ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 756/12660/25

1. У серпні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду зі скаргою на рішення та бездіяльність Верхньодніпровського відділу державної виконавчої служби у Кам`янському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) [далі - Верхньодніпровський ВДВС], у якій, з урахуванням уточнених вимог, просила:

- визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця Верхньодніпровського ВДВС Бухгольца В. В. від 10 грудня 2014 року про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1 як таку, що прийнята без належної правової підстави та з порушенням установленого законом строку пред`явлення виконавчого документа до виконання;

- визнати неправомірною бездіяльність державного виконавця Бухгольца В. В. у виконавчому провадженні № НОМЕР_1, яка полягала у невжитті заходів щодо закінчення (закриття) виконавчого провадження та скасування постанови від 10 грудня 2014 року про його відкриття, оскільки виконавчий документ № 2-1144 від 27 серпня 2013 року стягувач пред`явив після спливу строку, встановленого законом;

- визнати неправомірною бездіяльність в. о. начальника Верхньодніпровського ВДВС Кирпи В. В. у виконавчому провадженні № НОМЕР_1, яка полягає у: невстановленні статусу заявника [Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Світ фінансів»]; нереєстрації його скарги в Автоматизованій системі виконавчих проваджень (далі - АСВП); неприйнятті процесуальних постанов (про заміну сторони, відновлення, поновлення, відкриття або зупинення провадження); невстановленні актуальної адреси боржника для належного повідомлення;

- визнати незаконними та скасувати постанови в. о. начальника Верхньодніпровського ВДВС Кирпи В. В. від 25 квітня 2025 року, а саме № НОМЕР_1/17 про результати перевірки законності виконавчого провадження, про передачу виконавчого провадження № НОМЕР_1, про прийняття виконавчого провадження № НОМЕР_1 до виконання; про скасування процесуального документа (постанови про повернення виконавчого документа стягувачу від 24 грудня 2015 року) як такі, що ухвалені без правової підстави, з порушенням вимог статей 12, 15, 26, 74 Закону України «Про виконавче провадження» та статті 433 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України);

- зобов`язати в. о. начальника Верхньодніпровського ВДВС Кирпу В. В. усунути порушення її прав, допущені під час незаконного відкриття / відновлення / поновлення виконавчого провадження № НОМЕР_1, та вжити заходів для відновлення її порушеного правового становища як боржника, зокрема, шляхом внесення відповідних змін до АСВП.

2. Скаргу мотивувала тим, що рішенням від 12 квітня 2011 року Оболонський районний суд міста Києва стягнув з неї на користь Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» (далі - ПАТ «КБ «Надра») кредитну заборгованість та видав виконавчий лист, на підставі якого 10 грудня 2014 року, тобто після закінчення строку пред`явлення його до виконання, державний виконавець Верхньодніпровського ВДВС відкрив виконавче провадження № НОМЕР_1. 24 грудня 2015 року державний виконавець ухвалив постанову про повернення виконавчого документа стягувачу ПАТ «КБ «Надра», яке протягом встановленого законом десятиденного строку не оскаржило цього рішення.

Зауважила, що 01 лютого 2017 року місцевий суд видав стягувачу дублікат виконавчого листа у зв`язку з його втратою під час поштового відправлення. Тож граничний строк повторного пред`явлення виконавчого документа до виконання закінчився 24 грудня 2018 року, а судового рішення про його поновлення немає.

Зазначила, що 09 січня 2020 року ПАТ «КБ «Надра» і ТОВ «Світ фінансів» уклали договір про відступлення права вимоги і ухвалою від 20 квітня 2022 року місцевий суд замінив стягувача у виконавчому листі без поновлення строку пред`явлення його до виконання. Надалі 06 березня 2025 року ТОВ «Світ фінансів» відступило право вимоги за кредитним договором на користь ТОВ «Інком-Фінанс».

Наголосила, що попри втрату статусу кредитора ТОВ «Світ фінансів» 11 квітня 2025 року звернулося до Верхньодніпровського ВДВС зі скаргою на дії державного виконавця щодо повернення виконавчого документа стягувачу 24 грудня 2015 року. На підставі цієї скарги в. о. начальника Верхньодніпровського ВДВС Кирпа В. В. 25 квітня 2025 року скасував постанову від 24 грудня 2015 року та фактично створив умови для незаконного відновлення виконавчого провадження майже через десять років.

Послалася на те, що ТОВ «Світ фінансів» не має процесуального статусу сторони виконавчого провадження та його скарги немає у АСВП. Задовольняючи цю скаргу в. о. начальника Верхньодніпровського ВДВС послався лише на договір купівлі-продажу квартири від 12 червня 2007 року, не перевіривши актуальний стан цього майна у реєстрах. Водночас ця квартира перебувала під арештом у межах іншого виконавчого провадження. Також у виконавчому провадженні немає актів перевірки, службових записок, інших належних доказів, які б підтверджували незаконність дій державного виконавця у 2015 році.

Ствердила, що про порушення своїх прав дізналася лише 08 серпня 2025 року після ознайомлення з матеріалами справи № 756/315/17 (в межах якої здійснено заміну стягувача на ТОВ «Світ фінансів»), оскільки постанову від 25 квітня 2025 року направили за адресою, з реєстрації за якою вона знялася ще у 2017 році та зареєструвалася за поточним місцем реєстрації, а з березня 2022 року проживає в Республіці Польща.

Вважає, що у 2025 році Верхньодніпровський ВДВС здійснив нове незаконне відкриття виконавчого провадження під колишнім номером поза межами строків примусового виконання та за відсутності самого виконавчого документа.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

3. Суди встановили, що рішенням від 12 квітня 2011 року у справі № 2-1144 Оболонський районний суд міста Києва стягнув з ОСОБА_1 на користь ПАТ «КБ «Надра» кредитну заборгованість у розмірі 2 297 807,57 грн.

4. Ухвалою від 16 січня 2014 року у справі № 756/15932/13-ц Оболонський районний суд міста Києва виправив описку у виконавчому листі, зокрема в частині дати набрання рішенням законної сили, зазначивши 24 січня 2012 року замість 14 червня 2011 року.

Щодо поновлення строку пред`явлення виконавчого листа до виконання зазначив, що ПАТ «КБ «Надра» не пропустило цього строку, оскільки з 01 червня 2013 року річний строк пред`явлення виконавчого листа до виконання поновився.

5. За інформацією з ВП-спецрозділ з 10 грудня 2014 року виконавчий лист перебував на примусовому виконанні у Верхньодніпровському районному відділі державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області (попередня назва Верхньодніпровського ВДВС) у межах виконавчого провадження № НОМЕР_1, боржник ОСОБА_1 , стягувач ПАТ «КБ «Надра», де державний виконавець Бухгольц В. В. ухвалив такі постанови: 10 грудня 2014 року про відкриття виконавчого провадження; 18 грудня 2014 року про стягнення виконавчого збору - скасована; 28 вересня 2015 року про закінчення виконавчого провадження - скасована; 24 грудня 2015 року про повернення виконавчого документа стягувачу (відсутність у боржника майна) - скасована; 25 квітня 2025 року про передачу виконавчого провадження; 25 квітня 2025 року про прийняття виконавчого провадження; 25 квітня 2025 року про скасування процесуального документа.

28 вересня 2015 року виконавче провадження № НОМЕР_1 закінчено у зв`язку з прийняттям Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «КБ «Надра», на підставі пункту 3 частини першої статті 49 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 606-XIV, тут і надалі - в редакції, чинній на дату вчинення відповідної виконавчої дії), який передбачав, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі смерті або оголошення померлим стягувача чи боржника, визнання безвісно відсутнім боржника або стягувача, ліквідації юридичної особи - сторони виконавчого провадження, якщо виконання їх обов`язків чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва.

У цей же день цю постанову скасували з огляду на те, що ліквідація ПАТ «КБ «Надра» та вимоги виконавчого документа допускали правонаступництво.

24 грудня 2015 року державний виконавець повернув виконавчий документ стягувачу на підставі пункту 2 частини першої статті 47 Закону № 606-XIV (у боржника відсутнє майно, на яке можливо звернути стягнення, а здійснені державним виконавцем заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними).

6. 01 лютого 2017 року Оболонський районний суд міста Києва у справі № 756/315/17 за поданням державного виконавця постановив ухвалу про видачу дубліката виконавчого документа у справі № 2-1144 про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості у зв`язку із тим, що виконавчий документ втрачений під час його пересилання поштовим зв`язком.

7. За договором про відступлення прав вимоги від 09 січня 2022 року № GL3N212458 ПАТ «КБ «Надра» відступило ТОВ «Світ фінансів» право вимоги, зокрема до ОСОБА_1 за кредитним договором від 12 червня 2007 року № 230/П/99/2007-840.

8. Ухвалою від 20 квітня 2022 року у справі № 756/315/17 Оболонський районний суд міста Києва замінив стягувача ПАТ «КБ «Надра» на його правонаступника ТОВ «Світ фінансів» у виконавчому листі № 2-1144.

9. За договором про відступлення прав вимоги від 06 березня 2025 року ТОВ «Світ фінансів» відступило ТОВ «Інком-Фінанс» право вимоги, зокрема до ОСОБА_1 за кредитним договором від 12 червня 2007 року

№ 230/П/99/2007-840.

10. 11 квітня 2025 року ТОВ «Світ фінансів» оскаржило дії державного виконавця Верхньодніпровського ВДВС щодо завершення виконавчого провадження № НОМЕР_1 внаслідок повернення виконавчого документа стягувачу з підстав відсутності у боржника майна, на яке можливо звернути стягнення.

Просило визнати безпідставним повернення виконавчого документа, оскільки на момент завершення виконавчого провадження № НОМЕР_1 у боржниці ОСОБА_1 на праві приватної власності перебувало нерухоме майно, зокрема квартира загальною площею 93 кв. м, житловою площею 55 кв. м, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , яка є предметом іпотеки на забезпечення виконання умов кредитного договору, заборгованість за яким і стягнув Оболонський районний суд міста Києва рішенням від 12 квітня 2011 року у справі № 2-1144; домоволодіння загальною площею 57 кв. м, житловою площею 23 кв. м, площа земельної ділянки 6900 кв. м, розташоване за адресою: АДРЕСА_2 .

11. За наслідками перевірки законності виконавчого провадження в. о. начальника Верхньодніпровського ВДВС Кирпа В. В. 25 квітня 2025 року ухвалив постанову № НОМЕР_1/17 про результати перевірки законності виконавчого провадження, якою визнав дії державного виконавця Бухгольца В. В. такими, що вчинені з порушенням Закону України «Про виконавче провадження», скасував процесуальний документ «Постанова про повернення виконавчого документа стягувачу» від 24 грудня 2015 року за № НОМЕР_1, зобов`язав старшого держаного виконавця Є. Кравченко вжити заходів щодо приведення матеріалів виконавчого провадження № НОМЕР_1 у відповідність з нормами Закону України «Про виконавче провадження».

12. Постановою від 25 квітня 2025 року в. о. начальника Верхньодніпровського ВДВС Кирпа В. В. скасував процесуальний документ - постанову про повернення виконавчого документа стягувачу від 24 грудня 2015 року.

13. 25 квітня 2025 року в. о. начальника Верхньодніпровського ВДВС Кирпа В. В. постановив передати у строк до 25 квітня 2025 року до Верхньодніпровського ВДВС виконавчий лист № 2-1144.

14. Постановою від 25 квітня 2025 року в. о. начальника Верхньодніпровського ВДВС Кирпа В. В. прийняв виконавче провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа № 2-1144, виданого 27 серпня 2013 року.

Зміст ухвали місцевого суду

15. Ухвалою від 24 березня 2026 року Оболонський районний суд міста Києва відмовив у скарзі.

16. Суд керувався тим, що в. о. начальника відділу Верхньодніпровського ВДВС діяв та ухвалив оскаржені постанови відповідно до закону і в межах його повноважень.

Встановивши, що на дату ухвалення постанови від 24 грудня 2015 року про повернення виконавчого документа боржниці ОСОБА_1 на праві приватної власності належало нерухоме майно, дійшов висновку про неправомірність дій державного виконавця Бухгольца В. В. щодо завершення виконавчого провадження через нібито відсутність майна.

Зазначив, що виконавчий лист не пред`явлений повторно поза межами строку, а перебував на виконанні у провадженні № НОМЕР_1, яке відновлене після перевірки законності дій виконавця.

Послався на те, що начальник відділу під час здійснення контролю за рішеннями державного виконавця має право скасувати процесуальні документи, що не відповідають закону.

Зауважив, що відновлення виконавчого провадження відбувається на підставі скасування оскарженого документа, водночас номер провадження в АСВП залишається незмінним, а поновлення строку пред`явлення листа до виконання не вимагається.

Зміст постанови апеляційного суду

17. Постановою від 25 червня 2026 року Київський апеляційний суд апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково.

Скасував ухвалу Оболонського районного суду міста Києва від 24 березня 2026 року та ухвалив нове судове рішення.

Скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково.

Визнав протиправними та скасував постанови в. о. начальника Верхньодніпровського ВДВС Кирпи В. В. від 25 квітня 2025 року у виконавчому провадженні № НОМЕР_1, а саме № НОМЕР_1/17 про результати перевірки законності виконавчого провадження, про скасування процесуального документа (постанови про повернення виконавчого документа стягувачу від 24 грудня 2015 року), про передачу виконавчого провадження № НОМЕР_1 та про прийняття виконавчого провадження № НОМЕР_1.

Скаргу ОСОБА_1 в частині вимог про визнання протиправною та скасування постанови державного виконавця Верхньодніпровського ВДВС Бухгольца В. В. від 10 грудня 2014 року про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1, а також про визнання неправомірною його бездіяльності у період 2014-2015 років - залишив без розгляду.

У решті вимог скарги відмовив.

18. Апеляційний суд розмежував заявлені ОСОБА_1 вимоги на 1) оскарження дій та бездіяльності державного виконавця Бухгольца В. В. щодо відкриття виконавчого провадження від 10 грудня 2014 року та здійснення виконавчих дій у період 2014-2015 років, які завершилися прийняттям 24 грудня 2015 року постанови про повернення виконавчого документа, та 2) оскарження рішень та бездіяльності в. о. начальника Верхньодніпровському ВДВС від 25 квітня 2025 року про скасування процесуального документа та відновлення виконавчого провадження.

Щодо першої частини вимог зауважив, що заявниця звернулася з оскарженням відповідних процесуальних дій лише 17 серпня 2025 року, тобто зі спливом більше десяти років, і не зазначила поважних причин для поновлення процесуального строку стосовно оскарження дій виконавця у зазначений період. Тому в цій частині скаргу належить залишити без розгляду.

Щодо решти вимог суд констатував дотримання заявницею строку оскарження, позаяк виконавець направив їй копії оскаржених постанов за неактуальною адресою.

Послався на те, що повноваження начальника відділу державної виконавчої служби щодо здійснення контролю за рішеннями та діями державних виконавців, визначені частиною третьою статті 74 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII), не є безмежними і не можуть використовуватися для нівелювання інституту строків примусового виконання судових рішень.

Зауважив, що адміністративний контроль, який реалізується шляхом ухвалення постанови про скасування процесуального документа, може бути застосований виключно щодо чинного виконавчого провадження або в межах строків, упродовж яких виконавчий документ може бути законно пред`явлений до виконання.

Врахував, що постановою від 07 квітня 2026 року у справі № 756/12664/25 Київський апеляційний суд відмовив Верхньодніпровському ВДВС у видачі дубліката виконавчого листа № 2-1144 та встановив, що усі виконавчі та процесуальні дії у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 після 01 лютого 2017 року, зокрема постанови про скасування раніше ухвалених рішень, прийняття провадження до виконання та інші дії органу державної виконавчої служби, стосувалися виконавчого документа, який ще ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 01 лютого 2017 року був визнаний втраченим.

Оскільки справа не містить належних і допустимих доказів того, що дублікат, виданий на підставі такої ухвали суду від 01 лютого 2017 року, був фактично виготовлений, виданий та отриманий, зазначені подальші виконавчі дії не мають самостійного правового значення для вирішення питання про видачу нового дубліката, адже не підтверджують ані існування чинного виконавчого документа, ані факту втрати саме того документа, який перебував у правовому обігу, і, відповідно, не усувають відсутності передбачених підпунктом 17.4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України умов для задоволення заяви.

Наголосив, що фактичне відновлення виконавчого провадження 25 квітня 2025 року за відсутності виконавчого листа у фізичному чи електронному вигляді, з огляду на сплив строку пред`явлення його до виконання та відсутність судового рішення про поновлення цього строку, є формою свавільного втручання в цивільні правовідносини та грубим порушенням засад законності.

Дійшов висновку, що такі дії державного виконавця через десять років після завершення виконавчого провадження постановою про повернення виконавчого документа стягувачу без дотримання визначеної законом процедури поновлення строку пред`явлення документа до виконання прямо суперечать статті 19 Конституції України.

Стосовно вимог про зобов`язання в. о. начальника Верхньодніпровського ВДВС вчинити певні дії в системі АСВП та усунути процесуальні порушення суд зазначив, що оскільки постановою від 07 квітня 2026 року у справі № 756/12664/25 Київський апеляційний суд остаточно відмовив у видачі дубліката виконавчого листа № 2-1144 через сплив строків, а цим судовим рішенням повністю скасовуються всі постанови керівника органу державної виконавчої служби від 25 квітня 2025 року про відновлення виконавчих дій, виконавче провадження № НОМЕР_1 автоматично повертається до свого попереднього завершеного стану (повернення документа стягувачу від 24 грудня 2015 року). За таких обставин права боржника захищені у повному обсязі, а задоволення решти вимог про зобов`язання вчинити дії (внести зміни до АСВП, зареєструвати скаргу тощо) ні на що не вплине, є надмірним та практично недоцільним, у зв`язку із чим у задоволенні цієї частини вимог належить відмовити.

19. 28 липня 2026 року ТОВ «Інком-Фінанс» через представника Максименка М. О. подало до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 25 червня 2026 року, яку мотивувало неправильним застосуванням судом норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Просило скасувати оскаржену постанову в частині задоволення вимог скарги ОСОБА_1 про визнання протиправними і скасування постанов в. о. начальника Верхньодніпровського ВДВС від 25 квітня 2025 року та залишити в цій частині в силі ухвалу Оболонського районного суду міста Києва від 24 березня 2026 року про відмову в задоволенні цих вимог.

Відомості про рух справи в суді касаційної інстанції та межі розгляду справи судом

20. Ухвалою від 13 серпня 2026 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував її матеріали з місцевого суду.

В ухвалі зазначив, що підставою касаційного оскарження судового рішення є неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права (абзац шостий частини другої статті 389 ЦПК України).

21. 08 вересня 2026 року справа надійшла до Верховного Суду.

22. Ухвалою від 09 жовтня 2026 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду призначив справу до судового розгляду.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

23. ТОВ «Інком-Фінанс» зазначило, що апеляційний суд неправильно застосував статтю 74 Закону № 1404-VIII, оскільки обмеження строків контролю у випадках, якщо сам виконавець порушив закон, створює протиправну ситуацію, за якої стягувач позбавляється правомірного очікування на фактичне виконання судового рішення, що набрало законної сили. Права стягувача на належний позасудовий контроль за діяльністю підлеглих виконавців з боку начальника відділу державної виконавчої служби є постійними та безпосередньо пов`язаними з обов`язком держави забезпечити виконання судового рішення.

Наголосило, що апеляційний суд не врахував систематичні протиправні дії та рішення саме з боку державного виконавця, що призвели до неодноразового безпідставного завершення виконавчого провадження та втрати виконавчого документа, тягар наслідків яких ліг на сторону стягувача.

Ствердило про те, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку про пропуск стягувачем строку пред`явлення виконавчого документа до виконання, оскільки виконавче провадження юридично не припинялося та продовжується в межах відкритого провадження.

Тож у стягувача немає обов`язку повторно пред`явити виконавчий документ до виконання. Отже, суд помилково ототожнив строк проведення перевірки законності постанови державного виконавця зі строком пред`явлення виконавчого документа до виконання.

Вважає, що висновки апеляційного суду суперечать принципам обов`язковості виконання судових рішень та належного урядування.

Зауважило, що апеляційний суд безпідставно пов`язав початок перебігу строку оскарження з моментом фактичного ознайомлення боржниці з матеріалами справи 08 серпня 2025 року, помилково вважавши неналежним направленням постанови від 25 квітня 2025 року за адресою, зазначеною в матеріалах виконавчого провадження. Крім цього, навіть якщо припустити, що наведені заявницею підстави є поважними, то суд мав би вирішити питання про поновлення строку оскарження.

Зазначило також про те, що суд порушив принцип змагальності та вийшов за межі предмета оскарження, дослідивши наявність обставин пропуску строку на повторне пред`явлення виконавчого документа до виконання.

24. У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 просила залишити касаційну скаргу ТОВ «Інком-Фінанс» без задоволення, а оскаржену постанову апеляційного суду - без змін.

Вважає, що доводи касаційної скарги зводяться до незгоди ТОВ «Інком-Фінанс» з правовою оцінкою установлених у справі обставин та не свідчать про неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Наголосила, що Закон № 1404-VIII не надає посадовим особам органів державної виконавчої служби необмежених повноважень у будь-який момент переглядати правові наслідки раніше ухвалених державним виконавцем постанов. Такий контроль має здійснюватися виключно в межах та у спосіб, визначені законом.

Зауважила, що необхідно розмежовувати право на здійснення контролю та можливість за результатами такого контролю створити нові правові наслідки, для настання яких закон передбачає інший порядок.

Акцентувала увагу на безпідставності тверджень про неодноразове завершення виконавчого провадження, оскільки єдиною підставою для повернення виконавчого документа була постанова державного виконавця від 24 грудня 2015 року і саме з цим юридичним фактом закон пов`язав початок перебігу строку повторного пред`явлення виконавчого документа до виконання.

Наголосила, що апеляційний суд не встановлював жодних процесуальних строків здійснення адміністративного контролю та не робив висновку про те, що перевірка законності постанови державного виконавця може бути проведена лише протягом певного часу. Предметом правової оцінки суду було інше питання - чи могла посадова особа органу державної виконавчої служби у квітні 2025 року адміністративним рішенням усунути правові наслідки, які вже настали відповідно до закону після прийняття постанови від 24 грудня 2015 року.

Вважає, що цей висновок стосується не строку проведення адміністративної перевірки, а меж реалізації відповідного повноваження. Тобто, навіть якщо закон не встановлює спеціального строку для здійснення адміністративного контролю, це не означає, що його результатом може бути усунення правових наслідків, які вже настали безпосередньо відповідно до положень закону.

25. Решта учасників справи, належним чином повідомлені про касаційний перегляд справи, не скористалися своїм правом на подання відзиву на касаційну скаргу.

Межі розгляду справи касаційним судом

26. Суд касаційної інстанції розглядає скаргу за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 ЦПК України (частина перша статті 402 цього Кодексу).

27. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

28. Верховний Суд звернув увагу на те, що ТОВ «Інком-Фінанс» у касаційній скарзі окреслило межі касаційного оскарження та просило скасувати постанову апеляційного суду лише в частині задоволених вимог скарги ОСОБА_1 про скасування постанов в. о. начальника Верхньодніпровського ВДВС від 25 квітня 2025 року.

29. Критерії оцінки правомірності оскарженого судового рішення визначає стаття 263 ЦПК України, відповідно до якої судове рішення повинне ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права, із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

30. Верховний Суд перевірив у межах доводів касаційної скарги правильність застосування апеляційним судом в оскарженому судовому рішенні норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

31. Ключовим питанням, яке постало у цій справі, є наявність у посадової особи органу державної виконавчої служби права скасувати постанову державного виконавця про повернення виконавчого документа стягувачу, ухвалену майже десять років тому.

Місцевий суд у цьому питанні обмежився оцінкою законності дій державного виконавця у 2015 році та вважав, що допущені виконавцем помилки можуть бути усунені в порядку адміністративного контролю посадовою особою органу державної виконавчої служби, незалежно від наявності у стягувача правових підстав для пред`явлення виконавчого документа до виконання на час подання відповідної скарги, позаяк мова йде про продовження виконавчого провадження, а не його повторне ініціювання.

Апеляційний суд, своєю чергою, сформував протилежну позицію та наголосив на неприпустимості скасування в порядку адміністративного контролю посадовою особою органу державної виконавчої служби рішень десятирічної давності за відсутності чинного виконавчого документа, який би перебував у законному правовому обігу, а також правових підстав для повторного пред`явлення його до примусового виконання.

У касаційній скарзі та у відзиві на неї учасники справи навели свої аргументи щодо змісту адміністративного контролю і його меж.

Стягувач зауважив на безумовних повноваженнях посадової особи органу державної виконавчої служби щодо усунення помилок підлеглого виконавця задля продовження помилково закінченого виконавчого провадження.

Натомість боржниця наголосила на тому, що виконавче провадження має здійснюватися відповідно до закону, який встановлює строки пред`явлення виконавчого документа до виконання, чітко регламентує повноваження державного виконавця щодо здійснення виконавчого провадження, а керівника органу державної виконавчої служби - щодо порядку та меж адміністративного контролю.

32. Верховний Суд вважає, що в цілому наведені учасниками справи доводи розкривають недолік у мотивації апеляційного суду, наведеної в оскарженому судовому рішенні, щодо часткового задоволення скарги на рішення в. о. начальника Верхньодніпровського ВДВС від 25 квітня 2025 року.

33. Посилання суду на неприпустимість скасування рішень десятирічної давності має рацію, проте не з огляду на встановлений законом строк пред`явлення виконавчого документа до виконання (як доцільно зауважив заявник у касаційній скарзі), а у зв`язку із тим, що стаття 74 Закону № 1404-VIII поряд із правом оскарження рішень, дій або бездіяльності виконавців, встановлює строки, протягом яких відповідне оскарження може бути здійснене.

34. Частини перша-третя статті 74 Закону № 1404-VIII (в редакції, чинній на час подання скарги до посадової особи державної виконавчої служби) передбачають два способи оскарження рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення - судовий та позасудовий для сторін, інших учасників та осіб.

Проте частина п`ята цієї статті встановлює загальний для обох цих способів строк подання скарги.

Так, рішення та дії виконавця, посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені протягом 10 робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів. Рішення виконавця про відкладення проведення виконавчих дій може бути оскаржене протягом трьох робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів.

35. За змістом частини першої статті 74 Закону № 1404-VIII рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби можуть бути оскаржені начальнику відповідного органу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, або до суду. З аналізу цієї норми можна зробити висновок, що законодавець установив альтернативність порядку контролю за законністю рішень та дій виконавців - адміністративний (внутрішньовідомчий) або судовий (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 квітня 2026 року у справі № 127/6664/14-ц).

36. У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду наголосила, що держава не позбавлена ефективного контролю за виконанням судового рішення, проте такий контроль лише має відбуватися у встановленому законом порядку.

37. Строки оскарження є частиною регламентованого законом порядку оскарження рішень, дій або бездіяльності виконавців і це стосується як судового, так і адміністративного контролю, позаяк стаття 74 Закону № 1404-VIII врегульовує обидва альтернативні порядки і положення частини п`ятої цієї статті не містять будь-яких застережень щодо їх застосування.

38. Обидва порядки контролю за законністю рішень та дій виконавців здійснюються за заявою (скаргою) учасника виконавчого провадження і ця ініціатива як і безпосередньо право на оскарження, пов`язані з моментом, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів.

39. Тобто адміністративний порядок контролю не наділяє посадову особу органу державної виконавчої служби функціями необмеженого перманентного контролю за діяльністю підлеглих виконавців (подібний висновок сформувала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 квітня 2026 року у справі № 127/6664/14-ц), як і власне не свідчить про непоширення на нього загальних правил оскарження рішень, дій або бездіяльності виконавців, зокрема в частині строку оскарження.

40. З огляду на це не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги про безумовність і беззастережність адміністративного контролю за виконанням судового рішення.

41. У постанові від 29 липня 2026 року у справі № 337/6001/15 Верховний Суд наголосив, що для правильного вирішення справи, за обставинами якої банк звернувся зі скаргою до органу державної виконавчої служби, належало з`ясувати, чи дотримано строк, передбачений частиною п`ятою статті 74 Закону № 1404-VIII, перебіг якого пов`язаний з днем, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав та інтересів.

42. Водночас у справі, що переглядається, апеляційний суд не звернув уваги на цю обставину, яка є ключовою для правильного вирішення спору, хоча й небезпідставно наголосив на недопустимості скасування в порядку адміністративного контролю рішення державного виконавця десятирічної давності, після якого виконання рішення суду в примусовому порядку не здійснювалося, проте помилково пов`язав цю неможливість зі спливом строку пред`явлення виконавчого документа до виконання, а не зі строком оскарження відповідного рішення виконавця.

43. Варто зауважити, що ні постанова від 25 квітня 2025 року № НОМЕР_1/17 про результати перевірки законності виконавчого провадження, ні постанова від 25 квітня 2025 року про скасування процесуального документа не містять жодних висновків в. о. начальника Верхньодніпровського ВДВС від 25 квітня 2025 року Кирпи В. В. щодо дотримання ТОВ «Світ фінансів» (правонаступником первинного стягувача, яке несе всі негативні наслідки (не) вчинення ним процесуальних дій), яке, до того ж, вже не було стягувачем, оскільки за місяць до подання скарги відступило ТОВ «Інком-Фінанс» право вимоги до боржниці, строку на оскарження постанови державного виконавця, ухваленої майже десять років тому [а. с. 113, 114, 116, 117, т. 2]. Жодних міркувань щодо цього також не висловило ТОВ «Світ фінансів» у поданій скарзі [а. с. 51-53, т. 2].

44. За таких обставин оскаржені постанови в. о. начальника Верхньодніпровського ВДВС від 25 квітня 2025 року не можна визнати обґрунтованими і такими, що ухвалені на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

45. Що стосується аргументів касаційної скарги про нівелювання принципу обов`язковості виконання рішення суду, що набрало законної сили, Верховний Суд зауважує, що закон встановлює порядок примусового виконання рішення суду, який передбачає вчинення учасниками виконавчого провадження певних процесуальних дій у визначені законом строки. Тривала бездіяльність стягувача, внаслідок якої він втрачає можливість вимагати виконання рішення в примусовому порядку, є результатом його свідомої поведінки, позаяк саме він (або його правонаступники) несе відповідальність за (не) вчинення необхідних процесуальних дій.

46. Отже, апеляційний суд дійшов правильного висновку про необхідність скасування оскаржених постанов в. о. начальника Верхньодніпровського ВДВС від 25 квітня 2025 року, однак на обґрунтування цього висновку навів помилкові мотиви, не врахувавши положень частини п`ятої статті 74 Закону № 1404-VIII щодо строку, встановленого для оскарження рішень, дій або бездіяльності виконавців.

47. Тому постанову апеляційного суду в оскарженій частині належить змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Щодо суті касаційної скарги

48. За приписами пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

49. Суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права (частина перша статті 412 ЦПК України).

50. З огляду на наведені вище мотиви цієї постанови Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу ТОВ «Інком-Фінанс» належить задовольнити частково; змінити постанову апеляційного суду в оскарженій заявником частині та викласти її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Щодо судових витрат

51. Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України резолютивна частина постанови суду касаційної інстанції складається, в тому числі, із нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

52. За правилом частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

53. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (частина четверта статті 412 ЦПК України).

54. Оскільки Верховний Суд дійшов висновку про зміну оскарженої постанови апеляційного суду лише в мотивувальній частині, що не вплинуло на обсяг задоволених вимог, то він не здійснює розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду