ПОСТАНОВА
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 , прокурора ОСОБА_5 , розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 на вирок Октябрського районного суду м. Полтави від 21 березня 2018 року та ухвалу Полтавського апеляційного суду від 31 жовтня 2018 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017170040000228, за обвинуваченням
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Грякове Чутівського району Полтавської області, жителя АДРЕСА_1 , такого, що не має судимостей, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК.
Зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і встановлені ними обставини
За вищевказаним вироком ОСОБА_7 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 років із позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.
На підставі п. «в» ст. 1 Закону України «Про амністію у 2016 році» його звільнено від відбування основного та додаткового покарань.
Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_8 відповідно 6000 грн, 100 000 грн і 3500 грн у рахунок відшкодування матеріальної, моральної шкоди і витрат на правову допомогу.
За вироком суду ОСОБА_7 визнано винуватим у тому, що він 18 січня 2017 року близько 16:15, керуючи автомобілем Volkswagen Caddy, д.н.з. НОМЕР_1 на території відділення № 1 ТОВ «Нова пошта» на вул. Європейській, 225 у м. Полтаві, під час руху заднім ходом по пандусу рампи складського приміщення на вул. Ветеринарній, 22, в порушення пунктів 10.1., 10.9. Правил дорожнього руху (далі – ПДР) не переконався у безпечності маневру та відсутності перешкод, не скористався допомогою інших осіб і допустив наїзд задньою частиною автомобіля на пішохода ОСОБА_8 , внаслідок чого остання отримала тяжкі тілесні ушкодження у виді закритої черепно-мозкової травми, забій, гематому та перелом.
Апеляційний суд залишив вирок місцевого суду без змін, а апеляційні скарги прокурора та захисника ОСОБА_6 – без задоволення.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, порушує питання про скасування вищезазначених судових рішень та закриття кримінального провадження щодо ОСОБА_7 на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК. На обґрунтування такого прохання зазначає, що ДТП трапилася на пандусі, призначеному для заїзду автотранспорту на склад, де заборонено прохід пішоходів, тобто в місці, котре не є автомобільною дорогою. Тому захисник вважає, що відповідальність за травмування потерпілої має нести особа, відповідальна за техніку безпеки згідно нормативних актів у сфері охорони праці, чого не врахував місцевий суд, який необґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання про проведення експертизи на предмет встановлення приналежності пандуса, а апеляційний суд не звернув уваги допущені місцевим судом порушення та не усунув їх.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор заперечував проти задоволення касаційної скарги захисника, просив оскаржені судові рішення залишити без змін.
Мотиви Суду
Відповідно до ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
При розгляді касаційної скарги суд касаційної інстанції виходить із фактичних обставин, установлених судами першої та апеляційної інстанцій, а невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, на що посилається захисник у касаційній скарзі, не може бути предметом перегляду в касаційному суді.
Висновку про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, місцевий суд дійшов відповідно до вимог ст. 370 КПК на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду й оціненими згідно з положеннями ст. 94 КПК.
Такі висновки місцевий суд обґрунтував, зокрема, показаннями, даними в суді обвинуваченим ОСОБА_7 , який не заперечував факту наїзду на потерпілу під час руху на автомобілі заднім ходом, показаннями потерпілої ОСОБА_8 , свідка
ОСОБА_9 щодо обставин ДТП, даними протоколів слідчих дій, висновків судових експертиз, відеозаписом ДТП та іншими письмовими доказами.
Визнавши зазначені докази достовірними, допустимими, а в сукупності – достатніми, суд дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому злочину і правильно кваліфікував його дії за ч. 2 ст. 286 КК.
Суд обґрунтовано поклав в основу вироку висновок судової автотехнічної експертизи від 31 січня 2017 року № 43, згідно якого порушення ОСОБА_7 вимог пунктів 10.1., 10.9. ПДР знаходиться у причинному зв`язку із настанням ДТП.
Доводи захисника про те, що пандус на складській території не є автомобільною дорогою, а тому ОСОБА_7 на момент ДТП не являвся учасником дорожнього руху були предметом перевірки апеляційного суду, який, спростовуючи зазначене, вказав, що ПДР відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил (п. 1.1.).
Отже, те, що ОСОБА_7 керував автомобілем на території складського приміщення, не звільняло його від необхідності дотримуватися ПДР, і саме порушення останнім пунктів 10.1., 10.9. цих правил призвело до ДТП та спричинення потерпілій тілесних ушкоджень. Тому посилання захисника на необхідність застосування в цьому кримінальному провадженні нормативно-правових актів у сфері охорони праці є безпідставними.
Усупереч доводам захисника місцевий суд у порядку ст. 350 КПК розглянув його клопотання про призначення судової дорожньо-технічної експертизи і обґрунтовано відмовив у його задоволенні, навівши в ухвалі мотиви свого рішення (а.п. 208-209). Сторона захисту не була позбавлена можливості відповідно до вимог ч. 3 ст. 404 КПК заявити відповідне клопотання перед апеляційним судом, однак таким правом не скористалася (а.п. 248-251, 260-261).
Суд апеляційної інстанції з дотриманням положень ст. 405 КПК розглянув апеляційну скаргу захисника, доводи якої є аналогічними доводам, наведеним у касаційній скарзі, і дійшов до вірного висновку, що вирок місцевого суду відповідає вимогам кримінального процесуального закону, є обґрунтованим та вмотивованим. З такими висновками погоджується і суд касаційної інстанції.
Колегія суддів вважає, що при розгляді цього кримінального провадження суди першої та апеляційної інстанцій не допустили істотних порушень норм процесуального права і правильно застосували норми матеріального закону. Вирок суду відповідає положенням статей 370, 374 КПК, а ухвала апеляційного суду – вимогам ст. 419 цього Кодексу.
Враховуючи наведене, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що подану касаційну скаргу слід залишити без задоволення.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд