ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 761/31049/23

У серпні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» (далі - АТ «Державний ощадний банк України», банк), в якому просив суд зобов`язати відповідача повернути та виплатити йому залишок вкладу за договором «Про відкриття фізичні особі поточного рахунку в іноземній валюті та його розрахунково-касове обслуговування» від 28 вересня 2021 року № 19779437111 у сумі 44 700,00 дол. США.

Позовні вимоги мотивовано тим, що 28 вересня 2021 року між ним та відповідачем було укладено договір № 19779437511 «Про відкриття фізичній особі поточного рахунку в іноземній валюті та його розрахунково-касове обслуговування», відповідно до п. 1.1 якого, банк відкрив вкладнику поточний рахунок для зберігання грошових коштів, проведення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до вимог чинного законодавства. 30 листопада 2021 року позивачем згідно з п. 2.8 договору на відкритий поточний рахунок через касу банку внесено готівкові грошові кошти у сумі 300 000,00 дол. США. Позивач зазначав, що у період з 29 червня 2022 року до 18 липня 2022 року працівниками відповідача з поточного рахунку, відкритого на його ім`я, в порушення умов договору неправомірно видано готівкові грошові кошти в іноземній валюті невідомій особі без його відома та без відповідного доручення у загальній сумі 44 600,00 дол. США. Відповідно до виписки з поточного рахунку, станом на 20 жовтня 2022 року залишок грошових коштів складає 100,00 дол. США. Позивач звертався до відповідача із заявами про закриття поточного рахунку та повернення залишку вкладу у сумі 47 000,00 дол. США, однак відповідач в порушення умов договору станом на 17 серпня 2023 року рахунок не закрив та не повернув позивачу залишок вкладу.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 23 червня 2025 року позов ОСОБА_1 задоволено. Зобов`язано АТ «Державний ощадний банк України» повернути шляхом виплати ОСОБА_1 залишок вкладу за договором про відкриття фізичній особі поточного рахунку в іноземній валюті та його розрахунково-касове обслуговування від 28 вересня 2021 року № НОМЕР_1 у сумі 44 700,00 дол. США. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що між сторонами існували договірні правовідносини за договором банківського рахунку, за яким позивач вніс на рахунок грошові кошти, а відповідач зобов`язувався забезпечити їх збереження та видачу виключно за розпорядженням клієнта. При цьому судом встановлено, що у період з 29 червня 2022 року до 18 липня 2022 року з рахунку позивача з вини працівників банку внаслідок неналежної ідентифікації клієнта неправомірно видано грошові кошти іншій особі, що підтверджується матеріалами службового розслідування відповідача та висновком судової експертизи, якими спростовано факт отримання коштів самим позивачем. Суд також виходив із того, що позивач реалізував своє право на розірвання договору банківського рахунку та вимагав повернення залишку вкладу, однак банк у порушення умов договору та вимог цивільного законодавства цього не зробив, доказів правомірного списання або повернення спірної суми не надав, у зв`язку з чим суд дійшов висновку про наявність правових підстав для зобов`язання відповідача повернути позивачу залишок вкладу у сумі 44 700,00 дол. США.

Додатковим рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 01 вересня 2025 року стягнуто з АТ «Державний ощадний банк України» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у сумі 97 500,00 грн.

Додаткове рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що заявлений до стягнення розмір витрат на професійну правничу допомогу підтверджений належними та допустимими доказами, відповідає умовам укладеного договору, є співмірним зі складністю справи, тривалістю її розгляду, обсягом наданих адвокатом послуг та значенням справи для позивача.

Постановою Київського апеляційного суду від 29 січня 2026 року апеляційні скарги АТ «Державний ощадний банк України» залишено без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 23 червня 2025 року та додаткове рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 01 вересня 2025 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що грошові кошти з рахунку позивача були видані банком, однак не позивачу і не його уповноваженому представнику, а сторонній особі. За таких обставин зобов`язання банку щодо повернення коштів не може вважатися виконаним належним чином. До моменту фактичної видачі грошових коштів клієнтові або його належно уповноваженому представнику обов`язок щодо їх збереження та відповідальність за неправомірне списання або видачу третім особам покладається на банк як сторону договору банківського рахунку. Спірні кошти були видані сторонній особі внаслідок неналежного виконання банком обов`язку з ідентифікації клієнта, саме банк несе відповідальність за наслідки таких дій. Ризик втрати грошових коштів до моменту їх фактичного повернення вкладникові несе банк як сторона договору банківського рахунку. Моментом переходу такого ризику є безпосередня видача коштів вкладникові або його належно уповноваженому представнику. Кошти були втрачені до такого моменту та під час перебування у сфері відповідальності банку, тому саме банк зобов`язаний повернути їх вкладникові. Суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права, повно і всебічно з`ясував обставини справи та дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Додаткове рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, є законним і обґрунтованим, а визначений судом розмір витрат на професійну правничу допомогу є справедливим, розумним та пропорційним обставинам справи, у зв`язку з чим підстав для його скасування або зміни не вбачається.

У лютому 2026 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга АТ «Державний ощадний банк України» на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 23 червня 2025 року, додаткове рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 01 вересня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 29 січня 2026 року, в якій посилається на неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушення норм процесуального законодавства і просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Підставами касаційного оскарження представник заявника зазначає суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі №569/17272/15-ц, від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц та у постанові Верховного Суду від 27 березня 2024 року у справі № 369/473/15-ц (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК України)).

Крім того, вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування частини восьмої статті 11 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансування тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» та пункту 13 розділу 1 Інструкції про порядок організації касової роботи банками та проведення платіжних операцій надавачами платіжних послуг в Україні, затвердженої постановою правління Національного банку України від 25 вересня 2018 року № 103 (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга АТ «Державний ощадний банк України» мотивована не з`ясуванням всіх обставин справи. Встановлення судом додаткових обов`язків (не передбачених законом, та умовами договору) на банк, встановлених із порушенням зазначених принципів, не приводить ці умови у відповідність до засад цивільного законодавства.

Cуди не врахували, що грошові кошти видано позивачу після його ідентифікації та звірки реквізитів документів позивача з наявними в базі, а саме: ім`я, прізвище, но батькові, реєстраційний номер платника податків, серії, номера, дати видачі та найменування органу, який видав документ, що засвідчує особу. Позивачем до позовної заяви не додано та до матеріалів справи не залучено належних та допустимих доказів того, що банком порушені вимоги чинного законодавства України чи права позивача. Крім того, позивачем не надано суду жодних належних та допустимих доказів, у розумінні статей 77, 78 ЦПК України, на підтвердження вини працівників АТ «Державний ощадний банк України» під час здійснення операцій щодо видачі грошових коштів в сумі 44 700,00 дол. США, які саме права позивача або інтереси були порушені банком.

Таким чином, в оскаржуваних рішеннях суди неправильно застосували норми матеріального права, а саме не застосували норми статей 1066, 1068 ЦК України, статті 6 Закону «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», п. 5 Інструкції про порядок відкриття і закриття рахунків клієнтів банків та кореспондентських рахунків банків - резидентів і нерезидентів, затвердженою Постановою правління Національного банку У країн и від 12 листопада 2003 року № 492. Судові витрати повинно бути покладено саме на позивача, а тому рішення судів в частині стягнення з АТ «Державний ощадний банк України» на користь ОСОБА_1 судового збору у сумі 13 420,00 грн є незаконним та підлягає скасуванню. Разом з тим, в актах та додаткових угодах, які надано адвокатом позивача відсутні дані про складність виконаних робіт, обсяг наданих послуг та час, якій витрачено на них адвокатом. Зокрема, в акті від 17 серпня 2023 року № 1 до договору про надання правової допомоги від 29 серпня 2022 року № 29/08/2022/2 вказано вартість наданих послуг у сумі 50 000,00 грн за складання та подання до Шевченківського суду міста Києва позовної заяви про повернення та виплату банківського вкладу без визначення часу та обсягу наданих, послуг. Більш того, відповідно до матеріалів справи, позовну заяву підписано безпосередньо Зарудним В. В., будь яких доказів подання позову адвокатом не надано. Однак, судами першої та апеляційної інстанцій не прийнято до уваги відсутність доказів, які визначають розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, а тому рішення суду про задоволення заяви представника 3орудного В. В. адвоката Вішнивського І. A. щодо стягнення на користь позивача витрат на правничу допомогу у сумі 97 500,00 грн є неправомірним та безпідставним, в тому числі через не прийняття до уваги завищення вказаних сум, а тому оскаржуване рішення про задоволенню вимог про стягнення з банку на користь позивача вищевказаної суми є необґрунтованим, безпідставним та підлягає скасуванню.

Суди належним чином не обґрунтували свої рішення, проігнорувавши обґрунтовані заперечення та доводи банку, які були наведені у відзиві на позовну заяву, апеляційній скарзі, не врахував надані відповідачем належні докази - копії паспорта громадянина України на ім`я ОСОБА_1 серії НОМЕР_2 , виданий Радянським РУ ГУ МВС України у міста Києві 05 березня 1997 року, що призвело до неправильного вирішення справи, та безпідставного задоволення позовних вимог. Навівши в оскаржуваних рішеннях правові норми, на які посилається відповідач при обґрунтуванні відсутності підстав для повернення коштів позивачці, а саме п. 146 Положення про порядок емісії та еквайрингу платіжних інструментів, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 29 липня 2022 року № 164, суди взагалі не розглянули доводи відповідача відносно відповідальності власника рахунку за операції здійснені з автентифікацією платіжного інструменту і його держателя, навіть без доведення розголошення інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.

Таким чином, суди не врахували вищенаведені доречні доводи відповідача, які мають суттєве значення для справи, взагалі не розглянули їх та не витребували необхідні докази відповідно до клопотань позивача, що призвело до неправильного вирішення справи.

Відзив на касаційну скаргу не подано.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18 лютого 2026 року касаційна скарга АТ «Державний ощадний банк України», в інтересах якого діє представник Дем`янов І. Ю., передана на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.↗, судді, які входять до складу колегії: Лідовець Р. А.↗, Луспеник Д. Д.↗

Ухвалою Верховного Суду від 27 лютого 2026 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою АТ «Державний ощадний банк України» у справі (з підстав, передбачених пунктами 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України), витребувано матеріали справи № 761/31049/23 з Шевченківського районного суду міста Києва. Відмовлено у задоволенні клопотання АТ «Державний ощадний банк України» про зупинення виконання рішення суду першої інстанції, додаткового рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду та встановлено учасникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.

У травні 2026 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи № 761/31049/23.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Фактичні обставини справи

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 28 серпня 2021 року між сторонами було укладено договір № 19779437511 «Про відкриття фізичній особі поточного рахунку в іноземній валюті та його розрахунково-касове обслуговування», відповідно до п. 1.1 якого банк відкрив вкладнику поточний рахунок для зберігання грошових коштів, проведення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до вимог чинного законодавства.

30 листопада 2021 року позивачем згідно з п. 2.8 договору на відкритий поточний рахунок через касу банку внесено готівкові грошові кошти у сумі 300 000,00 дол. США, що підтверджується квитанцією від 30 листопада 2021 року № 1977943751.

Позивач зазначав, що у період з 29 червня 2022 року до 18 липня 2022 року працівниками відповідача з поточного рахунку, відкритого на його ім`я, в порушення умов договору неправомірно видано готівкові грошові кошти в іноземній валюті невідомій особі без його відома та без відповідного доручення у загальній сумі 44 600,00 дол. США.

Відповідно до висновку від 19 серпня 2022 року, складеного працівниками відповідача за результатами проведення службового розслідування, внаслідок шахрайських дій ОСОБА_2 у період з 29 червня 2022 року до 18 липня 2022 року в ТВБВ № 10026/039, ТВБВ № 10026/078, ТВБВ № 10026/079, ТВБВ № 10026/0157, шляхом використанням ним підроблених документів на ім`я ОСОБА_1 , отримано грошові кошти на загальну суму 44 600,00 дол. США, чим завдано майнової шкоди клієнту.

Неналежно проведеною ідентифікацією/верифікацією клієнта працівники відділень банку створили реальні умови для вчинення сторонньою особою шахрайських дій по рахунку клієнта ОСОБА_1 .

Водночас, тринадцятьом працівникам відповідача рекомендовано оголосити догану за порушення внутрішніх нормативних документів банку.

Крім того, висновком експерта від 13 жовтня 2022 року № СЕ-19/111-22/36484-ПЧ, складеного експертом Київського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України на виконання постанови слідчого Деснянського УП ГУНП у міста Києві від 02 вересня 2022 року, винесеної у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань від 19 липня 2022 року за № 12022100100001793, встановлено, що підписи у заявах про видачу готівки та копії паспорта виконані не ОСОБА_1 , а іншою особою.

Відповідно до виписки з поточного рахунку від 20 жовтня 2022 року, залишок грошових коштів на поточному рахунку позивача складає 100,00 дол. США.

Відповідно до матеріалів справи, позивач звертався до відповідача із заявами про закриття поточного рахунку та повернення залишку вкладу у сумі 47 000,00 дол. США, однак відповідач в порушення умов договору станом на 17 серпня 2023 року рахунок не закрив та не повернув позивачу залишок вкладу.

Апеляційним судом зазначено та підтверджується матеріалами справи, що інтереси позивача у суді представляв адвокат Вишнівський І. А., повноваження якого підтверджені належним чином оформленим ордером. На підтвердження надання професійної правничої допомоги та визначення її вартості позивачем у строк, встановлений частиною восьмою статті 141 ЦПК України, подано договір про надання правової допомоги, додаткові угоди до нього, акти приймання виконаних робіт, а також платіжні документи, з яких убачається, що загальний розмір витрат на професійну правничу допомогу становить 97 500,00 грн.

Правове регулювання та мотиви, з яких виходить Верховний Суд

Щодо оскарження рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 23 червня 2025 року та постанови Київського апеляційного суду від 29 січня 2026 року

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини (пункт 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямованих на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 ЦК України).

Згідно зі статтею 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту (частина перша статті 527 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до частини першої статті 1073 ЦК передбачено, що у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.

Загальна формула принципу змагальності та диспозитивності у цивільному судочинстві закріплена в статтях 12, 13 ЦПК України, відповідно до яких цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до принципу диспозитивності обов`язок доказування фактичних обставин, що мають значення для справи, повною мірою покладається на сторони та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до статей 79, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За правилами статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Крім того, висновком експерта від 13 жовтня 2022 року № СЕ-19/111-22/36484-ПЧ, складеним експертом Київського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України на виконання постанови слідчого Деснянського УП ГУНП у місті Києві від 02 вересня 2022 року, винесеної у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань від 19 липня 2022 року за № 12022100100001793, встановлено, що підписи у заявах про видачу готівки та копії паспорта виконані не ОСОБА_1 , а іншою особою.

З урахуванням наведених норм, вирішуючи спір, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, надавши належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, які підтверджують факт неналежного виконання відповідачем зобов`язань за договором банківського рахунку, укладеним із позивачем, з аналізу наведених положень закону свідчить про обов`язок належної ідентифікації та верифікації клієнта, а також недопущення проведення готівкових фінансових операцій у разі виникнення сумнівів стосовно особи отримувача коштів, покладається виключно на банк.

Суди дійшли обґрунтованого висновку про задоволення позову, оскільки банк не забезпечив належного виконання вказаних вимог закону, що підтверджується висновком службового розслідування відповідача та висновком експерта, якими встановлено факт видачі коштів сторонній особі на підставі підроблених документів, то наявні правові підстав для зобов`язання відповідача повернути позивачу залишок вкладу у сумі 44 700,00 дол. США.

Зокрема судами попередніх інстанцій було встановлено та підтверджено матеріалами справи, що у висновку від 19 серпня 2022 року, складеному працівниками відповідача за результатами проведення службового розслідування, внаслідок шахрайських дій ОСОБА_2 у період з 29 червня 2022 року по 18 липня 2022 року в ТВБВ № 10026/039, ТВБВ № 10026/078, ТВБВ № 10026/079, ТВБВ № 10026/0157, шляхом використанням ним підроблених документів на ім`я ОСОБА_1 , отримано грошові кошти на загальну суму 44 600,00 дол. США, чим завдано майнової шкоди клієнту.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваних судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій по суті спору, та зводяться до переоцінки обставин справи і доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судів.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію (рішення ЄСПЛ від 03 квітня 2008 року у справі «Ponomaryov v. Ukraine», заява № 3236/03; від 24 липня 2003 року у справі «Ryabykh v. Russian Federation», заява № 59498/00; від 21 вересня 2006 року у справі «Nelyubin v. Russia», заява № 14502/04).

Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Оскаржуване Шевченківського районного суду міста Києва від 23 червня 2025 року та постанова Київського апеляційного суду від 29 січня 2026 року відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Отже, наведені в касаційній скарзі доводи щодо суті спору не спростовують правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій, викладених у цих судових рішеннях.

Щодо оскарження додаткового рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 01 вересня 2025 року

Статтею 59 Конституції України визначено, кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно з частиною другою статті 15 ЦПК України представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України передбачено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частин першої - шостої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Відповідно до статті 28 Правил адвокатської етики, затверджених звітно-виборним з`їздом адвокатів України 09 червня 2017 року, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Судами попередніх інстанцій встановлено та аналіз матеріалів справи свідчить про те, що інтереси позивача у суді представляв адвокат Вишнівський І. А., повноваження якого підтверджені належним чином оформленим ордером. На підтвердження надання професійної правничої допомоги та визначення її вартості позивачем у строк, встановлений частиною восьмою статті 141 ЦПК України, подано договір про надання правової допомоги, додаткові угоди до нього, акти приймання виконаних робіт, а також платіжні документи, з яких убачається, що загальний розмір витрат на професійну правничу допомогу становить 97 500,00 грн.

Ухвалюючи додаткове судове рішення у цій справі, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, дослідивши наявні у справі докази, правильно виходив із того, що позовні вимоги задоволено, Зарудний Д. Д. до закінчення розгляду справи по суті заявив про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, звернувся до суду із заявою про ухвалення додаткового рішення із наданням всіх доказів в межах встановленого законодавством строку, тому є підстави для стягнення із відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу.

Посилання заявника на застосування судом апеляційної інстанцій норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду є безпідставними, оскільки висновки у наведених заявниками справах та у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у зазначеній справі суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності. Посилаючись на загальні висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у спірних правовідносинах, заявник намагається досягти повторної оцінки доказів, однак суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

Вказані доводи касаційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Аргументи касаційної скарги про відсутність правового висновку Верховного Суду щодо застосування частини восьмої статті 11 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансування тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» та пункту 13 розділу 1 Інструкції про порядок організації касової роботи банками та проведення платіжних операцій надавачами платіжних послуг в Україні, затвердженої постановою правління Національного банку України від 25 вересня 2018 року № 103 у подібних правовідносинах є безпідставними з огляду на те, що практика суду касаційної інстанції щодо застосування вказаної норми права є сталою.

Водночас колегія суддів вважає за необхідне наголосити на тому, що Верховний Суд висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності і необхідності застосування правових висновків Верховного Суду в кожній конкретній справі (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 154/3029/14-ц, провадження № 14-43цс22).

У межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховним Судом не встановлено підстав для висновку, що суди ухвалили оскаржувані судові рішення із неправильним застосуванням норм матеріального права або із порушенням норм процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду - без змін.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню, судом касаційної інстанції не встановлено.

Щодо розподілу судових витрат

Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, в тому числі із розподілу судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду