ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 619/2293/21

ОПИСОВА ЧАСТИНА

У травні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання частково недійсним договору купівлі-продажу домоволодіння та земельної ділянки в частині покупця, переведення прав та обов`язків покупця, визнання покупцем за договором купівлі-продажу домоволодіння та земельної ділянки, визнання права власності на домоволодіння та земельну ділянку, витребування майна з чужого незаконного володіння.

У липні 2021 року ОСОБА_1 звернувся із заявою про застосування заходів забезпечення позову шляхом заборони ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та будь-яким іншим особами, які будуть діяти від їх імені, вчиняти дії, щодо виселення ОСОБА_1 та членів його родини з житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що розташований на АДРЕСА_1 , який складається із: житлового будинку літ. «А-1» загальною площею, 93,8 кв. м, житловою площею 51,5 кв. м з обслуговуючими спорудами: огорожі № 4, 6, хвіртки № 3, що розташовані на окремій огородженій земельній ділянці, площею 304 кв. м та житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що розташований на АДРЕСА_1 , який складається із: житлового будинку літ. «Б-2» загальною площею 113,5 кв. м, житловою площею 62,6 кв. м з обслуговуючими надвірними будівлями і спорудами: льох літ. «Г», гараж літ. «Е», вбиральня літ. «Ж», вигрібна яма літ. «З», огорожа № 1, хвіртка № 5, колонка № 2, що розташовані на окремій огородженій земельній ділянці, площею 986 м2, проводити вселення та реєстрацію третіх осіб, проникнення, входження, а також вчинення інших дій щодо користування, володіння чи розпорядження, в тому числі укладення договорів оренди тощо з третіми особами до ухвалення у справі рішення.

Як на підставу вимог вжиття заходів забезпечення позову заявник посилався на те, що 08 липня 2021 року близько 09.00 години до будинку приїхали невідомі позивачу особи, які представились представниками власника частини домоволодіння ОСОБА_3 та вчиняли дії з метою виселення позивача та членів його сім`ї з належного йому будинку. Тобто, відповідачі, не дочекавшись рішення суду, безсумнівно розуміючи, що позов є обґрунтованим та може бути задоволений судом, вчинили дії з метою створення перешкод в подальшому виконанні можливого рішення суду про задоволення позову. На цей час існує загроза виникнення порушення прав позивача на користування власністю, що в подальшому призведе до утруднення виконання рішення суду.

Ухвалою Дергачівського районного суду Харківської області від 08 липня 2021 року заяву задоволено. Заборонено ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та будь-яким іншим особам, які будуть діяти від їх імені, вчиняти дії, щодо виселення ОСОБА_1 та членів його родини з житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , який складається із: житлового будинку літ. А-1 загальною площею, 93,8 кв. м, житловою площею 51,5 кв. м з обслуговуючими спорудами: огорожі № 4, 6, хвіртки № 3, що розташовані на окремій огородженій земельній ділянці, площею 304 кв. м та житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , який складається із: житлового будинку літ. «Б-2» загальною площею 113,5 кв. м, житловою площею 62,6 кв. м з обслуговуючими надвірними будівлями і спорудами: льох літ. «Г», гараж літ. «Е» , вбиральня літ. «Ж», вигрібна яма літ. «З», огорожа № 1, хвіртка № 5, колонка № 2, що розташовані на окремій огородженій земельній ділянці, площею 986 кв. м, проводити вселення та реєстрацію третіх осіб, проникнення, входження, а також вчинення інших дій щодо користування, володіння чи розпорядження.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що невжиття заходів забезпечення позову у визначений судом спосіб може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення.

Ухвалою Дергачівського районного суду Харківської області від 12 липня 2021 року виправлено описку допущену в ухвалі Дергачівського районного суду Харківської області від 08 липня 2021 року, зазначивши правильно адресу житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, який складається із: житлового будинку літ. «Б-2» загальною площею 113,5 кв. м, житловою площею 62,6 кв.м з обслуговуючими надвірними будівлями і спорудами: льох літ. «Г», гараж літ. «Е», вбиральня літ. «Ж», вигрібна яма літ. «З», огорожа № 1, хвіртка № 5, колонка № 2, що розташовані на окремій огородженій земельній ділянці, площею 986 кв. м: « АДРЕСА_1 ».

Постановою Харківського апеляційного суду від 17 серпня 2021 року ухвалу Дергачівського районного суду Харківського області від 12 липня 2021 року скасовано. У задоволенні заяви ОСОБА_1 про виправлення описки в ухвалі Дергачівського районного суду Харківської області від 08 липня 2021 року відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного суду від 17 серпня 2021 року ухвалу Дергачівського районного суду Харківської області від 08 липня 2021 року скасовано. Ухвалено нове рішення, яким у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовлено.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що спір між сторонами виник щодо визнання частково недійсним договорів купівлі-продажу домоволодіння та земельної ділянки в частині покупця, переведення прав та обов`язків покупця, визнання покупцем за договором купівлі-продажу домоволодіння та земельної ділянки, визнання права власності на домоволодіння та земельну ділянку, витребування майна з чужого незаконного володіння. Проте матеріали справи не містять доказів що не забезпечення позову у спосіб, про який просить позивач, унеможливить виконання рішення суду. Запропонований заявником спосіб забезпечення позову не є співмірним із заявленими вимогами. Заборона вселятись, користуватись та володіти майном призведе до порушення прав власника. Суд першої інстанції на зазначене уваги не звернув та помилково дійшов висновку про наявність підстав для забезпечення позову.

У вересні 2021 року ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Гринишин Є. В., звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просив скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що предметом позову є визнання права власності на житлові будинки, які перебували у власності відповідачів, та які за викладеними у позові обставинами позивач вважає своїми, тому забезпечення позову шляхом заборони вчинення дій щодо виселення позивача та членів його сім`ї із спірних будинків є співмірним із заявленими позовними вимогами. Підставою для вжиття таких заходів забезпечення позову стало вчинення відповідачкою ОСОБА_3 дій щодо примусового виселення позивача та членів його родини із житла. Суд апеляційної інстанції, скасовуючи ухвалу суду першої інстанції, помилково послався на статтю 374 ЦПК України.

Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права: статей 150, 153, 263, 354 ЦПК України, неврахування висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 14 серпня 2019 року у справі № 521/8746/18.

У листопаді 2021 року надійшли відзиви на касаційну скаргу, в яких ОСОБА_3 , від імені якої діє адвокат Казьоний Р. В., та ОСОБА_2 , просять касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Ухвалою Верховного Суду від 05 жовтня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали.

Підставою відкриття касаційного провадження у цій справі є підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Згідно з частиною третьою статті 3ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою та підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.

Відповідно до частин першої, другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Під забезпеченням позову необхідно розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, ухваленого за його позовом. Забезпечення позову спрямоване проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, відчужити його тощо.

Відповідно до частини першої статті 150 ЦПК України позов може бути забезпечений накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання тощо.

Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина третя статті 150 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) зазначено, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів.

Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».

Предметом позову у цій справі є визнання частково недійсним договорів купівлі-продажу домоволодіння та земельної ділянки в частині покупця, переведення прав та обов`язків покупця, визнання покупцем за договором купівлі-продажу домоволодіння та земельної ділянки, визнання права власності на домоволодіння та земельну ділянку, витребування майна з чужого незаконного володіння.

Звертаючись з відповідною заявою про забезпечення позову, позивач зазначив, що відповідачі вчиняють дії щодо виселення позивача та членів його сім`ї зі спірного житла.

У постанові Верховного Суду від 15 липня 2020 року у справі № 909/835/18 зазначено, що повинен бути наявним зв`язок між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги. Обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу.

Відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для забезпечення позову шляхом заборони відповідачам вчиняти дії щодо виселення позивача зі спірного домоволодіння, яке на час вирішення спору належить ОСОБА_3 на праві приватної власності, оскільки такий вид забезпечення позову не співмірний із заявленими позовними вимогами та не стосується суті спору.

Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на неврахування судом апеляційної інстанції висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 14 серпня 2019 року у справі № 521/8746/18 (провадження № 61-6960св19).

Верховний Суд у зазначеній постанові (предметом судового розгляду було питання про забезпечення позову) дійшов висновку, що суд апеляційної інстанції має право скасовувати лише ухвали, що перешкоджають подальшому провадженню у справі. Апеляційний суд, скасовуючи ухвалу суду першої інстанції, якою заяву про забезпечення позову задоволено частково і накладено арешт на квартиру, та, направивши справу на новий розгляд до суду першої інстанції, порушив вимоги статті 374 ЦПК України.

У справі, що переглядається, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про скасування ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову, а тому оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції не суперечить висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 14 серпня 2019 року у справі № 521/8746/18 (провадження

№ 61-6960св19).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на те, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судового рішення - без змін.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду