ПОСТАНОВА Касаційний адміністративний суд ВС у справі № 420/18331/22

І. Суть спору

15 грудня 2022 року Одеський обласний центр зайнятості (далі - позивач) звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області (далі - Гу ДКСУ в Одеській області, відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (далі - ГУ ПФУ в Одеській області, третя особа), в якому просив:

- визнати протиправними дії Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області щодо повернення Одеському обласному центру зайнятості наказу Господарського суду Одеської області від 21 червня 2022 року у справі №916/487/22 про примусове виконання рішення без виконання;

- зобов`язати Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області прийняти до виконання наказ Господарського суду Одеської області від 21 червня 2022 року у справі №916/487/22 про примусове виконання рішення.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що звернувся до відповідача з заявою про примусове виконання наказу Господарського суду Одеської області про стягнення з ГУ ПФ України в Одеській області на користь Одеського обласного центру зайнятості заборгованості з виплаченої суми забезпечення та вартості наданих соціальних послуг та витрат, пов`язаних з оплатою судового збору. За результатами розгляду заяви відповідач повернув зазначений наказ без виконання, обґрунтувавши тим, що боржник (ГУ ПФУ в Одеській області) не має відкритих рахунків в органах Казначейства Одеської області. Позивач вважає такі дії відповідача протиправними, оскільки боржник є державним органом, а відповідно до частини першої статті 3 Закону України від 05 червня 2012 року № 4901-VI "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" (далі - Закон № 4901-VI) виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи

Рішенням Господарського суду Одеської області від 23 травня 2022 року по справі № 916/487/22, яке набрало законної сили, стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на користь Одеського обласного центру зайнятості заборгованість з виплаченої суми забезпечення та вартості наданих соціальних послуг громадянину ОСОБА_1 у розмірі 32 868,65 грн (тридцять дві тисячі вісімсот шістдесят вісім) грн 65 коп. та судовий збір в сумі 2 481 (дві тисячі чотириста вісімдесят одна) грн.

На виконання вказаного рішення Господарським судом Одеської області видано Одеському обласному центру зайнятості наказ від 21 червня 2022 року у справі №916/487/22 про примусове виконання рішення, який дійсний для пред`явлення у строк, передбачений Законом України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження».

01 липня 2022 року позивач звернувся до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) із заявою про примусове виконання наказу Господарського суду Одеської області від 21 червня 2022 року у справі № 916/487/22.

16 серпня 2022 року старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Пхіденко О.С. винесено повідомлення про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання із зазначенням про виконання рішення на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів.

07 вересня 2022 року позивач звернувся до відповідача із заявою №2995/10-01-33/42-22 про примусове виконання наказу Господарського суду Одеської області від 21 червня 2022 року у справі № 916/487/22.

13 жовтня 2022 року відповідач листом № 16-06-06/7127 повернув виконавчий документ стягувачу без прийняття до виконання.

Позивач повторно звернувся до відповідача із заявою від 26 жовтня 2022 року № 3697/10-01-33/42-22 про виконання вказаного рішення суду та надав для виконання виконавчий документ, який був повернутий листом ГУ ДКСУ в Одеській області від 15 листопада 2022 року № 16-06-06/8130 на підставі підпункту 3 пункту 9 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року № 845 (далі - Порядок № 845).

Позивач, вважаючи протиправними дії відповідача щодо повернення наказу Господарського суду Одеської області від 21 червня 2022 року у справі № 916/487/22 без виконання, звернувся до суду.

ІІІ. Рішення судів попередніх інстанцій та мотиви їх ухвалення

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2023 року адміністративний позов - задоволено. Визнано протиправними дії відповідача щодо повернення Одеському обласному центру зайнятості наказу Господарського суду Одеської області від 21 червня 2022 року у справі №916/487/22 про примусове виконання рішення без виконання. Зобов`язано відповідача прийняти до виконання наказ Господарського суду Одеської області від 21 червня 2022 року у справі №916/487/22 про примусове виконання рішення.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що ГУ ДКС в Одеській області повинно вживати всіх заходів по виконанню рішення суду, встановлених Порядком № 845. У разі виконання органом Казначейства рішень суду про стягнення коштів, боржником за яким є державний орган згідно із Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», відповідний орган не має права повертати виконавчий документ стягувачеві на підставі відсутності у боржника відкритих рахунків в Казначействі, оскільки виконання таких рішень здійснюється виключно центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів.

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 05 вересня 2023 року рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2023 року - скасовано та прийнято нове, яким у задоволенні позову Одеського обласного центру зайнятості - відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції керувався тим, що Порядок №845 та Закон №4901-VI мають різне правове регулювання, які передбачають особливості виконання рішення суду про примусове стягнення заборгованості за виконавчими документами, а тому необхідною умовою для вирішення спору є встановлення статусу органу, який виступає стягувачем за виконавчим документом.

Так суд апеляційної інстанції вказав, що у цій справі наказом господарського суду стягнуто кошти у вигляді заборгованості з виплаченої суми забезпечення та вартості наданих соціальних послуг на користь Одеського обласного центру зайнятості, який є органом державної влади, а не в дохід держави, що виключає можливість його виконання в межах процедур, передбачених Порядком №845.

Водночас, у вказаному випадку і боржник, і стягувач у спірному наказі є органами державної влади, а тому є помилковим застосування положень Закону №4901-VI. Натомість, слід керуватись Законом України від 02 червня 2016 року «Про виконавче провадження» № 1404-VIII, дія якого поширюється на рішення суду, стягнення за яким відбувається не в дохід держави.

Суд дійшов висновку про правомірність повернення виконавчого документу стягувачу, оскільки такий документ не підлягав виконанню саме органом Казначейства.

IV. Провадження в суді касаційної інстанції

18 вересня 2023 року Одеський обласний центр зайнятості звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 05 вересня 2023 року.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 12 жовтня 2023 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою на підставі пунктів 1, 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02 лютого 2026 року (у зв`язку з настанням обставин, які унеможливлюють участь суддів Губської О. А., Мартинюк Н. М. у цій справі) для розгляду справи № 420/18331/22 визначено колегію суддів у складі головуючого судді Мацедонської В.Е.↗, суддів: Білак М.В.↗, Желєзного І.В.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07 серпня 2026 року (у зв`язку з настанням обставин, які унеможливлюють участь судді Желєзного І.В. у цій справі) для розгляду справи № 420/18331/22 визначено колегію суддів у складі головуючого судді Мацедонської В.Е.↗, суддів: Білак М.В.↗, Кашпур О.В.↗

V. Касаційне оскарження

У касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 05 вересня 2023 року, та залишити в силі рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2023 року.

Так скаржник посилається на пункт 1 частини 4 статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження, оскільки судом апеляційної інстанції не враховано висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 21 липня 2021 року у справі №910/6471/19.

В обґрунтування зазначено, що визначальним для Закону №4901-VI є статус боржника, а саме чи виступає він державним органом. При цьому, вказує, що беззаперечним є факт, що Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області є державним органом, однак це не було враховано судом апеляційної інстанції.

Крім того посилається на те, що відповідно до частини першої статті 12 Закону України від 02 червня 2016 року «Про виконавче провадження» № 1404-VIII виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.

Водночас, у спірному наказі відсутнє зазначення конкретного строку пред`явлення виконавчого документу, що призвело до неоднозначного трактування судом апеляційної інстанції вказаної норми, та неправильного вирішення спору.

Також скаржник вказує на пункт 3 частини 4 статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження, оскільки відсутній висновок Верховного Суду щодо питання (можливості) застосування частини 1 статті 3 Закону № 4901-VI у правовідносинах між центрами зайнятості (державними установами) та органами Казначейської служби стосовно прийняття до виконання наказів господарського суду про примусове виконання рішення, де боржниками є управління Пенсійного фонду України (державний орган).

На думку скаржника, якщо судові рішення про стягнення коштів з органів Пенсійного фонду України, на виконання яких не поширює свою дію Закон № 4901-VI, не підлягають виконанню органами казначейства, а повертаються без виконання на підставі підпункту 3 пункту 9 Порядку № 845, кінцевої мети правосуддя не досягнуто, рішення суду залишаються не виконаними, як органом казначейства, так і органом виконавчої служби.

Представником відповідача подано відзив на касаційну скаргу, в якому останній, заперечуючи проти касаційної скарги, просить відмовити у її задоволенні, та залишити в силі постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 05 вересня 2023 року у справі №420/18331/22.

У відзиві наголошено, що відповідно до статті 6 Закону України «Про виконавче провадження» органи Казначейства не є органами, які здійснюють примусове виконання судових рішень, натомість такими органами є органи державної виконавчої служби та приватні виконавці. Так, органи державної виконавчої служби та приватні виконавці, під час виконання судових рішень наділені повноваженнями арешту та списання коштів боржника з рахунків відкритих в банках та інших фінансових установах.

Отже, органи Державної казначейської служби України не наділені повноваженнями щодо примусового виконання судових рішень та можуть здійснювати безспірне списання коштів тільки з рахунків, відкритих у відповідному органі Казначейства.

Відповідач звертає увагу суду, що визначальним для Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» є правовий статус стягувача, який не повинен містити в собі «державний елемент», тобто не має ніякого відношення до держави та є або фізичною особою, або юридичною особою приватного права.

Натомість, Одеський обласний центр зайнятості є юридичною особою публічного права, створений Кабінетом Міністрів України, який координується Міністерством економіки України та виконує функції, спрямовані на реалізацію державної політики у сфері зайнятості населення та трудової міграції, соціального захисту від безробіття, а тому містить в собі «державний елемент» та відповідно до частини 2 статті 2 Закону № 4901-VI на нього не поширюються гарантії держави, передбачені вищевказаним Законом.

При цьому, оскільки відповідно до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Одеський обласний центр занятості зареєстровано за організаційно-правовою формою «державна установа», то повертаючи йому оскаржуваний наказ у справі №916/487/22, Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області діяло виключно в межах чинного законодавства України.

VI. Релевантні джерела права й акти їх застосування

Відповідно до частини першої статті 129-1 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. У пункті 9 частини другої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.

Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Виконання судових рішень є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку врегульовані Законом України від 02 червня 2016 року «Про виконавче провадження» № 1404-VIII (далі - Закон № 1404-VIII).

Відповідно до частини першої статті 5 Закону №1404- VIII примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Відповідно до частини другої статті 6 Закону №1404- VIII рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.

Органи та установи, зазначені в частинах першій - третій цієї статті, не є органами примусового виконання (частина 4 статті 6 Закону №1404-VІІ).

Згідно з приписами пункту 12 частини 1 статті 2 Бюджетного кодексу України бюджетними установами є органи державної влади, органи місцевого самоврядування, а також організації, створені ними у встановленому порядку, що повністю утримуються за рахунок відповідно державного бюджету чи місцевого бюджету. Бюджетні установи є неприбутковими.

Механізм виконання судових рішень про стягнення коштів з бюджетних установ визначається Законом №1404- VIII, Законом № 4901-VI та Порядком № 845.

Законом № 4901-VI встановлено гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом №1404-VIIІ, та особливості їх виконання.

Згідно з частиною першою статті 3 Закону № 4901-VI виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Особливості надання державою гарантій щодо виконання рішень суду визначаються статтею 2 Закону № 4901-VI. Так частиною першою статті 2 цього Закону передбачено, що держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є: 1) державний орган; 2) державні підприємство, установа, організація (далі - державне підприємство); 3) юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства.

Дія цього Закону не поширюється на рішення суду, стягувачем за якими є державний орган, державне підприємство, орган місцевого самоврядування, підприємство, установа, організація, що належать до комунальної власності (частина друга статті 2 Закону № 4901-VI).

У розумінні пункту 2 зазначеного Порядку № 845 безспірне списання - це операції з коштами державного та місцевих бюджетів, що здійснюються з метою виконання Казначейством та його територіальними органами (далі - органи Казначейства) рішень про стягнення коштів без згоди (подання) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, боржників, органів місцевого самоврядування та/або державних органів на підставі виконавчих документів.

Згідно з пунктом 3 Порядку № 845 рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій).

Згідно з підпунктом 3 пункту 9 Порядку орган Казначейства повертає виконавчий документ стягувачу у разі, коли боржник не має відкритих рахунків в органі Казначейства або в органі Казначейства відкрито боржнику лише рахунок із спеціальним режимом використання, крім випадків виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за яким є державний орган згідно із Законом № 4901-VI.

Відповідно до пункту 24 Порядку стягувачі, на користь яких прийняті рішення про стягнення коштів з рахунків боржника, подають до органу Казначейства, в якому обслуговується боржник (відкриті рахунки), або за його місцезнаходженням документи, зазначені у пункті 6 цього Порядку.

У разі неможливості органом Казначейства виконання безспірного списання коштів з рахунків боржника таке списання коштів здійснюється за бюджетною програмою для забезпечення виконання судових рішень та виконавчих документів, що здійснюється Казначейством на підставі поданих: 1) органом Казначейства: документів та відомостей, надісланих стягувачами та боржником; інформації про неможливість виконання безспірного списання коштів з рахунків боржника; 2) керівником органу державної виконавчої служби зазначених у пункті 7 цього Порядку документів та відомостей (пункт 47 Порядку).

Пунктами 31, 32 Порядку № 845 визначено, що у разі, коли за визначеними органом Казначейства кодами класифікації видатків бюджету, за якими здійснюється безспірне списання коштів, відсутні відкриті асигнування (кошти на рахунках) або до кінця бюджетного періоду їх недостатньо для виконання судового рішення, орган Казначейства надсилає боржнику або бюджетній установі, що здійснює централізоване обслуговування боржника, вимогу щодо необхідності вжиття заходів для встановлення таких асигнувань або здійснення інших дій, спрямованих на виконання судового рішення.

Якщо у боржника або бюджетної установи, що здійснює централізоване обслуговування боржника, недостатньо відкритих асигнувань (коштів на рахунках) для виконання виконавчого документа, безспірне списання коштів здійснюється частково. На виконавчому документі ставиться відмітка про обсяг списаних коштів, яка засвідчується підписом відповідальної особи, скріпленим гербовою печаткою.

Боржник або бюджетна установа, що здійснює централізоване обслуговування боржника, зобов`язані протягом одного місяця після надходження зазначеної вимоги надіслати органу Казначейства письмове повідомлення про заходи, вжиті ними з метою виконання судового рішення, та у разі, коли в результаті здійснення таких заходів не забезпечено виконання судового рішення у повному обсязі, - надсилати щомісяця повідомлення про вжиті заходи.

На період виконання вимоги орган Казначейства здійснює проведення платежів за платіжними дорученнями боржника або бюджетної установи щодо операцій, пов`язаних із централізованим обслуговуванням боржника, лише за платежами, зазначеними в пункті 25 цього Порядку.

Орган Казначейства забезпечує облік та зберігання виконавчих документів до їх виконання в повному обсязі або повернення стягувачу.

Безспірне списання коштів з рахунків боржника або бюджетної установи, що здійснює централізоване обслуговування боржника, здійснюється органом Казначейства з моменту відкриття відповідних асигнувань (надходження коштів на рахунок) на підставі розрахункового документа, оформленого відповідно до вимог законодавства.

Пунктом 1 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 року № 215 (далі - Положення № 215) визначено, що Державна казначейська служба України (Казначейство) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів і який реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, коштів клієнтів відповідно до законодавства, бухгалтерського обліку виконання бюджетів.

Відповідно до підпункту 3 пункту 4 Положення № 215 Казначейство відповідно до покладених на нього завдань та в установленому законодавством порядку здійснює безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів або боржників на підставі рішення суду.

Згідно пункту 9 Положення № 215 Казначейство здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.

У силу положень статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Спірні правовідносини у цій справі виникли щодо невиконання ГУ ДКС в Одеській області наказу Господарського суду Одеської області про стягнення на користь Одеського обласного центру зайнятості заборгованості з виплаченої суми забезпечення та вартості наданих соціальних послуг та витрат, пов`язаних з оплатою судового збору.

Касаційне провадження у цій справі відкрите на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України, у зв`язку з відсутністю висновку Верховного Суду щодо питання (можливості) застосування частини 1 статті 3 Закону № 4901-VI у правовідносинах між центрами зайнятості (державними установами) та органами Казначейської служби стосовно прийняття до виконання наказів господарського суду про примусове виконання рішення, де боржниками є управління Пенсійного фонду України (державний орган), а також на підставі пункту 1 частини 4 статті 328 КАС України у зв`язку із неврахуванням судом апеляційної інстанції висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 21 липня 2021 року у справі №910/6471/19.

При цьому, ключовим питанням, яке постало перед судом касаційної інстанції, є можливість (відсутність можливості) прийняття до виконання наказів господарського суду про примусове виконання рішення, де боржником є державний орган, зокрема управління Пенсійного фонду України, а стягувачем центр зайнятості.

Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.

Зі змісту рішень судів попередніх інстанцій убачається, що ні суди, ні відповідач фактично не спростовують наявності у позивача права на виконання ухваленого відносно нього судового рішення. Однак, орган Казначейства, повертаючи без виконання виконавчий документ листами від 13 жовтня 2022 року № 16-06-06/7127 та від 15 листопада 2022 року № 16-06-06/8130, з посиланням на підпункт 3 пункту 9 Порядку № 845, обґрунтовує неможливість виконання наказу господарського суду відсутністю відкритих рахунків у боржника - ГУ ПФУ в Одеській області в органі Казначейства.

Водночас, колегія суддів Верховного Суду зазначає, що орган Казначейства не є ані органом примусового виконання судових рішень, ані учасником, зокрема стороною виконавчого провадження, і відповідно не здійснює заходів з примусового виконання рішень у порядку, визначеному Законом № 1404-VIIІ, а є встановленою Законом № 4901-VI та Порядком № 845 особою, що, зокрема, здійснює безспірне списання коштів за рішеннями судів про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів.

Законом № 4901-VI встановлено гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом № 1404-VIIІ, та особливості їх виконання.

Згідно з частиною першою статті 3 Закону № 4901-VI виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Водночас, дія цього Закону не поширюється на рішення суду, стягувачем за якими є державний орган, державне підприємство, орган місцевого самоврядування, підприємство, установа, організація, що належать до комунальної власності (частина друга статті 2 Закону № 4901-VI).

Відповідно до частини першої статті 2 Закону № 4901-VI особливості надання державою гарантій щодо виконання рішень суду включають державні органи до кола боржників, за яким держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна.

Верховний Суд у постанові від 21 липня 2021 року у справі № 910/6471/19, на яку скаржник посилається в своїй касаційній скарзі, за результатами розгляду скарги Дніпровського міського центру зайнятості на дії державного виконавця щодо повернення без виконання наказу господарського суду про стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на користь Дніпровського міського центру зайнятості суми заборгованості та судового збору, проаналізувавши положення Закону № 1404-VIIІ та Закону № 4901-VI, виснував, що визначальним для Закону № 4901-VI є статус боржника. У разі, якщо боржником є державний орган (державне підприємство), то порядок стягнення коштів з державного органу (державного або місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами) регулюється положеннями статті 3 Закону № 4901-VI з урахуванням положень статті 6 Закону № 1404-VIIІ.

Водночас, відповідаючи на доводи заявника щодо необхідності застосування частини другої статті 2 Закону № 4901-VI, згідно якої дія цього Закону не поширюється на рішення суду, стягувачем за якими є державний орган, державне підприємство, орган місцевого самоврядування, підприємство, установа, організація, що належать до комунальної власності, з посиланням на постанову Верховного Суду України від 24 червня 2015 року у справі № 916/2182/14, в якій вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні положень Закону № 4901-VI, Закону № 1404-VIІІ та Порядку № 845, Верховний Суд України зазначив, що державні виконавці позбавлені можливості проводити будь-яке списання коштів за виконавчими документами, згідно з якими боржниками є державні органи, тому стягувачам необхідно подавати такі документи безпосередньо до органів Казначейства.

Зазначений підхід застосовується у подальшій правозастосовчій практиці Верховного Суду, яка є сталою та послідовною, та викладена у постановах від 06 листопада 2023 року у справі № 906/624/22, від 19 квітня 2024 року у справі № 925/817/22 та від 14 лютого 2025 року у справі № 917/947/23.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що боржником за наказом господарського суду Одеської області є Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (код ЄДРПОУ 20987385), яке за організаційно-правовою формою є органом державної влади.

Водночас, згідно з інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за організаційно правовою формою Одеський обласний центр зайнятості є державною організацією (установа, заклад), тоді як відповідно до частини другої статті 2 Закону № 4901-VI, особливості надання державою гарантій щодо виконання рішень суду не включають державні організації до кола стягувачів, за яким держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, а тому суд апеляційної інстанції обґрунтовано зазначив, що держава не виступає гарантом виконання зобов`язань за механізмами Закону № 4901-VI.

Своєю чергою, є помилковими висновки суду апеляційної інстанції, про те, що оскільки у даному випадку має місце стягнення коштів не на користь держави, то оскаржуваний наказ не може підлягати виконанню в межах процедур, передбачених Порядком №845.

Натомість, суд першої інстанції правильно виходив з того, що в будь-якому випадку у спірних правовідносинах управління органу казначейства є встановленою Законом № 1404-VIIІ та Порядком № 845 особою, що, зокрема, здійснює безспірне списання коштів за рішеннями судів про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів.

При цьому, механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення, визначено Порядком № 845.

Вказані висновки викладені Верховним Судом у постанові від 26 січня 2026 року у справі №480/13268/23 за подібних правовідносин, і колегія суддів не вбачає підстав для відступу від неї.

Крім того, відповідно до висновку Верховного Суду, викладеного у постановах від 03 липня 2018 року у справі № 910/13057/16, від 07 листопада 2025 року у справі № 904/8850/14, від 26 січня 2026 року у справі № 480/13268/23, відсутність відкритих рахунків в органах Казначейства не може стати підставою для невиконання судового рішення. Водночас Законом № 4901-VI не передбачено такого винятку щодо поширення його дії на виконання судового рішення про стягнення грошових коштів, боржником за яким є державний орган, як відсутність відкритих в органі казначейства відповідних рахунків боржника. Не передбачено такого винятку й іншим чинним законодавством України.

У контексті зазначеного Верховний Суд бере до уваги, що відповідно до підпункту 2 пункту 4, підпунктів 2 і 7 пункту 5 Порядку № 845 органи Казначейства вживають заходів до виконання виконавчих документів протягом установленого строку, і під час виконання виконавчих документів органи Казначейства мають право звертатися у передбачених законом випадках до органу, який видав виконавчий документ, щодо роз`яснення рішення про стягнення коштів, порушувати клопотання про встановлення чи зміну порядку і способу виконання такого рішення, а також відстрочку та/або розстрочку його виконання, вживати інших заходів до виконання виконавчих документів.

Тобто навіть відсутність нормативної регламентації порядку виконання судового рішення за фактичних обставин, що склалися між учасниками спору, зумовлює необхідність встановлення та вжиття заходів, необхідних для виконання судового рішення саме компетентним органом, адже ефективна і законодавчо, і практично організація системи виконання рішень є позитивним обов`язком держави.

Таким чином, з огляду на сталу та послідовну практику Верховного Суду щодо питання застосування частини 1 статті 3 Закону № 4901-VI, Порядку № 845 у правовідносинах між центрами зайнятості (державними установами) та органами Казначейської служби стосовно прийняття до виконання наказів господарського суду про примусове виконання рішення, Суд дійшов висновку про помилковість висновків суду апеляційної інстанції щодо правомірності повернення наказу Господарського суду Одеської області про примусове виконання рішення від 21 червня 2022 року у справі №916/487/22.

Своєю чергою, суд першої інстанції помилково поширив на спірні правовідносини гарантії Закону № 4901-VI, у той же час правильно виходив з того, що в будь-якому випадку у спірних правовідносинах управління органу казначейства є встановленою Законом № 1404-VIІІ та Порядком № 845 особою, що, зокрема, здійснює безспірне списання коштів за рішеннями судів про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів та органи Державної казначейської служби України зобов`язані приймати до виконання накази господарського суду про стягнення коштів, де боржником є орган Пенсійного фонду (державний орган).

Відповідно до частин першої - третьої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з статтею 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасоване судове рішення, яке відповідає закону.

Відповідно до частин 1, 3 та 4 статті 351 КАС України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

З огляду на те, що висновки суду апеляційної інстанції в цій справі ґрунтуються на неправильному застосуванні норм матеріального права, суперечать правовій позиції Верховного Суду, сформованій у справах, спір у яких виник за подібних правовідносин, висновки суду першої інстанції щодо вирішення справи по суті позовних вимог, викладені в рішенні, узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду (проте із помилковим застосуванням норм матеріального права), натомість судом апеляційної інстанції рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2023 року, яке відповідає закону, скасовано помилково, тому колегія суддів уважає за необхідне скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, змінивши мотивувальну частину рішення.

З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати не розподіляються.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 355-356, 359 КАС України, Суд