ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 307/334/20

В лютому 2020 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до Углянської сільської ради Тячівського району Закарпатської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції в Закарпатській області (далі - Управління ДАБІ в Закарпатській області), про визнання права власності на нерухоме майно, посилаючись на те, що їм на праві спільної часткової власності в рівних частках належить земельна ділянка площею 0,1039 га, кадастровий номер 2124487600:05:002:0016, для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови, розташована на АДРЕСА_1 . На вказаній земельній ділянці ще до оформлення правовстановлюючих документів з належним цільовим призначення на неї ними було розпочато будівництво кафе-магазину з автомийкою, яке закінчено у 2019 році. Після закінчення будівництва вони звернулися у відповідні установи та підприємства з метою виготовлення всіх необхідних документів для подальшого оформлення права власності на зведену будівлю. Відповідно до технічного паспорта на будівлю кафе-магазину з автомийкою, виготовленого 03 січня 2020 року фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 , загальна площа приміщень складає 225,80 кв. м. Звітом про проведення технічного обстеження будівлі кафе-магазину з автомийкою, розташованого на АДРЕСА_1 , складеним експертом з технічного обстеження будівель і споруд ОСОБА_3 , за результатами технічного обстеження об`єкта, встановлено, що технічний стан конструкцій та будівлі в цілому відноситься до ІІ категорії (задовільний), фактичний стан конструкцій відповідає вимогам міцності та надійності для подальшої безпечної експлуатації будівлі за її функціональним призначенням як будівлі кафе-магазину з автомийкою. Згідно з висновком про вартість майна ринкова вартість будівлі кафе-магазину з автомийкою на АДРЕСА_1 станом на 22 січня 2020 року складає 755 301 грн. Довідкою Виконавчого комітету Углянської сільської ради від 28 листопада 2019 року № 2197 підтверджено, що вищевказаній будівлі присвоєно порядковий номер АДРЕСА_1 . Будівництво об`єкта вони здійснили за власний рахунок. Таке будівництво не порушує прав та законних інтересів інших осіб. Однак вони не можуть зареєструвати право власності не нерухоме майно, оскільки воно споруджено без дозвільних документів. Вищевказаний об`єкт нерухомості було споруджено без документів, що дають право на виконання будівельних робіт, а саме розробленої та затвердженої проектної документації і до подання повідомлення про початок виконання будівельних робіт щодо об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними наслідками (СС1), про що Управлінням ДАБІ в Закарпатській області було видано припис від 17 січня 2020 року № 05-П/1007, яким встановлено двомісячний строк на виготовлення правовстановлюючих документів. Крім того, постановою Управління ДАБІ в Закарпатській області від 22 січня 2020 року № 5/1007 за здійснення самочинного будівництва ОСОБА_2 було притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 8 500 грн, який ним сплачено. Листом Управління ДАБІ в Закарпатській області від 28 січня 2020 року № 36/1007/1.20/2-20 їм повідомлено про неможливість прийняття в експлуатацію вищевказаного об`єкта будівництва та роз`яснено механізм визнання права власності на споруджений об`єкт в судовому порядку. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просили визнати кожного з них власником 1/2 частки об`єкта нерухомого майна - будівлі кафе-магазину з автомийкою загальною площею 225,80 кв. м, розташованого на АДРЕСА_1 , на праві спільної часткової власності.

Углянська сільська рада Тячівського району Закарпатської області подала до суду заяву, за змістом якої підтримала позовні вимоги та не заперечувала проти їх задоволення.

Рішенням Тячівського районного суду Закарпатської області від 16 квітня 2020 року у складі судді Гримут В. І. позов задоволено. Визнано за ОСОБА_1 та за ОСОБА_2 право власності на об`єкт нерухомого майна - будівлю кафе-магазину з автомийкою загальною площею 225,80 кв. м, розташованого на АДРЕСА_1 , в рівних долях, по 1/2 за кожним, на праві спільної часткової власності.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що наведені в позовній заяві обставини підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами, тому позов є обґрунтованим та доведеним. Відмовивши у прийнятті об`єкта в експлуатацію, уповноважений державний орган вказав позивачам на можливість визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно в судовому порядку. Відповідач визнав позов. Визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно не порушуватиме прав та інтересів інших осіб.

У грудні 2020 року особа, яка не брала участі у справі, - заступник керівника Тячівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Сектору містобудування та архітектури Тячівської районної державної адміністрації Закарпатської області (далі - Сектор містобудування та архітектури Тячівської РДА) подав апеляційну скаргу на рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 16 квітня 2020 року.

Ухвалою Закарпатського апеляційного суду від 05 березня 2021 року поновлено заступнику керівника Тячівської окружної прокуратури строк на апеляційне оскарження рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 16 квітня 2020 року, відкрито апеляційне провадження у справі та зупинено дію оскаржуваного рішення місцевого суду.

Ухвалою Закарпатського апеляційного суду від 01 грудня 2021 року апеляційне провадження за апеляційною скаргою першого заступника керівника Тячівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Сектору містобудування та архітектури Тячівської РДА на рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 16 квітня 2020 року закрито.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що Сектор містобудування та архітектури Тячівської РДА не має повноважень на виконання функцій державного архітектурно-будівельного контролю та/або нагляду, не вирішує питань прийняття об`єктів будівництва в експлуатацію, а такі повноваження на час подання позовної заяви належали Державній архітектурно-будівельній інспекції України (далі - ДАБІ України, Держархбудінспекція), на час подання прокурором апеляційної скарги - Державній інспекції містобудування України, а на час розгляду справи апеляційним судом - Державній інспекції архітектури та містобудування України. Посилання прокурора в апеляційній скарзі на те, що Сектор містобудування та архітектури Тячівської РДА уповноважений забезпечувати дотримання законодавства у сфері містобудування та архітектури, державних стандартів, норм і правил забудови населених пунктів, затвердженої містобудівної документації, є безпідставним, так як Сектору такі повноваження не належать. Спір в цій справі не стосується цивільних прав і обов`язків Сектора містобудування та архітектури Тячівської РДА, і такого обґрунтування апеляційна скарга прокурора не містить. ДАБІ України не була залучена до участі у справі як відповідач (співвідповідач), а зазначення в позовній заяві Управління ДАБІ в Закарпатській області третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача, не має процесуального значення в цій справі та не тягне наслідків у вигляді участі у справі належної особи, оскільки, по-перше, вищеназваний структурний підрозділ не є юридичною особою і не може брати самостійної участі у цивільних і процесуальних відносинах, по-друге, процесуальний статус такої особи був визначений неправильно і не відповідав її реальному статусу. За таких обставин, враховуючи, що прокурор подав апеляційну скаргу в інтересах держави в особі Сектору містобудування та архітектури Тячівської РДА, який в контексті цієї справи не є компетентним державним органом і учасником спірних правовідносин, а також не надав доказів того, що рішенням Тячівського районного суду Закарпатської області від 16 квітня 2020 року вирішено питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки держави в особі Сектору містобудування та архітектури Тячівської РДА, апеляційне провадження підлягає закриттю на підставі пункту 3 частини першої статті 362 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

31 грудня 2021 року заступник керівника Закарпатської обласної прокуратури подав засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Закарпатського апеляційного суду від 01 грудня 2021 року, в якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення і направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

На обґрунтування підстав касаційного оскарження судового рішення, передбачених абзацом 2 частини другої статті 389, пунктом 5 частини першої статті 411 ЦПК України, заступник керівника Закарпатської обласної прокуратури зазначив, що апеляційний суд не врахував правових висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених: в постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11, від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18, від 19 травня 2021 року у справі № 305/1396/19, в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 26 лютого 2019 року у справі № 905/803/18, в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 вересня 2021 року у справі № 308/9892/16-ц, щодо здійснення прокурором представництва інтересів держави в суді; в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі № 761/3884/18 про те, що в судовому процесі, зокрема у цивільному, держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах; в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 червня 2020 року у справі № 727/9974/17, в якій зазначено, що при вирішенні позову про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно суд має виходити з того, що право на виконання будівельних робіт виникає у забудовника лише за наявності документів, які надають право виконувати будівельні роботи, та передбачених статтями 27, 29-31 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», а також у передбачених законом випадках отримання дозволу на виконання будівельних робіт (статті 34, 37 цього Закону). Звертаючись з апеляційною скаргою, прокурор посилався на те, що оскаржуваним рішенням місцевого суду порушуються права держави в особі Сектору містобудування та архітектури Тячівської РДА, який не надавав містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки, будівельного паспорта, пропозицій щодо присвоєння поштової адреси та не брав участі у прийнятті (чи відмові) рішення про введення його в експлуатацію, і суд першої інстанції помилково не залучив цей орган до участі у справі. Однак, закриваючи апеляційне провадження за апеляційною скаргою першого заступника керівника Тячівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Сектору містобудування та архітектури Тячівської РДА, апеляційний суд не звернув уваги на те, що згідно з правовим висновком, викладеним в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 23 листопада 2020 року у справі № 826/3508/17, рішення є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення є висновки суду про права та/чи обов`язки цієї особи або якщо у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про її права та/чи обов`язки. Крім того, апеляційний суд не виконав свого обов`язку щодо повідомлення Сектору містобудування та архітектури Тячівської РДА про дату, час і місце судового засідання, призначеного на 01 грудня 2021 року.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 січня 2022 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Тячівського районного суду Закарпатської області.

07 квітня 2022 року справа № 307/334/20 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 травня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом пункту 3 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку, зокрема ухвали суду апеляційної інстанції про закриття апеляційного провадження.

Відповідно до абзацу 2 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою (пункт 5 частини першої статті 411 ЦПК України).

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Апеляційним судом встановлено, що 11 вересня 2018 року за ОСОБА_1 , а 24 вересня 2018 року - за ОСОБА_2 було зареєстровано право спільної часткової власності в рівних частинах, по 1/2 частці за кожним, на земельну ділянку площею 0,1039 га, кадастровий номер 2124487600:05:002:0016, для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови, розташовану на АДРЕСА_1 , що підтверджується витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 03 грудня 2019 року № 191309324 і № 191309614, а також - інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 16 квітня 2020 року № 206960488.

На вищевказаній земельній ділянці позивачі спорудили об`єкт нерухомого майна - будівлю кафе-магазину з автомийкою загальною площею 225,80 кв. м, вартістю 755 301 грн, що підтверджується технічним паспортом, виготовленим 03 січня 2020 року фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 , звітом про проведення технічного обстеження будівлі кафе-магазину з автомийкою, складеним 30 січня 2020 року експертом з технічного обстеження будівель і споруд фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 , висновком про вартість майна, складеним 22 січня 2020 року Приватним підприємством «Алекс-Хуст».

В технічному паспорті на будівлю кафе-магазину з автомийкою зазначено, що будівля була споруджена у 2019 році.

За звітом про проведення технічного обстеження будівлі кафе-магазину з автомийкою технічний стан конструкції та будівлі в цілому відноситься до ІІ категорії (задовільний), фактичний стан конструкцій будівлі задовольняє вимогам міцності та надійності для подальшої безпечної експлуатації будівлі за її функціональним призначенням.

Вищевказаний об`єкт нерухомості було споруджено без документів, що дають право на виконання будівельних робіт, а саме розробленої та затвердженої проектної документації і до подання повідомлення про початок виконання будівельних робіт щодо об`єктів, які за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними наслідками (СС1), про що Управлінням ДАБІ в Закарпатській області було видано припис від 17 січня 2020 року № 05-П/1007, яким встановлено двомісячний строк на виготовлення правовстановлюючих документів.

Крім того, постановою Управління ДАБІ в Закарпатській області від 22 січня 2020 року № 5/1007 за здійснення самочинного будівництва ОСОБА_2 було притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 8 500 грн, який ним сплачено.

Листом Управління ДАБІ в Закарпатській області від 28 січня 2020 року № 36/1007/1.20/2-20 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 повідомлено про неможливість прийняття в експлуатацію вищевказаного об`єкта будівництва та роз`яснено механізм визнання права власності на споруджений об`єкт в судовому порядку з подальшим поданням декларації про готовність об`єкта до експлуатації згідно з додатком 5 до Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011 року № 461 (далі - Порядок № 461).

Довідкою Виконавчого комітету Углянської сільської ради від 28 листопада 2019 року № 2197 підтверджено, що вищевказаній будівлі присвоєно порядковий номер АДРЕСА_1 , а згідно з довідкою Виконавчого комітету Углянської сільської ради від 03 лютого 2020 року № 28 спорудження вказаної будівлі не порушує прав та інтересів третіх осіб, не суперечить правилам забудови населеного пункту.

В письмових поясненнях від 14 квітня 2020 року, підписаних Рачкулинець М. Ю. як представником ДАБІ України на підставі довіреності від 10 січня 2020 року, зазначено, що відповідно до пункту 10 Порядку № 461 у випадку визнання права власності на самочинно збудований об`єкт за рішенням суду він приймається в експлуатацію згідно з цим Порядком за умови можливості його надійної та безпечної експлуатації за результатами проведення технічного обстеження такого об`єкта. Порядком визначено окрему форму декларації про готовність до експлуатації самочинно збудованого об`єкта, на який визнано право власності за рішенням суду. Звітом про проведення технічного обстеження будівлі кафе-магазину з автомийкою підтверджено, що фактичний стан конструкцій будівлі, яка є предметом розгляду, відповідає вимогам міцності та надійності для її подальшої експлуатації за функціональним призначенням. В січні 2020 року об`єкт будівництва був предметом перевірки, якою встановлено, що має місце будівництво без дозвільних документів, однак, враховуючи складені матеріали під час перевірки, інших порушень містобудівного законодавства, зокрема таких, що можуть перешкоджати існуванню об`єкта будівництва чи порушувати права третіх осіб, не встановлено.

Апеляційним судом також встановлено, що до відзиву на апеляційну скаргу було додано декларацію про готовність до експлуатації самочинно збудованого об`єкта, видану 30 червня 2020 року Управлінням ДАБІ в Закарпатській області за реєстровим № ЗК 141201820568 на підставі рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 16 квітня 2020 року щодо будівлі кафе-магазину з автомийкою за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер земельної ділянки 2124487600:05:002:0016, код будівлі 1230.4; клас наслідків - СС1; загальна площа об`єкта 225,80 кв. м.

Витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 09 липня 2020 року № 215558031 і № 215558212 підтверджується, що 03 липня 2020 року було зареєстровано право спільної часткової власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в рівних частках, по 1/2 частці за кожним, на будівлю кафе-магазину з автомийкою на АДРЕСА_1 .

В апеляційній скарзі на рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 16 квітня 2020 року перший заступник керівника Тячівської окружної прокуратури посилався на те, що відповідно до розділу ІІ Положення про Сектор містобудування та архітектури Тячівської РДА, затвердженого розпорядженням голови Тячівської районної державної адміністрації Закарпатської області від 16 січня 2020 року № 19, основними завданнями Сектору є: забезпечення реалізації державної політики у сфері містобудування та архітектури на території Тячівського району; аналіз стану містобудування на території району; організація, розроблення проведення експертизи і забезпечення затвердження в установленому порядку генеральних планів населених пунктів Тячівського району та іншої містобудівної документації; забезпечення дотримання законодавства у сфері містобудування та архітектури, державних стандартів, норм і правил забудови населених пунктів, затвердженої містобудівної документації. Тобто Сектор містобудування та архітектури Тячівської РДА є уповноваженим державним органом, що здійснює захист інтересів держави у сфері архітектурно-будівельного контролю, а рішенням місцевого суду вирішено питання про права та обов`язки держави в особі зазначеного державного органу. Крім того, визнання судом права власності на самочинно збудоване позивачами майно позбавляє Углянську селищну раду отримати пайовий внесок на розвиток інфраструктури, оскільки такий сплачується на підставі декларації про готовність об`єкта до експлуатації.

Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Відповідно до статті 321 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно з частиною першою статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації (частина друга статті 331 ЦК України).

Відповідно до статті 375 ЦК України власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам. Власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно. Право власника на забудову здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням. Правові наслідки самочинної забудови, здійсненої власником на його земельній ділянці, встановлюються статтею 376 цього Кодексу.

Згідно з частинами першою-третьою статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Відповідно до пункту 5 Порядку виконання підготовчих та будівельних робіт, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011 року № 466, будівельні роботи можуть виконуватися замовником після отримання документа, що посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою, або договору суперфіцію та: подання повідомлення про початок виконання будівельних робіт - щодо об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними наслідками (СС1) та об`єктів, будівництво яких здійснюється на підставі будівельного паспорта; видачі замовнику дозволу на виконання будівельних робіт - щодо об`єктів, які за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів із середніми (СС2) та значними (СС3) наслідками або підлягають оцінці впливу на довкілля відповідно до Закону України «Про оцінку впливу на довкілля».

Механізм прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів визначено Порядком № 461.

Абзацом першим пункту 3 Порядку № 461 передбачено, що прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними наслідками (СС1), та об`єктів, будівництво яких здійснювалося на підставі будівельного паспорта, здійснюється шляхом реєстрації відповідним органом державного архітектурно-будівельного контролю на безоплатній основі поданої замовником декларації про готовність об`єкта до експлуатації.

Надання (реєстрація), повернення (відмова у видачі) чи скасування реєстрації документів, що підтверджують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, здійснюється органами державного архітектурно-будівельного контролю, визначеними статтею 7 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (абзац перший пункту 4 Порядку № 461).

Відповідно до абзацу першого пункту 10 Порядку № 461 у випадку визнання права власності на самочинно збудований об`єкт за рішенням суду він приймається в експлуатацію згідно з цим Порядком за умови можливості його надійної та безпечної експлуатації за результатами проведення технічного обстеження такого об`єкта.

Положенням про Сектор містобудування та архітектури Тячівської РДА, затвердженим розпорядженням голови Тячівської районної державної адміністрації Закарпатської області від 16 січня 2020 року № 19, передбачено, що Сектор є структурним підрозділом Тячівської районної державної адміністрації та є юридичною особою (пункти 1.1, 1.6). Основним завданням Сектору містобудування та архітектури Тячівської РДА є забезпечення реалізації державної політики у сфері містобудування та архітектури на території району (пункт 2.1), на виконання якого він забезпечує, серед іншого: здійснення моніторингу щодо реалізації схеми планування території району, стану розроблення, оновлення містобудівної документації на регіональному та місцевому рівнях (пункт 2.2.4); надання містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки (пункт 2.2.12); надання будівельного паспорта забудови земельної ділянки (пункт 2.2.13); надання пропозицій щодо присвоєння органами місцевого самоврядування поштових адрес об`єктам містобудування (пункт 2.2.15); ведення містобудівного кадастру на території району (пункт 2.2.16); ведення реєстру містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки (пункт 2.2.17); співпрацю з органами державного архітектурно-будівельного контролю з питань самочинно збудованих об`єктів містобудування (пункт 2.2.20).

При цьому апеляційним судом встановлено, що розділ ІІІ вищевказаного Положення, яким визначені права Сектору містобудування та архітектури Тячівської РДА, не містить вказівки щодо виконання ним наглядових та контролюючих функцій, а також - права звернення до суду на захист інтересів держави. Крім того, Положенням не передбачено повноважень Сектору містобудування та архітектури Тячівської РДА щодо забезпечення дотримання законодавства у сфері містобудування та архітектури, державних стандартів, норм і правил забудови населених пунктів, затвердженої містобудівної документації, як це вказано в апеляційній скарзі прокурора, а також - повноважень погоджувати прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію органом державного архітектурно-будівельного контролю.

Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (стаття 170 ЦК України).

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 6 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» управління у сфері містобудівної діяльності здійснюється Верховною Радою України, Кабінетом Міністрів України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері містобудування, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду, органами державного архітектурно-будівельного контролю, іншими уповноваженими органами містобудування та архітектури, місцевими державними адміністраціями, органами місцевого самоврядування. До уповноважених органів містобудування та архітектури належать органи, визначені у статті 13 Закону України «Про архітектурну діяльність». До органів державного архітектурно-будівельного контролю належать: 1) структурні підрозділи з питань державного архітектурно-будівельного контролю Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій; 2) виконавчі органи з питань державного архітектурно-будівельного контролю сільських, селищних, міських рад. Органом державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду є центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду. Примірне положення про органи державного архітектурно-будівельного контролю затверджується Кабінетом Міністрів України.

Абзацами першим, другим частини першої статті 41 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» визначено, що державний архітектурно-будівельний контроль - це сукупність заходів, спрямованих на дотримання замовниками, проектувальниками, підрядниками та експертними організаціями вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм і правил під час виконання підготовчих та будівельних робіт. Державний архітектурно-будівельний контроль здійснюється органами державного архітектурно-будівельного контролю відповідно до Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності». Державний архітектурно-будівельний контроль замовників будівництва, які є фізичними особами, здійснюється відповідно до Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» з урахуванням особливостей правового статусу таких осіб. Порядок здійснення архітектурно-будівельного контролю визначається Кабінетом Міністрів України.

Державний архітектурно-будівельний нагляд - це сукупність заходів, спрямованих на дотримання уповноваженими органами містобудування та архітектури, структурними підрозділами Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій та виконавчими органами сільських, селищних, міських рад з питань державного архітектурно-будівельного контролю, іншими органами, що здійснюють контроль у сфері містобудівної діяльності (далі - об`єкти нагляду), вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм і правил під час провадження ними містобудівної діяльності. Державний архітектурно-будівельний нагляд здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду, через головних інспекторів будівельного нагляду у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частини перша, друга статті 41-1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»).

Відповідно до статті 10 Закону України «Про архітектурну діяльність» для забезпечення під час забудови територій, розміщення і будівництва об`єктів архітектури додержання суб`єктами архітектурної діяльності затвердженої містобудівної та іншої проектної документації, вимог вихідних даних, а також з метою захисту державою прав споживачів будівельної продукції здійснюється в установленому законодавством порядку державний архітектурно-будівельний контроль та нагляд. Державний архітектурно-будівельний контроль здійснюють органи державного архітектурно-будівельного контролю, визначені статтею 6 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності». Державний архітектурно-будівельний нагляд здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду, через головних інспекторів будівельного нагляду в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі.

До уповноважених органів містобудування та архітектури належать: центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері архітектури; центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері архітектури; орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань архітектури; структурні підрозділи обласних, районних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій з питань архітектури; виконавчі органи сільських, селищних, міських рад з питань архітектури. До утворення виконавчого органу сільської, селищної, міської ради з питань архітектури уповноваженим органом містобудування та архітектури є структурний підрозділ районної державної адміністрації з питань архітектури, а за його відсутності - структурний підрозділ обласної державної адміністрації з питань архітектури. З метою забезпечення виконання функцій, пов`язаних з організацією замовлення розроблення, оновлення та затвердження містобудівної документації (змін до неї), у складі уповноваженого органу містобудування та архітектури може утворюватися окремий структурний підрозділ. Примірне положення про такий структурний підрозділ затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері архітектури. Орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань архітектури, структурні підрозділи обласних, районних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій підконтрольні і підзвітні відповідним органам виконавчої влади в межах, передбачених законом. Органи місцевого самоврядування здійснюють свою діяльність у сфері містобудування та архітектури відповідно до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні». З питань делегованих повноважень, передбачених підпунктом «б» частини першої статті 31 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», виконавчі органи сільських, селищних, міських рад підконтрольні відповідним органам виконавчої влади (стаття 13 Закону України «Про архітектурну діяльність»).

Відповідно до Указу Президента України «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» від 09 грудня 2010 року № 1085/2010 було утворено ДАБІ України, на яку покладено функції з реалізації державної політики з питань державного архітектурно-будівельного контролю.

Повноваження ДАБІ України щодо здійснення державного архітектурно-будівельного контролю визначені Положенням про ДАБІ України, затвердженим Указом Президента України від 08 квітня 2011 року № 439/2011, Порядком здійснення державного архітектурно-будівельного контролю, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 23 травня 2011 року № 553, Положенням про ДАБІ України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 09 червня 2014 року № 294, Порядком здійснення державного архітектурно-будівельного нагляду, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 19 серпня 2015 року № 698.

Разом з тим на час подання першим заступником керівника Тячівської окружної прокуратури апеляційної скарги (29 грудня 2020 року) на рішення місцевого суду постановою Кабінету Міністрів України «Про оптимізацію органів державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду» від 13 березня 2020 року № 219 вирішено: утворити Державну інспекцію містобудування України (далі - ДІМ) як центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра розвитку громад та територій і який реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду (пункт 1). Також цією Постановою внесені зміни до Положення про ДАБІ України, що було затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 09 липня 2014 року № 294, та в пункті 1 Положення зазначено, що Держархбудінспекція є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра розвитку громад та територій (далі - Міністр) і який реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду в частині надання (отримання, реєстрації), відмови у видачі чи анулювання (скасування) документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт, прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів.

Пунктом 1 Положення про ДІМ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України «Про оптимізацію органів державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду» від 13 березня 2020 року № 219, в редакції, чинній на час подання першим заступником керівника Тячівської окружної прокуратури апеляційної скарги (далі - Положення про ДІМ), визначено, що ДІМ є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра розвитку громад та територій (далі - Міністр) і який реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду (крім надання (отримання, реєстрації), відмов у видачі чи анулювання (скасування) документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт, прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів).

Абзацом 4 пункту 3 Положення про ДІМ передбачено, що основним завданням ДІМ є реалізація державної політики з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду, а саме здійснення державного архітектурно-будівельного нагляду за дотриманням вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил своїми територіальними органами, уповноваженими органами містобудування та архітектури, структурними підрозділами Київської та Севастопольської міських держадміністрацій та виконавчими органами сільських, селищних, міських рад з питань державного архітектурно-будівельного контролю, іншими органами, що здійснюють контроль у сфері містобудівної діяльності (далі - об`єкти нагляду), під час провадження ними містобудівної діяльності, а також за діяльністю органів, що здійснюють сервісну функцію та функцію технічного регулювання у сфері містобудування.

Згідно з підпунктом 4 пункту 4 Положення № 219 ДІМ відповідно до покладених на неї завдань, серед іншого, скасовує чи зупиняє дію прийнятих об`єктами нагляду відповідно до визначених законом повноважень рішень, які порушують вимоги законодавства у сфері містобудівної діяльності, з одночасним складенням протоколу відповідно до Кодексу України про адміністративні правопорушення та подальшим оприлюдненням такої інформації на офіційному веб-сайті ДІМ.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що починаючи з 13 березня 2020 року та на час подання першим заступником керівника Тячівської окружної прокуратури апеляційної скарги повноваження щодо здійснення державного архітектурно-будівельного нагляду і щодо скасування містобудівних умов та обмежень були віднесені до компетенції ДІМ.

На час апеляційного розгляду справи відбулися подальші зміни в законодавстві, яким регулюються питання управління у сфері містобудівної діяльності. Зокрема, згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 23 грудня 2020 року № 1340 «Деякі питання функціонування органів архітектурно-будівельного контролю та нагляду», яка набрала чинності 30 грудня 2020 року, утворено Державну інспекцію архітектури та містобудування України (далі - ДІАМ) як центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра розвитку громад та територій і який реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду, затверджено Положення про ДІАМ, ліквідовано ДІМ та Державну сервісну службу містобудування. Визначено ДІАМ суб`єктом управління індивідуально визначеного майна ДІМ та Державної сервісної служби містобудування, Державної архітектурно-будівельної інспекції, які ліквідовуються.

Пунктом 1 Положення про ДІАМ визначено, що ДІАМ є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра розвитку громад та територій і який реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду.

Згідно з пунктом 3 Положення про ДІАМ основним завданням ДІАМ є реалізація державної політики з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду, а саме: підготовка та внесення на розгляд Міністра пропозицій щодо забезпечення формування державної політики з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду; здійснення в межах повноважень, визначених законом, державного архітектурно-будівельного контролю за дотриманням замовниками, підприємствами, що надають технічні умови щодо інженерного забезпечення об`єкта будівництва, архітекторами та іншими проектувальниками, підрядниками, експертами, експертними організаціями та відповідальними виконавцями робіт, інженерами-консультантами, власниками будівель та лінійних споруд вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил під час виконання підготовчих та будівельних робіт; здійснення державного архітектурно-будівельного нагляду за дотриманням вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил територіальними органами ДІАМ, уповноваженими органами містобудування та архітектури, структурними підрозділами Київської та Севастопольської міських держадміністрацій та виконавчими органами сільських, селищних, міських рад з питань державного архітектурно-будівельного контролю, іншими органами, що здійснюють контроль у сфері містобудівної діяльності (далі - об`єкти нагляду), під час провадження ними містобудівної діяльності; ліцензування видів господарської діяльності з будівництва об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів із середніми (СС2) та значними (СС3) наслідками, та здійснення контролю за додержанням суб`єктами господарювання ліцензійних умов провадження видів господарської діяльності з будівництва об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів із середніми (СС2) та значними (СС3) наслідками.

ДІАМ відповідно до покладених на неї завдань видає дозволи на виконання будівельних робіт, реєструє повідомлення про внесення змін до них, відмовляє у видачі таких дозволів, анулює дозволи на виконання будівельних робіт; приймає в установленому порядку в експлуатацію закінчені будівництвом об`єкти (видає сертифікати про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта або відмовляє в їх видачі, реєструє декларації про готовність об`єкта до експлуатації, внесення змін до них, а також повертає такі декларації та скасовує їх реєстрацію) (підпункти 15-2, 15-3 пункту 4 Положення про ДІАМ).

Підпунктом 11 пункту 6 Положення про ДІАМ передбачено, що ДІАМ для виконання покладених на неї завдань має право проводити претензійно-позовну роботу, звертатися до суду з позовами щодо захисту своїх прав та законних інтересів.

ДІАМ здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи (пункт 7 Положення про ДІАМ).

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 15 вересня 2021 року № 960 «Питання Державної інспекції архітектури та містобудування», яка набрала чинності 15 вересня 2021 року, Кабінет Міністрів України вирішив погодитися з пропозицією Міністерства розвитку громад та територій про можливість здійснення Державною інспекцією архітектури та містобудування повноважень і виконання функцій з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду. Вказаною постановою також визнано такою, що втратила чинність, постанова Кабінету Міністрів України від 09 липня 2014 року № 294 «Про затвердження Положення про Державну архітектурно-будівельну інспекцію України» та інші пов`язані з нею постанови.

Враховуючи викладене, апеляційним судом було встановлено, що Сектор містобудування та архітектури Тячівської РДА не уповноважений здійснювати в установленому законодавством порядку державний архітектурно-будівельний контроль та нагляд, а також не має повноважень вирішувати питання прийняття об`єктів будівництва в експлуатацію, тобто не є компетентним державним органом та учасником спірних правовідносин в цій справі.

Згідно зі статтею 2 ЦК України учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи (далі - особи). Учасниками цивільних відносин є: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) сторонами цивільного розгляду є позивач і відповідач, які мають рівні права, включаючи право на юридичну допомогу. Підтримка прокуратурою однієї зі сторін може бути виправдана за певних умов, наприклад, з метою захисту вразливих осіб, які вважаються не здатними захистити свої інтереси самостійно, або в разі, якщо правопорушення зачіпає велику кількість людей, або якщо вимагають захисту реальні державні інтереси або майно (пункт 35 рішення ЄСПЛ від 15 січня 2009 року у справі «Менчинська проти Російської Федерації», пункт 33 рішення ЄСПЛ від 01 квітня 2010 року у справі «Корольов проти Російської Федерації»).

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Тлумачення пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України, з урахуванням практики ЄСПЛ, свідчить, що прокурор може представляти інтереси держави в суді тільки у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (пункт 3 частини другої статті 129 Конституції України).

У Рішенні Конституційного Суду України від 08 квітня 1999 року № 3-рп/99 у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) Конституційний Суд України зазначив, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3 мотивувальної частини). Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й у діяльності приватних підприємств, товариств. Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, у чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (пункт 4 мотивувальної частини).

Таким чином, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду в кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

Відповідно до частин третьої та четвертої статті 56 ЦПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу.

Пунктом 2 частини першої статті 2 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що на прокуратуру покладаються функції, зокрема представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом та главою 12 розділу III ЦПК України.

Згідно з абзацом першим частини другої, абзацом першим частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді інтересів громадянина (громадянина України, іноземця або особи без громадянства) у випадках, якщо така особа не спроможна самостійно захистити свої порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження через недосягнення повноліття, недієздатність або обмежену дієздатність, а законні представники або органи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси такої особи, не здійснюють або неналежним чином здійснюють її захист. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Отже, винятковими випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття «інтерес держави».

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Верховний Суд України у постанові від 13 червня 2017 року у справі № п/800/490/15 (провадження № 21-1393а17) зазначив, що протиправна бездіяльність суб`єкта владних повноважень - це зовнішня форма поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи в нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені. Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання обов`язкових дій. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов`язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість та межі бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість бездіяльності для прав та інтересів заінтересованої особи.

Однак суд, вирішуючи питання щодо наявності підстав для представництва, не повинен установлювати саме протиправність бездіяльності компетентного органу чи його посадової особи. Частиною сьомою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що в разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження. Таким чином, питання про те, чи була бездіяльність компетентного органу протиправною та які її причини, суд буде встановлювати за результатами притягнення відповідних осіб до відповідальності. Спір між компетентним органом, в особі якого позов подано прокурором в інтересах держави, та відповідачем не є спором між прокурором і відповідним органом, а також не є тим процесом, у якому розглядається обвинувачення прокурором посадових осіб відповідного органу у протиправній бездіяльності.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Частина четверта статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб`єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.

Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.

У Рішенні від 05 червня 2019 року № 4-р(II)/2019 Конституційний Суд України вказав, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.

Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Невиконання прокурором вимог щодо надання суду обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді має наслідком залишення позовної заяви без руху для усунення її недоліків і повернення в разі, якщо відповідно до ухвали суду у встановлений строк ці недоліки не усунуті.

Якщо суд установить відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави вже після відкриття провадження у справі, то позовну заяву прокурора слід вважати такою, що підписана особою, яка не має права її підписувати. І в таких справах виникають підстави для залишення позову без розгляду.

Такі правові висновки викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18.

У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду уточнила свої висновки, зроблені в постанові від 15 жовтня 2019 року у справі № 903/129/18 та у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 927/246/18, від 16 квітня 2019 року у справах № 910/3486/18 та № 925/650/18, від 17 квітня 2019 року у справі № 923/560/18, від 18 квітня 2019 року у справі № 913/299/18, від 13 травня 2019 року у справі № 915/242/18, у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 0440/6738/18, вказавши, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Забезпечення права на апеляційний перегляд справи є однією з основних засад судочинства (пункт 8 статті 129 Конституції України).

При цьому забезпечення апеляційного оскарження рішення суду має бути здійснено судами з урахуванням принципу верховенства права і базуватися на справедливих судових процедурах, передбачених вимогами законодавства, які регулюють вирішення відповідних процесуальних питань.

Конституційний Суд України у рішенні від 11 грудня 2007 року № 11-рп/2007 зазначив, що реалізацією права особи на судовий захист є можливість оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини).

Відповідно до частини першої статті 17 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Правилами статті 18 ЦПК України передбачено, що обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.

Частиною першою статті 352 ЦК України визначено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.

Отже, законодавець визначає коло осіб, наділених процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення, які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків. На відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її право, інтерес, обов`язок і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.

При цьому судове рішення, оскаржуване не залученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є заявник, або міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах. Рішення є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов`язки таких осіб. В такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків.

Верховним Судом у постанові від 13 січня 2021 року у справі № 466/5766/13-ц сформульовані правові висновки, відповідно до яких рішення є таким, що прийняте про права, інтереси та (або) обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, лише тоді, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права, інтереси та (або) обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи. Будь-який інший правовий зв`язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги.

З огляду на викладене право на апеляційне оскарження мають особи, які не брали участі в справі, проте ухвалене судом рішення певним чином впливає на їх права та обов`язки, завдає шкоди, що може виражатися у несприятливих для них наслідках.

Таким чином, суд апеляційної інстанції має першочергово з`ясувати, чи зачіпає оскаржуване судове рішення безпосередньо права та обов`язки заявника, та лише після встановлення таких обставин вирішити питання про скасування судового рішення, а у випадку встановлення, що ухвалене судом першої інстанції рішення не впливає на права та обов`язки заявника, - закрити апеляційне провадження, оскільки в останньому випадку така особа не має права на апеляційне оскарження рішення суду.

Встановивши в межах відкритого апеляційного провадження, що Сектор містобудування та архітектури Тячівської РДА не уповноважений здійснювати в установленому законодавством порядку державний архітектурно-будівельний контроль та нагляд, а також не має повноважень вирішувати питання прийняття об`єктів будівництва в експлуатацію, тобто не є компетентним державним органом та учасником спірних правовідносин, і рішенням Тячівського районного суду Закарпатської області від 16 квітня 2020 року не вирішувалися питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки держави в особі Сектору містобудування та архітектури Тячівської РДА, апеляційний суд дійшов правильного висновку про закриття апеляційного провадження на підставі пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України. При цьому апеляційний суд обґрунтовано виходив з того, що подавши апеляційну скаргу в інтересах держави в особі Сектору містобудування та архітектури Тячівської РДА, прокурор не довів наявності в нього права апеляційного оскарження рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 16 квітня 2020 року, так як повноваження здійснювати державний архітектурно-будівельний контроль і нагляд на час подання позовної заяви належали ДАБІ України, на час подання апеляційної скарги - ДІМ, а на час розгляду справи апеляційним судом - ДІАМ.

В постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11, від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18, а також в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 вересня 2021 року у справі № 308/9892/16-ц зазначено, що у випадку, коли держава вступає у цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема у цивільних, правовідносинах. Тому у тих відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах.

В постанові від 27 лютого 2019 року у справі № 761/3884/18 Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що як у цивільному, так і в адміністративному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді.

За змістом постанови від 26 лютого 2019 року у справі № 905/803/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду не погодився з висновком місцевого та апеляційного господарських судів про недодержання прокурором передбаченого законом обов`язку щодо попереднього (до звернення до суду) повідомлення Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області як суб`єкта владних повноважень про встановлення факту відповідного порушення (укладання оспорюваного договору) та про намір здійснити представництво інтересів держави у суді, що, на думку судів, проявилося у надісланні прокурором відповідного повідомлення одночасно з поданням позову (24 квітня 2018 року), оскільки зі змісту пункту 3 частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» вбачається, що відповідне повідомлення має бути здійснено прокурором до моменту подання позовної заяви та надходження її до суду, чого прокурором порушено не було. При цьому Верховний Суд зазначив, що передчасним та бездоказовим є посилання суду першої інстанції на те, що вказаними діями прокуратури Регіональне відділення Фонду державного майна України по Донецькій області нібито було позбавлено можливості та часу для оскарження визначеної прокурором наявності підстав для представництва такого суб`єкта, так як відмова органу, уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, від поданого прокурором в інтересах держави позову (заяви), подання ним заяви про залишення позову без розгляду не позбавляє прокурора права підтримувати позов (заяву) і вимагати розгляду справи по суті. З огляду на те, що прокурором правильно зазначено орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, який набув статусу позивача, тобто особи, в інтересах якої (яких) подано позов про захист порушеного права та/або охоронюваного законом інтересу, місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов передчасного висновку про наявність підстав для залишення позовної заяви без розгляду.

Однак, на відміну від вказаних справ, у цій справі прокурор подав апеляційну скаргу в інтересах держави в особі Сектору містобудування та архітектури Тячівської РДА, який не є компетентним державним органом у спірних правовідносинах. Крім того, прокурор не довів, що рішенням Тячівського районного суду Закарпатської області від 16 квітня 2020 року вирішено питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки держави в особі Сектору містобудування та архітектури Тячівської РДА. Тобто правові висновки, які містяться у вищезгаданих постановах Верховного Суду, зроблено за інших фактичних обставин, які не є подібними до обставин цієї справи.

З огляду на те, що ні мотивувальна, ні резолютивна частини рішення місцевого суду не містять будь-яких висновків про права, інтереси та (або) обов`язки Сектору містобудування та архітектури Тячівської РДА, безпідставним є також посилання заявника в касаційній скарзі на правовий висновок, викладений в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 23 листопада 2020 року у справі № 826/3508/17, про те, що рішення є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення є висновки суду про права та/чи обов`язки цієї особи або якщо у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про її права та/чи обов`язки.

Аргументи касаційної скарги заступника керівника Закарпатської обласної прокуратури про те, що апеляційний суд не виконав свого обов`язку щодо повідомлення Сектору містобудування та архітектури Тячівської РДА про дату, час і місце судового засідання, призначеного на 01 грудня 2021 року, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення апеляційного суду з огляду на таке.

Частиною п`ятою статті 56 ЦПК України передбачено, що у разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

Згідно з частиною першою статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Відповідно до частини другої статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Тобто процесуальним законом суду апеляційної інстанції надано право розгляду справи за відсутності сторін, які належним чином повідомлені про розгляд справи, незалежно від причин їх неявки.

З матеріалів справи вбачається, що прокурор був повідомлений про розгляд справи, призначений апеляційним судом на 01 грудня 2021 року (день ухвалення оскаржуваного судового рішення), що підтверджується довідкою про доставку електронного листа від 29 липня 2021 року. Крім того, згідно з протоколом судового засідання від 01 грудня 2021 року прокурор Андрейчик А. М. був присутнім у вказаному судовому засіданні.

За таких обставин, враховуючи, що рішення місцевого суду оскаржувалося в апеляційному порядку саме першим заступником керівника Тячівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Сектору містобудування та архітектури Тячівської РДА, розгляд справи за відсутності представника Сектору містобудування та архітектури Тячівської РДА не може бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення апеляційного суду.

Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування.

Оскаржуване судове рішення апеляційного суду відповідає вимогам закону й підстави для його скасування відсутні.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду