ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 755/6830/21

1. Описова частина

У квітні 2021 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_3 , третя особа - ОСОБА_4 , про витребування майна з чужого незаконного володіння, скасування державної реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна.

Одночасно з пред`явленням позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 подали заяву про забезпечення позову шляхом накладення заборони на відчуження об`єкту житлової нерухомості - квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 44 кв. м, право власності на яку зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на ім`я ОСОБА_3 , реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна: 1581611180000 від 20 червня 2018 року.

Заяву мотивовано тим, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є законними власниками квартири АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 07 квітня 2000 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Горяйновою Т. К. Проте на підставі нікчемного договору купівлі-продажу від 20 червня 2018 року, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , відповідач набув права власності на спірну квартиру. Таким чином, ця нерухомість незаконно вибула із володіння позивачів та наразі перебуває у власності відповідача.

З огляду на те, що предметом пред`явленого позову є відновлення права власності шляхом витребування майна з незаконного володіння відповідача, останній, з метою уникнення негативних наслідків для себе, може здійснити відчуження спірного майна, а тому існують ризики істотного ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду, що вплине на ефективність захисту прав та інтересів позивачів.

На підставі вимог статей 149, 150 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) позивачі просили суд забезпечити позов шляхом накладення заборони на відчуження об`єкту житлової нерухомості - квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 44 кв. м, право власності на яку зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на ім`я ОСОБА_3 , реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна: 1581611180000 від 20 червня 2018 року.

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 04 серпня 2021 року відмовлено у задоволенні спільної заяви позивачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про забезпечення позову.

Суд виходив із того, що предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є володільцем індивідуально визначеного майна, до особи, яка заволоділа цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння. Отже, заявлення такої вимоги неволодіючим власником презюмує перебування майна, яке є предметом спору, у фактичному володінні відповідача, і правомірність такого володіння не спростована, допоки спір між сторонами не буде вирішений судом. Якщо суд застосує обраний позивачами вид забезпечення позову, то він фактично констатує неправомірність володіння спірним майном відповідачем, що може мати місце лише за наслідками вирішення спору по суті.

Постановою Київського апеляційного суду від 20 жовтня 2021 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задоволено, ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 04 серпня 2021 року скасовано, заяву представника ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про забезпечення позову задоволено.

Накладено заборону на відчуження об`єкту житлової нерухомості - квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 44 кв. м, яка належить ОСОБА_3 , реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна: 1581611180000 від 20 червня 2018 року.

Суд апеляційної інстанції постановив, що суд першої інстанції не врахував, що існують реальні ризики подальшого відчуження чи обтяження саме майнових прав на спірну квартиру. Між сторонами існує реальний спір. Спосіб забезпечення позову, обраний позивачами, є співмірним із позовними вимогами.

У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2021 року до Верховного Суду, ОСОБА_3 , від імені якого діє адвокат Смілянський Ю. М., посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанцій норм процесуального права, просив скасувати постанову Київського апеляційного суду від 20 жовтня 2021 року, а ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 04 серпня 2021 року залишити без змін.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував вимогистатті 149 ЦПК України, оскільки заходи забезпечення позову застосовано судом без достатньої підстави; позивачі не є власниками спірного майна і саме по собі заявлення вимоги про витребування спірної квартири не спростовує правомірності володіння відповідачем цим майном.

У відзиві на касаційну скаргу позивачі, від імені яких діє адвокат Мельничук В. В., зазначили, що касаційна скарга ОСОБА_3 , від імені якого діє адвокат Смілянський Ю. М., не підлягає задоволенню, оскільки не містить обґрунтування неправильного застосування судом апеляційної інстанцій норм процесуального права.

Відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_4 до суду не надходив.

Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 10 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_3 , від імені якого діє адвокат Смілянський Ю. М., на постанову Київського апеляційного суду від 20 жовтня 2021 року і витребувано з Дніпровського районного суду міста Києва цивільну справу № 755/6830/21.

2. Мотивувальна частина

Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга ОСОБА_3 , від імені якого діє адвокат Смілянський Ю. М., не підлягає задоволенню.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Постанова суду апеляційної інстанції відповідає зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України.

Відповідно до частин першої, другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 150 ЦПК України позов забезпечується забороною вчиняти певні дії.

Відповідно до частини третьої статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Ці обставини є істотними і необхідними для забезпечення позову.

Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Подібні правові висновки сформульовано Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19), від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20), від 20 лютого 2019 року у справі № 754/4437/18 (провадження № 61-47464св18), а також Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду у постанові від 13 грудня 2021 року у справі № 367/3765/20 (провадження № 61-549св21).

У рішенні від 19 березня 1997 року заява № 18357/91 у справі «Горнсбі проти Греції» (Case of Hornsby v. Greece) Європейський суд з прав людини, практика якого відповідно до частини четвертої статті 10 ЦПК України та статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовується судом як джерело права, зазначив, що «право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду одній зі сторін».

Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, тимчасових заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання можливого судового рішення, якщо його буде ухвалено на користь позивача, у т.ч. задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Частиною третьою статті 12 і частиною першою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Вирішуючи питання щодо накладення заборони на відчуження об`єкту житлової нерухомості - квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 44 кв. м, яка належить ОСОБА_3 , суд апеляційної інстанції виходив з обґрунтованості вимог заяви позивачів щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову у цій справі відповідно до статей 149, 150 ЦПК України.

Так, апеляційний суд врахував встановлені фактичні обставини справи, а саме, що між сторонами існує спір щодо права власності на квартиру АДРЕСА_1 , що спосіб забезпечення позову, обраний позивачами, є співмірним із позовними вимогами, і відповідачем не спростовано імовірність подальшого відчуження спірної квартири з метою уникнення негативних наслідків для себе, що призведе до істотного ускладнення чи взагалі унеможливить виконання рішення суду.

Колегія суддів також звертає увагу на те, що вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення заборони на відчуження спірної квартири, з метою недопущення перереєстрації прав на це майно та зміни його титульного володільця під час судового розгляду справи, жодним чином не створює відповідачеві перешкоди у користуванні цією квартирою.

Крім того, заходи забезпечення позову є тимчасовими і в разі вирішення між сторонами спору можуть бути скасовані судом.

Обраний позивачами захід забезпечення позову відповідає характеру спірних правовідносин.

Твердження заявника про те, що висновки суду в оскаржуваному судовому рішенні суперечать практиці Верховного Суду, викладеній у постанові від 15 квітня 2021 року у справі № 910/16370/20, є необґрунтованими, оскільки правовідносини у справах не є подібними.

Можливість вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення заборони на відчуження майна, у тому числі у справах про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння (віндикаційний позов), узгоджується з усталеною практикою розгляду подібних справ Верховним Судом, зокрема, справи № 175/1480/21 (провадження № 61-15020св21, постанова від 09 грудня 2021 року), справи № 161/13664/20 (провадження № 61-1680св21, постанова 31 березня 2021 року), справи № 757/63060/19-ц (провадження № 61-844св21, постанова від 11 березня 2021 року).

Висновок за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду