ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 643/12418/15-ц

Описова частина

У березні 2026 року ОСОБА_1 , заінтересована особа (боржник) - ОСОБА_2 , звернувся до суду зі скаргою на бездіяльність державного виконавця Київського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Сидоренко К. О. (далі - Київський ВДВС у місті Харкові).

В обґрунтування вимог скарги зазначав, що з 10 жовтня 2024 року у провадженні Київського ВДВС у місті Харкові перебуває виконавче провадження (далі - ВП) № НОМЕР_4 з примусового виконання рішення Октябрського районного суду міста Полтави від 26 жовтня 2023 року у справі № 643/12418/15-ц, яким стягнуто солідарно з ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 на користь ОСОБА_1 неповернуту частину позики, 3 % річних у сумі 30 458,00 доларів США та неустойку у сумі 918 000,00 грн.

Зазначав, що вжиті в межах ВП № НОМЕР_4 заходи примусового виконання є недієвими та формальними, оскільки всупереч вимог Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець не звертався до суду із клопотанням про встановлення тимчасового обмеження у праві виїзду боржника за кордон, не наклав штраф на боржника за невиконання судового рішення без поважних причин та не звертався до органів досудового розслідування із заявою про невиконання боржником рішення суду.

Державний виконавець обмежився збором інформації, направленням електронних та паперових запитів до реєструюючих органів водночас не застосував реальних засобів юридичного та психологічного примусу до боржника.

Невиконання державним виконавцем службових обов`язків та тривала бездіяльність, серед іншого, спричинила збитки, недоотримання доходів та завдало матеріальної шкоди скаржнику, порушивши конвенційне право останнього на справедливий суд.

На підставі викладеного ОСОБА_1 просив суд:

визнати неправомірною бездіяльність державного виконавця Київського ВДВС у місті Харкові у ВП № НОМЕР_4 з виконання виконавчого листа № 643/12418/15-ц, виданого 25 липня 2024 року Октябрським районним судом міста Полтави, про стягнення солідарно з ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 на користь ОСОБА_1 неповернуту частину позики, 3 % річних у сумі 30 458,00 доларів США та неустойку у сумі 918 000,00 грн;

зобов`язати державного виконавця Київського ВДВС у місті Харкові у межах ВП № НОМЕР_4 невідкладно, фактично, належним чином, у повному обсязі виконати рішення Октябрського районного суду міста Полтави від 26 жовтня 2023 року у справі № 643/12418/15-ц.

Шевченківський районний суд міста Полтави ухвалою від 07 квітня 2026 року, яка залишена без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 12 серпня 2026 року, у задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовив.

Ухвалу місцевого суду мотивовано тим, що скаржник не довів неправомірної бездіяльності державного виконавця у ВП № НОМЕР_4, оскільки за інформацією Автоматизованої системи виконавчого провадження (далі - АСВП), державний виконавець Сидоренко К. О. з моменту відкриття виконавчого провадження у жовтні 2024 року вчиняла виконавчі дії, спрямовані на виконання рішення суду.

Той факт, що виконавчі дії не призвели до повного виконання рішення суду, саме собою не свідчить про бездіяльність, оскільки результат виконавчого провадження залежить не лише від дій виконавця, а й від майнового стану боржника, його поведінки та інших об`єктивних обставин.

Вимога про зобов`язання державного виконавця звернутися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника за межі України є правом, а не обов`язком державного виконавця, реалізація якого залежить від оцінки виконавцем конкретних обставин виконавчого провадження, зокрема наявності підстав вважати, що боржник ухиляється від виконання зобов`язань саме шляхом виїзду за межі України. При цьому суд не може зобов`язати виконавця реалізувати дискреційне право за відсутності доказів того, що нереалізація цього права є протиправною бездіяльністю.

Апеляційний суд погодився з рішенням суду першої інстанції.

Відхилив доводи апеляційної скарги, що державний виконавець безпідставно не вжив заходів, передбачених пунктом 13 частини третьої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки звернення до суду з поданням про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника є правом виконавця, тобто законом такі повноваження виконавця визначено дискреційно, відповідно, виконавець наділений правом обирати варіант своєї процесуальної поведінки на власний розсуд з-поміж усіх, дозволених законом.

Зазначив про безпідставність доводів заявника щодо ненакладення державним виконавцем штрафу на боржника за невиконання судового рішення без поважних причин та незвернення до органів досудового розслідування із заявою про невиконання боржником рішення суду з огляду на те, що такі заходи застосовуються державним виконавцем в порядку виконання рішень, за якими боржник зобов`язаний вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, що є відмінним від обставин цією справи.

У касаційній скарзі, поданій у серпні 2026 року, ОСОБА_1 просить ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення скарги, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

У касаційній скарзі як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на порушення судами норм процесуального права.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не звернули уваги на те, що державний виконавець не вжив заходів реагування на невиконання боржником вимог виконавця, зокрема, у порядку пункту 13 частини третьої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» не звернувся із поданням про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника, після неявки боржника за викликом не звернувся до суду у порядку статті 188-13 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Виконавчий лист перебуває на примусовому виконанні з 10 жовтня 2024 року, проте стягнуто з боржника лише 1 623,20 грн.

Отже, вважає, що суди не надали оцінки доказам у їх сукупності, чи є такі заходи державного виконавця достатніми для повного виконання рішення суду.

Посилається на неврахуванням апеляційний судом висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 18 липня 2018 року у справі № 915/1294/13, від 23 серпня 2018 року у справі № 911/167/17, від 19 серпня 2019 року у справі № 913/438/16, від 27 лютого 2021 року, про те, що перевірки щодо виявлення майна боржника мають здійснюватися виконавцем періодично, а не одноразово.

Також просив стягнути з Київського ВДВС у місті Харкові понесені у суді касаційної інстанції витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3 400,00 грн.

У вересні 2026 року Київський ВДВС у місті Харкові Харківського подав відзиви на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в яких просить відхилити доводи скаржника як безпідставні, залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Фактичні обставини справи, що встановили суди

Суди встановили, що Октябрський районний суд міста Полтави рішенням від 26 жовтня 2023 року у справі № 643/12418/15-ц, яке залишене без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 25 березня 2024 року, позов ОСОБА_1 задовольнив частково. Стягнув солідарно з ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 на користь ОСОБА_1 неповернуту частину позики, 3 % річних у сумі 30 458,00 доларів США та неустойку в сумі 918 000,00 грн.

25 липня 2024 року Октябрський районний суд міста Полтави видав виконавчий лист № 643/12418/15-ц.

10 жовтня 2024 року державний виконавець Київського ВДВС міста Харкова Сидоренко К. О. прийняла постанови:

про відкриття ВП № НОМЕР_4 відносно боржника ОСОБА_2 , якою зобов`язала боржницю протягом п`яти робочих днів подати декларацію про доходи та майно та попередив про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей; стягнула з боржниці виконавчий збір/основну винагороду приватного виконавця у розмірі 217 266,85 грн;

про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження у сумі 303,00 грн;

про стягнення виконавчого збору в розмірі 217 266,85 грн;

про арешт коштів боржника, якою накладено арешт на грошові кошти/електронні гроші, що містяться на відкритих рахунках/електронних гаманцях, а також на кошти/електронні гроші на рахунках/електронних гаманцях, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів, крім коштів/електронних грошей, що містяться на рахунках/електронних гаманцях, що мають спеціальний режим використання, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, та належать боржнику у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів, яка становить 2 390 238,44 грн (а. с. 11, 31-34).

07 лютого 2025 року державний виконавець Київського ВДВС міста Харкова Сидоренко К. О. прийняла постанови про виведення виконавчого провадження із зведеного виконавчого провадження та про арешт майна боржника (а. с. 35, 36).

03 березня 2025 року державний виконавець Київського ВДВС міста Харкова Сидоренко К. О. наклала арешт на грошові кошти/електронні гроші, що містяться на рахунку(ах)/електронному(их) гаманці(ях): НОМЕР_1 , відкритий у АТ «Універсал Банк»; НОМЕР_2 , відкритий у АТ «Універсал Банк»; НОМЕР_3 , відкритий у АТ «Універсал Банк», крім коштів/електронних грошей, що містяться на рахунку(ах)/електронному(их) гаманці(ях), що має(ють) спеціальний режим використання, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, та належать боржнику ОСОБА_2 , у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів, яка становить 2 388 149,91 грн (а. с. 37).

У межах ВП № НОМЕР_4 вчинено наступні виконавчі дії:

з метою перевірки майнового стану боржника до установ та організацій, уповноважених здійснювати реєстрацію права власності на окремі види майна та доходи боржника, надіслано відповідні запити;

сформовано запит на отримання інформації, що становить банківську таємницю, та направлено платіжні інструкції на списання коштів з рахунків боржника;

відомості про накладення арешту на майно внесено до державного реєстру речових прав;

25 серпня 2025 року з метою перевірки майнового стану боржника здійснено вихід за адресою боржника: АДРЕСА_1 . Перевірити майновий стан виявилося неможливим, оскільки державному виконавцю двері не відчинили, про що складено акт державного виконавця;

25 серпня 2025 року державний виконавець за адресою реєстрації боржника залишила виклик, яким зобов`язала боржницю з`явитися до державного виконавця в зазначену дату та час.

Під час примусового виконання виконавчого документа з рахунків боржниці списано грошові кошти в розмірі 2 088,52 грн (а. с. 47, 48).

Мотивувальна частина

Відповідно до частини третьої статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають.

Згідно з пунктом 9 частини першої статті 129 Конституції України, обов`язковість судового рішення належить до основних засад судочинства.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами (частина перша статті 18 ЦПК України).

Відповідно до положень статті 447-1 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

ОСОБА_1 , звертаючись до суду зі скаргою на бездіяльність державного виконавця Київського ВДВС у місті Харкові Сидоренко К. О., посилався на неефективність вжитих останньою заходів примусового виконання у межах ВП № НОМЕР_4 з виконання виконавчого листа № 643/12418/15-ц про стягнення солідарно з ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 на користь ОСОБА_1 неповернутої частини позики, 3 % річних у сумі 30 458,00 доларів США та неустойки у сумі 918 000,00 грн, де боржником є ОСОБА_2 .

Обґрунтовував скаргу тим, що державний виконавець не вжила заходів реагування у зв`язку з невиконанням боржником вимог виконавця, зокрема, у порядку частини третьої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» не звернувся із поданням про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника, після неявки боржника за викликом не звернулася до суду з метою притягнення боржника до передбаченої законом відповідальності, направила вимоги на отримання інформації, яка містить банківську таємницю, не до всіх банків України.

Згідно з статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Частиною першою статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до пункту 3 частини п`ятої статті 19 Закону України «Про виконавче провадження» боржник зобов`язаний за рішеннями майнового характеру подати виконавцю протягом п`яти робочих днів з дня відкриття виконавчого провадження декларацію про доходи та майно боржника, зокрема про майно, яким він володіє спільно з іншими особами, про рахунки у банках чи інших фінансових установах, небанківських надавачах платіжних послуг, електронні гаманці в емітентах електронних грошей, про майно, що перебуває в заставі (іпотеці) або в інших осіб, чи про кошти та майно, належні йому від інших осіб, за формою, встановленою Міністерством юстиції України.

У справі, яка переглядається, ВП № НОМЕР_4 відкрито з примусового виконання виконавчого листа про стягнення коштів.

Порядок звернення стягнення на кошти та інше майно боржника визначено статтею 48 Закону України «Про виконавче провадження», у якій, зокрема, зазначено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації (пред`явленні електронних грошей до погашення в обмін на кошти, що перераховуються на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця).

Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах.

На кошти та інші цінності боржника, що знаходяться на рахунках та на зберіганні у банках чи інших фінансових установах, небанківських надавачах платіжних послуг, або на електронні гроші, що зберігаються на електронних гаманцях в емітентах електронних грошей, на рахунках у цінних паперах у депозитарних установах, накладається арешт не пізніше наступного робочого дня після їх виявлення.

У разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, крім майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника. Боржник має право запропонувати види майна чи предмети, які необхідно реалізувати в першу чергу.

Черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається виконавцем.

Згідно з частиною другою статті 56 Закону України «Про виконавче провадження» постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна.

Копії постанов, якими накладено арешт на майно (кошти) боржника, виконавець надсилає банкам чи іншим фінансовим установам, органам, що здійснюють реєстрацію майна, реєстрацію обтяжень рухомого майна, в день їх винесення (частина четверта статті 56 Закону України «Про виконавче провадження»).

Відповідно до частини другої статті 13 Закону України «Про виконавче провадження» арешт на майно (кошти) накладається не пізніше наступного робочого дня після його виявлення, крім випадку, передбаченого частиною сьомою статті 26 цього Закону.

У разі якщо в заяві стягувача зазначено рахунки боржника у банках, інших фінансових установах, виконавець негайно після відкриття виконавчого провадження накладає арешт на кошти боржника (частина сьома статті 26 Закону України «Про виконавче провадження»).

Згідно з частиною третьою статті 13 Закону України «Про виконавче провадження» платіжні інструкції на примусове списання коштів або пред`явлення емітенту електронних грошей до погашення в обмін на грошові кошти надсилаються не пізніше наступного робочого дня після накладення арешту та в подальшому не пізніше наступного робочого дня з дня отримання інформації про наявність коштів/електронних грошей, що знаходяться на рахунках/електронних гаманцях.

Порушення строків прийняття рішень та вчинення виконавчих дій виконавцями не є підставою для скасування такого рішення чи виконавчої дії, крім випадків, коли вони були прийняті або вчинені з порушенням процедури, передбаченої цим Законом боржника (частина п`ята статті 13 Закону України «Про виконавче провадження»).

Частиною третьою статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що рішення, дії або бездіяльність державного виконавця також можуть бути оскаржені стягувачем та іншими учасниками виконавчого провадження (крім боржника) до начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець. Рішення, дії та бездіяльність начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, можуть бути оскаржені до керівника органу державної виконавчої служби вищого рівня.

З матеріалів справи убачається, що ВП № НОМЕР_4 з виконання рішення Октябрського районного суду міста Полтави від 26 жовтня 2023 року у справі № 643/12418/15-ц на час звернення ОСОБА_1 зі скаргою на бездіяльність державного виконавця не закінчене, виконавчі дії тривають.

Встановивши, що державний виконавець Київського ВДВС у місті Харкові Сидоренко К. О. після відкриття ВП № НОМЕР_4 наклала арешт на кошти грошові кошти/електронні гроші, що містяться на рахунку(ах)/електронному(их) гаманці(ях), та належать боржниці ОСОБА_2 , здійснила запити щодо розшуку рухомого та нерухомого майна боржниці, наклала арешт на нерухоме майно боржниці з подальшим внесенням відповідних відомостей про обтяження до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, здійснила вихід за адресою проживання боржниці, про що складено відповідний акт від 25 серпня 2025 року, та у порядку частини третьої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» здійснила виклик боржниці, місцевий суд, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про недоведеність вимог скарги ОСОБА_1 .

Верховний Суд звертає увагу, що здійснення касаційного провадження у справі залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені заявником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

ОСОБА_1 у касаційній скарзі не погоджується з висновками судів про те, що вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання судового рішення не свідчать про його бездіяльність.

Вважає, що державний виконавець безпідставно не вжив належних заходів реагування на невиконання боржником вимог виконавця, зокрема, у порядку пункту 13 частини третьої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» не звернувся до суду для притягнення боржниці до адміністративної відповідальності, не звернувся до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржниці за межі України до виконання зобов`язань за рішенням.

Колегія суддів зазначає, що частина третя статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» визначає права державного виконавця під час здійснення виконавчого провадження.

У статті 13 Закону України «Про виконавче провадження» не визначено строку для звернення виконавця до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи за межі України до виконання зобов`язань за рішенням.

Зі змісту статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» убачається, що виконавець уповноважений самостійно прийняти рішення щодо наявності підстав та доцільності звернення до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи за межі України до виконання зобов`язань.

Передумовою такого рішення мають бути обставини, що свідчать про ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням.

У постанові Верховного Суду від 19 серпня 2020 року у справі № 910/8130/17 викладено висновки, що ухилення боржника від виконання своїх зобов`язань є оціночним поняттям. Доведення факту ухилення боржника від виконання зобов`язання покладається на державного виконавця, який ініціює встановлення тимчасового обмеження у виїзді особи за межі України. Законом передбачено юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду не за наявності факту невиконання зобов`язань, а за ухилення від їх виконання. Такий захід забезпечення виконання судового рішення є виключним. У зв`язку з цим з метою всебічного і повного з`ясування усіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов`язків учасників спірних правовідносин заявник повинен надати достатньо підтверджені відомості про те, чи дійсно особа свідомо не виконувала належні до виконання зобов`язання в повному обсязі або частково.

Водночас під час здійснення виконавчого провадження не встановлено обставин, які свідчили б про ухилення боржниці від виконання рішення, зокрема відомості про відкриття нових рахунків в банківських установах після арешту коштів, про відчуження майна під час перебування відомостей про боржника в Єдиному реєстрі боржників тощо.

Якщо певні дії в межах виконавчого провадження за законом є лише правом державного виконавця, то саме він вирішує на власний розсуд чи вчиняти ці дії, в якій черговості і в які строки, а не суд і не стягувач у виконавчому провадженні вправі вирішувати ці питання (постанова Верховного Суду від 11 лютого 2026 року у справі № 925/163/24).

Суди правильно вважали необґрунтованими вимоги скарги в частині визнання неправомірним невчинення державним виконавцем дій для притягнення боржниці до встановленої законом відповідальності та зобов`язання вчинити ці дії, а також про визнання неправомірним дій щодо незвернення державного виконавця до правоохоронних органів, оскільки вирішення цього питання є правом державного виконавця. Подібних висновків дійшов і Верховний Суд у постанові від 09 червня 2020 року у справі № 761/30054/18-ц.

Водночас заявник, як сторона виконавчого провадження, не позбавлений права самостійно повідомити відповідні правоохоронні органи про обставини, які, на його думку, можуть свідчити про наявність ознак кримінального правопорушення.

Заявник у касаційній скарзі посилається на неврахування апеляційний судом висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 18 липня 2018 року у справі № 915/1294/13, від 23 серпня 2018 року у справі № 911/167/17, від 19 серпня 2019 року у справі № 913/438/16, від 27 лютого 2021 року, про те, що перевірки щодо виявлення майна боржника мають здійснюватися виконавцем періодично, а не одноразово.

Відповідно до частини восьмої статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець проводить перевірку майнового стану боржника у 10?денний строк з дня відкриття виконавчого провадження. У подальшому така перевірка проводиться виконавцем не менше одного разу на два тижні - щодо виявлення рахунків, електронних гаманців боржника, не менше одного разу на три місяці - щодо виявлення нерухомого та рухомого майна боржника та його майнових прав, отримання інформації про доходи боржника.

Вважає, що державний виконавець не дотрималась встановленої законом періодичності перевірки майнового стану боржника.

Так, зазначає, що державний виконавець зробила запити щодо отримання інформації, яка становить банківську таємницю, зокрема, у 2024 році: 10 жовтня, 21 та 27 листопада, 09 грудня; у 2025 році: 29 січня, 02 квітня, 21 травня, 23 червня, 09 липня, 05 та 25 серпня, 24 вересня, 12 листопада, 04 грудня; та 11 березня 2026 року.

Щодо зареєстрованих за боржником транспортних засобів державний виконавець зробила запити 12 жовтня 2024 року, 18 лютого 2025 року, 25 серпня 2025 року та 12 листопада 2025 року.

Запити щодо джерел та сум доходів боржника зроблено 10 жовтня 2024 року, 18 лютого 2025 року, 21 травня 2025 року, 25 серпня 2025 року та 12 листопада 2025 року.

Убачається, що державний виконавець перевірку майнового стану боржникапроводила періодично, а не одноразово.

Водночас доводи касаційної скарги щодо невчинення державним виконавцем такої перевірки у певні проміжки часу з належною періодичністю та своєчасністю, передбаченою частиною восьмою статті 48 Закону України «Про виконавче провадження», не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки ОСОБА_1 , звертаючись до суду зі скаргою на бездіяльність державного виконавця Сидоренко К. О., таких доводів як на підставу скарги не зазначав, у зв`язку з чим суди першої та апеляційної інстанцій не надавали оцінки тому, з якою саме періодичністю здійснювались перевірки, а оцінювали в цілому дії державного виконавця під час виконання рішення та вжиття/невжиття необхідних заходів для цього.

Отже, доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішень, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм права, які регулюють правовідносини з виконання судових рішень, були предметом дослідження у судах першої та апеляційної інстанцій з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах закону, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Передбачених частиною третьою статті 400 ЦПК України підстав для виходу за межі доводів та вимог касаційних скарг Верховний Суд не встановив.

Також Верховний Суд враховує, що, як неодноразово відзначав Європейський суд з прав людини, рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення від 09 грудня 1994 року у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), заява № 49684/99).

На думку судової колегії, судові рішення є достатньо мотивованими.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду