ПОСТАНОВА Касаційний господарський суд ВС у справі № 927/727/21

1. Позов було подано про стягнення 2 000 000 грн. основного боргу (сума отриманої і неповернутої позики), штрафу в сумі 2 000 000 грн., пені в сумі 100 065, 58 грн., 3% річних у сумі 59 196,50 грн., «інфляційних втрат» у сумі 198 858,63 грн., всього 4 358 120, 71 грн.

2. Рішенням господарського суду Чернігівської області від 09.09.2021: позов задоволено частково; стягнуто з Відповідача на користь Позивача 2 000 000 грн. основного боргу, 59 196,50 грн. - 3% річних, 198 858,63 грн. «інфляційних втрат» та 33 870,82 грн. витрат зі сплати судового збору; в решті позову відмовлено.

3. Додатковим рішенням господарського суду Чернігівської області від 16.09.2021 з Позивача на користь відповідача присуджено 21 081,99 грн. витрат на професійну правничу допомогу адвоката. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 07.12.2021 зазначене додаткове рішення залишено без змін.

4. Додаткове рішення і постанову мотивовано обґрунтованістю стягнення відповідних витрат саме в зазначеній сумі.

5. У касаційній скарзі до Верховного Суду Відповідач з посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), зазначаючи про порушення господарськими судами норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані додаткові рішення та постанову і ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні заяви Відповідача про стягнення з Позивача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 21 081 грн. у повному обсязі.

Касаційну скаргу обґрунтовано тим, що:

- на порушення вимог ГПК України представником Відповідача не надано жодного доказу, який підтверджував би оплату гонорара адвоката;

- господарськими судами не взято до уваги принципи всебічності, повноти і об`єктивності при розгляді відповідної заяви Позивача;

- судами неправильно застосовано «пункт 9» статті 129 ГПК України;

- судами не враховано правові позиції, викладені в постановах Верховного Суду.

6. Відзиви на касаційну скаргу не надходили.

7. У прийнятті оскаржуваних судових рішень попередніми судовими інстанціями з`ясовано й зазначено, зокрема, таке.

7.1. У відзиві на позов Відповідач навів попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, які Відповідач поніс і очікує понести в зв`язку з розглядом справи і які становлять витрати на праву допомогу в сумі 100 000 грн., та просив стягнути з Позивача судові витрати.

7.2. 12.08.2021 (до закінчення судових дебатів) до господарського суду Чернігівської області надійшла заява Відповідача про намір подання доказів судових витрат, в якій, зокрема, просив суд «прийняти намір» Відповідач подати докази протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду зі справи.

7.3. 09.09.2021 (у день проголошення рішення) до того ж суду надійшла заява Відповідача про ухвалення додаткового рішення, в якій Відповідач просив стягнути з Позивача судові витрати. До заяви додано докази понесення судових витрат, загальна сума яких (на правову допомогу) становить 100 000 грн.

7.4. Відповідачем подано належним чином засвідчені копії: договору про надання правової допомоги, укладеного Відповідачем (клієнтом) і адвокатом Онопко В.О., з додатковою угодою до цього договору; акт про надання правової допомоги від 09.09.2021.

Згідно з цим договором, зокрема, за надання правової допомоги клієнт сплачує гонорар адвоката за супровід справи, розмір якого визначено додатковою угодою до договору в сумі 100 000 грн. і який сплачується одноразово.

7.5. 09.09.2021 Відповідачем та адвокатом підписано акт про надання правової допомоги з переліком наданих адвокатом послуг на загальну суму 100 000 грн.

7.6. Позивач заперечував проти зазначеної заяви Відповідача, посилаючись на ненадання Відповідачем суду актів приймання-передачі робіт за договором, рахунків на оплату, доказів оплати, а також на невідповідність заявлених витрат критерію розумної необхідності.

Проте витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною, чи тільки має бути сплачено.

При цьому посилання Відповідача на відсутність актів приймання-передачі робіт за договором спростовуються доказами, наявними у матеріалах справи.

7.7. Із 16 вказаних в акті про надання правової допомоги від 09.09.2021 видів наданих позивачем послуг 9 не підлягають розподілу, і у вказаному акті не зазначено вартість кожної з послуг. Тому логічним і справедливим є визначення вартості однієї послуги за принципом пропорційності, тобто шляхом ділення загальної вартості наданих послуг на їх кількість, й відтак вартість однієї послуги становить 6 250 грн. (100 000:16), а загальний розмір витрат Відповідача на професійну правничу допомогу, який підлягає розподілу за наслідками розгляду даної справи по суті, становить 43 750 грн.

7.8. З урахуванням частини четвертої статті 129 ГПК України та того, що вимоги Позивача у цій справі було задоволено частково, витрати Відповідача на послуги адвоката, пов`язані з розглядом справи в суді першої інстанції, підлягають стягненню на користь Відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме 21 081, 99 грн.

8. Відповідно до положень ГПК Україна:

- витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (стаття 126);

- інші (крім судового збору) судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись. Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. У випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору (частини четверта, п`ята, восьма, дев`ята статті 129).

9. Судами з урахуванням відповідних законодавчих приписів та правових висновків, викладених у постановах об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19 та від 22.11.2019 у справі № 910/996/18, правильно відзначено, що витрати на професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено, чи тільки має бути сплачено.

10. Також Верховний Суд не вбачає законодавчо обґрунтованих підстав для того, щоб, як просить скаржник, «відійти від принципу пропорційності розподілу судових витрат на надання правової допомоги Відповідачу», оскільки такий принцип визначено процесуальним законом (пункт 8 даної постанови).

11. Крім того, за імперативним приписом частини другої статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, що унеможливлює прийняття та оцінку доводів скаржника, пов`язаних із встановленням фактичних обставин справи та дослідження доказів, пов`язаних із стягненням суми витрат на професійну правничу допомогу.

12. Звертаючись з касаційною скаргою, Позивач не спростував наведених висновків судів попередніх інстанцій та не довів неправильного застосування ними норм матеріального і процесуального права як необхідної передумови для скасування прийнятих ними судових рішень.

За таких обставин касаційна інстанція вважає за необхідне касаційну скаргу Позивача залишити без задоволення, а оскаржувані рішення та постанову - без змін за відсутності визначених ГПК України підстав для їх скасування.

Керуючись статтями 300, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд