ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 748/2794/20

1. Описова частина

У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про захист честі, гідності і ділової репутації та стягнення моральної шкоди.

Позовна заява обґрунтована тим, що ОСОБА_1 з чоловіком придбала житловий будинок з надвірними будівлями на АДРЕСА_1 для здійснення підприємницької діяльності. За вказаною адресою у них знаходиться кінний двір з конюшнею.

По сусідству з їхнім господарством знаходиться будинок відповідача, який завалюється на бік позивача. З метою врегулювання цього питання позивач звернулась до своєї знайомої ОСОБА_3 , щоб та допомогла знайти власника будинку.

12 листопада 2020 року о 10 год 58 хв позивачу зателефонувала ОСОБА_2 і повідомила, що саме вона є власником сусіднього будинку і що вона нічого не збирається робити зі своєю хатою, оскільки, з її слів, ОСОБА_1 п`ять років тому збила на своєму автомобілі в смт Седнів її чоловіка і поїхала з місця дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП).

Після вказаної ДТП її чоловік отримав тілесні ушкодження. На заперечення позивача, що вона не має ніякого відношення до ДТП, ОСОБА_2 не реагувала, у зв`язку з чим вона її попередила, що відповідач поширює недостовірну та неправдиву інформацію. Того ж дня від ОСОБА_3 дізналась, що ОСОБА_2 розповіла їй про те, що близько 7 років тому позивач скоїла ДТП в смт Седнів, в результаті якого наїхала на чоловіка відповідача, від чого той зазнав тілесних ушкоджень і зараз шкутильгає.

Зі змісту поширеної інформації вбачається, що оскаржувана інформація містить фактичні дані, а не оціночні судження. Висловлювання з боку ОСОБА_2 на її адресу щодо звинувачення у ДТП було виражено у формі фактологічного твердження. Вказані висловлювання і звинувачення не відповідають дійсності та є такими, що порушують її особисті права, зокрема порочать її честь, гідність та ділову репутацію. Доказів, що саме позивач скоїла ДТП, немає і не може бути.

Незалежно від джерела отримання інформації при її поширенні відповідач зобов`язана була переконатись в її достовірності, а право нерозголошення джерела отримання інформації не перешкоджає відповідачу довести її достовірність шляхом надання підтверджуючих документів.

У зв`язку з поширенням недостовірної інформації ОСОБА_1 завдано моральної шкоди, ця інформація є негативною, формує у суспільстві думку про її недоброчесність та причетність до протиправної поведінки. За наслідками поширення такої позивач отримала значний стрес, погіршився її емоційний стан та були порушені життєві зв`язки, що полягало у тому, що вона змушена була виправдовуватись у тому, чого не скоювала.

ОСОБА_1 просила визнати недостовірною і такою, що порочить честь, гідність та ділову репутацію позивача інформацію, поширену ОСОБА_2 про те, що ОСОБА_1 , причетна до ДТП, яка сталася в смт Седнів Чернігівського району Чернігівської області приблизно 7 років тому, внаслідок якої чоловік ОСОБА_2 зазнав тілесних ушкоджень; зобов`язати відповідача протягом 10 календарних днів після набрання законної сили рішенням суду у цій справі, спростувати недостовірну інформацію, що не відповідає дійсності і порочить честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_1 , шляхом повідомлення ОСОБА_3 про непричетність позивача до зазначеної ДТП; зобов`язати відповідача протягом 10 календарних днів після набрання законної сили рішенням суду у цій справі спростувати недостовірну інформацію, що не відповідає дійсності і порочить честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_1 , шляхом вибачення перед позивачем за поширення недостовірної інформації; стягнути з відповідача на користь позивача 12 000,00 грн за завдану моральну шкоду за поширення недостовірної інформації.

Рішенням Чернігівського районного суду Чернігівської області від 01 березня 2021 року у задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач не довела факт поширення про неї негативної та недостовірної інформації, яка принижує її честь, гідність та ділову репутацію, врахувавши той факт, що покази свідка відрізняються від обставин, викладених позивачем, а тому не можуть бути єдиною підставою для задоволення позову, а інших доказів немаю.

Постановою Чернігівського апеляційного суду від 07 липня 2021 року рішення суду першої інстанції скасовано і прийнято нову постанову про часткове задоволення позову.

Визнано недостовірною і такою, що порочить честь, гідність ОСОБА_1 , інформацію, поширену ОСОБА_2 про те, що ОСОБА_1 причетна до ДТП, що сталася в смт Седнів Чернігівського району Чернігівської області близько 7 років тому, внаслідок якої чоловік ОСОБА_2 зазнав тілесних ушкоджень.

Зобов`язано ОСОБА_2 спростувати поширену нею недостовірну інформацію шляхом повідомлення ОСОБА_3 про непричетність ОСОБА_1 до ДТП, внаслідок якої чоловік ОСОБА_2 зазнав тілесних ушкоджень.

Зобов`язано ОСОБА_2 вибачитись перед ОСОБА_1 за поширення недостовірної інформації стосовно того, що ОСОБА_1 причетна до ДТП, внаслідок якої чоловік ОСОБА_2 зазнав тілесних ушкоджень.

Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 2 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що ОСОБА_2 поширила інформацію про причетність ОСОБА_1 до ДТП, яка сталася в смт Седнів Чернігівського району, Чернігівської області, близько 7 років тому, внаслідок, якої чоловік ОСОБА_2 зазнав тілесних ушкоджень, шляхом поширення цієї інформації ОСОБА_3 . Ця інформація не відповідає дійсності, іншого ОСОБА_2 не довела. Поширення недостовірної інформації порушує особисті немайнові права ОСОБА_1 .

Оскільки суд визнав недостовірною такою, що порочить честь, гідність ОСОБА_1 , інформацію, поширену ОСОБА_2 , такими діями відповідача позивачу завдано немайнових втрат, спричинених моральними стражданнями, що призвели до виникнення негативних переживань, приниження її честі та гідності, які суд визначив у розмірі 2 000,00 грн, що відповідатиме засадам справедливості, добросовісності та розумності, з урахуванням способу поширення негативної інформації шляхом повідомлення ОСОБА_3 змісту такої неправдивої, негативної інформації щодо позивача.

Узагальнені доводи касаційної скарги

У серпні 2021 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила оскаржувану постанову апеляційного суду скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд ухвалив рішення, яке ґрунтується лише на показах одного свідка, суд застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 17 червня 2020 року у справі № 347/2475/15-ц, від 28 лютого 20218 року у справі № 305/764/17, від 16 жовтня 2019 року у справі № 215/2033/16-ц.

У вересні 2021 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому просила залишити постанову апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу - без задоволення. Зазначала, що покази свідка у цивільному процесі є одним з найважливіших джерел доказів, а посилання у касаційній скарзі на судову практику є безпідставними, тому що вказані висновки не є релевантними стосовно обставин справи, що є предметом розгляду.

Ухвалою Верховного Суду від 31 серпня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її з Чернігівського районного суду Чернігівської області.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

ОСОБА_4 є власником житлового будинку з надвірними будівлями, що розташований на АДРЕСА_1 , на підставі договору купівлі-продажу від 06 серпня 2009 року.

Між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 12 листопада 2020 року відбулась розмова засобами телефонного зв`язку. Сторони не заперечують факту, що розмова відбулась стосовно занедбаного будинку, який межує з житловим будинком з господарськими спорудами за адресою:

АДРЕСА_1 , але кожен трактує цю розмову по-своєму.

З довідки Міністерства внутрішніх справ України серії ІІА № 2264652 відомо, що ОСОБА_1 на території України станом на 19 листопада 2020 року до кримінальної відповідальності не притягується, незнятої чи непогашеної судимості не має та в розшуку не перебуває.

Відповідно до показів допитаної в судовому засідання 01 березня 2021 року свідка ОСОБА_3 . ОСОБА_1 попросила її дізнатись, кому належить будинок, який межує з її господарством (конюшнею), у зв`язку з чим вона зателефонувала ОСОБА_2 та повідомила, що з нею хоче поговорити ОСОБА_1 з приводу будинку. ОСОБА_2 їй відповіла, що спілкуватися не бажає, оскільки 7 років тому ОСОБА_1 збила її чоловіка, будучи п`яною, та поїхала з місця ДТП. Вона дала ОСОБА_2 номер ОСОБА_1 , щоб вони вирішили питання щодо будинку. Через хвилин 10 їй зателефонувала ОСОБА_1 з питанням, яка жінка їй телефонувала та чому її звинувачувала у ДТП. Чи отримував чоловік ОСОБА_2 тілесні ушкодження, вона не знає, останні давно не мешкають разом.

2. Мотивувальна частина

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 31 серпня 2021 року вказано, що касаційна скарга містить підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Перевіривши доводи касаційної скарги, а також матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Згідно із частиною першою статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честі і гідність інших людей.

Частина перша статті 34 Конституції України кожному гарантує право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.

Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Частиною першою статті 277 ЦК України встановлено, що фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

При розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача;

в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Таким чином, вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначити характер такої інформації та з`ясувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, оцінив надані позивачем докази та дійшов обґрунтованого висновку, що покази свідка, свідчення якого відрізняються від обставин викладених позивачем, не можуть бути єдиною підставою для задоволення позову, а інші докази відсутні, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції щодо відсутності факту поширення відповідачем стосовно позивача недостовірної інформації, яка принижувала б її честь, гідність та ділову репутацію.

Щодо вимог позивача про відшкодування моральної шкоди, то підстав для її задоволення немає, оскільки суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про безпідставність та необґрунтованість вимог про визнання недостовірної інформації та її спростування.

Крім того, із позовної заяви вбачається, що позивач просив спростувати поширену відповідачем щодо неї інформацію шляхом її публічного вибачення.

Частина друга статті 16 ЦК України містить перелік можливих способів захисту цивільних прав та інтересів.

Спростування має здійснюватися у такий самий спосіб, у який поширювалася недостовірна інформація. У разі якщо спростування недостовірної інформації неможливо чи недоцільно здійснити у такий же спосіб, у який вона була поширена, то воно повинно проводитись у спосіб, наближений (адекватний) до способу поширення, з урахуванням максимальної ефективності спростування та за умови, що таке спростування охопить максимальну кількість осіб, що сприйняли попередньо поширену інформацію.

Суд не вправі зобов`язувати відповідача вибачатися перед позивачем у тій чи іншій формі, оскільки примусове вибачення як спосіб судового захисту гідності, честі чи ділової репутації за поширення недостовірної інформації не передбачено у статтях 16, 277 ЦК України.

Апеляційний суд наведеного не врахував та дійшов помилкового висновку, що обраний позивачем спосіб захисту порушеного права передбачений вказаними нормами закону.

Висновок за результатами розгляду касаційної скарги

Суд касаційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції при винесенні рішення належним чином оцінив подані сторонами докази, точно встановив обставини справи та правильно застосував норми матеріального права, а апеляційний суд помилкового скасував законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції.

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

За викладених обставин постанова апеляційного суду підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції - залишенню в силі.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до статті 141 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У зв`язку з цим із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 4 204,00 грн.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду