ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 2-1787/11

У серпні 2007 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: Харківська міська рада, ОСОБА_3 , адміністрація Жовтневого району Харківської міської ради, про визнання незаконним самовільного будівництва житлового будинку, відновлення порушених прав, усунення перешкод у користуванні, знесення незаконної будівлі.

Позов обґрунтовувала тим, що на підставі договору купівлі-продажу від 21 травня 1998 року, який посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Свирид Н. А., вона є власником домоволодіння АДРЕСА_1 , а також земельної ділянки за вказаною адресою - на підставі державного акта про право власності на земельну ділянку серії ХР № 046619 від 26 листопада 2004 року.

Земельна ділянка та домоволодіння АДРЕСА_1 , яка межує з земельною ділянкою позивача, належала померлому ОСОБА_4 та знаходиться в фактичному користуванні його дочки - ОСОБА_2 . Відповідач, разом зі своїм чоловіком у 2006 році розпочали будівництво самочинної двоповерхової будівлі, яка розміщується на місці колишньої господарської будівлі, без отримання відповідних погоджувальних документів та дозволів державних установ. При зведенні другого поверху стіна будівлі фактично покладена на стіну будівлі, що розташована на ділянці ОСОБА_1 , що призводить до її руйнування. З приводу самоправних дій ОСОБА_2 позивач неодноразово зверталася до компетентних органів, які виносили неодноразові приписи про заборону зведення будівлі та її знесення, але вони відповідачем не виконувались.

Зазначала, що рішенням Виконавчого комітету Жовтневої районної ради від 04 грудня 2001 року № 93-10 їй було дозволено провести прибудову розміром 2,5 х 5,5 м + 6,6 х 8 м, а також побудувати сарай розміром 5 х 6 м, господарчу прибудову розміром 6 х 6 м. Сусіднє домоволодіння АДРЕСА_1 належало ОСОБА_4 (помер у 2012 року) та ОСОБА_5 у рівних частках по частині. У 2002 році ОСОБА_4 та позивач, за взаємною письмовою згодою, кожен на своїй земельній ділянці, побудували господарські будівлі, які впритул прилягали стінами і по межі мали водовідвід. Після переїзду ОСОБА_4 до іншого місця проживання, у 2006 його донька - відповідач ОСОБА_2 самоправно, без жодного дозвільного документа, проекту на будівництво, без погодження з позивачем, в порушення Державних будівельних норми України почала будівництво на межі, на місці колишньої господарської споруди, нового двоповерхового будинку, знищила частину шиферного та металевого каркасу огорожі, занесеної до техпаспорту, втрутилась на її земельну ділянку. При будівництві другого поверху, як вказує позивач, ОСОБА_2 навмисно зробила цегляну кладку стіни другого поверху на стіні господарської будівлі ОСОБА_1 , самоправно зірвала дах, водовідвід, зіпсувавши і пошкодивши покрівлю гаража, прив`язалась з обох сторін до гаража, вибила цеглу з кутів гаража, вставила металеві прутки і свої цеглини, пошкодила ізоляційне захисне покриття-підложку між стіною і цоколем гаража ОСОБА_1 . Вказувала, що відділ пожежного контролю, куди зверталась позивач, вказав, що Косолаповими порушені нормативні протипожежні вимоги в галузі проектування та будівництва, винесено постанову від 17 липня 2007 року № 310 про заборону будівництва. Аналогічний лист направлено Новобаварським районним відділом ГУ Державної служби з надзвичайних ситуацій у Харківській області, а також до інспекції Державного архітектурно-будівельного контролю у Харківській області. Приписи ОСОБА_6 ігнорували, не зупинили самовільне будівництво, хоча неодноразово попереджались про неприпустимість такого.

Позивач (з урахуванням уточнень) просила суд:

- визнати незаконним проведення відповідачем самочинного будівництва двоповерхової будівлі літ. «А2-2» до житлового будинку «А1-1» на території домоволодіння АДРЕСА_1 на місці колишніх будівель літ. «Л» та «М», а саме колишнього сараю з льохом літ. «М», перебудову до цього сараю - приміщення першого поверху 2-12 площею 26,3 кв. м, приміщення 2-11 площею 11,9 кв. м, приміщення другого поверху 2-13 площею 11,8 кв. м, приміщення 2-14 площею 26,3 кв. м та такими, що не відповідають державним будівельним нормам і правилам ДБН-260-9, є пожежонебезпечними, порушують права приватної власності;

- усунути перешкоди у праві користування приватною власністю - земельною ділянкою домоволодіння АДРЕСА_1 шляхом зобов`язання відповідача знести за власний рахунок двоповерхову прибудову літ. «А2-2» до житлового будинку домоволодіння АДРЕСА_1 на місці зареєстрованого сараю з льохом літ. «М», прибудови до сараю, а саме приміщень № 2-11, 2-13, 2-14, а приміщення 2-12 площею 26,3 кв. м привести в стан до початку будівництва (2005) самовільної перебудови.

Жовтневий районний суд м. Харкова заочним рішенням від 25 березня 2015 року позовні вимоги задовольнив.

Визнав незаконним проведення самочинного будівництва ОСОБА_2 двоповерхової будівлі на території домоволодіння АДРЕСА_1 на місці колишніх будівель літ. «Л» та «М» та зобов`язав ОСОБА_2 знести зазначену самочинну будівлю за власний рахунок.

Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 16 грн (т. 1 а. с. 305-307).

Апеляційний суд Харківської області ухвалою від 16 червня 2015 року заочне рішення залишив без змін (т. 2 а. с. 99-105).

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 28 жовтня 2015 року заочне рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 25 березня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 16 червня 2015 року скасував, справу передав на новий розгляд до суду першої інстанції (т. 2 а. с. 162-165).

Ухвала суду касаційної інстанції мотивована тим, що заперечуючи проти позову, відповідач вказувала, що саме позивачем порушено будівельні норми та правила, оскільки гараж ОСОБА_1 збудовано на межі з будинком АДРЕСА_1 та на фундаменті сараю (літ. «Л»), який належав ОСОБА_4 , якому було надано дозвіл на перебудову житлового будинку та проведення прибудови для розташування підсобних приміщень рішеннями Виконавчого комітету Жовтневої в м. Харкові районної ради народних депутатів від 04 травня 1982 року № 7-1, від 07 лютого 1984 року № 31-5 та від 03 серпня 1999 року № 55-46, які суд не дослідив. Крім того, відповідач зазначила, що після завершення ОСОБА_4 вказаної прибудови Харківським БТІ були внесені відповідні зміни до технічної документації будинку АДРЕСА_1 ; у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, що відповідач прийняла спадщину після смерті ОСОБА_4 та є власником або користувачем земельної ділянки та домоволодіння на АДРЕСА_1 ; судом не з`ясовано, чи є ОСОБА_2 належним відповідачем за вказаним позовом.

Жовтневий районний суд м. Харкова рішенням від 07 грудня 2020 року позовні вимоги задовольнив частково.

Усунув перешкоди у користуванні ОСОБА_1 земельною ділянкою та надвірними будівлями на АДРЕСА_1 , шляхом зобов`язання ОСОБА_2 , за власний рахунок, перенести зовнішні стіни самовільної двоповерхової прибудови «А2-2» до житлового будинку АДРЕСА_1 з боку будинку АДРЕСА_1 , а саме приміщень літ. 2-12 першого поверху та приміщення 2-14 другого поверху, на відстань 1,1 м в глибину прибудови «А2-2». У іншій частині позову відмовив (т. 4 а. с. 239-249).

Рішення місцевого суду мотивовано висновком про порушення прав позивача та відсутність іншого ефективного способу врегулювання спору між сторонами.

Суд першої інстанції встановив, що внаслідок дій відповідача було порушено права ОСОБА_1 . Зокрема, відповідач обклав цеглою двоповерхову самовільно збудовану житлову будівлю, при цьому стіна цієї будівлі була покладена на стіну гаража, частково зруйновано паркан, у якому були встановлені прутки для визначення меж земельних ділянок будинків АДРЕСА_1 та АДРЕСА_1 .

Зазначені обставини свідчать, зокрема, про недотримання попередніх розмірів колишнього сараю літ. «Л», а також про пошкодження даху та покрівлі гаража, до якого фактично вбудовано зовнішню стіну збудованої відповідачем споруди. Наведене підтверджується результатами відповідних перевірок та виданими за їх результатами приписами.

Унаслідок таких дій ОСОБА_1 позбавлена можливості належним чином користуватися надвірною будівлею, розташованою на земельній ділянці, яка належить їй на праві власності, що свідчить про порушення її прав та законних інтересів.

Жовтневий районний суд м. Харкова додатковим рішенням від 23 лютого 2021 року доповнив рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 07 грудня 2020 року абзацом наступного змісту: «Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені витрати по сплаті судового збору - 16 грн. Судові витрати у розмірі 551 грн 20 коп. компенсувати за рахунок держави» (т. 5 а. с. 26-28).

Харківський апеляційний суд постановою від 13 грудня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнив.

Рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 07 грудня 2020 року в частині задоволення позовних вимог скасував.

У задоволенні позову відмовив у повному обсязі (т. 6 а. с. 122-128).

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції безпідставно дійшов висновку про наявність порушення прав позивача та можливість усунення таких порушень шляхом перенесення зовнішньої стіни спірної прибудови. За результатами проведеної земельно-технічної та будівельно-технічної експертизи встановлено, що прибудова літ. «А2-2» розташована в межах земельної ділянки № НОМЕР_1 та на земельну ділянку позивача не виступає, а її перенесення є технічно неможливим, оскільки може призвести до руйнування як самої прибудови, так і конструкцій гаража позивача. Водночас належних і допустимих доказів порушення права ОСОБА_1 на користування належною їй земельною ділянкою, а також причинного зв`язку між самочинним будівництвом та пошкодженням цілісності її гаража матеріали справи не містять. Пошкодження покрівлі гаража, на думку апеляційного суду, може бути усунуте шляхом проведення інженерно-технічних заходів без знесення або перенесення спірної будівлі. Знесення самочинного будівництва є крайнім заходом.

У касаційній скарзі, поданій у січні 2024 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 17 січня 2024 року відкрив касаційне провадження у справі, витребував її із Жовтневого районного суду м. Харкова.

26 січня 2024 року справу передано колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів: Грушицького А. І.↗ (суддя-доповідач), Литвиненко І. В.↗, Петрова Є. В.↗

В касаційній скарзі скаржник посилається на пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суди першої та апеляційної інстанцій розглянули справу без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 388/314/15-ц, від 29 січня 2020 року у справі № 822/2149/18, від 10 квітня 2020 року у справі № 344/4319/16-а та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц.

У касаційній скарзі зазначається, що самочинна прибудова відповідача порушує її право власності (накладення стіни на гараж, виступ на земельну ділянку, пошкодження огорожі та покрівлі) і протипожежні норми (ДБН 360-92**), що підтверджено експертизою. Знесення або перенесення стіни є єдиним ефективним способом захисту, а твердження суду про «крайній захід» є необґрунтованим.

У лютому 2024 року ОСОБА_2 надіслала відзив на касаційну скаргу у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Фактичні обставини справи

Суд встановив, що на підставі договору купівлі-продажу житлового будинку від 21 травня 1998 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Свирид Н. О. за реєстровим № 378, ОСОБА_1 належить житловий будинок з надвірними будівлями на АДРЕСА_1 , що складався із будинку літ. А-1 та надвірних будівель: вбиральні літ. «В», сараю літ. «Г», льоху літ. «Д», споруди N-N-1, N-2, 45.

Рішенням Виконавчого комітету Жовтневої в м. Харкові районної ради народних депутатів від 07 лютого 1984 року № 31-5 дозволено ОСОБА_4 прибудови та переобладнання приміщення у будинку АДРЕСА_2 (т. 2 а. с. 84).

Рішенням Виконавчого комітету Жовтневої в м. Харкові районної ради народних депутатів від 04 травня 1982 року № 7-1 дозволено ОСОБА_4 прибудови та переобладнання приміщення у будинку АДРЕСА_2 (т. 2 а. с. 85).

Рішенням Виконавчого комітету Жовтневої в м. Харкові районної ради від 03 серпня 1999 року № 55-46 дозволено ОСОБА_4 провести прибудову розміром 3,60 х 4,20 + 1,60 х 1,80 м, сарай літ. «Б» збільшити до розмірів 5,0 х 8,0 м на АДРЕСА_2 (т. 2 а. с. 86).

Рішенням Виконавчого комітету Жовтневої районної ради від 04 грудня 2001 року № 93-10 дозволено ОСОБА_1 провести прибудову розміром 2,5 х 5,5 м + 6,6 х 8 м, побудувати сарай розміром 5 х 6 м, господарчу прибудову розміром 6 х 6 м (т. 1 а. с. 34).

Технічна документація по встановленню меж земельної ділянки та оформленню права власності на неї ОСОБА_1 складено у 2003 році, межі земельної ділянки погоджені з власниками суміжних земельних ділянок, у тому числі з ОСОБА_4 (т. 1 а. с. 16-21).

Позивачу на праві власності належить земельна ділянка площею 0,0686 га відповідно до рішення ХХІ сесії ХХІV скликання Харківської міської ради від 28 квітня 2004 року № 5704 (акт про право власності серії ХР № 046619 для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 26 травня 2011 року у справі № 2-16/11 у задоволенні позову ОСОБА_4 , ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , Територіальної громади м. Харкова, третя особа - управління Держкомзему у м. Харкові про визнання приватизації земельної ділянки недійсною відмовлено. Як випливає з рішення, акт погодження межі земельної ділянки від 10 липня 2003 року підписано зі всіма власниками, відрізки меж погоджені (т. 3 а. с. 67, 68).

Згідно із актом техніка-геодезиста ДП «Східгеоінформ» від 26 червня 2011 року, виконуючи замовлення відповідно з отриманими від ОСОБА_1 матеріалами з технічної документації, проведено винос та закріплення на місцевості меж земельної ділянки на АДРЕСА_1 . Винесені знаки закріплені на місцевості металевими трубами і забарвлені на місцевих предметах. Схематичне креслення додається до акту (т. 4 а. с. 66).

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, житловий будинок з надвірними будівлями на АДРЕСА_1 належить на праві власності ОСОБА_4 - частина, ОСОБА_5 - частина.

Рішенням Виконавчого комітету Жовтневої районної ради від 03 серпня 1999 року № 55-46 дозволено ОСОБА_4 провести прибудову розміром 3,6 х 4,20 + 1,60 х 1,80 для розташування підсобних приміщень, існуючий сарай літ. «Б» (зміна літер) збільшити до розмірів 5,0 х 8,0 м. Будівництво виконати згідно санітарних, будівельних норм та проектної документації, затвердженої МУА та внести зміни до технічної документації БТІ після закінчення будівництва (т. 2 а. с. 86).

В житловому будинку АДРЕСА_1 зареєстровані ОСОБА_4 , його дружина ОСОБА_7 , дочка ОСОБА_2 та її сім`я: чоловік ОСОБА_8 , діти ОСОБА_9 , ОСОБА_10 (т. 2 а. с. 87).

18 лютого 2006 року власник частини будинку АДРЕСА_1 ОСОБА_4 надав письмовий дозвіл ОСОБА_2 , зятю ОСОБА_8 , для поліпшення житлових умов їх сім`ї, зробити перепланування, будівництво другого житлового поверху над існуючими будівлями під літерами а6, «Л», з`єднавши їх між собою, для створення в подальшому для них права власності на частину житлового будинку (т. 2 а. с. 90).

За інформацією КП «Харківське міське БТІ» від 20 березня 2018 року № 3430104.10, згідно з наявними архівними матеріалами інвентаризаційної справи 11 січня 2008 року, при проведенні технічної інвентаризації житлового будинку з надвірними будівлями на АДРЕСА_1 , заінвентаризована житлова прибудова літ. «А2-2», яка утворилась в результаті переобладнання господарської будівлі літ. «Л» (прим. 2-12), прибудови (приміщення 2-11) та надбудови (приміщення 2-14, 2-15, 2-16). В результаті вказаного будівництва та переобладнання утворився новий об`єкт. Дозвільні документи на будівництво прибудови літ. «А2-2» до житлового будинку до КП «Харківське міське БТІ» не надані, у зв`язку з чим частина прибудови (приміщення 2-11, 2-13, 2-14, 2-15) належать згідно з пунктом 3.2 Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 24 травня 2001 року № 127, до числа самочинно побудованих будівель, а частина приміщення 2-12 до числа самочинно переобладнаних будівель (т. 4 а. с. 42, 43).

Згідно із даними технічного паспорта на житловий будинок АДРЕСА_1 , виготовленого 07 лютого 2008 року, приміщення 2-12 площею 26,3 м переобладнано із сарая в кухню, приміщення 2-11 площею 11,9 м, приміщення 2-13 площею 11,8 м, приміщення 2-го поверху 2-14 площею 26,3 кв. м, приміщення 2-15 площею 11,2 кв. м самовільно збудовані (т. 2 а. с. 91-96).

Рік житлової прибудови А2-2 в технічному паспорті зазначено - 2007 (т. 1 а. с. 192). Оновлений техпаспорт суду не надано.

З матеріалів інвентаризаційної справи на будинок АДРЕСА_1 , відомо, що 15 січня 2008 року складено акт поточних змін та заінвентаризовано збудований ОСОБА_1 гараж «Е» (на місці дерев`яного сараю «Б», що був розташований впритул до межі з 70-х років попереднім власником), частина стіни якого об`єднана з частиною будівлі, розташованої на АДРЕСА_1 (т. 3 а. с. 60-62).

Сторони визнають, що між позивачем та ОСОБА_4 існувала домовленість про розташування кожним своїх надвірних будівель (гараж «Е» та сарай «Л») на межі, що потягло об`єднання стін цих будівель.

Позивач зазначає, що дозволу на збільшення розміру сараю до 5 х 8 м, прибудову другого поверху над сараєм літ. «Л» та об`єднання зовнішніх стін з гаражем «Е» вона не надавала.

В матеріалах справи наявна довідка-згода ОСОБА_1 від 19 березня 1998 року сусіду ОСОБА_4 на збільшення розташованого у нього сараю до розмірів 4 х 8 м (т. 1 а. с. 169).

З доповнення до акта від 26 червня 2011 року, складеного техніком-топографом 10 листопада 2015 року випливає, що при обстеженні ділянки № НОМЕР_2 встановлено, що побудована будівля на ділянці № НОМЕР_1 виступає на ділянку № НОМЕР_2 на 0,13 м за рахунок накладення цегляної кладки на будову (гараж) та за рахунок нависання даху на 0,4 м. Загальний розмір виступу на ділянку № НОМЕР_2 складає 0,53 м. Площа виступу по фундаменту складає 1,1 кв. м, по даху, що нависає - 3,3 кв. м (т. 2 а. с. 206, 207).

З інформації Новобаварського районного відділу у м. Харкові ГУ Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області від 24 квітня 2018 року № 260-539 відомо, що співробітник відділу здійснив вихід на місце з метою перевірки факту, викладеного ОСОБА_1 . Перевіркою встановлено, що за адресою: АДРЕСА_1 , на території приватного домоволодіння є житловий будинок, розміщення якого порушує вимоги додатку 3.1 ДБН 360-92** «Планування і забудова міських і сільських поселень», а саме не витримано протипожежний розрив від житлового будинку до житлового будинку та господарської споруди-гаража на земельній ділянці на АДРЕСА_1 . (т. 3 а. с. 142).

ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 , виданим відділом державної реєстрації актів цивільного стану Люботинського міського управління юстиції Харківської області від 29 грудня 2012 року.

Згідно відповіді завідуючої П`ятою ХДНК № 1511/01-16 після померлого ОСОБА_4 у матеріалах спадкової справи міститься заява ОСОБА_7 про відмову від прийняття спадщини на користь дочки ОСОБА_2 . Інших заяв про прийняття спадщини або про відмову у прийнятті спадщини не подавалось.

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки його ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно із частиною першою статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Положеннями частин першої-п`ятої статті 319 ЦК України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власність зобов`язує. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.

Згідно із частиною першою статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Виходячи зі змісту цієї норми, самочинним є будівництво об`єкта нерухомого майна за наявності будь-якої з умов, зазначених у ній.

Під істотним порушенням будівельних норм і правил необхідно розуміти, зокрема, недодержання архітектурних, санітарних, екологічних, протипожежних та інших вимог і правил, а також зміну окремих конструктивних елементів житлового будинку, будівлі, споруди, що впливає на їх міцність і безпечність.

Відповідно до статей 386, 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Знесення самочинного будівництва є крайнім заходом і можливе лише за умови вжиття всіх передбачених законодавством України заходів щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності.

Аналогічні правові висновки Верховний Суд зробив у постановах від 17 липня 2019 року у справі № 462/469/14-ц та від 21 травня 2020 року у справі № 726/824/15-ц.

Суд апеляційної інстанції встановив, що будівлі літ. 2-11, 2-13 та літ. 2-14 на АДРЕСА_1 є самочинно збудованими.

За клопотанням ОСОБА_2 у справі було призначено земельно-технічну та будівельно-технічну експертизу.

Згідно із висновком експерта від 26 вересня 2023 року № СЕ-19/121-23/10508, житлова прибудова літ. «А2-2» до будинку АДРЕСА_1 розташована в межах земельної ділянки АДРЕСА_2 та не виступає на приватизовану земельну ділянку АДРЕСА_1 .

Водночас прибудова «А2-2» та гараж літ. «Е» на АДРЕСА_1 зведені впритул один до одного, а окремі конструкції гаража частково спираються на фундамент прибудови. У зв`язку з цим існують технічні перешкоди у користуванні обома земельними ділянками для догляду за будівлями та їх поточного ремонту.

Експерт також встановив, що перенесення зовнішньої стіни прибудови «А2-2» у бік земельної ділянки № НОМЕР_1 на будь-яку відстань призведе до руйнування або порушення цілісності прибудови, а також може спричинити пошкодження стін і даху гаража літ. «Е».

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із необґрунтованості висновку про можливість перенесення зовнішньої стіни самовільної прибудови літ. «А2-2» на 1,1 м. Згідно із висновком земельно-технічної та будівельно-технічної експертизи від 26 вересня 2023 року № СЕ-19/121-23/10508, таке перенесення призведе до порушення цілісності прибудови, а з огляду на конструктивний зв`язок прибудови з гаражем літ. «Е» може спричинити пошкодження його стін та даху.

При цьому експертизою встановлено, що спірна прибудова розташована в межах земельної ділянки на АДРЕСА_2 та не виступає на земельну ділянку позивача на АДРЕСА_1 .

Отже, належного та допустимого доказового підтвердження порушення права позивача на користування її земельною ділянкою матеріали справи не містять.

Також, апеляційний суд врахував, що знесення самочинного будівництва є крайнім заходом, який може застосовуватися за наявності передбачених законом підстав та неможливості усунення порушень іншим способом. Доказів того, що пошкодження гаража перебувають у причинному зв`язку із самочинним будівництвом, а також що спірні будівлі становлять загрозу життю чи здоров`ю позивача, матеріали справи не містять. Виявлені пошкодження покрівлі гаража можуть бути усунуті шляхом проведення відповідних інженерно-технічних робіт.

За таких обставин апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Посилання в касаційній скарзі на те, що суд апеляційної інстанції розглянув справу без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 388/314/15-ц, від 29 січня 2020 року у справі № 822/2149/18, від 10 квітня 2020 року у справі № 344/4319/16-а та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц є безпідставними, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на вказане колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду