ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 359/1526/20

1. Описова частина

У лютому 2020 року акціонерне товариство «Універсал Банк» (далі - АТ «Універсал Банк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа: приватний нотаріус Бориспільського міського нотаріального округу Дудка О. С. про визнання договорів недійсними, скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

Позов мотивований тим, що рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 21 жовтня 2013 року стягнуто солідарно з

ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь ПАТ «Універсал Банк» заборгованість за кредитним договором від 02 липня 2008 року

№ 102-2008-2143 у розмірі 579 815,90 грн та судові витрати у розмірі

1147,00 грн з кожного.

Ткож рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 20 липня 2015 року стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь ПАТ «Універсал Банк» заборгованість за кредитним договором від 02 липня 2008 року №102-2008-2143 у розмірі 1 495 436,82 грн та стягнуто судові витрати у розмірі 3 654,00 грн з кожного.

На виконання вищевказаних рішень були видані виконавчі листи.

Постановою заступника начальника Дарницького районного відділу державної виконавчої служби м. Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві (далі - Дарницький РВ ДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві) від 13 березня 2015 року відкрито виконавче провадження № 46860492 з виконання виконавчого листа № 2/359/2345/2013, виданого Бориспільським міськрайонним судом Київської області 27 травня 2014 року, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Універсал Банк» заборгованості у розмірі 579 815,90 грн.

Постановою державного виконавця Дарницького РВ ДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві від 10 вересня 2015 року в рамках виконавчого провадження

№ 46860492 винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, якою накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно, що належить ОСОБА_1 у межах суми звернення стягнення 579 815,90 грн. Відповідний запис про обтяження усього нерухомого майна внесено в Єдиний реєстр заборон відчуження об`єктів нерухомого майна. Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 32983032 від 16 лютого 2016 року (16:41:51).

Постановою державного виконавця Дарницького РВ ДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві від 30 жовтня 2018 року ОСОБА_5 винесено постанову про повернення виконавчого документу, на підставі пункту першого статті

37 Закону України «Про виконавче провадження».

У листопаді 2018 року АТ «Універсал Банк» повторно направив виконавчі листи на примусове виконання.

20 листопада 2018 року приватним виконавцем виконавчого округу м. Київ Мілоцьким O. I. винесено постанову про відкриття провадження № 57737579 за виконавчим листом № 359/6322/13 від 27 травня 2014 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Універсал Банк» 579 815,90 грн.

20 листопада 2018 року приватним виконавцем виконавчого округу м. Київ Мілоцьким O. I. винесено постанову про відкриття провадження № 57738246 за виконавчим листом № 359/3265/15 від 22 жовтня 2015 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Універсал Банк» 1 495 436,82 грн.

Постановою приватного виконавця від 20 листопада 2018 року об`єднано виконавчі провадження № 57737579, № 57738246 у зведене виконавче провадження № 57738657.

28 серпня 2019 року АТ «Універсал Банк» стало відомо, що запис про арешт нерухомого майна, належного на праві власності ОСОБА_1 , відсутній.

Крім цього, 22 лютого 2016 року право власності ОСОБА_1 на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , припинено у зв`язку з відчуженням цього об`єкту нерухомого майна на користь ОСОБА_2 на підставі договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом Бориспільського міського нотаріального округу Київської області Дудкою О. C.

30 березня 2016 року ОСОБА_1 також відчужив належний йому житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , на користь ОСОБА_2 .

Посилаючись на те, що незважаючи на арешт, накладений державним виконавцем, ОСОБА_1 не здійснив жодних дій спрямованих на виконання зобов`язань, а навпаки вчинив дії, щодо унеможливлення стягнення з нього боргів, в тому числі шляхом відчуження належного йому на праві власності нерухомого майна, банк просив:

- визнати недійсним договір дарування квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , укладений 22 лютого 2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Бориспільського міського нотаріального округу Київської області Дудкою О. С.;

- визнати недійсним договір дарування житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою:

АДРЕСА_2 , укладений 30 березня 2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Бориспільського міського нотаріального округу Київської області

Дудкою О. С.;

- скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 13376608 від 22 лютого 2016 року;

- скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 13942566 від 30 березня 2016 року.

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 04 серпня 2021 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 25 листопада 2021 року, у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивачем не надано належних доказів на підтвердження тієї обставини, що під час укладення оспорюваних договорів дарування відповідачі були обізнані про існування заочного рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 21 жовтня 2013 року про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором, яке в подальшому 28 вересня 2020 року було скасовано Бориспільським міськрайонним судом Київської області, а також про заочне рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 20 липня 2015 року про стягнення з ОСОБА_1 донарахованих відсотків за кредитним договором, яке

15 жовтня 2020 року було скасовано Київським апеляційним судом.

Також суди виходили з того, що позивачем не надано доказів того, що при укладенні договорів дарування квартири та житлового будинку дії сторін договору були направлені виключно на фіктивний перехід права власності на квартиру та житловий будинок до близького родича з метою приховати це майно від виконання в майбутньому за його рахунок судового рішення про стягнення грошових коштів, зокрема, що після укладення вказаних договорів дарувальник фактично продовжував володіти та користуватися цим нерухомим майном. На час укладення спірних договорів дарування подароване майно під арештом не знаходилось, а наявність невиконаного зобов`язання ОСОБА_1 перед позивачем, не є безумовною підставою для обмеження розпорядження належним йому нерухомим майном.

Водночас, судами було встановлено, що АТ «Універсал Банк» забезпечив виконання зобов`язання за кредитним договором, в тому числі й іпотекою, однак суду не надано доказів неможливості звернення стягнення на предмет іпотеки та недостатності вартості предмету іпотеки для погашення заборгованості.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У грудні 2021 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника АТ «Універсал Банк» - адвоката Куришко К. В. на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 04 серпня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 25 листопада 2021 року.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 21 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 квітня 2022 року справу призначено до розгляду у складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

У касаційній скарзі представник АТ «Універсал Банк» - адвокат Куришко К. В., посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове судове рішенняпро задоволення позову.

Підставою касаційного оскарження заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 03 серпня 2021 року у справі № 295/6177/19-ц, провадження № 61-5270св21, від 05 липня 2018 року у справі № 922/2878/17, у постановах Верховного Суду України від 25 травня 2016 року у справі № 6?605цс16, від 23 серпня 2017 року у справі

№ 306/2952/14-ц, від 19 жовтня 2016 року у справі № 6-1837цс16, від 18 січня 2017 року у справі № 6-2552цс16 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій не враховано, що відповідач не мав права вільно розпоряджатися нерухомим майном, оскільки постановою ДВС було накладено заборону відчужувати майно ОСОБА_1 . Відсутність реєстрації обмеження на майно у відповідному реєстрі не свідчить про відсутність такого обмеження та тягне за собою заборону розпорядження майном, на яке таке накладено

Зазначав, що суди попередніх інстанцій не звернули уваги на факт перебування ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у родинних зв`язках, що свідчить про те, що дії сторін договору дарування були направлені на фіктивний перехід права власності на нерухоме майно до близького родича з метою приховати це майно від виконання в майбутньому за його рахунок грошового зобов`язання шляхом звернення стягнення на майно в порядку виконання судового рішення про стягнення грошових коштів.

Вважає, що договори дарування, укладені з порушенням норм чинного законодавства та порушують публічний порядок, оскільки об`єкт даних договорів набув правового режиму обмеженого в цивільному обороті.

У січні 2022 року до Верховного Суду надійшов відзив представника ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - адвоката Гука О. О. на касаційну скаргу, в якому останній просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін. Зазначав, що ОСОБА_1 не був обізнаним про винесення заочних рішень, які скасовані саме з причин того, що вони ухвалені без його участі, а також не був обізнаним про відкриття виконавчого провадження щодо виконання вказаних заочних рішень. Вказував, що жодних арештів чи будь-яких заборон щодо відчуження спірного майна на час його відчуження 22 лютого та 30 березня 2016 року не існувало, тому рішення судів попередніх інстанцій є законними і обґрунтованими і підстав для їх скасування немає.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами попередніх інстанцій встановлено, що заочним рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 21 жовтня

2013 року стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 в солідарному порядку на користь ПАТ «Універсал Банк» заборгованість за кредитним договором в розмірі 579 815,90 грн та судові витрати у розмірі 1147,00 грн з кожного із відповідачів.

27 травня 2014 року Бориспільським міськрайонним судом Київської області був виданий виконавчий лист №2/359/2345/2013 (№359/6322/13-ц) з метою примусового виконання цього заочного рішення.

Іншим заочним рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 20 липня 2015 року стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 в солідарному порядку на користь ПАТ «Універсал Банк» борг за курсовою різницею у розмірі 983 713,92 грн та заборгованість по донарахованих відсотках у розмірі 23 741,55 доларів США, що еквівалентно в національній валюті за офіційним курсом НБУ станом на дату розрахунку - 511 722,90 грн, а всього - 1 495 436,82 грн, а також витрати по сплаті судового збору в сумі 3 654,00 грн.

З метою забезпечення примусового виконання цього судового рішення

22 жовтня 2015 року Бориспільським міськрайонним судом Київської області був виданий виконавчий лист №2/359/1322/2015 (№359/3265/15-ц).

13 березня 2015 року заступником начальника відділу ВДВС Дарницького РУЮ у м. Києві Вишневським Ю. А. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 46860492 з примусового виконання виконавчого листа № 2/359/2345/2013 (№ 359/6322/13-ц), виданого

27 травня 2014 року Бориспільським міськрайонним судом Київської області.

10 вересня 2015 року державним виконавцем ВДВС Дарницького районного управління юстиції у м. Києві Бабковою Т. І. в межах виконавчого провадження № 46860492 винесено постанову про арешт майна боржника, якою накладено арешт на все майно боржника ОСОБА_1 у межах суми звернення стягнення у розмірі 579 815,90 грн.

30 жовтня 2018 року державним виконавцем Дарницького районного відділу ДВС м. Києва ГТУЮ у м. Києві Сніжинським Т. Є. винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу. Вказано, що припинена чинність арешту майна боржника, накладеного постановою № 46860492 від 10 вересня 2015 року, та скасовано інші заходи примусового виконання.

20 листопада 2018 року приватним виконавцем Мілоцьким О. Л. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа 2/359/2345/2013 (№ 359/6322/13-ц), виданого 27 травня 2014 року Бориспільським міськрайонним судом Київської області.

В той самий день приватним виконавцем Мілоцьким О. Л. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа № 359/6322/13, виданого Бориспільським міськрайонним судом Київської області 27 травня 2014 року, а також постанову про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа №359/3265/15, виданого Бориспільським міськрайонним судом Київської області 22 жовтня 2015 року.

20 листопада 2018 року приватним виконавцем Мілоцьким О. Л. винесено постанову про об`єднання виконавчих проваджень № 57737579, № 57738246 у зведене виконавче провадження № 57738657.

Разом з цим, постановою Київського апеляційного суду від 15 жовтня

2020 року заочне рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 20 липня 2015 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким провадження в частині позовних вимог ПАТ «Універсал Банк» до ОСОБА_4 про стягнення донарахованих відсотків та курсової різниці - закрито. У задоволенні позову ПАТ «Універсал Банк» до ОСОБА_1 та ОСОБА_6 про стягнення донарахованих відсотків та курсової різниці - відмовлено.

Також судом встановлено, що ухвалою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 28 вересня 2020 року заочне рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 21 жовтня 2013 року скасовано, а цивільну справу призначено до судового розгляду в порядку загального позовного провадження.

Як вбачається із інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно - до 30 березня 2016 року у власності ОСОБА_1 перебувало майно: житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , та квартира, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

22 лютого 2016 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали договір дарування, відповідно до умов якого ОСОБА_1 подарував, а

ОСОБА_2 прийняв у дар квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

30 березня 2016 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали ще один договір дарування, відповідно до умов якого ОСОБА_1 подарував, а

ОСОБА_2 прийняв у дар будинок з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою:

АДРЕСА_2 .

За змістом інформаційних довідок № 178846600 від 28 серпня 2019 року та

№ 178847544 від 28 серпня 2019 року право приватної власності на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та право власності на житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , зареєстровано за ОСОБА_2 .

2. Мотивувальна частина

Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьоюстатті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення є законними і обґрунтованими та підстав для їх скасування немає.

Згідно зі статтею 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Відповідно до частини другої статті 719 ЦК України договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Право власності обдаровуваного на дарунок виникає з моменту його прийняття (частина перша статті 722 ЦК України).

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Звертаючись до суду з даним позовом та обґрунтовуючи позовні вимоги про визнання недійсними договорів дарування, позивач посилався на те, що вказані правочини є фіктивними, оскільки сторони їх уклали без наміру створення правових наслідків, які ними обумовлювалися, а лише з метою уникнення ОСОБА_1 у майбутньому звернення стягнення на належне йому нерухоме майно в порядку виконання судового рішення про стягнення з нього заборгованості за кредитним договором.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені у статті 203 ЦК України.

За змістом частини п`ятої статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Отже, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків.

Ознака вчинення його лише для вигляду повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не може бути фіктивним.

Позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 21 січня 2015 року у справі № 6-197цс14, з якою погодився і Верховний Суд у постановах від 14 лютого 2018 року у справі № 379/1256/15-ц (провадження № 61-1300св18), від 08 лютого 2018 року у справі

№ 756/9955/16-ц (провадження № 61-835св17).

Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.

Саме такі правові висновки зроблені у постановах Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року (провадження № 6-1873цс16), від 23 серпня

2017 року у справі 306/2952/14-ц та від 09 вересня 2017 року у справі

№ 359/1654/15-ц, де вказано про неправильність застосування судами попередніх інстанцій статей 203, 215, 234 ЦК України у спорах, що виникли із договорів дарування нерухомого майна, укладених сторонами, які є близькими родичами, без перевірки, чи передбачали ці сторони реальне настання правових наслідків, обумовлених спірними правочинами; чи направлені дії сторін договорів на фіктивний перехід права власності на нерухоме майно до близького родича з метою приховати це майно від виконання в майбутньому за його рахунок судового рішення про стягнення грошових коштів, зокрема чи продовжував дарувальник фактично володіти та користуватися цим майном.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) зазначено, що фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, вважає, що така протизаконна ціль, як укладення особою договору дарування майна зі своїм родичем з метою приховання цього майна від конфіскації чи звернення стягнення на таке майно в рахунок погашення боргу, свідчить, що його правова мета є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином (реальне безоплатне передання майна у власність іншій особі), а тому цей правочин є фіктивним і може бути визнаний судом недійсним.

У справі, яка переглядається, судами попередніх інстанцій встановлено, що об`єкти нерухомого майна, що передавалися у дарунок ОСОБА_1 , належали йому на праві приватної власності, були передані дарувальником і прийняті обдарованим та використовуються останнім.

Предмети дарування на час укладення спірних договорів не знаходилися у АТ «Універсал Банк» в заставі, щодо предмета дарування відсутні будь-які судові рішення щодо звернення стягнення на нього на користь АТ «Універсал Банк», визнання права власності на нього за позивачем, передачі його позивачу у власність тощо.

Посилання АТ «Універсал Банк» щодо того, що відповідач не мав права вільно розпоряджатися нерухомим майном, оскільки постановою ДВС було накладено заборону відчужувати майно ОСОБА_1 відхиляються судом, оскільки, як випливає з постанови про арешт майна боржника від 10 вересня 2015 року, винесеної державним виконавцем ВДВС Дарницького районного управління юстиції у м. Києві Бабковою Т. І. в межах виконавчого провадження № 46860492, було накладено арешт на все майно, що належить боржнику ОСОБА_1 , у межах суми звернення стягнення 579815,90 грн та заборонено здійснювати відчуження будь-якого майна, яке належить боржнику ОСОБА_1 лише в межах суми боргу. Арешт накладений з моменту надходження постанови. Перелік майна, на яке накладено арешт та встановлена заборона відчуження, визначений не був. При цьому, на момент укладення договорів дарування відповідач був власником не лише спірного нерухомого майна, а й квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 та була передана в іпотеку АТ «Універсал Банк» на забезпечення виконання зобов`язання в розмірі 64000 доларів США згідно кредитного договору № 102-2008 від 02 липня 2008 року, заборгованість за яким мала стягуватися в межах вказаного виконавчого провадження. Позивачем не надано доказів на підтвердження того, що вартість вказаної квартири є меншою за суму боргу, що підлягала стягненню.

Крім того, позивачем не надано належних доказів на підтвердження тієї обставини, що під час укладення оспорюваних договорів дарування відповідачі були обізнані про існування заочного рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 21 жовтня 2013 року про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором, яке в подальшому 28 вересня 2020 року було скасовано Бориспільським міськрайонним судом Київської області, а також про заочне рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 20 липня 2015 року про стягнення з ОСОБА_1 донарахованих відсотків за кредитним договором, яке

15 жовтня 2020 року було скасовано Київським апеляційним судом.

За таких обставин, встановивши, що на момент вчинення оспорюваних договорів ОСОБА_1 був власником квартири та будинку, які є предметами договорів дарування, мав право розпоряджатися нерухомим майном на власний розсуд, спірне нерухоме майно не мало жодних обтяжень права власності, не перебувало ні під арештом, ні під заставою, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що дії ОСОБА_1 з відчуження (дарування) належного йому на праві власності нерухомого майна не можуть бути визнані недобросовісною поведінкою. Сам факт родинних зв`язків не свідчить про те, що дії сторін договору дарування були направлені на фіктивний перехід права власності на нерухоме майно.

Крім того, наявність постанови про накладення арешту на все майно, за відсутності доказів отримання боржником такої постанови, також не може свідчити про недобросовісні дії ОСОБА_1 з відчуження (дарування) належного йому на праві власності нерухомого майна.

Позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що оспорені договори дарування є фіктивними згідно зі статтею 234 ЦК України або що укладення договорів дарування порушують права та законні інтереси позивача.

При цьому судами враховано, що АТ «Універсал Банк» забезпечив виконання зобов`язання за кредитним договором, в тому числі і іпотекою, предметом якої є квартира за адресою: АДРЕСА_4 . Доказів неможливості звернення стягнення на предмет іпотеки та недостатності вартості предмету іпотеки для погашення заборгованості позивачем не надано.

№ 306/2952/14-ц, від 19 жовтня 2016 року у справі № 6-1837цс16, від 18 січня 2017 року у справі № 6-2552цс16, на які посилається заявник.

Таким чином, доводи касаційної скарги, які є подібними доводам апеляційної скарги, мотивована відповідь на які надана судом апеляційної інстанції, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а у значній мірі зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому їх відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду