ПОСТАНОВА
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисника (у режимі відеоконференції) ОСОБА_6 ,
засудженого (у режимі відеоконференції) ОСОБА_7 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 на вирок Кропивницького апеляційного суду від 07 квітня 2026 рокув кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12025121060000208 від 26 січня 2026 року, за обвинуваченням
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Олександрія Кіровоградської області, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336Кримінального кодексу України(далі - КК України).
Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 26 січня 2026 року ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.
На підставі ст. 75 КК України останнього звільнено від відбування покарання з іспитовим строком 1 рік з покладенням на нього обов`язків, передбачених ст. 76 КК України.
Відповідно до встановлених судом фактичних обставин, які детально викладені у вироку, ОСОБА_7 будучи військовозобов`язаним, придатним для проходження військової служби за станом здоров`я, ознайомився з повісткою про його виклик до ІНФОРМАЦІЯ_2 за адресою: АДРЕСА_2 на 13 січня 2025 року о 08:00, однак, не маючи права на відстрочку від призову на військову службу за мобілізацією, не прибув у вказаний вище час і місце, тим самим ухилився від призову на військову службу під час мобілізації в особливий період.
Кропивницький апеляційний суд 07 квітня 2026 року апеляційну скаргу прокурора ОСОБА_8 задовольнив, вирок Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 26 січня 2026 року скасував в частині призначеного покарання та ухвалив свій, яким ОСОБА_7 визнав винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України, та призначив йому покарання у виді 3 років позбавлення волі. У решті вирок місцевого суду залишив без змін.
Вимоги й доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У поданій касаційній скарзі захисник, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого, просить вирок апеляційного суду скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Обґрунтовуючи доводи, викладені ним у касаційній скарзі, зазначає, що ОСОБА_7 вину визнав повністю, щиро розкаявся, раніше не судимий, має неповнолітню дитину, проживає з батьком похилого віку, позитивно характеризується, працює без оформлення трудового договору та є учасником бойових дій. Наголошує, що злочин, за який ОСОБА_7 був визнаний винуватим, є нетяжким та не відноситься до категорії корупційних, що відповідно було враховано судом першої інстанції та правильно застосувано до засудженого приписи ст. 75 КК України. Звертає увагу на відсутність обставин, які обтяжують покарання, та наявність у справі висновку органу пробації, за яким виправлення ОСОБА_7 можливе без реального позбавлення волі. Зауважує, що суд апеляційної інстанції, призначаючи ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі з реальним його відбуванням, свого рішення в цій частині не обґрунтував, зазначені вище дані про особу винного не спростував та вмотивував неможливість застосування до засудженого приписів ст. 75 КК України формальними підставами. Наголошує, що вирок апеляційного суду не відповідає приписам ст. 370 Кримінального процесуального кодексу України (далі -КПК України).
Письмових заперечень на касаційну скаргу сторони захисту від інших учасників до Суду не надходило.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор вважав доводи касаційної скарги необґрунтованими, просив оскаржувані судові рішення залишити без зміни.
Засуджений та його захисник касаційну скаргу підтримали та просили її задовольнити
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи, наведені в касаційній скарзі, перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла таких висновків.
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до приписів ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.
Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, кваліфікація дій засудженого, а також вид та розмір призначеного йому покарання в касаційному порядку не оспорюються. Зі змісту поданої касаційної скарги убачається, що сторона захисту фактично порушує питання про недотримання апеляційним судом визначених законом вимог при вирішенні питання про можливість звільнення останнього від відбування покарання з випробуванням.
Приписами ч. 2 ст. 50 КК України визначено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
Статтею 65 КК України встановлено, що суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.
Виходячи з указаної мети і принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов`язковому врахуванню.
Вирішення питання про можливість звільнення особи від відбування покарання належить до дискреційних повноважень суду (судового розсуду), який і повинен з урахуванням усіх перелічених вище обставин визначити вид і розмір покарання та ухвалити рішення.
Підставами для судового розсуду в ході призначення покарання є: кримінально-правові відносно визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважувальні норми, у яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб`єкта правозастосування, наприклад, під час врахування пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 КК України), визначення «інших обставин справи», можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування ст. 75 КК України тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду й розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, котра вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину та його суб`єкта.
Згідно зі ст. 75 КК України якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше 5 років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Так, апеляційний суд, скасовуючи вирок місцевого суду в частині призначеного ОСОБА_7 покарання, зазначив, що цей суд хоч і врахував тяжкість вчиненого злочину, а також особу винного, зокрема те, що останній щиро розкаявся, активно сприяв розкриттю кримінального правопорушення, раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, не одружений, мешкає разом з батьком похилого віку, займається суспільно корисною працею (за наймом виконує будівельні роботи), на обліку в лікаря-психіатра та нарколога не перебуває, проходив військову службу та має статус «учасника бойових дій», проте дійшов помилкового висновку про можливість виправлення обвинуваченого без реального відбування покарання.
Обґрунтовуючи своє рішення в цій частині, суд апеляційної інстанції слушно зауважив, що оскільки Україна перебуває в умовах збройної агресії російської федерації, то конституційний обов`язок кожного громадянина захищати Батьківщину, отже вчинений ОСОБА_7 умисний нетяжкий злочин представляє значну суспільну небезпеку, а тому звільнення останнього від відбування призначеного покарання з випробуванням створює в очах громадян та суспільства в цілому негативне враження безладдя та безкарності, тим паче під час введеного на всій території України воєнного стану та мобілізації. Варто зауважити, що цей суд взяв до уваги також і те, що ОСОБА_7 , незважаючи на притягнення його до кримінальної відповідальності, оскаржуваним вироком місцевого суду, на момент апеляційної перевірки, так і не вжив відповідних (конкретних) дій щодо залагодження своєї провини, шляхом виконання свого військового обов`язку.
За таких обставин апеляційний суд дійшов слушного переконання, що навіть з урахуванням даних про особу винного, висновок місцевого суду про можливість застосування до ОСОБА_7 приписів ст. 75 КК України є неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.
Водночас, всупереч доводам касаційної скарги, судами попередніх інстанцій не було встановлено наявність у ОСОБА_7 неповнолітніх дітей, таких відомостей не містять і матеріали кримінального провадження.
Також колегія суддів касаційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що відсутність належного реагування держави, зокрема суду під час призначення покарання за вчинення військовозобов`язаними кримінальних правопорушень у сфері забезпечення призову та мобілізації під час збройної агресії та повномасштабного вторгнення збройних сил російської федерації на територію України, нівелює визначену статями 50, 65 КК України мету покарання і може призвести до збільшення кількості аналогічних кримінальних правопорушень іншими особами, а також неспроможності забезпечення належного виконання завдань з оборони держави, захисту незалежності й територіальної цілісності України, що призведе до порушення прав та інтересів суспільства і держави в цілому.
До того ж необхідно також зазначити, що частиною 2 ст. 50 КК України встановлено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами. Тому суд апеляційної інстанції правильно врахував превентивне значення покарання в контексті конкретного кримінального правопорушення, що жодним чином не свідчить про недотримання в цьому випадку принципу його індивідуалізації.
Отже, урахувавши обставини справи в їхній сукупності, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність достатніх підстав для звільнення ОСОБА_7 від відбування покарання на підставі ст. 75 КК України, з чим погоджується й колегія суддів касаційного суду.
Узв`язку з тим, що в касаційній скарзі відсутнє таке обґрунтування необхідності застосування до засудженого ст. 75 КК України, яке б вказувало на істотну диспропорцію між визначеним судом покаранням та вчиненими злочинними діями, Суд вважає, що призначене засудженому покарання, не порушує загальних засад його призначення, встановлених КК Українита відповідає принципам законності, індивідуалізації та справедливості, та не виходить за межі дискреційних повноважень суду щодо призначення покарання або прийняття рішення про звільнення від його відбування.
Вирок апеляційного суду є належним чином мотивованим та повністю відповідає вимогам статей 370 і 420 КПК України.
Оскільки закон України про кримінальну відповідальність застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не допущено, а призначене покарання відповідає тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а вирок апеляційного суду - без зміни.
Керуючись статтями 376, 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Суд