ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 465/6631/20

1. Описова частина

У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Франківської районної адміністрації Львівської міської ради та Львівської міської ради, у якому просила:

визнати незаконним та скасувати рішення, зазначене у пункті 5.2.1 протоколу № 48 від 15 липня 2020 року міської комісії з питань техногенно-екологічної безпеки і надзвичайних ситуацій наступного змісту: «Франківській районній адміністрації Львівської міської ради (О. Тимчиши) встановленим порядком із залученням комунальних підприємств (ЛКП «Аварійна служба Франківського району», ЛКП «Магістральне» і ЛКП «Львівський ліхтар») демонтувати огорожу і ворота на АДРЕСА_1 із дотриманням правил безпеки у місці влаштування виїзду (проїзду) з житлового кварталу на вул. Антоновича»;

визнати неправомірними дії Франківської районної адміністрації Львівської міської ради щодо виконання вказаного вище рішення, зазначеного у пункті 5.2.1 Протоколу № 48 від 15 липня 2020 року міської комісії з питань техногенно-екологічної безпеки і надзвичайних ситуацій;

зобов`язати Франківську районну адміністрацію Львівської міської ради відновити становище, яке існувало до порушення, шляхом приведення до попереднього стану демонтованої огорожі та воріт на АДРЕСА_1 , а саме: частину демонтованої огорожі на фундаменті стрічковому бутобетонному, наповнення із з/б плит висотою 2 м та металеві ворота довжиною 6 м, висотою 2 м, інвентарний номер 200.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що їй на праві приватної власності належить нерухоме майно, а саме будівля, загальною площею 952,7 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Згідно договору купівлі-продажу № О-192-7 від 27 березня 2007 року, вона придбала нерухоме майно, а саме: огорожі з металічними воротами, інвентарний номер 195 і 200 та огорожу на фундаменті стовпчастому бутобетонному, металічну та на металічних стовпцях, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .

15 липня 2020 року комісією з питань техногенно-екологічної безпеки і надзвичайних ситуацій Львівської міської ради вирішено демонтувати огорожу та ворота на АДРЕСА_1 для влаштування виїзду (проїзду) з житлового кварталу на АДРЕСА_1 . 21 липня 2020 року співробітниками Франківської районної адміністрації Львівської міської ради, за участю співробітників ЛКП «Львівський ліхтар» та співробітників ЛКП «Муніципальна дружина», самовільно, без правових підстав демонтовано частину огорожі та металевих воріт.

Вважає, що рішення міської комісії з питань техногенно-екологічної безпеки і надзвичайних ситуацій Львівської міської ради прийняте з перевищенням повноважень, оскільки до повноважень комісії не входить розгляд таких питань.

Справа судами розглядалась неодноразово.

Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 18 грудня 2023 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що права позивачки влаштуванням в`їзду - виїзду на АДРЕСА_2 , не порушуються відповідачами.

Постановою Львівського апеляційного суду від 04 червня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Франківського районного суду м. Львова від 18 грудня 2024 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що встановивши, що права позивачки не порушені, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову в позові.

Постановою Верховного Суду від 12 березня 2025 року касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Перетятьком М. В., задоволено частково. Постанову Львівського апеляційного суду від 04 червня 2024 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова Верховного Суду мотивована тим, що апеляційний суд дійшовши висновку, про правомірність дій відповідачів, а саме, влаштування проїзду через земельну ділянку позивачки, шляхом знесення належної їй на праві власності огорожі з металевими воротами, не з`ясував можливості встановлення земельного сервітуту на спірній земельній ділянці, та дійшов передчасного висновку про правомірність дій відповідачів, які призвели до позбавлення позивачкою права приватної власності на об`єкти нерухомості на належній їй на праві власності земельній ділянці, а також тим, що апеляційний суд, дійшовши висновку про правомірність дій відповідачів про влаштування проїзду на належній позивачці на праві власності земельній ділянці, шляхом демонтування частини огорожі з металевими воротами не з`ясував та не здобув доказів того чи вилучалась у позивачки земельна ділянка для суспільних потреб, а саме для влаштування проходу на АДРЕСА_1 , та чи відшкодовані останній збитки у разі проведення викупу такої земельної ділянки.

Постановою Львівського апеляційного суду від 17 листопада 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Франківського районного суду м. Львова від 18 грудня 2023 року змінено, викладно його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Апеляційний суд, змінюючи мотиви відмови в позові, виходи із недоведеності позивачкою порушення її земельних прав та інтересів облаштуванням виїзду (проїзду) з житлового кварталу на АДРЕСА_1 .

Узагальнені доводи вимог касаційної скарги

16 грудня 2025 року через підсистему «Електронний суд» представник ОСОБА_1 - адвокат Перетятько М. В. звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Франківського районного суду м. Львова від 18 грудня 2023 року та постанову Львівського апеляційного суду від 17 листопада 2025 року.

Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18, постанови Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року у справі № 460/762/16, від 28 травня 2020 року у справі № 970/7164/19, від 28 жовтня 2020 року у справі № 2112/2-3819/11 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою від 05 січня 2026 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у справі та витребував її матеріали з суду першої інстанції.

Матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 07 вересня 2026 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суд установив, що рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради №1058 від 28 вересня 2018 року затверджено детальний план території у районі вул. Героїв УПА, вул. В. Антоновича, вул. Кульпарківська , яким передбачені проїзди із заїздами з вул. Героїв УПА, 73 , а також три виїзди на вул. В. Антоновича.

Згідно з інформацією Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку за кадастровим номером: №4610136900:04:004:0028 за адресою: АДРЕСА_5 належить на праві приватної власності ОСОБА_1 ; цільове призначення 12.04; категорія земель: землі промисловості, транспорту, зв`язку та іншого призначення; вид використання: для обслуговування станції технічного обслуговування, складських та офісних приміщень; площа: 0,0995 га.

Дана земельна ділянка межує з комунальною земельною ділянкою (на схемі зображена №3), кадастровий номер: 4610136900:04:004:0031; категорія земель: землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення; форма власності: комунальна власність; суб`єкт права власності на землю: Львівська міська рада.

12 березня 2009 року Управлінням комунальної власності Львівської міської ради видано наказ №591-НЖ-Ф про оформлення права власності на будівлю на АДРЕСА_1 .

12 березня 2009 року відділом приватизації Франківської районної адміністрації ОСОБА_1 видано свідоцтво про право власності, яким встановлено, що власник володіє на праві приватної власності будівлею під літерою «Г-1», загальною площею 952,7 кв.м., у АДРЕСА_1 ; характеристика будівлі та її обладнання наведені в технічному паспорті, який є складовою частиною свідоцтва.

У подальшому, 01 листопада 2019 року відбулася державна реєстрація змін щодо об`єкта нерухомого майна позивача, площа не змінилися.

Як вбачається з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, 31 жовтня 2019 року на будівлю під літерою «Г-1», загальною площею 952,7 кв.м., виготовлений новий технічний паспорт, в якому, крім основної речі - об`єкта нерухомого: будівлі «Г-1», внесені відомості про складові частини об`єкта, а саме: №1 «ворота»; №2 «огорожа»; №3 «ворота»; №4 «огорожа»; №5 «огорожа»; господарська будівля «Г1-1» - відображена лише 31 жовтня 2019 року у новому технічному паспорті.

Позивачкою до позову долучена копія біржової угоди договору купівлі-продажу №О-192-7 від 27 березня 2007 року огорожі з металічними воротами інвентарний №195, №200, як доказ набуття права власності на майно.

Відповідно до змісту вказаної угоди, продавець зобов`язується передати у власність, а покупець оплатити та прийняти наступний товар: 1.2 Назва: огорожі з металічними воротами інвентарний №195 і 200; 1.3 Кількість: - огорожа біля бувшого корпусу №39 на фундаменті стрічковому бутобетонному, наповнення із з/б плит на довжину 10 м. висотою 2 м., складається з двох частин: перша - огорожа із з/б плит, друга - металічні ворота довжиною 6 м., висотою 2 м., інвентарний №200; - огорожа на фундаменті стовпчастому бутобетонному, металічна на металічних стовпцях на загальну довжину 3+1=4 м., висотою 2,3 м., з металічними воротами довжиною 4 м., висотою 2 м., інвентарний №195.

Рішенням міської комісії з питань техногенно-екологічної безпеки і надзвичайних ситуацій від 15липня 2020 року, оформленим протоколом №48, вирішено, що ситуацію, яка виникла у місці влаштування виїзду (проїзду) з житлового кварталу на АДРЕСА_1 у зв`язку з перекриттям проїзду на АДРЕСА_1 , визнано такою, що потребує вжиття невідкладних і вичерпних заходів реагування; з метою проведення невідкладних протиаварійних робіт на інженерних мережах на АДРЕСА_1, Франківській районній адміністрації Львівської міської ради (відповідальна особа - ОСОБА_2) у термін до 21 липня 2020 року у встановленому порядку із залученням комунальних підприємств (ОКП «Аварійна служба Франківського району», ЛКП «Магістральне» і ЛКП «Львівський ліхтар») демонтувати огорожу і ворота на АДРЕСА_1 із дотриманням правил безпеки у місці влаштування виїзду (проїзду) з житлового кварталу на АДРЕСА_1 .

Листом №35-вих-54256 від 17 липня 2020 року Франківською районною адміністрацією повідомлено ОСОБА_1 про необхідність виконання оскаржуваного рішення та запропоновано, що у випадку відсутності у позивача ресурсів для виконання вказаних робіт, районною адміністрацією буде надано контакти підрядних організацій для виконання робіт у встановлені терміни.

21 липня 2021 року оскаржуване рішення виконане повністю та демонтовано частину огорожі та металевих воріт, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , що не заперечується сторонами.

Мотивувальна частина

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до статті 41 Конституції України, статтями 319, 321, 386 ЦК України закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися та розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні, держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності.

Стаття 328 ЦК України передбачає підстави набуття права власності. Так, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів. Які перебувають у власності. Не встановлена судом.

Установлено, що позивачкою придбано майно згідно договору купівлі-продажу № О-192-7 від 27 березня 2007 року та зареєстровано в межах вимог чинного законодавства.

Дії реєстратора щодо внесення відомостей про належне на праві власності нерухоме майно ОСОБА_1 не оскаржені.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункти 90, 92, 94) звернула увагу на важливість принципу superficies solo cedit (збудоване на поверхні слідує за землею); принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який хоча безпосередньо і не закріплений у загальному вигляді в законі, тим не менш знаходить свій вияв у правилах статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, інших положеннях законодавства (пункт 8.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16).

З огляду на викладене, передчасними є висновки апеляційного суду про непорушення земельних прав позивачки.

Відповідно до частини другої, третьої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Верховний Суд, скасовуючи постанову апеляційного суду та направляючи справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції зазначив про те, що реалізація рішення органу місцевого самоврядування від 15 липня 2020 року про знесення частини огорожі з металевими воротами, власницею яких є позивачка, останню було позбавлено права власності на огорожу з металевими воротами, а земельна ділянка, на якій були розміщені спірні ворота на належній їй на праві власності земельній ділянці з кадастровим номером №4610136900:04:004:0028, та яка межує із земельною ділянкою комунальної власності з кадастровим номером 4610136900:04:004:0031, без викупу, встановлення земельного сервітуту, фактично передана до земель комунальної власності для загального користування - проїзду.

Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_1 указувала на те, що на підставі оспорюваного рішення органу місцевого самоврядування знесено частину належної їй на праві власності огорожі з металевими воротами, яка знаходилась на належній їй на праві власності земельній ділянці з кадастровим номером №4610136900:04:004:0028. Апеляційний суд вдавшись до аналізу біржової угоди, на підставі якої позивачка набула право власності на огорожу з металевими воротами, не перевірив доводів останньої про те, що спірні ворота були розміщені на належній їй на праві власності земельній ділянці з кадастровим номером №4610136900:04:004:0028, та дійшов передчасного висновку про не порушення її земельних прав, а відтак не з`ясував чи вилучалась у позивачки земельна ділянка для суспільних потреб, а саме для влаштування проходу на АДРЕСА_1 , та чи відшкодовані останній збитки у разі проведення викупу такої земельної ділянки, про що було зазначено у постанові Верховного Суду від 12 березня 2025 року.

За змістом статті 417 ЦПК України вказівки суду касаційної інстанції, з яких скасовані рішення, є обов`язковими для суду першої чи апеляційної інстанцій при новому розгляді справи.

Ураховуючи наведене, суд апеляційної інстанції, ухвалюючи при новому розгляді справи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог з тих самих підстав, не взяв до уваги висновки і мотиви, з яких судом касаційної інстанції було скасовано попереднє судове рішення апеляційного суду, незважаючи, що такі висновки є обов`язковими для суду при новому розгляді справи.

За таких обставин постанова апеляційного суду від 17 листопада 2025 року підлягає скасуванню з направленням справи на новий апеляційний розгляд.

Суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 411 ЦПК України).

Керуючись статтями 255, 400, 409, 411, 414, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду