ПОСТАНОВА Касаційний адміністративний суд ВС у справі № 140/7512/25

1. ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) 07.07.2025 звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_2 , відповідач-1), військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач-2), у якому просив:

- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_3 щодо здійснення розрахунку та виплати грошового забезпечення, допомоги на оздоровлення, інших надбавок і доплат, нарахованих та виплачених у зв`язку з проходженням служби в період з 26.02.2022 до 30.06.2022 без урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022, та зобов`язати відповідача-1 здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення, допомоги на оздоровлення, інших надбавок і доплат, нарахованих та виплачених у зв`язку з проходженням служби в період з 26.02.2022 до 30.06.2022 з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, та на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 №704 (далі - Постанова №704) та провести виплату із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44 (далі - Порядок №44), з урахуванням раніше виплачених за цей період сум;

- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо здійснення розрахунку та виплати грошового забезпечення, допомоги на оздоровлення, інших надбавок і доплат, нарахованих та виплачених у зв`язку з проходженням служби в період з 01.07.2022 по 20.05.2023 без урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01.01.2022, та зобов`язання вказаного відповідача здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення, допомоги на оздоровлення, інших надбавок і доплат, нарахованих та виплачених у зв`язку з проходженням служби в період з 01.07.2022 по 20.05.2023, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, установленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023, та на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 Постанови №704 та провести виплату із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку №44, з урахуванням раніше виплачених за цей період сум.

2. Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 14.07.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі.

3. Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 24.10.2025 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху та встановлено позивачу п`ятиденний строк з дня вручення цієї ухвали для усунення недоліків позовної заяви шляхом подання заяви про поновлення строку звернення до суду в частині позовних вимог із зазначенням підстав для поновлення строку та наданням доказів поважності причин його пропуску.

4. На виконання вимог ухвали від 24.10.2025 представниця позивача подала заяву про усунення недоліків, у якій зазначила, що тримісячний строк звернення до суду не застосовується, оскільки після проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_2 позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , а з 08.11.2024 у ІНФОРМАЦІЯ_4 , а з 15.12.2024 по даний час у військовій частині НОМЕР_3 .

5. Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 03.11.2025 позов ОСОБА_1 , у частині позовних вимог за період з 19.07.2022 по 20.05.2023, залишено без розгляду.

6. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08.12.2025 апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 03.11.2025 про залишення позову без розгляду в частині позовних вимог залишено без змін.

7. Залишаючи без розгляду позовні вимоги в частині за період з 19.07.2022 по 20.05.2023, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, застосував передбачений частиною першою статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) строк звернення до суду. Початок перебігу такого строку суди пов`язали з моментом, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, зокрема з огляду на щомісячний характер виплати грошового забезпечення та можливість з`ясувати його складові з грошового атестата, виданого під час вибуття до нового місця служби.

7.1. Суди попередніх інстанцій відхилили доводи представниці позивача про незастосування строку у зв`язку з продовженням позивачем військової служби в інших військових частинах, зазначивши, що це не змінює моменту припинення правовідносин щодо грошового забезпечення з попередньою військовою частиною. Звернення до відповідачів із запитами у березні та травні 2025 року суди не визнали обставиною, що свідчить про дотримання строку, оскільки позивач мав можливість з`ясувати стан своїх прав раніше.

7.2. Ураховуючи, що позов подано 07.07.2025, а позивач не подав заяви про поновлення пропущеного строку та не навів поважних причин його пропуску, суди дійшли висновку про наявність підстав для залишення відповідної частини позовних вимог без розгляду на підставі частини третьої статті 123 та пункту 8 частини першої статті 240 КАС України.

8. Не погодившись із прийнятими судовими рішеннями, покликаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, представниця ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просила скасувати ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 03.11.2025 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08.12.2025, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

9. На обґрунтування касаційної скарги, з-поміж іншого, представниця позивача не погодилася з висновками судів попередніх інстанцій щодо пропуску строку звернення до суду в частині позовних вимог та зазначила, що на дату виключення позивача зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 йому не було надано письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні. Про ненарахування та виплату грошового забезпечення в неналежному розмірі позивач дізнався після звернення до адвоката, яка 13.03.2025 подала відповідні заяви до військової частини НОМЕР_1 . Лише після отримання відповіді військової частини від 01.04.2025, фактично одержаної представницею позивача 19.05.2025, стало відомо, що посадовий оклад та оклад за військовим званням за спірний період обчислювалися з урахуванням прожиткового мінімуму станом на 01.01.2018. Отже, оскільки позов подано 07.07.2025, представниця позивача вважала, що тримісячний строк звернення до суду не пропущено.

10. Ухвалою від 21.01.2026 Верховний Суд відкрив касаційне провадження з підстав перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, зокрема, положень 8 частини першої статті 240 КАС України у взаємозв`язку з частиною третьою статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) щодо підстав для залишення без розгляду позову в частині.

11. Відзиву на касаційну скаргу відповідачі не подали.

12. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд виходить із такого.

13. Частиною першою статті 122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

14. Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

15. Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.

16. На стадії касаційного провадження спірним є питання дотримання позивачем строку звернення до суду з цим позовом, предметом якого є порушення відповідачем законодавства про оплату праці та невиплата позивачу в належному розмірі грошового забезпечення, допомоги на оздоровлення, інших надбавок і доплат, нарахованих та виплачених у зв`язку з проходженням служби в період з 19.07.2022 по 20.05.2023.

17. Верховний Суд у постанові від 25.04.2023 у справі №380/15245/22 сформував висновок щодо строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці військовослужбовців, відповідно до якого, вирішуючи питання про те, якою нормою закону слід керуватися при розгляді цієї справи, Суд, зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, наголошує, що положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п`ятою статті 122 КАС України.

18. Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 №2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

19. Законом України від 01.07.2022 №2352-IX, який набрав чинності з 19.07.2022, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:

19.1. «Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

19.2. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».

20. З метою забезпечення єдності практики вирішення спорів у правовідносинах щодо застосування приписів статті 233 КЗпП України, судова палата з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду (далі - Судова палата) здійснила перегляд судового рішення у справі №460/21394/23.

20.1. У зазначеній постанові Судова палата дійшла висновку, що, якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19.07.2022, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону №2352-ІХ, то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19.07.2022, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19.07.2022 підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону №2352-ІХ).

21. Ураховуючи, що спірні вимоги стосуються перерахунку та виплати грошового забезпечення за період з 19.07.2022 по 20.05.2023, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про застосування до спірних правовідносин статті 233 КЗпП України в редакції Закону №2352-ІХ, яка набрала чинності 19.07.2022.

22. Водночас для визначення конкретного строку звернення до суду необхідно врахувати, що на момент звернення до суду ОСОБА_1 не був звільнений з військової служби, так як після виключення зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 він продовжив проходження військової служби у ІНФОРМАЦІЯ_5 , а згодом - у військовій частині НОМЕР_3 .

23. Відтак виключення позивача зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 не означає припинення його військової служби, адже на момент звернення до суду позивач продовжував проходити військову службу, а заявлені ним вимоги стосувалися виплат, право на які він пов`язував із проходженням служби у відповідний період.

24. За таких обставин до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи частини першої статті 233 КЗпП України в редакції, чинній на момент звернення позивача до суду, відповідно до яких працівник може звернутися до суду з заявою про вирішення трудового спору в тримісячний строк із дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

25. Водночас Рішенням Конституційного Суду України №1-р/2025 від 11.12.2025 частину першу статті 233 КЗпП України визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.

25.1. Так, Конституційний Суд України виходив з того, що запровадження тримісячного строку для звернення працівника під час дії трудових відносин до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат обмежує гарантоване право особи на своєчасне одержання винагороди за працю та уможливлює невиконання роботодавцем обов`язку з оплати праці, зокрема у випадках, коли працівник звертатиметься до суду пізніше ніж через три місяці з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Фактично право працівника на одержання винагороди за працю підлягає судовому захисту лише в межах установленого строку звернення до суду, зі спливом якого працівник втрачатиме можливість ефективного та дієвого поновлення своїх прав у спосіб звернення до суду.

25.2. Якщо працівник пропустив тримісячний строк звернення до суду, обов`язок роботодавця щодо виплати заробітної плати та інших належних працівникові виплат і право працівника на одержання винагороди за працю не припиняються, тоді як дієвість та ефективність способів поновлення права працівника на одержання винагороди за працю, зокрема у спосіб стягнення заборгованості в судовому порядку, зазнає суттєвого обмеження, оскільки не передбачено поновлення пропущеного строку. Працівник може опинитися в невигідному юридичному становищі, коли після спливу встановленого оспорюваними приписами Кодексу тримісячного строку відповідне право не підлягатиме захисту судом, а подальше отримання працівником сум заробітної плати значною мірою залежатиме від бажання роботодавця виплатити заборгованість в позасудовому порядку.

25.3. Таким чином, Конституційний Суд України дійшов висновку, що законодавець, установлюючи тримісячний строк для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, не врахував, що зобов`язання щодо виплати винагороди за працю є триваючим, призводить до фактичного звуження змісту та обсягу конституційних прав працівника, гарантованих статтями 43 і 55 Конституції України. Така законодавча конструкція ставить працівника, який перебуває у трудових відносинах, у менш захищене становище порівняно зі звільненим працівником, що суперечить принципу рівності та гарантії ефективного судового захисту.

26. З огляду на зазначене у згаданому Рішенні Конституційний Суд України розмежував строкове регулювання звернення працівника, який перебуває у трудових відносинах, з вимогами про стягнення заробітної плати та інших належних йому виплат (частина перша статті 233 КЗпП України), і спеціальне регулювання, передбачене частиною другою статті 233 КЗпП України для спорів про виплату сум, що належать працівникові при звільненні.

26.1. При цьому неконституційною визнано саме частину першу статті 233 КЗпП України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду з вимогами про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.

27. Отже, визнання неконституційним тримісячного строку, передбаченого частиною першою статті 233 КЗпП України, зумовлює необхідність урахування правових наслідків цього Рішення під час вирішення питання про дотримання позивачем - особою, яка на момент звернення до суду продовжувала перебувати на військовій службі - строку звернення до суду.

28. Верховний Суд зауважує, що на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій Рішення Конституційного Суду України від 11.12.2025 №1-р/2025 ще не було ухвалене, а тому саме по собі неврахування його правових позицій не свідчить про неправильне застосування цими судами норм матеріального права.

27.1. Водночас під час касаційного перегляду Суд має враховувати, що зазначеним Рішенням тримісячний строк, установлений частиною першою статті 233 КЗпП України для звернення до суду з вимогами про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, визнано неконституційним, а відповідне положення втратило чинність із дня ухвалення цього Рішення.

28. Відтак застосування зазначеного строку до позовних вимог ОСОБА_1 , який на момент звернення до суду продовжував проходити військову службу, не може бути підставою для обмеження його права на судовий захист.

29. Відповідно до частин першої, четвертої статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

29.1. Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

30. Ураховуючи те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені із застосуванням частини першої статті 233 КЗпП України, яка Рішенням Конституційного Суду України №1-р/2025 від 11.12.2025 визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, тому судові рішення підлягають скасуванню, а справа - направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду.

31. Ураховуючи результат касаційного розгляду, витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, не розподіляються.

32. Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 356, 359 КАС України, Верховний Суд