ПОСТАНОВА
судді-доповідача Кравчука В.М.,
суддів: Стародуба О.П.,Чиркіна С.М.
розглянув в порядку письмового провадження справу за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2025 року (суддя Прудник С.В.) та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 13 травня 2026 року (колегія у складі суддів Малиш Н.І., Баранник Н.П., Щербака А.А.) в частині вирішення питання про стягнення судових витрат у справі № 160/29254/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії.
І. ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ
1. У жовтні 2025 року ОСОБА_1 (далі також - ОСОБА_1 , позивачка, скаржниця) звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі також - ГУ ПФ України в Дніпропетровській області, відповідач), в якому просила:
- визнати протиправними дії ГУ ПФ України в Дніпропетровській області щодо відмови ОСОБА_1 у проведенні індексації її пенсії із застосуванням коефіцієнтів збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, у розмірі 1,0796 та 1,15;
- зобов`язати ГУ ПФ України в Дніпропетровській області здійснити з 08.04.2025 індексацію пенсії ОСОБА_1 шляхом послідовного збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески відповідно до ч. 2 ст. 42 Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV), який враховується для обчислення пенсії на коефіцієнт збільшення у розмірі 1,0796 відповідно до п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 24.02.2024 № 185 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2024 році»;
- зобов`язати відповідача здійснити з 08.04.2025 перерахунок та виплату пенсії позивачці шляхом послідовного збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески відповідно до ч. 2 ст. 42 Закону № 1058-IV, який враховується для обчислення пенсії на коефіцієнт збільшення у розмірі 1,0796 відповідно до п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 24.02.2024 № 185 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2024 році»;
- зобов`язати відповідача здійснити з 08.04.2025 індексацію пенсії ОСОБА_1 шляхом послідовного збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески відповідно до ч. 2 ст. 42 Закону № 1058-IV, який враховується для обчислення пенсії на коефіцієнт збільшення у розмірі 1,115 відповідно до п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 25.02.2025 № 209 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році»;
- зобов`язати відповідача здійснити з 08.04.2025 перерахунок та виплату пенсії позивачці шляхом послідовного збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески відповідно до ч. 2 ст. 42 Закону № 1058-IV, який враховується для обчислення пенсії на коефіцієнт збільшення у розмірі 1,115 (з урахуванням коефіцієнту збільшення 1,0796 за 2024 рік) відповідно до п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 25.02.2025 № 209 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році»;
- стягнути з відповідача на користь позивачки понесені нею судові витрати на професійну правничу допомогу у зв`язку з розглядом даної справи судом першої інстанції (як пов`язаних з судовим розглядом справи, так і тих, що передували зверненню до суду із цим позовом) згідно доказів, які будуть надані суду пізніше.
2. Крім того, 14.11.2025 представник ОСОБА_1 - адвокат Балюра А.С. звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із заявою про надання доказів понесення позивачкою витрат на професійну правничу допомогу та про стягнення цих витрат з відповідача. Відповідно до цієї заяви представник позивачки просив стягнути на її користь фактичні витрати на професійну правничу допомогу в сумі 11 355 грн.
ІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
3. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28.11.2025 позов задоволено.
4. Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат за результатом розгляду справи, суд першої інстанції ухвалив:
- стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФ України в Дніпропетровській області документально підтверджені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору у розмірі 968,96 грн;
- стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФ України в Дніпропетровській області витрати на професійну правничу допомогу у сумі 1 500 грн.
- відмовити у стягненні з відповідача на користь позивачки іншої частини суми таких витрат.
5. Не погодившись із цим судовим рішенням в частині відмови у стягненні з відповідача витрат на професійну правничу допомогу адвоката у сумі 9 855 грн, ОСОБА_1 оскаржила її в апеляційному порядку.
6. Адвокат Балюра А.С. подав до Третього апеляційного адміністративного суду заяву про надання доказів понесення позивачкою витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції в сумі 7072,00 грн. та про стягнення цих витрат з відповідача.
7. Третій апеляційний адміністративний суд постановою від 13.05.2026 залишив апеляційні скарги сторін без задоволення та рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28.11.2025 - без змін. Крім того, суд апеляційної інстанції відмовив позивачці у задоволенні заяви з питання стягнення витрат на професійну правничу допомогу адвоката, понесених в суді апеляційної інстанції.
8. Суд першої інстанції, з позицією якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що, враховуючи предмет спору, вартість послуг правового характеру у розмірі 11 355 грн, що заявлена до стягнення з відповідача, є завищеною в частині їх необхідності. Справа належить до справ незначної складності, є типовою у спорах, пов`язаних з відмовою у проведенні індексації пенсії. Розгляд справи відбувся в порядку спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання. Крім того, у зазначеній категорії справ є значна кількість усталеної судової практики, що вказує на можливість використання адвокатом при складанні позовної заяви та інших процесуальних документів раніше напрацьованих матеріалів та шаблонних документів.
9. Суд, врахувавши співмірність заявленої до повернення позивачкою суми коштів з критеріями, встановленими ч. 5 ст. 134 КАС України, дійшов висновку, що на користь ОСОБА_1 мають бути відшкодовані за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФ України в Дніпропетровській області сума витрат на правничу допомогу в розмірі 1 500 грн.
10. Суд апеляційної інстанції, відмовляючи ОСОБА_1 у стягненні на її користь витрат на правничу допомогу в сумі 7 072 грн., виходив з того, що наявні у справі матеріали не підтверджують ані фактичного понесення позивачкою витрат на професійну правничу допомогу, ані існування належним чином підтвердженого безумовного обов`язку їх сплати на момент вирішення питання розподіл судових витрат. Сам по собі рахунок на оплату послуг не є доказом понесення витрат, оскільки містить лишень інформацію про вартість заявлених послуг, а водночас жодні з платіжних документів позивачкою до суду не подавалися.
Долучений до заяви акт приймання-передачі правничої допомоги не підтверджує виникнення у позивачки безумовного обов`язку зі сплати відповідних коштів, оскільки у ньому зазначено лише про намір клієнта здійснити оплату послуг адвоката у майбутньому. При цьому частина із зазначених в ньому послуг не пов`язана із розглядом справи по суті в суді апеляційної інстанції (як от аналіз процесуальних документів та складання заяви про надання доказів судових витрат), а сам акт містить лише загальні часові проміжки, витрачені на виконання відповідних дій, без належної деталізації фактично наданих послуг, що унеможливлює перевірку співмірності заявленої до стягнення суми.
ІІІ. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
11. 12.06.2026 до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , в якій позивачка просить скасувати рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28.11.2025 в частині відмови у стягненні витрат на професійну правничу допомогу в сумі 9 855 грн і постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 13.05.2026 в частині залишення без змін рішення суду першої інстанції у цій частині та відмови у стягненні витрат на правничу допомогу в сумі 7 072 грн, та ухвалити у цих частинах нове рішення про задоволення вимог відповідних заяв.
12. Підставами касаційного оскарження судового рішення скаржниця зазначає ч. 1 і ч. 4 ст. 328 КАС України, мотивуючи їх неправильним застосуванням судами першої та апеляційної інстанцій ч. 6 ст. 134, ч. 7 ст. 139 КАС України при вирішенні заяви про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу та неврахуванням висновків щодо застосування приписів процесуальних норм у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 05.08.2020 у справі № 640/15803/19, від 27.04.2023 у справі № 280/4115/20 (про те, що суд не має права вирішувати питання про зменшення витрат на правничу допомогу з власної ініціативи без клопотання іншої сторони), від 29.10.2020 у справі № 686/5064/20, від 05.03.2021 у справі № 200/10801/19-а, від 07.08.2025 у справі № 520/25012/24 (про те, що відсутність доказів фактичної оплати гонорару не є перешкодою для розподілу витрат).
13. Скаржниця вважає, що відповідач у цій справі не подав клопотання про зменшення витрат, не навів жодних заперечень та не надав доказів проти співмірності заявлених нею до стягнення судових витрат. Тому у судів не було законних підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу з власної ініціативи.
Суд апеляційної інстанції, виходячи з невірного тлумачення приписів ч. 6 ст. 134, ч. 7 ст. 139 КАС України та проігнорувавши судову практику, дійшов хибних висновків про те, що суд при вирішенні питання про розподіл судових витрат зобов`язаний самостійно перевірити їх обґрунтованість, реальність та співмірність незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання іншої сторони; відсутність доказів фактичної сплати витрат є підставою для зменшення чи відмови у стягнення таких витрат.
Погоджуючись із правомірністю висновків суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції не навів жодних розрахунків, не зазначив, які саме послуги адвоката та в якій частині не підлягають відшкодуванню, обмежився загальними фразами про «незначну складність» справи. Стосовно відшкодування витрат в суді апеляційної інстанції, суд не обґрунтував, чому відмовив в повному обсязі, а не частково, та які саме критерії співмірності було застосовано.
14. Ухвалою від 29.06.2026 Верховний Суд відкрив касаційне провадження у справі.
15. Відповідач заперечує проти задоволення касаційної скарги, покликається на правомірність прийнятих судами попередніх інстанцій рішень.
16. Зокрема, зазначає про те, що наявні в матеріалах справи показники вартості наданих послуг та кількість витраченого часу не підтверджують їх обґрунтованість. Оцінюючи характер правової допомоги (послуги) у цій справі щодо змісту виконаних робіт, витраченого адвокатом часу, обсягу наданих послуг та значенню справи, відповідач припускає, що загальна вартість послуг (допомоги) на суму 11 355 грн. є завищеною, оскільки складання та подання позовної заяви включає в себе зустрічі, консультації, узгодження правової позиції, підготовку документів тощо. Також матеріали справи не містять належних та допустимих доказів фактичної оплати позивачем вартості правничої допомоги (зокрема, платіжних документів, квитанцій, банківських виписок чи інших доказів перерахування коштів адвокату), рахунок на оплату не є доказом фактичного понесення витрат, а лише містить інформацію про вартість заявлених послуг.
ІV. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
17. Верховний Суд перевірив дотримання судами норм процесуального права у межах доводів касаційних скарг та дійшов такого висновку.
18. Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 16 КАС України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою; представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
19. Питання, що стосуються витрат на професійну правничу допомогу, регулюються ст. 134 КАС України. Відповідно до ч. 2 цієї статті за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
20. Частиною третьою ст. 134 КАС України передбачено, що для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката, у тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
21. Частиною п`ятою ст. 134 КАС України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
22. Згідно з ч. 6, 7 ст. 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
23. При задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа (абз. 1 ч. 1 ст. 139 КАС України).
24. Згідно з ч. 6 ст. 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
25. Відповідно до ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
26. Частиною дев`ятою ст. 139 КАС України визначено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
27. Аналіз наведених вище норм процесуального права дозволяє дійти висновку, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень за умови їх пов`язаності з розглядом справи та відповідності іншим вимогам, установленим КАС України.
28. Водночас при вирішенні питання про розмір витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити, зокрема, з критеріїв, визначених частиною п`ятою статті 134 КАС України. При цьому у разі порушення питання про неспівмірність таких витрат відповідні доводи мають бути обґрунтовані та підтверджені доказами стороною, яка заявляє про їх неспівмірність.
29. А саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на стягнення з іншої сторони своїх витрат на правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.
30. Cторона, яка заперечує заявлений до відшкодування розмір витрат на правничу допомоги, зобов`язана навести обґрунтування та надати відповідні докази на підтвердження своїх доводів щодо неспівмірності заявлених судових витрат, подавши відповідне клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, а суд, керуючись принципами співмірності, обґрунтованості та фактичності, вирішує питання розподілу судових витрат із застосуванням критеріїв, закріплених у ст. 139 КАС України.
31. Оскільки зменшення розміру витрат на правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, відповідно до норм процесуального кодексу можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони з підстав недотримання вимог стосовно співмірності витрат, суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
32. На неприпустимість зменшення судом розміру витрат на професійну правничу допомогу з власної ініціативи, без відповідного клопотання іншої сторони, неодноразово вказувала Велика Палата Верховного Суду, зокрема у постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц та у додаткових постановах від 15.06.2022 у справі № 910/12876/19, від 18.01.2024 у справі № 9901/459/21, на які покликається представник позивачки у касаційній скарзі.
33. Наведеного підходу до вирішення питання щодо зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, Верховний Суд дотримувався, зокрема, у постановах від 05.08.2020 у справі № 640/15803/19, від 05.03.2021 у справі № 200/10801/19-а, від 28.10.2021 у справі № 160/15983/20, від 27.04.2023 у справі № 280/4115/20, від 23 січня 2025 року у справі № 240/32993/23, від 30.09.2026 у справі № 160/29152/25, від 01.10.2026 у справі № 420/10325/25.
34. Наведений підхід підлягає застосуванню і у цій справі.
35. З огляду на те, що суди першої та апеляційної інстанцій вирішували питання про витрати на професійну правничу допомогу на різних стадіях судового розгляду, Верховний Суд вважає за необхідне окремо оцінити правильність висновків судів щодо витрат, заявлених у суді першої інстанції, та витрат, заявлених у суді апеляційної інстанції.
Щодо витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції
36. Судами попередніх інстанцій встановлено, що на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку з розглядом справи судом першої інстанції, позивачка надала договір № 4 про надання правничої допомоги від 23.06.2025, Додаткову угоду № 1 до цього договору від 23.06.2025, акт № 1 приймання-передачі правничої допомоги від 14.11.2025 та рахунок № 14/11 від 14.11.2025 на суму 11 355 грн.
37. Згідно з актом № 1 позивачці надано такі послуги:
- усна консультація щодо індексації її пенсії, вивчення наявних документів та обрання правової позиції - 30 хв, вартість 757 грн;
- складання та направлення адвокатського запиту до ГУ ПФ України в Дніпропетровській області - 45 хв, вартість 1 135,50 грн;
- вивчення документів, наданих відповідачем, аналіз практики Верховного Суду та складання заяви про добровільне проведення індексації пенсії - 90 хв, вартість 2 271 грн;
- складання та направлення до адміністративного суду позовної заяви з додатками - 180 хв, вартість 4 542 грн;
- аналіз відзиву відповідача та складання і направлення до суду відповідного клопотання - 60 хв, вартість 1 514 грн;
- складання та направлення заяви про надання доказів на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу - 45 хв, вартість 1 135,50 грн.
Загальний час, зазначений в акті № 1, становить 450 хвилин, тобто 7 годин 30 хвилин, а загальна вартість послуг - 11 355 грн.
38. Суд першої інстанції, зменшуючи заявлений до відшкодування розмір витрат з 11 355 грн до 1 500 грн, виходив із незначної складності та типовості справи, її розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання, а також наявності значної кількості усталеної судової практики у відповідній категорії спорів.
39. Разом з тим, згідно з матеріалами справи письмових клопотань щодо зменшення розміру витрат на правничу допомогу з обґрунтуванням неспівмірності такого розміру відповідач ані до суду першої інстанції, ані до суду апеляційної інстанції не подавав.
При цьому наведені відповідачем у відзиві на касаційну скаргу заперечення щодо розміру витрат були заявлені вже після ухвалення оскаржуваних судових рішень.
40. З огляду на викладене Верховний Суд погоджується з доводами скаржниці про те, що за відсутності належно обґрунтованого клопотання відповідача про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, суд першої інстанції, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, не мав правових підстав з власної ініціативи зменшувати їх розмір з мотивів неспівмірності з критеріями, визначеними ч. 5 ст. 134 КАС України.
41. За таких обставин висновок суду першої інстанції про необхідність зменшення витрат на професійну правничу допомогу з 11 355 грн до 1 500 грн є необґрунтованим, а рішення суду в цій частині підлягає скасуванню.
42. Оскільки питання про склад, обсяг та вартість наданих послуг було предметом дослідження суду першої інстанції та встановлені ним обставини не потребують додаткового з`ясування, Верховний Суд вважає можливим визначити розмір витрат на професійну правничу допомогу, що підлягає відшкодуванню позивачці за результатами розгляду справи судом першої інстанції, без направлення справи на новий розгляд.
Надані позивачкою документи містять відомості про зміст кожної послуги, час її виконання та вартість. Ці обставини встановлені судами попередніх інстанцій та підтверджуються матеріалами справи, а тому необхідність повторного дослідження доказів у цій частині відсутня.
43. З урахуванням установленого обсягу наданих послуг, витраченого часу, їх безпосереднього зв`язку з розглядом справи, характеру спору та його значення для позивачки, а також відсутності обґрунтованих заперечень відповідача щодо конкретних складових заявлених витрат Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для відшкодування позивачці витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції в повному обсязі - у сумі 11 355 грн.
Щодо витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції
44. На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, пов`язаних із розглядом справи судом апеляційної інстанції, позивачка надала додаткову угоду № 2 від 30.12.2025 до договору № 4, акт № 2 приймання-передачі правничої допомоги від 03.04.2026 та рахунок № 03/04 від 03.04.2026 на суму 7 072 грн.
45. Відповідно до акта № 2 адвокатом надано такі послуги:
- аналіз рішення суду першої інстанції від 28.11.2025 та складання і направлення апеляційної скарги в частині розподілу судових витрат - 90 хв, вартість 2 496 грн;
- аналіз апеляційної скарги відповідача та складання відзиву на неї - 120 хв, вартість 3328 грн;
- складання та направлення заяви про надання доказів на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції - 45 хв, вартість 1 248 грн.
Загальний час виконання зазначених робіт становить 255 хвилин, тобто 4 години 15 хвилин, а їх загальна вартість - 7 072 грн.
46. Відмовляючи у відшкодуванні цих витрат, суд апеляційної інстанції, зокрема, виходив із відсутності доказів їх фактичної оплати та невстановлення безумовного обов`язку позивачки сплатити відповідні кошти.
Такий висновок не відповідає приписам ч. 3 ст. 134, ч. 7 ст. 139 КАС України, які передбачають можливість розподілу не лише вже сплачених, а й таких витрат, що підлягають сплаті відповідною стороною.
47. При цьому питання застосування ч. 7 ст. 139 КАС України щодо доведеності розміру витрат на правничу допомогу з метою їх розподілу неодноразово було предметом дослідження у Верховному Суді, зокрема у постановах від 29.10.2020 у справі №686/5064/20, від 05.03.2021 у справі № 200/10801/19-а, від 07.08.2025 у справі № 520/25012/24 (на які посилається скаржник у касаційній скарзі), від 16.03.2021 у справі № 520/12065/19 і від 05.05.2026 у справі № 160/32215/24, у яких сформульовано правовий висновок, що відшкодуванню підлягають витрати, незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. Таке правозастосування випливає з нової процедури відшкодування витрат на професійну правову допомогу, імплементованої у КАС України з 15.12.2017.
48. Судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідно до п. п. 4.1, 4.2 додаткової угоди № 1 оплата 100 відсотків вартості послуг здійснюється протягом 30 днів з дати вирішення справи судом, якщо інший строк не погоджено сторонами в письмовій формі.
Додатковою угодою № 2 від 30.12.2025 сторони змінили строк дії договору № 4, передбачивши, що договір діє до повного виконання сторонами визначених ним обов`язків, а в іншій частині умови договору та додаткової угоди № 1 залишаються чинними.
Отже, відсутність на момент вирішення питання про розподіл судових витрат платіжних документів сама по собі не свідчила про відсутність у позивачки витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають сплаті, та не була достатньою підставою для відмови у їх відшкодуванні.
49. Посилання ж суду апеляційної інстанції на те, що в акті № 2 зазначено лише про бажання клієнта сплатити послуги адвоката в майбутньому, також не спростовує наведеного висновку.
Зміст такого формулювання має оцінюватися у взаємозв`язку з умовами договору та додаткової угоди № 1, якими визначено порядок та строк оплати послуг. Сам акт № 2 підтверджує прийняття клієнтом наданих адвокатом послуг, їх зміст, обсяг витраченого часу та вартість.
50. Одночасно витрати на підготовку заяви про надання доказів на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу також пов`язані з розглядом справи у розумінні статті 134 КАС України, оскільки така заява є процесуальною дією, безпосередньо пов`язаною з вирішенням питання про розподіл судових витрат за результатами апеляційного перегляду.
Тому сама по собі та обставина, що зазначена послуга не стосувалася вирішення спору по суті, не є підставою для виключення її вартості зі складу витрат, що підлягають розподілу.
51. Перевіряючи співмірність заявлених до відшкодування витрат, Верховний Суд враховує, що апеляційний перегляд у цій справі стосувався, зокрема, питання розподілу витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції, а відповідач також подав апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.
За таких обставин аналіз рішення суду першої інстанції, підготовка апеляційної скарги, опрацювання апеляційної скарги відповідача та підготовка відзиву на неї є безпосередньо пов`язаними з розглядом справи в суді апеляційної інстанції.
Зазначений в акті № 2 загальний час - 4 години 15 хвилин - з огляду на обсяг виконаної роботи та дві апеляційні скарги, подані у справі, не свідчить про очевидну неспівмірність заявлених витрат.
52. Більш того відповідач у суді апеляційної інстанції також не заявляв клопотання про зменшення витрат на професійну правничу допомогу та не надав доказів їх неспівмірності.
Своєю чергою суд апеляційної інстанції, не навівши належних мотивів щодо відсутності передбачених законом підстав для відшкодування цих витрат, фактично відмовив у їх стягненні з підстав, які не відповідають вимогам статей 134 та 139 КАС України. Хоча відповідач при цьому аналогічно не заявляв клопотання про зменшення цих витрат.
53. З огляду на наведене Верховний Суд дійшов висновку, що витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в сумі 7 072 грн підтверджені належними доказами, пов`язані з розглядом справи, підлягають сплаті позивачкою відповідно до умов договору та відповідачем не доведено їх неспівмірності з обсягом наданих послуг, витраченим часом, складністю справи та її значенням для позивачки.
Відтак постанова суду апеляційної інстанції в частині відмови у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу також підлягає скасуванню.
54. Таким чином, рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції в частинах вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу ухвалені з неправильним застосуванням норм процесуального права.
55. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині.
56. Згідно з ч. 1 ст. 351 КАС України підставою для скасування судових рішень повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
57. З урахуванням того, що обставини, необхідні для вирішення питання про розмір витрат на професійну правничу допомогу, встановлені судами попередніх інстанцій та підтверджуються наявними у справі доказами, Верховний Суд вважає за можливе, не передаючи справу на новий розгляд, ухвалити в цій частині нове рішення.
58. Відповідно касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню, рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28.11.2025 та постанова Третього апеляційного адміністративного суду від 13.05.2026 - скасуванню в частинах вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу з ухваленням у цій частині нового рішення.
59. Відповідно до правової позиції Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, наведеної у постанові від 24.07.2025 у справі № 120/5737/24, судовий збір не сплачується при оскарженні судових рішень в частині розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу, оскільки такі вимоги не є самостійними позовними вимогами, не входять до ціни позову та не підлягають сплаті окремо при зверненні до суду.
Таким чином, позивачка звільнена від сплати судового збору за подання цієї касаційної скарги і судових витрат не понесла. Тому питання щодо їх розподілу Суд не вирішує.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 351, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд
