ПОСТАНОВА Касаційний господарський суд ВС у справі № 912/636/25

1.1. Заступник керівника Новоукраїнської окружної прокуратури Кіровоградської області в інтересах держави в особі Новомиргородської міської ради звернувся до Господарського суду Кіровоградської області з позовом до Комунального некомерційного підприємства "Центр первинної медико-санітарної допомоги" Новомиргородської міської ради (далі - КНП "Центр первинної медико-санітарної допомоги") та Товариства з обмеженою відповідальністю "Промгаз Сіті" (далі - ТОВ "Промгаз Сіті"), яким просив суд:

- визнати недійсними укладені між КНП "Центр первинної медико-санітарної допомоги" та ТОВ "Промгаз Сіті" у межах договору №217 від 19.12.2023 додаткові угоди №2 від 14.06.2024 та №3 від 08.07.2024;

- стягнути з ТОВ "Промгаз Сіті" на користь місцевого бюджету Новомиргородської міської ради безпідставно сплачені кошти у сумі 121 174,70 грн.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржувані додаткові угоди укладено з порушенням умов договору та вимог пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", адже коливання ціни на ринку електричної енергії у бік збільшення не підтверджене належними документами, більше того, укладення таких угод між відповідачами призвело до перевищення допустимої межі збільшення ціни за одиницю товару (10%) від ціни одиниці товару, яка визначена сторонами в договорі за результатами процедури закупівлі. Наведене, на думку прокурора, є підставою для визнання вказаних додаткових угод недійсними на підставі статей 203, 215, 216 Цивільного кодексу України. Крім того, прокурор відповідно до положень частини першої статті 216 та пункту 1 частини третьої статті 1212 Цивільного кодексу України просив стягнути з відповідача-2 на користь Новомиргородської міської ради сплачені з перебільшенням вартості ціни товару грошові кошти в загальній сумі 121 174,70 грн.

2. Зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 04.03.2026 у справі №912/636/25 позовні вимоги задоволено повністю: визнано недійсними укладені між КНП "Центр первинної медико-санітарної допомоги" та ТОВ "Промгаз Сіті" у межах договору №217 від 19.12.2023 додаткові угоди №2 від 14.06.2024 та №3 від 08.07.2024; стягнуто з ТОВ "Промгаз Сіті" на користь Новомиргородської міської ради до місцевого бюджету 121 174,70 грн надмірно сплачених коштів.

2.2. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що при укладенні оспорюваних додаткових угод №2 та №3 сторони неправомірно збільшили установлену договором ціну електричної енергії більше ніж на 10 % від початкової ціни, що суперечить положенням пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі". Разом з тим, суд зазначив, що оскільки підстава для оплати поставленої електричної енергії за ціною, встановленою у них, фактично відпала, то ТОВ "Промгаз Сіті" повинне повернути до місцевого бюджету Новомиргородської міської ради надлишково сплачені грошові кошти у сумі 121174,70 грн.

Крім того, суд першої інстанції зазначив, що прокурор, захищаючи інтереси держави, правомірно звернувся із позовом в інтересах Новомиргородської міської ради, яка є належним державним органом у спірних правовідносинах, та довів, що вона не вживала своєчасні та належні заходи для захисту інтересів держави у спірних правовідносинах.

2.3. Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 27.05.2026 рішення Господарського суду Кіровоградської області від 04.03.2026 у справі №912/636/25 залишено без змін.

2.4. Суд апеляційної інстанції погодився із висновками суду першої інстанції щодо існування підстав для задоволення позову з тих самих мотивів, що і суд першої інстанції. При цьому суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для зупинення провадження у справі до закінчення розгляду Конституційним Судом України справи №3-78/2026 (178/26) за конституційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Укр Газ Ресурс" щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі".

3.1. Не погоджуючись з рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 04.03.2026 та постановою Центрального апеляційного господарського суду від 27.05.2026 у справі №912/636/25, Товариство з обмеженою відповідальністю "Промгаз Сіті" подало касаційну скаргу, якою просить оскаржувані рішення місцевого господарського суду та постанову суду апеляційної інстанції скасувати, та ухвалити нове рішення яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

3.2. Підставами касаційного оскарження Товариство з обмеженою відповідальністю "Промгаз Сіті" визначило пункти 1, 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

3.3. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставою касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

3.4. Товариство з обмеженою відповідальністю "Промгаз Сіті" підставою касаційного зазначає пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вважає, що судами попередніх інстанцій застосовано норми права без урахування висновків щодо їх застосування, викладених в ухвалах Верховного Суду від 28.11.2019 у справі №916/313/18, від 04.06.2026 у справі №927/1704/23, від 26.04.2019 у справі №826/13529/17, від 02.09.2019 у справі №9901/320/19, від 20.09.2019 у справі №9901/571/18, від 02.11.2021 у справі №9901/43/21, постановах від 22.08.2024 у справі №283/91/22 (щодо застосування пункту 5 частини першої статті 227, пункту 4 частини першої статті 229 Господарського процесуального кодексу України); від 02.07.2019 у справі №48/340, від 14.01.2026 у справі №580/408/14-ц (щодо застосування статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

3.5. Відповідно до пункту 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

3.6. Також підставою касаційного оскарження зазначає пункт 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вважає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування частини першої статті 44 Закону України "Про публічні закупівлі" для визначення кола суб`єктів, на яких покладається відповідальність за порушення вимог Закону України "Про публічні закупівлі" при внесенні змін до істотних умов договору про закупівлю у випадках, не передбачених Законом, та співвідношення цього механізму з цивільно-правовими наслідками, які фактично покладаються на постачальника у господарських спорах, адже, виходячи з положень частини першої статті 44 Закону України "Про публічні закупівлі" та враховуючи положення статей 38, 164-14 Кодексу України про адміністративні правопорушення, які є імперативними, така відповідальність покладена виключно на уповноважених осіб, службових (посадових) осіб замовників, службових (посадових) осіб та членів органу оскарження, службових (посадових) осіб Уповноваженого органу, службових (посадових) осіб центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю, службових (посадових) осіб органів, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (обслуговуючого банку) - у вигляді адміністративної санкції (штрафу).

Окремо скаржник у касаційній скарзі зазначив, що:

- судами попередніх інстанцій не було враховано те, що запропонувавши споживачу укласти оскаржувані додаткові угоди до договору, у зв`язку із коливанням ціни одиниці товару на ринку електричної енергії у бік збільшення та у зв`язку зі зміною регульованого тарифу на послуги з передачі електричної енергії, встановленого Регулятором ринку - НКРЕКП, постачальник - ТОВ "Промгаз Сіті" виходив з економічного обґрунтування наявності підстав для підвищення (зміни) ціни одиниці товару, зазначені підстави прийняті споживачем, шляхом підписання керівником споживача додаткових угод до договору без зауважень;

- судами не надано належної оцінки доводам товариства та не враховано, що корекція ціни, шляхом укладення додаткових угод до договору, допомогла підтримати взаємовигідні відносини між постачальником та споживачем що забезпечило стабільне постачання електричної енергії за договором в умовах ринкової нестабільності цін на електричну енергію;

- не враховано та не надано належної оцінки листам Мінекономіки від 17.10.2016 № 3302-06/34307-06, від 24.11.2020 № 3304-04/69987-06, від 21.10.2024 № 3323-02/75277-07.

Також скаржник вважає, що вивчення прокуратурою стану дотримання вимог чинного законодавства України під час здійснення закупівель товарів, робіт та послуг за бюджетні кошти взагалі не входить до функцій прокуратури.

3.7. Крім того, у касаційній скарзі просить:

- зупинити провадження у справі № 912/636/25 до закінчення розгляду Конституційним Судом України № 3-107/2026 (239/26) за конституційною скаргою ТОВ "Промгаз Сіті" щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", провадження по яких відкрите Ухвалою Третьої колегії суддів Другого сенату Конституційного Суду України від 04.06.2026;

- передати справу № 912/636/25 на розгляд Великої Палати Верховного Суду виключно для формування Верховним Судом висновку щодо питання застосування частини першої статті 44 Закону України "Про публічні закупівлі" у подібних правовідносинах, а саме: визначення суб`єктів відповідальності за порушення вимог спеціального Закону у сфері публічних закупівель, у разі внесення змін до істотних умов договору у порядку не передбаченому Законом, та співвідношення з наслідками внесення таких змін до договору (стаття 164-14 КУпАП) та строків притягнення до відповідальності за порушення вимог Закону (стаття 38 КУпАП), враховуючи також статтю 18 Закону України "Про публічні закупівлі", яка встановлює орган оскарження та порядок оскарження процедур закупівлі.

3.8. У відзиві на касаційну скаргу Новоукраїнська окружна прокуратура проти вимог та доводів останньої заперечує, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. Відзив мотивовано тим, що висновки судів попередніх інстанцій відповідають нормам законодавства, оскільки укладені в порушення вимог частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" додаткові угоди підлягають визнанню недійсними, збільшення вартості товару відбулось без урахування коливання ціни товару на ринку; зазначає, що вирішення питання про чинність/нечинність нормативного правового акта не є підставою для зупинення провадження у господарській справі.

4. Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

19.12.2023 КНП "Центр первинної медико-санітарної допомоги", як споживач, та ТОВ "Промгаз Сіті", як постачальник, уклали договір №217 про постачання електричної енергії споживачу.

За основними умовами договору:

- постачальник продає споживачу електричну енергію для забезпечення потреб електроустановок споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної електричної енергії та здійснює інші платежі (пункт 2.1);

- постачання електричної енергії споживачу здійснюється у строк до 31.12.2024 (пункт 3.1);

- споживач розраховується з постачальником за електричну енергію за цінами, що визначаються відповідно до механізму визначення ціни згідно з обраною споживачем комерційною пропозицією, яка є додатком до договору (пункт 5.1);

- у випадку збільшення середньозваженої ціни електричної енергії на ринку "на добу" постачальник має право письмово звернутися до споживача з відповідною пропозицією, при цьому така пропозиція в кожному окремому випадку повинна підтверджуватися згідно з інформації з веб-сайту ДП "Оператор ринку"; для встановлення коливання середньозваженої ціни електричної енергії на ринку "на бобу наперед" для порівняння приймається відповідна середньозважена ціна за підсумком будь-якої декади календарного місяці після останньої зміни сторонами ціни за одиницю товару, та середньозважена ціна електричної енергії на ринку "на добу наперед" за підсумками декади, наступної після зазначеної в цьому пункті, та до моменту письмового звернення постачальника до споживача щодо збільшення ціни (пункт 13.5);

- зміни до істотних умов договору можуть бути внесенні у випадках, що передбачені згідно пункту 19 Особливостей (пункт 13.6);

Внесення змін у договір здійснюється шляхом укладення додаткової угоди (пункт 13.7).

Відповідно до додатку 1 до договору "Комерційна пропозиція" КНП "Центр первинної медико-санітарної допомоги" та ТОВ "Промгаз Сіті" узгодили також:

- ціну електричної енергії - 5,58 грн з ПДВ (пункт 1);

- спосіб визначення ціни - за нерегульованим тарифом (пункт 2);

- обсяг поставки - 150000 кВт·год (пункт 3);

- термін дії договору - до 31.12.2024 (пункт 11).

У межах договору ТОВ "Промгаз Сіті" зверталося до КНП "Центр первинної медико-санітарної допомоги" з листами №0101/00 від 01.01.2024, №2005/24 від 20.05.2024, №2705/24 від 27.05.2024, №1906/24 від 19.06.2024 про необхідність внесення змін до договору у зв`язку з коливанням цін на електричну енергію на ринку.

Як слідує з роздруківок веб-сторінок АТ "Оператор ринку", які надало ТОВ "Промгаз Сіті" у якості підстави для збільшення ціни КНП "Центр первинної медико-санітарної допомоги", ціна за першу декаду січня складала 3137,04 грн/МВт/год, третю декаду квітня - 4161,72 грн/МВт/год, другу декаду травня 2024 року - 4362,22 грн/МВт/год, першу декаду червня 2024 року - 4806,93 грн/МВт/год.

З наданих прокурором роздруківок інформації про розрахунок цін ринку "на добу на перед" за період з 21.12.2022 по 31.07.2024 вбачається наявність коливання цін у періоді, як у сторону збільшення, так і у сторону зменшення, а також відповідні цифрові показники ціни.

За наслідками звернень з метою внесення змін до договору стосовно ціни одиниці електричної енергії КНП "Центр первинної медико-санітарної допомоги" та ТОВ "Промгаз Сіті" уклали додаткові угоди №1 від 11.01.2024, №2 від 14.06.2024 та №3 від 08.07.2024. Зокрема:

- додатковою угодою №1 від 11.01.2024 встановили, що ціна 1 кВт·год електричної енергії становить 5,632164 грн з ПДВ;

- додатковою угодою №2 від 14.06.2024 встановили, що ціна 1 кВт·год електричної енергії становить 7,2644640 грн з ПДВ; в угоді вказали, збільшення ціни відбулося на підставі пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" та підпункту 2 пункту 19 Особливостей здійснення публічних закупівель;

- додатковою угодою №3 від 08.07.2024 встановили, що ціна 1 кВт·год електричної енергії становить 7,938084 грн з ПДВ; в угоді вказали, збільшення ціни відбулося на підставі пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" та підпункту 2 пункту 19 Особливостей здійснення публічних закупівель.

На виконання умов договору ТОВ "Промгаз Сіті" передало за актами приймання-передачі КНП "Центр первинної медико-санітарної допомоги" 107292 кВт·год електричної енергії.

Відповідно до наявних в матеріалах справи платіжних доручень КНП "Центр первинної медико-санітарної допомоги" перерахувало у межах договору ТОВ "Промгаз Сіті" 725 460,84 грн.

5.1. Відповідно до положень статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

5.2. Верховний Суд у постанові від 17.01.2023 у справі №910/20309/21 зазначив, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, статтею 287 Господарського процесуального кодексу України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.

5.3. Зі змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що суди попередніх інстанцій, задовольняючи позовні вимоги, зокрема, виходили з того, що оспорювані додаткові угоди №№ 2 та 3 суперечать нормам Закону України "Про публічні закупівлі", оскільки зміна ціни товару не була належним чином підтверджена документами про коливання ринкових цін, а підвищення ціни за одиницю товару перевищило встановлену законом граничну межу у 10 % від початкової ціни договору. Внаслідок цього сторони безпідставно змінили істотні умови договору.

5.4. Частиною третьою статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з абзацом першим частини першої статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, встановлені у статті 203 цього ж Кодексу, відповідно до якої зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

5.5. Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, господарський суд повинен установити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Тобто, для того щоб визнати той чи інший правочин недійсним, позивач по справі має довести, що такий правочин, саме в момент його укладання, зокрема, суперечив Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

5.6. Предметом розгляду у цій справі є вимоги про визнання недійсними додаткових угод №№ 2 та 3 до договору як таких, що суперечать положенням Закону України "Про публічні закупівлі", та стягнення надмірно сплачених коштів у зв`язку підвищенням ціни на товар, з огляду на що колегія суддів відзначає таке.

5.7. Згідно із частиною першою статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.

Згідно з частиною першою статті 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини першої статті 652 Цивільного кодексу України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Згідно із частинами третьою, четвертою статті 653 Цивільного кодексу України у разі зміни договору зобов`язання змінюється з моменту досягнення домовленості про зміну договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов`язанням до моменту зміни договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

5.8. Преамбулою Закону України "Про публічні закупівлі" визначено, що цей Закон визначає правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави, територіальних громад та об`єднаних територіальних громад. Метою цього Закону є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.

Згідно з частиною п`ятою статті 5 Закону України "Про публічні закупівлі" замовники, учасники процедур закупівлі, суб`єкт оскарження, а також їхні представники повинні добросовісно користуватися своїми правами, визначеними цим Законом. Забороняється зловживання правами, у тому числі правом на оскарження рішень, дії чи бездіяльності замовника.

У силу положень частини четвертої статті 3 Закону України "Про публічні закупівлі" відносини, пов`язані із сферою публічних закупівель, регулюється виключно цим Законом і не можуть регулюватися іншими законами, крім випадків, встановлених цим Законом.

Як зазначено в частині першій статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного та Господарського кодексів України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції/пропозиції за результатами електронного аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі/спрощеної закупівлі або узгодженої ціни пропозиції учасника у разі застосування переговорної процедури, крім випадків визначення грошового еквівалента зобов`язання в іноземній валюті та/або випадків перерахунку ціни за результатами електронного аукціону в бік зменшення ціни тендерної пропозиції/пропозиції учасника без зменшення обсягів закупівлі (частина четверта статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі").

Разом з тим пунктом 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" передбачено, що істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків, зокрема збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю/внесення змін до такого договору щодо збільшення ціни за одиницю товару. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, газу та електричної енергії.

Відповідно до пункту 19 "Особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України "Про публічні закупівлі", на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування", затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.2022 № 1178 "Про затвердження особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України "Про публічні закупівлі", на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування" (у редакції станом на час укладення додаткових угод № 2 та № 3) визначено, що істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадку, погодження зміни ціни за одиницю товару в договорі про закупівлю у разі коливання ціни такого товару на ринку, що відбулося з моменту укладення договору про закупівлю або останнього внесення змін до договору про закупівлю в частині зміни ціни за одиницю товару; зміна ціни за одиницю товару здійснюється пропорційно коливанню ціни такого товару на ринку (відсоток збільшення ціни за одиницю товару не може перевищувати відсоток коливання (збільшення) ціни такого товару на ринку) за умови документального підтвердження такого коливання та не повинна призвести до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю на момент його укладення (підпункт 2).

5.9. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21.11.2025 у справі № 920/19/24 вказала, що філологічне тлумачення пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" свідчить, що зміна істотних умов договору про закупівлю після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі допускається лише у випадках, прямо передбачених цією нормою. Одним із цих випадків є збільшення ціни товару, але за умови, що таке збільшення не може перевищувати нормативно визначеного відсоткового значення суми, встановленої в договорі про закупівлю, яке у пункті 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" унормовано на рівні не більше 10 %.

До того ж визначене законодавцем відсоткове значення обмеження суми є граничним (пороговим) і відповідний ліміт зміни ціни слід враховувати при кожному внесенні змін до договору про закупівлю, а не застосовувати щоразу до кожного окремого випадку внесення змін. Іншими словами, це означає, що сукупне значення збільшення ціни при послідовних змінах до договору (у разі коливання ціни товару на ринку) не може перевищувати нормативно закріпленого 10 % значення для зміни ціни, визначеної в договорі про закупівлю.

Також Велика Палата Верховного Суду у справі №920/19/24 вказала, що зміни та доповнення до пункту 2 частини п`ятої статті 41 вказаного Закону стосуються лише встановлення альтернативного варіанту визначення моменту початку обчислення строку для зміни ціни за одиницю товару - 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю або 90 днів з моменту внесення змін до такого договору щодо збільшення ціни за одиницю товару та не скасовують встановлену первісною редакцією цього Закону заборону збільшення ціни за одиницю товару більше ніж на 10 %, в тому числі і при здійсненні закупівлі бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії. Виняток з обмежень, викладений в останньому реченні пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону, повинен тлумачитися суто буквально, а тому він стосується лише строків зміни ціни за одиницю товару у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії (дотримання умови про зміну лише раз на 90 днів в цьому випадку не діє) і не визначає верхньої межі збільшення (зміни) ціни за одиницю товару.

У постановах від 21.11.2025 у справі №920/19/24, від 24.01.2024 у справі №922/2321/22 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що у будь-якому разі ціна за одиницю товару не може бути збільшена більше ніж на 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами у договорі за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом дії договору. Тобто під час дії договору про закупівлю сторони можуть неодноразово змінювати ціну товару у бік збільшення за наявності умов, встановлених у статті 652 Цивільного кодексу України та пункті 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", проте загальне збільшення такої ціни не повинно перевищувати 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі.

5.10. У справі, що переглядається, судами встановлено, що за результатами проведеної закупівлі КП "Центр первинної медико-санітарної допомоги" і ТОВ "Промгаз Сіті" укладено договір про закупівлю електричної енергії, відповідно до якого ціна за 1 кВт*год становить 5,58 грн з ПДВ, обсяг електричної енергії - 150000 кВт*год, загальна вартість договору на момент укладення - 837000,00 грн з ПДВ.

Надалі додатковими угодами №2 та №3 до договору ціну за 1 кВт*год збільшено з 5,58 грн до 7,2644640 грн та 7,938084 грн відповідно, а обсяг запланованої електричної енергії зменшено до 94323,64 кВт*год та 121372,35 кВт*год. Вказані дії призвели до підвищення ціни, визначеної основним договором, з одночасним зменшенням обсягів постачання електричної енергії.

На підтвердження факту підвищення цін на електричну енергію відповідачем були надано до матеріалів справи роздруківки з сайту ДП "Оператор ринку", які містять інформацію про середньозважену ціну у третій декаді квітня - 4161,72 грн/МВт·год, другій декаді травня 2024 року - 4362,22 грн/МВт·год та першій декаді червня 2024 року - 4806,93 грн/МВт·год.

Верховний Суд у постанові від 05.09.2023 у справі № 926/3244/22 зазначав, що довідки, експертні висновки ТПП України, тощо можуть використовуватися для підтвердження коливання ціни товару на ринку. Втім судам у порядку статті 86 Господарського процесуального кодексу України слід їх досліджувати та оцінювати за критеріями належності, допустимості, достовірності, вірогідності з точку зору саме факту коливання ціни на товар.

Однак, судами встановлено, що вказана у роздруківках інформація не містить у собі аналізу коливання ціни на ринку у періодах з 11.01.2024 по 13.06.2024 для додаткової угоди №2 від 14.06.2024 та з 14.06.2024 по 08.07.2025 для додаткової угоди №3 від 08.07.2024.

Суди дійшли висновків, що надана відповідачем інформація, роздрукована з офіційного сайту ДП "Оператор ринку", не може бути достатньою підставою для збільшення ціни, оскільки не містить відомостей щодо динаміки ціни на предмет закупівлі, а також в останній відсутній аналіз вартості електричної енергії на конкретну дату укладання додаткових угод у порівнянні з попередніми періодами від дати укладання попередньої додаткової угоди, у зв`язку з чим не містить належного обґрунтування для зміни істотних умов договору на підставі пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", відповідно вказана інформація не може підтверджувати коливання ціни на електроенергію.

Також Верховний Суд не бере до уваги посилання відповідача-2 у касаційній скарзі на позицію Мінекономіки щодо застосування пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", викладену у листах від 17.10.2016 № 3302-06/34307-06, від 24.11.2020 № 3304-04/69987-06 та від 21.10.2024 № 3323-02/75277-07, яка відрізняється від позиції Верховного Суду щодо застосування цієї норми права, оскільки позиція Міністерства економіки України, викладена в листах, не є нормативно-правовим актом і тому не створювала та не створює для осіб жодних прав чи обов`язків щодо дотримання визначеної у них інформації.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною п`ятою статті 13 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

З огляду на викладене надання Міністерством економіки України листів або роз`яснень, які суперечать висновку щодо застосування норм права, викладеному у постановах Верховного Суду, прямо порушує наведені вище правові приписи та жодним чином не може вплинути на правильність застосування норм закону.

Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2025 у справі № 920/19/24, у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.06.2021 у справі № 927/491/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11.09.2024 у справі № 922/2497/23, від 26.02.2026 у справі №918/684/24.

5.11. Скаржник у касаційній скарзі в обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, послався на відсутність правового висновку Верховного Суду щодо застосування статті 44 Закону України "Про публічні закупівлі" у подібних правовідносинах, а також скаржник, вказує, що наявна виключна правова проблема щодо застосування вказаних положень законодавства, та просить Суд передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду для вирішення виключної правової проблеми, а саме питання застосування частини першої статті 44 Закону України "Про публічні закупівлі" для визначення кола суб`єктів, на яких покладається відповідальність за порушення вимог Закону України "Про публічні закупівлі" при внесенні змін до істотних умов договору про закупівлю у випадках, не передбачених Законом, та співвідношення цього механізму з цивільно-правовими наслідками, які фактично покладаються на постачальника у господарських спорах, адже, виходячи з положень частини першої статті 44 Закону України "Про публічні закупівлі" та враховуючи положення статей 38, 164-14 Кодексу України про адміністративні правопорушення, які є імперативними, така відповідальність покладена виключно на уповноважених осіб, службових (посадових) осіб замовників, службових (посадових) осіб та членів органу оскарження, службових (посадових) осіб Уповноваженого органу, службових (посадових) осіб центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю, службових (посадових) осіб органів, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (обслуговуючого банку) - у вигляді адміністративної санкції (штрафу).

Верховний Суд зазначає про необґрунтованість зазначених доводів скаржника з огляду на таке.

5.12. Відповідно до пункту 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Зі змісту вказаної норми вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

Верховний Суд неодноразового наголошував, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.

Формування Верховним Судом висновку має стосуватися спірних правовідносин, ураховуючи положення чинного законодавства та встановлені судами під час розгляду справи обставини. Водночас формування правового висновку не може ставитись у пряму залежність від обставин конкретної справи та зібраних у ній доказів і здійснюватися поза визначеними статтею 300 Господарського процесуального кодексу України межами розгляду справи судом касаційної інстанції.

Статтею 44 Закону України "Про публічні закупівлі" визначено, що за порушення вимог, установлених цим Законом та нормативно-правовими актами, прийнятими на виконання цього Закону, уповноважені особи, службові (посадові) особи замовників, службові (посадові) особи та члени органу оскарження, службові (посадові) особи Уповноваженого органу, службові (посадові) особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю, службові (посадові) особи органів, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (обслуговуючого банку), несуть відповідальність згідно із законами України. За придбання товарів, робіт і послуг до/без проведення процедур закупівель / спрощених закупівель, відповідно до вимог цього Закону, та укладення договорів, що передбачають оплату замовником товарів, робіт і послуг до/без проведення процедур закупівель / спрощених закупівель, визначених цим Законом, та за порушення вимог цього Закону службові (посадові) особи, уповноважена особа замовника та керівники замовників несуть відповідальність згідно із законами України.

Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги, посиланням на необхідність формування Верховним Судом висновку щодо питання застосування положень статті 44 Закону України "Про публічні закупівлі" у подібних правовідносинах, скаржник окреслює свою позицію щодо правовідносин, що склалися між учасниками спору, в яких, на його думку, відсутній висновок суду касаційної інстанції. Разом з тим, як вже зазначалося, предметом спору у справі є вимоги про відповідність закону оскаржуваних додаткових угод, тоді як питання відповідальності осіб за порушення вимог цього Закону не є предметом вирішення цього спору і суди під час вирішення спору у цій справі не застосовували статтю 44 Закону України "Про публічні закупівлі".

З огляду на викладене у Верховного Суду відсутні підстави для формування висновку щодо застосування статті 44 Закону України "Про публічні закупівлі", передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

5.13. Обґрунтовуючи наявність підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, скаржник в касаційній скарзі вказує на те, що справа містить виключну правову проблему та потребує передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду з метою забезпечення розвитку права та формування єдиної правової позиції. На думку скаржника, виключною правовою проблемою є питання застосування частини першої статті 44 Закону України "Про публічні закупівлі" щодо визначення кола суб`єктів, на яких покладається відповідальність за порушення вимог Закону України "Про публічні закупівлі" саме положень статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі".

Вирішуючи питання щодо наявності чи відсутності підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, відповідно до положень частини п`ятої статті 302 Господарського процесуального кодексу України, суд, керуючись внутрішнім переконанням, у кожному конкретному випадку, з урахуванням порушеного питання оцінює обґрунтованість доводів заявника щодо існування проблеми у застосуванні відповідної норми права, а також оцінює, чи необхідна така передача для формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права.

При цьому наявність виключної правової проблеми надає касаційному суду право (але не покладає на нього обов`язок) передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.

Якісні показники характеризуються відсутністю сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема, невизначеністю на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватись як виключна правова проблема, відсутністю національних процесуальних механізмів вирішення виключної правової проблеми іншими способами ніж із використанням повноважень Великої Палати Верховного Суду тощо.

Однак справа буде мати принципове значення, якщо йдеться про правове питання, яке потребує пояснення і зустрічається у невизначеній кількості справ у разі, якщо надана на нього відповідь піддається сумніву або якщо існують різні відмінні позиції і це питання ще не вирішувалося вищою судовою інстанцією, а також необхідне тлумачення щодо застосування нових законів. Разом з тим не є виключною правовою проблемою правове питання, відповідь на яке є настільки ясною і чіткою, що вона може бути знайдена без будь-яких проблем.

Верховний Суд зазначає, що застосування таких критеріїв є сталим і послідовним, викладеним Верховним Судом у низці судових рішень (наприклад, від 10.07.2019 у справі № 431/5643/16-ц, від 28.04.2020 у справі № 357/13182/18, від 23.06.2020 у справі № 910/8130/17, від 09.07.2020 у справі № 610/1065/18, від 15.09.2020 у справі № 910/32643/15, від 13.10.2020 у справі № 640/17296/19, від 23.10.2020 у справі № 906/677/19, від 14.04.2021 у справі № 757/50105/19, від 22.04.2021 року у справі № 640/6432/19, від 28.04.2021 у справі № 916/1977/20, від 18.05.2021 у справі № 758/733/18), адже виключна правова проблема, необхідність для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики є оціночними поняттями.

З урахуванням зазначеного Верховний Суд вказує, що у силу положень статті 302 Господарського процесуального кодексу України саме по собі посилання товариства на те, що справа містить виключну правову проблему, не може бути підставою для передачі цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, адже питання стосовно необхідності формування висновку щодо застосування статті 44 Закону України "Про публічні закупівлі" належить до компетенції Верховного Суду і необхідність формування такого висновку в межах цієї справи не підтвердилася, а тому, Суд відмовляє у задоволенні клопотання скаржника про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду для формування висновку щодо застосування частини першої статті 44 Закону України "Про публічні закупівлі" у подібних правовідносинах, Аналогічні висновки Верховний Суд зробив у постановах від 12.11.2024 у справі № 910/19784/23, від 06.02.2025 у справі № 910/5182/24, від 22.01.2025 у справі № 910/14437/23, від 26.02.2026 у справі № 918/684/24, від 04.06.2026 у справі №911/2586/24 за наслідками вирішення касаційних скарг, поданих з тих же підстав, що і касаційна скарга товариства у цій справі.

5.14. Також звертаючись з касаційною скаргою та обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, товариство з посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України зазначало, що судами попередніх інстанцій застосовано норми права без урахування висновків щодо їх застосування, викладених в ухвалах Верховного Суду від 28.11.2019 у справі №916/313/18, від 04.06.2026 у справі №927/1704/23, від 26.04.2019 у справі №826/13529/17, від 02.09.2019 у справі №9901/320/19, від 20.09.2019 у справі №9901/571/18, від 02.11.2021 у справі №9901/43/21, постановах від 22.08.2024 у справі №283/91/22 (щодо застосування пункту 5 частини першої статті 227, пункту 4 частини першої статті 229 Господарського процесуального кодексу України); від 02.07.2019 у справі №48/340, від 14.01.2026 у справі №580/408/14-ц (щодо застосування статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

5.15. З цього приводу колегія суддів зазначає неступне.

ТОВ "Промгаз Сіті" звернувся до суду апеляційної інстанції з клопотанням про зупинення провадження у справі №912/636/25 до закінчення розгляду Конституційним Судом України справи №3-78/2026 (178/26) за конституційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Укр Газ Ресурс" щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі".

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для зупинення провадження у справі до закінчення розгляду Конституційним Судом України справи №3-78/2026 (178/26) за конституційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Укр Газ Ресурс" щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі".

За приписами частини другої статті 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Аналогічні за змістом положення щодо строку втрати чинності актом (його окремими положеннями) містяться також у частині першій статті 91 Закону України "Про Конституційний Суд України".

Отже правова позиція Конституційного Суду України, в разі ухвалення такого рішення, щодо неконституційності приписів пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" (конституційне провадження у справі № 3-78/2026 (178/26) матиме пряму дію у часі і може бути застосована до правовідносин, що виникли або принаймні тривали після ухвалення Конституційним Судом України відповідного рішення.

Відповідно до частини першої статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Зупинення провадження у справі - це тимчасове повне припинення всіх процесуальних дій у справі, що викликане настанням зазначених у законі причин, що перешкоджають подальшому руху процесу і щодо яких невідомо, коли вони можуть бути усунені.

Порядок та умови зупинення провадження у справі врегульовано положеннями статей 227, 228 Господарського процесуального кодексу України, в яких наведено вичерпний перелік підстав, за яких суд, відповідно, зобов`язаний або ж має право зупинити провадження у справі.

За змістом пункту 4 частини першої статті 229 Господарського процесуального кодексу України провадження у справі зупиняється у випадку, встановленому пунктом 5 частини першої статті 227 цього Кодексу, - до набрання законної сили судовим рішенням, від якого залежить вирішення справи.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 227 Господарського процесуального кодексу України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у випадку об`єктивної неможливості її розгляду до вирішення іншої справи, що розглядається, зокрема, в порядку конституційного провадження, до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі. Водночас суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини, які є предметом судового розгляду.

Положення пункту 5 частини першої статті 227 Господарського процесуального кодексу України щодо обов`язку суду зупинити провадження у справі у випадку об`єктивної неможливості її розгляду до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, є ідентичними положеннями пункту 3 частини першої статті 236 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.04.2018 у справі №800/235/17 сформулювала висновок щодо застосування пункту 3 частини першої статті 236 КАС України у питанні зупинення провадження у справі до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження. Скасовуючи ухвалу про зупинення провадження як передчасну, Велика Палата Верховного Суду виходила з того, що суд повинен мотивувати зв`язок між очікуваними висновками рішення суду конституційної юрисдикції та предметом спору, конкретизувати, чому з огляду на характер заявлених вимог неможливо розглянути справу без попереднього розгляду справи в порядку конституційного судочинства, та зазначити, чому зібрані у справі докази не дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду. Отже, Велика Палата Верховного Суду не встановила абсолютної заборони зупиняти провадження до ухвалення рішення Конституційним Судом України, однак визначила обов`язковий стандарт обґрунтування такого зупинення, за яким сам лише факт розгляду Конституційним Судом України питання щодо конституційності норми, яка підлягає застосуванню у справі, не є достатнім.

Розвиваючи наведений підхід, об`єднана палата Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у постанові від 12.12.2019 у справі №826/25204/15 сформулювала висновок щодо застосування тотожної норми пункту 3 частини першої статті 236 КАС України, за яким: під неможливістю розгляду справи до вирішення іншої справи слід розуміти те, що обставини, які розглядаються в такій іншій справі, не можуть бути встановлені судом самостійно через обмеженість своєї юрисдикції щодо конкретної справи (пункт 35 постанови); зупинення провадження з підстав неможливості розгляду справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, є доцільним у випадках, коли предметом розгляду органу конституційної юрисдикції є норми закону чи іншого акта, якими врегульовано питання щодо юридичної відповідальності фізичної особи, тоді як в інших випадках визнання неконституційним закону чи іншого акта не матиме впливу на правове регулювання відносин, що виникли (відбулися) до ухвалення рішення Конституційним Судом України (пункт 37 постанови); вирішуючи питання щодо зупинення провадження, суд повинен належним чином проаналізувати імовірні наслідки ухвалення Конституційним Судом України рішення за результатом розгляду справи, їх взаємозв`язок зі спірними правовідносинами, що є предметом розгляду у справі, підставами позову, та відобразити відповідні висновки у своїй ухвалі (пункт 38 постанови).

В ухвалі від 18.08.2026 про повернення справи № 910/11553/25 відповідній колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду підтримала наведений підхід Великої Палати Верховного Суду та об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду, який з огляду на тотожність зазначених норм процесуального права є релевантним для застосування пункту 5 частини першої статті 227 Господарського процесуального кодексу України. Об`єднана палата зазначила, що за цим підходом практика Верховного Суду є усталеною: закони та інші правові акти мають юридичну силу до визнання їх неконституційними окремим рішенням органу конституційного контролю (рішення Конституційного Суду України від 24.12.1997 №8-зп/1997), тому за загальним правилом суд розглядає справу на підставі чинного законодавства і не зупиняє провадження до вирішення Конституційним Судом України питання щодо конституційності норми, яка підлягає застосуванню; сам лише факт відкриття конституційного провадження щодо такої норми не створює об`єктивної неможливості розгляду справи. Зупинення провадження є винятком, який можливий лише тоді, коли суд обґрунтує у своїй ухвалі зв`язок між очікуваним рішенням Конституційного Суду України та предметом спору, конкретизує, у чому саме полягає об`єктивна неможливість розгляду справи, та пояснить, чому зібрані докази не дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 01.03.2024 у справі № 910/17615/20 зазначила, що провадження у справі слід зупиняти лише за наявності беззаперечних підстав для цього; під неможливістю розгляду справи до вирішення іншої справи необхідно розуміти те, що обставини, які розглядаються в такій справі, не можуть бути встановлені судом самостійно через обмеженість своєї юрисдикції щодо конкретної справи внаслідок непідвідомчості, обмеженості предметом позову, неможливості розгляду тотожної справи, черговості розгляду вимог тощо; має бути обов`язкова пов`язаність справи, що зупиняється, з іншою, в якій суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на докази у цій справі, зокрема факти, що мають преюдиційне значення.

Суд апеляційної інстанції, відхиляючи клопотання товариства про зупинення провадження у справі виходив з того, що конституційне провадження у справі №3-78/2026(178/26) не спрямоване на встановлення фактичних обставин цієї господарської справи, не стосується оцінки доказів у ній та не вирішує питання щодо прав і обов`язків сторін у спірних правовідносинах. Саме по собі відкриття Конституційним Судом України провадження щодо перевірки конституційності пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" не позбавляє господарський суд можливості дослідити докази, встановити обставини справи та надати їм правову оцінку.

З огляду на викладене, колегія суддів відхиляє доводи скаржника про порушення судом апеляційної інстанції положень пункту 5 частини першої статті 227, пункту 4 частини першої статті 229 Господарського процесуального кодексу України та невідповідності позиції суду апеляційної інстанції висновкам Верховного Суду у зазначених скаржником справах. При цьому зазначені ухвали не є постановами Верховного Суду та не містять висновків щодо застосування норми права в розумінні частини четвертої статті 236 Господарського процесуального кодексу України, які підлягали б врахуванню судами чи потребували б відступу в порядку статті 302 Господарського процесуального кодексу України. Аналогічні висновки зроблені об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 18.08.2026 у справі № 910/11553/25.

З цих же підстав, колегія суддів відхиляє клопотання ТОВ "Промгаз Сіті" про зупинення провадження у справі №912/636/25 до закінчення розгляду Конституційним Судом України справи №3-107/2026 (239/26) за конституційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Промгаз Сіті" щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі".

Наразі встановлені у цій справі обставини та зібрані докази дозволяють Суду належним чином оцінити доводи касаційної скарги щодо неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права та вирішити питання про наявність або відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень.

Також колегія суддів відхиляє доводи скаржника про неврахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 02.07.2019 у справі №48/340 (про визнання права власності, визнання недійсним договору та повернення майна), від 14.01.2026 у справі №580/408/14-ц (про визнання незаконним та скасування розпорядження і визнання недійсними державних актів на право власності на земельну ділянку) щодо застосування статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки вони не є подібними до справи, що переглядається, за всіма критеріями подібності, адже є відмінними за предметом та підставою позову, а також правовим регулюванням.

З огляду на викладене, враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 щодо критеріїв подібності, колегія суддів дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою товариства в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Інші доводи касаційної скарги товариства підставами касаційного оскарження не обґрунтовані, підставою відкриття касаційного провадження не слугували, направлені на переоцінку встановлених у справі обставин, що виходить за межі касаційного розгляду, передбачені статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, а тому судом касаційної інстанції і не розглядаються.

6.1. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, про те, що судом апеляційної інстанції не було враховано висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у зазначених скаржником постановах Верховного Суду не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, оскільки правовідносини у зазначених справах не є подібними з правовідносинами у справі, що переглядається, колегія суддів дійшла висновку про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Промгаз Сіті" в цій частині.

6.2. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

6.3. Згідно із статтею 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

6.4. За результатами касаційного перегляду Верховний Суд не встановив неправильного застосування судами норм матеріального чи порушення норм процесуального права. Оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті за результатами повного, всебічного та об`єктивного дослідження обставин справи і підстав для їх зміни чи скасування, за мотивів наведених у касаційній скарзі, Верховний Суд не вбачає.

7. Розподіл судових витрат

7.1. За загальним правилом статті 129 Господарського процесуального кодексу України у зв`язку із відмовою у задоволенні касаційної скарги, судовий збір за її подання покладається на скаржника.

Керуючись статтями 236, 238, 240, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд