Судова практика Верховного Суду: правові позиції

«З ВІДСТУПОМ! Щодо можливості встановлення сторонами в договорі іншого строку нарахування штрафних санкцій, ніж той, який визначений частиною шостою статті 232 ГК України У кожному конкретному випадку господарські суди повинні належним чином проаналізувати умови укладених між сторонами договорів щодо нарахування штрафних санкцій та встановити, чи містить відповідний пункт договору або певний термін, шляхом вказівки на подію (день сплати заборгованості, день фактичної оплати, фактичний момент оплати), або інший строк, відмінний від визначеного ч. 6 ст. 232 ГК України, який є меншим або більшим за шість місяців. ОП КГС ВС уточнила висновок, викладений в постановах КГС ВС від 15.11.2019 у справі № 904/1148/19 та від 12.12.2019 у справі № 911/634/19 щодо застосування ч. 6 ст. 232 ГК України. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/6282 З ВІДСТУПОМ! Щодо застосування Постанови від 25.02.2022 №332 "Про забезпечення стабільного функціонування ринку електричної енергії, у тому числі фінансового стану учасників ринку електричної енергії на період дії в Україні воєнного стану" НКРЕКП Підпункт 16 пункту 1 Постанови від 25.02.2022 №332 "Про забезпечення стабільного функціонування ринку електричної енергії, у тому числі фінансового стану учасників ринку електричної енергії на період дії в Україні воєнного стану" (далі - Постанова №332) НКРЕКП має обов`язковий характер як норма щодо правового регулювання договірних відносин учасників ринку електроенергії щодо відповідальності за невиконання (неналежне виконання) договірних зобов`язань на ринку електричної енергії; зупинення нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, що укладені відповідно до Закону України "Про ринок електричної енергії", між учасниками ринку електричної енергії є обов`язковим з урахуванням імперативного характеру підпункту 16 пункту 1 Постанови НКРЕКП №332. ОП КГС ВС уточнила висновки КГС ВС, викладені у постанові від 26.07.2023 у справі №922/1948/22 про те, що НКРЕКП (регулятор) прийняв Постанову №332 (у редакції від 26.04.2022) в межах своїх повноважень, тому має застосовуватись, у тому числі підпункт 16 пункту 1, відповідно до якого зупиняється нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, що укладені відповідно до Закону України "Про ринок електричної енергії", між учасниками ринку електричної енергії. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/11378 Щодо мораторію на нарахування та стягнення штрафних санкцій, встановленого постановою НКРЕКП від 25.02.2022 № 332 Положення постанови НКРЕКП від 25.02.2022 № 332 щодо зупинення на період дії в Україні воєнного стану і протягом 30 днів після його припинення або скасування нарахування та стягнення штрафних санкцій стосуються виключно штрафних санкцій за цей період і не можуть бути поширені на штрафні санкції, право на нарахування яких виникло до введення воєнного стану. Норма щодо зупинення нарахування та стягнення штрафних санкцій не містить вказівки про надання їй зворотної дії в часі, що дозволило б застосовувати її до порушень чи прострочень, що сталися в попередні періоди. ВІДСТУП! від постанови КГС ВС від 15.10.2024 у справі № 924/1202/23 (щодо питання застосування приписів постанови НКРЕКП від 25.02.2022 №332 до вимог про стягнення штрафних санкцій, нарахованих на зобов`язання, які виникли до введення в Україні воєнного стану) Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/13047»

«Порядок винесення судом постанови про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури. З'ясування активів та пасивів боржника Зважаючи на положення статті 49 КУзПБ, наявність рішення зборів кредиторів (комітету кредиторів у разі делегування таких повноважень) про перехід до наступної судової процедури і звернення до господарського суду з клопотанням про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури не є саме по собі безумовною підставою для введення господарським судом ліквідаційної процедури боржника. Аналіз положень статей 48, 49 КУзПБ свідчить, що господарський суд, проводячи підсумкове засідання у справі про банкрутство, приймає рішення про введення наступної судової процедури щодо боржника, які визначені частиною першою статті 6 КУзПБ із застосуванням судового розсуду. При винесенні постанови про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури має бути доведено факт неплатоспроможності боржника, як цього вимагає стаття 205 ГК України, відповідно до положень частини четвертої якої суб'єкт господарювання може бути оголошений банкрутом за рішенням суду в разі неспроможності суб'єкта господарювання через недостатність його майна задовольнити вимоги кредиторів. Тобто за частиною четвертою статті 205 ГК України, визнаючи боржника банкрутом, суд має встановити його неоплатність, а саме недостатність майна для задоволення вимог кредиторів. У зв'язку з цим при винесенні постанови про визнання боржника банкрутом та відкритті ліквідаційної процедури суд в обов'язковому порядку повинен з'ясувати як актив, так і пасив боржника та порівняти їх дані. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/7354»

«Автоматична індексації нормативно-грошової оцінки землі Розмір орендної плати визначається у договорі, а її обчислення (для сплати) здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором. Законодавчо не передбачено автоматичної зміни розміру орендної плати за договором оренди землі з урахуванням щорічної індексації нормативної грошової оцінки. Сторони договору оренди землі можуть передбачити саме автоматичну щорічну індексацію нормативної грошової оцінки для визначення розміру орендної плати за договором оренди землі. Проте у такому разі, зважаючи на природу індексації, одночасна подвійна індексація орендної плати та індексація нормативної грошової оцінки не повинна застосовуватися. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/1369»

«Перехід права власності на земельну ділянку у випадку переходу права власності на об’єкт нерухомості (ст. 120 ЗК України у редакції, чинній у період із 1 січня 2002 року до 20 червня 2007 року ), розміщений на земельній ділянці Велика Палата Верховного Суду підтримала правовий висновок Верховного Суду України щодо застосування статті 120 ЗК України (у редакції, чинній у період із 1 січня 2002 року до 20 червня 2007 року), визначивши, що у випадку переходу у встановленому законом порядку права власності на об’єкт нерухомості, розміщений на земельній ділянці, що перебуває у власності особи, яка відчужила зазначений об’єкт нерухомості, у набувача останнього право власності на відповідну земельну ділянку виникає одночасно із виникненням права власності на такий об’єкт, розміщений на цій ділянці. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на розміщену на ній нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об’єкта права власності. Якщо сторони в договорі, спрямованому на відчуження будинку, не обумовили розміру земельної ділянки, на якій такий будинок розташований, то встановлення розміру здійснюється відповідно до нормативів, визначених у цій місцевості, та мети, з якою земельна ділянка використовується Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/524 Перехід права оренди земельної ділянки при відчуженні будівлі за умови наявності зареєстрованого права оренди у продавця Згідно з імперативними вимогами статті 125 ЗК України від однієї особи до іншої особи за правилами статті 120 цього Кодексу та частини третьої статті 7 Закону України «Про оренду землі» не може перейти право оренди земельної ділянки, яке у попереднього землекористувача ще не виникло станом на час відчуження ним будівель, розташованих на цій земельній ділянці, незалежно від дати укладення договору оренди земельної ділянки, оскільки виникненням права оренди є момент державної реєстрації цього речового права, а не дата укладення договору оренди. Відсутність у продавця будівлі на момент її відчуження зареєстрованого права оренди земельної ділянки, на якій розташована ця будівля, унеможливлює як перехід такого права оренди до покупця будівлі (відповідача) за правилами частини 3 статті 7 Закону України «Про оренду землі», так і заміну сторони у зобов’язанні. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/14285»

«Справа, розгляд якої здійснюється в порядку спрощеного позовного провадження, не може бути автоматично визнана малозначною Здійснення розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження не означає, що ця справа автоматично є малозначною за відсутності доказів визнання її такою судом відповідно до пункту 2 частини п'ятої статті 12 ГПК України (у редакції, чинній з 15.12.2017). ОП КГС ВС вважає за необхідне відступити від правового висновку щодо застосування норми статті 12 ГПК України (у редакції, чинній з 15.12.2017), викладеного в раніше ухваленій постанові Верховного Суду від 25.06.2018 у справі № 927/5/18 про те, що розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження, притаманний саме малозначним справам, свідчить про визнання справи малозначною судом навіть за відсутності прямої вказівки про це в описовій чи резолютивній частині судових рішень. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/4371»