ПОСТАНОВА Касаційний адміністративний суд ВС у справі № 540/1429/21

1. У квітні 2021 року ОСОБА_1 (далі також - ОСОБА_1 , позивачка) звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області (далі також - ГУПФ, відповідач) про:

визнання бездіяльності відповідача щодо не поновлення пенсії позивачки протиправною та дискримінаційною;

визнання протиправними та дискримінаційними та скасувати рішення про відмову у поновленні пенсії позивачці, викладене в листах відповідача №57/03-16 від 5 січня 2021 року, №2100-0304-8/618 від 12 січня 2021 року, та визнання протиправними та дискримінаційними дії відповідача стосовно відмови поновити виплату пенсію позивачці;

зобов`язання ГУПФ України в Херсонській області поновити виплату пенсії позивачці з 1 січня 2001 року на вказаний нею банківський рахунок, з нарахуванням індексації та компенсації втрати частини доходів, відповідно до норм Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV (далі - Закон №1058-IV);

стягнення з відповідача коштів у сумі 100 000 гривень (сто тисяч гривень) на відшкодування моральної шкоди, заподіяної їй протиправними та дискримінаційними рішеннями, дією та бездіяльністю, в результаті яких відповідач відмовив у поновленні пенсії позивачці.

2. Рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 25 червня 2021 року, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 17 листопада 2021 року, у задоволенні позову відмовлено.

3. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що посвідчення особи громадянина Ізраїлю, яке видано Державою Ізраїль, та копія якого надана до ГУПФ України в Херсонській області, не є належним підтвердженням ані громадянства України, ані особи заявника. Тому, позивачем не дотримано встановленого порядку звернення за поновленням пенсії, оскільки заява про поновлення виплати пенсії за віком подана без дотримання вимог статті 44 Закону №1058-IV щодо необхідного пакету документів, а відтак територіальний орган ПФУ виконав обов`язок щодо розгляду заяви та роз`яснення порядку призначення пенсії.

4. Також судами попередніх інстанцій було зазначено, що заява позивачки подана до органу Пенсійного фонду України належним представником, право громадянина на призначення йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні. Проте, враховуючи, що позивачем до заяви не було надано належного посвідчення особи у розумінні норми пункту 2.9 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за №1566/11846 (далі - Порядок №22-1, в редакції чинній на дату звернення), то позивачем не дотримано вищезазначеного порядку в частині обов`язковості надання документу, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік.

5. Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, представник позивачки звернувся з касаційною скаргою до Верховного Суду, у якій просить скасувати оскаржувані рішення та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.

6. В обґрунтування касаційної скарги скаржник зазначає, що висновок судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для поновлення пенсії позивачці є хибним з огляду на те, що оскаржувані судові рішення прийняті з неправильним застосуванням положень статті 46 Закону № 1058-IV.

7. Скаржник стверджує, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 20 травня 2020 року у справі № 815/1226/18, які, головним чином, полягають у тому, що обмеження права пенсіонера на отримання належної йому пенсії певними строками є неприпустимим. Відновлення виплати пенсії має проводитися з дати ухвалення Рішення Конституційним Судом України від 7 жовтня 2009 року у справі № 25-рп/2009 без обмеження її виплати жодними строками з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

8. Поміж іншим, з огляду на висновок судів попередніх інстанцій про необхідність підтвердження громадянства шляхом надання документу, що його посвідчує, скаржник наводить висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 27 лютого 2018 року у справі № 127/20588/17, від 18 липня 2018 року у справі № 263/3644/17, від 29 липня 2020 року у справі № 489/89/17, а також від 22 вересня 2021 року у справі №520/2994/17, у якій, зокрема, встановлено, що наявність копії Ізраїльського посвідчення, яке містить інформацію про особу позивача є підставою для виплати пенсії.

9. Крім того, скаржник також наголошує на необхідності застосування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 23 листопада 2018 року у справі № 212/4534/16-а, від 21 лютого 2019 року у справі № 428/13508/16-а (засіб правового захисту має бути незалежним від будь-якої дискреційної дії державних органів влади і бути безпосередньо доступним для тих, кого він стосується), від 15 серпня 2019 року у справі № 227/4246/16-а (будь-яка законна підстава для здійснення дискреційних повноважень може створити юридичну невизначеність, що є несумісною з принципом верховенства права без чіткого визначення обставин, за яких компетентні органи здійснюють такі повноваження, або, навіть, спотворити саму суть права).

10. Стосовно оскарження в частині вимог про врахування індексації при виплаті пенсії скаржник зазначає, що судами попередніх інстанцій не враховано положень статті 18, частини другої статті 19 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 05 жовтня 2000 року № 2017-III (далі - Закон № 2017-III) та статей 1, 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03 липня 1991 року № 1282-XII (далі - Закон № 1282-XII), а також висновку Верховного Суду, висловленого у постанові від 03 квітня 2019 року у справі № 638/9697/17, згідно з яким, механізм індексації має універсальний характер.

Процесуальні дії у справі та клопотання учасників справи

11. Касаційна скарга надійшла до Суду 17 грудня 2021 року.

12. Ухвалою Верховного Суду від 5 січня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі №540/1429/21, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати відзив на касаційну скаргу.

13. Ухвалою Верховного Суду від 10 травня 2022 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів з 11 травня 2022 року.

14. При розгляді цієї справи в касаційному порядку учасниками справи клопотань заявлено не було.

13. 1 лютого 2022 року до суду надійшов відзив Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області на касаційну скаргу, у якому зазначається, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними та обґрунтованими, прийнятими з правильним застосуванням норм матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

14. Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області, зокрема зазначає, що ОСОБА_1 до заяви про призначення пенсії не було додано документи, необхідні для призначення пенсії, зокрема паспорт або інший документ, виданий компетентним органом України, який би посвідчував особу заявника.

Встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи

15. Судами попередніх інстанцій на підставі наявних у матеріалах справи доказів встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є пенсіонером за віком. До 19 липня 2000 року позивачка проживала за адресою: АДРЕСА_1 .

16. У подальшому позивачка виїхала з України на постійне проживання до Держави Ізраїль, де була прийнята на консульський облік в Посольстві України в державі Ізраїль.

17. 28 липня 2020 року представник позивачки за довіреністю Меламед В.Б. звернувся до ГУПФ України в Херсонській області із заявою про поновлення виплати ОСОБА_1 пенсії за віком. До заяви додані такі документи: копія довіреності; копія посвідчення особи з перекладом на ім`я ОСОБА_1 , виданого Міністерством внутрішніх справ Держави Ізраїль 24 листопада 2013 року (дійсне до 19 листопада 2023 року); копія картки платника податків; копія трудової книжки; копія пенсійного посвідчення; заява про витребування пенсійної справи.

18. Відповідно до рішення №57/03-16 від 5 січня 2021 року відповідач відмовив позивачці у поновлені виплати пенсії, оскільки нею не дотримано встановленого Порядку №22-1 звернення за поновленням пенсії та не надано оригінал паспорту громадянина України або інший документ з відміткою про реєстрацію (довідку з місця проживання).

19. Крім того, 18 грудня 2020 року представник позивачки повторно звернувся до відповідача із заявою про поновлення пенсії, до якої додав: заяву про поновлення пенсії від 28 липня 2020 року, копія довіреності; копія посвідчення особи з перекладом на ім`я ОСОБА_1 , виданого Міністерством внутрішніх справ Держави Ізраїль 24 листопада 2013 року (дійсне до 19 листопада 2023); копія картки платника податків; копія трудової книжки; копія пенсійного посвідчення; заява про витребування пенсійної справи.

20. У відповідь на вказану заяву відповідачем у листі від 12 січня 2021 №2100-0304-8/618 повідомлено представника позивачки про прийняте пенсійним органом рішення від 5 січня 2021 року №57/03-16 про відмову у поновленні виплати пенсії з підстав не дотримання заявницею порядку подання та оформлення документів.

21. Вказане рішення від 5 січня 2021 року №57/03-16 про відмову у поновленні виплати пенсії та бездіяльність відповідача щодо не поновлення виплати пенсії позивачу, представник позивача вважає протиправними, що і стало підставою для звернення до суду з цим позовом.

Оцінка висновків судів попередніх інстанцій і доводів учасників справи

22. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

23. Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

24. Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

25. Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

26. Зазначеним вимогам процесуального закону рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 25 червня 2021 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 17 листопада 2021 року відповідають, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими з огляду на таке.

27. Згідно із частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

28. Право на соціальний захист відноситься до основоположних прав і свобод, які гарантуються державною і за жодних умов не можуть бути скасовані, а їх обмеження не допускається, крім випадків, передбачених Конституцією України (статті 22 та 64).

29. Європейська соціальна хартія (переглянута) від 3 травня 1996 року, ратифікована Законом України від 14 вересня 2006 року №137-V, яка набрала чинності з 1 лютого 2007 року (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов`язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.

30. Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується, в тому числі, міжнародними зобов`язаннями України.

31. Особливою формою здійснення права на пенсію є пенсійні правовідносини, які водночас виступають як один із видів суспільних відносин. Пенсійні правовідносини розглядаються як особлива форма соціальної взаємодії, що об`єктивно виникає в суспільстві відповідно до закону, учасники якої мають взаємні кореспондуючі права та обов`язки і реалізують їх з метою задоволення своїх потреб та інтересів в особливому порядку, який не заборонений державою чи гарантований і охороняється нею в особі певних органів.

32. Згідно із частиною третьою статті 25 Конституції України Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами.

33. Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

34. Крім того, суд зазначає, що пенсії за віком відповідають ознакам такої категорії як власність, а тому не залежать від місця проживання особи пенсіонера, а її протиправне позбавлення буде порушенням гарантій, передбачених частиною четвертою статті 41 Конституції України, відповідно до якої ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності; право приватної власності є непорушним.

35. Поряд з цим, відповідно до пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

36. Порядок нарахування та виплати пенсії регламентовано Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року №1058-IV (далі - Закон №1058-IV) та іншими нормативно-правовими актами.

37. Відповідно до статті 3 Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від 14 січня 1998 року №16/98-ВР право на забезпечення за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням згідно з цими Основами мають застраховані громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства та члени їх сімей, які проживають в Україні, якщо інше не передбачено законодавством України, а також міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

38. Згідно із пунктом 1 частини першої та частиною четвертою статті 8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, мають право на отримання пенсійних виплат і соціальних послуг із системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування нарівні з громадянами України на умовах та в порядку, передбачених цим Законом, якщо інше не передбачено міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

39. Аналізуючи зазначені норми права, суд приходить до висновку, що, за загальним правилом, право на призначення (перерахунок, поновлення) пенсії мають громадяни України незалежно від місця проживання та іноземці і особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, на умовах та порядку, передбачених законодавством або міждержавними угодами.

40. Зазначений підхід узгоджується із позицією Верховного Суду, висловленою у постановах від 30 січня 2020 року у справі №489/5194/16-а та від 30 вересня 2021 року у справі № 540/4060/20.

41. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 49 Закону № 1058-ІV виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України;

3) у разі смерті пенсіонера;

4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

5) в інших випадках, передбачених законом.

42. Згідно зі статтею 51 Закону № 1058-IV у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від`їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

43. Рішенням Конституційного Суду України від 7 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону № 1058-ІV щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним). Зазначені положення Закону № 1058-ІV втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

44. Згідно із частиною другою статті 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" реєстрація міста проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

45. Відповідно до статті 24 Конституції України, не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

46. Отже, кожен громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вибір свого місця проживання, зі збереженням усіх конституційних прав.

47. Тому, колегія суддів Верховного суду погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про те, що позивачка, незалежно від її проживання в Державі Ізраїль, вправі користуватися всіма своїми конституційними правами, в тому числі і на пенсійне забезпечення, а тому за відсутності законодавчих перешкод відповідач зобов`язаний відновити їй виплату пенсії.

48. Як зазначено в пункті 3.3. Рішення Конституційного Суду України № 25-рп/2009 оспорюваними нормами Закону № 1058-IV держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій, право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.

49. Тобто, виходячи із чинного пенсійного законодавства, особа має право на отримання заробленої та призначеної пенсії незалежно від місця її проживання.

50. Імперативність заборони обмежувати чи позбавляти можливості реалізації громадянами України їх конституційного права на соціальне забезпечення у взаємозв`язку з дійсним місцем проживання особи також кореспондується з правовою позицією Європейського Суду з прав людини, викладеною в пункті 52 рішення у справі №10441/06 "Пічкур проти України" від 7 лютого 2014 року.

51. Також, у пункті 3 Рішення Конституційного Суду України № 25-рп/2009 від 07 жовтня 2009 року зазначено, що пункт 2 частини першої статті 49 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" створено правову ситуацію, у якій громадяни, які працювали на території України, сплачували страхові внески і отримали право на пенсію, але обрали постійним місцем проживання державу, з якою Україна не уклала міжнародний договір щодо виплати громадянам України пенсій, зароблених в Україні, позбавлені можливості їх одержувати. При цьому наголошується, що вказані положення Закону суперечать приписам Конституції України щодо неможливості скасування конституційних прав і свобод, рівності конституційних прав і свобод громадян незалежно від місця проживання, гарантування піклування та захисту громадянам України, які перебувають за її межами, права громадян на соціальний захист у старості.

52. Отже, виходячи із правової, соціальної природи пенсій, право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватись з такою умовою, як постійне проживання в Україні або відсутність міжнародного договору, ратифікованого Верховною Радою України; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія - в Україні чи за її межами, що також передбачено в статті 46 Конституції України.

53. Зазначена позиція неодноразово була висловлена Верховним судом за подібних обставин, зокрема, у справі від 14 лютого 2019 року у справі № 766/15025/16-а. У вказаній справі Верховний Суд сформулював наступні висновки:

1) право на соціальний захист належить до основоположних прав і свобод, які гарантуються державою, і за жодних умов не можуть бути скасовані, а їх обмеження не допускається, крім випадків, передбачених Конституцією України;

2) іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими ж правами та свободами, а також несуть такі ж обов`язки, як і громадяни України - за винятками, установленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України;

3) держава гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами;

4) громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом;

5) право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, застраховані згідно із Законом № 1058-IV та які досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку, мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені в статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом;

6) іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, мають право на отримання пенсійних виплат і соціальних послуг із системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування нарівні з громадянами України на умовах та в порядку, передбачених цим Законом, якщо інше не передбачене міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України;

7) реєстрація місця проживання чи місця перебування особи за межами України або її відсутність (спірність) не може бути умовою для обмеження реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження (перегляду, відтермінування тощо);

8) не може бути привілеїв чи обмежень у механізмі реалізації конституційного права на соціальний захист, зокрема, за ознаками етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання або іншими ознаками.

54. В подальшому, Верховний Суд підтверджував вказану позицію в постановах від 13 червня 2019 року у справі № 204/1134/17 (2а/204/91/17), від 30 вересня 2019 року у справі № 475/164/17, від 1 жовтня 2019 року у справі №804/3646/18 та від 30 вересня 2021 року у справі № 540/4060/20.

55. Питання щодо подання та оформлення документів для призначення пенсій урегульовано Порядком №22-1.

56. Відповідно до пункту 1.5 Порядку №22-1 (у редакції, чинній до 30 березня 2021 року) заява про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії, про виплату пенсії у зв`язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, поновлення виплати пенсії, про припинення перерахування пенсії на банківський рахунок та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, про виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім`ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, про виплату пенсії за довіреністю, термін дії якої більше одного року, через кожний рік дії такої довіреності, подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії, а пенсіонерами, які зареєстровані на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримують пенсії від уповноважених органів Російської Федерації, - до органу, що призначає пенсію, визначеного Пенсійним фондом України. При цьому у заяві про виплату частини пенсії непрацездатним членам сім`ї особи, яка знаходиться на повному державному утриманні, вказується адреса одержувача цієї частини пенсії.

57. Верховним Судом неодноразово роз`яснювалось, зокрема у постановах від 31 березня 2021 року (справа №0440/7137/18), від 17 березня 2021 року (справа №454/2238/16-а), від 21 грудня 2020 року (справа №229/4165/17) тощо, що пунктом 1.5 Порядку №22-1 передбачено можливість подачі заяви як особисто пенсіонером, так і його уповноваженим представником. При цьому, відсутні вказівки на те, що останній повинен звертатися до органу Пенсійного фонду України особисто та позбавлений можливості надіслати заяву та належні документи поштою.

58. Відповідно пункту 2.8 Порядку №22-1 поновлення виплати пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюються за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії.

59. Згідно з положеннями пункту 2.9 Порядку №22-1 особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред`явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік).

Документи мають бути чинними (дійсними) на дату їх подання.

Документи, видані компетентними органами іноземних держав щодо громадян України, іноземців і осіб без громадянства, визнаються дійсними в Україні за наявності легалізації, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Документи, складені іноземною мовою, подаються разом з їх перекладами українською мовою, засвідченими в установленому порядку, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

60. З аналізу зазначеної норми вбачається, що особа яка звертається до пенсійного органу із заявою про поновлення пенсії повинна пред`явити чинні паспорт або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік. Документи, видані компетентними органами іноземних держав щодо громадян України, іноземців і осіб без громадянства, визнаються дійсними в Україні за наявності легалізації; при цьому документи, складені іноземною мовою, подаються разом з їх перекладами українською мовою, засвідченими в установленому порядку.

61. Як встановлено судами попередніх інстанцій на підставі наявних у матеріалах справи доказів, до заяви про поновлення виплати ОСОБА_1 пенсії за віком було додано наступні документи: копія довіреності; копія посвідчення особи з перекладом на ім`я ОСОБА_1 , виданого Міністерством внутрішніх справ Держави Ізраїль 24 листопада 2013 року (дійсне до 19 листопада 2023); копія картки платника податків; копія трудової книжки; заява про поновлення пенсії.

62. Таким чином, спірним у межах даної справи є питання, чи є копія посвідчення особи з перекладом на ім`я ОСОБА_1 , видана Міністерством внутрішніх справ Держави Ізраїль 24 листопада 2013 року, документом, який посвідчує особу у розумінні норм законодавства України, зокрема пункту 2.9 Порядку №22-1.

63. При цьому судами попередніх інстанцій встановлено та сторонами не заперечується, що ОСОБА_1 є громадянкою України.

64. Крім того, статтею 2 Закону України «Про громадянство України» від 18 січня 2001 року №2235-III передбачено, що навіть якщо громадянин України набув громадянство (підданство) іншої держави, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України.

65. Відповідно до частини першої статті 13 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» від 20 листопада 2012 року № 5492-VI документи, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру (далі - документи Реєстру), відповідно до їх функціонального призначення поділяються на: 1) документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України: а) паспорт громадянина України; б) паспорт громадянина України для виїзду за кордон; в) дипломатичний паспорт України; г) службовий паспорт України; ґ) посвідчення особи моряка; д) посвідчення члена екіпажу; е) посвідчення особи на повернення в Україну; є) тимчасове посвідчення громадянина України; 2) документи, що посвідчують особу та підтверджують її спеціальний статус: а) посвідчення водія; б) посвідчення особи без громадянства для виїзду за кордон; в) посвідка на постійне проживання; г) посвідка на тимчасове проживання; ґ) картка мігранта; д) посвідчення біженця; е) проїзний документ біженця; є) посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту; ж) проїзний документ особи, якій надано додатковий захист.

66. Пунктом 2.22 Порядку №22-1 передбачено, що за документ, який засвідчує місце проживання особи, приймаються: паспорт або довідка уповноважених органів з місця проживання (реєстрації), у тому числі органів місцевого самоврядування.

67. Згідно з пунктом 2.23 Порядку №22-1 документи, необхідні для призначення пенсії, можуть бути подані як в оригіналах, так і копіях, посвідчених нотаріально або адміністрацією підприємства, установи, організації, що подає документи заявника для призначення пенсії, чи органом, що призначає пенсію. Документи про стаж, вік та заробітну плату подаються тільки в оригіналах. У разі якщо підтвердженням страхового стажу є трудова книжка, надається копія з неї, завірена адміністрацією підприємства, установи, організації за місцем останньої роботи або органом, що призначає пенсію.

68. З аналізу вищевказаних приписів Порядку №22-1 слідує, що при зверненні до пенсійного органу із заявою про поновлення виплати пенсії, заявник подає відповідну заяву разом із переліком документів, який передбачений Порядком №22-1. Особа, яка звертається за пенсією, повинна пред`явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік.

69. Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 не було дотримано встановленого порядку звернення за призначенням пенсії, оскільки заява була подана без дотримання вимог статті 44 Закону № 1058-IV та Порядку №22-1 щодо необхідного пакету документів, а відтак територіальний орган Пенсійного фонду України правильно відмовив позивачці у задоволенні її заяви про призначення пенсії.

70. Верховний Суд зазначає, що подане представником позивачки посвідчення, видане Міністерством внутрішніх справ Держави Ізраїль, яке відповідно до законодавства України не є належним документом, що посвідчує особу, яка звернулася за призначенням пенсії, подання якого передбачено пунктом 2.9 Порядку №22-1.

71. При цьому, як обґрунтовано зазначено судами попередніх інстанцій, посвідчення особи, видане Міністерством внутрішніх справ Держави Ізраїль 24 листопада 2013 року (дійсне до 19 листопада 2023) посвідчує особу виключно на території Держави Ізраїль та не є посвідченням особи у розумінні пункту 1 частини першої статті 13 Закону №5492-VI, а Положення Інструкції про порядок консульської легалізації офіційних документів в Україні і за кордоном, затвердженої наказом Міністерства закордонних справ України від 04 червня 2002 року №113, не можуть бути застосовані до спірних правовідносин, оскільки відповідно до пункту 1.4 зазначеної Інструкції, легалізації не підлягають оригінали, копії та фотокопії паспортів, військових квитків, трудових книжок, документів, що мають характер листування, дозволів на носіння зброї, свідоцтв про реєстрацію транспортних засобів (технічних паспортів), посвідчення водія, посвідчення особи, нормативно-правові акти та роз`яснення щодо їх застосування.

71. Аналогічна правова позиція щодо тлумачення норм Закону № 1058-IV та Порядку №22-1 викладена у постановах Верховного Суду від 21 вересня 2018 року у справі №805/465/18-а, від 1 жовтня 2021 року у справі № 280/5116/19, від 21 грудня 2021 року у справі № 540/1588/19 від 5 травня 2022 року у справі №520/9776/19.

72. Колегія суддів звертає увагу, що зазначена практика Верховного Суду є релевантною до спірних правовідносин. Відступ від правової позиції, викладеної Верховним Судом у зазначених постановах, не здійснювався.

73. Таким чином, відмовляючи представнику позивача у задоволенні заяви про поновлення пенсії ОСОБА_1 відповідач діяв відповідно до закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняв дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримувався встановленої законом процедури.

74. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

75. Колегія суддів не приймає до уваги доводи касаційної скарги про те, що судами попередніх інстанцій ухвалено судові рішення з неправильним застосуванням положень статті 46 Закону № 1058-IV, які передбачають, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів, оскільки з оскаржуваних судових рішень вбачається, що суди не робили жодних висновків, які б поставили під сумнів право особи на поновлення пенсії з моменту ухвалення Конституційним Судом України Рішення №25-рп/2009 від 7 жовтня 2009 року. Водночас суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні позову виходили з того, що позивачем не було дотримано процедури для поновлення раніше призначеної пенсії, передбаченої Порядком №22-1 щодо необхідного пакету документів. По цій же причині колегія суддів не бере до уваги доводи касаційної скарги стосовно неврахування судами попередніх інстанцій висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі №815/1226/18.

76. Також колегія суддів не приймає до уваги доводи касаційної скарги щодо необхідності врахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 27 лютого 2018 року у справі № 127/20588/17, від 18 липня 2018 року у справі № 263/3644/17, від 29 липня 2020 року у справі № 489/89/17 та від 22 вересня 2021 року у справі №520/2994/17, оскільки у вказаних справах, на відміну від справи, яка розглядається, стояло питання про наявність у заявника громадянства України. В той же час, у справі №540/1429/21 сторонами не заперечується, що ОСОБА_1 є громадянкою України. Підставою для відмови у поновленні пенсії було не відсутність або наявність громадянства, а те, що із заявою не було додано документа, який би посвідчив особу заявника.

77. Стосовно посилань скаржника на те, що судами попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних судових рішень не було застосовано висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 23 листопада 2018 року у справі №212/4534/16-а, від 21 лютого 2019 року у справі № 428/13508/16-а, від 15 серпня 2019 року у справі № 227/4246/16-а (щодо недопустимості дискримінації та зловживання дискреційними повноваженнями), то колегія суддів зазначає наступне.

78. Згідно з пунктом 6 частини першої статті 1 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» від 6 вересня 2012 року №5207-VI прямою дискримінацією є ситуація, за якої з особою та/або групою осіб за їх певними ознаками поводяться менш прихильно, ніж з іншою особою та/або групою осіб в аналогічній ситуації, крім випадків, коли таке поводження має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними. Таке поводження за змістом пункту 2 частини першої статті 1 цього ж Закону може полягати, в тому числі, в обмеженні у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами у будь-якій формі.

79. У контексті вказаного питання, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що однаковий підхід до визначення порядку призначення пенсії, переведення з одного на інший вид пенсії, поновлення раніше призначеної пенсії (в частині переліку необхідних документів, зокрема, щодо посвідчення особи заявника) відповідає принципу рівності та заборони дискримінації, передбаченого Конституцією України (частина друга статті 24 Конституції України), Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (стаття 14) та КАС України (пункт 7 частини другої статті 2).

80. Прийняття територіальним органом Пенсійного фонду України рішення про відмову у призначенні пенсії, переведення з одного виду на інший або поновлення раніше призначеної пенсії само собою не може бути ознакою дискримінації або зловживання дискреційними повноваженнями, водночас таке рішення може бути предметом перевірки під час розгляду справи адміністративним на відповідність критеріям, встановленим частиною другою статті 2 КАС України, а саме чи прийняте таке рішення: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

81. Як зазначено Конституційним Судом України в Рішенні від 12 квітня 2012 року № 9-рп/2012, рівність та недопустимість дискримінації особи є не тільки конституційними принципами національної правової системи України, а й фундаментальними цінностями світового співтовариства, на чому наголошено у міжнародних правових актах з питань захисту прав і свобод людини і громадянина, зокрема у Міжнародному пакті про громадянські і політичні права 1966 року (статтях 14, 26), Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (статті 14), Протоколі № 12 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (статті 1), ратифікованих Україною та у Загальній декларації прав людини 1948 року (статтях 1, 2, 7). Гарантована Конституцією України рівність усіх людей в їх правах і свободах означає необхідність забезпечення їм рівних правових можливостей як матеріального, так і процесуального характеру для реалізації однакових за змістом та обсягом прав і свобод.

82. Колегія суддів також не приймає доводи касаційної скарги про те, що судами попередніх інстанцій не враховано положень статті 18, частини другої статті 19 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 05 жовтня 2000 року № 2017-III (далі - Закон № 2017-III) та статей 1, 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03 липня 1991 року № 1282-XII (далі - Закон № 1282-XII), а також висновку Верховного Суду, висловленого у постанові від 03 квітня 2019 року у справі № 638/9697/17, згідно з яким, механізм індексації має універсальний характер, оскільки з матеріалів справи вбачається, що відповідач не приймав рішення про відмову у проведенні індексації пенсії позивачки, а тому вказані питання не є спірними у цій справі.

83. Таким чином, доводи касаційної скарги щодо неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та неврахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду, не знайшли свого підтвердження.

84. Згідно з імперативними вимогами статті 341 КАС України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги; на підставі встановлених фактичних обставин справи лише перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та дотримання норм процесуального права.

85. У відповідності до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

86. Враховуючи наведене, Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень і погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій у справі.

87. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в оскаржених судових рішеннях повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім основним аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

88. Оскільки колегія суддів залишає без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Cуд