2026.

Щодо поданого Підприємством клопотання про передачу цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду для відступлення від висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 29.01.2019 у справі № 819/829/17, шляхом його уточнення стосовно застосування пункту 11 частини 1 статті 19 КАС України щодо розмежування предметної юрисдикції спорів, які виникають у зв`язку з оскарженням рішень замовника у процедурах публічних закупівель, то колегією суддів у його задоволенні відмовлено з огляду на таке.

Частина 6 статті 302 ГПК України унормовує, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції, крім випадків, якщо: 1) учасник справи, який оскаржує судове рішення, брав участь у розгляді справи в судах першої чи апеляційної інстанції і не заявляв про порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції; 2) учасник справи, який оскаржує судове рішення, не обґрунтував порушення судом правил предметної чи суб`єктної юрисдикції наявністю судових рішень Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду у справі з подібною підставою та предметом позову у подібних правовідносинах; 3) Велика Палата Верховного Суду вже викладала у своїй постанові висновок щодо питання предметної чи суб`єктної юрисдикції спору у подібних правовідносинах.

Тож справа може бути передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини 6 статті 302 ГПК України лише за одночасної відсутності всіх трьох зазначених у цій частині випадків. Якщо наявний хоча б один з них, справа не підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Разом з тим, колегія суддів ураховує, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29.01.2019 у справі № 819/829/17 дійшла висновку, що орган виконавчої влади або місцевого самоврядування у відносинах щодо організації та порядку проведення торгів (тендеру) є суб`єктом владних повноважень, а спори щодо оскарження рішень чи бездіяльності цих органів до виникнення договірних правовідносин між організатором та переможцем цього тендеру належать до юрисдикції адміністративних судів. Проте після укладення договору між організатором конкурсу та його переможцем спір щодо правомірності рішення тендерного комітету підлягає розгляду в порядку цивільного (господарського) судочинства, оскільки фактично зачіпає майнові інтереси переможця торгів.

Враховуючи наявність висновків Великої Палати Верховного Суду щодо юрисдикції спорів у подібних правовідносинах, суд не вбачає підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

9. Згідно з положеннями частини 1 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

10. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що підстав для задоволення касаційної скарги не вбачається з огляду на таке.

11. Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

12. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

13. Поняття "суд, встановлений законом" містить, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

14. Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Разом з тим, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

15. Відповідно до частин 1- 3 статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

16. Ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є: наявність між сторонами господарських відносин, урегульованих Цивільним та Господарським кодексами України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

17. Предметна та суб`єктна юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 ГПК України. За змістом частини першої цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках.

18. Приписами статті 4 КАС України установлено, що адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

19. Згідно з пунктом 11 частини 1 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах фізичних чи юридичних осіб щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності державного замовника у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про оборонні закупівлі", крім спорів, пов`язаних із укладенням державного контракту (договору) про закупівлю з переможцем спрощених торгів із застосуванням електронної системи закупівель, а також зміною, розірванням і виконанням державних контрактів (договорів) про закупівлю.

20. Статтею 282 КАС України визначено особливості провадження у справах щодо гарантованого забезпечення потреб оборони.

Так, частиною 1 статті 282 КАС України визначено, що позовна заява щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності державного замовника у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про оборонні закупівлі", крім спорів, пов`язаних з укладенням державного контракту (договору) про закупівлю з переможцем спрощених торгів із застосуванням електронної системи закупівель, а також зміною, розірванням і виконанням державних контрактів (договорів) про закупівлю, може бути подана протягом десяти робочих днів з дня, коли особа мала дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

21. Отже, адміністративні суди розглядають спори, регламентовані приписами статті 282 КАС України, лише у випадку, якщо вони не пов`язані з укладенням державного контракту (договору) про закупівлю з переможцем спрощених торгів.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 08.10.2025 у справі № 480/1411/25.

22. Як неодноразово зазначала Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах, під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника.

Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин. Спір є приватноправовим також у тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

23. Вияв і вибір ознак належності спору до відповідної юрисдикції суду в кожному конкретному випадку має провадитися із суб`єктного складу спірних правовідносин, суті та юридичної природи фактичних передумов конфлікту і, що головне, змісту правовідносин між їх суб`єктами, характеру життєвої ситуації, яка вимагає застосування саме тих відповідних їй положень права, які на публічній владній підставі неодмінно призведуть до правового, обґрунтованого, переконливого і справедливого вирішення життєвої ситуації (правового явища).

24. Звертаючись з позовом у цій справі Товариство, в обґрунтування своїх вимог зазначило, що внаслідок аргументації відповідача при відхиленні тендерної пропозиції позивача, останньому не повертається забезпечення у сумі 1 884 414,00 грн, що було забезпечене відповідною банківською гарантією від 30.01.2026 № Г/2026/412-01, де банком-гарантом виступило Акціонерне товариство "Кристалбанк".

25. Частиною 3 статті 25 Закону України "Про публічні закупівлі" передбачено, що забезпечення тендерної пропозиції/пропозиції не повертається у разі:

1) відкликання тендерної пропозиції / пропозиції учасником після закінчення строку її подання, але до того, як сплив строк, протягом якого тендерні пропозиції вважаються дійсними;

2) непідписання договору про закупівлю учасником, який став переможцем тендеру/спрощеної закупівлі;

3) ненадання переможцем процедури закупівлі (крім переговорної процедури закупівлі) у строк, визначений частиною шостою статті 17 цього Закону, документів, що підтверджують відсутність підстав, установлених статтею 17 цього Закону;

4) ненадання переможцем процедури закупівлі (крім переговорної процедури закупівлі)/спрощеної закупівлі забезпечення виконання договору про закупівлю після отримання повідомлення про намір укласти договір про закупівлю, якщо надання такого забезпечення передбачено тендерною документацією/оголошенням про проведення спрощеної закупівлі.

Частина 4 зазначеної статті визначає, у яких випадках забезпечення тендерної пропозиції/пропозиції повертається учаснику, а саме, в разі:

1) закінчення строку дії тендерної пропозиції та забезпечення тендерної пропозиції/пропозиції, зазначеного в тендерній документації/оголошенні про проведення спрощеної закупівлі;

2) укладення договору про закупівлю з учасником, який став переможцем процедури закупівлі (крім переговорної процедури закупівлі)/спрощеної закупівлі;

3) відкликання тендерної пропозиції/пропозиції до закінчення строку її подання;

4) закінчення тендеру/спрощеної закупівлі в разі неукладення договору про закупівлю з жодним з учасників, які подали тендерні пропозиції/пропозиції.

26. Колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що хоча позовні вимоги формально спрямовані на оскарження рішення Підприємства про відхилення тендерної пропозиції, їх задоволення вплине на чинність та подальшу долю банківської гарантії.

27. Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 29.01.2019 у справі № 819/829/17 зазначено, що орган виконавчої влади або місцевого самоврядування у відносинах щодо організації та порядку проведення торгів (тендеру) є суб`єктом владних повноважень, а спори щодо оскарження рішень чи бездіяльності цих органів до виникнення договірних правовідносин між організатором та переможцем цього тендеру належать до юрисдикції адміністративних судів. Проте після укладення договору між організатором конкурсу та його переможцем спір щодо правомірності рішення тендерного комітету підлягає розгляду в порядку цивільного (господарського) судочинства, оскільки фактично зачіпає майнові інтереси переможця торгів.

28. Судом апеляційної інстанції встановлено, що Підприємство прийняло рішення (оформлене протоколом відхилення тендерної пропозиції від 13.02.2026 № UA-2026-01-20-010073-а), яким відхилено тендерну пропозицію позивача як таку, що не відповідає умовам, визначеним в оголошенні про проведення спрощеної закупівлі, та вимогам до предмета закупівлі; учасник який визначений переможцем спрощеної закупівлі, відмовився від укладення договору про закупівлю та розглянуто наступну тендерну пропозицію.

23.02.2026 відповідач уклав державний контракт про закупівлю № RM-10263-VDK-26 з Приватним підприємством "ТІС ГРУП".

Зважаючи на те, що на час відкриття провадження у цій справі результати проведеної відповідачем процедури закупівлі за предметом UA-2026-01-20-010073-а реалізовані шляхом укладення державного контракту (договору) про закупівлю від 23.02.2026 № RM-10263-VDK-26, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що наведене також свідчить про наявність спору про право цивільне (господарське), у зв`язку з чим цей спір підвідомчий господарському суду.

Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 2 частини 2 статті 287 ГПК України

29. У касаційній скарзі Підприємство просить відступити (шляхом уточнення) від висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 29.01.2019 у справі № 819/829/17, щодо визначення предметної юрисдикції спорів у сфері публічних закупівель з урахуванням спеціального регулювання, запровадженого законодавцем для оборонних закупівель.

30. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховного Суду суд повинен мати ґрунтовні підстави: попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання (постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16 та постанови Верховного Суду від 28.09.2021 у справі № 910/8091/20, від 24.06.2021 у справі № 914/2614/13).

31. Основним завданням Верховного Суду відповідно до частини 1 статті 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є забезпечення сталості та єдності судової практики. Тому для відступу від правової позиції, раніше сформованої Верховним Судом, необхідно встановити, що існує об`єктивна необхідність такого відступу саме у конкретній справі.

32. При цьому слід зазначити, що сама лише незгода скаржника з правовим висновком Верховного Суду та наявність у нього іншого бачення щодо застосування норм матеріального права не є достатньою й обґрунтованою підставою для відступу від уже сформованої сталої судової практики.

33. У постанові від 29.01.2019 у справі № 819/829/17 Велика Палата Верховного Суду сформулювала висновок, відповідно до якого спори щодо оскарження рішень чи бездіяльності органу влади у відносинах щодо організації та проведення торгів до виникнення договірних правовідносин між організатором та переможцем належать до юрисдикції адміністративних судів, тоді як після укладення договору спір щодо правомірності рішення тендерного комітету підлягає розгляду в порядку цивільного (господарського) судочинства, оскільки зачіпає майнові інтереси переможця торгів.

34. Скаржник вважає, що наведений висновок Великої Палати Верховного Суду потребує уточнення в частині його застосування до спорів, юрисдикція яких спеціально визначена пунктом 11 частини 1 статті 19 КАС України. Зокрема, у випадках, коли предметом спору є оскарження рішення, дії або бездіяльності державного замовника, прийнятих у процесі здійснення оборонної закупівлі, а заявлені вимоги не стосуються укладення, зміни, розірвання чи виконання державного договору, сам факт укладення такого договору не повинен розглядатися як безумовна підстава для віднесення спору до господарської юрисдикції без попереднього встановлення, чи охоплюється такий спір винятками, прямо передбаченими пунктом 11 частини 1 статті 19 КАС України.

На переконання скаржника, висновок Великої Палати Верховного Суду у справі № 819/829/17 є релевантним для визначення загального підходу до розмежування юрисдикції, однак потребує уточнення з урахуванням спеціального нормативного регулювання оборонних закупівель, запровадженого після його формування, та особливого процесуального механізму судового контролю за рішеннями державного замовника, встановленого пунктом 11 частини 1 статті 19 та статтею 282 КАС України.

35. Водночас, як вбачається з наведеного скаржником у касаційній скарзі обґрунтування, останнє зводиться до власного суб`єктивного розуміння та трактування правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.01.2019 у справі № 819/829/17, а також свого розуміння його застосування.

Тож колегія суддів вважає, що скаржник не аргументував і не довів обґрунтовану і вмотивовану необхідність для відступу від зазначеного правового висновку Великої Палати Верховного Суду за наведених ним підстав.

36. Отже, визначена Підприємством підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 2 частини 2 статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження.

Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України

37. Відповідно до положень пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

38. Верховний Суд виходить з того, що неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частина 3 статті 311 ГПК України).

39. Скаржник у касаційній скарзі наголосив, що у разі якщо Верховний Суд дійде висновку про неподібність правовідносин у цій справі та у справі № 819/829/17, Підприємство зазначає про наявність іншої передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України підстави касаційного оскарження - відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування пункту 11 частини 1 статті 19 КАС України у правовідносинах, що виникли у цій справі.

40. Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про необхідність врахування правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.01.2019 у справі № 819/829/17, до правовідносин у цій справі.

41. Отже, доводи касаційної скарги, обґрунтовані скаржником з посиланням на пункт 3 частини 2 статті 287 ГПК України, не знайшли свого підтвердження.

42. Відповідно до частин 1, 2, 4, 5 статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

43. За змістом пункту 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

44. Згідно з частиною 1 статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

45. З огляду на наведене Верховний Суд дійшов висновку, що постанова суду апеляційної інстанції є правильною по суті і підлягає залишенню без змін, а подана касаційна скарга - без задоволення.

Розподіл судових витрат

46. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд