ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 759/5821/13-ц

1. Описова частина

У січні 2020 року акціонерне товариство «Універсал Банк» (далі - АТ «Універсал Банк») звернулось до суду зі скаргою на дії та бездіяльність приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Лановенко Л. О.

На обґрунтування вимог скарги посилалось на те, що у зв`язку з невиконанням ОСОБА_1 своїх зобов`язань за кредитним договором від 28 лютого 2008 року № 014-2008-458, банк звернувся до Святошинського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

03 грудня 2013 року Святошинським районним судом м. Києва ухвалено рішення про відмову в задоволенні позову публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» (далі - ПАТ «Універсал Банк») до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

27 травня 2014 року Апеляційним судом міста Києва ухвалено рішення у справі № 759/5821/13-ц, провадження № 22-ц/796/4385/2014, яким рішення Святошинського районного суду м. Києва від 03 грудня 2013 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про часткове задоволення позовних вимог ПАТ «Універсал Банк» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Звернуто стягнення на предмет іпотеки - квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_1 , в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 28 лютого 2008 року №014-2008-458 в розмірі 1 004 373,80 грн, з яких 114 898,52 грн - прострочена заборгованість за кредитом, 758 461,21 грн- сума дострокового стягнення кредиту, 125 040,51 грн - відсотки, 5 973,58 грн - підвищені відсотки, шляхом проведення прилюдних торгів за початковою ціною предмета іпотеки, встановленою на рівні, не нижчому від вартості майна на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій. У іншій частині позовних вимог ПАТ «Універсал Банк» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відмовлено.

На виконання вказаного рішення суду Святошинським районним судом м. Києва 16 лютого 2015 року було видано виконавчий лист.

22 березня 2019 року приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Лановенко Л. О. було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 58703466 з виконання вказаного виконавчого листа.

Проте, у подальшому, під час проведення виконавчих дій було встановлено, що в квартирі АДРЕСА_1 , на яку звернуто стягнення за рішенням суду, зареєстровані та проживають: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . У зв`язку з цим, приватним виконавцем не проводяться заходи щодо звернення стягнення на указану квартиру з посиланням на те, що для проведення дій з реалізації цієї квартири на прилюдних торгах, згідно з вимогами пункту 4.5.9 Інструкції з організації примусового виконання рішень, виконавець повинен отримати дозвіл на реалізацію указаного майна від Органу опіки та піклування. Такого дозволу не надано, а тому примусова реалізація майна не здійснюється.

Зазначало, що указані доводи приватного виконавця не ґрунтуються на вимогах закону, так як на час укладення договору іпотеки у вказаній квартирі діти зареєстровані не були та не проживали. У договорі іпотеки ОСОБА_1 брав на себе зобов`язання не реєструвати в іпотечній квартирі будь-кого без згоди банку. Такої згоди на реєстрацію в даній квартирі ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 АТ «Універсал Банк» боржнику не надавав.

Вважало, що звернення стягнення на предмет іпотеки за рішенням суду є кінцевою стадією виконання рішення суду про звернення стягнення, а тому попередній дозвіл органу опіки та піклування на відчуження квартири, в якій право користування належить малолітній дитині, не потрібно.

Внаслідок таких дій та бездіяльності приватного виконавця порушуються права стягувача на своєчасне та повне задоволення своїх вимог за виконавчим листом від 16 лютого 2015 року № 759/5821/13-ц про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 25 листопада 2020 року скаргу АТ «Універсал Банк» задоволено.

Зобов`язано приватного виконавця Виконавчого округу м. Києва Лановенко Л. О. провести усі необхідні заходи щодо примусової реалізації в межах виконавчого провадження ВП № 58703466 квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності ОСОБА_1 без отримання згоди Органу опіки та піклування Святошинської районної у м. Києві державної адміністрації.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що на виконанні у приватного виконавця перебуває виконавчий лист, виданий на виконання рішення суду, яким вирішено спір та звернуто стягнення на предмет іпотеки, а тому попередній дозвіл органу опіки та піклування на відчуження квартири, право користування якою належить дитині, законом не вимагається. Така згода потрібна при укладенні договору іпотеки, якщо предметом іпотеки мають право користуватись чи володіти діти, а не при виконанні рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки, коли діти були зареєстровані в цій квартирі без згоди іпотекодержателя після укладення договору іпотеки.

Постановою Київського апеляційного суду від 25 лютого 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 25 листопада 2020 року скасовано та прийнято нове рішення.

Скаргу АТ «Універсал Банк» задоволено частково.

Зобов`язано приватного виконавця Виконавчого округу м. Києва Лановенко Л. О. проводити виконавчі дії в межах ВП № 58703466 без отримання згоди Органу опіки та піклування Святошинської районної у м. Києві державної адміністрації. У іншій частині вимог скарги відмовлено.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про неправильність дій приватного виконавця Лановенко Л. О. щодо витребування у Органу опіки та піклування Святошинської районної у м. Києві державної адміністрації попереднього дозволу на примусову реалізацію квартири АДРЕСА_1 , що є предметом іпотеки з огляду на те, що в ній зареєстровані неповнолітні особи, які є кровними родичами першої черги (внуки) боржника, а саме: ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_4 , так як такого попереднього дозволу при виконанні рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки (квартиру АДРЕСА_1 ) не потрібно.

Разом з тим, апеляційний суд не погодився із висновками суду першої інстанції щодо зобов`язання приватного виконавця Виконавчого округу м. Києва Лановенко Л. О. провести усі необхідні заходи щодо примусової реалізації в межах виконавчого провадження № 58703466 квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та вважав, що це виходить за межі поновлення порушеного права стягувача у даній справі, так як зобов`язують приватного виконавця вчинити всі необхідні дії щодо примусової реалізації майна, а тому вимоги скарги в цій частині підлягають частковому задоволенню.

У березні 2021 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційної інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні скарги повністю.

Аргументи учасників справ

Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року у справі

№ 751/15667/15-ц, постанові Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 2-2661/10, постанові Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі

№ 2-2269/11, постанові Верховного Суду від 25 листопада 2019 року у справі

№ 718/482/15-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

У квітні 2021 року приватний виконавець Виконавчого округу м. Києва Лановенко Л. О. подала відзив на касаційну скаргу, у якому просила, касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення без змін.

2. Мотивувальна частина

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Фактичні обставини справи

Судом встановлено, що 28 лютого 2008 року між ПАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 014-2008-458.

28 лютого 2008 року на забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором від 28 лютого 2008 року № 014-2008-458 між банком та боржником було укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко І. С., зареєстрований в реєстрі № 1000, відповідно до якого боржником передано в іпотеку банку наступне нерухоме майно: двокімнатну квартиру, загальною площею 49,80 кв. м, житловою 27,30 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та належить іпотекодавцю на праві власності на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко І. С. 28 лютого 2008 року, реєстровий № 998, зареєстровано в державному реєстрі правочинів.

АТ «Універсал Банк» є правонаступником всіх прав та обов`язків ПАТ «Універсал Банк» та ВАТ «Універсал Банк». Так, 22 червня 2009 рішенням загальних зборів акціонерів ВАТ «Універсал Банк» було перейменовано в ПАТ «Універсал Банк»; 31 жовтня 2018 рішенням загальних зборів акціонерів ПАТ «Універсал Банк» було перейменовано в АТ «Універсал Банк», що підтверджується статутом АТ «Універсал Банк».

03 грудня 2013 року Святошинським районним судом м. Києва ухвалено рішення, яким відмовлено в задоволенні позову ПАТ «Універсал Банк» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

27 травня 2014 року Апеляційним судом міста Києва ухвалено рішення у справі № 759/5821/13-ц, провадження № 22-ц/796/4385/2014, яким рішення Святошинського районного суду м. Києва від 03 грудня 2013 року скасовано та ухвалено нове рішення яким позовні вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки задоволено частково.

Звернуто стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_1 , в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 28 лютого 2008 року №014-2008-458 в розмірі 1 004 373,80 грн, з яких: 114 898,52 грн - прострочена заборгованість за кредитом, 758 461,21 грн - сума дострокового стягнення кредиту, 125 040,51 грн - відсотки, 5973,58 грн - підвищені відсотки, шляхом проведення прилюдних торгів за початковою ціною предмета іпотеки, встановленою на рівні, не нижчому від вартості майна на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій. У іншій частині позовних вимог ПАТ «Універсал Банк» відмовлено.

На виконання вищевказаного рішення суду Святошинським районним судом м. Києва 16 лютого 2015 року видано виконавчий лист.

22 березня 2019 року приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Лановенко Л. О. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 58703466.

22 березня 2019 року приватний виконавець Лановенко Л. О., в рамках виконавчого провадження № 58703466 винесла постанову про зміну назви сторони виконавчого провадження.

22 березня 2019 року приватний виконавець Лановенко Л. О. винесла постанову про арешт майна боржника, а саме: нерухомого майна - квартири АДРЕСА_1 .

15 квітня 2019 року приватним виконавцем Лановенко Л. О., винесено постанову про залучення до виконавчих дій працівників органів внутрішніх справ.

30 травня 2019 року та 31 травня 2019 року приватним виконавцем було направлено запит до Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації для надання інформації про осіб, зареєстрованих за адресою: АДРЕСА_1 .

У відповідь на запит приватного виконавця, Святошинська районна у місті Києві державна адміністрація повідомила, що за даною адресою зареєстровано двоє неповнолітніх дітей, а саме: ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_4 . (т. 5 а.с. 19)

03 жовтня 2019 року приватний виконавець Лановенко Л. О. звернулась із запитом до Святошинської районної у м. Києві державної адміністрації та просила надати згоду на примусову реалізацію квартири АДРЕСА_1 , що є предметом іпотеки ( ПАТ «Універсал Банк»), так як в ній зареєстровані неповнолітні особи, які є кровними родичами першої черги (внуки) боржника, а саме: ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Неповнолітні особи зареєстровані без згоди іпотекодержателя ПАТ «Універсал Банк» в порушенні умов іпотечного договору.

Відповідь на вказаний запит приватного виконавця не надійшла.

У пункті 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Частиною першою статті 18 ЦПК України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожна людина має право на справедливий судовий розгляд.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).

Суд визначає в межах, встановлених ЦПК України, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо (частина перша статті 11 ЦПК України).

Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (частина перша статті 1 Закону України «Про виконавче провадження»).

Виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (частина перша статті 18 Закону України «Про виконавче провадження»).

Відповідно до абзацу сьомого пункту 3 розділу ІІ Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 29 червня 2016 року № 2831/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30 вересня 2016 року за № 1301/29431 (далі - Порядку реалізації майна) у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, заявка на реалізацію арештованого майна подається разом із копією дозволу органів опіки та піклування або відповідним рішенням суду (в електронній або паперовий формі).

У разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Якщо такий дозвіл не надано, виконавець продовжує виконання рішення за рахунок іншого майна боржника, а в разі відсутності такого майна повертає виконавчий документ стягувачу з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» (пункт 28 розділу VIII Інструкції з організації примусового виконання рішень). Це кореспондує пункту 3 розділу ІІ цієї Інструкції.

Вимога про отримання дозволу державним виконавцем від органу опіки та піклування на реалізацію майна, право власності на яке або право користування яким належить малолітній дитині, встановлена задля додаткового забезпечення захисту прав цієї дитини, зокрема передбачених статтями 17 та 18 Закону України «Про охорону дитинства», статтею 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» від можливого порушення.

Захист відповідних прав дитини забезпечує орган опіки та піклування в межах своїх повноважень, приймаючи рішення про надання зазначеного дозволу або відмову у наданні зазначеного дозволу державному виконавцю, а також суд у випадку звернення до нього уповноваженої особи щодо дій державного виконавця та/або органу опіки та піклування.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово зауважував у своїх рішеннях, що право на судовий розгляд, гарантоване статтею 6 Конвенції, також захищає і виконання остаточних та обов`язкових судових рішень, які у державі, яка поважає верховенство права, не можуть залишатися невиконаними, завдаючи шкоди одній із сторін (наприклад, справа «Жовнер проти України» від 29 червня 2004 року, заява № 56848/00, § 33). Право на звернення до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби правова система держав-учасниць Конвенції допускала, що судове рішення, яке набрало законної сили та є обов`язковим для виконання, залишалося би невиконаним по відношенню до однієї зі сторін всупереч її інтересам. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 жовтня 2021 року у справі № 755/12052/19 (провадження № 14-113цс21) дійшла висновку, що на відміну від виконання судових рішень, які безпосередньо передбачають звернення стягнення на конкретно визначене житлове приміщення у конкретно визначений спосіб, для інших судових рішень, які передбачають загальне право стягнення боргу (в тому числі солідарного) з боржника (його поручителя) на визначену суму зобов`язань, отримання державним виконавцем відповідного дозволу органу опіки та піклування є обов`язковим в силу самого факту існування права власності або права користування неповнолітньої дитини щодо нерухомого майна, яке реалізується в рамках виконавчого провадження. Захист відповідних прав неповнолітньої дитини забезпечує орган опіки та піклування в межах своїх повноважень, приймаючи рішення про надання зазначеного дозволу або відмову у наданні зазначеного дозволу державному виконавцю, а також суд у випадку звернення до нього уповноваженої особи щодо дій державного виконавця та/або органу опіки та піклування. Зазначене стосується також і дій приватних виконавців.

Отже, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що державний чи приватний виконавець повинен звернутися за дозволом органу опіки та піклування для реалізації житлової нерухомості, право на користування яким мають діти.

Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 08 грудня 2021 року у справі № 2-112/11 (провадження 61-12704св21).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Пункт 1 частини п`ятої статті 19 Закону України «Про виконавче провадження» передбачає, що боржник зобов`язаний утримуватися від вчинення дій, що унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення.

Враховуючи вищезазначене, слід дійти висновку, що у разі звернення особи, яка вважає, що її права порушено діями або бездіяльністю органом державної виконавчої служби, оцінку діям посадової особи щодо виконання судового рішення із урахуванням прав малолітніх осіб (якщо такі права порушуються) надає саме суд, виходячи з конкретних обставин справи, а також доводів сторін спору.

Судами установлено, що квартира АДРЕСА_1 придбана ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу квартири від 28 лютого 2008 року, за кредитні кошти, надані боржнику згідно з договором про надання кредиту від 28 лютого 2008 року № 014-2008-458, та передана в іпотеку банку на підставі договору іпотеки від 28 лютого 2008 року в забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором.

Відповідно до пункту 2.4.4 договору іпотеки іпотекодавець зобов`язаний не надавати дозвіл на реєстрацію/прописку в житлових приміщеннях, що складають предмет іпотеки, фізичних та юридичних осіб без згоди іпотекодержателя.

Встановлено, що малолітній ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_4 був зареєстрований в іпотечній квартирі АДРЕСА_1 03 лютого 2015 року , а малолітня ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_4 була зареєстрована в даній квартирі - 13 квітня 2016 року, тобто, після укладення договору іпотеки від 28 лютого 2008 року та без згоди іпотекодержателя ПАТ «Універсал Банк». (том 4 а. с. 101)

Також судами встановлено, що 27 травня 2014 року Апеляційним судом міста Києва ухвалено рішення у справі № 759/5821/13-ц, провадження № 22-ц/796/4385/2014, яким рішення Святошинського районного суду м. Києва від 03 грудня 2013 року скасовано та ухвалено нове рішення яким позовні вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки задоволено частково.

Звернуто стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_1 , в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 28 лютого 2008 року №014-2008-458 в розмірі 1 004 373,80 грн, з яких: 114 898,52 грн - прострочена заборгованість за кредитом, 758 461,21 грн - сума дострокового стягнення кредиту, 125 040,51 грн - відсотки, 5973,58 грн - підвищені відсотки, шляхом проведення прилюдних торгів за початковою ціною предмета іпотеки, встановленою на рівні, не нижчому від вартості майна на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій. У іншій частині позовних вимог ПАТ «Універсал Банк» відмовлено.

На виконання вищевказаного рішення суду Святошинським районним судом м. Києва 16 лютого 2015 року видано виконавчий лист.

Отже, місце проживання малолітніх ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_4 , було зареєстровано у спірній квартирі після ухвалення судом рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 .

Таким чином, апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення, враховуючи те, що реєстрація у квартирі малолітніх дітей відбулася пізніше моменту укладення самого договору іпотеки, а також після набрання законної сили рішенням суду про стягнення кредитної заборгованості шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, обґрунтовано вважав, що боржник, діяв недобросовісно та порушив умови договору іпотеки, після його укладення, без згоди банку, зареєстрував в іпотечній квартирі малолітніх дітей, які є кровними родичами першої черги (внуки) боржника, а саме: ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_4 , на підставі чого дійшов правильного висновку щодо зобов`язання приватного виконавця проводити виконавчі дії в межах ВП № 58703466 без отримання згоди Органу опіки та піклування Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації.

Наведенні в касаційній скарзі доводи Верховним Судом відхиляються, оскільки судами правильно застосовано до спірних правовідносин норми матеріального права та не порушено норми процесуального права.

Відповідно до частини 1 статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає без задоволення касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Щодо зупинення виконання рішення

Відповідно до частини 3 статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Враховуючи те, що ухвалою Верховного Суду від 18 березня 2021 року зупинено дію постанови Київського апеляційного суду від 25 лютого 2021 року до закінчення касаційного провадження, тому виконання рішення на підставі частини 3 статті 436 ЦПК України підлягає поновленню.

Керуючись статтями 400, 410, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду