ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 619/1348/23

У березні 2023 року керівник Дергачівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Харківської районної військової адміністрації, Державного агентства лісових ресурсів України звернувся до суду з позовом до Солоницівської селищної ради, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа - Державне підприємство «Харківська лісова науково-дослідна станція» (далі - ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція»), про скасування рішення, визнання недійсним державного акта, визнання недійсним договору купівлі-продажу та повернення земельної ділянки.

Позов мотивований тим, що в провадженні відділу поліції № 3 ХРУП № 3 ГУ НП в Харківській області перебували матеріали кримінального провадження

№ 1202122123000212 від 02 червня 2021 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 364 і частиною другою статті 366 КК України, зокрема, за фактом незаконного відчуження земельної ділянки з кадастровим номером 6322057600:00:002:0713.

Під час досудового розслідування встановлено, що у 2009 році ОСОБА_1 видано технічне завдання на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку на АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,1500 га.

У подальшому ОСОБА_1 надано довідку про присвоєння кадастрового номера земельній ділянці для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,1500 га.

Управління Держкомзему у Дергачівському районі Харківської області на підставі висновку Управління Держкомзему у Дергачівському районі Харківської області і рішення Солоницівської селищної ради від 25 березня

2010 року передало ОСОБА_1 безоплатно у власність земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд площею 0,1500 га на АДРЕСА_1 .

На підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії

ЯЛ № 101861 за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на земельну ділянку, розташовану на АДРЕСА_1 , площею 0,1500 га, кадастровий номер 6322057600:00:002:0713.

01 січня 2019 року ОСОБА_1 продала вказану земельну ділянку

ОСОБА_2 .

Позивач вказував, що спірна земельна ділянка передана у приватну власність ОСОБА_1 без достатніх на те правових підстав, оскільки на момент виділу вона була розташована на території Солоницівської селищної ради Дергачівського району Харківської області, за межами населеного пункту, та належала до земель лісового фонду, оскільки перебувала в постійному користуванні ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» Українського ордена «Знак пошани» науково-дослідного інституту лісового господарства і агролісомеліорації ім. Г. В. Висоцького, розпорядження якою можливе лише за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України.

Спірна земельна ділянка розташована на території земель держлісгоспу, і будь-якої згоди на передання її у власність ОСОБА_1 ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» або попередник - Данилівський дослідний держлісгосп не надавали. Земельна ділянка з кадастровим 6322057600:00:002:0713 накладається на квартал 376 Дергачівського лісництва ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція», орієнтовна площа накладання 0,07 га.

Прокурор просив визнати незаконним та скасувати рішення Солоницівської селищної ради від 25 березня 2010 року № 85; визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії № 101861; визнати недійним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 04 січня 2019 року; зобов?язати ОСОБА_2 повернути земельну ділянку загальною площею 0,1500 га з кадастровим номером 6322057600:00:002:0713, яка розташована на

АДРЕСА_1 , у власність держави в особі Харківської районної державної адміністрації.

Рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 06 березня 2025 року позов задоволено частково.

Визнано незаконним та скасовано рішення Солоницівської селищної ради Дергачівського району Харківської області від 25 березня 2010 року № 85, яким передано ОСОБА_1 у приватну власність земельну ділянку площею

0,1500 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 .

Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 101861, зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 011069300420 на ім`я ОСОБА_1 .

Зобов`язано ОСОБА_2 повернути земельну ділянку площею 0,1500 га з кадастровим номером 6322057600:00:002:0713, яка розташована на

АДРЕСА_1 у власність держави в особі Харківської районної державної адміністрації.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду мотивоване тим, що спірна земельна ділянка лісогосподарського призначення не може перебувати у приватній власності відповідно до частини четвертої статті 84 ЗК України. Зайняття земельної ділянки лісогосподарського призначення з порушенням ЗК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу зобов`язати повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду. Власник земельної ділянки лісогосподарського призначення може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку.

Спірна земельна ділянка не могла бути передана у приватну власність, оскільки для цього існували законодавчі перешкоди. ОСОБА_1 не набула на неї право власності, а отже і не мала права нею розпоряджатися. У зв`язку із цим Харківська районна військова адміністрація як власник, в інтересах якого звернувся прокурор, має право вимагати повернення їй спірної земельної ділянки шляхом подання негаторного позову.

При цьому суд звертає увагу на те, що не є необхідним для усунення перешкод Харківській районній військовій адміністрації у користуванні та розпорядженні спірною земельною ділянкою визнавання недійсним договору купівлі-продажу. Ефективним способом захисту порушеного права держави є саме вимога про повернення земельної ділянки, оскільки суд, незалежно від того, оскаржуються вказані договори чи ні, зобов`язаний надати їм оцінку в мотивувальній частині судового рішення.

Постановою Харківського апеляційного суду від 19 листопада 2025 року апеляційну скаргу заступника керівника Дергачівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Харківської районної військової адміністрації, Державного агентства лісових ресурсів України залишено без задоволення.

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_3 задоволено.

Рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 06 березня

2025 року в частині задоволення позовних вимог про визнання незаконним та скасування рішення Солоницівської селищної ради Дергачівського району Харківської області від 25 березня 2010 року № 85; визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 101861; зобов`язання ОСОБА_2 повернути земельну ділянку загальною площею 0,1500 га з кадастровим номером 6322057600:00:002:0713, у власність держави в особі Харківської районної державної адміністрації, а також в частині вирішення питання про розподіл судових витрат скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення, яким у задоволенні цих вимог відмовлено.

Рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 06 березня

2025 року в частині відмови у задоволенні позивних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки від 04 січня 2019 року залишено без змін.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що вимоги про визнання незаконним та скасування рішення про передання у приватну власність земельної ділянки, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку та визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки за певних умов можна розглядати як вимоги про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном, якщо саме ці рішення та реєстрація створюють відповідні перешкоди.

У цій справі мета прокурора спрямована на відновлення власником володіння спірною земельною ділянкою, у зв`язку з чим апеляційний суд дійшов висновку, що заявлені прокурором позовні вимоги про визнання незаконним та скасування рішення про передання у приватну власність земельної ділянки, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку та визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки не є належними й ефективними способами захисту.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово робила висновки, що вимога про витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння (віндикаційний позов) в порядку статті 387 ЦК України є ефективним способом захисту права власності (постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 368/1158/16-ц, від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц, від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц).

Оскільки спірна земельна ділянка лісового фонду вибула з володіння держави, право власності на неї зараз зареєстроване за ОСОБА_2 , колегія суддів дійшла висновку, що заявлений прокурором негаторний позов про повернення спірної земельної ділянки у контексті обставин справи не спрямований на ефективне відновлення права держави на спірну земельну ділянку лісового фонду.

Тому суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що обраний прокурором спосіб захисту є неефективним. У контексті обставин цієї справи належним способом захисту прав держави є звернення до суду з вимогами про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння, ураховуючи, що держава позбавлена права володіння земельною ділянкою.

При вирішенні питання про витребування у ОСОБА_2 на користь держави в особі Харківської районної державної адміністрації (Харківської районної військової адміністрації) земельної ділянки з кадастровим номером 6322057600:00:002:0713, площею 0,15 га, колегія суддів виходила з того, що земельна ділянка, щодо частини якої є підстави для витребування, має бути ідентифікована, зокрема, шляхом визначення координат поворотних точок меж і даних про прив`язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі.

Щодо строку позовної давності апеляційний суд вказав, що відмова в задоволенні позову у зв`язку з обранням позивачем неналежного способу захисту як додаткової підстави для відмови в задоволенні позову спливу позовної давності не відповідає вимогам закону.

07 грудня 2025 року ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Харківського апеляційного суду від 19 листопада 2025 року та залишити в силі рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 06 березня

2025 року.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що право власності дійсного власника презюмується і не припиняється із втратою майна, а тому за відсутності правової підстави на виникнення в іншої особи титульного володіння на земельну ділянку належним способом правового захисту є усунення перешкод у її користуванні законним володільцем, а не про витребування такої ділянки від фактичного володільця. Оскільки земельна ділянка й права на неї на землях лісогосподарського призначення є об`єктом земельних правовідносин, то суб`єктний склад і зміст таких правовідносин повинні визначатися згідно з нормами земельного законодавства в поєднанні з нормами лісового законодавства в частині використання та охорони лісового фонду. Законодавство України не передбачає підстав для отримання статусу титульного володільця приватної особи на землі лісогосподарського призначення, крім випадків, передбачених, зокрема, статтею 56 ЗК України, статтею 12 ЛК України. За відсутності правової підстави на виникнення в іншої особи титульного володіння на земельну ділянку належним способом правового захисту є усунення перешкод у її користуванні законним володільцем, а не витребування такої ділянки від фактичного володільця. Заявник також вказує, що цей позов подано в межах позовної давності.

Аргументи інших учасників справи

06 березня 2026 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 подав до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Харківського апеляційного суду від 19 листопада

2025 року - без змін.

Відзив мотивовано тим, що ОСОБА_1 є добросовісним отримувачем спірної земельної ділянки, яку в подальшому відчужила ОСОБА_2 . Ніякого злочину у зв`язку з отриманням земельної ділянки вона не скоювала.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 19 січня 2026 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Дергачівського районного суду Харківської області.

19 лютого 2026 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

У частині першій статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги, урахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.

Рішенням Солоницівської селищної ради від 22 жовтня 2009 року № 8

ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку на АДРЕСА_1 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, орієнтовною площею 0,1500 га.

Рішенням Солоницівської селищної ради від 25 березня 2010 року № 85

ОСОБА_1 передано безоплатно у власність земельну ділянку площею 0,1500 га в межах населеного пункту на території Солоницівської селищної ради, розташовану на АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

На підставі зазначеного рішення на ім`я ОСОБА_1 на вказану земельну ділянку видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії

ЯЛ № 101861, який зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 011069300420.

За договором купівлі-продажу земельної ділянки від 04 січня 2019 року

ОСОБА_1 продала спірну земельну ділянку ОСОБА_2 .

Ухвалою Дергачівського районного суду Харківської області від 01 лютого

2022 року у справі № 619/3113/21 кримінальне провадження

№ 12021221230000212 щодо ОСОБА_4 закрито на підставі статті 49 КК України, у зв`язку з закінченням строків давності. Зі змісту цієї ухвали відомо, що земельна ділянка з кадастровим номером 6322057600:00:002:0713 яка розташована на території Солоницівської селищної ради Дергачівського району Харківської області, за межами населеного пункту, перебуває в постійному користуванні ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» Українського ордена «Знак пошани» науково-дослідного інституту лісового господарства і агролісомеліорації ім. Г. В. Висоцького і має статус земельної ділянки лісогосподарського призначення, безоплатно вибула з державної власності.

З листів Державного агентства лісових ресурсів України від 28 вересня

2022 року і від 09 лютого 2023 року відомо, що згідно з наданою ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» інформацією, земельна ділянка з кадастровим номером 6322057600:00:002:0713 дійсно накладається на квартал № 376 Дергачівського лісництва ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» з орієнтовною площею перетину 0,07 га. Будь-яких звернень юридичних або фізичних осіб щодо вказаної земельної ділянки до підприємства не надходило, жодних погоджень не надавалося.

З листа ДП «Харківська державна лісовпорядна експедиція» від 24 жовтня

2022 року № 327 відомо, що земельна ділянка з кадастровим номером 6322057600:00:002:0713 частково розташована в межах кв. 376 Дергачівського лісництва ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція», площа перетину земельної ділянки з кадастровим номером 6322057600:00:002:0713 з межами кв. 376 Дергачівського лісництва ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» становить 0,052 га із загальної площі ділянки 0,15 га.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення зазначеним вимогам закону відповідають.

Надаючи оцінку аргументам касаційної скарги в межах її вимог і доводів, Верховний Суд враховує таке.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення та забезпечити поновлення порушеного права.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша та друга статті 5 ЦПК України).

Тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права / інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права / інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права / інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права / інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та / або є неефективним для захисту порушеного права / інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право / інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Позов у цій справі подав прокурор у зв?язку з незаконним, на думку позивача, заволодінням ОСОБА_1 земельною ділянкою державної власності лісогосподарського призначення.

Ліси та землі лісового фонду України є об`єктами підвищеного захисту зі спеціальним режимом використання та спеціальною процедурою надання їх у користування.

Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах (частина друга статті 1 ЛК України (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Земельні відносини, що виникають при використанні, зокрема лісів, регулюються ЗК України, а також нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать цьому Кодексу (частина друга статті 3 ЗК України (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)).

За основним цільовим призначенням ЗК України передбачає виділення земель лісогосподарського призначення (пункт «е» частини першої статті 19 ЗК України) в окрему категорію.

Ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів (стаття 63 ЛК України).

До земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства (стаття 5 ЛК України).

Використанню лісогосподарських земель за їх цільовим призначенням законодавство надає пріоритет: складовою охорони земель є захист лісових земель та чагарників від необґрунтованого їх вилучення для інших потреб (пункт «б» частини першої статті 164 ЗК України).

Оскільки земельна ділянка та права на неї на землях лісогосподарського призначення є об`єктом земельних правовідносин, то суб`єктний склад і зміст таких правовідносин має визначатися згідно з нормами земельного законодавства та лісового законодавства - у частині використання й охорони лісового фонду (висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 21 січня 2015 року у справі № 6-224цс14).

Відповідно до пункту 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерного дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентуються галузевими нормативними документами. Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Держлісгоспом СРСР 11 грудня 1986 року, планшети лісовпорядкування належать до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення. Отже, вирішуючи питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства, необхідно враховувати пункт 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України (висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 21 січня 2015 року у справі № 6-224цс14).

Звертаючись до суду з позовом у справі, що переглядається, прокурор посилався на те, що спірна земельна ділянка належить до земель лісового фонду, які перебувають у державній власності, їх передання у приватну власність фізичній особі здійснене з порушенням норм земельного та лісового законодавства, що є підставою для усунення державі перешкод в користуванні та розпорядженні майном шляхом пред`явлення негаторного позову.

Серед способів захисту майнових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння у порядку статей 387-388 ЦК України (віндикаційний позов) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном згідно зі статтею 391 ЦК України (негаторний позов). Позовом про витребування майна, зокрема віндикаційним позовом, є вимога власника, який не є володільцем належного йому на праві власності (на правах володіння, користування та розпорядження) індивідуально визначеного майна, до особи, яка заволоділа останнім, про витребування (повернення) цього майна з чужого незаконного володіння. Негаторний позов - це вимога власника, який є володільцем майна (відновив володіння майном), до будь-якої особи про усунення перешкод (шляхом повернення майна, виселення, демонтажу самочинного будівництва тощо), які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, які можуть призвести до виникнення таких перешкод. Зазначений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

Факт володіння нерухомим майном за загальним правилом можна підтвердити, зокрема, державною реєстрацією права власності на це майно у встановленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 липня

2018 року у справі № 653/1096/16-ц (пункт 90)). Цей фактичний стан володіння слід відрізняти від права володіння, яке належить власникові (частина перша статті 317 ЦК України) незалежно від того, є він фактичним володільцем майна, чи ні. Тому власник не втрачає право володіння нерухомим майном у зв`язку з державною реєстрацією права власності за іншою особою, якщо така особа не набула права власності. Водночас ця особа внаслідок реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає фактичним володільцем останнього, але не набуває право володіння, допоки право власності зберігається за попереднім володільцем. Отже, володіння нерухомим майном, яке посвідчує державна реєстрація права власності, може бути правомірним або неправомірним (законним або незаконним) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункти 65-67)).

Фізичне зайняття особою, за якою не зареєстроване право власності на нерухоме майно, не позбавляє власника фактичного володіння, але створює перешкоди у здійсненні ним права користування своїм майном. Інакше кажучи, зайняття земельної ділянки, зокрема фактичним користувачем, треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника володіння цією ділянкою. У таких випадках її власник має право вимагати усунення цих перешкод (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада

2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункти 70, 71)).

Заволодіння земельними ділянками є неможливим лише в разі, якщо на такі ділянки в принципі, за жодних умов, не може виникнути право власності. Якщо ж закон допускає набуття права власності на земельні ділянки, але обмежує їх використання лише з певною метою, то передання ділянок з порушенням такого обмеження може свідчити про те, що право власності порушника на земельну ділянку не виникло, але не свідчить про неможливість заволодіння (зокрема, неправомірного) земельною ділянкою.

З урахуванням наведеного визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном.

Метою позову про витребування майна (незалежно від того, на підставі яких статей ЦК України цю вимогу заявив позивач) є забезпечення введення власника-позивача у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. Так, у випадку нерухомого майна означене введення полягає у внесенні запису (відомостей) про державну реєстрацію за позивачем права власності на відповідне майно (близькі за змістом висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (пункт 89), від 07 листопада 2018 року у справах № 488/5027/14-ц (пункт 95) і № 488/6211/14-ц (пункт 84), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункти 114, 142), від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (пункт 67), від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (пункт 10.29), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункт 100), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 146), від 14 грудня 2021 року у справі

№ 344/16879/15-ц, від 06 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (пункт 37)).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово робила висновки, що вимога про витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння (віндикаційний позов) в порядку статті 387 ЦК України є ефективним способом захисту права власності (постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 368/1158/16-ц, від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц, від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц).

Схожий висновок також зроблено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 січня 2025 року у справі № 446/478/19 (провадження № 14-90цс23).

Встановивши, що спірна земельна ділянка лісового фонду вибула з володіння держави, право власності на неї зареєстроване за відповідачем, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що заявлений прокурором негаторний позов про повернення спірної земельної ділянки не спрямований у контексті зазначених обставин справи на ефективне відновлення права держави на спірну земельну ділянку лісового фонду.

Крім того, урахувавши правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21), апеляційний суд правильно зазначив, що власник з дотриманням статей 387, 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності, повернення майна чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 січня 2025 року у справі № 446/478/19 (провадження № 14-90цс23) звернула увагу, що не може бути належним (правомірним) спосіб захисту, який спричиняє втручання у право на майно, щодо якого немає спору. Іншими словами, визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування та повернення сторін у попередній стан призведе до того, що відповідач буде позбавлений права власності не тільки на ту частину земельної ділянки, яка накладається на земельну ділянку позивача, а й на ту частину земельної ділянки, яка не є спірною і правомірність надання у власність відповідача якої не ставиться під сумнів. Таке втручання не може визнаватися законним. Для вирішення подібних спорів земельна ділянка має бути ідентифікована, зокрема, шляхом визначення координат поворотних точок меж і даних про прив`язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі (стаття 15 Закону України «Про Державний земельний кадастр»).

Тому в контексті обставин цієї справи та заявлених позовних вимог належним (правомірним) способом захисту може бути позов речово-правового характеру, зокрема віндикаційний позов про витребування частини земельної ділянки.

Апеляційний суд, встановивши, що позивач обрав неналежний спосіб захисту, дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позову.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі

№ 367/6105/16-ц (провадження № 14-381цс18) зроблено висновок, що сплив позовної давності, про застосування якої було заявлено стороною у справі, є самостійною підставою для відмови в позові. Для правильного застосування частини першої статті 261 ЦК України при визначенні початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а й об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав. Виходячи з вимог статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем. Відмова в задоволенні позову у зв`язку з відсутністю порушеного права із зазначенням спливу позовної давності як додаткової підстави для відмови в задоволенні позову не відповідає вимогам закону.

Оскільки апеляційний суд зробив правильний висновок про відмову в задоволенні позову у зв`язку з обранням позивачем неналежного способу захисту, підстав для застосування та перевірки строків позовної давності немає.

Аргументи заявника про неврахування висновків Верховного Суду, наведених у касаційній скарзі, є безпідставними, оскільки висновки, зроблені апеляційним судом у цій справі, не суперечать висновкам Верховного Суду у справах, зазначених заявником у касаційній скарзі.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди заявника з висновками суду апеляційної інстанції щодо встановлених обставин справи та необхідності переоцінки доказів. При цьому згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Переглянувши оскаржуване судове рішення в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови Харківського апеляційного суду від 19 листопада

2025 року - без змін, оскільки підстав для її скасування немає.

З огляду на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, розподіл судових витрат відповідно до статті 141 ЦПК України не здійснюється.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду