ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 522/9796/20

1. Описова частина

У червні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про вжиття заходів забезпечення позову до подання ним позовної заяви до Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» (далі - ПАТ «Альфа-Банк») про припинення іпотеки, в якій просив накласти арешт на квартиру АДРЕСА_1 , яка в цілому складається з трьох житлових кімнат та підсобних приміщень, житловою площею 48,7 кв. м, загальною площею 86,7 кв. м, і належить йому на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна, посвідченого приватним нотаріусом Одеського нотаріального округу Криворотенко Л. І. 24 липня 2008 року за реєстровим номером 5820; заборонити ПАТ «Альфа-Банк» здійснювати будь-які дії щодо позасудового врегулювання за іпотечним договором від 24 липня 2008 року № 1506/0708 45-037-Z-1, укладеним між ОСОБА_1 і Відкритим акціонерним товариством «Сведбанк» (далі - ВАТ «Сведбанк»), правонаступником якого за цим іпотечним договором є ПАТ «Альфа-Банк», стосовно квартири АДРЕСА_1 , яка належить позивачу.

Обґрунтовуючи вимоги заяви про забезпечення позову, ОСОБА_1 посилався на те, що ПАТ «Альфа-Банк» має намір реалізувати належну йому квартиру, яка передана в іпотеку для забезпечення виконання кредитного договору від 24 липня 2008 року № 1506/0708/45-037, укладеного між ним і між ВАТ «Сведбанк». У зв`язку з цим просив вжити заходів забезпечення позову.

Приморський районний суд м. Одеси ухвалою від 22 червня 2020 року заяву задовольнив частково. Наклав арешт на квартиру АДРЕСА_1 , яка в цілому складається з трьох житлових кімнат та підсобних приміщень, житловою площею 48,7 кв. м, загальною площею 86,7 кв. м, і належить ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна, посвідченого приватним нотаріусом Одеського нотаріального округу Криворотенко Л. І. 24 липня 2008 року за реєстровим номером 5820. В іншій частині вимог заяви відмовив.

Ухвала місцевого суду мотивована тим, що предметом майбутнього позову є вимога про припинення іпотеки. Взявши до уваги предмет майбутнього спору та підстави, викладені у заяві про забезпечення позову, суд вважав за можливе задовольнити вимоги заявника щодо забезпечення позову частково, оскільки з матеріалів заяви видно наявність об`єктивного спору між сторонами, та з метою усунення загрози неможливості або утруднення виконання судового рішення у разі задоволення позову. При цьому суд задовольнив клопотання частково через відсутність потреби у вжитті заходів забезпечення позову шляхом заборони ПАТ «Альфа Банк» здійснювати будь-які дії щодо позасудового врегулювання за іпотечним договором, адже заявник не надав належного обґрунтування щодо обраного способу забезпечення позову. На думку суду, забезпечення позову шляхом накладення арешту є достатнім на цій стадії.

Одеський апеляційний суд постановою від 24 грудня 2021 року апеляційну скаргу АТ «Альфа-Банк» задовольнив. Ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 22 червня 2020 року скасував та ухвалив нове рішення, яким заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову до пред`явлення позовної заяви залишив без задоволення.

Апеляційний суд мотивував постанову тим, що іпотеку нерухомого майна, яка є предметом спору, припинено 30 квітня 2021 року за участю ПАТ «Альфа Банк», унаслідок виконання ОСОБА_1 у повному обсязі згідно з листом від 13 квітня 2021 року № 311/04-21, а позов ОСОБА_1 до ПАТ «Альфа-Банк» про припинення іпотеки (поданий після забезпечення позову) залишений без розгляду. При цьому суд врахував, що матеріали справи не містять доказів необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову, а лише посилання в заяві на можливість відчуження відповідачем на користь третіх осіб спірного майна без відповідного обґрунтування є недостатньою підставою для задоволення такої заяви.

У січні 2022 року представник ОСОБА_1 - адвокат Слободяник О. І. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову Одеського апеляційного суду від 24 грудня 2021 року, а ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 22 червня 2020 року залишити в силі.

Як на підставу касаційного оскарження судового рішення заявник посилається на те, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 361/1889/19, від 03 червня 2020 року у справі № 766/8558/18.

Касаційна скарга мотивована помилковістю висновків апеляційного суду про те, що матеріали справи не містять доказів щодо необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову. При цьому, задовольняючи частково заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити в майбутньому виконання можливого рішення про задоволення позовних вимог. Суд правильно встановив наявність загрози відчуження спірної квартири, оскільки вона є предметом спору у цій справі, а невжиття заходів забезпечення позову може утруднити в майбутньому виконання можливого рішення про задоволення позовних вимог. Між сторонами дійсно існував спір щодо нерухомого майна на момент подання заяви про забезпечення позову.

Ухвалою Верховного Суду від 28 квітня 2022 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

11 травня 2022 року справа № 522/9796/20 надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи

Апеляційний суд встановив, що, звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, ОСОБА_1 посилався на такі обставини.

24 липня 2008 року між ВАТ «Сведбанк» і ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 1506/0708/45-037, за умовами якого банк надав позичальнику грошові кошти у розмірі 50 000,00 дол. США на строк до 24 липня 2028 року включно зі сплатою 11, 9% річних на увесь строк користування кредитом. Позичальник зобов`язався щомісячно, починаючи з 10 вересня 2008 року погашати кредит і сплачувати проценти ануїтетними платежами по 547,06 дол. США та виконати свої зобов`язання у повному обсязі у терміни, передбачені цим договором.

Цього ж дня для забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між ВАТ «Сведбанк» і ОСОБА_1 був укладений іпотечний договір № 1506/0708/45-037-Z-1, за умовами якого іпотекодавець передав в іпотеку іпотекодержателю належне йому на праві власності нерухоме майно, а саме квартиру АДРЕСА_1 .

25 травня 2012 року на підставі договору купівлі-продажу прав вимоги ПАТ «Сведбанк» відступило право вимоги за кредитним та іпотечним договорами новому кредитору - Публічному акціонерному товариству «Дельта Банк» (далі - ПАТ «Дельта Банк»).

15 червня 2012 року ПАТ «Дельта Банк» уклало договір купівлі-продажу прав вимоги, зокрема за цими кредитним та іпотечним договорами, з ПАТ «Альфа-Банк».

22 листопада 2012 року ПАТ «Альфа-Банк» надіслало ОСОБА_1 повідомлення про усунення порушень, вимогу про добровільне виселення від 20 листопада 2012 року № 84228-102 б/б.

У подальшому ПАТ «Альфа-Банк» звернулось до Приморською районного суду м. Одеси з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 24 липня 2008 року № 1506/0708/45-037.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 07 жовтня 2013 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 17 грудня 2013 року, у справі № 522/709/13-ц позовні вимоги ПАТ «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 задоволено. В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 24 липня 2008 року № 1506/0708/45-037 звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме на квартиру АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Криворотенко Л. І. 24 липня 2008 року за реєстровим номером 5820, шляхом проведення торгів згідно із Законом України «Про виконавче провадження» за початковою ціною, встановленою на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

19 грудня 2014 року державний виконавець Першого Приморського ВДВС Одеського МУЮ на підставі заяви стягувача прийняв постанову про відкриття виконавчого провадження № 45871366 щодо погашення заборгованості за кредитним договором від 24 липня 2008 року № 1506/0708/45-037, укладеним між ОСОБА_1 і ПАТ «Альфа-Банк», яка на 10 жовтня 2012 року становить 388 981,41 грн.

На виконання зазначеної постанови в строк до 26 грудня 2014 року сума боргу у розмірі 388 981,41 грн, в рахунок якої суд звернув стягнення на предмет іпотеки, сплачена в повному обсязі. Також у строки, встановлені державним виконавцем для самостійного виконання, рішення суду зі стягнення витрат зі сплати судового збору виконане в повному обсязі.

Попри виконання заявником рішення Приморського районного суду м. Одеси від 07 жовтня 2013 року, що підтверджується постановами про закінчення виконавчих проваджень від 05 січня 2015 року № 45871366 та № 45871392, станом на 17 червня 2020 року належна заявнику квартира АДРЕСА_1 дотепер перебуває в іпотеці.

27 грудня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до Приморського районного суду м. Одеси з позовом до ПАТ «Сведбанк», ПАТ «Дельта Банк», ПАТ «Альфа-Банк», третя особа - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, про визнання осіб такими, що втратили право на стягнення заборгованості, визнання зобов`язань за кредитним договором та договором іпотеки припиненими внаслідок їх виконання та зняття обтяжень з нерухомого майна.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 15 червня 2018 року у задоволенні зазначеного позову відмовлено.

Постановою Апеляційного суду Одеської області від 30 жовтня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 15 червня 2018 року скасовано. Позов ОСОБА_1 задоволено частково, зокрема: визнано зобов`язання ОСОБА_1 за кредитним договором від 24 липня 2008 року № 1506/0708/45-037, укладеним між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1 припиненими; визнано зобов`язання ОСОБА_1 за іпотечним договором від 24 липня 2008 року № 1506/0708/45-037-Z-1 укладеним між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1 припиненими; зобов`язано ПАТ «Альфа-Банк» вчинити дії щодо реєстрації припинення заборони та обтяжень права власності, внесених до Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна та до Державного реєстру іпотек на підставі іпотечного договору від 24 липня 2008 року № 1506/0708/45-037-Z-1; в іншій частині вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 19 лютого 2020 року постанову апеляційної інстанції скасовано. Рішення суду першої інстанції залишено в силі.

Також апеляційний суд встановив, що іпотеку нерухомого майна, яка є предметом спору, припинено 30 квітня 2021 року, внаслідок виконання ОСОБА_1 у повному обсязі вимог викладених у листі АТ «Альфа Банк» від 13 квітня 2021 року № 311/04-21, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію обтяження від 30 квітня 2021 року та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іпотеки від 30 квітня 2021 року.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 09 червня 2021 року позов ОСОБА_1 до ПАТ «Альфа-Банк» про припинення іпотеки залишено без розгляду.

2. Мотивувальна частина

Згідно з абзацом другим частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, перевіривши правильність застосування апеляційним судом норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до частин першої та другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

У пунктах 1, 2 частини першої статті 150 ЦПК України визначено, що позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії.

Згідно з частиною третьою статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.

Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Схожий за змістом правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19).

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має враховувати, наскільки конкретний захід, який пропонується вжити, пов`язаний з предметом позову, наскільки він співмірний із позовною вимогою, і яким чином цей захід фактично реалізує мету його вжиття.

Крім цього, інститут забезпечення позову захищає рівною міром інтереси як позивача, так і відповідача.

Звертаючись із заявою про забезпечення позову до подання позовної заяви ОСОБА_1 посилався на те, що ПАТ «Альфа-Банк» має намір реалізувати належну йому квартиру, яка передана в іпотеку для забезпечення виконання кредитного договору від 24 липня 2008 року № 1506/0708/45-037.

Скасовуючи ухвалу місцевого суду та відмовляючи в задоволенні заяви про забезпечення позову, апеляційний суд виходив з того, що іпотеку нерухомого майна, яка є предметом спору, припинено 30 квітня 2021 року внаслідок виконання ОСОБА_1 у повному обсязі вимог, викладених у листі АТ «Альфа Банк» від 13 квітня 2021 року № 311/04-21, а позов ОСОБА_1 до ПАТ «Альфа-Банк» про припинення іпотеки (поданий після забезпечення позову) залишений без розгляду. При цьому суд врахував, що матеріали справи не містять доказів щодо необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову.

Встановивши зазначені обставини, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову.

Аргументи касаційної скарги не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, зводяться до незгоди з ними.

Ураховуючи встановлені апеляційним судом конкретні обставини цієї справи, зроблені в оскаржуваній постанові висновки не суперечать правовим висновкам, які зазначені в касаційній скарзі як підстава для відкриття касаційного провадження.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскаржувана постанова апеляційного суду відповідає вимогам закону, і підстав для її скасування немає.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду