Судова практика Верховного Суду: правові позиції

«Щодо дійсності договору управління нерухомим майном, обтяженим іпотекою та укладеним без згоди іпотекодержателя Здійснивши системний аналіз положень частини першої статті 1 та абзацу 4 частини третьої статті 9 Закону України "Про іпотеку", ОП КГС ВС дійшла висновку, що законодавцем передбачено перелік договорів, укладення яких прямо заборонено без згоди іпотекодержателя та визначено наслідки їх недійсності згідно з частиною третьою статті 12 цього Закону. Договір управління не включено до такого переліку, незважаючи на те, що положення управителя завжди до якоїсь міри пов'язані з переданням предмета управління – майна установника управління у користування управителя. Отже, законодавцем допускається передання власником-іпотекодавцем належного йому нерухомого майна, що є предметом договору іпотеки, в управління третій особі на підставі договору управління майном в силу частини першої статті 1039 ЦК України з обов'язком щодо попередження управителя про правовий режим майна, яке передається в управління, як такого, що є предметом обтяження (частина друга статті 1039 ЦК України) та з врахуванням обсягу обмеження прав власника за договором іпотеки. З огляду на викладене ОП КГС ВС не вважає за необхідне відступати від висновку, викладеного Верховним Судом у справах № 916/144/18 та № 916/145/18 про відсутність правових підстав для визнання нікчемним (недійсним) договору управління нерухомим майном саме з підстав, передбачених частиною третьою статті 12 Закону України "Про іпотеку". Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/4447»

«Алгоритм розрахунку суми штрафу за несвоєчасну доставку вантажу залізницею Сума штрафу за несвоєчасну доставку вантажу залізницею обчислюється у відсотковому співвідношенні від суми провізної плати, зазначеної у графі 31 залізничної накладної, відповідно до якої здійснювалося перевезення вантажу залізничним транспортом, залежно від кількості днів прострочення у доставці вантажу Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/1406»

«Місце затримки вантажів з вини одержувача (відправника) не впливає на нарахування залізницею збору за зберігання вантажів, зокрема у двократному розмірі, та його сплату Збір за зберігання вантажу у вагонах незалежно від місця їх затримки, якщо вона сталася з вини одержувача, залізницею нараховується за весь період затримки понад термін безоплатного користування за регульованим тарифом за фактом затримки вагонів, що слідують за адресою одержувача. Збір за зберігання вантажів, у тому числі збільшений до двократного розміру, сплачується незалежно від місця затримки вантажів (на станції призначення чи на підходах до неї, якими можуть бути проміжні станції, на прикордонних, припортових станціях, тощо), коли доставка вантажу на станцію призначення є ускладненою з вини одержувача (відправника). Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/1416»

«Стягнення пені, нарахованої за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань за договором купівлі-продажу природного газу, якщо місцезнаходженням боржника є територія проведення антитерористичної операції Якщо боржник є виконавцем/виробником житлово-комунальних послуг та здійснює свою господарську діяльність у місті, яке входить до Переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 02.12.2015 № 1275-р, то на стягнення пені у таких правовідносинах поширюється дія мораторію, встановленого частиною другою статті 2 зазначеного Закону. У такому випадку відсутні підстави для стягнення пені, нарахованої за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань за договором купівлі-продажу природного газу Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/1589 Порядок розрахунку інфляційних збитків. Включення інфляційних збитків попереднього періоду до загальної суми боргу. У разі зменшення суми боргу внаслідок часткового виконання зобов’язання боржником суму погашення потрібно віднімати не від основного боргу, який існував на початок розрахункового місяця, а від суми основного боргу, помноженої на індекс інфляції у цьому місяці (фактичної вартості грошей на кінець розрахункового місяця з урахуванням інфляційних процесів). Подальший розрахунок інфляційних збитків здійснюється з урахуванням саме проіндексованого залишку основного боргу за попередній місяць у тій самій послідовності (шляхом перемножування на індекс інфляції за наступний місяць та віднімання конкретної суми погашення боргу в новому розрахунковому місяці). При обчисленні інфляційних втрат за наступний період до початкової заборгованості включається сума боргу, яка визначається з урахуванням індексу інфляції за попередній період. Методика розрахунку інфляційних збитків відповідно до статті 625 ЦК України передбачає такий математичний підхід, що дозволяє включення інфляційних збитків попереднього періоду до загальної суми боргу, яка обраховується із застосуванням індексів інфляції, визначених Держстатом України на наступні періоди, без переривання ланцюга розрахунку у випадку зниження інфляції менше 100% (дефляції). Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/1736»

«Щодо правомірності одночасного стягнення орендної плати та неустойки у вигляді подвійної орендної плати за прострочення повернення орендованого майна, за один і той самий період користування наймачем орендованим майном Одночасне стягнення орендної плати та неустойки у вигляді подвійної орендної плати, нарахованої за прострочення повернення орендованого майна, за один і той самий період користування наймачем орендованим майном (за період з дня припинення дії договору оренди до дня повернення орендованого майна за актом) є неможливим, оскільки є притягненням відповідача до подвійної відповідальності за одне й те саме правопорушення. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/1793 Наявність вини (умислу або необережності) в діях орендаря, який порушив зобов’язання щодо повернення орендованого майна, у разі застосування орендодавцем до орендаря відповідальності у вигляді неустойки в порядку частини другої статті 785 ЦК України Для застосування наслідків, передбачених частиною другою статті 785 ЦК України, необхідна наявність вини (умислу або необережності) в особи, яка порушила зобов’язання, відповідно до вимог статті 614 ЦК України. Тобто суду потрібно встановити обставини, за яких орендар мав можливість передати майно, що було предметом оренди, але умисно цього не зробив. При цьому варто зауважити, що обставини вчинення орендарем дій з повернення орендованого майна та відсутність у нього умислу на ухилення від повернення об’єкта оренди унеможливлюють застосування орендодавцем до орендаря відповідальності у вигляді неустойки в порядку частини другої статті 785 ЦК України. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/1846»

«З ВІДСТУПОМ! Відповідальності теплопостачальної організації за прострочення проведення розрахунків за договором постачання природного газу Положення Порядку розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з постачальником природного газу, на якого покладено спеціальні обов’язки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18.06.2014 № 217, не змінюють строків розрахунків теплопостачальної організації та гарантованого постачальника за договором постачання природного газу, не позбавляють теплопостачальну організацію можливості впливати на їх своєчасність і не виключають застосування до споживача пені за прострочення в оплаті отриманого природного газу, а також відповідальності за прострочення грошового зобов’язання у порядку частини другої статті 625 ЦК України у вигляді сплати 3% річних та інфляційних втрат. ОП КГС ВС відступила від висновку, викладеного у постанові КГС від 31.03.2020 у справі № 917/530/19, про те, що відповідач, як теплопостачальна організація, не відповідає перед позивачем за прострочення в оплаті за поставлений природний газ в частині розрахунків, що здійснювалася відповідно до Порядку через рахунки із спеціальним режимом використання за встановленими НКРЕКП нормативами перерахування коштів. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/1397»

«Щодо застосування статті 34 Закону України «Про виконавче провадження» у питанні зупинення виконавчого провадження за наявності реструктуризованої заборгованості Прийняття судового рішення про стягнення основного боргу, інфляційних, річних, пені не може бути перешкодою у застосуванні заходів врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій відповідно до Закону № 1730-VІІІ, оскільки сторони вправі укласти угоду про реструктуризацію такого боргу на стадії виконання судового рішення, затвердивши її ухвалою суду як мирову угоду. Також не може бути перешкодою в укладенні договору про реструктуризацію в порядку статті 5 Закону № 1730-VІІІ наявність ухвали суду про відстрочення (розстрочення) виконання судового рішення про стягнення інфляційних втрат та процентів річних, прийнятої в порядку статті 331 ГПК України (статті 121 ГПК України у редакції, чинній до 15.12.2017) поза межами процедури реструктуризації, передбаченої цим Законом, оскільки це матиме наслідком обмеження особи в наданому їй законодавцем матеріальному праві (праві на укладення в обов'язковому порядку угоди про реструктуризацію боргу відповідно до процедури, передбаченої статтею 5 Закону № 1730-VІІІ). Наявність інших судових рішень (ухвал про відстрочення/розстрочення сплати інфляційних та річних, прийнятих судом у порядку статті 331 ГПК України (статті 121 ГПК України, чинного до 15.12.2017) не може бути підставою для винятку за частиною четвертою статті 34 Закону № 1404-VІІІ, оскільки такі ухвали є самостійною підставою для можливого зупинення виконання рішення суду відповідно до пункту 6 частини першої статті 34 цього Закону. ОП КГС ВС погоджується з правильністю висновків, викладених у справах № 914/1044/13-г, № 5006/8/55/2012 у питанні зупинення виконавчого провадження за наявності реструктуризованої заборгованості (розстроченої та/або відстроченої), у тому числі згідно з рішенням суду, що мало місце раніше у часі і вичерпало свою дію станом на час звернення заявника до органу виконавчої служби із заявою про зупинення вчинення виконавчих дій, та не вбачає підстав від них відступати. Окрім того ОП КГС ВС не вбачає підстав для відступу від висновку, викладеного у постановах Верховного Суду від 19.11.2019 у справі № 914/1518/18, від 30.06.2020 у справі № 917/2053/17, від 11.05.2018 у справі № 922/3777/13, від 26.06.2018 у справі № 904/2776/13, від 02.05.2018 у справі № 917/1353/16, від 11.04.2018 у справі № 922/823/14 та від 10.04.2018 у справі № 922/1556/14 про те, що включення боржника до Реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії, є прямою підставою для застосування положень пункту 10 частини першої статті 34 Закону України «Про виконавче провадження» та зупинення вчинення виконавчих дій. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/4539»

«З ВІДСТУПОМ! Механізм розрахунку інфляційних втрат у разі, якщо прострочення виконання грошового зобов’язання становить неповний місяць Сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця, інфляційна складова обчислюється без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця — з урахуванням цього місяця. Якщо період прострочення виконання грошового зобов’язання становить неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується залежно від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці. ОП КГС ВС відступила від висновку КГС ВС, викладений у постановах від 24.04.2019 у справі № 910/5625/18, від 13.02.2019 у справі № 924/312/18 та від 17.10.2018 у справі № 916/1883/16, про те, що якщо прострочення відповідачем виконання зобов'язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до боржника (відповідача) відповідальність, передбачена ч. 2 ст. 625 ЦК - стягнення інфляційних втрат за такий місяць. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/1341»

«Можливість надання судового захисту за позовною вимогою про зобов’язання укласти договір у поданій редакції з посиланням на статтю 187 ГК України Якщо позивач просить суд зобов’язати відповідача укласти договір у поданій ним редакції з посиланням на статтю 187 ГК України, то це означає звернення позивача про вступ у певні правовідносини — про визнання укладеним за рішенням суду договору в редакції, наданій позивачем, що відповідає вимогам частини другої статті 16 ЦК України та частини другої статті 20 ГК України і не вимагає зміни способу захисту цивільного права позивача згідно з статтею 5 ГПК України. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/1207»

«Сплата судового збору за подання апеляційної скарги скаржником, якого на підставі Закону України "Про судовий збір" звільнено від сплати судового збору за подання позовної заяви Системне телеологічне тлумачення положень статей 3, 4 Закону України "Про судовий збір" дає змогу дійти висновку, що законодавець обрав спосіб справляння судового збору із застосуванням процентного співвідношення ставки судового збору, яку належить сплатити в апеляційному та касаційному суді, до ставки, належної до сплати в суді першої інстанції. З огляду на зазначене у випадку якщо скаржник звільнений від сплати судового збору за подання позовної заяви відповідно до Закону України "Про судовий збір", зазначена особа звільняється від сплати судового збору також і в разі подання нею апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції. Отже, скаржник, якого на підставі Закону України "Про судовий збір" звільнено від сплати судового збору за подання позовної заяви може не сплачувати відповідний судовий збір за подання апеляційної скарги Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/3153 Про звільнення лише позивача від сплати судового збору за подання апеляційних та касаційних скарг у справах за позовами, зазначеними в п. 13 ч. 2 ст. 3 Закону України «Про судовий збір» Вимоги законодавства щодо звільнення від сплати судового збору за подання апеляційних та касаційних скарг у справах за позовами про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду поширюються лише на позивача. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/4064 Звільнення від сплати судового збору в разі подання особами апеляційних/касаційних скарг, заяв про перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами Заявники, позивачі та інші категорії осіб, які згідно зі ст. 3 Закону звільняються від сплати судового збору, підлягають такому звільненню також і в разі подання ними апеляційних та касаційних скарг, заяв про перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/12367»

«Податок на додану вартість не включається при розрахунку розміру неустойки за неповернення майна з оренди після припинення дії договору найму При розрахунку розміру неустойки згідно з частиною другою статті 785 ЦК України за неповернення майна з оренди після припинення дії договору найму не включається податок на додану вартість, який мав би сплачуватися орендарем орендодавцю у разі правомірного користування майном. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/1361 Відсутність підстав для поширення скорочених строків позовної давності на неустойку, встановлену частиною другою статті 785 ЦК України Скорочені строки позовної давності не поширюються на неустойку як особливу міру відповідальності, встановлену частиною другою статті 785 ЦК України, оскільки передбачено право сторони стягнути таку неустойку за весь час неправомірного користування майном після припинення дії договору найму. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/1362 Скорочені строки позовної давності не поширюються на неустойку, передбачену частиною другою статті 785 ЦК України за неправомірне користування майном після припинення дії договору оренди Скорочені строки позовної давності не поширюються на неустойку як особливу міру відповідальності, визначену законодавцем в частині другій статті 785 ЦК України, оскільки орендодавець має право стягнути таку неустойку за весь час неправомірного користування майном після припинення дії договору. Зокрема, не застосовуються до неї положення статті 232 ГК України про припинення нарахування штрафних санкцій після закінчення 6 місяців, оскільки інше передбачено частиною другою статті 785 ЦК України. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/1622 Податок на додану вартість до розміру неустойки, нарахованої на підставі частини другої статті 785 ЦК України, за неповернення майна з оренди після припинення дії договору найму не включається Неустойка, нарахована на підставі частини другої статті 785 ЦК України, є спеціальною санкцією за порушення законодавства, вона не може бути об'єктом оподаткування ПДВ за своєю правовою природою як міра відповідальності. Отже, при розрахунку розміру неустойки згідно з частиною другою статті 785 ЦК України за неповернення майна з оренди після припинення дії договору найму до її складу не включається ПДВ, який мав би сплачуватися орендарем орендодавцю у випадку правомірного користування майном. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/1623»

«Розрахунок розміру пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту в разі ненадання загальної кошторисної вартості об'єкта Встановлення порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту відповідно до Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» віднесено до повноважень органів місцевого самоврядування, до яких, зокрема, належать виконавчі органи міських рад. Тож застосування положень Порядку пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста, затвердженого виконавчим комітетом міської ради, щодо розрахунку розміру пайової участі саме на підставі опосередкованої вартості у разі ненадання відповідачем загальної кошторисної вартості об'єкта, не суперечить чинному законодавству. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/1442»

«Щодо розгляду апеляційної скарги, поданої особою, яка не брала участі в розгляді справи судом першої інстанції, у разі подання позивачем заяви про відмову від позову Системний аналіз норм частини першої статті 17, частини першої статті 254, частини першої статті 272, частини другої статті 261, пункту 3 частини першої статті 264 ГПК України дає підстави для висновку, що при розгляді апеляційної скарги, поданої особою, яка не брала участі в розгляді справи судом першої інстанції і яка вважає, що місцевим господарським судом вирішено питання про її права та обов'язки, суд апеляційної інстанції, перевіривши матеріали апеляційної скарги на предмет їх відповідності статтям 258, 259 ГПК України та за відсутності підстав для залишення апеляційної скарги без руху, повернення апеляційної скарги чи для відмови у відкритті апеляційного провадження з інших підстав, відкриває апеляційне провадження за апеляційною скаргою такої особи та має належним чином дослідити і встановити, чи вирішив суд в оскаржуваному рішенні питання про права, інтереси та (або) обов’язки заявника апеляційної скарги. Разом з тим, якщо апеляційним судом буде встановлено, що права, інтереси та (або) обов’язки третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору оскаржуваним судовим рішенням не порушені та що питання про її права, інтереси та (або) обов’язки у справі судом першої інстанції не вирішувалися, то апеляційний господарський суд не позбавлений права закрити апеляційне провадження на підставі пункту 3 частини першої статті 264 ГПК України. Зазначений правовий висновок викладений у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.01.2020 у справі № 925/1600/16 і підстав для відступлення від цього висновку суд не вбачає. Прийняття апеляційним судом відмови від позову і визнання нечинним рішення суду першої інстанції під час апеляційного перегляду в порядку статті 272 ГПК України не створює процесуальної колізії, оскільки судові рішення апеляційної та касаційної інстанцій, прийняті після рішення суду першої інстанції, яке надалі визнано нечинним, автоматично втрачають юридичну силу та не можуть мати жодних правових наслідків. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/4462»

«Умови пункту договору транспортування природного газу не можуть регулюватися нечинною постановою КМУ Здійснивши правовий аналіз положень статей 179-181, 187 ГК України, пункту 2 глави 1 розділу VI Кодексу газорозподільних систем, ОП КГС ВС дійшла висновку, що при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі, зокрема, типового договору, затвердженого КМУ, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови. Нормативно-правовий документ після втрати ним чинності перестає бути джерелом права, а його норми втрачають обов'язкову силу і не підлягають подальшому застосуванню. У разі встановлення судом, що запропонована редакція одного з пунктів типового договору, зокрема пункту 9.3, містить посилання на порядок, встановлений нечинною постановою КМУ від 11.01.2005 № 20, то висновок про відсутність підстав для визнання укладеним договору на запропонованих позивачем умовах є правильним. Разом з тим суд не наділений повноваженнями для самостійного внесення змін до Типової форми договору транспортування природного газу шляхом зазначення інших пунктів ніж тих, що затверджені уповноваженим на це органом. ОП КГС ВС не вбачає підстав для відступлення від висновку щодо застосування наведених норм права у подібних правовідносинах, викладених в раніше ухвалених судових рішеннях КГС ВС від 18.06.2019 у справі № 924/853/18, від 25.06.2019 у справі № 922/2528/18, від 25.06.2019 у справі № 909/774/18, від 02.07.2019 у справі № 904/4073/18, від 02.07.2019 у справі № 918/591/18 про відмову в повному обсязі у задоволенні позовних вимог щодо визнання укладеним в редакції позивача договору транспортування природного газу, що відповідає типовій формі такого договору, затвердженій постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 № 2497, з огляду на те, що умови пункту 9.3 договору не можуть регулюватися нечинною постановою КМУ від 11.01.2005 № 20. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/4404 Про предмет спору у випадку наявності розбіжностей щодо умов договору, заснованого на державному замовленні, або такого, укладення якого є обов'язковим для сторін на підставі закону Предметом судового спору у випадку наявності розбіжностей щодо умов договору можуть бути розбіжності у договорі, а не сам договір. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/4405»

«Щодо визнання недійсним договору, укладеного представником з перевищенням повноважень Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд встановлює наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог повинен зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони, та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Позов про визнання недійсним правочину може бути задоволений у разі доведеності юридичною особою (позивачем) у господарському суді тієї обставини, що її контрагент знав або повинен був знати про наявні обмеження повноважень представника цієї юридичної особи, але, незважаючи на це, вчинив з ним оспорюваний правочин (що не отримав наступного схвалення особи, яку представляють). Відповідно до абзацу 3 частини п'ятої статті 59 Закону України "Про акціонерні товариства" голова колегіального виконавчого органу має право без довіреності діяти від імені товариства відповідно до рішень колегіального виконавчого органу, в тому числі представляти інтереси товариства, вчиняти правочини від імені товариства, видавати накази та давати розпорядження, обов'язкові для виконання всіма працівниками товариства. Інший член колегіального виконавчого органу в порядку, визначеному законодавством України, також може бути наділений цими повноваженнями, якщо це передбачено статутом товариства. Водночас наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, з перевищенням повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/4376 Щодо відмінностей між договором уступки права вимоги та договором факторингу Якщо право вимоги відступається "за номінальною вартістю" без стягнення фактором додаткової плати, то в цьому випадку відносини факторингу відсутні, а відносини сторін регулюються загальними положеннями про купівлю-продаж з урахуванням норм стосовно заміни кредитора у зобов'язанні (ч. 3 ст. 656 ЦК України). Суттєвою відмінністю договору уступки права вимоги є те, що відступлення права вимоги - це операція з переуступки кредитором прав вимоги боргу третьої особи новому кредитору з попередньою або наступною компенсацією вартості такого боргу або ж без такої компенсації взагалі. Наведене узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 909/968/16. Враховуючи вищевикладене, ОП КГС ВС вбачає підстави для відступлення від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у раніше прийнятій постанові Верховного Суду від 15.05.2018 у справі № 922/2391/17 про те, що відступлення права вимоги за "номінальною вартістю" без стягнення додаткової плати є відносинами факторингу. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/4377»