ПОСТАНОВА Велика Палата Верховного Суду у справі № 990/175/24

1. 22 травня 2024 року ОСОБА_1 (далі - позивач, скаржник) звернувся через свого представника - адвоката Войченка Сергія Вікторовича (далі - представник, адвокат) до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - ВККС, Комісія, відповідач), у якому (з урахуванням заяви про відмову від частини позовних вимог) просив визнати протиправним та скасувати рішення ВККС від 1 квітня 2024 року № 81/ко-24 (далі - Спірне рішення).

2. Цим рішенням суддю Рівненського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 визнано таким, що не відповідає займаній посаді, та внесено до Вищої ради правосуддя (далі - ВРП) подання про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Рівненського окружного адміністративного суду.

3. На обґрунтування позовних вимог представник зазначив, що Спірне рішення прийняте не на підставі, не в межах повноважень та не у спосіб, визначені Конституцією та законами України, є передчасним, необґрунтованим і таким, що ухвалене з порушенням процедури кваліфікаційного оцінювання.

4. Вважав, що висновку про невідповідність судді ОСОБА_1 критерію доброчесності в контексті недостовірного декларування має передувати виявлення в декларації завідомо неправдивих відомостей або умисного незазначення відомостей, визначених законодавством [пункти 9, 10 частини першої статті 106 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII)]. Ці показники мають оцінюватися за результатами співбесіди та дослідження інформації, наданої центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, який забезпечує формування та реалізує державну антикорупційну політику. Зазначив, що Національне агентство з питань запобігання корупції (далі - НАЗК) не здійснювало повної перевірки, спеціальної перевірки та моніторингу способу життя стосовно судді ОСОБА_1 , а в матеріалах суддівського досьє немає жодних відомостей уповноважених органів щодо встановлення фактів подання позивачем неправдивих відомостей або умисного незазначення відомостей, визначених законодавством, у поданих суддею ОСОБА_1 деклараціях.

5. Також позивач не погоджувався з висновком ВККС про його невідповідність критерію доброчесності. Наголошував, що під час співбесід надав вичерпні пояснення щодо відомостей, зазначених у деклараціях, а висновки Комісії про недекларування окремого майна, відсутність підтверджених джерел походження майна, невідображення окремих відомостей щодо членів сім`ї та фінансових зобов`язань ґрунтуються на неправильному тлумаченні законодавства про декларування та не враховують наданих ним пояснень. Мовив, що частина обставин, покладених в основу Спірного рішення, уже була предметом оцінки ВККС під час попереднього кваліфікаційного оцінювання, за результатами якого рішенням від 5 червня 2019 року № 392/ко-19 його було визнано таким, що відповідає займаній посаді судді. Крім того, звертав увагу на відсутність єдиного підходу ВККС до оцінки аналогічних обставин щодо інших суддів.

6. Адвокат зазначив і про те, що Конституція України не передбачає такої підстави для звільнення судді з посади, як сумнів у його доброчесності, а тому внесення до ВРП подання про звільнення судді ОСОБА_1 не відповідає нормам чинного законодавства.

7. Стверджував також, що Спірне рішення не відповідає вимогам щодо його вмотивованості, оскільки висновки ВККС ґрунтуються переважно на припущеннях і сумнівах без належного підтвердження доказами та без наведення достатніх мотивів їх оцінки. На переконання представника, таке рішення порушує право позивача на повагу до ділової репутації, гарантоване статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

8. Окремо адвокат покликався на порушення процедури кваліфікаційного оцінювання, зазначаючи, що оцінювання судді на відповідність займаній посаді та ухвалення остаточного рішення із цього питання належало до виключних повноважень колегії ВККС, тоді як Спірне рішення Комісія ухвалила у пленарному складі, що суперечить пункту 20 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII.

9. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду рішенням від 24 лютого 2026 року у задоволенні позову відмовив.

10. Суд виходив із того, що Спірне рішення відповідач ухвалив на підставі частини першої статті 88 та пункту 20 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII (у редакції Закону України від 9 грудня 2023 року № 3511-IX «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедур суддівської кар`єри»), якими передбачено, що за наявності висновку Громадської ради доброчесності (далі - ГРД) про невідповідність судді критеріям професійної етики та доброчесності, рішення про відповідність судді займаній посаді ВККС ухвалює саме в пленарному складі.

11. За таких обставин суд першої інстанції визнав доводи позивача щодо неповноважності складу ВККС, який ухвалив Спірне рішення, безпідставними.

12. Стосовно доводів позивача щодо незаконності мотивів відповідача при прийнятті оскаржуваного рішення суд першої інстанції зазначив, що звільнення судді з посади є конституційною функцією ВРП і в межах «кваліфікаційного» провадження саме ВРП перевіряє вмотивованість та обґрунтованість рішення ВККС. Отже, доводи позивача щодо незаконності рішення ВККС мають бути розглянуті ВРП, а в разі незгоди з рішенням ВРП - судом у справі за позовом про визнання протиправним рішення ВРП.

13. З огляду на викладене Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду дійшов висновку про те, що доводи позивача щодо протиправності Спірного рішення не знайшли свого підтвердження, а тому немає підстав для задоволення позовних вимог.

14. В апеляційній скарзі представники позивача посилаються на те, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права і порушив норми процесуального права, допустив неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи.

15. Твердять, що суд не врахував правову позицію, викладену в постанові Великої Палати Верховного Суду (далі також - Велика Палата) від 13 червня 2024 року у справі № 9901/198/20, згідно з якою саме колегія ВККС до 30 грудня 2023 року (дня набрання чинності Законом України від 9 грудня 2023 року № 3511-IX «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедур суддівської кар`єри») була уповноважена ухвалювати рішення щодо відповідності судді займаній посаді.

16. Зазначають представники і про те, що Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду необґрунтовано звузив межі судового контролю за рішенням суб`єкта владних повноважень, обмеживши перевірку Спірного рішення виключно питаннями дотримання процедури його ухвалення. На думку адвокатів, це рішення підлягало перевірці й щодо об`єктивності, обґрунтованості та достатності наведених у ньому мотивів, оскільки наслідком його ухвалення може бути звільнення судді з посади.

17. Покликаючись на рішення Конституційного Суду України, рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи, Доповідь «Верховенство права», схваленій Європейською комісією «За демократію через право», та практику Європейського суду з прав людини, представники зазначають, що дискреційні повноваження не можуть мати необмеженого характеру, а перевірка мотивів рішень ВККС, оцінка обґрунтованості сумнівів щодо доброчесності та аналіз підстав, з яких відповідач дійшов відповідних висновків, є невід`ємною складовою судового контролю за такими рішеннями.

18. Адвокати наголошують і на тому, що ВККС, визнаючи позивача таким, що не відповідає критерію доброчесності в контексті недостовірного декларування та непідтвердження походження майна, вийшла за межі своїх повноважень. За позицією представників, встановлення фактів подання недостовірних відомостей у деклараціях та перевірка відповідності способу життя задекларованим доходам належать до виключної компетенції НАЗК, тоді як у матеріалах суддівського досьє не було жодних висновків результатів перевірок чи інших рішень цього органу щодо позивача.

19. У цьому контексті вважають висновки ВККС про недоброчесність позивача помилковими, на їх переконання, такі ґрунтуються на припущеннях та «індикаторах» без належного доказового підтвердження. Зазначають, що всі обставини, покладені в основу Спірного рішення, були пояснені позивачем під час співбесіди та відповідають офіційним роз`ясненням НАЗК щодо порядку декларування. Наголошують, що відповідач непослідовно оцінював аналогічні ситуації щодо інших суддів, чим порушив принцип правової визначеності. Крім того, з посиланням на практику Великої Палати у справах № 990/139,24, № 990/124/24, № 990/71/24, № 990/123/24, № 990/2/24, № 990/199/24, № 990/74/24 підкреслюють, що для висновку про невідповідність особи критерію доброчесності недостатньо формального встановлення розбіжностей або неповноти відомостей у декларації. Обов`язковим є встановлення обізнаності особи про відповідні обставини, наявності у неї реальної можливості відобразити такі відомості, а також умислу або щонайменше несумлінності у їх неподанні чи викривленні.

20. Стверджують, що Спірне рішення ґрунтується виключно на висновку про невідповідність позивача критерію доброчесності за результатами кваліфікаційного оцінювання, хоча така підстава не належить до визначених Конституцією України підстав для звільнення судді. На їхню думку, кваліфікаційне оцінювання за своєю природою не є дисциплінарною процедурою та не може підміняти встановлення дисциплінарного проступку чи інших підстав, прямо передбачених законом для звільнення судді.

21. Крім того,зазначають, що Спірне рішення не є вмотивованим, оскільки висновки ВККС ґрунтуються на непідтверджених доказами сумнівах, а оприлюднення цього рішення, яке містить негативні висновки щодо професійної діяльності та доброчесності судді ОСОБА_1 , призводить до втручання у його право на повагу до приватного життя, гарантоване статтею 8 Конвенції, та ділової репутації.

22. Представники з посиланням на норми Закону № 1402-VIII, Закону України від 2 червня 2016 року № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», Закону України від 9 грудня 2023 року № 3511-IX «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедур суддівської кар`єри» та Регламенту ВККС вважають, що остаточне рішення про відповідність чи невідповідність судді ОСОБА_1 займаній посаді повинна була ухвалювати саме колегія ВККС.

23. Зазначають, що рішенням ВККС у складі колегії від 5 червня 2019 року (тобто до 30 грудня 2023 року) № 392/ко-19 вирішено: визначити, що суддя Рівненського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 за результатами кваліфікаційного оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді набрав 789,25 бала; визнано суддю Рівненського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 таким, що відповідає займаній посаді.

24. Отже, за таких обставин, на думку адвокатів, Спірне рішення є протиправним і підлягає скасуванню виходячи з правової позиції Великої Палати (постанова від 13 червня 2024 року у справі № 9901/198/20), яку суд першої інстанції безпідставно не застосував.

25. На думку адвокатів, рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 24 лютого 2026 року має бути скасовано, а позов ОСОБА_1 задоволено.

26. У відзиві на апеляційну скаргу відповідач зазначає про свою незгоду з доводами апеляційної скарги, вважаючи рішення суду першої інстанції законним і обґрунтованим.

27. Мовить, що кваліфікаційне оцінювання позивача проводилося відповідно до пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України та пункту 20 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII, якими передбачено оцінювання суддів, призначених або обраних на посаду до набрання чинності Законом України від 2 червня 2016 року № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)». У межах цієї процедури ГРД надала висновок про невідповідність судді ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики, що відповідно до частини першої статті 88 Закону № 1402-VIII (у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) зумовлювало необхідність розгляду питання у пленарному складі ВККС та подолання такого висновку не менш як одинадцятьма голосами членів Комісії.

28. Відповідач наголошує, що рішення колегії ВККС від 5 червня 2019 року про відповідність позивача займаній посаді не набуло остаточного характеру, оскільки за наявності негативного висновку ГРД підлягало підтриманню Комісією у пленарному складі. Після відновлення роботи повноважного складу ВККС процедура оцінювання була продовжена, судді ОСОБА_1 надано можливість подати додаткові пояснення та докази, а під час пленарних засідань Комісія дослідила матеріали суддівського досьє, висновок ГРД та пояснення позивача. За результатами голосування 1 квітня 2024 року рішення колегії ВККС підтримали лише п`ять членів Комісії, тоді як вісім проголосували проти, у зв`язку із чим відповідно до вимог статті 88 Закону № 1402-VIII ухвалено рішення про невідповідність судді Рівненського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 займаній посаді та вирішено внести до ВРП подання про звільнення його з цієї посади.

29. ВККС також зазначає, що суд першої інстанції правильно визначив межі судового контролю у справах цієї категорії. З огляду на частину третю статті 88 Закону № 1402-VIII рішення Комісії за результатами кваліфікаційного оцінювання може бути скасоване лише з підстав процесуальних порушень, перелік яких є вичерпним. На переконання відповідача, жодна із таких підстав у цій справі не встановлена.

30. На підтвердження своєї позиції Комісія покликається на правовий висновок Великої Палати, викладений у постанові від 15 січня 2026 року у справі № 990/62/24, відповідно до якого процедура оцінювання судді, якого призначено на посаду строком на п`ять років до набрання чинності Законом України від 2 червня 2016 року № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», у разі коли ГРД надала негативний висновок, закінчується ухваленням рішення Комісії у пленарному складі з подоланням негативного висновку ГРД не менше ніж одинадцятьма членами Комісії. Оскільки необхідної кількості голосів для його подолання не було набрано, ВККС вважає Спірне рішення законним і таким, що ухвалене на підставі, в межах повноважень і у спосіб, визначені Конституцією України та законами України.

31. Просить залишити апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Рух апеляційної скарги

32. Велика Палата ухвалою від 1 квітня 2026 року відкрила апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , а ухвалою від 3 червня 2026 року - призначила справу до апеляційного розгляду в судовому засіданні на 15 годину 00 хвилин 9 липня 2026 року.У вказану дату Велика Палата відклала розгляд цієї справи на 10 годину 00 хвилин 8 жовтня 2026 року у судовому засіданні.

33. Також Велика Палата ухвалою від 9 липня 2026 року відмовила у задоволенні клопотання ОСОБА_1 , в інтересах якого діють адвокати Войченко С. В. та Ірза А .І., про зупинення провадження у цій справі.

Установлені судом першої інстанції обставини справи

34. Указом Президента України від 29 грудня 2009 року № 1122/2009 ОСОБА_1 призначено на посаду судді Рівненського окружного адміністративного суду строком на п`ять років, а Указом Президента України від 3 квітня 2017 року № 95/2017 його призначено на посаду судді Рівненського окружного адміністративного суду.

35. Рішенням ВККС від 7 червня 2018 року № 133/зп-18 призначено кваліфікаційне оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді, зокрема позивача.

36. Рішенням Комісії від 30 листопада 2018 року № 294/зп-18 визначено результати першого етапу «Іспит» кваліфікаційного оцінювання суддів на відповідність займаній посаді. Відповідно до цього рішення позивача допущено до другого етапу кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді «Дослідження досьє та проведення співбесіди».

37. Рішенням ВККС у складі колегії від 5 червня 2019 року № 392/ко-19 визначено, що суддя Рівненського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 за результатами кваліфікаційного оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді набрав 789,25 бала. Цим же рішенням визнано суддю Рівненського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 таким, що відповідає займаній посаді.

38. Рішенням відповідача від 20 липня 2023 року № 34/зп-23 проведено повторний автоматизований розподіл справ між членами Комісії з метою вирішення питання щодо продовження процедури оцінювання.

39. 30 листопада 2023 року від ГРД надійшов висновок у новій редакції про невідповідність судді ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики, затверджений 29 листопада 2023 року.

40. 7 грудня 2023 року на засіданні ВККС у пленарному складі розглянуто питання про підтримку рішень, ухвалених у межах процедури кваліфікаційного оцінювання, зокрема і щодо ОСОБА_1 .

41. 18 грудня 2023 року суддя ОСОБА_1. надав пояснення з питань, що виникли під час співбесіди, та документи стосовно власника будинку та притягнення до адміністративної відповідальності.

42. Рішенням ВККС від 1 квітня 2024 року № 81/ко-24 суддю Рівненського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 визнано таким, що не відповідає займаній посаді, та вирішено внести до ВРП подання про звільнення його з посади судді Рівненського окружного адміністративного суду.

43. У мотивувальній частині цього рішення ВККС зазначено, зокрема, такі висновки:

- суддя ОСОБА_1 безпідставно в деклараціях про майно, доходи, витрати і зобов`язання фінансового характеру за 2013 - 2015 роки, деклараціях особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2015 - 2018 роки не задекларував житловий будинок у селі Колоденка Рівненської області, яким він безоплатно користувався упродовж 2013 - 2018 років. Ця обставина є самостійною підставою для висновку про невідповідність судді займаній посаді;

- у 2021 році суддя ОСОБА_1 отримав два кредити на суму 420 129 грн та 106 010 грн, у зв`язку із чим у нього виникли фінансові зобов`язання. Зазначивши у розділі 14 «Видатки та правочини суб`єкта декларування» декларацій особи, уповноваженої на виконання функцій держави та місцевого самоврядування, за 2022 - 2023 роки вид, дату вчинення, предмет та наслідки правочину, суддя проставив відмітку «не застосовується» стосовно дати здійснення разового видатку, спричиненого правочином (за наявності), розміру разового видатку (за наявності), країни, у якій видано видаток.

44. На переконання Комісії, надані суддею ОСОБА_1. пояснення свідчили про недостатні зусилля у дотриманні високих стандартів поведінки та обов`язків щодо своїх майнових інтересів, майнових інтересів членів своєї сім`ї і антикорупційних норм.

45. Підсумовуючи результати співбесіди, Комісія у пленарному складі дійшла висновку про наявність обґрунтованого сумніву у відповідності судді критерію доброчесності за дослідженими вище показниками.

46. Не погоджуючись зі Спірним рішенням, позивач звернувся до суду.

Релевантні джерела права й акти їх застосування

47. За частиною першою статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

48. Згідно із частиною третьою статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

49. За частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист одним зі способів, передбачених цією статтею, або в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

50. Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року № 18-рп/2004 поняття «порушене право», за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». У цьому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

51. Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

52. Відповідно до частини четвертої статті 22 КАС України Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні справи щодо оскарження, серед іншого, актів, дій чи бездіяльності ВККС.

53. Особливості розгляду цієї категорії спорів визначено у статті 266 КАС України.

54. Згідно зі статтею 83 Закону № 1402-VIII кваліфікаційне оцінювання проводиться ВККС з метою визначення здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді за визначеними законом критеріями. Критеріями кваліфікаційного оцінювання є: 1) компетентність (професійна, особиста, соціальна тощо); 2) професійна етика; 3) доброчесність. Кваліфікаційне оцінювання за критерієм професійної компетентності проводиться з урахуванням принципів інстанційності та спеціалізації. Підставами для призначення кваліфікаційного оцінювання є, зокрема, рішення ВККС про призначення кваліфікаційного оцінювання судді у випадках, визначених законом. Порядок та методологія кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення затверджуються ВККС.

55. Частинами другою, четвертою статті 84 Закону № 1402-VIII визначено, що за результатами проведення кваліфікаційного оцінювання ВККС ухвалює одне з рішень, визначених цим Законом.

56. Згідно із частинами першою, другою статті 88 Закону № 1402-VIII ВККС України ухвалює мотивоване рішення про підтвердження або непідтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді. Зокрема, суддя, який не згодний із рішенням ВККС щодо його кваліфікаційного оцінювання, може оскаржити це рішення в порядку, передбаченому КАС України.

57. Рішення ВККС, ухвалене за результатами проведення кваліфікаційного оцінювання, може бути оскаржене та скасоване виключно з таких підстав: склад членів Комісії, який провів кваліфікаційне оцінювання, не мав повноважень його проводити; рішення не підписано будь-ким зі складу членів Комісії, який провів кваліфікаційне оцінювання; суддя не був належним чином повідомлений про проведення кваліфікаційного оцінювання - якщо було ухвалено рішення про непідтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді з підстав неявки для проходження кваліфікаційного оцінювання; рішення не містить посилання на визначені законом підстави його ухвалення або мотивів, з яких Комісія дійшла відповідних висновків (частина третя статті 88 Закону № 1402-VIII).

58. Відповідно до частин сьомої, восьмої статті 101 Закону № 1402-VIII рішення ВККС можуть бути оскаржені до суду з підстав, установлених цим Законом, а рішення Комісії щодо надання рекомендацій можуть бути оскаржені тільки разом із рішенням, ухваленим за відповідною рекомендацією.

59. Аналіз змісту частини восьмої статті 101 Закону № 1402-VIII свідчить, що в цій нормі йдеться про те, що рішення ВККС, яке містить рекомендацію з пропозицією здійснити певні дії та ухвалити певне рішення, може бути оскаржене, але за обов`язкових умов - тоді, коли буде ухвалене рішення за відповідною рекомендацією та разом з таким рішенням.

60. За результатами кваліфікаційного оцінювання ВККС може ухвалити рішення про підтвердження або непідтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді. За змістом таких рішень та їх місцем у процедурі кваліфікаційного оцінювання слід розмежовувати рішення, якими підтверджується відповідність судді займаній посаді, та рішення, якими встановлюється його невідповідність займаній посаді.

61. Рішення про відповідність судді займаній посаді засвідчує позитивний результат проведеного щодо нього кваліфікаційного оцінювання та підтверджує його здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді.

62. Натомість рішення про невідповідність судді займаній посаді має інше процесуальне та юридичне значення, оскільки виявлення такої невідповідності є лише підставою для вирішення питання про звільнення судді, яке належить до компетенції ВРП.

63. Пунктом 20 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII у первинній редакції було передбачено, що виявлення невідповідності судді займаній посаді є підставою для звільнення судді з посади за рішенням ВРП на підставі подання відповідної колегії Комісії. Отже, законодавець не наділяв рішення ВККС про невідповідність судді займаній посаді самостійною здатністю припиняти повноваження судді.

64. Таке рішення є необхідною передумовою подальшого розгляду питання про звільнення судді ВРП, яка, здійснюючи передбачене Конституцією України дискреційне повноваження, не зобов`язана автоматично погоджуватися з висновком Комісії та має самостійно вирішити питання про наявність підстав для звільнення судді.

65. Це підтверджується і чинним законодавчим регулюванням. Пунктом 20-1 розділу ХІІ Закону № 1402-VIII у редакції з 30 грудня 2023 року передбачено, що в разі відмови ВРП у задоволенні подання Комісії про звільнення судді у зв`язку з його невідповідністю займаній посаді суддя вважається таким, чию відповідність займаній посаді не оцінено, а оцінювання продовжується Комісією в пленарному складі зі стадії, визначеної ВРП (або самою Комісією, якщо ВРП таку стадію не визначила).

66. Отже, за своєю правовою природою рішення Комісії про невідповідність судді займаній посаді та внесення до ВРП подання про його звільнення є не остаточним рішенням про припинення статусу судді, а актом, який містить висновок Комісії та пропозицію до компетентного органу - ВРП - вирішити питання про звільнення судді.

67. Саме тому таке рішення має рекомендаційний характер у розумінні частини восьмої статті 101 Закону № 1402-VIII. Воно не породжує автоматичного припинення повноважень судді, а лише ініціює наступну стадію єдиного кваліфікаційного провадження - розгляд ВРП подання Комісії та прийняття за його результатами власного рішення.

68. Тож правова природа рішення ВККС про невідповідність судді займаній посаді визначається не самим формулюванням резолютивної частини цього рішення, а його місцем у передбаченій законом процедурі та юридичними наслідками: остаточне вирішення питання про звільнення судді належить ВРП.

69. Цей висновок узгоджується з наведеною нижче в цій постанові практикою Великої Палати, відповідно до якої рішення Комісії про невідповідність судді займаній посаді не має самостійних правових наслідків та є підставою для вирішення ВРП питання про звільнення судді.

70. Установлення законом такої умови не обмежує право кожного, хто його має, на оскарження рішень ВККС до адміністративного суду, однак запроваджує, оптимізує чи робить раціональною можливість звернення до суду за захистом своїх прав, коли рішення Комісії з рекомендацією буде актуалізоване через рішення органу, який за законом уповноважений розглядати рішення з рекомендацією й ухвалювати за ним відповідне рішення.

71. Пунктом 20 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII (у первинній редакції) передбачено, що виявлення невідповідності судді займаній посаді є підставою для звільнення судді з посади за рішенням ВРП на підставі подання відповідної колегії Комісії. Пунктом 20-1 цього розділу, чинним із 30 грудня 2023 року, який додано Законом № 3511-ІХ, встановлено, що в разі відмови ВРП у задоволенні подання Комісії про звільнення судді у зв`язку з його невідповідністю займаній посаді суддя вважається таким, чию відповідність займаній посаді не оцінено, а оцінювання продовжується Комісією в пленарному складі із стадії, визначеної ВРП (або самою Комісією, якщо ВРП таку стадію не визначила).

72. Пунктом 1 частини першої статті 238 КАС України передбачено, що суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. Частиною першою статті 319 КАС України встановлено, що судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку із закриттям провадження у справі з підстав, установлених статтею 238 цього Кодексу.

73. Основним питанням, яке Велика Палата має вирішити у цій справі, є те, чи може рішення ВККС про визнання судді таким, що не відповідає займаній посаді, бути самостійним предметом судового оскарження до того, як відповідне подання Комісії буде розглянуте ВРП у випадку, коли позивач посилається не лише на необґрунтованість висновків Комісії за результатами кваліфікаційного оцінювання, а й на порушення процедури його проведення та ухвалення рішення.

74. Частина восьма статті 101 Закону № 1402-VIII встановлює основоположне та безумовне правило: рішення Комісії щодо надання рекомендацій можуть бути оскаржені тільки разом із рішенням, ухваленим за відповідною рекомендацією.

75. Зазначена норма не містить і ніколи не містила жодного застереження на кшталт «крім випадків, коли рішення оскаржується з підстав, передбачених пунктами 1-4 частини третьої статті 88 цього Закону» у будь-якій редакції Закону № 1402-VIII. Виняток із процесуального правила, що визначає момент виникнення права на судове оскарження, має випливати з чіткого й недвозначного законодавчого формулювання, а не виводитися шляхом розширеного тлумачення лаконічної норми. Обираючи між двома тлумаченнями, суд повинен віддавати перевагу тому, яке не потребує домислювання відсутнього в тексті закону винятку. Зміна тлумачення не може нагадувати поправку до закону замість врегулювання розбіжностей у судовій практиці.

76. Як зазначено в цій постанові вище, за формою, видовою ознакою, юридичним змістом, спрямованістю та юридичними наслідками рішення Комісії про невідповідність судді займаній посаді та внесення до ВРП подання про його звільнення є актом, який підпадає під поняття рекомендаційного рішення Комісії у розумінні частини восьмої статті 101 Закону № 1402-VIII.

77. Зокрема, такий висновок викладений в постанові Великої Палати від 11 липня 2024 року в справі № 990/14/24: «за формою, видовою ознакою, юридичним змістом, спрямованістю та юридичними наслідками рішення Комісії про невідповідність судді займаній посаді та внесення до ВРП подання про її звільнення з посади є актом, який підпадає під поняття рекомендаційного рішення Комісії, позаяк містить опис перебігу кваліфікаційного оцінювання, за наслідками якого позивачка визнана такою, що не відповідає займаній посаді. Таке визнання є формою первинного вираження Комісією свого негативного письмового відзиву (припущення, бачення) на те, чому суддя не може бути суддею (або не відповідає займаній посаді). За законом таке рішення Комісії не призводить до автоматичної втрати суддею своєї посади судді, а лише стає підставою (властиво, рекомендацією) для компетентного органу - ВРП визначитися, чи висновки про невідповідність займаній посаді є законними, обґрунтованими, мотивованими і справедливими для звільнення судді з «рекомендаційних» причин».

78. Отже, рішення Комісії про визнання судді таким, що не відповідає займаній посаді, з одночасним внесенням до ВРП подання про звільнення, за своєю правовою природою є рекомендацією у розумінні частини восьмої статті 101 Закону № 1402-VIII незалежно від того, з яких мотивів учасник провадження його оскаржує.

79. Правова кваліфікація акта суб`єкта владних повноважень визначається його об`єктивними ознаками - місцем у процедурі та його наслідками, а не тим, на яку з обставин ухвалення цього акта позивач вирішив послатися в позові. Один і той самий документ не може одночасно бути «рекомендацією», що не підлягає самостійному оскарженню без попереднього рішення ВРП, коли оспорюється його обґрунтованість по суті, і «остаточним рішенням із самостійними правовими наслідками», коли оспорюється додержана під час його прийняття процедура.

80. Створення можливості різноспрямованої правової оцінки акта (з підстав оскарження по суті (мотивах) чи з процедурних аспектів), що змінюється залежно від обраних позивачем підстав оскарження рішень Комісії, не узгоджується з вимогою об`єктивного визначення юрисдикції та принципом правової визначеності.

81. Те, що рішення ВККС про невідповідність судді займаній посаді має рекомендаційний, а не остаточний характер, підтверджується і реальною практикою ВРП, яка неодноразово не погоджувалася з висновками Комісії та відмовляла у задоволенні подань про звільнення суддів за результатами кваліфікаційного оцінювання.

82. Так, рішенням ВРП від 18 серпня 2020 року № 2403/0/15-20 щодо судді ОСОБА_2 ВРП відмовила у задоволенні подання ВККС про її звільнення, встановивши недостатність обґрунтування висновку Комісії про невідповідність судді займаній посаді. ВККС виходила, зокрема, з обставин щодо декларування майна та доходів, однак ВРП надала цим обставинам власну оцінку та не погодилася з висновком Комісії.

83. Рішенням ВРП від 21 травня 2026 року № 959/0/15-26 відмовлено у задоволенні подання ВККС про звільнення судді ОСОБА_3 ВРП, дослідивши рішення Комісії, дійшла висновку, що воно в окремих частинах не містить належного мотивування, зокрема щодо оцінки ефективності здійснення правосуддя та обставин, пов`язаних із декларуванням, а тому є немотивованим та необґрунтованим.

84. Аналогічний підхід застосовано ВРП у своєму рішенні від 11 березня 2025 року № 480/0/15-25 щодо судді ОСОБА_6. за поданням ВККС. ВРП встановила, що наведені Комісією обставини не були достатніми для висновку про невідповідність судді займаній посаді, зокрема врахувала, що частина відповідних обставин уже була предметом дисциплінарного розгляду, а рішення ВККС не містило належного аналізу їх впливу на відповідність судді критеріям професійної етики та доброчесності. У зв`язку із цим ВРП відмовила у задоволенні подання про звільнення.

85. Подібний висновок міститься і в рішенні ВРП від 13 серпня 2026 року № 1657/0/15-26 щодо судді ОСОБА_4 ВРП визнала висновки Комісії про невідповідність судді займаній посаді помилковими та зазначила про відсутність достатнього обґрунтування такого висновку, у зв`язку із чим відмовила у задоволенні подання про звільнення.

86. Так само ВРП відмовляла у задоволенні подань ВККС, коли вважала недостатнім обґрунтування висновків Комісії про невідповідність судді займаній посаді, зокрема у рішеннях ВРП від 9 червня 2020 року № 1759/0/15?20 щодо судді ОСОБА_7., від 24 лютого 2026 року № 259/0/15-26 щодо судді ОСОБА_5 та багатьох інших.

87. Наведені приклади мають істотне значення для цієї справи, оскільки демонструють, що розгляд ВРП подання Комісії не є формальним підтвердженням висновку ВККС. Навпаки, ВРП здійснює власну оцінку матеріалів кваліфікаційного оцінювання та може не погодитися з висновком Комісії про невідповідність судді займаній посаді.

88. Отже, саме існування передбаченої законом стадії розгляду подання ВККС ВРП має реальне, а не формальне значення - до ухвалення рішення ВРП правове становище судді остаточно не визначене висновком Комісії.

89. Жодна норма ані Закону № 1402-VIII, ані Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя» чи регламентних актів ВРП не містить прямої або опосередкованої заборони ВРП перевіряти, чи мала Комісія повноваження на проведення кваліфікаційного оцінювання певним складом, чи додержано процедуру дослідження висновку ГРД, чи підписано рішення належним складом членів Комісії. Навпаки, ухвалюючи власне рішення про звільнення судді на підставі подання Комісії, ВРП реалізує самостійне дискреційне конституційне повноваження (стаття 131 Конституції України) і зобов`язана, як і будь-який орган державної влади, діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України (частина друга статті 19 Конституції України).

90. Здійснюючи це повноваження, ВРП має ex officio встановити юридичні передумови для ухвалення власного рішення, у тому числі перевірити повноважність суб`єкта, який ухвалив подання, та дотримання встановленої законом процедури його прийняття незалежно від того, чи ставилися відповідні питання перед нею учасниками провадження.

91. ВРП не може легітимно обґрунтовувати власне рішення поданням, ухваленим неуповноваженим складом Комісії, з порушенням процедури дослідження висновку ГРД або без посилання на визначені законом підстави: таке подання апріорі не може вважатися обґрунтованим, оскільки встановлення процесуальної правомірності акта, покладеного в основу рішення, є неодмінною логічною передумовою оцінки цього акта по суті.

92. Поняття «обґрунтованість подання» не є вужчим за поняття «підстави та мотиви ухвалення рішення» в розумінні пункту 4 частини третьої статті 88 Закону № 1402-VIII, а поглинає його. Так само встановлений законом повноважний склад суб`єкта ухвалення рішення (пункт 1 частини третьої статті 88) є передумовою для того, щоб відповідний акт взагалі міг вважатися «поданням Комісії» в розумінні статей 109, 110 Закону № 1402-VIII. Подання, ухвалене неуповноваженим складом, не є поданням Комісії в юридичному значенні цього слова, а тому ВРП, встановивши цю обставину ex officio, зобов`язана відмовити в його задоволенні саме з цієї підстави, а не залишати її без оцінки, вважаючи, що така виходить за межі її повноважень.

93. Необхідно зауважити, що обґрунтування, покладене в основу висновку, викладеного в постанові Великої Палати у справі № 9901/637/18 про неприпустимість дублювання функцій судового контролю та контролю ВРП, - стосується однаковою мірою й оцінки процедурної правомірності рішення Комісії.

94. Якщо суд, розглядаючи «процедурний» позов, підтвердить повноваження складу Комісії й додержання нею процедури, а ВРП під час розгляду подання дійде протилежного висновку (наприклад, установить, що висновок ГРД долучено з порушенням процедури), виникне ситуація існування взаємовиключних оцінок того самого юридичного акта, встановлених різними органами в межах того самого кваліфікаційного провадження, з ризиком множинності проваджень і суперечливих результатів. Саме уникнення такої конкуренції юрисдикцій, а не абстрактна економія часу, становило справжню мету принципу єдності кваліфікаційного провадження.

95. Позбавлення судом ВРП повноважень щодо оцінки процесуальних порушень, допущених під час розгляду Комісією кваліфікаційного провадження, фактично означає втручання суду у сферу дискреційних повноважень ВРП як незалежного державного органу України.

96. Як зазначалося вище, до 30 грудня 2023 року відмова ВРП у задоволенні подання Комісії мала наслідком втрату юридичного значення рішення Комісії. Натомість відповідно до пункту 20-1 розділу XII Закону № 1402-VIII у редакції, чинній із зазначеної дати, ВРП уповноважена визначати стадію, з якої Комісія має продовжити кваліфікаційне оцінювання судді.

97. Отже, законодавець передбачив не ізольоване здійснення ВРП повноважень після завершення відповідного етапу діяльності Комісії, а взаємопов`язаність повноважень ВРП і Комісії в межах єдиного кваліфікаційного провадження. Повноваження ВРП визначити стадію, з якої Комісія має продовжити оцінювання, за своєю природою передбачає можливість встановлення обставин, що зумовлюють необхідність продовження провадження з попередньої стадії, у тому числі пов`язаних із додержанням установленої законом процедури на попередніх етапах.

98. Інше тлумачення призвело б до ситуації, за якої ВРП наділена законом повноваженням визначити стадію продовження кваліфікаційного оцінювання, але позбавлена можливості оцінити обставини, які зумовлюють необхідність такого продовження.

99. Велика Палата також зазначає, що розмежування доводів позову на «процесуальні» та «змістовні» саме по собі не може бути підставою для виключення останніх із предмета судового розгляду, оскільки таке розмежування є вразливим до довільного визначення характеру доводів та створює можливість для формального обмеження меж судового контролю. Практично будь-яке заперечення щодо результатів кваліфікаційного оцінювання може бути сформульоване як довід про неповноту дослідження інформації, неналежне мотивування чи інше процесуальне порушення.

100. Водночас поділ доводів, які суд вправі розглядати, на «процесуальні» та такі, що нібито стосуються виключно змісту оцінювання і тому не підлягають розгляду, не повинен призводити до однобічного визначення предмета спору судом та фактичного позбавлення учасника справи можливості обґрунтовувати свою позицію щодо оскаржуваного рішення, що не узгоджується з принципом змагальності судового процесу.

101. Частину восьму статті 101 Закону № 1402-VIII належить застосовувати з урахуванням того, що встановлені нею межі судового контролю не можуть визначатися виключно формою викладення позовних вимог чи класифікацією наведених у них доводів, інакше виникає загроза «оминання» частини восьмої статті 101 Закону № 1402-VIII лише за формою викладення позовних вимог.

102. Визнання доводів позивача передчасними не применшує гарантованого статтею 55 Конституції України права на судовий захист, а визначає належну послідовність його реалізації з урахуванням завдань процесуальної економії та необхідності уникнення дублювання судового контролю. Жодна з обставин, на які позивач посилається у «процедурній» частині позову, не втрачає свого значення до розгляду ВРП відповідного подання. Такі доводи можуть бути наведені перед ВРП під час розгляду подання, а у разі незгоди з оцінкою відповідних обставин - бути предметом судового розгляду під час оскарження рішення ВРП. Такий підхід не звужує обсяг судового контролю, а забезпечує його здійснення після завершення передбаченої законом процедури та щодо остаточного результату відповідного провадження.

103. Інше тлумачення створювало б передумови для фрагментації єдиного кваліфікаційного провадження, паралельного розгляду пов`язаних між собою питань та повторного оцінювання судом обставин, які в подальшому можуть бути предметом розгляду ВРП. Водночас можливість оскарження кожного окремого процесуального питання до завершення передбаченої законом процедури може створювати умови для зловживання процесуальними правами шляхом ініціювання передчасного судового контролю та штучного затягування провадження. Тому віднесення відповідних доводів до передчасних є не обмеженням права на судовий захист, а способом забезпечення його ефективної реалізації у належній процесуальній послідовності.

104. Таке тлумачення, зокрема, враховує концепцію належного врядування, зміст якої, зокрема, розкритий у практиці Європейського суду з прав людини, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб, та яким має усталено керуватися Велика Палата.

105. У справах «Овчаренко та Колос проти України», «Albert and Le Compte проти Бельгії», «Tsfayo проти Сполученого Королівства» Європейський суд з прав людини розглядав питання про відповідність статті 6 Конвенції процедурі, яка передбачала прийняття рішення позасудовим органом із подальшим судовим переглядом. Суд зазначив, що навіть у разі, якщо орган, який на попередній стадії приймає рішення щодо цивільних прав та обов`язків, не відповідає усім вимогам статті 6 Конвенції, порушення цієї статті може бути відсутнім, якщо провадження перед таким органом підлягає подальшому контролю судовим органом, який має достатню юрисдикцію та забезпечує необхідні гарантії справедливого суду. При визначенні достатності такого контролю Європейський суд з прав людини враховує, зокрема, предмет спору, процесуальні гарантії, наявні на адміністративній стадії, а також характер і обсяг фактично здійсненого судового контролю.

106. Цей підхід має значення і для правовідносин, що виникають у процедурі кваліфікаційного оцінювання судді. Рішення ВККС про невідповідність судді займаній посаді є результатом попередньої стадії провадження, за якою закон передбачає наступний розгляд ВРП подання Комісії, а рішення ВРП, у свою чергу, може бути предметом судового контролю.

107. Отже, сама наявність проміжної, позасудової стадії вирішення питання не суперечить праву на доступ до суду за умови, що законодавчо передбачено реальну можливість подальшого судового контролю щодо остаточного рішення та відповідного спору в цілому. До того ж судовий контроль має бути не ілюзорним, а достатнім за своїм обсягом для забезпечення ефективного захисту прав особи.

108. У цій справі такий механізм забезпечується можливістю викласти відповідні доводи перед ВРП під час розгляду подання ВККС, а після ухвалення ВРП рішення - оскаржити його до адміністративного суду разом із рішенням Комісії, що відповідає передбаченій законом послідовності проходження відповідного провадження.

109. ВРП не позбавлена повноважень і, більше того, зобов`язана враховувати процесуальну правомірність подання Комісії як необхідну передумову оцінки його обґрунтованості. Відсутність окремої, вужчої за змістом норми, яка б прямо передбачала таке повноваження, не означає відсутності самого повноваження, яке випливає із загальних засад здійснення дискреційних повноважень органом державної влади та вимоги діяти на підставі, у межах повноважень і у спосіб, визначені законом.

110. Такий підхід не виключає судового контролю за процедурними порушеннями, допущеними Комісією, а визначає належну послідовність його здійснення. Відповідні обставини можуть бути предметом розгляду ВРП під час вирішення питання за поданням Комісії, а у разі незгоди з рішенням ВРП - предметом судового контролю під час його оскарження. Отже, особа не позбавляється можливості поставити перед судом питання про процедурну правомірність проведеного кваліфікаційного оцінювання, натомість судовий контроль здійснюється щодо остаточного результату відповідної стадії провадження та з урахуванням оцінки, наданої цим питанням ВРП.

111. Ризик того, що ВРП може не надати належної оцінки процедурному порушенню, сам по собі не є підставою для перенесення судового контролю на попередню стадію провадження. Такий ризик усувається можливістю оскарження рішення ВРП та перевірки судом, зокрема, повноти й належності оцінки ВРП обставин, що мають значення для вирішення питання за поданням Комісії.

112. Тож оскарження рішення ВККС про визнання судді таким, що не відповідає займаній посаді, або таким, що не підтвердив здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді, можливе лише після того, як таке рішення було предметом розгляду ВРП за відповідним поданням Комісії, і лише разом із рішенням, ухваленим ВРП за наслідками такого розгляду.

113. Це правило застосовується незалежно від того, ґрунтується позов на незгоді з мотивами (обґрунтованістю) рішення Комісії чи на доводах про порушення Комісією процедури кваліфікаційного оцінювання, передбачених пунктами 1-4 частини третьої статті 88 Закону № 1402-VIII, оскільки ВРП не позбавлена повноважень оцінити такі доводи в межах розгляду подання Комісії.

114. Виняток становлять випадки, коли подальше проходження передбаченої законом процедури кваліфікаційного оцінювання є юридично неможливим або втрачає предмет унаслідок обставин, які виключають можливість розгляду ВРП подання Комісії по суті. Зокрема, такий виняток має місце, коли предметом оскарження є не процедурний недолік у межах розпочатого й незавершеного кваліфікаційного провадження, а обставина, що виключає саму можливість проведення або продовження такого провадження (остаточне завершення щодо судді відповідного кваліфікаційного провадження, у тому числі у зв`язку з безстроковим призначенням на посаду судді, як у справі № 990/51/24), а також коли після ухвалення рішення Комісії подання не може бути розглянуте ВРП по суті, а рішення ВРП за наслідками розгляду цього подання не буде ухвалене (зокрема, через припинення повноважень судді у зв`язку з досягненням ним граничного віку перебування на посаді, як у справі № 990/243/25).

115. Аналогічна правова позиція міститься в постанові Великої Палати від 17 вересня 2026 року у справі № 990/77/25 (провадження № 11-468заі25), відповідно до якої Велика Палата відступила від попереднього висновку, викладеного у її постановах від 20 лютого 2025 року у справі № 990/62/24 та від 19 червня 2025 року у справі № 990/239/24, за якого кожне процедурне питання може безпосередньо ініціювати окремий судовий розгляд до завершення відповідної стадії кваліфікаційного провадження.

Щодо розгляду апеляційної скарги та застосування сформульованого підходу

116. У справі, що розглядається, наведені позивачем підстави позову пов`язані одночасно як з процедурними порушеннями щодо розгляду його питання та ухвалення рішення неповноважним складом ВККС (рішення ВККС від 1 квітня 2024 року № 81/ко-24 прийняте неповноважним складом ВККС, оскільки всупереч вимогам пункту 20-1 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII ВККС прийняла оскаржуване рішення неповноважним складом - у пленарному складі, а не в складі колегії), так і безпосередньо з незгодою позивача з обґрунтуванням та мотивами оскаржуваного рішення.

117. За таких обставин жоден з доводів позивача, включно з доводами про повноваження Комісії у складі колегії не міг бути предметом самостійного судового розгляду до розгляду ВРП відповідного подання Комісії. Із матеріалів справи не встановлено, що станом на час ухвалення цієї постанови ВРП розглянула подання Комісії і ухвалила за його наслідками рішення.

118. Суд першої інстанції, розглянувши частину доводів позивача по суті та відмовивши в задоволенні позову в цій частині, а не визнавши позов у повному обсязі передчасним, застосував підхід, від якого Велика Палата відступила, і тим самим неправильно застосував норми матеріального права (частину восьму статті 101 Закону № 1402-VIII) та порушив норми процесуального права (статтю 2, пункт 1 частини першої статті 238 КАС України), що є підставою для скасування його рішення.

119. Оскільки предметом спору в цій справі є оспорюване рішення, яке ще не було предметом розгляду ВРП, справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства на цій стадії, а тому провадження у справі підлягає закриттю на підставі пункту 1 частини першої статті 238 КАС України, без ухвалення рішення по суті заявлених вимог. Це не позбавляє позивача права на судовий захист: усі наведені ним доводи, включно з доводами щодо ухвалення оскаржуваного рішення неповноважним складом - у складі колегії, а не в пленарному складі, та обґрунтованості оцінки критеріїв кваліфікаційного оцінювання, можуть бути наведені ВРП під час розгляду подання Комісії, а в разі ухвалення ВРП рішення, з яким позивач не погодиться, - стати предметом нового звернення до адміністративного суду разом із рішенням ВРП.

Щодо застосування частини восьмої статті 101 Закону № 1402-VIIIу поєднанні з приписами частини третьої статті 88 цього Закону

120. Оскарження рішення ВККС про визнання судді таким, що не відповідає займаній посаді, або таким, що не підтвердив здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді, можливе лише після того, як таке рішення було предметом розгляду ВРП за відповідним поданням Комісії, і лише разом із рішенням, ухваленим ВРП за наслідками такого розгляду.

121. Це правило застосовується незалежно від того, ґрунтується позов на незгоді з мотивами (обґрунтованістю) рішення Комісії чи на доводах про порушення Комісією процедури кваліфікаційного оцінювання, передбачених пунктами 1-4 частини третьої статті 88 Закону № 1402-VIII, оскільки ВРП не позбавлена повноважень оцінити такі доводи в межах розгляду подання Комісії.

122. Виняток становлять випадки, коли подальше проходження передбаченої законом процедури кваліфікаційного оцінювання є юридично неможливим або втрачає предмет унаслідок обставин, які виключають можливість розгляду ВРП подання Комісії по суті.

Щодо застосування пункту 1 частини першої статті 238 КАС України

123. Якщо позов про оскарження рішення ВККС подано до того, як таке рішення стало предметом розгляду ВРП, суд закриває провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 238 КАС України, оскільки на цій стадії справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

124. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

125. Велика Палата вважає, що поняття «спір, який підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства» потрібно тлумачити у широкому розумінні у світлі частини третьої статті 124 Конституції України, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду.

126. Відповідно до частини першої статті 319 КАС України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку із закриттям провадження у справі з підстав, установлених статтею 238 цього Кодексу.

127. З огляду на те, що ВРП не переглядала оспорюване рішення Комісії, Велика Палата дійшла висновку, що рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 24 лютого 2026 року підлягає скасуванню, а провадження у справі № 990/175/24 - закриттю.

Щодо судових витрат

128. Відповідно до частини шостої статті 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

129. Оскільки Велика Палата не змінює судове рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 238, 241 - 243, 266, 308, 310, 315, 319, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду