ПОСТАНОВА
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),
засудженого ОСОБА_7 (у режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_7 ? адвоката ОСОБА_6 на вирок Полтавського апеляційного суду від 26 травня 2026 року щодо
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 27 березня 2025 року ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК, і призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.
На підставі ст. 75 КК ОСОБА_7 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки і покладенням низки обов`язків, передбачених ст. 76 КК.
Вирішено питання щодо речових доказів і процесуальних витрат у кримінальному провадженні.
Суд ухвалив указаний вирок із застосуванням приписів ч. 3 ст. 349 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), а саме обмежився допитом ОСОБА_7 та дослідженням матеріалів, що характеризують його особу, і визнав недоцільним дослідження інших доказів.
Згідно з вироком, ОСОБА_7 приблизно в десятих числах грудня 2024 року в обідній час доби на вул. Будівельників, 38 у м. Конотопі виявив у купі сміття пакет із осколково-фугасною ручною гранатою RGD-5 (виробництва Болгарії), наступальною осколковою ручною гранатою РГД-5, наступальною осколковою ручною гранатою РГД-5 (гранатою «RGD-5» іноземного виробництва), ручною осколковою оборонною гранатою Ф-1, що є бойовими припасами, придатними до здійснення вибуху, та, діючи умисно, без передбаченого законом дозволу, незаконно привласнив їх, придбавши таким чином бойові припаси, після чого переніс їх за недобудовану будівлю, розташовану неподалік від місця знахідки на вул. Будівельників, 38, і сховавши в обраному місці шляхом закопування в землю, почав незаконно зберігати їх із метою подальшого збуту.
19 грудня 2024 року о 23:25 ОСОБА_7 , діючи умисно, запропонував знайомому ОСОБА_8 придбати осколково-фугасну ручну гранату RGD-5, на що той погодився. 20 грудня 2024 року приблизно о 13:55 ОСОБА_7 , діючи за домовленістю з ОСОБА_8 , вилучив зі схованки гранату RGD-5 (виробництва Болгарії) та, здійснюючи її незаконне переміщення з вул. Будівельників у м. Конотопі, прибув до автостанції Конотоп за адресою: вул. Клубна, 8, м. Полтава, де через водія рейсового автобуса, не інформуючи його про свої злочинні наміри, з проханням перевезти в м. Ромни пакунок із зазначеною вище гранатою, збув її ОСОБА_8 за грошові кошти в сумі 3000 грн.
Крім того, 04 січня 2025 року ОСОБА_7 , діючи повторно, умисно, знову запропонував ОСОБА_8 придбати наступальну осколкову ручну гранату РГД-5, наступальну осколкову ручну гранату РГД-5 (гранату «RGD-5» іноземного виробництва) та ручну осколкову оборонну гранату Ф-1, на що той погодився. 06 січня 2025 року о 12:55 ОСОБА_7 , діючи за домовленістю з ОСОБА_8 , вилучив зі схованки вказані вище гранати, прибув на ту ж автостанцію, де через водія рейсового автобуса, не інформуючи його про свої злочинні наміри, з проханням перевезти в м. Ромни пакунок, до якого він заздалегідь помістив зазначені вище гранати, збув їх ОСОБА_8 за грошові кошти в сумі 8000 грн.
Вироком Полтавського апеляційного суду від 26 травня 2026 року апеляційну скаргу прокурора задоволено, а вирок Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 27 березня 2025 року в частині призначеного ОСОБА_7 покарання скасовано.
Ухвалено в цій частині новий вирок, яким призначено ОСОБА_7 покарання за ч. 1 ст. 263 КК у виді позбавлення волі на строк 3 роки.
В іншій частині вирок районного суду залишено без змін.
Вимоги, викладені в касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник ставить питання про зміну вироку апеляційного суду та звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК з покладенням на нього низки обов`язків, передбачених приписами ст. 76 цього Кодексу.
Обґрунтовуючи ці вимоги, указує, що ОСОБА_7 визнав винуватість, щиро розкаявся, став на шлях виправлення, не веде аморального способу життя, заробляє чесним шляхом (офіційно працевлаштувався на підприємство комунальної форми власності), згідно з характеристиками з місця роботи та проживання характеризується як порядна, відповідальна і законослухняна людина. Крім того, акцентує, що між рішенням місцевого та апеляційних судів минув 1 рік 2 місяці і увесь цей час засуджений дотримувався покладених на нього обов`язків.
Позиції учасників судового провадження
Засуджений та його захисник просили задовольнити касаційну скаргу.
Прокурор вважала касаційну скаргу захисника необґрунтованою і просила залишити її без задоволення.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників процесу, перевіривши доводи касаційної скарги, заперечення та матеріали кримінального провадження, Суд дійшов таких висновків.
Відповідно до ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права при ухваленні судових рішень у тій частині, в якій їх було оскаржено.
Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК, і правильність кваліфікації його дій у касаційній скарзі захисник не оспорює, а тому в касаційному порядку вони не перевіряються.
Скаржник указує про те, що, призначаючи покарання, суд апеляційної інстанції належним чином не врахував даних про особу засудженого.
Касатор вважає, що виправлення ОСОБА_7 можливе без відбування покарання, із застосуванням приписів статей 75, 76 КК.
Однак із викладеними в касаційній скарзі доводами колегія суддів погодитися не може з огляду на таке.
Відповідно до статей 50, 65 КК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний врахувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винуватого та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. При цьому покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами та не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
З урахуванням принципів співмірності й індивідуалізації таке покарання за своїм видом і розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчиненого діяння, його небезпечності та даним про особу винуватого.
Тобто, призначаючи покарання у кримінальному провадженні, залежно від конкретних обставин справи, особи засудженого, дій, за які його засуджено, наслідків протиправної діяльності, суд вправі призначити такий вид і розмір покарання, який у конкретному випадку буде необхідним, достатнім, справедливим, слугуватиме виправленню засудженої особи та відповідатиме кінцевій меті покарання в цілому.
Разом з тим, з огляду на дискреційні повноваження суду, він також вправі звільнити особу від відбування призначеного покарання з випробуванням за наявності для цього підстав.
Так, положеннями ст. 75 КК передбачено, що, якщо суд, крім випадків, передбачених цією статтею, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше 5 років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винуватого та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Як убачається з мотивувальної частини вироку місцевого суду, обґрунтовуючи висновок щодо виду й розміру покарання ОСОБА_7 і призначаючи йому покарання у виді позбавлення волі, місцевий суд врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного, який позитивно характеризується за місцем проживання і роботи, має низку захворювань, наявність декількох обставин, що пом`якшують покарання, а саме повне визнання вини і щире каяття. Також взяв до уваги поведінку засудженого під час та після вчинення кримінального правопорушення, активне сприяння розкриттю злочину із самого початку досудового розслідування, участь у всіх запропонованих слідчим процесуальних діях, крім того, належним продовженням переконливої позитивної процесуальної поведінки ОСОБА_7 стало його бажання і згода визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК.
Крім того, ОСОБА_7 під час судового розгляду неодноразово висловлював належну критичну оцінку своєї протиправної поведінки, її осуд, щирий жаль стосовно скоєного, готовність нести відповідальність за його вчинення, усвідомив свій негативний вчинок і запевнив у тому, що не повторюватиме протиправну поведінку в майбутньому, що свідчить про дійсне його каяття.
З огляду на вказане, а також ураховуючи обставини, які пом`якшують покарання (повне визнання вини, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, щире каяття у вчиненому), та обставину, яка його обтяжує (вчинення злочину повторно), районний суд дійшов висновку про необхідність призначення засудженому покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.
Водночас місцевий суд, зваживши на вказанівище дані, вважав за можливе звільнити ОСОБА_7 від відбування покарання на підставі ст. 75 КК з покладенням на нього низки обов`язків, передбачених ст. 76 КК.
Відповідно до статей 404, 407 КПК апеляційний суд переглядає судові рішення в межах апеляційної скарги і за наслідками її розгляду має право скасувати вирок суду першої інстанції повністю або частково та ухвалити новий, у якому зобов`язаний навести належні й достатні мотиви та підстави ухваленого рішення з урахуванням вимог ст. 409 КПК.
Вирішуючи питання про скасування або зміну вироку місцевого суду, суд апеляційної інстанції має керуватися положеннями статей 408, 420 КПК.
Зокрема, ч. 2 ст. 420 КПК передбачено, що вирок суду апеляційної інстанції має відповідати загальним вимогам до вироків, визначеним ст. 374 цього Кодексу.
Тобто вимоги кримінального процесуального закону в їх взаємозв`язку передбачають, що апеляційний суд зобов`язаний перевірити всі доводи, наведені в апеляційних скаргах, урахувати позицію сторін кримінального провадження та учасників судового розгляду, у рішенні дати на них вичерпну відповідь на доводи й у разі незгоди з ними зазначити причини.
Скасовуючи вирок місцевого суду в частині призначеного покарання, апеляційний суд указав, що доводи апеляційної скарги прокурора про безпідставне застосування місцевим судом приписів ст. 75 КК до ОСОБА_7 є слушними, свої висновки обґрунтував з наведенням конкретних мотивів.
Зокрема, зазначив, що місцевий суд відповідним чином не мотивував свого рішення про звільнення ОСОБА_7 від відбування покарання на підставі ст. 75 КК, так як належно не обґрунтував, з яких підстав дійшов висновку про можливість виправлення ОСОБА_7 без реального відбування покарання і того, яким чином перераховані у вироку місцевого суду обставини впливають на тяжкість вчиненого злочину, тобто характеризують саме цей злочин, а не тільки особу винного, повною мірою не врахував тяжкості, характеру, конкретних обставин і високої суспільної небезпеки вчинених епізодів тяжкого злочину проти громадської безпеки.
Апеляційний суд указав, що встановленіобставини значно підвищують суспільну небезпечність як вчиненого злочину, так і особи обвинуваченого, наголосив, що суд першої інстанції не дав належної оцінки даним досудової доповіді.
Апеляційний суд узяв до уваги ступінь тяжкості й характер вчиненого ОСОБА_7 кримінального правопорушення, яке є тяжким злочином проти громадської безпеки, його конкретні обставини і високий ступінь суспільної небезпеки, а саме те, що засуджений в умовах воєнного стану незаконно придбав, зберігав, носив чотири гранати, придатних до вибуху, які є бойовими припасами, особливо небезпечним способом для невизначеного кола осіб збув їх іншій особі з корисливих мотивів, передавши на автовокзалі водіям, які не були обізнані з його злочинними діями, у вигляді пакунків з бойовими припасами всередині для доставки ОСОБА_8 шляхом перевезення рейсовими автобусами, вчинивши злочинні дії неодноразово.
Також враховано апеляційним судом дані про особу ОСОБА_7 , який розлучений, на обліку в лікаря-психіатра не значиться, перебуває на обліку в лікаря-нарколога з 2016 року з діагнозом «опійна наркоманія», не має стійких соціальних зв`язків, працевлаштований підсобним робітником ЖРЕП «Житлосервіс», його посередню і позитивні характеристики за місцем проживання, позитивні характеристики за місцями роботи, дані досудової доповіді про те, що процес виправлення обвинуваченого без позбавлення або обмеження волі може становити небезпеку для суспільства, у тому числі окремих осіб, наявність обставин, що пом`якшують покарання (які встановив суд першої інстанції та наявність яких не оспорюється в апеляційній скарзі), - повне визнання винуватості, щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, й обставину, що обтяжує покарання, - вчинення злочину повторно.
Урахувавши наведені вище дані та обставини в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про необхідність призначення ОСОБА_7 покарання з реальним відбуттям у виді позбавлення волі, однак у мінімальному розмірі.
Крім того, апеляційний суд зазначив, що наявність установлених місцевим судом обставин, які пом`якшують покарання обвинуваченого, певних даних про його особу, наведених в оскаржуваному вироку, з огляду на викладені вище конкретні обставини кримінального провадження в їх сукупності, не свідчать про можливість досягнення мети заходу примусу без призначення ОСОБА_7 покарання з реальним відбуттям, не є достатньою та мотивованою підставою для застосування до нього положень ст. 75 КК.
У зв`язку із цим апеляційний суд дійшов висновку, що звільнення ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням не буде необхідним та достатнім для його виправлення і попередження вчинення ним нових злочинів, а тому погодився з доводами апеляційної скарги прокурора в цій частині.
Також апеляційний суд обґрунтовано вказав, що наявність у ОСОБА_7 захворювань не є мотивованою та належною підставою для застосування щодо нього інституту звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Колегія суддів погоджується із цими висновками апеляційного суду та вважає, що з огляду на конкретні обставини і характер вчиненого злочину апеляційний суд дійшов обґрунтованого переконання, що виправлення засудженого можливе виключно в умовах ізоляції його від суспільства, і правильно призначив мінімальне покарання, передбачене санкцією ч. 1 ст. 263 КК.
З погляду колегії суддів, обставини, на яких наголошує захисник у касаційній скарзі, в цьому випадку не зменшують суспільної небезпеки вчиненого злочину і не впливають на правильність призначеного апеляційним судом покарання, яке є мінімальним, а тому не свідчить про його надмірну суворість.
Водночас переконливих доводів, які би спростовували висновки суду апеляційної інстанції щодо призначеного ОСОБА_7 покарання без звільнення від його відбування з випробуванням, у касаційній скарзі не наведено і таких відомостей за матеріалами кримінального провадження не встановлено.
Вирок суду апеляційної інстанції є законним, вмотивованим та обґрунтованим, відповідає вимогам статей 370, 374, 420 КПК, а тому відсутні підстави для його скасування чи зміни.
Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог процесуального законодавства не встановлено, а призначене покарання відповідає тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого, касаційну скаргу адвоката необхідно залишити без задоволення, а вирок апеляційного суду - без зміни.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд