ПОСТАНОВА Касаційний господарський суд ВС у справі № 910/14720/25

1.1. До Господарського суду міста Києва звернулося з позовом товариство з обмеженою відповідальністю "Єврокор плюс" (далі - позивач, ТОВ "Єврокор плюс") до товариства з обмеженою відповідальністю (далі - відповідач, ТОВ "Оператор газотранспортної системи України") "Оператор газотранспортної системи України" про стягнення 4 293 092,31 грн.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що отримання відповідачем коштів у розмірі 4293092,31 грн за банківською гарантією № 1148/2024/ПОД-МСБ-Г від 05.09.2024 мало місце без достатньої правової підстави. Обґрунтовуючи свої доводи позивач зазначає, що сума гарантії у розмірі 4 293 092,31 грн стягнута з позивача за порушення строку постачання 57,5 тонн системи антикорозійної бітумно-бутилкаучукової за договором про закупівлю товарів (матеріально-технічних ресурсів) № 4600009926 від 10.09.2024 (далі - Договір). Водночас, як вважає позивач, банківська гарантія № 1148/2024/ПОД-МСБ-Г від 05.09.2024 забезпечувала виконання позивачем обов`язку за Договором щодо постачання відповідачу 293,605 тонн системи антикорозійної бітумно-бутилкаучукової. Цей обов`язок позивач виконав 14.02.2025. Позивач стверджує, що оскільки зміни до Договору про постачання додаткових 57,5 тонн системи антикорозійної бітумно-бутилкаучукової внесені 31.03.2025 шляхом укладення відповідної додаткової угоди № 11, банківська гарантія № 1148/2024/ПОД-МСБ-Г від 05.09.2024 не забезпечувала належне виконання позивачем обов`язку з постачання 57,5 тонн системи антикорозійної бітумно-бутилкаучукової, а тому мало місце неправомірне стягнення суми гарантії з позивач на користь відповідача.

2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва (суддя Ковтун С. А.) від 26.03.2026 у справі № 910/14720/25 позовні вимоги задоволено повністю.

2.2. Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що зміст зобов`язання за Договором, належне виконання якого забезпечене банківською гарантією № 1148/2024/ПОД-МСБ-Г від 05.09.2024, стосувалось постачання позивачем 293,605 тонн системи антикорозійної бітумно-бутилкаучукової XUNDA T 600, а відтак порушення позивачем обов`язку постачання 57,5 тонн товару, незалежно від характеру порушення, не зумовлює настання обов`язку гаранта сплатити відповідачу грошову суму відповідно до умов спірної гарантії. В свою чергу належне виконання позивачем обов`язку з постачання 293,605 тонн підтверджено матеріалами справи. Вказане свідчить про те, що письмова вимога відповідача від 03.07.2025 за банківською гарантією № 1148/2024/ПОД-МСБ-Г від 05.09.2024 пред`явлена необґрунтовано, та, відповідно, кошти у розмірі 4 293 092,31 грн одержані відповідачем без достатньої правової підстави.

2.3. Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва (суддя Ковтун С. А.) від 12.05.2026 у справі № 910/14720/25 задоволено частково заяву позивача, стягнуто з відповідача на користь позивача 70 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

2.4. Постановою Північного апеляційного господарського суду (колегія суддів у складі : Яценко О. В., Спаських Н. М., Горбасенко П. В.) від 30.06.2026 апеляційну скаргу ТОВ "Оператор газотранспортної системи" залишено без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 26.03.2026 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 12.05.2026 у справі № 910/14720/25 - без змін.

2.5. Додатковою постановою Північного апеляційного господарського суду (колегія суддів у складі : Яценко О. В., Спаських Н. М., Горбасенко П. В.) від 16.07.2026 задоволено частково заяву позивача, стягнуто з відповідача на користь позивача 15 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

3.1. У касаційних скаргах відповідач з посиланням на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права просить Суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 26.03.2026 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 30.06.2026 у справі № 910/14720/25 у повному обсязі; скасувати додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 12.05.2026 в частині стягнення з Товариства витрат на професійну правничу допомогу; скасувати додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.07.2026 у справі № 910/14720/25 в частині задоволення вимог про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції; ухвалити нове рішення, яким: у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі; у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення відмовити у повному обсязі; відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю "Єврокор плюс" у стягненні витрат на професійну правничу допомогу в повному обсязі.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

4.1. Касаційні скарги скаржника, подані на підставі пункту 1 частини першої статті 287 ГПК України, з обґрунтуванням того, в чому полягає порушення норм матеріального права та неправильне застосування норм процесуального права судами попередніх інстанцій, а також відповідно до вимог пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України та пунктів 1, 3 частини другої статті 287 ГПК України.

4.2. На обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник зазначає про те, що:

- судами попередніх інстанцій не враховано правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 18.12.2025 у справі № 910/3776/25 про те, що обставини виконання позивачем робіт за договором із простроченням строку, визначеного пунктом 4.1 договору, є неналежним виконанням у розумінні пункту 12.8 договору, а тому відсутні підстави для повернення позивачу забезпечення виконання договору про закупівлю послуг;

- судами попередніх інстанцій не враховано правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 17.05.2024 у справі № 910/17772/20 щодо самостійності зобов`язання з гарантії, тобто не пов`язаності такого зобов`язання з основним зобов`язанням;

- суди попередніх інстанцій фактично здійснили переоцінку основного зобов`язання та створили нову умову для дії гарантії, зазначивши, що гарантія поширюється виключно на поставку первісного обсягу товару;

- судом апеляційної інстанції не враховано висновки Верховного Суду, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 910/9072/17, від 27.01.2021 у справі № 910/16334/19 щодо неправильного застосування статті 1212 ЦК України;

- є очевидним факт порушення Постачальником строків поставки Товарів зазначених у Додатку № 1 до Договору, а саме - не поставлено Товар протягом 90 календарних днів з отримання останньої заявки - тобто до 01.07.2025, як було передбачено умовами Договору;

- у зв`язку із настанням гарантійного випадку - факту неналежного виконання позивачем своїх зобов`язань за Договором (порушення термінів виконання робіт), відповідач, як бенефіціар банківської гарантії, підставно скористався своїм правом на звернення банківської гарантії до виконання;

- укладення додаткових угод та внесення змін до Договору шляхом збільшення обсягів закупівлі не припинило дії основного договору та не створило нового самостійного зобов`язання, а лише змінило окремі умови вже існуючих договірних правовідносин. При цьому банківська гарантія залишилася чинною, не була відкликана чи припинена у встановленому порядку;

- посилання судів на правові висновку Верховного Суду, викладені у постанові від 25.08.2022 у справі № 903/357/21 є помилковим. Оскільки між сторонами у справі існують договірні відносини, а кошти, які позивач просить стягнути з відповідача, набуті останнім за наявності правової підстави, їх не може бути витребувано відповідно до положень статті 1212 ЦК України як безпідставне збагачення. У цьому разі договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них положень частини першої статті 1212 вказаного Кодексу;

- на обґрунтування підстав касаційного оскарження додаткового рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції скаржник посилається на правові висновки, які викладені у постановах Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, від 11.02.2021 у справі № 920/39/20, від 08.04.2021 у справі № 922/2321/20, 07.11.2019 у справі № 905/1795/18, від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19; від 20.05.2019 у справі № 916/2102/17, від 25.06.2019 у справі № 909/371/18, від 05.06.2019 у справі № 922/928/18, від 30.07.2019 у справі № 911/739/15, від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.01.2022 у справі № 911/2737/17, від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, від 15.06.2021 у справі № 912/1025/20, від 27.01.2019 у справі № 910/7054/18, від 12.02.2019 у справі № 911/1694/18, від 13.02.2024 у справі № 910/12155/24;

- розмір заявлених представником позивача витрат на правничу допомогу, не відповідає критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, такі витрати не мають характеру необхідних і не співрозмірні із виконаною роботою у судах першої та апеляційної інстанцій, отже їх розмір є необґрунтованими;

- справа про стягнення 4 293 092,31 грн не є складною та не потребує витрачання значного часу для підготовки процесуальних документів, відтак розмір винагороди є надмірно завищеним, з огляду на те, що розмір витрат не є співмірним зі складністю справи, витраченим часом та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами);

- суди першої та апеляційної інстанцій не взяли до уваги доводи відповідача та фактично переклали на нього обов`язок відшкодувати всю заявлену суму витрат на професійну правничу допомогу без перевірки їх розумності, необхідності та співмірності. Такий підхід не відповідає правовим висновкам Верховного Суду, відповідно до яких наявність договору з адвокатом та документів про оплату сама по собі не є безумовною підставою для стягнення усієї заявленої суми, а суд зобов`язаний оцінити реальність понесених витрат та їх співмірність зі складністю справи, обсягом виконаних робіт і значенням спору для сторони.

4.3. На обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник зазначає що відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування норм права в ситуації, коли після видачі забезпечення виконання договору сторони збільшили обсяг закупівлі додатковою угодою, проте основний договір залишився чинним, а банківська гарантія не була припинена чи змінена.

5.1. Позивачем подано відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 26.03.2026, додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 12.05.2026 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 30.06.2026 у справі

№ 910/14720/25 - без змін.

5.2. Вказаний відзив мотивовано наступним:

- касаційна скарга відповідача значною мірою побудована саме на незгоді з установленими судами попередніх інстанцій фактичними обставинами справи та з їх правовою оцінкою. Відповідач повторно посилається на чинність Договору, чинність Банківської гарантії, укладення додаткової угоди № 11 як невід`ємної частини Договору, факт поставки додаткових 57,5 тони товару 28.07.2025 та нібито наявність гарантійного випадку. Однак усі зазначені обставини були предметом дослідження судів першої та апеляційної інстанцій, отримали належну правову оцінку, а доводи Відповідача фактично зводяться не до неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права, а до незгоди зі змістом висновків судів щодо обсягу зобов`язання, забезпеченого Банківською гарантією;

- постанова Верховного Суду від 18.12.2025 у справі № 910/3776/25 не підтверджує доводів касаційної скарги, оскільки у цій постанові Верховний Суд виходив із необхідності встановлення того, яке саме зобов`язання та щодо якого порушення забезпечувалося банківською гарантією (п. 6.11 постанови). Висновок Верховного Суду про наявність підстав для реалізації банківської гарантії був зроблений за обставин, коли прострочення стосувалося саме виконання робіт у межах зобов`язання, забезпеченого гарантією, а умови договору прямо визначали невиконання робіт у строк як неналежне виконання основного зобов`язання, що давало замовнику право одержати задоволення вимог на умовах гарантії;

- суди попередніх інстанцій не створювали нової умови дії Банківської гарантії та не заперечували її автономного характеру. Суди лише встановили зміст забезпеченого нею зобов`язання виходячи з умов Договору, Специфікації, суми Банківської гарантії, первісної ціни Договору, обсягу поставки, визначеного на момент видачі Банківської гарантії, а також обставин укладення додаткової угоди № 11 після виконання первісного тендерного обсягу поставки;

- саме відсутність будь-яких змін до умов забезпечення після збільшення обсягу поставки підтверджує, що додатковий обсяг товару у кількості 57,5 тони не був забезпечений Банківською гарантією;

- доводи касаційної скарги щодо неправильного застосування судами попередніх інстанцій статті 1212 Цивільного кодексу України є необґрунтованими;

- формулюючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, відповідач фактично намагається подати фактичні обставини цієї справи як окреме питання права, яке нібито потребує формування нового висновку Верховного Суду. Водночас суди попередніх інстанцій вирішили спір шляхом застосування загальних і достатньо визначених норм Цивільного кодексу України про гарантію, норм Закону України "Про публічні закупівлі" щодо забезпечення виконання договору про закупівлю, а також положень статті 1212 Цивільного кодексу України щодо повернення безпідставно набутого майна;

- доводи касаційної скарги щодо додаткового рішення Господарського суду міста Києва від 12.05.2026 та постанови Північного апеляційного господарського суду від 30.06.2026 у частині залишення такого додаткового рішення без змін є необґрунтованими.

5.3. Також, позивачем подано відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.07.2026 у справі № 910/14720/25 - без змін.

5.4. Вказаний відзив мотивовано наступним:

- суд апеляційної інстанції не поклав на відповідача всі заявлені позивачем витрати на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції, а навпаки - перевірив подані докази, оцінив заявлений розмір витрат з урахуванням критеріїв обґрунтованості, розумності, співмірності та пропорційності і визначив до стягнення лише ту частину витрат, яку визнав належною до відшкодування. Саме тому посилання відповідача на правові висновки Верховного Суду щодо необхідності оцінки реальності, необхідності та співмірності витрат не спростовує законності додаткової постанови, а фактично підтверджує, що суд апеляційної інстанції застосував відповідні процесуальні критерії при вирішенні питання про розподіл судових витрат;

- фактична незгода відповідача полягає не у тому, що суд апеляційної інстанції не застосував статті 126, 129 ГПК України або не врахував висновки Верховного Суду, а у тому, що суд не відмовив позивачу у компенсації витрат повністю;

- касаційна скарга не містить доводів, які б свідчили про застосування судом апеляційної інстанції статей 126, 129 ГПК України без урахування висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах.

6.1. Позивач (постачальник) та відповідач (покупець) 10.09.2024 уклали договір про закупівлю товарів (матеріально-технічних ресурсів) № 4600009926 (далі Договір) (а.с. 12-22 т. 1).

6.2. Договір укладено з позивачем як з переможцем публічної процедури закупівлі, оголошення про проведення якої № UA-2024-08-02-005986-a оприлюднено 02.08.2024 на веб-порталі центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері публічних закупівель (п. 7.5 Договору).

6.3. Предметом постачання за Договором є конструкційні матеріали - система антикорозійна бітумно-бутилкаучукова (далі - товар), характеристики якої зазначаються у специфікації (п. 1.1. Договору).

6.4. Специфікація визначає найменування (номенклатура, асортимент), кількість товарів, одиницю виміру, ціну за одиницю, строк поставки, місце поставки та інші умови (п. 1.2 Договору).

6.5. Згідно з п. 3.1 Договору його ціна становить 85 861 846,20 грн. в тому числі ПДВ.

6.6. Ціна цього договору може бути змінена за взаємною згодою сторін у порядку, передбаченому цим договором, у випадках, встановлених чинним законодавством України, що оформляється додатковою угодою до цього договору (п. 3.6 Договору).

6.7. Відповідно до п. 5.1 Договору постачальник зобов`язується передати покупцю товари належної якості в кількості, строки та в місці поставки відповідно до специфікації, яка є додатком 1 до цього договору.

6.8. Датою поставки товару вважається дата, яка є останньою: дата підписання покупцем без зауважень акту приймання товарно-матеріальних цінностей (далі - ТМЦ) за кількістю та якістю та дата підписання покупцем видаткової накладної. Видаткова накладна підписується покупцем на підставі підписаного покупцем без зауважень та затвердженого акта приймання ТМЦ за кількістю та якістю, та за умови надання постачальником усіх передбачених п. 5.9 договору документів.

6.9. У пункті 5.4 Договору сторони погодили, що поставка товарів здійснюється на умовах DDP "Поставка зі сплатою мита" (місце поставки згідно із специфікацією), Інкотермс (Офіційні правила тлумачення торговельних термінів Міжнародної Торгової Палати (редакція 2010 року), з урахуванням умов п. 5.1 та п. 5.2 цього Договору. Поставка товару здійснюється на підставі письмових заявок (далі - заявка) від покупця, які є невід`ємною частиною цього договору. Покупець надсилає скан-копію підписаної уповноваженою особою заявки електронним листом на електронну адресу постачальника, зазначену в п. 15.12 цього договору. Датою отримання заявки постачальником вважається дата надіслання відповідного електронного повідомлення покупцем. Оригінали заявок надсилаються покупцем поштою на адресу постачальника, вказану в розділі 16 цього договору, цінним листом (з описом вкладення) з повідомленням про вручення або кур`єром під розписку. До моменту отримання оригіналу заявки постачальником надіслані електронною поштою заявки мають повну юридичну силу, породжують права і обов`язки для сторін і можуть бути подані до судових інстанцій як належні докази і не можуть спростовуватися сторонами.

6.10. Згідно з п. 5.7 Договору прийняття товарів покупцем підтверджується підписаною покупцем видатковою накладною, яка підписується покупцем на підставі підписаного покупцем без зауважень та затвердженого акта приймання ТМЦ за кількістю та якістю.

6.11. Право власності на товари переходить від постачальника до покупця з дати, яка є останньою: дати підписання покупцем без зауважень акту приймання ТМЦ за кількістю та якістю та дати підписання покупцем видаткової накладної (п. 5.8 Договору).

6.12. Згідно з п. 5.11 Договору приймання товарів покупцем за кількістю та якістю здійснюється на підставі акту приймання ТМЦ за кількістю та якістю. Товар вважається прийнятим покупцем за кількістю та якістю з дати підписання покупцем без зауважень акту приймання ТМЦ за кількістю та якістю.

6.13. Відповідно до п. 5.12 Договору неналежне оформлення постачальником документів, зазначених в п. 5.9 цього договору, або відсутність хоча б одного із цих документів, або невиконання чи неналежне виконання інших вимог цього договору, вважається простроченням постачальника, до усунення якого покупець має право відстрочити виконання своїх зобов`язання з оплати товарів.

6.14. Додатком 1 до Договору є специфікація (далі - Специфікація) (а.с. 122зворот т. 1), відповідно до якої найменуванням товару є система антикорозійна бітумно-бутилкаучукова XUNDA T 600, країна походження - Китай. За цією специфікацією ціна Договору у розмірі 85 861 846,20 грн є вартістю 293,605 тонн товару (система антикорозійна бітумно-бутилкаучукова XUNDA T 600), що є предметом постачання за Договором, та розрахована з ціни однієї тонни у розмірі 243 700 грн без податку на додану вартість (ПДВ).

6.15. У Специфікації сторони узгодили, що строк постачання становить 90 днів з дати отримання постачальником заявки.

6.16. Оскільки Договір укладено за результатами процедури закупівлі, в розділі Договору 7 "Відповідальність сторін" знайшли відображення умови тендерної документації про зобов`язання постачальника надати покупцю в забезпечення виконання Договору безвідкличну безумовну банківську гарантію.

6.17. Пункт 7.15 Договору передбачає, що відповідно до умов тендерної документації процедури закупівлі за предметом закупівлі "Конструкційні матеріали (Система антикорозійна бітумно-бутилкаучукова)" згідно з оголошенням про проведення процедури закупівлі № UA-2024-08-02-005986-a, оприлюдненим на веб-порталі Уповноваженого органу 02.08.2024, постачальник зобов`язується надати покупцю не пізніше дати укладення Договору в забезпечення виконання Договору безвідкличну безумовну банківську гарантію на суму 4 293 092,31 грн, що становить 5% (п`ять відсотків) ціни цього договору.

6.18. Виходячи з пунктів 7.15.1 та 7.15.2 Договору гарантія на вищевказану суму повинна забезпечувати майнові інтереси покупця у разі порушення постачальником строків поставки. Зокрема, за п. 7.15.1 Договору у разі невиконання (неналежного виконання) постачальником основного зобов`язання за цим договором покупець має право одержати задоволення своїх вимог, передбачених умовами цього договору та чинним законодавством України, на умовах визначених гарантією. Під невиконанням (неналежним виконанням) постачальником основного зобов`язання за цим договором сторони розуміють порушення постачальником строків поставки, зазначених у специфікації (п. 7.15.2 Договору).

6.19. Термін (строк) дії Гарантії повинен становити до " 31" січня 2026 року включно (п. 7.17 Договору).

6.20. На виконання умов тендерної документації 05.09.2024 позивач (принципал) та публічне акціонерне товариство акціонерний банк (далі - ПАТ АБ) "Укргазбанк" (гарант) уклали договір про надання гарантії №1148/2024/ПОД-МСБ-Г (а.с. 77-79 т. 1), відповідно до умов якого гарант зобов`язується надати безвідкличну гарантійну операцію з такими основними умовами:

- вид гарантійної операції - гарантія виконання договірних зобов`язань;

- бенефіціар - ТОВ "Оператор газотранспортної системи України";

- гарантійна операція надається з метою забезпечення належного виконання принципалом умов контракту (договору), що буде укладений між принципалом та бенефіціаром на підставі перемоги принципала у торгах;

- предмет контракту (договору) - "Конструкційні матеріали (Система антикорозійна бітумно-бутилкаучукова)" Єдиний закупівельний словник ДК 021- 2015: 44110000-4 Конструкційні матеріали;

- обсяги відповідальності гаранта за умовами гарантійної операції не буде перевищувати 4 293 092,31 грн;

- гарантійна операція є чинною з " 05" вересня 2024 року по " 31" січня 2026 року включно;

- гарантійна операція вважається наданою, а гарант - таким, що виконав свої зобов`язання щодо її надання, з моменту надсилання гарантом принципалу електронної форми гарантійної операції - файлу з текстом гарантійної операції з накладеним електронним цифровим підписом уповноваженої особи гаранта - засобами електронної пошти на адресу evrocor.plus@ukr.net;

- належне виконання принципалом умов цього договору забезпечується коштами принципала, що розміщені на рахунку(-ах) покриття № НОМЕР_1 в АБ "Укргазбанк", код ЄДРПОУ 37153992;

- сплата за письмовою вимогою бенефіціара здійснюється гарантом у порядку та у випадках, передбачених гарантійною операцією, та згідно з інструкціями і реквізитами, зазначеними у вимозі бенефіціара/ повідомленні, отриманому гарантом від банку бенефіціара або іншого банку, через який надсилалося таке повідомлення;

- гарант здійснює перерахування коштів, що підлягають сплаті за письмовою вимогою Бенефіціара, з рахунку(-ів) покриття № НОМЕР_1 в АБ "Укргазбанк", код ЄДРПОУ 37153992;

- гарант зобов`язується після одержання письмової вимоги від бенефіціара за гарантійною операцією повідомити про це принципала і передати йому (їм) копію вимоги разом з доданими до неї документами. Повідомлення про одержання письмової вимоги від бенефіціара за гарантійною операцією гарант вручає представнику(-ам) принципала під розпис або направляє принципалу засобами поштового зв`язку, або електронної пошти на адресу(-и) evrocor.plus@ukr.net, або системи дистанційного обслуговування клієнтів;

- принципал перераховує кошти в сумі(-ах) 4 293 092,31 грн на рахунок(-ки) покриття № НОМЕР_1 в АБ "Укргазбанк", код ЄДРПОУ 37153992 до надання гарантом гарантійної операції. Позивач виконав свій обов`язок перед банком-гарантом перерахувавши 4 293 092,31 грн. для покриття банківської гарантії згідно з платіжною інструкцією № 445 від 05.09.2024.

6.21. На виконання договору про надання гарантії № 1148/2024/ПОД-МСБ-Г від 05.09.2024 05.09.2024 ПАТ АБ "Укргазбанк" видало в формі електронного документа банківську гарантію № 1148/2024/ПОД-МСБ-Г (далі - Гарантія) (а.с. 76 т. 1), відповідно до якої гарант безвідклично та безумовно зобов`язався протягом п`яти банківських днів після одержання оформленої належним чином письмової вимоги бенефіціара сплатити бенефіціару суму, зазначену в письмовій вимозі бенефіціара, в межах повної (максимальної) суми гарантії, без необхідності для бенефіціара обґрунтовувати свою вимогу, без подання будь-яких інших документів, крім вимоги, або виконання будь-яких інших умов, за умови, що в тексті вимоги буде зазначено, що сума, яка вимагається, повинна бути сплачена у зв`язку з невиконанням/неналежним виконанням принципалом зобов`язань за Договором. Форма представлення вимоги: - паперова (за підписом уповноваженої особи бенефіціара та з печаткою бенефіціара (якщо передбачена)) - рекомендованим листом або кур`єром за нашою вищезазначеною поштовою адресою та/або - автентичним SWIFT-повідомленням через банк бенефіціара на нашу SWIFT-адресу. Гарантія набирає чинності з дати видачі та діє включно до: " 31" січня 2026 року включно.

6.22. З метою постачання позивачем передбачених Договором 293,605 тонн системи антикорозійної бітумно-бутилкаучукової XUNDA T 600 відповідач надав 4 відповідних заявки на поставку (а.с. 52-55 т. 1), а саме: № 1 від 11.09.2024 на поставку 50 тонн; № 2 від 26.09.2024 на поставку 100 тонн; № 3 від 03.12.2024 на поставку 100 тонн; № 4 від 27.01.2025 на поставку на 43,605 тонн.

6.23. Позивач повинен був здійснити поставку протягом 90 днів з дати отримання заявки, зокрема: за заявкою № 1 - до 10.12.2024; за заявкою № 2 - до 05.01.2025; за заявкою № 3 - до 03.03.2025; за заявкою № 4 - до 27.04.2025.

6.24. У встановлений наведеними заявками строк позивач здійснив постачання відповідачу 293,605 тон системи антикорозійної бітумно-бутилкаучукової XUNDA T 600, про що свідчать надані сторонами видаткові накладні та акти приймання товарів за кількістю та якістю (а.с. 57-72, 211-246 т. 1):

- за заявкою № 1 товар поставлено 04.10.2024 (6,596 т) та 09.12.2024 (43,479 т);

- за заявкою № 2 товар поставлено 24.12.2024 (27,531 т), 24.12.2024 (22,54 т), 03.01.2025 (50,932 т);

- за заявкою № 3 товар поставлено 13.01.2025 (20,5 т), 03.02.2025 (17,3 т), 14.02.2025 (102,5 т);

- за заявкою № 4 товар поставлено 19.02.2025 (2,227 т).

6.25. Виконання цих поставок, відповідно до п. 3.6 Договору, також супроводжувалось внесенням змін до ціни Договору, що мало місце шляхом укладення додаткових угод. Сторони уклали додаткові угоди до Договору № 1-10 (№ 1 від 03.12.2024; № 2 від 04.12.2024; № 3 від 18.12.2024; № 4 від 19.12.2024; № 5 від 30.12.2024; № 6 від 31.12.2024; № 7 від 06.01.2025; № 8 від 29.01.2025; № 9 від 06.02.2025; № 10 від 11.02.2025) (а.с. 27-46 т. 1), в яких коригували вартість товару залежно від валютного курсу на дату відповідної поставки. Загальна кількість товару, що підлягала поставці за Договором, цими додатковими угодами не змінювалась - 293,605 тонн.

6.26. Після повного позивачем свого обов`язку за Договором щодо постачання 293,605 тонн системи антикорозійної бітумно-бутилкаучукової XUNDA T 600, 20.03.2025 відповідач звернувся до позивача з пропозицією (лист № ТОВВИХ-25-4679 від 20.03.2025 (а.с. 293 т. 1)) укласти додаткову угоду до Договору, збільшивши обсяг товару на 57,5 тонн.

6.27. Оферта відповідача про зміну у сторону збільшення кількості Товару, що підлягає постачанню, була акцептована позивачем, наслідком чого стало укладення сторонами 31.03.2025 додаткової угоди № 11 від 31.03.2025 до Договору (а.с. 47 т. 1), в якій сторони погодили збільшити ціну Договору до 103 959 662,53 грн. та виклали у новій редакції специфікацію, що є додатком 1 до Договору.

6.28. Нова редакція специфікації (а.с. 47зворот-48 т. 1) доповнила останню редакцію пунктом про додаткове постачання позивачем 57,5 тонн системи антикорозійної бітумно-бутилкаучукової XUNDA T 600. Всі інші умови Договору є незмінними.

6.29. Відповідач надав заявку № 5 (а.с. 56 т. 1) на поставку 57,5 тонн системи антикорозійної бітумно-бутилкаучукової XUNDA T 600, постачання якої позивач, відповідно до умов Договору, повинен був здійснити до 01.07.2025.

6.30. Приймання першої партії товару з 57,5 тонн у кількості 42,68 тонни, яка прибула до розвантаження 12.06.2025, розпочалось відповідачем 19.06.2025, а закінчене 28.07.2025. Тривалість приймання зумовлена неодноразовими зупиненнями під час приймання зі сторони відповідача, які пов`язанні з розбіжностями сторін щодо якості товару (а.с. 73, 75, 251-254 т. 1) .

6.31. Приймання решти товару з 57,5 тонн у кількості 14,82 тонни, які прибула до розвантаження 23.07.2025, здійснено відповідачем 28.07.2025 (а.с. 74, 247-250 т. 1). Як вірно встановлено судом першої інстанції, виходячи з умов Договору, датою поставки 57,5 тонн системи антикорозійної бітумно-бутилкаучукової XUNDA T 600 є 28.07.2025.

6.32. Ще до завершення позивачем процедури постачання 57,5 тонн системи антикорозійної бітумно-бутилкаучукової XUNDA T 600, а саме 03.07.2025 відповідач звернувся до ПАТ АБ "Укргазбанк" з письмовою вимогою за банківською гарантією № 1148/2024/ПОД-МСБ-Г від 05.09.2024 (а.с. 81 т. 1).

6.33. При цьому, оскільки позивач поставив 293,605 тонн системи антикорозійної бітумно-бутилкаучукової XUNDA T 600 з дотриманням умов Договору, у тому числі і щодо строку постачання, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, виснував, що письмова вимога від 03.07.2025 за банківською гарантією № 1148/2024/ПОД-МСБ-Г від 05.09.2024 стосується порушення строку постачання 57,5 тонн системи антикорозійної бітумно-бутилкаучукової XUNDA T 600. 08.07.2025 гарант, відповідно до наведеного вище механізму сплати (з рахунку покриття № НОМЕР_1 в АБ "Укргазбанк", код ЄДРПОУ 37153992 кошти на який були переховані позивачем - примітка суду) за письмовою вимогою бенефіціара, здійснив сплату як за Гарантією на користь відповідача в сумі 4 293 092,31 грн. (платіжна інструкція №14713_26 від 08.07.2025) (а.с. 82 т. 1). Вказані обставини сторонами не заперечуються.

7. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції

7.1. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

7.2. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).

8. Джерела права. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

8.1. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

8.2. Предметом розгляду у цій справі є позов про стягнення 4 293 092,31 грн, як отриманих відповідачем за банківською гарантією № 1148/2024/ПОД-МСБ-Г від 05.09.2024 без достатньої правової підстави.

8.3. Відповідно до частини першої статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.

8.4. Публічна закупівля - це придбання замовником товарів, робіт і послуг у порядку, встановленому Законом України від 25.12.2015 № 922-VIII "Про публічні закупівлі" (далі - Закон). Договір про закупівлю - господарський договір, що укладається між замовником і учасником за результатами проведення процедури закупівлі/спрощеної закупівлі та передбачає платне надання послуг, виконання робіт або придбання товару (стаття 1 Закону).

8.5. Сторони визнають, що Договір укладений між ними відповідно та на підставі процедур, врегульованих Законом, і його предметом є закупівля товару, що є публічною.

8.6. Згідно з частиною першою статті 27 Закону замовник має право вимагати від переможця процедури закупівлі/спрощеної закупівлі внесення ним не пізніше дати укладення договору про закупівлю забезпечення виконання такого договору, якщо внесення такого забезпечення передбачено тендерною документацією або в оголошенні про проведення спрощеної закупівлі.

8.7. Правовий інститут забезпечення виконання зобов`язання врегульований главою 49 ЦК України. За загальним правилом підставою для встановлення та застосування певного виду забезпечення виконання зобов`язання є домовленість сторін (правочин).

8.8. Відповідно до статті 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

8.9. Оскільки заходи забезпечення виконання зобов`язання забезпечують захист майнових інтересів кредитора на випадок порушення зобов`язання боржником, умовою їх застосування є невиконання або неналежне виконання останнім тих зобов`язань, для забезпечення яких встановлені такі заходи.

8.10. Згідно зі статтею 560 ЦК України за гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов`язку. Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

8.11. Гарантія є одностороннім правочином, змістом якого є обов`язок гаранта сплатити кредитору-бенефіціару грошову суму відповідно до умов гарантії у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого гарантією. У відносинах за гарантією беруть участь три суб`єкти - гарант, беніфеціар (кредитор за основним зобов`язанням) та принципал (боржник за основним зобов`язанням). Гарантія призначена перш за все для того, щоб беніфеціар як кредитор за основним зобов`язанням міг безперешкодно задовольнити свої вимоги за рахунок гаранта, якщо боржник (принципал) належним чином не виконає зобов`язання. У зв`язку з цим у статті 562 ЦК України зафіксований принцип незалежності гарантії, згідно з яким зобов`язання гаранта перед кредитором не залежать від основного зобов`язання (його припинення або недійсності), зокрема і тоді, коли в гарантії міститься посилання на основне зобов`язання.

8.12. Оскільки змістом гарантії є обов`язок гаранта сплатити кредитору-бенефіціару грошову суму, вона відноситься не до майнових (забезпечуються шляхом одержання, утримання майна), а особистих забезпечень виконання зобов`язань, відповідно до яких кредитор покладається на ділову репутацію, порядність гаранта, від якого має отримати задоволення у разі порушення зобов`язання боржником. Гарантія не є мірою цивільно-правової відповідальності, настання якої можливе лише за наявності вини боржника, а тому при реалізації гарантії вина боржника не має значення, достатньо лише факт порушення останнім (боржником) забезпеченого зобов`язання.

8.13. Відповідно до статті 568 ЦК України зобов`язання гаранта перед кредитором припиняється у разі: 1) сплати кредиторові суми, на яку видано гарантію; 2) закінчення строку дії гарантії; 3) відмови кредитора від своїх прав за гарантією шляхом повернення її гарантові або шляхом подання гаранту письмової заяви про звільнення його від обов`язків за гарантією. Гарант, якому стало відомо про припинення гарантії, повинен негайно повідомити про це боржника.

8.14. Грошове зобов`язання, що виникає за договором гарантії, є зобов`язанням між гарантом та бенефіціаром, а не між бенефіціаром і принципалом. Такий обов`язок настає у випадку порушення боржником принципу належності виконання договору, і однією з підстав припинення цього обов`язку є сплата гарантом кредиторові (бенефіціару) суми, на яку видана гарантія.

8.15. Підставою для виконання гарантом свого зобов`язання є пред`явлення письмової вимоги кредитора (бенефіціаром) до гаранта про сплату грошової суми відповідно до виданої ним гарантії. Пред`являючи вимогу до гаранта, кредитор або у самій вимозі, або в доданих до неї документах повинен зазначити, в чому полягає порушення боржником основного зобов`язання, забезпеченого гарантію (частини друга, третя статті 563 ЦК України).

8.16. У статті 563 ЦК України закріплено імперативне правило про те, що при пред`явленні вимоги кредитор має вказати, у зв`язку з яким основним зобов`язанням вона пред`явлена і якого порушення припустився боржник. При реалізації бенефіціаром своїх прав за гарантією ЦК України передбачено підхід, за яким з одного боку гарант має сплатити кредиторові за гарантією у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого гарантією, а з другого- зобов`язання гаранта перед кредитором не залежать від основного зобов`язання.

8.17. Незалежність гарантії від основного зобов`язання, що наведене у статті 562 ЦК України, означає її самостійність лише у відносинах кредитора (беніфеціара) з гарантом. У відносинах кредитора (беніфеціара) з боржником (принципалом) перший зобов`язаний користуватись гарантією відповідно до домовленості з боржником, і в цих відносинах право заявити вимогу за гарантією гаранту залежним від основного зобов`язання. А тому на кредитора (беніфеціара) покладаються наслідки пред`явлення необґрунтованої вимоги, у тому числі і ті, що передбачені статтею 1212 ЦК України.

8.18. Поняття зобов`язання та підстави його виникнення наведені у статті 509 ЦК України, за якою зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язаний вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Договір є однією з підстав виникнення зобов`язань.

8.19. Суб`єктами зобов`язання, які є елементами зобов`язання, є його сторони: управомочена сторона - кредитор, та зобов`язана сторона - боржник.

8.20. Виконання зобов`язання - це вчинення боржником або іншою особою на користь кредитора або третьої певної особи дії або утримання від дії, яка становить предмет виконання зобов`язання. Виконання зобов`язання є правомірної дією, яка спрямована на припинення зобов`язання.

8.21. Цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору, вимог ЦК України, інших актів законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 ЦК України).

8.22. У свою чергу, виконання договірного зобов`язання має відбуватись відповідно до умов укладеного договору, що узгоджені його сторонами.

8.23. Відповідно до частини третьої статті 510 ЦК України, якщо кожна із сторін зобов`язання має одночасно і права, і обов`язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов`язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї.

8.24. Як встановлено судами попередніх інстанцій, на час укладення Договору обов`язок позивача щодо постачання системи антикорозійної бітумно-бутилкаучукової XUNDA T 600 обмежувався 293,605 тоннами. Умови тендерної документації, які в подальшому знайшли своє відображення у Договорі (п. 7.15), передбачали надання позивачем безвідкличної безумовної банківської гарантії на суму 4 293 092,31 грн, що становить 5% (п`ять відсотків) ціни Договору. Цей розмір гарантії розрахований саме з вартості 293,605 тонн системи антикорозійної бітумно-бутилкаучукової XUNDA T 600, що зазначена на час укладення Договору у специфікації.

8.25. Також, судами встановлено, що зміна ціни Договору шляхом укладення додаткових угод до Договору № 1-10 коригувала вартість товару залежно від валютного курсу на дату відповідної поставки, водночас не змінювала його кількість - 293,605 тонн.

8.26. В свою чергу, за встановленими судами обставинами, укладення додаткової угоди № 11 від 31.03.2025 до Договору не стосується виконання п. 3.6 Договору, оскільки у цьому випадку зміна ціни Договору відбулась внаслідок збільшення обсягу поставки товару на 57,5 тонн, а не внаслідок зміни курсової різниці валют. Таке збільшення обсягу поставки не мало наслідком зміни умов Договору щодо надання позивачем безвідкличної безумовної банківської гарантії, яка за чинними умовами Договору розрахована з вартості 293,605 тонн системи антикорозійної бітумно-бутилкаучукової XUNDA T 600.

8.27. За таких обставин, суди дійшли висновку про те, що зміст зобов`язання за Договором, належне виконання якого забезпечене Гарантією, стосувалось постачання позивачем 293,605 тонн системи антикорозійної бітумно-бутилкаучукової XUNDA T 600, а відтак порушення позивачем обов`язку постачання 57,5 тонн товару, незалежно від характеру порушення, не зумовлює настання обов`язку гаранта сплатити відповідачу грошову суму відповідно до умов Гарантії.

8.28. При цьому, належне виконання позивачем обов`язку з постачання 293,605 тонн встановлено вище та сторонами не заперечується.

8.29. За таких обставин суд першої інстанції встановив, що письмова вимога відповідача від 03.07.2025 за банківською гарантією № 1148/2024/ПОД-МСБ-Г від 05.09.2024 пред`явлена необґрунтовано, та, відповідно, кошти у розмірі 4 293 092,31 грн одержані відповідачем без достатньої правової підстави.

8.30. Відповідно до частин першої, другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

8.31. Згідно з частиною першою статті 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші.

8.32. Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

8.33. Положення цієї глави (тобто глави 83 ЦК України) застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи. Набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

8.34. Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

8.35. Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним.

8.36. Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, статтю 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

8.37. При цьому, сама лише наявність правочину не є достатньою підставою для висновку про віднесення до договірних будь-яких правовідносин, що виникають між цими особами, оскільки сплата однією стороною грошових коштів другій стороні поза межами платежів, передбачених договором, зокрема переплата понад визначену в договорі суму, не може бути визнана такою, що здійснена на підставі такого договору. Схожа правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.08.2022 у справі № 903/357/21.

8.38. У постанові Верховного Суду від 17.05.2024 у справі № 910/17772/20 зазначено, що боржник (принципал) має право звернутися до бенефіціара з вимогою про повернення принципалу коштів, сплачених гарантом, за правилами статті 1212 ЦК України (п. 56); принципал позивається до суду про стягнення з бенефіціара суми, яку принципал вважає отриманою за його рахунок без достатньої правової підстави з огляду на відсутність боргу принципала (п. 59).

8.39. Отже, судами обґрунтовано зазначено, що в цьому випадку позивач як принципал має право пред`явити позов про стягнення з відповідача як бенефіціара коштів, сплачених банком-гарантом. Вказаний спосіб захисту прав принципала (боржника) дозволяє ефективно та вичерпно врегулювати цивільно-правовий спір з учасниками спірних правовідносин, тому у цьому випадку судові рішення ухвалені без порушень частини першої статті 2 ГПК України, відповідно до якої завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави (подібний висновок наведений Верховним Судом у постанові від 04.02.2025 у справі № 910/18874/23).

8.40. З огляду на викладене, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, дійшов заснованого на правильному тлумаченні статей 1212, 560 ЦК України висновку про те, що відповідно до статті 1212 ЦК України, кошти підлягають стягненню на користь позивача.

8.41. Водночас, надаючи оцінку аргументам касаційної скарги щодо підстав касаційного оскарження судових рішень, необхідно зазначити таке.

8.42. Касаційне провадження у справі відкрито, зокрема, на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

8.43. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначаються підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.

8.44. Отже, відповідно до положень пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

8.45. При цьому наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

8.46. Що ж до визначення подібних правовідносин, то в силу приписів статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, в якій визначено критерій подібності правовідносин.

8.47. Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин, конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

8.48. Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

8.49. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

8.50. У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.

8.51. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи [див. постанови від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі № 925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 у справі № 910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі № 243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі № 372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах № 522/2202/15-ц (пункт 22) і № 522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц (пункт 22)]. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

8.52. Скаржник посилається на неврахування судами першої та апеляційної інстанцій висновків, що містяться в постановах Верховного Суду, які зазначені в розділі 4 цієї постанови.

8.53. Щодо доводів скаржника про не врахування судами попередніх інстанцій правових висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 18.12.2025 у справі № 910/3776/25, колегія суддів зазначає наступне.

8.53.1. Предметом розгляду у вказаній справі був позов про стягнення безпідставно набутих коштів у сумі 932 767,92 грн.

