ПОСТАНОВА
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисників ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,
у режимі відеоконференції:
засудженого ОСОБА_8 ,
захисника ОСОБА_9 ,
представників потерпілих ОСОБА_10 , ОСОБА_11 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги захисників ОСОБА_9 , ОСОБА_6 та ОСОБА_12 на вирок Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 25 червня 2025 року та ухвалу Полтавського апеляційного суду від 13 січня 2026 року у кримінальному провадженні, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12023170000000550 від 31 липня 2023 року, стосовно
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 25 червня 2025 року ОСОБА_8 визнано винуватим у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286 КК, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.
Цим же вироком вирішено питання заходів забезпечення кримінального провадження, зарахування строку попереднього ув`язнення, цивільного позову, процесуальних витрат та речових доказів.
Згідно з вироком 30 липня 2023 року приблизно о 20:05 год ОСОБА_8 керував технічно справним автомобілем ВАЗ 21112, державний номер НОМЕР_1 , на якому рухався по проїзній частині проспекту Володимирському в місті Лубни Полтавської області в сторону виїзду з міста, де проїжджаючи в районі будинку 191, проявив крайню неуважність до дорожньої обстановки та її змін, не передбачаючи можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння, хоча повинен був і міг їх передбачити грубо порушив вимоги п. 10.1 Правил дорожнього руху (далі - ПДР) не переконався, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, змінив напрямок руху та почав виконувати маневр повороту ліворуч на прилеглу територію та допустив зіткнення із автомобілем BMW X5, державний номер НОМЕР_2 , яким керував ОСОБА_13 та який виконував маневр обгону транспортних засобів, а саме: рухався по зустрічній смузі для руху в попутному напрямку. В салоні автомобіля BMW X5, державний номер НОМЕР_2 , окрім водія ОСОБА_13 знаходились троє пасажирів: неповнолітня ОСОБА_14 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 , неповнолітня ОСОБА_15 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_16 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_4 .
У результаті порушення водієм ОСОБА_8 п. 10.1 ПДР, водій автомобіля BMW X5, державний номер НОМЕР_2 , ОСОБА_13 та неповнолітні ОСОБА_14 , ОСОБА_15 отримали тілесні ушкодження від яких померли, а ОСОБА_16 отримала середньої тяжкості тілесні ушкодження.
Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 13 січня 2026 року вирок Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 25 червня 2025 рокузалишено без змін.
Вимоги, викладені у касаційних скаргах, і узагальнені доводи осіб, які їх подали
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_12 , посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, просить скасувати вирок Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 25 червня 2025 року та ухвалу Полтавського апеляційного суду від 13 січня 2026 року та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Не погоджується із висновком місцевого суду про порушення ОСОБА_8 вимог п. 10. ПДР, яке з технічної точки зору знаходиться в причинному зв`язку з виникненням ДТП та настанням суспільно-небезпечних наслідків, а також про те, що водій ОСОБА_8 мав технічну можливість уникнути ДТП шляхом виконання вимог п. 10.1 ПДР для чого не було будь-яких перешкод, які б не дозволили йому виконати вимоги вказаних Правил.
Вважає, що суд не надав належної оцінки, тому, що ОСОБА_8 , як і будь - який інший водій, на його місці, не міг би передбачити, що інший учасник дорожнього руху їхав у стані алкогольного сп`яніння - 2,1 проміле, із значним перевищенням дозволеної швидкості руху (швидкість руху 153,54 км/год. -+ 12,74 км/год). Крім того, встановлено, що ОСОБА_13 під час руху порушив пункти 12.3, 12.4 та 12.9 «б» ПДР та він міг уникнути ДТП шляхом виконання вимог даних пунктів.
Наполягає, що ОСОБА_8 не міг передбачати, що інший учасник дорожнього руху наблизиться до місця виконання маневру повороту ліворуч ОСОБА_8 за такий незначний проміжок часу, що у разі дотримання ПДР водієм ОСОБА_13 швидкості 50 км/год, то до місця зіткнення він доїхав би не менше ніж за 8 секунд, а також міг би уникнути зіткнення шляхом гальмування та зупинки керованого транспортного засобу не змінюючи напрямок свого руху. Час протягом якого ОСОБА_8 виконував маневр повороту ліворуч становив від 1,5 до 2 секунд часу.
Ці обставини дають підстави вважати стороні захисту, що в діях ОСОБА_8 відсутні порушення п. 10.1 ПДР, суд першої інстанції не врахував дані відомості, а тому помилково дійшов висновку про винуватість останнього, отже було не вірно застосовано закон України про кримінальну відповідальність.
Звертає увагу, що в санкції ч. 3 ст. 286 КК покарання визначене у виді позбавлення волі на строк від п`яти до десяти років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк від п`яти до десяти років. При цьому, попри грубі порушення вимог ПДР водієм ОСОБА_13 , судом визначено фактично максимальне покарання водієві ОСОБА_8 , який в результаті ДТП отримав тяжкі тілесні ушкодження.
Судом не визначено жодної обставини в якості пом`якшуючої, хоча такими обставинами мав врахувати: тяжкі наслідки, які були заподіяні йому під час ДТП; особливі обставини утворення ДТП. Отже, вважає, що вирок має бути змінений з урахуванням того, що ОСОБА_8 позитивно характеризується в побуті та за місцем проживання, а також беручи до уваги обставини, що пом`якшують покарання, вказані вище.
Вважає, що виправлення ОСОБА_8 можливе без ізоляції від суспільства, а зазначені обставини, такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину і дають підстави для призначення мінімального терміну покарання визначеного ч. 3 ст. 286 КК.
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 , посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати вирок Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 25 червня 2025 року та ухвалу Полтавського апеляційного суду від 13 січня 2026 року, та закрити кримінальне провадження на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_8 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286 КК.
На обґрунтування вимог касаційної скарги, захисник зазначає, що сторона захисту не погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що причиною ДТП та наслідків, що настали, є порушення водієм ОСОБА_8 вимог п. 10.1 ПДР.
Наводить доводи, аналогічні доводам в касаційній скарзі захисника ОСОБА_12 в цій частині, про те, що ОСОБА_8 зміг би безпечно виконати маневр повороту ліворуч, якщо б водій ОСОБА_13 дотримувався дозволеного швидкісного режиму та їхав зі швидкістю, яка не перевищувала 50 км/год. Суд першої інстанції не врахував вказане та помилково дійшов висновку про винуватість ОСОБА_8 , отже було не вірно застосовано закон України про кримінальну відповідальність.
Як на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону вказує на порушення судами першої та апеляційної інстанції принципу змагальності сторін, яке виразилось у відмові в задоволенні чисельних та, на переконання захисту, обґрунтованих клопотань щодо призначення експертиз та надання доручення органу досудового розслідування на проведення слідчого експерименту.
Разом із цим, вважає, що всупереч вимогам п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК, в мотивувальній частині вироку суд не сформулював обвинувачення, яке було визнано судом доведеним за результатами судового розгляду, не виклав фактичних обставин кримінального правопорушення, що фактично унеможливлює розуміння того, які обставини були встановлені саме судом за результатами розгляду кримінального провадження.
Встановлені судом обставини повністю дублюють зміст обвинувачення ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286 КК, яке зазначене у обвинувальному акті. Натомість судом не зазначено у мотивувальній частині судового рішення встановлені ним фактичні обставини, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні та до яких відносяться не тільки подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), а і винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення.
Вказує, що не зазначення в мотивувальній частині вироку даних, які стосуються обставин вчиненого правопорушення, унеможливлює перевірку правильності правової кваліфікації, висновку про доведеність вини та є безумовною підставною для скасування судового рішення.
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_9 , посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати вирок Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 25 червня 2025 року та ухвалу Полтавського апеляційного суду від 13 січня 2026 року та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Як на безумовну підставу для скасування судових рішень, передбачену п. 7 ч. 2 ст. 412 КПК, захисник указує на відсутність технічних записів проведених місцевим судом судових засідань з 22 лютого 2024 року по 20 березня 2025 року.
Також, зазначає про порушення права на захист, оскільки судами обох інстанцій були відхилені всі клопотання сторони захисту для усунення протиріч між зібраними доказами, які б встановили відсутність вини у діях ОСОБА_8 .
Звертає увагу на чисельні грубі порушення ПДР загиблим ОСОБА_13 , як то: керування автомобілем у стані алкогольного сп`яніння; рух по населеному пункті зі швидкістю 153,54 км/год, неуважність за дорожньою обстановкою; незастосування заходів для пасивної безпеки; обгін в забороненому місці. Внаслідок вказаних порушень водій ОСОБА_13 допустив зіткнення з автомобілем під керуванням ОСОБА_8 , який був тверезий та виконував дозволений поворот ліворуч, не мав можливості та не був зобов`язаний передбачити згідно з п. 1.4 ПДР порушення ПДР, допущені загиблим.
Не погоджується з висновками судів про те, що порушення саме ОСОБА_8 п. 10.1 ПДР перебуває у причинно-наслідковому зв`язку із настанням наслідків, наводить в цій частині доводи, аналогічні тим, що відображені в касаційних скаргах захисників ОСОБА_12 та ОСОБА_6 .
Звертає увагу, що відповідно до висновків експертів № 24253/26059 від 21 грудня 2023 року та № 166 від 31 липня 2023 року в діях водія BMW є порушення ПДР та вони перебувають у причинно-наслідковому зв`язку з ДТП, яка сталась 30 липня 2023 року.
Судом проігноровано порушення ПДР, які вчинив водій ОСОБА_13 , не досліджено причино наслідкового зв`язку між діями водія BMW та подією ДТП, проте такі обставини прямо впливають на ступінь вини ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення.
Не встановлення судом причинного зв`язку між діянням потерпілого ОСОБА_13 та подією ДТП, настанням наслідків, вважає є недотриманням висновків Верховного Суду в постанові від 05 квітня 2018 року у справі № 585/8/16-к (провадження 51-2167км18), який зазначав, що у випадку ДТП за участю декількох водіїв, необхідно встановити причинний зв`язок між діяннями кожного з них та наслідками, що настали, дослідити характер та черговість порушень, які вчинив кожен із водіїв, з`ясувати ступінь участі кожного у спричиненні злочинного наслідку. При цьому виключається кримінальна відповідальність особи, яка порушилаправила дорожнього руху вимушено, через створення аварійної ситуації іншою особою, яка керувала транспортним засобом.
Звертає увагу, що стороною захисту було заявлено ряд клопотань, які були залишені без задоволення судом апеляційної інстанції без належного дослідження. Суд апеляційної інстанції не перевірив докази та не усунув протиріччя у доказах, не усунув неповноту судового розгляду та невірно застосував норми права, як і суд першої інстанції, та фактично порушив право обвинуваченого на захист та справедливий суд, не розглянув у порядку, передбаченому КПК, клопотання про повторне дослідження доказів.
Факт перебування за кермом автомобіля загиблого ОСОБА_13 не перевірено судом - змиви з керма автомобіля не були досліджені під час судового розгляду, а показання свідка ОСОБА_16 стосовно цього не перевірені на достовірність.
Позиції учасників судового провадження
Захисники ОСОБА_9 та ОСОБА_6 у судовому засіданні просили задовольнити їх касаційні скарги з підстав, зазначених у них. Крім того, захисники частково підтримали касаційну скаргу іншого захисника засудженого ОСОБА_8 , адвоката ОСОБА_12 .
Захисник ОСОБА_7 у судовому засіданні просила задовольнити касаційну скаргу захисника ОСОБА_12 та частково підтримала касаційні скарги адвокатів ОСОБА_9 та ОСОБА_6 .
Захисник ОСОБА_17 у судовому засіданні від 06 серпня 2026 року просив задовольнити касаційну скаргу захисника ОСОБА_12 з підстав, зазначених у ній.
Засуджений ОСОБА_8 у судовому засіданні підтримав вимоги касаційних скарг своїх захисників, просив скарги задовольнити.
Прокурор ОСОБА_5 у судовому засіданні просила залишити без задоволення касаційні скарги захисників, а оскаржувані судові рішення - без зміни.
Представники потерпілих адвокати ОСОБА_10 та ОСОБА_11 у судовому засіданні просили залишити касаційні скарги без задоволення, а вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду стосовно ОСОБА_8 - без зміни.
Інших учасників було належним чином повідомлено про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з'явилися. Клопотань про особисту участь у касаційному розгляді, повідомлень про поважність причин неприбуття до Суду від них не надходило.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, думку учасників касаційного розгляду, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційних скарг, колегія суддів дійшла таких висновків.
Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскаржуваному судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Відповідно до приписів ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Статтею 370 КПК передбачено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Відповідно до ст. 91 КПК у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, зокрема, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення. При цьому, доказування полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження.
Згідно з ч. 1 ст. 94 КПК суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Завданням суду першої інстанції є оцінка доказів, зібраних органом досудового розслідування, на підставі якої суд вирішує питання про те, чи мало місце діяння, у вчиненні якого обвинувачується особа, чи містить це діяння склад кримінального правопорушення і якою статтею закону про кримінальну відповідальність він передбачений та чи винен обвинувачений у вчиненні цього правопорушення (пункти 1-3 ч. 1 ст. 368 КПК).
Наведені приписи вказують на те, що суд оцінює висунуте обвинувачення з позиції підтвердження (не підтвердження) доказами обставин, що за вимогами ст. 91 КПК підлягають доказуванню, і за встановленими фактичними обставинами застосовує закон про кримінальну відповідальність, чим підтверджує або спростовує припущення (твердження) слідчого (прокурора), викладене в обвинувальному акті, зокрема, щодо юридичної оцінки кримінального правопорушення.
Відповідно до вимог ст. 337 КПК судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту.
Предметом розгляду цього кримінального провадження є обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286 КК, висунуте ОСОБА_8 ..
У цьому кримінальному провадженні місцевий суд провів розгляд з урахуванням приписів ст. 337 КПК в межах висунутого ОСОБА_8 обвинувачення відповідно до обвинувального акта, дослідив і оцінив усі докази в сукупності і взаємозв`язку та відобразив у вироку встановлені фактичні обставини, яким надав належну правову оцінку, за якою порушення останнім правил безпеки дорожнього руху визнав причиною настання наслідків, передбачених ч. 3 ст. 286 КК, які перебувають у прямому причинному зв`язку з його діянням.
Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про винуватість ОСОБА_8 у пред`явленому за ч. 3 ст. 286 КК обвинуваченні. Усупереч доводам сторони захисту, наведеним у касаційних скаргах, місцевий суд, у сформульованому обвинуваченні, яке визнав доведеним, зазначив, що причиною дорожньо-транспортної пригоди та її наслідків є порушення вимог п. 10.1 ПДР, допущені водієм ОСОБА_8 .
Суд першої інстанції належно вмотивував своє рішення про визнання ОСОБА_8 винуватим у вчиненні інкримінованого йому злочину, послався на докази, визнані належними, допустимими та достовірними, які були безпосередньо досліджені під час судового розгляду та оцінені у сукупності та взаємозв`язку.
Так, висновок про доведеність винуватості ОСОБА_8 за встановлених обставин суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, зробив на підставі оцінки за правилами ст. 94 КПК показань потерпілої ОСОБА_16 , свідків ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , показань експертів ОСОБА_21 і ОСОБА_22 та письмових доказів: протоколу огляду місця ДТП від 30 липня 2023 року, до якого додано схему пригоди та фототаблицю; протоколу огляду трупів ОСОБА_13 та невстановленої жінки з фототаблицею до нього від 30 липня 2023 року; протоколу огляду трупа ОСОБА_14 з фототаблицею до нього від 01 серпня 2023 року; додаткового протоколу огляду місця події від 03 серпня 2023 року до якого додано схему пригоди та фототаблицю; листа виконавчого комітету Лубенської міської ради Лубенського району Полтавської області від 11 серпня 2023 року № 01-16/4687 з додатком картою-схемою ділянки проїзної частини в районі повороту на с. Вищий Булатець (НКО); протоколу огляду речі від 29 серпня 2023 року, до якого додано DVD-R диск; висновку
№ СЕ-19/117-23/12163-ІТ від 07 вересня 2023 року судової експертизи технічного стану транспортного засобу автомобіля BMW X5 державний номер НОМЕР_2 ; висновку
№ СЕ-19/117-23/12162-ІТ від 21 серпня 2023 року судової експертизи технічного стану транспортного засобу автомобіля ВАЗ 21112 державний номер НОМЕР_1 ; висновку № СЕ-19/117-23/12519-ІТ від 31 серпня 2023 року судової інженерно-транспортної експертизи; висновку № СЕ-19/117-23/12165-ІТ від 14 вересня 2023 року судової транспортно-трасологічної експертизи; висновку № 165 судово-медичної експертизи трупа неповнолітньої ОСОБА_15 ; висновку № 168 судово-медичної експертизи трупа неповнолітньої ОСОБА_14 ; висновку № 166 судово-медичної експертизи трупа ОСОБА_13 ; висновку № 479 судово-медичної експертизи ОСОБА_16 ; висновку № 480 судово-медичної експертизи ОСОБА_8 ; чотирьох протоколів зняття показань з технічних приладів та технічних засобів від 31 липня 2023 року; висновку експерта
№ СЕ-19/117-23/12170-ФП від 25 серпня 2023 року фототехнічної експертизи, за яким швидкість руху автомобіля BMW X5 становить 153,54 км/год ± 12,74 км/год; протоколу перегляду відеозаписів від 06 листопада 2023 року за участю потерпілої ОСОБА_16 та її представника ОСОБА_11 ; протоколу проведення слідчого експерименту від 04 жовтня 2023 року за участю свідка ОСОБА_18 та схеми до протоколу й фототаблиць; протоколу проведення слідчого експерименту від 04 жовтня 2023 року за участю свідка ОСОБА_19 ; протоколу проведення слідчого експерименту від 04 жовтня 2023 року за участю свідка ОСОБА_20 та схеми до протоколу й фототаблиць; протоколу проведення слідчого експерименту від 11 жовтня 2023 року за участю потерпілої ОСОБА_16 та схеми до протоколу й фототаблиць; протоколу проведення слідчого експерименту від 29 вересня 2023 року за участю свідка ОСОБА_8 та схеми до протоколу й фототаблиць, в ході проведення якого свідок показав про обставини ДТП, яка сталася 30 липня 2023 року на проспекті Володимирському за поворотом на с. Вищий Булатець (НКО) за участю автомобілів BMW X5 та ВАЗ 21112; речових доказів, а також висновку експертів № 24253/26059 від 21 грудня 2023 року за результатами проведення комісійної судової автотехнічної експертизи.
Показання обвинуваченого ОСОБА_8 , потерпілої ОСОБА_16 та свідків, які були допитані під час судового розгляду, суд оцінив як правдиві, оскільки вони узгоджуються між собою та не містять суттєвих розбіжностей, перед допитом суд попереджав потерпілу та свідків про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві показання. Установлюючи механізм й обставини ДТП, суд, крім інших доказів, дослідив висновки експертів, та дав їм оцінку у вироку. Показання обвинуваченого ОСОБА_8 , потерпілої ОСОБА_16 та свідків відповідають іншим доказам, зокрема, протоколам огляду місця ДТП, слідчих експериментів, висновкам експертів, які в сукупності та взаємозв`язку підтверджують винуватість ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення за обставин, які визнані судом встановленими та викладені у цьому вироку.
Суд апеляційної інстанції в межах, установлених ст. 404 КПК, і у визначеному ст. 405 цього Кодексу порядку переглянув кримінальне провадження та вмотивовано відхилив доводи апеляційних скарг сторони захисту, навів обґрунтування своїм висновкам, як того вимагають положення статей 370, 419 КПК, ретельно перевірив усі аргументи сторони захисту стосовно незгоди з оцінкою висновків експертів, наданих стороною обвинувачення, і визнав їх неспроможними. Цей суд вмотивовано зазначив, що досліджені висновки узгоджуються з іншими доказами.
За результатами перевірки судових рішень не встановлено обставин, які би ставили під сумнів законність і обґрунтованість висновків судів попередніх інстанцій про винуватість ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286 КК.
У касаційних скаргах сторона захисту, посилаючись на грубі порушення ПДР водієм автомобіля BMW X5 ОСОБА_13 , відстоює версію про невинуватість засудженого ОСОБА_8 , яка спирається на твердження про те, що останній, за тих обставин в яких він здійснював керування транспортним засобом, не передбачав і не міг передбачати такого розвитку подій, який призвів до настання ДТП, що причиною ДТП є дії іншого водія, а не засудженого.
Щодо оцінки цих доводів Верховний Суд виходить із наступного.
Суди правильно виходили із того, що за висновком експертів комісійної судової автотехнічної експертизи № 24253/26059 від 21 грудня 2023 року, враховуючи вимоги ПДР, водій автомобіля ВАЗ 21112 ОСОБА_8 своїми діями, а саме з моменту зміни напрямку руху ліворуч, створив небезпеку для подальшого руху водію автомобіля BMW X5 ОСОБА_13 . При цьому, дії водія автомобіля BMW X5 ОСОБА_13 не створювали небезпеки для подальшого руху водію автомобіля ВАЗ 21112 ОСОБА_8 .
В даній дорожньо-транспортній ситуації водій автомобіля ВАЗ 21112 ОСОБА_8 повинен був діяти у відповідності до вимог п. 10.1 ПДР. В даній дорожньо-транспортній ситуації технічна можливість уникнути зіткнення транспортних засобів для водія автомобіля ВАЗ 21112 ОСОБА_8 визначалась шляхом виконання ним вимог п. 10.1 ПДР, для чого в нього не було будь-яких перешкод технічного характеру. В даній дорожньо-транспортній ситуації дії водія автомобіля ВАЗ 21112 ОСОБА_8 не відповідали п. 10.1 ПДР та знаходились, з технічної точки зору, в причинному зв`язку з виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди.
В даній дорожньо-транспортній ситуації водій автомобіля BMW X5 ОСОБА_13 повинен був діяти у відповідності до вимог пунктів 12.3, 12.4, 12.9 «б» ПДР. В даній дорожньо-транспортній ситуації водій автомобіля BMW X5 ОСОБА_13 мав технічну можливість попередити виникнення даної дорожньо-транспортної пригоди з моменту виникнення небезпеки для його подальшого руху шляхом виконання вимог пунктів 12.3, 12.4, 12.9 «б» ПДР. В даній дорожньо-транспортній ситуації дії водія автомобіля BMW X5 ОСОБА_13 не відповідали вимогам пунктів 12.3, 12.4, 12.9 «б» ПДР та знаходились, з технічної точки зору, у причинному зв`язку з виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди.
За приписами статей 101, 356 КПК кожна сторона має право звернутися до суду з клопотанням про виклик експерта для допиту під час судового розгляду для роз`яснення чи доповнення його висновку. Необхідність у наданні роз`яснень та доповнень зазвичай виникає тоді, коли експертизу визнано недостатньо повною або вона викликає певний сумнів, якщо висновок не дав вичерпної відповіді на поставлені запитання, або в ньому не містяться відповіді на одне чи декілька запитань взагалі, або він складений за результатами дослідження не всіх поданих експерту на дослідження об`єктів. Дослідження й оцінка судом висновків експерта включає в себе, в необхідних випадках, допит експерта з метою перевірки його обґрунтованості, а отже і достовірності.
В цій справі судом першої інстанції були допитані експерти ОСОБА_21 та ОСОБА_22 , які підтримали свій висновок № 24253/26059 від 21 грудня 2023 року та надали вичерпні пояснення щодо обставин, які були предметом їх дослідження.
Верховний Суд послідовно виходить із того, що за приписами ч. 1 ст. 101 КПК висновком експерта є: докладний опис проведених експертом досліджень та зроблені за їх результатами висновки; обґрунтовані відповіді на запитання, поставлені особою, яка залучила експерта, або слідчим суддею чи судом, що доручив проведення експертизи.
Висновки автотехнічнихекспертиз містять оцінку суто за технічними критеріями відповідних обставин кримінального правопорушення й саме в такому розумінні ці висновки повинні оцінюватися судами при вирішенні питання про доведеність винуватості особи у злочині за встановлених обставин його вчинення та про кримінально-правову кваліфікацію. Саме в такому аспекті суди попередніх інстанцій надали оцінку висновкам експертів, на які посилається й сторона захисту на обґрунтування своїх доводів.
Факт того, що в даній дорожньо-транспортній ситуації дії водія автомобіля BMW X5 ОСОБА_13 не відповідали вимогам пунктів 12.3, 12.4, 12.9 «б» ПДР та знаходились, з технічної точки зору, у причинному зв`язку з виникненням ДТП, Верховний Суд вважає таким, що жодним чином не спростовує висновків судів попередніх інстанцій з цього питання, які спираються на перевірку і оцінку всіх досліджених доказів у їх взаємопоєднанні між собою, та юридичний аналіз причинно-наслідкового зв`язку, який виходить за рамки дослідження технічної причинності між діями учасника дорожнього руху і виникненням дорожньо-транспортної пригоди, яку за встановленими методиками досліджують певні автотехнічні експерти.
Під час судового розгляду, як і на наступних стадіях судового провадження, сторона захисту посилалася на те, що обвинувачений ОСОБА_8 не порушував ПДР, тому його дії не знаходяться в причинно-наслідковому зв`язку з наслідками ДТП, що відповідно до п. 1.4. ПДР, він як учасник дорожнього руху мав право розраховувати на те, що й інші учасники виконують ці Правила, отже не був зобов`язаний передбачати, що інший водій, який перебуває в стані алкогольного сп`яніння, перевищує дозволену швидкість руху більше ніж у три рази, рухається по зустрічній смузі руху в попутному з обвинуваченим напрямку.
Суд першої інстанції встановив, що 30 липня 2023 року приблизно о 20:05 ОСОБА_8 керував технічно справним автомобілем ВАЗ 21112, державний номер НОМЕР_1 , на якому рухався по проїзній частині проспекту Володимирському в місті Лубни Полтавської області в сторону виїзду з міста, де проїжджаючи в районі будинку 191, проявив крайню неуважність до дорожньої обстановки та її змін, не передбачаючи можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння, хоча повинен був і міг їх передбачити, грубо порушив вимоги п. 10.1 ПДР, не переконався, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, змінив напрямок руху та почав виконувати маневр повороту ліворуч на прилеглу територію та допустив зіткнення із автомобілем BMW X5.
При цьому, встановлені експертами порушення вимог ПДР водієм автомобіля BMW X5 не виключають винуватості ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованого йому злочину, оскільки він зобов`язаний був виконувати вимоги п. 10.1 ПДР і, дотримуючись їх, міг би утриматися від виконання маневру та уникнути створення аварійної ситуації, яка спричинила смерть потерпілих.Саме з моменту зміни напрямку руху ліворуч, водій ОСОБА_8 створив небезпеку для подальшого руху водію автомобіля BMW X5. При тому, що в даній дорожньо-транспортній ситуації дії водія автомобіля BMW X5 ОСОБА_13 не створювали небезпеки для подальшого руху водію автомобіля ВАЗ 21112 ОСОБА_8 .
Питання встановлення необхідного причинного зв`язку як ознаки об`єктивної сторони конкретного кримінального правопорушення віднесено до компетенції суду під час здійснення судового провадження. Висновки автотехнічної експертизи (експерта), де вирішуються питання про наявність причинного зв`язку з технічної точки зору між порушенням водієм певних пунктів ПДР та наслідками, не мають для суду наперед установленої сили згідно з ч. 2 ст. 94 КПК саме тому, що виключно суд вирішує питання про наявність чи відсутність у діянні особи ознак складу злочину (системи юридичних ознак суспільно небезпечного діяння), передбаченого в КК, як єдиної, необхідної та достатньої підстави кримінальної відповідальності.
Відповідно, лише ті порушення ПДР, які містять реальну можливість заподіяння суспільно небезпечних наслідків і тому є їх безпосередньою необхідною причиною ДТП у конкретному випадку, виступають обов`язковою ознакою об`єктивної сторони складу злочину, передбаченого ст. 286 КК. Склад цього злочину, утворює не будь-яке недотримання вимог ПДР особою, котра керує транспортним засобом, а лише таке, що безпосередньо призвело до зазначених у цій статті наслідків.
Перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що в цьому випадку порушення ОСОБА_8 вимог п. 10.1 ПДР, перебуває в необхідному причинному зв`язку з заподіянням унаслідок цього потерпілим встановленої судом фізичної шкоди.
Верховний Суд неодноразово зазначав, зокрема в постанові від 18 жовтня 2023 року (справа № 128/3780/16-к), що юридичний аналіз причинно-наслідкового зв`язку виходить за рамки дослідження технічної причинності між діями учасника дорожнього руху і виникненням ДТП, яку за встановленими методиками досліджують відповідні автотехнічні експерти. Суд, спираючись на висновки експерта, за кримінально-правовими правилами встановлює необхідний причинний зв`язок, що існує між поведінкою конкретних осіб та суспільно небезпечними наслідками як ознака об`єктивної сторони кримінального правопорушення. Вирішення питання про те, діяння якого учасника ДТП є головною умовою заподіяння наслідків, належить до компетенції суду, адже за приписами кримінального процесуального закону висновки експертів не є обов`язковими для органу, який здійснює провадження (ч. 10 ст. 101 КПК) і вони підлягають оцінці у сукупності і взаємозв`язку з іншими доказами.
За вказаних обставин, оскаржені судові рішення містять належне обґрунтування того, що водій ОСОБА_8 під час здійснення маневру ліворуч недотримався приписів п. 10.1 ПДР і вказане порушення перебуває у причинному зв`язку із заподіяними наслідками.
Водночас приписи ПДР не дають підстав сприймати вимоги п. 1.4 вказаних Правил як такі, що мають перевагу над приписами пункту 10.1 ПДР, які зобов`язували ОСОБА_8 врахувати всі фактори і здійснити необхідні заходи для того, щоб отримати можливість переконатися у безпечності свого маневру, а не здійснювати маневр в умовах, коли його здатність оцінити головні фактори потенційної небезпеки руху транспорту, що рухався паралельно його напрямку руху до його зміни засудженим, була обмежена його власною необачністю.
Доводи сторони захисту про відсутність об`єктивної можливості у ОСОБА_8 виявити небезпеку і уникнути спричинення наслідків ДТП, за встановлених фактичних обставин кримінального провадження у цій справі мають характер необґрунтованих припущень.
Суди попередніх інстанцій правильно зважили і на те, що основним чинником, який визначає відповідальність водія в разі створення небезпеки під час дорожнього руху, є його можливість вчасно виявити цю небезпеку і здійснити відповідні заходи для її уникнення чи зменшення. Причина, через яку створена небезпека для руху, не має значення, якщо встановлено, що водій мав можливість її вчасно виявити. У контексті наведеного місцевий суд правильно взяв до уваги, що ОСОБА_8 мав як об`єктивну можливість відреагувати на небезпеку для руху, так і технічну можливість уникнути тяжких наслідків за умови дотримання вимог п. 10.1 ПДР, що є визначальним фактором для встановлення відповідальності за наслідки дорожньо-транспортної пригоди.
Тому суд обґрунтовано відхилив доводи сторони захисту про те, що дії ОСОБА_8 не перебували в причинному зв`язку з настанням ДТП. Натомість суд установив, що суспільно небезпечні наслідки у вигляді смерті трьох потерпілих та середньої тяжкості тілесних ушкоджень потерпілої було породжено конкретними діями ОСОБА_8 , котрий порушив зазначені вище вимоги ПДР, хоча повинен був їх дотримуватися з урахуванням, серед іншого, поведінки інших учасників дорожнього руху. Якби не було діяння засудженого, суспільно небезпечний наслідок не настав би, що свідчить про наявність однієї з обов`язкових ознак об`єктивної сторони злочину - причинного зв`язку між ними.
Ураховуючи складність визначення універсального алгоритму встановлення причинного зв`язку між порушенням нормативних вимог та настанням шкідливих наслідків, позаяк в кожному конкретному випадку цей зв`язок ускладняється і зумовлюється значною кількістю різноманітних чинників (зміст, комбінації та послідовність виникнення яких майже завжди є унікальною), оцінці в кримінальному провадженні підлягають найбільш значущі особливості, на які потрібно зважити для встановлення необхідного причинного зв`язку як складової підстави кримінальної відповідальності. Суд з`ясовує характер порушень, які допустив кожен із учасників дорожньо-транспортної пригоди, на підставі чого доходить висновку про те, чиї дії є причиною заподіяних наслідків.
Використання правил встановлення необхідного причинного зв`язку, які покладено в основу практичного застосування теорії необхідного спричинення, дозволяє встановити, що у процесі послідовного розвитку протиправної дії в часі суспільно небезпечний наслідок з необхідністю походить від конкретного діяння, вчиненого особою, яке є визначальною умовою настання суспільно небезпечного наслідку.
Це правило, в тих ситуаціях, коли в розвиток причинного ряду вплітаються дії інших осіб, що, відповідно, обумовлює необхідність юридичної оцінки декількох чинників, які певним чином впливають на настання передбачених законом наслідків, є ключем до розв`язання питання про наявність (відсутність) підстави кримінальної відповідальності конкретної особи. Порушення ПДР одним водієм не виключає кримінальної відповідальності іншого водія транспортного засобу, який також порушив ПДР і таке порушення є причиною заподіяння суспільно небезпечних наслідків, - перебуває з ними в необхідному причинному зв`язку. Суд в кожній конкретній справі з`ясовує характер порушень, які допустив кожен із учасників ДТП, а також, чи не було причиною порушення ПДР одним із них, їх недодержання іншим.
Саме із такого правозастосування виходив Верховний Суд і в постанові від 05 квітня 2018 року (справа № 585/8/16-к, провадження № 51-2167км18), на яку посилається сторона захисту. Водночас характер та черговість порушень, які вчинив кожен із водіїв в цій справі, не дає підстав до висновку про відсутність підстави до кримінальної відповідальності за ч. 3 ст. 286 КК ОСОБА_8 , який порушивправила дорожнього руху не вимушено, не через створення аварійної ситуації іншою особою, а внаслідок недбалого ставлення до вимог п. 10.1 ПДР та виявленої ним в конкретній дорожній обстановці недостатньої уваги щодо її зміни.
В цьому контексті суди попередніх інстанцій обґрунтовано зважили на показання ОСОБА_8 як обвинуваченого про те, що рухаючись в крайній лівій смузі перед зміною напрямку руху, він увімкнув лівий покажчик повороту і приготувався до повороту ліворуч. На зустріч його автомобілю інших автомобілів не було, дорога була пуста. Подивившись у ліве дзеркало заднього виду помітив в ньому, що за його автомобілем далеко їхав білий «бус» та лівіше від «бусу» поруч їхав темний автомобіль. В салонне дзеркало заднього виду не звик дивитися, оскільки тривалий час він їздив на вантажівці та водії таких авто дивляться в бокові дзеркала. Так як світлий «бус» та темний автомобіль були далеко, до повороту на с. Булатець, почав маневр повороту ліворуч та коли його автомобіль повністю переїхав на зустрічну смугу руху в його ліву передню частину відбувся удар, це відбулося дуже швидко та неочікувано. Перед здійсненням повороту ліворуч не зупиняв свій автомобіль, оскільки їхав зі швидкістю 20-30 км/год.
Водночас, безпідставними є доводи про те, що ОСОБА_8 не міг передбачати, що інший учасник дорожнього руху наблизиться до місця виконання маневру повороту ліворуч ОСОБА_8 за такий незначний проміжок часу, оскільки за обставин, коли водієм виявлені інші транспортні засоби, він має зважити на швидкість та напрям їх руху до початку зміни власного напрямку руху, що зміна власного напрямку руху буде безпечним маневром і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху.
Відсторонені від обставин цієї справи міркування про те, що у разі дотримання водієм ОСОБА_13 швидкості 50 км/год до місця зіткнення останній доїхав би не менше ніж за 8 секунд, а відтак міг би уникнути зіткнення, зокрема, шляхом гальмування та зупинки керованого транспортного засобу без зміни напрямку свого руху, оскільки час, протягом якого ОСОБА_8 виконував маневр повороту ліворуч, становив від 1,5 до 2 секунд, не можуть бути покладені в обґрунтування аби якого висновку, крім умовиводу про їх безпідставність, оскільки в кримінальному провадженні суд аналізує не абстрактні обставини, а ті, що відбувалися в конкретній дорожньо-транспортній ситуації.
Недотримання вказаних вище правил безпеки дорожнього руху водієм ОСОБА_8 суди попередніх інстанцій обґрунтовано визнали причиною заподіяних наслідків. Установлений у цьому провадженні необхідний причинний зв`язок резонно покладений судом в обґрунтування підстави кримінальної відповідальності засудженого за ч. 3 ст. 286 КК, оскільки обумовлює таке психічне ставлення останнього до наслідків, яке охоплюється змістом злочинної недбалості, з огляду на що Верховний Суд відхиляє відповідні доводи сторони захисту.
Сторона захисту безпідставно наполягає на тому, що судами попередніх інстанцій не враховано ступеню вини засудженого та іншого водія, оскільки іншим учасником ДТП також допущено низку грубих порушень ПДР, які з технічної точки зору перебувають у причинному зв`язку із заподіяними наслідками.
Винуватість іншого учасника ДТП не може бути розглянута судами в цій справі, оскільки є предметом дослідження та оцінки в іншому кримінальному провадженні, в якому обвинувального вироку не ухвалено. Підґрунтям такого обмеження є врахування принципу презумпції невинуватості особи.
У випадку, коли на момент правової оцінки судом певного діяння особи за правилами ч. 3 ст. 286 КК, діяння іншої особи, якій в цій справі не висунуто обвинувачення, не одержало з боку інших судів в іншому кримінальному провадженні відповідної правової оцінки, суд не може розглядати діяння іншого учасника ДТП з погляду його винуватості у вчиненому ДТП та заподіяних наслідків.
У протилежному випадку суд спростовував би презумпцію невинуватості особи щодо діяння, яке не було предметом судового розгляду в розумінні ст. 337 КПК, що було б явним порушенням цього фундаментального права людини якщо суд надаватиме правову оцінку діянню особи щодо якої не висунуто обвинувачення в кримінальному провадженні, в якому здійснюється судовий розгляд. Оскільки суд не може давати правову оцінку діянням особи, що не є предметом кримінального провадження, в якому він здійснює судовий розгляд, він, відповідно, позбавлений можливості давати діянню, щодо якого він здійснює судовий розгляд, таку правову оцінку, яка б ґрунтувалася на оцінці інших діянь, щодо яких судовий розгляд в цьому провадженні не здійснюється, і іншим судом не постановлено обвинувального вироку за оцінкою таких діянь.
Відповідно до принципу презумпції невинуватості, закріпленому як у ратифікованих Верховною Радою України міжнародно-правових актах, зокрема, у ч. 1 ст. 11 Загальної декларації прав людини та у п. 2 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, а також у п. 2 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, у ч. 1 ст. 62 Конституції України, ч. 2 ст. 2 КК, ст. 7 та ч. 1 ст. 17 КПК, винуватість особи може бути встановлено лише обвинувальним вироком суду.
Отже, в аспекті застосування вказаних приписів Верховний Суд відхиляє доводи сторони захисту про винуватість й іншого водія, адже за відсутності відповідного обвинувачення в цій справі чи постановленого судом вироку щодо відповідних обставин в іншій справі, вони не є належним підґрунтям до оцінки ступеня його вини.
Захисники у своїх касаційних скаргах зазначають про те, що суди попередніх інстанцій порушили право на захист та принцип змагальності сторін, що виразилось у відхиленні всіх клопотань сторони захисту, проте Верховний Суд відхиляє такі доводи як безпідставні.
Відповідно до ст. 22 КПК кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом (частина 1). Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом (частина 2).
З метою реалізації прав учасників судового провадження, суд першої інстанції розглянув такі клопотання сторони захисту (про що зазначив у своєму рішенні): два клопотання про проведення слідчого експерименту, два клопотання про визнання доказів недопустимими, чотири клопотання про призначення фототехнічної експертизи, додаткової транспортно-трасологічної експертизи, додаткової комісійної автотехнічної експертизи, додаткової судової комісійної автотехнічної експертизи. За результатами розгляду цих клопотань суд постановив ухвали про відмову в їх задоволенні, оскільки були відсутні підстави для призначення експертиз та проведення слідчих дій.
Під час апеляційного розгляду стороною захисту також були подані клопотання про повторне дослідження обставин, встановлених під час кримінального провадження, а також клопотання про проведення судової транспортно-трасологічної експертизи, про визнання протоколу слідчого експерименту від 29 вересня 2023 року недопустимим доказом, про проведення повторного слідчого експерименту.
Згідно з ч. 1 ст. 332 КПК під час судового розгляду суд за клопотанням сторін кримінального провадження або потерпілого за наявності підстав, передбачених статтею 242 цього Кодексу, має право своєю ухвалою доручити проведення експертизи експертній установі, експерту або експертам. Відповідно до ч. 2 цієї статті суд має право своєю ухвалою доручити проведення експертизи експертній установі, експерту або експертам незалежно від наявності клопотання, якщо: суду надані кілька висновків експертів, які суперечать один одному, а допит експертів не дав змоги усунути виявлені суперечності; під час судового розгляду виникли підстави, передбачені частиною другою статті 509 цього Кодексу; існують достатні підстави вважати висновок експерта (експертів) необґрунтованим чи таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає інші обґрунтовані сумніви в його правильності.
Тож залежно від обставин конкретного кримінального провадження, необхідність проведення експертизи виноситься на розсуд суду, який має право, а не обов`язок доручити експертам її проведення.
Матеріалами кримінального провадження підтверджено, що суд апеляційної інстанції належним чином відреагував на клопотання сторони захисту про призначення судової транспортно-трасологічної експертизи, вирішивши його в порядку ст. 350 КПК, про що постановив ухвалу. З огляду на відсутність необхідності призначення експертизи в контексті жодної з передбачених ч. 2 ст. 332 КПК підстав, суд відмовив у задоволенні цього клопотання. Водночас, як убачається з ухвали суду апеляційної інстанції, постановленої за наслідками перегляду вироку, цей суд урахував, що в матеріалах кримінального провадження містяться висновки експертів за результатами комісійної судової автотехнічної експертизи № 24253/26059 від 21 грудня 2023 року, де зазначено конкретні й однозначні відповіді на всі питання, які було поставлено на вирішення експертів. Апеляційний суд підсумував, що відомості, з урахуванням яких сторона захисту наполягала на призначенні експертизи, є такими, що не викликають сумнівів в правильності висновків експертів.
Отже, викладені в касаційних скаргах доводи про те, що апеляційний суд безпідставно відхилив клопотання про призначення експертизи, є непереконливими. Відмова в задоволенні цього клопотання не є порушенням вимог кримінального процесуального закону, а свідчить лише про те, що це клопотання не було належним чином умотивовано та не містило підстав, які би доводили необхідність призначення експертизи. Та обставина, що суд апеляційної інстанції не призначив повторну експертизу, не призвела до порушення прав сторони захисту та не вплинула на справедливість судового розгляду в цілому і відповідно не могла перешкодити ухваленню законного й обґрунтованого судового рішення.
До того ж, за приписами ст. 243 КПК, сторона захисту має право самостійно залучати експертів на договірних умовах для проведення експертизи, у тому числі обов`язкової, і сторона захисту не вказує про аби які перешкоди до того, щоби в аспекті реалізації приписів ст. 22 КПК в належний спосіб скористатися таким правом.
Ураховуючи, що сторона захисту була забезпечена можливістю висловлювати зауваження та заперечення щодо висновків експертів під час судового розгляду, а суди дали оцінку таким доводам у судових рішеннях, немає підстав вважати порушеним право ОСОБА_8 на захист.
Як убачається з матеріалів цього кримінального провадження, його розгляд здійснено відповідно до положень КПК, з додержанням засад диспозитивноcті, змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості. Відмова у задоволенні заявлених клопотань не свідчить про порушення судами права на захист та принципу змагальності сторін, адже колегія суддів апеляційної інстанції розглянула відповідні клопотання, заслухавши думку учасників апеляційного розгляду, відмовила в їх задоволенні, постановивши відповідну ухвалу, в якій навела мотиви прийняття такого рішення (т. 6 а. п. 126-129).
Суди дотрималися вимог статей 10, 22 КПК, створивши необхідні умови для виконання учасниками процесу своїх процесуальних обов`язків і реалізації наданих їм прав. Сторони користувалися рівними правами та свободою в наданні доказів, дослідженні та доведенні їх переконливості перед судом. Клопотання всіх учасників процесу розглянуті відповідно до вимог КПК.
Верховний Суд за доводами касаційних скарг не встановив істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б позначилися на можливостях сторони захисту відстоювати свою позицію у справі.
Щодо доводів про недотримання приписів ч. 3 ст. 404 КПК Суд виходить із такого.
Під час апеляційного перегляду колегія суддів апеляційного суду розглянула клопотання сторони захисту про повторне дослідження доказів у кримінальному провадженні й відмовила у його задоволенні за правилами ст. 350, ч. 3 ст. 404 КПК.
На переконання колегії суддів суду касаційної інстанції, зміст апеляційних скарг та матеріали кримінального провадження не давали суду апеляційної інстанції підстав, визначених ч. 3 ст. 404 КПК, для повторного дослідження певних джерел доказів.
Положеннями ч. 3 ст. 404 КПК встановлено, що за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що суд апеляційної інстанції фактично виступає останньою інстанцією, яка надає можливість сторонам перевірити повноту судового розгляду та правильність встановлення фактичних обставин кримінального провадження судом першої інстанції (ч. 1 ст. 409 КПК), і це покладає на апеляційний суд певний обов`язок щодо дослідження й оцінки доказів, але з урахуванням особливостей, передбачених ст. 404 КПК, про що прямо зазначено в ч. 1 ст. 405 КПК.
При цьому, незгода сторони захисту з показаннями свідків та письмовими доказами у справі, не є підставою для повторного дослідження цих доказів. Під час апеляційного перегляду у суду не виникає обов`язку досліджувати докази з дотриманням засади безпосередності, якщо він по-іншому не тлумачить докази, досліджені в суді першої інстанції. Розгляд у суді апеляційної інстанції не повинен дублювати дослідження доказів, яке проводилося в місцевому суді, оскільки це суперечить основним засадам кримінального процесуального законодавства України, повторне дослідження доказів є правом, а не обов`язком суду.
Під час апеляційного розгляду сторона захисту не навела конкретних обставин, які би свідчили про неповноту дослідження судом доказів, або що докази були досліджені судом з порушеннями. При цьому, незгода сторони кримінального провадження з висновками, зробленими на підставі дослідженого доказу, не може бути безумовною підставою для його дослідження за відсутності обставин, передбачених ч. 3 ст. 404 КПК.
Верховний Суд у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що повторне дослідження доказів є правом, а не обов`язком суду, а розгляд у суді апеляційної інстанції не повинен дублювати дослідження доказів, яке проводилось у місцевому суді, оскільки це суперечить основним засадам кримінального провадження, з чого суд апеляційної інстанції і виходив в цьому провадженні.
Відмова в задоволенні клопотання щодо повторного дослідження доказів у цьому провадженні свідчить не про порушення кримінального процесуального закону та неповноту дослідження доказів, а про відсутність обґрунтованих підстав щодо необхідності таких дій, з чого вбачається, що відповідні доводи сторони захисту про недотримання судом апеляційної інстанції приписів ч. 3 ст. 404 КПК не ґрунтуються на вимогах кримінального процесуального закону.
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_9 , як на безумовну підставу для скасування судових рішень, передбачену п. 7 ч. 2 ст. 412 КПК, указує на відсутність технічних записів судових засідань місцевого суду з 22 лютого 2024 року по 20 березня 2025 року.
Проте такі твердження захисника не знайшли свого підтвердження.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, судові засідання в Лубенському міськрайонному суді Полтавської області 22 лютого, 30 квітня, 31 травня, 06 червня, 05 серпня 2024 року зафіксовані за допомогою програмного забезпечення «Акорд» та матеріали кримінального провадження містять диск на якому зафіксований хід судових засідань за вказані дати.
Всі інші судові засідання (зокрема, 25 вересня, 14, 24 жовтня, 13 листопада, 02 грудня 2024 року, 06, 20 січня, 17, 21 лютого 2025 року до вступу захисника ОСОБА_9 у справу, так і після - 25 березня, 14, 20 травня, 02, 05 та 19 червня 2025 року фіксувались за допомогою підсистеми відеоконфренцзв`язку «ВКЗ» Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (ЄСІТС).
Відповідно до матеріалів справи, захисник ОСОБА_9 звертався до суду з клопотаннями про надання йому можливості ознайомитись з матеріалами кримінального провадження, отримання копій технічних записів судових засідань та надати йому доступ до справи в Електронному суді (т. 4 а. п. 175-176, 193-194).
Листами від 24 березня та 02 квітня 2025 року Лубенський міськрайонний суд Полтавської області надав захиснику ОСОБА_9 інформацію щодо можливості отримання ним технічних записів судових засідань. Технічний запис судових засідань за 22 лютого, 30 квітня, 31 травня, 06 червня, 05 серпня 2024 року захисник отримав на диску, про що є його розписка (т. 4, а. п 196). Стосовно засідань, які фіксувались за допомогою підсистеми відеоконфренцзв`язку «ВКЗ» Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, судом було роз`яснено, що з ними, захисник може ознайомитись в електронному кабінеті підсистеми «Електронний суд», попередньо сплативши судовий збір он-лайн.
Зазначене, відповідає приписам розділу V Інструкції щодо роботи з технічними засобами фіксування судового засідання, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 06 червня 2022 року № 156.
Перевіркою матеріалів кримінального провадження встановлено, що в місцевому суді під час розгляду кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_8 з дотриманням вимог ст. 107 КПК здійснювалося фіксування всього судового провадження за допомогою певних технічних засобів, зокрема, з використанням підсистеми відеоконференцзв`язку Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (ЄСІТС). Під час всіх судових засідань вівся журнал судового засідання, роздруковані паперові примірники яких приєднано до матеріалів справи з зазначенням веб-посилання на технічний запис, збережений у централізованому файловому сховищі.
Доводи касаційної скарги захисника ОСОБА_12 про невідповідність призначеного основного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок суворості, колегія суддів вважає обґрунтованими.
Відповідно до вимог статей 50, 65 КК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, відомості про особу винного та обставини справи, що пом`якшують і обтяжують покарання. При цьому покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами, та не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
Згідно зі ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною ст.) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.
Санкція ч. 3 ст. 286 КК передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від п`яти до десяти років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк до трьох років.
При призначенні ОСОБА_8 покарання суд першої інстанції дослідив відомості, що характеризують його особу: середній вік, має постійне проживання, не працює, є військовозобов`язаним запасу, середня освіта, неодружений, дітей не має, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, за місцем проживання характеризувався позитивно, скарг на нього від сусідів та односельців не надходило. Обвинувачений з 01.10.1996 має посвідчення водія категорії «В», до адміністративної та кримінальної відповідальності не притягувався. Згідно з досудовою доповіддю, виправлення обвинуваченого можливе без ізоляції від суспільства, низький рівень ризику вчинення повторного кримінального правопорушення. Суд не встановив обставин, які пом`якшують та обтяжують покарання.
Враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу обвинуваченого, його процесуальну поведінку під час судового розгляду, позиції сторін кримінального провадження, обставини цього кримінального провадження, грубе порушення ним вимог ПДР, що спричинило тяжкі наслідки у вигляді загибелі трьох осіб, двоє з яких були неповнолітніми, та спричинення середньої тяжкості тілесних ушкоджень одній особі, відсутність осуду свого діяння, те, що він не відшкодував майнову та моральну шкоду потерпілим та не вибачився, навіть не намагався цього зробити з часу ДТП 30.07.2023 до виступу в дебатах 19.06.2025, позиції учасників кримінального провадження, суд першої інстанції визнав, що необхідним й достатнім для виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень є покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк три роки.
Апеляційний суд погодився із висновком місцевого суду щодо необхідності призначення ОСОБА_8 основного покарання у розмірі, наближеному до верхньої межі санкції ч. 3 ст. 286 КК.
Проте, колегія суддів вважає, що встановлені судами попередніх інстанцій дані, які характеризують особу засудженого, дають підстави для призначення основного покарання в розмірі меншому, ніж призначено місцевим судом, а саме у виді позбавлення волі на строк 7 років.Таке покарання за своїм видом і розміром буде необхідним та достатнім для виправлення ОСОБА_8 і попередження нових кримінальних правопорушень, воно відповідає вимогам статей 50, 65 КК, принципам справедливості, співмірності, індивідуалізації, є адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності в умовах конкретної дорожньо-транспортної обстановки та відомостям про особу винного.
З урахуванням умов щодо звільнення від відбування покарання з випробуванням, яке може бути застосовано судом у разі призначення покарання у виді позбавлення волі на строк не більше ніж на 5 років, колегія суддів не вбачає належного підґрунтя до застосування положень ст. 75 КК.
В касаційній скарзі захисник ОСОБА_12 просила скасувати вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду, і призначити новий розгляд у суді першої інстанції, проте такі підстави для скасування оскаржуваних судових рішень відсутні.
Разом із тим, за результатом касаційного розгляду встановлено підстави для зміни вироку місцевого суду та ухвали апеляційного суду в частині призначеного покарання, з огляду на що її скарга підлягає частковому задоволенню.
Істотних порушень кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які були б підставами для скасування судових рішень, Судом за доводами касаційних скарг захисників ОСОБА_9 та ОСОБА_6 не встановлено, отже їх скарги задоволенню не підлягають.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Верховний Суд