ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 602/1082/19

У жовтні 2019 року Акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» в особі філії - Тернопільське обласне управління Акціонерного товариства «Ощадбанк» (далі - АТ «Ощадбанк», банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

На обґрунтування позивних вимог зазначало, що 20 липня 2007 року між ВАТ «Державний ощадний банк України», яке перейменоване на Публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України», та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 445, відповідно до умов якого відповідач отримала кредит в сумі 69 000,00 доларів США зі сплатою 13,5% річних, з кінцевим терміном сплати кредиту до 19 липня 2012 року. Позичальник зобов`язувалася здійснювати погашення кредиту рівними частинами у розмірі 3 450,00 доларів США щоквартально, починаючи з наступного місяця після видачі кредиту та сплачувати нараховані проценти не пізніше 30 (31) числа кожного місяця, починаючи з наступного місяця після видачі першого траншу.

У зв`язку із невиконанням позичальником зобов`язань за кредитним договором, банк звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про дострокове стягнення заборгованості у розмірі 82 257,02 доларів США, шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Рішенням Лановецького районного суду Тернопільської області від 13 липня 2010 року у справі № 2-153/2010, позов задоволено. Достроково стягнуто з ОСОБА_1 на користь банку 657 996, 88 грн, шляхом звернення стягнення на належне на праві власності ОСОБА_2 нерухоме майно, передане ним в іпотеку за договором іпотеки від 20 липня 2007 року № 1739.

Додатковим рішенням Лановецького районного суду Тернопільської області від 25 січня 2018 року резолютивну частину рішення Лановецького районного суду Тернопільської області від 13 липня 2010 року у справі № 2-153/10 викладено в наступній редакції: «Стягнути з ОСОБА_1 на користь відкритого акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» 83 257,02 доларів США, що станом на 13 липня 2010 року, згідно курсу Національного банку еквівалентно 657 996,88 грн, шляхом звернення стягнення на належне на праві власності ОСОБА_2 та передане ним згідно нотаріально посвідченого 20 липня 2007 року та зареєстрованого за № 1739 іпотечного договору, нерухоме майно».

ОСОБА_1 неодноразово зверталася до Лановецького районного суду Тернопільської області із заявами про розстрочку виконання рішення, на підставі яких судом постановлені ухвали від 07 жовтня 2010 року та 05 вересня 2013 року про розстрочку виконання рішення суду.

18 березня 2016року Лановецьким районним судом у справі № 2-153/10 постановлено ухвалу, якою змінено графік погашення заборгованості, встановлений ухвалою суду від 05 вересня 2013року та розстрочено виконання рішення суду у справі № 2-153/2010, встановлено графік погашення суми стягнення.

У зв`язку з невиконанням позичальником рішення суду від 13 липня 2010 року, банк звернувся із заявою про примусове виконання рішення суду до ДВС Лановецького районного управління юстиції, яким 22 липня 2013 року відкрито виконавче провадження за № 39000765. Повторно виконавчий документ пред`явлено до виконання 06 вересня 2016 року до Збаразького міжрайонного відділу ДВС Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області. 13 вересня 2016 року державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 52202983.

Станом на 21 жовтня 2019 року заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором від 20 липня 2007 року № 445 становить: по тілу кредиту 50 226,54 доларів США; три проценти річних, нараховані на прострочену суму заборгованості за період з 20 жовтня 2016 року по 21 жовтня 2019 року - 5 025,28 доларів США.

Посилаючись на наведене, позивач з урахуванням уточнених позовних вимог, просив стягнути з ОСОБА_1 заборгованість по основному боргу - 48 726,54 доларів США, та три проценти річних, нарахованих на прострочену суму заборгованості за період з 20 жовтня 2016 року по 21 жовтня 2019 року, в розмірі 5 025,28 доларів США.

Рішенням Лановецького районного суду Тернопільської області від 05 березня 2021 року, залишеним без змін постановою Тернопільського апеляційного суду від 11 червня 2021 року, позов Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії - Тернопільське обласне управління Акціонерного товариства «Ощадбанк» задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Ощадбанк» заборгованість за кредитним договором від 20 липня 2007 року № 445 у розмірі 53 751,82 доларів США, з яких: 48 726,54 - заборгованість по основному боргу; 5 025,28 доларів США - три проценти річних, нарахованих на прострочену суми боргу. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд мотивовано тим, що позивачем доведено порушення ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором від 20 липня 2007 року № 445 та наявність заборгованості перед банком у розмірі 48 7263,54 доларів США. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції зазначив, що у випадку невиконання боржником грошових зобов`язань, кредитор вправі задовольнити вимоги про стягнення заборгованості за кредитним договором незалежно від звернення стягнення на предмет іпотеки. Відхиляючи доводи відповідача про сплив позовної давності до основного зобов`язання, суд виходив з того, що наявними у справі доказами підтверджується здійснення ОСОБА_1 постійних платежів на погашення суми заборгованості, як до звернення позивача до суду, так і під час розгляду справи в суді, що слід вважати перериванням перебігу позовної давності.

У липні 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Лановецького районного суду Тернопільської області від 05 березня 2021 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 11 червня 2021 року, у якій заявник просила скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

У серпні 2021 року на виконання вимог ухвали Верховного Суду від 29 липня 2021 року надійшла заява ОСОБА_1 по усунення недоліків касаційної скарги та квитанція про сплату судового збору.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначила неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, застосування судами попередніх інстанцій норми права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 523/10225/15-ц та постановах Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 161/20278/14-ц, від 11 березня 2021 року у справі № 752/17238/16.

Касаційна скарга ОСОБА_1 у межах доводів та вимог, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, обґрунтована посиланням на те, що:

1) суди попередніх інстанцій належним чином не дослідили наявні у справі докази та дійшли помилкового висновку про те, що АТ «Ощадбанк» звернулося з позовом до суду в межах позовної давності. Суди залишили поза увагою, що позовна давність щодо вимог про стягнення з боржника заборгованості за кредитним договором від 20 липня 2007 року № 445 почала свій перебіг з 25 лютого 2010 року - з дати звернення банку з позовом до суду про дострокове стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

У постанові Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 161/20278/14-ц, яка не була урахована судами попередніх інстанцій, зроблений висновок, що «вчинення боржником дій з виконання зобов`язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності лише за умови, якщо такі дії здійснено самим боржником або за його згодою чи дорученням уповноваженою на це особою. Не можуть вважатися добровільним погашенням боргу, що перериває перебіг позовної давності, будь-які дії кредитора, спрямовані на погашення заборгованості, зокрема списання коштів з рахунків боржника без волевиявлення останнього, або без його схвалення. Часткове погашення заборгованості позичальником не може вважатися підставою для переривання строку позовної давності, якщо платежі у рахунок погашення заборгованості були здійснені під час примусового виконання судового рішення, що не може свідчити про добровільне визнання позичальником свого боргу.».

Ураховуючи наведене, а також те, що вона здійснювала платежі на користь банку на виконання рішення Лановецького районного суду Тернопільської області від 13 липня 2010 року у справі № 2-153/2010, такі дії не можуть вважатися добровільним визнанням нею свого боргу, внаслідок яких відбулося переривання перебігу позовної давності. З огляду на зазначене вважала, що наявні підстави для відмови у задоволенні позову АТ «Ощадбанк» з підстав спливу позовної даності.

2) суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про те, що сплата заборгованості перед банком повинна була здійснюватися в іноземній валюті (доларах США), оскільки не врахували, що рішенням Лановецького районного суду Тернопільської області від 13 липня 2010 року у справі № 2-153/2010 з відповідача стягувалася сума заборгованості в національній валюті без визначення еквівалента у доларах США. Посилаючись на наведене, вважала помилковими висновки суду першої інстанції про те, що сплата гривневого еквівалента заборгованості не може вважатись належним виконанням судового рішення. Вказувала на не урахування судом висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 11 березня 2021 року у справі № 752/17238/16 про те, що «у разі зазначення у судовому рішенні про стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквівалента такої суми у гривні стягувачеві має бути перерахована вказана у резолютивній частині судового рішення сума в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривні. Перерахування стягувачеві суми у національній валюті України чи іншій валюті, аніж валюта, зазначена у резолютивній частині судового рішення, не вважається належним виконанням судового рішення».

Ухвалою Верховного Суду від 23 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України та витребувано матеріали справи.

Справа надійшла на адресу суду касаційної інстанції 02 листопада 2021 року.

Ухвалою Верховного Суду від 01 лютого 2022 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Установлені судами фактичні обставини справи

20 липня 2007 року між Відкритим акціонерним товариством «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 445, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 69 000,00 доларів США зі сплатою 13,5% річних, а позичальник зобов`язувалася повернути кредит до 19 липня 2012 року.

20 липня 2007 року між Відкритим акціонерним товариством «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_2 укладений іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Лановецького районного нотаріального округу, зареєстрований в реєстрі за № 1739, відповідно до якого ОСОБА_2 передав в іпотеку майно, яке належить йому на праві власності:

1) нежиле приміщення (приміщення складу з підвальним приміщенням), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 393,80 кв.м.;

2) земельну ділянку для роздрібної торгівлі та комерційних послуг розміром 0, 06602 га, кадастровий номер 6123810100020040153, що розташована на території Лановецької міської ради, за адресою: АДРЕСА_1 ;

3) трикімнатну квартиру АДРЕСА_3 .

Відповідно до іпотечного договору від 20 липня 2007 року № 1739 ОСОБА_2 є іпотекодавцем за власними зобов`язаннями та майновим поручителем за зобов`язаннями ОСОБА_1 за кредитним договором від 20 липня 2007 року № 445.

Рішенням Лановецького районного суду Тернопільської області від 13 липня 2010 року позов ВАТ «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про дострокове стягнення боргу шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки задоволено. Достроково стягнуто з ОСОБА_1 657 996,88 грн, шляхом звернення стягнення на іпотечне майно ОСОБА_2 згідно договору іпотеки від 20 липня 2007 року № 1739.

У зв`язку з невиконанням позичальником зазначеного судового рішення, банк звернувся із заявою про примусове його виконання до ДВС Лановецького районного управління юстиції, яким 22 липня 2013 року відкрито виконавче провадження за № 39000765, повторно виконавчий документ був пред`явлений до виконання 06 вересня 2016 року.

Ухвалою Лановецького районного суду Тернопільської області від 07 жовтня 2010 року заяву ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про розстрочку виконання рішення Лановецького районного суду від 13 липня 2010 року задоволено, розстрочено виконання рішення Лановецького районного суду Тернопільської області від 13 липня 2010 року у цивільній справі № 2-153/2010 за позовом ВАТ «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про дострокове стягнення боргу і звернення стягнення на майно, та встановлено графік погашення суми заборгованості.

Ухвалою Лановецького районного суду Тернопільської області від 05 вересня 2013 року заяву ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про розстрочку виконання рішення Лановецького районного суду від 13 липня 2010 року задоволено, розстрочено виконання рішення Лановецького районного суду Тернопільської області від 13 липня 2010 року у цивільній справі № 2-153/2010 за позовом ВАТ «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про дострокове стягнення боргу і звернення стягнення на майно, та встановлено графік погашення суми заборгованості.

Ухвалою Лановецького районного суду Тернопільської області від 18 березня 2016 року заяву ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про розстрочку виконання рішення Лановецького районного суду від 13 липня 2010 року задоволено, розстрочено виконання рішення Лановецького районного суду Тернопільської області від 13 липня 2010 року у цивільній справі № 2-153/2010 за позовом ВАТ «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про дострокове стягнення боргу і звернення стягнення на майно та змінено графік погашення заборгованості, встановлено наступний графік погашення суми стягнення: з 01 березня 2016 року по 01 березня 2017 року - 250 доларів США щомісячно; з 01 березня 2017 року по 01 березня 2018 року - 250 доларів США щомісячно; з 01 березня 2018 року по 01 березня 2019 року - 300 доларів США щомісячно; з 01 березня 2019 року по 01 березня 2020 року - 300 доларів США щомісячно; з 01 березня 2020 року по 01 лютого 2021 року - 4141,66 доларів США щомісячно.

Додатковим рішенням Лановецького районного суду Тернопільської області від 25 січня 2018 року резолютивну частину рішення Лановецького районного суду Тернопільської області від 13 липня 2010 року у справі № 2-153/10 викладено в наступній редакції: стягнути з ОСОБА_1 на користь відкритого акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» 83 257,02 доларів США, що станом на 13 липня 2010 року, згідно курсу Національного банку еквівалентно 657 996,88 грн (у тому числі 69 000,00 доларів США - заборгованість по кредиту, заборгованість по прострочених відсотках 13 280,87 доларів США, пеня за несвоєчасну сплату відсотків 976,15 доларів США), шляхом звернення стягнення на належне на праві власності ОСОБА_2 нерухоме майно, передане ним згідно нотаріально посвідченого іпотечного договору від 20 липня 2007 року зареєстрованого за № 1739.

13 вересня 2016 року державним виконавцем Збаразького міжрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 52202983 на підставі виконавчого листа Лановецького районного суду Тернопільської області № 2-153/2010 від 06 серпня 2010 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ВАТ «Державний ощадний банк України» 657 996,88 грн боргу шляхом звернення стягнення на належне на праві власності ОСОБА_2 нерухоме майно, передане ним згідно нотаріально посвідченого іпотечного договору від 20 липня 2007 року, зареєстрованого за № 1739.

26 лютого 2020 року державним виконавцем Збаразького міжрайонного відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) у виконавчому провадженні ВП № 52202983 з примусового виконання виконавчого листа Лановецького районного суду Тернопільської області № 2-153/2010 від 06 серпня 2010 року, винесено постанову про зміну реєстраційних даних, а саме про стягнення з ОСОБА_1 на користь ВАТ «Державний ощадний банк України» боргу в розмірі 83 257,02 доларів США, що станом на 13 липня 2010 року, згідно курсу Національного банку еквівалентно 657 996,88 грн, шляхом звернення стягнення на належне на праві власності ОСОБА_2 та передане ним нерухоме майно, згідно нотаріально посвідченого іпотечного договору від 20 липня 2007 року, зареєстрованого за №1739.

Вивчивши матеріали справи, доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Зобов`язання виникають з підстав, передбачених статтею 11 ЦК України, зокрема із договорів.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина перша статті 530 ЦК України).

Відповідно до змісту статті 526 ЦК України зобов`язання повинно виконуватися належним чином згідно з умовами договору й вимогами ЦК України.

Згідно з приписами статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно наданого АТ «Ощадбанк» розрахунку заборгованості, у зв`язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 грошових зобов`язань за кредитним договором від 20 липня 2007 року № 445 у неї утворилася заборгованість у розмірі 53 751,82 доларів США, з яких 48 726,54 доларів США - заборгованість по основному боргу та 5 025,28 доларів США - три відсотки річних, нарахованих на суму заборгованості.

Відповідно до вимог частини другої статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Право дострокового повернення означає, що кредитор вимагає виконання зобов`язання до настання строку виконання, визначеного договором.

Пред`явлення вимоги про дострокове стягнення кредитних коштів згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України свідчить про зміну строку виконання основного зобов`язання.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності пов`язується зі строком дії (припинення дії) договору, так і з певними подіями (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України).

Відповідно до частин першої, третьої-четвертої статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку, після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.

Задовольняючи позовні вимоги АТ «Ощадбанк» про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором від 20 липня 2007 рок № 445, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що рішення Лановецького районного суду Тернопільської області від 13 липня 2010 року у справі № 2-153/10 про дострокове стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 кредитних коштів та нарахованих відсотків шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, з урахуванням додаткового рішення цього суду від 25 січня 2018 року не виконано, предмет іпотеки не реалізовано, а отже зобов`язання позичальника за кредитним договором не припинилися. Зважаючи на наведене, суди дійшли висновку, що вимоги банку на стягнення заборгованості за кредитним договором та процентів за прострочення виконання зобов`язання підлягають задоволенню.

З такими висновками судів попередніх інстанцій погодитися не можна з огляду на таке.

Звернення з позовом до суду про дострокове стягнення кредиту у спосіб звернення стягнення на іпотечне майно не позбавляє кредитора права, у разі невиконання такого судового рішення, на звернення з позовом до позичальника про стягнення заборгованості за кредитним договором у межах позовної давності, початок перебігу якої за загальним правилом частини першої статті 261 ЦК України - від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_1 про застосування позовної давності, суди попередніх інстанцій виходили з того, що внаслідок регулярної сплати ОСОБА_1 боргу та відсотків за кредитним договором, у період з 13 липня 2010 року по 03 березня 2020 року, тобто добровільного визнання нею боргу та вчинення дій щодо його сплати, відбувалося переривання позовної давності, а отже АТ «Ощадбанк» не пропустив строк звернення до суду за захистом порушеного права.

Разом з тим, суди не звернули увагу на те, що ухвалами Лановецького районного суду Тернопільської області від 07 жовтня 2010 року, від 05 вересня 2013 року та від 18 березня 2016 року задоволені заяви ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про розстрочку виконання рішення Лановецького районного суду від 13 липня 2010 року про дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором у спосіб звернення стягнення, зокрема були встановлені графіки щомісячного погашення суми стягнення, що свідчить про те, що зазначеними ухвалами суду про розстрочку виконання рішення суду, фактично було змінено спосіб виконання рішення Лановецького районного суду від 13 липня 2010 року із звернення стягнення на іпотечне майно на стягнення заборгованості, і АТ «Ощадбанк», як стягувач у виконавчому провадженні, їх не оскаржував.

У постанові Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 161/20278/14-ц, зроблений висновок, що «вчинення боржником дій з виконання зобов`язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності лише за умови, якщо такі дії здійснено самим боржником або за його згодою чи дорученням уповноваженою на це особою. Не можуть вважатися добровільним погашенням боргу, що перериває перебіг позовної давності, будь-які дії кредитора, спрямовані на погашення заборгованості, зокрема списання коштів з рахунків боржника без волевиявлення останнього, або без його схвалення. Часткове погашення заборгованості позичальником не може вважатися підставою для переривання строку позовної давності, якщо платежі у рахунок погашення заборгованості були здійснені під час примусового виконання судового рішення, що не може свідчити про добровільне визнання позичальником свого боргу».

Таким чином, внаслідок неповного з`ясування обставин, що мають значення для правильного її вирішення, суди не визначилися з характером спірних правовідносин та правовими нормами, що їх регулюють. Зокрема належно не дослідили наявні у справі докази та не перевірили доводи заявника про те, що сплачені нею на користь банку кошти не можна вважати добровільним визнанням боргу, оскільки сплачувалися нею не добровільно, а на виконання рішення Лановецького районного суду Тернопільської області від 13 липня 2010 року у справі №2-153/10, згідно з встановленого ухвалами суду графіка погашення заборгованості, а тому дійшов передчасного висновку про те, що такі дії переривали перебіг позовної давності.

З огляду на наведене, Верховний Суд дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій в порушення норм процесуального права не дослідили наявні у справі докази, не встановили дійсних правовідносин сторін, що унеможливило встановлення фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення справи, що відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України є підставою для скасування оскаржуваного судового рішення суду апеляційного інстанції.

Відповідно до визначених статтею 400 ЦПК України повноважень, суд касаційної інстанції не може встановлювати обставини у справі, що не були встановлені в оскаржуваних судових рішеннях, а також надавати оцінку наявним у справі доказам. Зазначені повноваження за змістом статей 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України є прерогативою виключно судів першої та апеляційної інстанцій.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Узагальнюючи наведене, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов до висновку, що апеляційний суд не усунув допущені судом першої інстанції порушення норм матеріального та процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а тому оскаржувана постанова апеляційного суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Щодо вирішення питання про розподілу судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України у постанові суду касаційної інстанції має бути зазначено про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Порядок розподілу судових витратвирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. У частинах першій, тринадцятій статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Ураховуючи, що за наслідками перегляду справи Верховним Судом, касаційна скарга ОСОБА_1 задоволена частково, оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, належить здійснити суду, який ухвалить остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду