ПОСТАНОВА Касаційний адміністративний суд ВС у справі № 280/11284/25

1. ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання дій протиправними, скасування рішення, та зобов`язання вчинити певні дії, в якому просив:

- визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області у проведенні перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_2 на підставі заяви від 16 березня 2025 року та довідки Господарського суду Запорізької області від 10 липня 2024 року № 05-59/10;

- скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, оформлене листом від 28 березня 2025 року № 4996-4488/X-02/3-0800/25 про відмову скаржнику у встановленні належної суми довічного грошового утримання та донарахуванні сум заборгованості;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області встановити розмір щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_2 , виходячи з 90 % суддівської винагороди діючого у відповідний момент судді, який працює на відповідній посаді, зазначеної у довідці Господарського суду Запорізької області від 10 липня 2024 року № 05-59/10 (що становить 113508,00 грн) та попередніх довідках за 2020-2023 роки, тобто в розмірі 102157,20 грн на місяць, починаючи з 18 лютого 2020 року та довічно;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області донарахувати та виплатити ОСОБА_2 заборгованість, що виникла внаслідок недоплати належного щомісячного довічного грошового утримання за період з 18 лютого 2020 року по дату фактичного здійснення перерахунку та виплати, з урахуванням раніше виплачених сум, що станом на 22 грудня 2025 року становить 3223627,20 грн;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області здійснювати автоматичний перерахунок щомісячного довічного грошового утримання ОСОБА_2 у разі кожного збільшення грошового утримання (суддівської винагороди) судді, який працює на відповідній посаді, без необґрунтованих зволікань та без вимоги подання окремих заяв для кожного такого випадку, у повній відповідності до вимог чинного законодавства України та правових позицій Конституційного Суду України.

2. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 12 лютого 2026 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 було відмовлено.

3. Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 01 липня 2026 року рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 12 лютого 2026 року скасовано.

Провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання дій протиправними, скасування рішення, та зобов`язання вчинити певні дії закрито.

4. Закриваючи провадження у справі, суд апеляційної інстанції, виходив з того, що ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер. Предметом позовних вимог у справі є право позивача на отримання ним довічного грошового утримання у відповідному розмірі. Спірні правовідносини у справі стосуються перерахунку та виплати пенсії позивачу, а тому ці відносини є особистими і відносно них правонаступництво недопустиме.

5. Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, ОСОБА_1 звернулася із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 12 лютого 2026 року і постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 01 липня 2026 року, та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

6. Судами попередніх інстанцій установлено, що ОСОБА_2 був суддею у відставці, перебував на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Запорізькій області та отримував щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці.

7. Постановою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 04 грудня 2015 року у справі № 335/9922/15-а зобов`язано управління Пенсійного фонду України в Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя призначити ОСОБА_2 з 01 вересня 2015 року щомісячне грошове утримання судді на підставі Закону України «Про судоустрій і статус суддів» в редакції, яка діяла на час подання ним заяви про відставку, тобто на 26 листопада 2014 року.

8. Постановою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 12 грудня 2016 року у справі № 335/11789/16-а зобов`язано управління Пенсійного фонду України у Вознесенівському районі м. Запоріжжя здійснити з 08 червня 2016 року перерахунок та виплату ОСОБА_2 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці згідно з довідкою господарського суду Запорізької області від 16 червня 2016 року № 09-13/692 в розмірі 90 % заробітної плати судді, який працює на відповідній посаді, без обмежень граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання та з урахуванням виплачених з вказаної дати сум.

9. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2018 року у справі № 808/2591/18 зобов`язано Центральне об`єднане управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_2 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці в розмірі 90 % грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді, без обмежень граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання, незалежно від заробітку (прибутку), одержуваного ним після виходу у відставку, із застосуванням в якості розрахункової величини мінімальної заробітної плати прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 1762,00 грн, починаючи з 01 січня 2018 року, із урахуванням раніше проведених виплат за вказаний період.

10. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 20 лютого 2024 року у справі № 280/3060/23 зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_2 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, у розмірі 80 % грошового утримання судді, працюючого на відповідній посаді, на підставі довідок Господарського суду Запорізької області від 05 березня 2020 року № 05-62/16, від 25 січня 2021 року № 05-62/03 та від 16 лютого 2022 року № 05-62/06, з урахуванням фактично виплачених сум, починаючи з 19 лютого 2020 року.

11. Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 26 серпня 2024 року по справі № 280/3060/23 апеляційну скаргу ОСОБА_2 та Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 20 лютого 2024 року в адміністративній справі № 280/3060/23 - задоволено частково. Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 20 лютого 2024 року у справі № 280/3060/23 - змінено. Змінено абзац третій резолютивної частини рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 20 лютого 2024 року у справі №280/3060/23 викладено його у наступній редакції: «Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_2 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, на підставі довідок Господарського суду Запорізької області від 05.03.2020 № 05-62/16, від 25.01.2021 № 05-62/03 та від 16.02.2022 № 05-62/06, з урахуванням фактично виплачених сум, починаючи з 19 лютого 2020 року». У решті рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 20 лютого 2024 року в адміністративній справі № 280/3060/23 - залишено без змін.

12. Відповідно до довідок Господарського суду Запорізької області про суддівську винагороду, яка враховується для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці від 16 лютого 2022 року № 05-62/06, від 06 вересня 2023 року № 05-59/16, від 10 липня 2024 року № 05-59/10, суддівська винагорода, яка враховується при призначенні/перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці складає 113 508,00 грн, у тому числі посадовий оклад 75 672,00 грн, доплата за вислугу років 37836,00 грн.

13. 17 березня 2025 року представник позивача звернувся із заявою, у якій просив здійснити перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці на підставі довідки Господарського суду Запорізької області від 10 липня 2024 року № 05-59/10 у розмірі 90 % від визначеної у цій довідці суддівської винагороди у сумі 102 157,20 грн та здійснити виплату з урахуванням фактично сплачених сум.

14. Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області листом від 28 березня 2025 року № 4996-4488/X-02/3-0800/25 повідомило позивача про відсутність підстав для перерахунку його щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, оскільки розмір суддівської винагороди не змінився.

15. Не погодившись з наданою відповіддю, представник позивача 10 червня 2025 року звернувся зі скаргою до урядового контактного центру Пенсійного фонду України. Листом від 25 вересня 2025 року № 38643-29067/Х-03/8-2800/25 повідомлено, що позивачу здійснюється виплата щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці розмірі 50 % суддівської винагороди (з урахуванням стажу роботи на посаді судді 15 років) на підставі довідок Господарського суду Запорізької області від 05 березня 2020 року № 05-62/16, від 25 січня 2021 року № 05-62/03 та від 16 лютого 2022 року № 05-62/06. Підстав для проведення перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у розмірі 90% суддівської винагороди немає.

16. Не погодившись з відмовою у перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у 90 % суддівської винагороди на підставі довідки Господарського суду Запорізької області від 10 липня 2024 року № 05-59/10, позивач звернувся до суду з позовом.

17. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 12 лютого 2026 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 було відмовлено.

18. Не погоджуючись із рішеннями суду першої інстанції, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду першої інстанції скасувати, а позов задовольнити в повному обсязі.

19. ОСОБА_1 до суду апеляційної інстанції було подано заяву про заміну сторони правонаступником у зв`язку зі смертю ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 .

20. Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 01 липня 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 було задоволено частково.

Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 12 лютого 2026 року скасовано.

Провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання дій протиправними, скасування рішення, та зобов`язання вчинити певні дії закрито.

21. Касаційна скарга обґрунтована тим, що предмет позову у цій справі не був однорідним. Поряд із вимогами, спрямованими на визначення розміру та порядку виплати утримання на майбутнє («довічно»), позов містив самостійну майнову вимогу - про донарахування та виплату заборгованості, що виникла внаслідок недоплати належного щомісячного довічного грошового утримання за період з 18 лютого 2020 року, розмір якої станом на 22 грудня 2025 року становив 3 223 627,20 грн. Ця заборгованість стосується виключно періоду життя позивача та являє собою грошове зобов`язання держави, що виникло (мало виникнути) до відкриття спадщини.

22. В касаційній скарзі зазначено, що відповідно до статті 1218 Цивільного кодексу України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Частиною першою статті 1227 Цивільного кодексу України визначено, що суми заробітної плати, пенсії, стипендії, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім`ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини. Конструкція цієї норми передбачає перехід таких сум до членів сім`ї померлого безпосередньо в силу закону.

23. Посилаючись на висновки Верховного Суду, сформовані у постановах від 09 вересня 2025 року у справі № 300/2366/20 та від 03 грудня 2025 у справі № 640/10739/22 скаржниця стверджує, що неотримане за життя довічне грошове утримання судді у відставці належить до соціальних виплат, право на отримання яких переходить після смерті особи, що набула право на такі виплати, до відповідних спадкоємців. Скаржниця є вдовою померлого, тобто членом його сім`ї у розумінні частини другої статті 3 Сімейного кодексу України, та спадкоємцем, який прийняв спадщину.

24. Скаржниця стверджує, що має право на звернення із касаційною скаргою, оскільки одним із предмету спору в є майнове право на одержання недоотриманих сум щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, нарахованих або належних до нарахування за період із 18 лютого 2020 року до 14 квітня 2026 року, а також похідних сум, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України. За її доводами, зазначене право виникло у період перебування скаржниці у шлюбі з позивачем - із 29 жовтня 2016 року до дня його смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 .

25. Відзиву на касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 01 липня 2026 року Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області не подало.

26. Перевіряючи правильність застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, колегія суддів виходить із такого.

27. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження у справі в разі смерті або оголошення в установленому законом порядку померлою фізичної особи, яка була однією зі сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва.

28. Наведена процесуальна норма визначає одну з підстав для закриття провадження у справі та пов`язує її застосування з наявністю сукупності обставин: смерті фізичної особи та відсутності можливості правонаступництва у відповідних спірних правовідносинах.

29. Однак сама по собі наявність обставин, передбачених пунктом 5 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України, не звільняє суд від обов`язку враховувати інші положення процесуального закону, які визначають порядок і межі застосування відповідної підстави для закриття провадження залежно від стадії судового розгляду та процесуальної ситуації, що склалася у справі.

30. Відповідно до частини першої статті 319 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення суду першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку із залишенням позовної заяви без розгляду або закриттям провадження у справі у відповідній частині з підстав, установлених відповідно статтями 240, 238 цього Кодексу.

31. Отже, наведена норма визначає процесуальні наслідки встановлення судом апеляційної інстанції обставин, які відповідно до закону зумовлюють залишення позовної заяви без розгляду або закриття провадження у справі. За загальним правилом, якщо такі обставини є наявними та підлягають застосуванню у відповідній процесуальній ситуації, суд апеляційної інстанції не може залишити без змін рішення суду першої інстанції, ухвалене за результатами розгляду справи по суті, а повинен вирішити питання про його скасування з настанням передбачених законом процесуальних наслідків.

32. Разом із тим частина друга статті 319 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює спеціальне правило, відповідно до якого, якщо судом першої інстанції ухвалено законне й обґрунтоване рішення, смерть фізичної особи - сторони у спорі чи припинення юридичної особи - сторони у спорі, що не допускає правонаступництва, після ухвалення такого рішення не може бути підставою для застосування вимог частини першої цієї статті.

33. Зі змісту наведеної норми вбачається, що законодавець передбачив спеціальне процесуальне регулювання випадків, коли обставини, які за загальним правилом можуть зумовлювати закриття провадження у справі, виникли після ухвалення судом першої інстанції рішення, яким спір уже вирішено по суті.

34. При цьому визначальне значення має не лише момент виникнення відповідної обставини, а й правова характеристика ухваленого судового рішення, оскільки частина друга статті 319 Кодексу адміністративного судочинства України прямо пов`язує неможливість застосування процесуальних наслідків, передбачених частиною першою цієї статті, із законністю та обґрунтованістю рішення суду першої інстанції.

35. Таким чином, системний аналіз частин першої та другої статті 319 Кодексу адміністративного судочинства України у взаємозв`язку з пунктом 5 частини першої статті 238 цього Кодексу дає підстави для висновку про те, що смерть фізичної особи - сторони у справі після ухвалення рішення судом першої інстанції та відсутність можливості правонаступництва не можуть розглядатися як безумовна й самодостатня підстава для скасування такого рішення із закриттям провадження.

36. Інше тлумачення наведених положень фактично позбавляло б частину другу статті 319 Кодексу адміністративного судочинства України самостійного нормативного змісту, оскільки допускало б застосування загального правила, передбаченого частиною першою цієї статті, без урахування встановленого законодавцем винятку для випадків, коли судом першої інстанції вже ухвалено законне й обґрунтоване рішення.

37. Отже, вирішуючи питання про застосування пункту 5 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України на стадії апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції, суд має враховувати приписи частини другої статті 319 цього Кодексу та з`ясовувати, чи настала смерть сторони після ухвалення рішення, а також чи є це рішення законним і обґрунтованим.

38. Такий підхід відповідає правовому висновку Верховного Суду, викладеному в постанові від 21 листопада 2024 року у справі № 240/19592/20, у якій наголошено на необхідності врахування положень статті 319 Кодексу адміністративного судочинства України під час вирішення питання про процесуальні наслідки смерті фізичної особи після ухвалення судом першої інстанції рішення та неможливості правонаступництва у спірних правовідносинах.

39. У цій справі судами попередніх інстанцій установлено, що ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто після ухвалення Запорізьким окружним адміністративним судом рішення від 12 лютого 2026 року, яким у задоволенні його позову до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області було відмовлено.

40. Предметом спору були вимоги про визнання протиправною відмови відповідача в перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, скасування відповідного рішення та зобов`язання здійснити перерахунок і виплату такого утримання в заявленому розмірі.

41. Закриваючи провадження у справі, суд апеляційної інстанції виходив із того, що спірні правовідносини стосуються права позивача на отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, мають особистий характер і не допускають правонаступництва.

42. Однак установлення факту смерті позивача після ухвалення рішення судом першої інстанції та висновок про неможливість правонаступництва самі по собі не зумовлювали закриття провадження у справі на стадії апеляційного перегляду.

43. За таких обставин суд апеляційної інстанції мав урахувати спеціальні приписи частини другої статті 319 Кодексу адміністративного судочинства України та перевірити рішення суду першої інстанції з огляду на доводи апеляційної скарги, з`ясувавши, чи відповідає воно вимогам законності й обґрунтованості, установленим статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України.

44. Така перевірка передбачає оцінку правильності встановлення судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, відповідності його висновків цим обставинам, правильності застосування норм матеріального права та дотримання норм процесуального права.

45. При цьому сам факт того, що рішенням суду першої інстанції в задоволенні позову відмовлено, не свідчить ані про його законність і обґрунтованість, ані про наявність підстав для скасування. Відповідні висновки можуть бути зроблені лише за результатами належної перевірки судового рішення в межах апеляційного перегляду.

46. Отже, лише після з`ясування питання про відповідність рішення суду першої інстанції вимогам законності й обґрунтованості суд апеляційної інстанції міг вирішувати питання про можливість застосування процесуальних наслідків, передбачених статтями 238 та 319 Кодексу адміністративного судочинства України.

47. Натомість закриття провадження у справі виключно з мотивів смерті позивача та неможливості правонаступництва, без належного врахування спеціального правового регулювання, установленого частиною другою статті 319 Кодексу адміністративного судочинства України, не забезпечує правильного застосування наведених норм процесуального права.

48. Колегія суддів наголошує, що частина друга статті 319 Кодексу адміністративного судочинства України не встановлює абсолютної заборони на скасування рішення суду першої інстанції після смерті сторони та не звільняє суд апеляційної інстанції від обов`язку перевірити його законність і обґрунтованість. Її зміст полягає в тому, що смерть сторони після ухвалення законного й обґрунтованого рішення за відсутності можливості правонаступництва не може сама по собі зумовлювати скасування такого рішення із закриттям провадження.

49. Відповідно, якщо за результатами апеляційного перегляду буде встановлено, що рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, сама лише смерть позивача після його ухвалення не може бути підставою для скасування цього рішення та закриття провадження у справі. Якщо ж буде встановлено порушення норм матеріального або процесуального права, суд апеляційної інстанції повинен визначити належні процесуальні наслідки такого порушення з урахуванням характеру встановлених недоліків та положень Кодексу адміністративного судочинства України.

50. За наведених обставин висновок суду апеляційної інстанції про наявність підстав для закриття провадження у справі лише у зв`язку зі смертю позивача та відсутністю можливості правонаступництва є передчасним, оскільки зроблений без належного врахування приписів частини другої статті 319 Кодексу адміністративного судочинства України.

51. Отже, під час вирішення питання про процесуальні наслідки смерті позивача, яка настала після ухвалення рішення судом першої інстанції, суд апеляційної інстанції повинен застосовувати пункт 5 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням спеціального правила, передбаченого частиною другою статті 319 цього Кодексу, не допускаючи скасування законного й обґрунтованого рішення виключно з підстави, що настала після його ухвалення.

52. Колегія суддів зазначає, що відповідно до частини першої статті 52 Кодексу адміністративного судочинства України у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у спірних правовідносинах суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Отже, вирішення питання про процесуальне правонаступництво є самостійним процесуальним обов`язком суду, який виникає за наявності відповідних передумов та не залежить від стадії судового розгляду.

53. У цій справі ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником у зв`язку зі смертю ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 . Однак, як убачається зі змісту постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 01 липня 2026 року у справі № 280/11284/25, суд апеляційної інстанції не вирішив зазначеної заяви, не надав оцінки наведеним у ній доводам та поданим на їх підтвердження доказам, а також не зробив висновку щодо наявності чи відсутності підстав для процесуального правонаступництва.

54. При цьому відповідно до статей 241 та 243 Кодексу адміністративного судочинства України процесуальні питання, пов`язані з рухом справи та вирішенням заяв і клопотань учасників справи, підлягають вирішенню судом у передбаченій Кодексом процесуальній формі, а результати такого вирішення мають бути відображені у відповідному судовому рішенні.

55. Таким чином, ухвалення постанови від 01 липня 2026 року не свідчить про вирішення всіх процесуальних питань, порушених учасниками справи під час апеляційного перегляду. Зокрема, питання про заміну сторони її правонаступником за заявою ОСОБА_1 залишилося невирішеним, оскільки суд апеляційної інстанції не постановив щодо нього окремої ухвали та не відобразив відповідних висновків у постанові за результатами апеляційного перегляду.

56. Отже, постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 01 липня 2026 року у справі № 280/11284/25 не можна розглядати як судове рішення, яким вирішено заяву ОСОБА_1 про процесуальне правонаступництво, оскільки відповідне процесуальне питання залишилося поза межами наданої судом апеляційної інстанції правової оцінки.

57. Відповідно до пункту 1 частини другої, частини четвертої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

58. Зважаючи на те, що порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, допущено судом апеляційної інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,