ПОСТАНОВА
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця смт Диканька Полтавської області, жителя селища Диканька Полтавської області, на ухвалу Полтавського апеляційного суду від 04 вересня 2025 року.
Обставини справи
1. Вироком Диканського районного суду Полтавської області від 06 березня 2025 року ОСОБА_5 засуджено за статтею 336 Кримінального кодексу України (КК) до позбавлення волі на строк 3 роки. На підставі частини 1 статті 71 КК до покарання, призначеного за цим вироком, частково приєднано невідбуте покарання за вироком Октябрського районного суду м. Полтави від 17 січня 2024 року і за сукупністю вироків йому призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 1 місяць.
2. Суд визнав доведеним, що 09 листопада 2024 року засуджений, отримавши повістку про явку до ІНФОРМАЦІЯ_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ) на 15 листопада 2024 року для призову по мобілізації з направленням до військової частини, у визначений час до ІНФОРМАЦІЯ_4 не прибув, тим самим умисно ухилився від призову на військову службу під час мобілізації.
3. Апеляційний суд оскарженою ухвалою залишив вирок без змін.
Вимоги і доводи касаційної скарги
4. Засуджений, посилаючись на пункт 3 частини 1 статті 438 Кримінального процесуального кодексу України (КПК), просить змінити оскаржене рішення та призначити йому покарання за статтею 336 КК із застосуванням статті 69 КК у виді позбавлення волі на строк 1 рік.
5. У своїй касаційній скарзі та доповненнях до неї він стверджує, що суди попередніх інстанцій безпідставно не застосували статтю 69 КК, оскільки не взяли до уваги обставини, які пом`якшують покарання, зокрема, повне визнання вини, щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину, відсутність тяжких наслідків, відсутність обставин, які обтяжують покарання, та дані про особу засудженого, а також перебування на утриманні засудженого дружини та неповнолітнього сина, які потребують лікування.
6. Крім цього, зазначає, що у висновку військово-лікарської комісії від 09 листопада 2024 року не зазначено, на підставі якої статті засуджений придатний до військової служби, а також під час відбування покарання погіршився стан його здоров`я.
Позиції учасників касаційного розгляду
7. У судовому засіданні сторона захисту підтримала касаційну скаргу, просила її задовольнити.
8. Прокурор заперечила проти касаційної скарги, просила залишити її без задоволення.
Оцінка Суду
9. Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши наведені у скарзі доводи, Суд вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню.
10. Відповідно до частини 1 статті 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
11. Підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції згідно зі статтею 438 КПК є істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
12. У касаційній скарзі засуджений, не заперечуючи доведеності своєї винуватості, зазначає, що суди попередніх інстанцій безпідставно не застосували статтю 69 КК.
13. Статтями 50 та 65 КК визначено, що особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання, воно повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують і обтяжують.
14. Призначаючи засудженому покарання, суд першої інстанції, врахувавши характер та ступінь тяжкості вчиненого засудженим злочину, особу засудженого, який на обліку у лікаря нарколога та психіатра не перебуває, офіційно не працює, має не зняту та непогашену судимість, а також обставину, що пом`якшує покарання, а саме вчинення кримінального правопорушення внаслідок збігу тяжких сімейних обставин та відсутність обставин, що обтяжують покарання, дійшов висновку, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, про відсутність підстав для застосування до засудженого положень статті 69 та/або 75 КК.
15. Суд не може погодитись з такими висновками судів попередніх інстанцій та вважає, що доводи у скарзі щодо незастосування статті 69 КК заслуговують на увагу.
16. Оцінюючи справедливість призначеного покарання Суд виходить з того, що у частині 2 статті 65 КК встановлено презумпцію призначення більш м`якого виду покарання, якщо не доведено, що воно не є достатнім для досягнення мети покарання. Обов`язок доведення того, що менш суворий вид покарання або порядок його відбування є недостатнім, покладається на сторону обвинувачення.
17. Суд уже зазначав, що ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення у значенні статті 414 КПК означає з`ясування судом насамперед питання про те, до злочинів якої категорії тяжкості відносить закон (стаття 12 КК) вчинене у конкретному випадку злочинне діяння.
18. Оскільки у статті 12 КК дається лише видова характеристика ступеня тяжкості злочину, що відображено в санкції статті, встановленій за злочин цього виду, суд, призначаючи покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності, визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, зважаючи на його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію вчинення кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.
19. Під особою обвинуваченого в контексті статті 414 КПК розуміється сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, які існують на момент прийняття такого рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду на мету і засади його призначення.
20. Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію між визначеним судом (хоча й у межах відповідної санкції статті) видом та розміром покарання й тим видом і розміром покарання, яке би мало бути призначено, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги під час призначення покарання[1].
21. Під час судового розгляду засуджений пояснив, що він не з`явився до ІНФОРМАЦІЯ_4 15 листопада 2024 року, оскільки забирав із лікарні свого малолітнього сина, факт перебування якого на лікуванні до цієї дати підтверджується копією виписки із медичної карти стаціонарного хворого № 37765 Центру реабілітації дітей «Долоньки добра». При цьому ОСОБА_5 зазначив, що син потребує стороннього догляду і допомоги, оскільки самостійно не може пересуватися через порушення ходи внаслідок спастичного парапарезу, а дружина також хворіє, зокрема, на «розсіяний склероз», що також вимагає стороннього догляду. Хоча кожна з цих обставин не виключає наявності в його діях складу злочину, однак суди не врахували їх сукупність при визначенні покарання.
22. Враховуючи мету покарання, яка полягає в тому, щоб досягти виправлення засудженого, а також запобігти вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами, особу винного, який визнав вину, щиро розкаявся, має на утриманні дружину та неповнолітнього сина, які мають серйозні захворювання і потребують лікування, що підтверджується медичними документами, наявними у матеріалах справи, зокрема нез`явлення для призову за мобілізацією у зв`язку із необхідністю забрати дитину з лікарні, що можна вважати вчиненням злочину внаслідок збігу тяжких сімейних обставин, які Суд визнає такими, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, а також відсутність обставин, що обтяжують покарання, з урахуванням принципу співмірності та індивідуалізації покарання, а також обставин цього конкретного кримінального провадження, Суд вважає можливим призначити засудженому покарання у виді позбавлення волі на строк менший, ніж передбачено санкцією статті 336 КК, але яке буде необхідним і достатнім для виправлення та попередження вчинення ним нових злочинів.
23. Тому оскаржені судові рішення належить змінити в частині застосування покарання на підставі, передбаченій пунктом 3 частини 1 статті 438 КПК, і пом`якшити призначене засудженому покарання за статтею 336 КК у виді позбавлення волі.
На підставі викладеного, керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Суд