ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 761/7845/20

У березні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Адміністрації Державної прикордонної служби (далі – ДПС) України, житлової комісії ДПС України, про визнання дій незаконними та зобов`язання вчинити дії.

Позов ОСОБА_1 мотивовано тим, що він із 30 листопада 1992 року по 26 серпня 2018 року проходив військову службу на різних посадах у військових частинах (далі – в/ч) ДПС України.

Позивач вказував, що 27 червня 1995 року був зарахований на квартирний облік у в/ч НОМЕР_1 .

Однак при прибутті до нового місця служби був зарахований на квартирний облік лише із 21 грудня 2006 року.

27 червня 2019 року він звернувся до Адміністрації та житлової комісії ДПС України з проханням переглянути попередні рішення, змінивши дату зарахування на квартирний облік з 21 грудня 2006 року на 27 червня

1995 року.

Спільним рішенням Адміністрації та житлової комісії ДПС України № 83 від 30 січня 2020 року попередні рішення житлових комісій про зарахування на квартирний облік по Київському гарнізону підполковника запасу ОСОБА_1 залишені без змін.

Позивач вважав, що відповідно до вимог чинного законодавства України датою зарахування на квартирний облік має бути саме 27 червня 1995 року, а рішення житлових комісій про зарахування його на квартирний облік з 2006 року істотно порушує право на житло, оскільки наслідком таких дій є фактичне зменшення часу перебування на квартирному обліку на 11 років та відповідно збільшення строку очікування на отримання житла.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив суд визнати дії Адміністрації та житлової комісії ДПС України щодо залишення без змін дати зарахування на квартирний облік військовослужбовця запасу ОСОБА_1 у загальній черзі станом на 30 січня 2020 року незаконними та зобов`язати відповідачів змінити дату зарахування на квартирний облік в списку осіб, яких зараховано на квартирний облік по Київському гарнізону, військовослужбовця запасу ОСОБА_1 зі складом сім`ї в кількості чотирьох осіб, що потребує поліпшення житлових умов, на 27 червня

1995 року.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 30 жовтня

2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Зобов`язано житлову комісію ДПС України змінити дату зарахування на квартирний облік в списку осіб, яких зараховано на квартирний облік по Київському гарнізону, військовослужбовця запасу ОСОБА_1 зі складом сім`ї в кількості чотирьох осіб, що потребує поліпшення житлових умов, на 27 червня 1995 року. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмолено.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд виходив з обґрунтованості доводів позивача щодо незаконності зарахування його на квартирний облік за новим місцем служби разом з членами сім`ї без збереження попереднього часу перебування на обліку.

З огляду на те, що рішення про зарахування військовослужбовців на облік приймається відповідною житловою комісією, суд першої інстанції дійшов висновку, що поновлення порушеного права позивача має відбутись шляхом зобов`язання саме житлової комісії ДПС України змінити дату зарахування на квартирний облік.

З приводу строку позовної давності суд зазначив, що ОСОБА_1 звернувся до житлової комісії ДПС України з вимогами про перегляд дати зарахування на квартирний огляд у червні 2019 року, а тому не пропустив строк звернення до суду з цим позовом.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання дій незаконними, суд вказав, що вони не є належним способом захисту порушеного права позивача.

Постановою Київського апеляційного суду від 07 квітня 2021 року рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 30 жовтня 2020 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог до Адміністрації ДПС України про зобов`язання змінити дату зарахування ОСОБА_1 на квартирний облік скасовано. Постановлено в цій частині нове судове рішення про задоволення вказаних позовних вимог.

Резолютивну частину рішення у вказаній частині викладено у наступній редакції: «Зобов`язати Адміністрацію та житлову комісію ДПС України змінити дату зарахування на квартирний облік в списку осіб, яких зараховано на квартирний облік по Київському гарнізону, військовослужбовця запасу ОСОБА_1 зі складом сім`ї в кількості чотирьох осіб, що потребує поліпшення житлових умов, на 27 червня

1995 року».

В решті рішення суду залишено без змін.

Апеляційний суд, вирішуючи спір по суті, погодився з висновками суду першої інстанції про те, щодатою зарахування ОСОБА_1 на квартирний облік має бути саме 27 червня 1995 року.

Разом з тим апеляційний суд вказав, що відновлення порушеного права позивача неможливо без покладення обов`язку змінити дату зарахування на квартирний облік як на житлову комісію ДПС України, так і на Адміністрацію ДПС України, оскільки у даному випадку всі питання, пов`язані з наданням та забезпеченням житловою площею військовослужбовців, приймаються лише спільним рішенням Адміністрації та житлової комісії ДПС України.

Відхиляючи доводи апеляційної скарги щодо пропуску строку позовної давності, колегія суддів врахувала, що позивач своє право на позов обґрунтовує саме незаконністю спільного рішення Адміністрації та житлової комісії ДПС України від 30 січня 2020 року, яке було прийнято за наслідками розгляду його звернення щодо поновлення дати зарахування на квартирний облік.

У касаційній скарзі Адміністрація ДПС України, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить оскаржені судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

01 липня 2021 року Адміністрація ДПС України подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 30 жовтня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 07 квітня 2021 року.

Ухвалою Верховного Суду від 22 липня 2021 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи з районного суду.

У липні 2021 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Підставою касаційного оскарження заявник зазначає неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року у справі № 640/19757/19, від 27 квітня 2021 року у справі № 346/1861/18, від 22 квітня 2019 року у справі № 820/601/17, у постановах Верховного Суду України від 29 жовтня 2014 року у справі

№ 6-152цс14, від 28 вересня 2016 року у справі № 6-832цс15, від 16 листопада 2016 року у справі № 6-2469цс16, від 14 вересня 2016 року у справі № 6-2165цс15, від 29 жовтня 2014 року у справі № 6-152цс14, від 21 грудня 2016 року у справі № 1503цс16, від 08 червня 2016 року у справі № 6-3029цс16 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Вважає, що суди помилково врахували приписи пункту 26 Порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2006 року № 1081 (далі – Порядок № 1081), якими передбачено зараховування військовослужбовців на облік за новим місцем служби із збереженням попереднього часу перебування на обліку, оскільки спірні правовідносин виникли до прийняття цих норм.

Адміністрація ДПС України звертає увагу на обізнаність позивача про порушення житлових прав із 2006 року, 2009 року, 2013 року, що є підставою для застосування строку позовної давності до позовних вимог, пред`явлених в 2020 році.

Вказує, що рішення про зарахування ОСОБА_1 на квартирний облік приймалось житловою комісією Мобільного прикордонного загону м. Києва від 21 грудня 2006 року № 15, тоді як рішення житлової комісії ДПС України було прийнято виключно на підставі зазначеного рішення житлової комісії мобільного прикордонного загону, яке не скасовано, та на підставі документів, які надійшли від зазначеного підрозділу.

Наголошує на тому, що суди, встановивши перебування позивача з

27 червня 1995 року на квартирному обліку у в/ч 9930, розташованій в м. Черкаси, не врахували, що на момент переведення ОСОБА_1 до Мобільного прикордонного загону м. Києва (іншого гарнізону) не існувало нормативно-правових актів, які б передбачали збереження попереднього часу перебування на квартирному обліку.

13 серпня 2022 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень, просить касаційну скаргу залишити без задоволення.

Звертає увагу, що на момент прийняття рішення житлової комісії Мобільного прикордонного загону м. Києва від 21 грудня 2006 року № 15 вже діяли приписи пункту 26 Порядку № 1081.

Вважає, що ним не пропущений строк позовної давності, оскільки позовні вимоги обґрунтовані незаконністю спільного рішення Адміністрації та житлової комісії ДПС України від 30 січня 2020 року, яке було прийнято за наслідками розгляду його звернення щодо поновлення дати зарахування на квартирний облік.

Наголошує, що усі питання, пов`язані з наданням та забезпеченням житловою площею військовослужбовців, вирішуються за місцем проходження ними служби та перебування на обліку.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Із 30 листопада 1992 року по 26 червня 2018 року ОСОБА_1 проходив військову службу у підрозділах ДПС України.

Відповідно до витягу із протоколу № 4 засідання житлової комісії в/ч НОМЕР_1 від 27 червня 1995 року лейтенанта ОСОБА_1 зараховано на квартирний облік.

У жовтні 2006 року ОСОБА_1 переведено до нового місця служби в м. Київ.

Відповідно до витягу з протоколу № 15 засідання житлової комісії мобільного прикордонного загону від 21 грудня 2006 року ОСОБА_1 зі складом сім`ї одна особа, поставлено на квартирний облік у загальному порядку з 21 грудня 2006 року.

Відповідно до витягу з протоколу № 55 спільного рішення Адміністрації та житлової комісії ДПС України від 11 червня 2013 року ОСОБА_1

(в/ч НОМЕР_2 ) з 21 грудня 2006 року складом сім`ї 4 особи (він, дружина, дочка, син) зараховано на квартирний облік у загальну чергу на покращення житлових умов.

Відповідно до довідки Адміністрації ДПС України від 25 липня 2018 року

№ 30/429 ОСОБА_1 дійсно проходив військову службу в Головному центрі управління службою ДПС України. Станом на 01 липня 2018 року його вислуга років становила у календарному обчисленні 25 років 07 місяців

01 день.

Відповідно до наказу Голови ДПС України від 26 червня 2018 № 600-ОС підполковника ОСОБА_1 звільнено з військової служби за підпунктом «а» (у зв`язку з закінченням строку контракту) пункту другого частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у запас.

27 червня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до голови житлової комісії ДПС України із заявою, в якій просив переглянути питання щодо дати зарахування його на квартирний облік по Київському гарнізону в загальному порядку.

Просив зарахувати його зі складом сім`ї 4 особи на квартирний облік в першочерговому порядку із збереженням попереднього часу перебування на обліку, а саме з 27 червня 1995 року.

Відповідно до витягу з протоколу №83 спільного рішення Адміністрації та житлової комісії Державної прикордонної служби України від 30 січня

2020 року попередні рішення житлових комісій про зарахування на квартирний облік по Київському гарнізону підполковника запасу

ОСОБА_1 залишено без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Згідно частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно із частинами першою-другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Статтею 43 ЖК Української РСР встановлено, що громадянам, які перебувають на обліку потребуючих поліпшення житлових умов, жилі приміщення надаються в порядку черговості.

Відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про соціальний захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення на підставах, у порядку і відповідно до вимог, встановлених ЖК Української РСР та іншими нормативно-правовими актами.

Кабінет Міністрів України постановою від 03 серпня 2006 року № 1081 затвердив Порядок забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями.

Згідно із пунктом 26 Порядку № 1081 військовослужбовці, які перебувають на обліку, у разі переміщення по військовій службі, пов`язаного з переїздом до іншого гарнізону (в іншу місцевість), зараховуються на облік за новим місцем служби разом з членами їх сімей із збереженням попереднього часу перебування на обліку, а також у списках осіб, що користуються правом першочергового або позачергового одержання житла.

Судами встановлено, що на момент переведення ОСОБА_1 до нового місця служби 27 жовтня 2006 року вже діяв затверджений Кабінетом Міністрів України Порядок № 1081, який гарантував збереження за військовослужбовцем права знаходження на квартирному обліку з дати первинної постановки на цей облік.

З цих підстав колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги щодо помилкового врахування судами попередніх інстанцій приписів Порядку

№ 1081.

Наведеним також спростовані доводи заявника щодо відсутності на час переведення позивача нормативно-правових актів, які передбачали збереження попереднього часу перебування на квартирному обліку за умов переміщення по військовій службі, зокрема до іншого гарнізону.

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційній суд, належним чином оцінивши надані сторонами докази та встановивши, що позивач зарахований на квартирний облік із 27 червня 1995 року під час проходження військової служби у в/ч НОМЕР_1 , а у подальшому переведений по військовій службі до інших в/ч, дійшов правильного висновку щодо збереження за позивачем разом із членами сім`ї попереднього часу перебування на обліку, а саме з 27 червня 1995 року.

Посилання заявника на те, що відповідачами було враховано рішення житлової комісії Мобільного прикордонного загону м. Києва від 21 грудня 2006 року № 15 щодо зарахування ОСОБА_1 на квартирний облік з 21 грудня 2006 року, яке не оскаржувалось і не було скасованим, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій про наявність підстав для захисту прав позивача.

Відповідно до пункту 1.7 Інструкції про організацію забезпечення житловими приміщеннями в Державній прикордонній службі України, затвердженої наказом Адміністрації ДПС України від 20 грудня 2007 року

№ 1040 (яка була чинна на час прийняття відповідачами спільного рішення від 30 січня 2020 року), усі питання, пов`язані з наданням та забезпеченням житловою площею військовослужбовців, вирішуються за місцем проходження ними служби та перебування на обліку житловими комісіями органів Держприкордонслужби або в судовому порядку.

Верховний Суд у постанові від 20 грудня 2021 року у справі № 760/9430/18 погодився із подібними висновками апеляційного суду щодо відсутності підстав для застосування позовної давності за схожих обставин.

З урахуванням встановлених обставин, висновки судів попередніх інстанцій не суперечать висновкам, викладених у постановах Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року у справі № 640/19757/19, від 27 квітня 2021 року у справі № 346/1861/18, від 22 квітня 2019 року у справі № 820/601/17, у постановах Верховного Суду України від 29 жовтня 2014 року у справі

№ 6-152цс14, від 28 вересня 2016 року у справі № 6-832цс15, від 16 листопада 2016 року у справі № 6-2469цс16, від 14 вересня 2016 року у справі № 6-2165цс15, від 29 жовтня 2014 року у справі № 6-152цс14, від 21 грудня 2016 року у справі № 1503цс16, від 08 червня 2016 року у справі № 6-3029цс16, на які посилався заявник в касаційній скарзі.

Відповідно до частини другої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Переглянувши у касаційному порядку оскаржені судові рішення, в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 30 жовтня 2020 року, у нескасованій апеляційним судом частині, та постанову Київського апеляційного суду від 07 квітня 2021 року – залишити без змін.

За змістом частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Отже відсутні правові підстави для розгляду скарги в судовому засіданні за участі сторін, про що заявник просив у касаційній скарзі.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду