ПОСТАНОВА
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати
Касаційного кримінального суду (далі - Суд, колегія суддів) у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 , суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 , прокурора ОСОБА_5 розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за касаційною скаргою засудженого на вирок Козелецького районного суду Чернігівської області від 19 листопада 2025 року та ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 26 січня 2026 року стосовно
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с. Пархимів
Козелецького району Чернігівської області, який зареєстрований та проживає за адресою:
АДРЕСА_1 , засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Козелецький районний суд Чернігівської області вироком від 19 листопада 2025 року, залишеним без змін ухвалою Чернігівського апеляційного суду від 26 січня 2026 року, засудив ОСОБА_6 за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК, до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.
За вироком суду ОСОБА_6 визнано винуватим за вчинення ним кримінального правопорушення за таких обставин.
ОСОБА_6 - військовозобов`язаний, визнаний придатним за станом здоров`я до військової служби.
11 листопада 2024 року ОСОБА_6 отримав повістку про призов до Збройних Сил України, з вимогою прибути до ІНФОРМАЦІЯ_2 на 07:00 12 листопада 2024 року для відправки за мобілізацією до військової частини і подальшого проходження військової служби.
ОСОБА_6 , достовірно знаючи про введення на всій території України з 24 лютого 2022 року воєнного стану, не маючи права на відстрочку від призову під час мобілізації, за відсутності поважних причин умисно не прибув у вищезазначені час та місце, ухилившись тим самим від призову на військову службу під час мобілізації.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
Засуджений ОСОБА_6 , не погодившись із судовими рішеннями через неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та його особі внаслідок суворості, подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати чи змінити, призначивши йому покарання із застосуванням положень ст. 69 КК або ст. 75 КК.
Свої вимоги засуджений мотивує тим, що суди:
- не надали належної правової оцінки всім обставинам справи та дійшли необґрунтованого висновку про те, що наявність на утриманні двох дітей, стосовно яких він є одноосібним опікуном, та тяжка хвороба дружини, яка має інвалідність, не є обставинами, що пом`якшують йому покарання;
- не взявши до уваги того, що від його дій не настало тяжких наслідків, він раніше не судимий, має сталі соціальні зв`язки, самостійно утримує сім`ю, безпідставно не застосували положення як ст. 69 КК, так і ст. 75 КК;
Крім того, посилається на те, що суд апеляційної інстанції належним чином не перевірив доводів його апеляційної скарги, постановив ухвалу, яка не відповідає вимогам ст. 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК).
Позиції учасників судового провадження
Прокурор заперечив проти задоволення касаційної скарги, просив залишити оскаржувані судові рішення без зміни.
Мотиви Суду
Положеннями ст. 433 КПК визначено, що суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу; переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення за обставин, викладених у вироку, та правильність кваліфікації його дій за ст. 336 КК у касаційному порядку не оспорюються.
Згідно зі ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді касаційної інстанції є, зокрема, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
У поданій касаційній скарзі засуджений посилається на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та його особі через суворість і безпідставне незастосування положень статей 69, 75 КК.
Колегія суддів не погоджується з цими доводами засудженого з огляду на таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 413 КПК неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, є: 1) незастосування судом закону, який підлягає застосуванню; 2) застосування закону, який не підлягає застосуванню; 3) неправильне тлумачення закону, яке суперечить його точному змісту; 4) призначення більш суворого покарання, ніж передбачено відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність.
Невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або суворість (ст. 414 КПК).
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Згідно з положеннями статей 50, 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Це покарання має відповідати принципам справедливості, співмірності й індивідуалізації. Для вибору такого покарання суд повинен урахувати ступінь тяжкості кримінального правопорушення, конкретні обставини його вчинення, форму вини, наслідки цього діяння, дані про особу винного, обставини, що впливають на покарання, ставлення винної особи до своїх дій, інші обставини справи, які впливають на забезпечення відповідності покарання характеру й тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та наділяють суд правом вибору щодо розміру призначеного покарання, завданням якого є виправлення і попередження нових злочинів.
Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов`язковому врахуванню. Під час вибору покарання мають значення обставини, які його пом`якшують і обтяжують, відповідно до положень статей 66, 67 КК.
Кримінально-правові норми, що визначають загальні засади та правила призначення покарання, наділяють суд правом вибору однієї з форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
Зі змісту касаційної скарги вбачається, що засуджений фактично порушує питання про недотримання судами першої та апеляційної інстанцій визначених законом вимог, що стосуються призначення покарання й пов`язані з суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями).
Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
Суд першої інстанції, обґрунтовуючи свій висновок щодо виду й міри покарання, призначеного ОСОБА_6 , дотримався вимог статей 50, 65-67 КК, урахувавши:
- суспільну небезпеку та ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення;
- відсутність обставин, які пом`якшують та обтяжують покарання;
- досудову доповідь органу пробації;
- дані про особу обвинуваченого: ОСОБА_6 частково визнав свою вину, на спеціальних обліках у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, за місцем проживання характеризується посередньо, є опікуном двох дітей.
Водночас місцевий суд не знайшов підстав для застосування до обвинуваченого положення ст. 75 КК.
Захисник ОСОБА_7 , не погодившись із вироком суду першої інстанції в частині призначеного ОСОБА_6 покарання, подав апеляційну скаргу.
Суд апеляційної інстанції під час апеляційного перегляду, дотримуючись вимог статей 404, 405, 407, 412-414 КПК, належним чином перевірив доводи цієї скарги, які за своїм змістом аналогічні до доводів, викладених у касаційній скарзі засудженого, проаналізував їх, дав на них вичерпні відповіді, зазначивши в ухвалі достатні підстави, через які визнав їх необґрунтованими.
При цьому суд апеляційної інстанції дійшов висновків про відсутність підстав для застосування до ОСОБА_6 положень статей 69, 75 КК, оскільки призначення ОСОБА_6 іншого покарання, ніж визначено судом першої інстанції, не буде сприяти виправленню засудженого та запобіганню вчиненню нових кримінальних правопорушень, суперечитиме меті, передбаченій ст. 50 КК.
Перегляд кримінального провадження в апеляційному порядку здійснювався відповідно до вимог кримінального процесуального закону, ухвала суду апеляційної інстанції в цілому відповідає вимогам статей 370, 419 КПК.
Колегія суддів касаційного суду вважає рішення судів першої та апеляційної інстанцій достатньо аргументованими, а призначене ОСОБА_6 за ст. 336 КК покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки - справедливим, необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження вчинення нових злочинів як ним, так і іншими особами.
У касаційній скарзі засуджений просив застосувати положення статей 69, 75 КК.
Колегія суддів, зваживши на те, що:
- суд першої інстанції призначив ОСОБА_6 покарання в мінімальному розмірі, передбаченому ст. 336 КК;
- під час судового та апеляційного розглядів не було встановлено обставин, що пом`якшують обвинуваченому покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, дійшла висновку про відсутність підстав для призначення засудженому покарання, нижчого від найнижчої межі, тобто із застосуванням положень ст. 69 КК, тому касаційна скарга ОСОБА_6 у цій частині задоволенню не підлягає.
Щодо вимоги засудженого про застосування приписів ст. 75 КК Суд зазначає про таке.
Відповідно до ст. 75 КК, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене ч. З ст. 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Верховний Суд у своїх рішеннях неодноразового наголошував на тому, що призначення кримінального покарання та звільнення від його відбування повинні вирішуватися з урахуванням мети покарання. У статті 75 КК законодавець підкреслює важливість такої мети покарання, як виправлення засудженого, передбачивши, що при призначенні низки покарань, у тому числі, у виді позбавлення волі на строк не більше п`яти років, особу може бути звільнено від відбування покарання з іспитовим строком, якщо суд дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання. При цьому суд має врахувати не тільки тяжкість злочину, особу винного, але й інші обставини справи.
Під час касаційного провадження колегія суддів установила, що ОСОБА_6 :
- вчинив нетяжкий злочин;
- раніше не притягувався до кримінальної відповідальності ;
- є одноосібним опікуном двох дітей, позбавлених батьківського піклування: неповнолітнього ОСОБА_8 , 2009 року народження, який має тяжкі хронічні захворювання, та малолітньої ОСОБА_9 , 2017 року народження;
- на сьогоднішній день має відповідно до чинного законодавства відстрочку від мобілізації.
Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про можливість звільнення ОСОБА_6 від відбування призначеного йому покарання на підставі ст. 75 КК, з покладенням на нього обов`язків, передбачених ст. 76 КК.
Відтак касаційна скарга засудженого підлягає частковому задоволенню, а судові рішення стосовно ОСОБА_6 - зміні.
Керуючись статтями 441, 442 КПК, Суд