8.53.2. Позовні вимоги у вказаній справі були обґрунтовані тим, що ТОВ "Оператор ГТС України" не мало правових підстав для надсилання Акціонерному товариству "Альтбанк" як гаранту за договором від 19.06.2024 № 116034/V-1718 вимоги про сплату коштів за гарантією та, відповідно, підстав для отримання таких коштів з огляду на повне виконання позивачем умов договору від 01.07.2024 № 4600009643 про закупівлю послуг, а саме електромонтажних робіт, у частині виконання робіт, про що сторони склали та підписали акт про завершення виконання робіт від 27.12.2024.

8.53.3. Верховний Суд у вказаній справі зазначив про помилковість висновку суду апеляційної інстанції про те, що підставою утримання банківської гарантії є саме невиконання договору, а не змісту чи строків виконання зобов`язань за ним. Такі висновки зроблені без урахування всіх обставин цієї справи, у тому числі умов договору про закупівлю послуг.

8.53.4. Натомість у справі яка розглядається (№ 910/14720/25), судами встановлено, що зміст зобов`язання за Договором, належне виконання якого забезпечене Гарантією, стосувалось постачання позивачем 293,605 тонн системи антикорозійної бітумно-бутилкаучукової XUNDA T 600, яке в свою чергу було виконано належним чином, а відтак порушення позивачем обов`язку постачання 57,5 тонн товару, незалежно від характеру порушення, не зумовлює настання обов`язку гаранта сплатити відповідачу грошову суму відповідно до умов Гарантії.

8.54. Щодо доводів скаржника про не врахування судами попередніх інстанцій правових висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 17.05.2024 у справі № 910/17772/20 щодо самостійності зобов`язання з гарантії, тобто не пов`язаності такого зобов`язання з основним зобов`язанням, колегія суддів зазначає наступне.

8.54.1. Предметом розгляду у вказаній справі був позов про стягнення 2 500 000 грн.

8.54.2. Позовні вимоги у вказаній справі були обґрунтовані тим, що відповідачем (Банком) порушено умови банківської гарантії від 29.05.2020 № 202659-ГР-1511 в частині сплати повної суми гарантії забезпечення виконання зобов`язання у розмірі 2 500 000 грн у зв`язку з неналежним виконанням Товариством з обмеженою відповідальністю "Іберія" зобов`язань за Договором про поставку бар`єрного огородження від 04.11.2019 № 04/11-19.

8.54.3. Об`єднана палата Касаційного господарського суду у вказаній справі відзначила самостійність зобов`язання з гарантії, тобто непов`язаність такого зобов`язання з основним зобов`язанням. При цьому, об`єднана палата дійшла висновку, що наведені вище норми ГК України і ЦК України слід розуміти таким чином, що гарант не вправі робити власних висновків щодо наявності чи відсутності обов`язку принципала, а зобов`язаний платити за гарантією, якщо вимога та додані документи (якщо вони передбачені умовами гарантії) за зовнішніми ознаками відповідають умовам гарантії. Стаття 565 ЦК України визначає вичерпний перелік випадків, коли гарант має право відмовитися від задоволення вимоги кредитора. Цей перелік, зокрема, не містить такої підстави для відмови гаранта від платежу, як відсутність чи недоведення бенефіціаром порушення основного зобов`язання боржником.

8.54.4. Натомість у справі яка розглядається (№ 910/14720/25), відповідачем є не Банк (гарант) який здійснив оплату за гарантією, а бенефіціар, дії якого щодо звернення з письмовою вимогою за банківською гарантією стали підставою для звернення з позовом до суду. Відтак, у цій справі спірним є питання правомірності дій відповідача щодо звернення до гаранта з письмовою вимогою, а не дії гаранта спрямовані на формування власних висновків щодо наявності чи відсутності обов`язку принципала, а відтак у судів в цьому випадку були відсутні підстави досліджувати самостійність зобов`язання з гарантії в контексті дій Банку.

8.55. Щодо доводів скаржника про не врахування судами попередніх інстанцій правових висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 26.06.2018 у справі № 910/9072/17, від 27.01.2021 у справі № 910/16334/19 щодо неправильного застосування статті 1212 ЦК України, а також про помилковість посилання судів на правові висновку Верховного Суду, викладені у постанові від 25.08.2022 у справі № 903/357/21, оскільки у цьому випадку договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них положень частини першої статті 1212 вказаного Кодексу, колегія суддів зазначає наступне.

8.55.1. Предметом розгляду у справі № 910/9072/17 був позов про стягнення основної заборгованості в розмірі 15 178 423,19 грн, процентів за користування чужими грошовими коштами в розмірі 7 421 505,87 грн, пені в розмірі 5 950 576,98 грн та штрафу в розмірі 2 301 328,11 грн, що разом становить 30 851 834,15 грн.

8.55.2. Позовні вимоги у вказаній справі були обґрунтовані тим, що на виконання договору підряду від 25.06.2012 № 1КБ ПАТ "Укртрансгаз" в особі філії "Управління Укргазтехзв`язок" сплатило на користь ТОВ "Аквамарін-Глоу" аванс, частину якого останній не використав. Ураховуючи те, що строк дії вказаного Договору, передбачений для виконання відповідачем його обов`язків підрядника, сплив, позивач вважав, що невикористані грошові кошти відповідач утримує без належних правових підстав та, зважаючи на приписи статті 1212 ЦК України, повинен повернути їх позивачу.

8.55.3. Верховний Суд у вказаній постанові зазначив про те, що оскільки між сторонами у справі існують договірні відносини, а кошти, які позивач просить стягнути як невикористаний аванс, набуті відповідачем за наявності правової підстави, їх не може бути витребувано відповідно до положень статті 1212 ЦК України як безпідставне збагачення. У цьому разі договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них положень частини першої статті 1212 ЦК України.

8.55.4. Предметом розгляду у справі № 910/16334/19 був позов про визнання банківських гарантій такими, що не підлягають виконанню, стягнення безпідставно набутих коштів, визнання недійсним кредитного договору та стягнення збитків.

8.55.5. Позовні вимоги у вказаній справі були обґрунтовані тим, що перерахування відповідачем-2 (Гарантом) грошових коштів по вказаним гарантіям на рахунок відповідача-1 (Бенефіціара) здійснено без належних правових підстав та з порушенням порядку забезпечення зобов`язання, оскільки обставини зазначені у вимогах не відповідають умовам, визначеним у банківських гарантіях, як порушення боржником зобов`язання, та які є безумовними (обов`язковими) для сплати сум гарантії, у зв`язку з чим відповідач-1 безпідставно отримав гарантійну суму забезпечення, яка підлягає стягненню на користь позивача на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України. Відповідач-2, здійснивши безпідставну виплату гарантійних сум, створив тяжкі обставини для позивача, який для погашення гарантійної виплати в порядку регресу був змушений на невигідних умовах укласти Договір про надання кредиту № 19-120/ЮК від 06.08.2019, тому, з урахуванням положень статей 203, 215, 233 Цивільного кодексу України, вказаний кредитний договір має бути визнаний недійсним. Неналежне виконання відповідачем-2 зобов`язань за укладеними між сторонами Договорами про надання гарантії № 11534-19, № 11533-19, № 11567-19 від 14.05.2019, а саме, перерахування без належних правових підстав та з порушенням порядку забезпечення зобов`язання, призвело до завдання позивачеві збитків у розмірі 65 786,30 грн, які підлягають стягненню з відповідача-2.

8.55.6. Верховний Суд у вказаній справі зазначив про те, що оскільки між сторонами у справі існують договірні відносини, а кошти, які позивач просить стягнути з відповідача-1, набуті останнім за наявності правової підстави, їх не може бути витребувано відповідно до положень статті 1212 Цивільного кодексу України як безпідставне збагачення.

8.55.7. У справі № 903/357/21 Верховний Суд зазначив про те, що скасування в судовому порядку рішень ВК Луцької міської ради № 111-1 від 21.02.2018 та від 18.12.2018 № 854-1 "Про збільшення базового тарифу в розрахунку плати за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів, що перебувають у комунальній власності територіальної громади міста Луцька", фактично скасовує правову підставу для утримання відповідачем коштів, які були перераховані йому позивачем на підставі зазначених рішень, а тому, в розумінні статті 1212 ЦК України, такі кошти підлягають стягненню з відповідача як безпідставно отримані.

8.55.8 В свою чергу у справі яка розглядається (№ 910/14720/25), однією з підстав для задоволення позову стало, зокрема, те, що обов`язок позивача щодо поставки товару вагою 57,5 тонн не охоплювався банківською гарантією на суму 4 293 092,31 грн, що становило 5% (п`ять відсотків) ціни основного договору, розрахованого з ваги товару 293,605 тонн, оскільки така поставка регулювалася додатковою угодою № 11 від 31.03.2025 до Договору, в якій сторони погодили збільшити ціну Договору до 103 959 662,53 грн, при цьому не збільшивши суму гарантії, яка відповідно до умов договору повинна становити 5% (п`ять відсотків) від ціни основного договору. Відтак, суди дійшли висновку й про відсутність у відповідача правової підстави для звернення до гаранта з письмовою вимогою про виплату гарантії, у зв`язку із порушенням позивачем вимог зобов`язання щодо поставки 57,5 тонн товару, визначеного додатковою угодою № 11 від 31.03.2025.

8.56. Верховний Суд виходить з того, що неврахуванням висновку Верховного Суду є саме неврахування висновку щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.

8.57. Суд звертає увагу на те, що посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судом апеляційної інстанції у цій справі норм права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.

8.58. З огляду на викладене, відсутні підстави стверджувати про неврахування судами попередніх інстанцій наведених скаржником правових висновків Верховного Суду та помилковість врахування висновків, викладених у постанові від 25.08.2022 у справі № 903/357/21.

8.59. Натомість, враховуючи встановлені судами у цій справі обставини, оскаржувані судові рішення таким висновкам не суперечать.

8.60. Суд акцентує, що, переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", а не "факту", отже, відповідно до статті 300 ГПК України перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи.

8.61. Щодо доводів скаржника про те, що відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування норм права в ситуації, коли після видачі забезпечення виконання договору сторони збільшили обсяг закупівлі додатковою угодою, проте основний договір залишився чинним, а банківська гарантія не була припинена чи змінена, колегія суддів зазначає наступне.

8.62. Правові висновки суду, у тому числі касаційної інстанції, формулюються виходячи з конкретних обставин справи. Тобто, на відміну від повноважень законодавчої гілки влади, до повноважень суду не належить формулювання абстрактних правил поведінки для всіх життєвих ситуацій, які підпадають під дію певних норм права. Аналогічні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц.

8.63. Разом з тим, правові висновки щодо застосування положень ЦК України до спірних правовідносин у цій справі, з урахуванням фактичних обставин, встановлених судами попередніх інстанцій, вже викладено Судом у цій постанові (пункти 8.3. - 8.55.8.).

8.64. Суд акцентує, що, переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", а не "факту", отже, відповідно до статті 300 ГПК України перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи.

8.65. Зі змісту судових рішень вбачається, що у справі, яка розглядається, суди першої та апеляційної інстанцій надали оцінку наданим сторонами доказам, якими вони обґрунтовують свої вимоги та/або заперечення і які мають значення для розгляду цього господарського спору, до переоцінки яких в силу приписів статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції вдаватись не може, оскільки встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій, що передбачено статтями 73-80, 86, 300 ГПК України.

8.66. Щодо доводів скаржника, які стосуються неправомірності, на думку скаржника, додаткового рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції в частині яка стосується перегляду в апеляційному порядку цього додаткового рішення, а також додаткової постанови суду апеляційної інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

8.67. Скаржник у своїй касаційній скарзі також з посиланням на положення пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України вказує, що суди попередніх інстанцій в оскаржуваних додаткових рішеннях застосували положення статей 123, 126, 129 ГПК України, без урахування висновків щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, які наведені у розділі 4 цієї постанови.

8.68. Узагальнено доводи касаційних скарг зводяться до того, що суд апеляційної інстанції порушив положення частини четвертої статті 126 ГПК України, оскільки не врахував фактичні обставини справи, зокрема, щодо рівня складності цієї справи та фактичних витрат на професійну правничу допомогу, понесених позивачем під розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій. Скаржник вважає, що стягнута судами сума витрат позивчаа на правову допомогу є значно неспівмірною.

8.69. У вирішенні доводів касаційних скарг в цій частині Суд враховує, зокрема, що як встановив суд першої інстанції:

- 31.03.2026 Товариство з обмеженою відповідальністю "Єврокор плюс" подало до Господарського суду міста Києва заяву про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, в якій просило ухвалити додаткове рішення по справі № 910/14720/25, яким стягнути з відповідача на користь позивача витрати за надану професійну допомогу адвоката в сумі 105 000,00 грн (70 000,00 грн вартість послуг та 35 000,00 грн додатковий гонорар (премія));

- відповідач заперечив проти покладення на нього 35 000,00 грн додаткового гонорару (премії);

- на підтвердження понесених ним витрат позивач долучив до матеріалів справи копії (а.с. 97-103 т. 1):

1) договору № 2025/11/25-1 про надання правової допомоги від 25.11.2025;

2) акту № 1 про надання професійної правової допомоги № 1 від 30.03.2026;

3) рахунку на оплату № 2026/03/30-1 від 30.03.2026;

4) платіжної інструкції № 321 від 31.03.2026;

5) ордеру на надання правничої допомоги серія ВА № 1095980 від 25.11.2025 ;

6) свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю серія КР № 000437 від 22.11.2019;

8.70. Судом першої інстанції встановлено, що згідно з наданими позивачем актами виконаних робіт (наданих послуг) адвокат надав послуги на суму 70 000,00 грн. Крім того позивач погодив 35 000,00 грн додаткового гонорару (премії).

8.71. Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, дійшов висновку про відсутність підстав для покладення на відповідача витрат у розмірі 35 000,00 грн додаткового гонорару (премії) та про те, що розподілу підлягають 70 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, встановивши, що ці витрати пов`язані з розглядом справи, їх розмір є обґрунтованим та співмірним із складністю справи і предметом позову.

8.72. У свою чергу, суд апеляційної інстанції встановив наступне:

- 03.07.2026 через Електронний кабінет в підсистемі Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи "Електронний суд" від представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Єврокор плюс" надійшла заява про стягнення витрат за надану професійну правничу допомогу у справі № 910/14720/25, в якій заявник просить ухвалити додаткову постанову по справі № 910/14720/25, якою стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Єврокор Плюс" витрати за надану професійну правничу допомогу адвоката в сумі 24 500,00 грн;

- 13.07.2026 від відповідача надійшли заперечення на заяву про ухвалення додаткового рішення, в яких заявник просив суд відмовити в задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Єврокор плюс" про ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у сумі 24 500,00 грн, а у разі задоволення заяви зменшити на 99% суму заявлених вимог;

- на підтвердження факту понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу ним до матеріалів справи долучені належним чином засвідчені копії:

1) Договору про надання правової допомоги № 2025/11/25-1 від 25.11.2025 (том 2, а.с. 101-102, 186-187);

2) ордеру серії ВА № 1095988 від 09.06.2026 (том 2, а.с. 149, 185);

3) свідоцтва на право заняття адвокатської діяльністю серії КР №000437 від 22.11.2019 (том 2, а.с. 103, 150, 192);

4) Акту № 2 про надання професійної правової допомоги від 01.06.2026 (том 2, а.с. 190);

5) рахунку на оплату № 2026/07/01-1 від 01.07.2026 (том 2, а.с. 189);

6) платіжної інструкції № 749 від 03.07.2026 (том 2, а.с. 188).

8.73. Судом апеляційної інстанції встановлено, що згідно з наданими позивачем актами виконаних робіт (наданих послуг) адвокат надав послуги на суму 24 500,00 грн.

8.74. Апеляційний господарський суд, дійшов висновку про те, що матеріалами справи підтверджується представництво адвокатом Щербиною Сергієм Вікторовичем інтересів позивача в суді апеляційної інстанції, в той час, як відповідач у запереченнях фактично просить взагалі відмовити у стягненні вартості таких послуг або зменшити їх розмір на 99 %, тобто до 245,00 грн, що явно не відповідає середньому розміру цін на ринку та, відповідно, не відповідає принципу господарського судочинства, передбаченому у пункті 12 частини третьої статті 2 ГПК України, а саме відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

8.75. При цьому, суд апеляційної інстанції зазначив також про те, що понесення таких витрат позивачем було наслідком саме дій відповідача щодо апеляційного оскарження рішення та додаткового рішення суду першої інстанції.

8.76. Оцінивши подані позивачем докази на підтвердження понесених ним витрат, виходячи з вищенаведених критеріїв та обставин справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що заявлений позивачем до відшкодування розмір судових витрат на правову допомогу не відповідає критеріям обґрунтованості, розумності, співмірності та пропорційності, а також у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг є завищеним, а відтак, стягненню підлягають витрати позивача у загальній сумі 15 000,00 грн.

8.77. Відтак, вирішуючи питання покладення витрат на правничу у цій справі, суди попередніх інстанцій врахували, зокрема, рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених і поданих до суду заяв та матеріалів та виходячи із принципу змагальності сторін, а також загальних засад цивільного законодавства щодо справедливості, добросовісності, принципу співмірності та розумності судових витрат, у т.ч. і враховуючи всі аспекти та складність справи, та визначили суми витрат на професійну правничу допомогу у, які за встановленими судами обставинами відповідають встановленим критеріям.

8.78. Щодо посилань скаржника на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України про те, що суди попередніх інстанцій під час прийняття додаткових рішень не врахували правові позиції Верховного Суду, то Суд зазначає таке.

8.79. Згідно з частинами першою - другою статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

8.80. Норми ГПК України передбачають, зокрема:

стаття 15:

- суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо;

стаття 16:

- учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом;

стаття 123:

- судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду;

стаття 126:

- витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами;

частини п`ята статті 129:

- під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

8.81. При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

8.82. Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 ГПК України, визначені також положеннями частин шостої, сьомої, дев`ятої статті 129 ГПК України.

8.83. Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

8.84. При цьому обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята, шоста статті 126 ГПК України).

8.85. Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

8.86. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 107 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справ № 922/1964/21).

8.87. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

8.88. У випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо (пункт 147 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21).

8.89. У постанові від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19 Верховний Суд вказав про те, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень частини четвертої статті 126 ГПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 Цивільного кодексу України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України.

8.90. Критерії реальності та розумності застосовує і Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.

8.91. Тобто нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін (пункти 33- 34, 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).

8.92. У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі № 916/2102/17, від 25.06.2019 у справі № 909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі № 922/928/18, від 30.07.2019 у справі № 911/739/15 та від 01.08.2019 у справі № 915/237/18).

8.93. Зміст оскаржуваної додаткових рішень судів попередніх інстанцій свідчить, що розглядаючи подані заяви про розподіл витрат на правничу допомогу, суди врахували, зокрема, обумовлені позивачем та адвокатом умови договору про надання правничої допомоги, а також рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених і поданих до суду заяв та матеріалів, принцип змагальності сторін, а також загальні засади цивільного законодавства щодо справедливості, добросовісності, принципу співмірності та розумності судових витрат.

8.94. Скаржник у касаційній скарзі фактично оспорює висновки судів в частині вирішення питання щодо рівня складності цієї справи та фактичних затрат на професійну правничу допомогу, понесених позивачем під час участі в ній. Скаржник наголошує на порушенні судом апеляційної інстанції вимог частини четвертої статті 126 ГПК України та неналежне дослідження доказів, поданих відповідачем на підтвердження суми витрат, що на думку скаржників, свідчить про неспівмірність стягнутої судом суми витрат на правову допомогу у співвідношенні до складності справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часу, витраченому адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягу наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціні позову та (або) значенням справи для сторони.

8.95. У вирішенні наведених доводів Суд, першочергово, враховує те, що суди попередніх інстанцій надавали оцінку означеним доводам скаржника, які викладені у заперечення на заяви позивача про стягнення судових витрат.

8.96. Зміст оскаржуваних додаткових рішень судів попередніх інстанцій в цій частині свідчить, що суди оцінили розмір заявлених витрат з урахуванням критеріїв реальності та розумності таких витрат, їх обґрунтованості та пропорційності до предмета спору, характеру та обсягу наданих адвокатом послуг.

8.97. При цьому, подані заяви про розподіл судових витрат на правничу допомогу суди задовольнили частково.

8.98. Водночас аргументи касаційної скарги по суті зводяться до незгоди сторони зі здійсненим судами розподілом судових витрат, що однак не свідчить про неправильне здійснення судом розподілу цих витрат.

8.99. При цьому, колегія суддів зазначає, що обставини відшкодування витрат на професійну правничу допомогу є предметом оцінки у кожному конкретному випадку, а сама лише незгода скаржників з наданою судом оцінкою відповідних доказів, які підтверджують факт надання професійної правничої допомоги, а також оцінкою обставин критерію реальності адвокатських витрат, розумності їх розміру тощо не свідчить про незаконність оскаржуваного судового рішення та про неправильне застосування судом статті 126 ГПК України.

8.100. Так при розгляді цієї касаційної скарги Суд покликається на висновки викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2024 № 910/14524/22 в якій зазначено, що суд касаційної інстанції не вправі здійснювати переоцінку обставин, які суди встановили під час вирішення справи, а повноваження суду касаційної інстанції обмежено винятково перевіркою дотримання судами норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та суто в межах доводів касаційної скарги.

8.101. Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою суду, що вирішує питання про розподіл судових витрат. Якщо оцінка доказів зроблена судом першої та/або апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів, що випливає з меж розгляду справи судом касаційної інстанції, які передбачені в статті 300 ГПК України.

8.102. Верховний Суд акцентує, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19 жовтня 2000 року у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece, заява N 31107/96) ЄСПЛ вирішував питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги. ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).

8.103. Також Верховний Суд виходить з того, що ЄСПЛ (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява N 19336/04, § 268)) присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункт 268).

8.104. Верховний Суд при касаційному перегляді додаткової постанови суду апеляційної інстанції, не виявив у діях суду порушень приписів статей 126, 129 ГПК України, неправильного застосування норм матеріального права або інших порушень норм процесуального права, які б призвели до ухвалення судом незаконного рішення.

8.105. Разом із тим скаржник не навів доводів, які б містили належне обґрунтування, що доводить неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права при ухваленні рішень в цій частині, з урахуванням вимог частини другої статті 287 ГПК України.

8.106. Колегія суддів не вбачає підстав вважати, що висновки, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, не були враховані судами попередніх інстанцій, а застосування судом апеляційної інстанції приписів статей 126, 129 ГПК України не суперечить жодному із вказаних скаржником висновків Верховного Суду. У відповідних постановах питання можливості розподілу витрат на професійну правничу допомогу залежало від обґрунтованості і співмірності відповідних витрат, обсягу наданих до суду доказів на підтвердження здійснення таких витрат, а також оцінки та дослідження доказів в силу статей 86, 210 ГПК України.

8.107. Аргументи скаржника щодо неправильної оцінки судами доказів щодо обставин надання послуг професійної правничої допомоги, процесуальних дій, зводяться лише до їх переоцінки і не можуть бути предметом розгляду в касаційному порядку, оскільки відповідно до частини другої статті 300 ГПК України.

8.108 Ураховуючи наведене у цій постанові через призму встановлених обставин справи та мотивів, з яких виходили суди при ухваленні оскаржуваних рішень, з огляду на межі касаційного оскарження колегія суддів дійшла висновку, що підстави касаційного оскарження не знайшли свого підтвердження.

8.109. Наведеним спростовуються доводи скаржника.

8.110. Інші аргументи скаржника щодо порушення норм процесуального права в контексті повноти оцінки доказів та встановлення обставин справи підлягають відхиленню як такі, що зводяться до необхідності переоцінки доказів та обставин.

8.111. Суд акцентує, що, переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", а не "факту", отже, відповідно до статті 300 ГПК України перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи.

8.112. Зі змісту судових рішень вбачається, що у справі, яка розглядається, суди першої та апеляційної інстанцій надали оцінку наданим сторонами доказам, якими вони обґрунтовують свої вимоги та/або заперечення і які мають значення для розгляду цього господарського спору, до переоцінки яких в силу приписів статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції вдаватись не може, оскільки встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій, що передбачено статтями 73-80, 86, 300 ГПК України.

8.113. Ураховуючи наведене у цій постанові крізь призму встановлених обставин справи та мотивів, з яких виходили суди при ухваленні оскаржуваних судових рішень, з огляду на межі касаційного оскарження колегія суддів дійшла висновку, що підстави касаційного оскарження не знайшли свого підтвердження.

8.114. Верховний Суд у прийнятті цієї постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicata можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у цій справі скаржник не зазначив й не обґрунтував.

8.115. Колегія суддів касаційної інстанції, враховуючи рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" та від 28.10.2010 у справі "Трофимчук проти України", зазначає, що надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

9.1. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

9.2. За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

9.3. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, не підтвердилися, не спростовують висновків господарських судів першої та апеляційної інстанцій, а тому касаційну скаргу у цій справі необхідно залишити без задоволення.

10. Судові витрати

10.1. Оскільки Верховний Суд дійшов висновку про залишення оскаржуваних судових рішень без змін, то судовий збір за розгляд касаційної скарги покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд