ПОСТАНОВА
головуючого Яковлєва Світлана Володимирівна,
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі головуючого ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 , прокурора ОСОБА_5 , захисників ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції), ОСОБА_7 засудженого ОСОБА_8 розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора на ухвалу Волинського апеляційного суду від 8 січня 2026 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 22021180000000003, за обвинуваченням
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с. Старе Село Сарненського району Рівненської області жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого, у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 199, ч. 1 ст. 240-1 КК.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Рівненського районного суду Рівненської області від 30 травня 2025 року ОСОБА_8 визнано винуватим та засуджено:-за ч. 3 ст. 199 КК із застосуванням ст. 69 КК до покарання у виді штрафу в розмірі тридцяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 510 000 грн, з конфіскацією всього майна; -за ч. 1 ст. 240-1 КК до покарання у виді штрафу в розмірі п`яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 85 000 грн. На підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, визначено ОСОБА_8 остаточне покарання у виді штрафу в розмірі тридцяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 510 000 грн, з конфіскацією всього майна.
Згідно з вироком суду ОСОБА_8 визнано винуватим та засуджено за придбання з метою збуту та збут підробленої іноземної валюти в особливо великому розмірі, вчиненому за попередньою змовою групою осіб (ч. 3 ст. 199 КК) та незаконне придбання та зберігання бурштину, законність походження якого не підтверджується відповідними документами (ч. 1 ст. 240-1 КК), за обставин, детально викладених у вироку.
Апеляційний суд залишив без задоволення апеляційну скаргу прокурора, а вирок районного суду-без зміни.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
В касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотні порушенням вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок м`якості, просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у цьому суді. Вказує, що висновок апеляційного суду щодо застосування судом першої інстанції положень ст. 69 КК не ґрунтується на законі та є невмотивованим. Зазначає, що судами попередніх інстанцій безпідставно визнано обставиною, що пом`якшує покарання-щире каяття, оскільки матеріали справи не містять таких відомостей. Вказує, що ОСОБА_8 частково визнав свою вину лише на стадії дебатів з метою уникнення справедливого покарання. Зазначає, що при врахуванні добровільного внеску ОСОБА_8 , як пом`якшуючої обставини, не враховано співрозмірності суми цього внеску 20 000 грн та суми отриманих ОСОБА_8 коштів, внаслідок вчинення злочину-300 000 грн. Суд не мотивував, яким чином встановлені обставини істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, щоб можна було впевнено стверджувати про доцільність призначення ОСОБА_8 покарання більш м`якого виду покарання, не зазначеного в санкції ч. З ст. 199 КК. Поза увагою судів попередніх інстанцій залишилось те, що обвинувачений ОСОБА_8 вчинив особливо тяжкий злочин в фінансовій сфері, додатковим об`єктом якого є право власності, що становить серйозну загрозу для економічної та фінансової системи держави.
В запереченнях на касаційну скаргу захисники ОСОБА_6 та ОСОБА_7 просять залишити її без задоволення, а ухвалу апеляційного суду-без зміни.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор підтримав касаційну скаргу та просив її задовольнити. Засуджений та його захисники заперечували проти її задоволення.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Доводи прокурора про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме ст. 69 КК, та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого, є обґрунтованими.
Відповідно до положень ч. 2 ст. 50 КК покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Реалізація такої мети є одним з аспектів виконання визначених у ст. 2 КПК завдань кримінального провадження, якими, зокрема, є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, а також охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, у тому числі потерпілих.
Відповідно до положень ст. 65 КК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення і попередження вчинення нових кримінальних правопорушень. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов`язковому врахуванню. Під час вибору покарання мають значення обставини, які його пом`якшують і обтяжують, відповідно до положень статей 66, 67 КК.
Згідно зі ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або суворість.
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Відповідно до ч. 1 ст. 69 КК суду надано дискреційні повноваження призначити більш м`яке покарання, ніж зазначене в санкції статті за відповідний злочин, виключно за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину. Це означає, що певні обставини (або їх сукупність) одночасно відповідають двом умовам, визначеним у законі України про кримінальну відповідальність: вони визнані судом такими, що пом`якшують покарання, відповідно до частин 1 та/або 2 ст. 66 КК, та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину.
З урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційний злочин, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за цей злочин. Водночас таке рішення суд може ухвалити лише за наявності обґрунтованого переконання в тому, що застосування положень ст. 69 КК дозволить досягти кожної із встановлених у кримінальному законі цілей його застосування до винного, що має знайти відповідне переконливе відображення в мотивах постановленого судом рішення.
Так, ОСОБА_8 визнано винуватим у вчиненні в тому числі злочину, передбаченого ч. 3 ст. 199 КК, який згідно з положеннями статті 12 КК є особливо тяжким злочином, санкція якого передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від 8 до 12 років з конфіскацією майна.
Суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, призначаючи ОСОБА_8 покарання за ч. 3 ст. 199 КК із застосуванням ст. 69 КК, обираючи захід примусу саме у виді штрафу, послався на наявність пом`якшуючих обставин, відсутність обтяжуючих обставин, відсутність судимості, наслідки вчиненого, дані про особу засудженого, його ставлення до вчиненого, що, на думку суду, істотно знижує ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень та дійшов висновку про необхідність призначення ОСОБА_8 за ч. 3 ст. 199 КК із застосуванням ст. 69 КК покарання у виді штрафу в розмірі тридцяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 510 000 грн, з конфіскацією всього майна.
Разом з тим, суд першої інстанції жодним чином не обґрунтував своїх висновків щодо того, як обставини, що характеризують посткримінальну поведінку особи, а також обставини, які по суті є даними, що характеризують особу ОСОБА_8 , істотно знизили тяжкість вчинених кримінальних правопорушень. Посткримінальна поведінка засудженого та дані про його особу не характеризують обставин вчинення ним інкримінованих йому кримінальних правопорушень та жодним чином не перебувають у зв`язку із вчиненим.
Крім цього місцевий суд, призначаючи ОСОБА_8 покарання із застосуванням ст. 69 КК за ч. 3 ст. 199 КК, не розмежував обставини, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину окремо по кожному кримінальному правопорушенню, оскільки засуджений обвинувачувався ще і за ч. 1 ст. 240-1 КК
Таким чином, висновок суду про застосування до засудженого положень ст. 69 КК є непереконливим, а відтак, призначене на підставі застосування положень цієї статті покарання у виді штрафу є неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.
Не погодившись із вироком суду першої інстанції щодо ОСОБА_8 в частині призначеного йому покарання і вважаючи його м`яким, прокурор оскаржив вирок суду в апеляційному порядку.
Зі змісту положень ч. 2 ст. 418, ст. 419 КПК вбачається, що судові рішення суду апеляційної інстанції ухвалюються в порядку, передбаченому статтями 368-380 цього Кодексу. В ухвалі суду апеляційної інстанції, окрім іншого, має бути зазначено узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, а при залишенні апеляційної скарги без задоволення - підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою, викладаються докази, що спростовують її доводи.
Мотивуючи доводи своєї апеляційної скарги про необґрунтованість вироку в частині застосування до ОСОБА_8 положень ст. 69 КК, прокурор зазначав, що суд першої інстанції, призначаючи ОСОБА_8 покарання за ч. 3 ст. 199 КК, належним чином не оцінив і не взяв до уваги, що щире каяття обвинуваченого, яке визнано судом першої інстанції обставиною, яка пом`якшує покарання висловлене лише під тягарем беззаперечних доказів та лише на стадії судових дебатів.
Також звертав увагу на те, що судом не дотримано положень ч. 1 ст. 53 КК, які передбачають, що штраф не може бути меншим за розмір доходу, отриманого внаслідок вчинення кримінального правопорушення, оскільки внаслідок злочинних дій ОСОБА_8 отримано дохід у розмірі 673 639 грн, що більше за розмір призначеного штрафу у сумі 510 000 грн.
Суд апеляційної інстанції зазначені обставини належним чином не врахував, залишив поза увагою доводи прокурора щодо безпідставного застосування судом першої інстанції ст. 69 КК, їх ретельно не перевірив, мотивованої відповіді на них не дав, а прийняте рішення належним чином не обґрунтував, чим порушив вимоги ст. 419 КПК.
Зокрема суд апеляційної інстанції зазначив, що суд першої інстанції, приймаючи рішення про застосування до ОСОБА_8 положень ст. 69 КК при призначенні йому покарання за ч. 3 ст. 199 КК, правильно визнав щире каяття та добровільну посильну фінансову допомогу на потребу ЗСУ. Визнання хоча й часткове вини у скоєному, переконання обвинуваченого в усвідомлені ним необхідності дотримуватись правомірної поведінки, також і те, що критично негативні наслідки внаслідок вчинення зазначених кримінальних правопорушень фактично не настали - обставинами, які істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину і впливають на тяжкість покарання та прийшов до висновку про можливість призначення йому більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкціях ч. 3 ст. 199 КК.
Втім, такий висновок суду апеляційної інстанції, колегія суддів вважає передчасним.
Так, при визначенні поняття та змісту обставин, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, суд має виходити із системного тлумачення статей 66 та 69 КК і тих статей Особливої частини Кодексу, що визначають певні обставини як ознаки привілейованих складів злочину, що істотно зменшують їх суспільну небезпечність, наслідком чого є зниження ступеня тяжкості вчиненого злочину.
Ці обставини у своїй сукупності повинні настільки істотно знижувати ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину, що призначення винному навіть мінімального покарання в межах санкції було би явно несправедливим.
При цьому, призначаючи засудженому більш м`який вид покарання, аніж встановлений санкцією статті (частини статті) Особливої частини КК, суд має належно обґрунтувати, що саме цей захід примусу дозволить досягти ключової мети покарання, а саме виправлення винної особи та запобігання вчинення нею нових кримінальних правопорушень.
Разом з тим, залишаючи вирок суду першої інстанції без зміни, апеляційний суд не врахував, що рішення місцевого суду про призначення ОСОБА_8 за ч. 3 ст. 199 КК покарання із застосуванням положень ст. 69 КК належним чином не вмотивоване, судом першої інстанції не зазначено, які саме обставини істотно знижують ступінь тяжкості інкримінованих ОСОБА_8 злочинів, а наведені у вироку обставини (щире каяття, добровільна посильна фінансова допомога на потребу ЗСУ, визнання хоча й часткове вини у скоєному, переконання обвинуваченого в усвідомлені ним необхідності дотримуватись правомірної поведінки) лише характеризують засудженого в загально-соціальному плані, проте не впливають на особливості конкретних злочинів і обставини їх вчинення.
Таким чином, на думку колегії суддів, застосування положень ст. 69 КК в даному випадку є неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що призвело до призначення ОСОБА_8 за ч. 3 ст. 199 КК явно несправедливого покарання через м`якість, яке не сприяє його меті виправленню засудженого та попередженню вчиненню нових злочинів, і яке не можна вважати пропорційним та співрозмірним ступеню тяжкості вчиненого злочину і даним про особу засудженого.
За таких обставин, касаційна скарга прокурора підлягає задоволенню, а ухвала апеляційного суду щодо ОСОБА_8 скасуванню, з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції, під час якого необхідно врахувати наведене та, за умови підтвердження такого ж обсягу обвинувачення і тих же даних про особу винного, застосування щодо ОСОБА_8 за ч. 3 ст. 199 КК положень ст. 69 КК слід вважати неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне м`якість призначеного покарання.