ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 347/1176/19

У червні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Старокутської сільської ради, ОСОБА_2 та просила визнати незаконним рішення Старокутської сільської ради від 23 вересня 2011 року та державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯМ № 561696 від 09 серпня 2012 року.

Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що вона є власником житлового будинку по АДРЕСА_1 та земельної ділянки площею 0, 0299 га, на якій він розташований.

До належного їй будинку та до сусіднього будинку АДРЕСА_2 більш як 50 років існував спільний заїзд загального користування шириною 3 м.

Рішенням Скарокутської сільської ради від 23 вересня 2011 року відповідачу ОСОБА_2 передано у власність сусідню земельну ділянку загальною площею 0, 1234 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд по АДРЕСА_1 та на підставі цього рішення 09 серпня 2012 року видано йому державний акт на право власності на цю земельну ділянку.

Зазначала, що вказане рішення є незаконним та таким, що порушує її права, оскільки до переданої ОСОБА_2 земельної ділянки включено заїзд загального користування, який йому не належить і який не підлягав приватизації, чим порушено її право на доступ до належної їй земельної ділянки.

Рішенням Косівського районного суду Івано-Франківської області від 23 вересня 2020 року в задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову, місцевий суд виходив з його безпідставності та недоведеності.

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 28 січня 2021 року рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 23 вересня 2020 року скасовано й ухвалено нове рішення про задоволення позову.

Визнано незаконним рішення сесії Старокутської сільської ради від 23 вересня 2011 року, яким затверджено технічну документацію із землеустрою на земельну ділянку, передану у власність ОСОБА_2 .

Визнано незаконним державний акт серії ЯМ № 561696, виданий 09 серпня 2012 року на ім?я ОСОБА_2 .

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що виділяючи ОСОБА_2 у власність земельну ділянку площею 0, 1234 га, Старокутська сільська рада в порушення статті 83 ЗК України не врахувала наявності заїзду загального користування шириною 3 м, який увійшов до складу вказаної земельної ділянки, чим порушила права позивача на користування цим заїздом.

У березні 2021 року ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 28 січня 2021 року й залишити в силі рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 23 вересня 2020 року.

Підставами касаційного оскарження судових рішень зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме:

- застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 12 грудня 2018 року в справі № 347/1378/15-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції неповно з`ясував обставини справи, не врахував, що в матеріалах справи відсутні належні докази наявності спірного заїзду загального користування, у державному акті на право власності на земельну ділянку, виданому на ім`я позивача, про такий заїзд не зазначено, а тому дійшов помилкового висновку про задоволення позову.

Ухвалою Верховного Суду від 27 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

18 травня 2021 року справа № 347/1176/19 надійшла до Верховного Суду.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини, встановлені судами

Суди встановили, що позивачу ОСОБА_1 на праві приватної власності належить будинковолодіння з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 , а також земельна ділянка площею 1 820 кв.м, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно та державним актом на право власності на земельну ділянку серії ІФ № 091190, виданим на ім`я ОСОБА_1 18 травня 2006 року.

Відповідач ОСОБА_2 є суміжним землекористувачем ОСОБА_1 .

Згідно з договором купівлі-продажу, укладеним 27 березня 1992 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , відповідач придбав незавершений будівництвом будинок 11 % готовності в селі Старі Кути Косівського району .

Відповідно до технічної документації № 43 на будівництво житлового будинку по АДРЕСА_1 , рішенням Старокутської сільської Ради народних депутатів № 6 від 11 червня 1982 року ОСОБА_4 було виділено для будівництва житлового будинку та господарських споруд земельну ділянку площею 0, 08 га, яка межує із земельною ділянкою, власником якої на даний час є позивач.

Відомостей про те, що ОСОБА_4 було виділено додатково земельну ділянку в матеріалах справи немає.

У схемі до технічної документації на будівництво житлового будинку попереднього власника земельної ділянки ОСОБА_4 за 1983 рік було відображено заїзд (проїзд) загального користування шириною 3 м між земельними ділянками ОСОБА_4 та земельною ділянкою позивача.

Рішенням 8 сесії 6 демократичного скликання Старокутської сільської ради від 23 вересня 2011 року відповідачу ОСОБА_2 передано у власність земельну ділянку загальною площею 0, 1234 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд по АДРЕСА_1 .

На підставі цього рішення 09 серпня 2012 року відповідачу видано державний акт на право власності на вказану земельну ділянку серії ЯМ № 561696.

Згідно з листом районного архітектора Косівської райдержадміністрації від 04 липня 2017 року заїзд до будинку по АДРЕСА_1 є спільним заїздом загального користування до будинків АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 .

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).

Статтею 14 Конституції України передбачено, що право власності на землю гарантується.

Відповідно до частини першої статті 83 ЗК України землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю.

За приписами пункту «а» частини третьої статті 83 ЗК України до земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, набережні, пляжі, парки, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів, тощо).

Згідно з частинами першою, другою статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Частиною першою статті 122 ЗК України передбачено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування (частина перша статті 123 ЗК України).

Відповідно до статті 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Вимагати усунення перешкод у користуванні проїздом, зокрема шляхом визнання недійсними та скасування рішення органу місцевого самоврядування і виданих на його підставі правовстановлюючих документів на земельну ділянку, позивач (фізична особа) може у тому випадку, якщо внаслідок цього порушується його право на користування таким проїздом.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 80 ЦПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Установивши, що оскаржуваним рішенням відповідачу ОСОБА_2 було передано у власність земельну ділянку, до складу якої включено заїзд загального користування шириною 3 м, чим створено позивачу перешкоди в користуванні цим заїздом, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову.

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив.

Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскаржуване судове рішення відповідає вимогам закону й підстав для його скасування немає.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 28 січня 2021 року без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, немає підстав для нового розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду