ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 349/408/18

ОПИСОВА ЧАСТИНА

У березні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Добринівської сільської ради, Рогатинської районної державної адміністрації про визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування.

На обґрунтування позовних вимог зазначав, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його мати ОСОБА_4 . За життя мати набула права власності на земельні ділянки, загальним розміром 1,54 га, що розташовані на території Добринівської сільської ради з цільовим призначенням для товарного сільськогосподарського виробництва на підставі державного акта про право приватної власності на землю ІІ-ІФ № 012973 від 25 вересня 2001 року. Заповіт від імені померлої не посвідчувався.

З метою оформлення спадщини матері як спадкоємець першої черги за законом позивач звернувся до нотаріуса, однак отримав відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину на земельну ділянку в зв`язку з відсутністю правовстановлюючого документа - державного акта на право власності на земельну ділянку (втрата).

Зазначає, що інших спадкоємців, які б претендували на спадщину немає, оскільки рідний брат ОСОБА_5 звернувся у нотаріальну контору із заявою про відмову від прийняття спадщини після смерті матері.

Посилаючись на зазначене, позивач просив суд визнати за ним право власності на земельні ділянки площею 1,54 га з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на підставі державного акта на право приватної власності на землю, серії ІІ-ІФ № 012973 від 25 вересня 2001 року, що знаходяться на території Добринівської сільської ради Рогатинського району.

Рішенням Рогатинського районного суду Івано-Франківської області від 11 квітня 2018 року позов задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 як спадкоємцем за законом ОСОБА_4 право власності на земельну ділянку, загальним розміром 1,54 га з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Добринівської сільської ради Рогатинського району та яка належала ОСОБА_4 на праві власності згідно з державного акта на право приватної власності на землю серії ІІ-ІФ № 012973 від 25 вересня 2001 року.

Задовольняючи позовні вимоги, суд виходив з того, що спадщину після смерті спадкодавця прийняв лише ОСОБА_1 , тому він набув права власності на спадкове майно і це право підлягає захисту судом шляхом його визнання.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_2 як особа, яка не брала участі у розгляді справи, подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати рішення Рогатинського районного суду Івано-Франківської області від 11 квітня 2018 року та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

На обґрунтування вимог апеляційної скарги ОСОБА_2 посилалася на те, що позивач приховав від ОСОБА_2 факт прийняття і оформлення спадщини за законом, що позбавило її можливості фізично (перебування за межами України) вчасно у 6-місячний строк подати до нотаріуса заяву про прийняття спадщини. Суд не прийняв до уваги, що позивач до позовної заяви не додав витягу зі спадкового реєстру про реєстрацію спадкової справи за його заявою після смерті матері, що б свідчило про вчинення дій для прийняття спадщини та не залучив як третю особу на стороні відповідача брата ОСОБА_5 , який би повідомив суду про існування ще одного спадкоємця першої черги за законом. Позивач умисно не надав суду жодних доказів існування інших спадкоємців та незаконно набув права власності на земельну ділянку після смерті матері, тому суд дійшов помилкового висновку про визнання за ним права власності на спадкове майно.

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 12 жовтня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.

Рішення Рогатинського районного суду Івано-Франківської області від 11 квітня 2018 року скасовано.

Ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування відмовлено.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 є спадкоємцем першої черги, яка не вичерпала усі можливості прийняття спадщини, оскільки за нею залишається право прийняти спадщину як у позасудовому порядку (за згоди усіх спадкоємців, які прийняли спадщину), так і у судовому у спосіб подання позову про визначення додаткового строку на прийняття спадщини, а тому вона мала бути відповідачем по справі, оскільки рішення суду стосується її прав та інтересів. Тому суд першої інстанції не дотримався вимог закону, не перевірив всі обставини щодо відкриття спадщини після смерті спадкодавця, не встановив коло всіх спадкоємців першої черги за законом, та не залучив їх до участі в справі, в результаті чого ухвалив рішення із порушеннями норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для його скасування, а також із неправильним застосуванням норм матеріального права.

22 листопада 2021 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив скасувати постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 12 жовтня 2021 року та залишити в силі рішення суду першої інстанції у цій справі.

В касаційній скарзі заявник посилається на підстави оскарження визначені пунктами 1, 2 частини другої статті 389 ЦПК України.

Підставою касаційного оскарження заявник зазначає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 01 серпня 2019 року в справі № 412/1277/12, та у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17, а також необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові.

Касаційна скарга мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати позивача ОСОБА_4 , після смерті якої відкрилася спадщина на спадкове майна, а саме: на домоволодіння АДРЕСА_1 , що є предметом розгляду судами у справі № 349/407/18, та на спірну земельну ділянку, що є предметом розгляду судами у цій справі.

Рішенням Рогатинського районного суду від 18 травня 2018 року в справі № 349/407/18 позов ОСОБА_1 задоволено та визнано за ОСОБА_1 право власності на вищезазначене домоволодіння, яке на день смерті належало ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , в порядку спадкування за законом.

Зазначає, що за результатом розгляду апеляційної скарги ОСОБА_2 , як особи, яка не брала участі у справі № 349/407/18, предметом якого було домоволодіння, апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Рогатинського районного суду від 18 травня 2018 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до Добринівської сільської ради Рогатинського району про визнання права власності на домоволодіння - закрито. Закриваючи провадження у зазначеній справі, апеляційний суд виходив з того, що скаржник не є особою, яка прийняла у визначений законом строк спадщину після смерті матері ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , тому її права вказаним рішенням суду першої інстанції не порушено.

ОСОБА_1 в касаційній скарзі звертає увагу на те, що оскаржувану постанову від 12 жовтня 2021 року в цій справі апеляційний суд виносив практично в тому ж складі, що і зазначену вище постанову про закриття апеляційного провадження в справі № 349/407/18, однак судом апеляційної інстанції було по різному трактовано та на власний розсуд винесену оскаржувану постанову, що є грубим порушенням норм матеріального права.

Зазначає, що рішенням Рогатинського районного суду Івано-Франківської області від 11 квітня 2018 року у цій справі не було порушено право та інтерес ОСОБА_2 .

Також зазначає, що судом апеляційної інстанції було порушено норми процесуального права, оскільки суд не врахував аргументи позивача, які були викладені у відзиві на апеляційну скаргу, зокрема те, що при поданні апеляційної скарги представником апелянта не було додано відповідних документів, які б підтверджували його повноваження.

Інші учасники справи не скористалися своїми правами на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Ухвалою Верховного Суду від 13 січня 2022 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано з Рогатинського районного суду Івано-Франківської області цивільну справу.

Справа надійшла до Верховного Суду у січні 2022 року.

Ухвалою Верховного Суду від 08 червня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини, встановлені судами

Суди встановили, що згідно із свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , виданим виконкомом Добринівської сільської ради, ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Корчунок Рогатинського району Івано-Франківської області (а. с. 6).

Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 ОСОБА_4 є матір`ю ОСОБА_1 (а. с. 5).

Згідно з довідкою від 02 січня 2018 року № 4, виданою виконавчим комітетом Добринівської сільської ради, на момент відкриття спадщини ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 у будинку за адресою: АДРЕСА_1 , проживала сама. Заповіт від її імені у виконкомі Добринівської сільської ради не посвідчувався і не реєструвався (а. с. 14).

Постановою від 06 лютого 2018 року № 30/02-31 приватний нотаріус Рогатинського районного нотаріального округу відмовив ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину у зв`язку з неподанням ним документа, що підтверджує право власності ОСОБА_4 на земельну ділянку (а. с. 11).

Відповідно до заяви про відмову від прийняття спадщини, поданої приватному нотаріусу Рогатинського районного нотаріального округу від 09 січня 2018 року ОСОБА_5 відмовився від прийняття спадщини матері ОСОБА_4 (а. с. 8).

ОСОБА_2 є дочкою ОСОБА_4 , про що свідчить свідоцтво про народження серії НОМЕР_3 (а. с. 37).

Відповідно до довідки, виданої відділом Держгеокадастру в Рогатинському районі Івано-Франківської області від 09 лютого 2018 року № 0-9-0.26-33/107-18, та згідно з копією державного акта на право приватної власності на землю серії ІІ-ІФ № 012973 ОСОБА_4 була власником земельної ділянки площею 1,54 га з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Добринівської сільської ради (а. с. 7).

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судове рішення суду апеляційної інстанцій не в повній мірі відповідає вказаним вимогам закону.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваного судового рішення, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

У справі, яка є предметом перегляду, позивач звернувся до суду з позовом до Добринівської сільської ради, Рогатинської районної державної адміністрації в, якому, посилаючись на те, що не має можливості отримати свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті спадкодавця через відсутність правовстановлюючих документів на спадкове майно, просив захистити його порушене право в судовому порядку шляхом визнання права власності на нього.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що спадщину після смерті спадкодавця прийняв лише ОСОБА_1 , тому він набув права власності на спадкове майно і це право підлягає захисту судом шляхом його визнання.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_2 як особа, яка не брала участі у розгляді справи, подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати рішення Рогатинського районного суду Івано-Франківської області від 11 квітня 2018 року та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити. В апеляційній скарзі заявник посилалась на те, що визнаючи право власності на все спадкове майно за позивачем, оскаржуваним рішенням було порушено право ОСОБА_2 як спадкоємця першої черги після смерті матері.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що суд першої інстанції не встановив коло всіх спадкоємців після смерті ОСОБА_4 , не залучив до участі у справі ОСОБА_2 , яка є спадкоємцем першої черги та, яка не вичерпала усі можливості прийняття спадщини, оскільки за нею залишається право прийняти спадщину як у позасудовому порядку (за згоди усіх спадкоємців, які прийняли спадщину), так і у судовому у спосіб подання позову про визначення додаткового строку на прийняття спадщини.

Проте колегія суддів з таким висновком апеляційного суду не погоджується з огляду на таке.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Згідно зі статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Частиною першою статті 17 ЦПК України передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси (частина третя статті 18 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Зазначені норми права визначають коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення, які поділяються на дві групи: учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків. На відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її право, інтерес, обов`язок і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.

При цьому судове рішення, оскаржуване особою, яка не брала участі у справі, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є заявник, або міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах. Рішення є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов`язки таких осіб. В такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків.

Рішення є таким, що прийняте про права, інтереси та (або) обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, лише тоді, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права, інтереси та (або) обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи. Будь-який інший правовий зв`язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 13 січня 2021 року у справі № 466/5766/13-ц (провадження № 61-13912св20) та від 29 червня 2021 року у справі № 201/751/14-ц (провадження № 61-1490св21).

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19) зазначено, що аналіз частини першої статті 352 ЦПК України дозволяє зробити висновок, що ця норма визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення і які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.

У постанові Верховного Суду від 27 серпня 2020 року у справі № 127/26512/16 (провадження № 61-47768св18) вказано, що у разі подання апеляційної скарги особи, яка не брала участі у справі і апеляційним судом встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося, апеляційне провадження підлягає закриттю, а рішення суду першої інстанції не має переглядатися по суті. В той же час відповідно до пункту четвертого частини третьої статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо: суд прийняв судове рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі. Отже, у разі якщо апеляційний суд встановить, що судовим рішенням вирішувалося питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки особи, що не були залучені до участі у справі, це є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення.

З огляду на викладене, право на апеляційне оскарження мають особи, які не брали участі в справі, проте ухвалене судом рішення певним чином впливає на їх права та обов`язки, завдає шкоди, що може виражатися у несприятливих для них наслідках. У разі подання апеляційної скарги особи, яка не брала участі у справі і апеляційним судом встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося, апеляційне провадження підлягає закриттю, а рішення суду першої інстанції не має переглядатися по суті.

У справі, яка переглядається, спір виник зі спадкових правовідносин стосовно спадщини, яка відкрилась ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно зі статтею 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Частинами першою та другою статті 1223 ЦК України передбачено, що право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки (стаття 1261 ЦК України).

Внуки, правнуки спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові, бабі, дідові, якби вони були живими на час відкриття спадщини (частина перша статті 1266 ЦК України).

Частиною першої статті 1268 ЦК України передбачено, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Статтею 1270 ЦК України встановлено строк для прийняття спадщини у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Згідно з частинами першою та другою статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто.

Якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК України, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її. За письмовою згодою спадкоємців, які прийняли спадщину, спадкоємець, який пропустив строк для прийняття спадщини, може подати заяву про прийняття спадщини нотаріусу за місцем відкриття спадщини. У разі відсутності такої згоди, за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини (стаття 1272 ЦК України).

Апеляційний суд погодився з доводами апелянта ОСОБА_2 про те, що ухвалене оскаржуване рішення суду першої інстанції безпосередньо стосується її прав та інтересів, яку не було залучено до участі у справі як спадкоємця першої черги. Однак, переглядаючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд не встановив які саме права, свободи, інтереси та (або) обов`язки ОСОБА_2 були порушені рішенням суду першої інстанції, а тому передчасно переглянув його в апеляційному порядку по суті за апеляційною скаргою особи, яка не брала участі у справі.

Разом з тим обставини, які входять до предмета доказування у зазначеній категорії справ, можна встановити лише при дослідженні документів, наявних у спадковій справі. Належними доказами щодо фактів, які необхідно встановити для вирішення спору про право спадкування, є копії документів відповідної спадкової справи, зокрема, поданих заяв про прийняття спадщини, виданих свідоцтв про право на спадщину тощо.

Подібні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 08 грудня 2021 року в справі № 423/2673/12 (провадження № 61-9341св21).

Таким чином, суду апеляційної інстанції потрібно встановити фактичні обставини справи, зокрема, встановити, коли була заведена спадкова справа після смерті ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , витребувати спадкову справу та дослідити її. Встановити коло спадкоємців після смерті ОСОБА_4 , наявність у спадкоємців права на спадкування. Встановити коли саме спадкоємці звертались до нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини та/або про відмову від прийняття спадщини. Встановити, чи зверталась ОСОБА_2 у встановлений законом строк для прийняття спадщини з заявою до нотаріуса, чи є вона такою, яка прийняла спадщину після померлої ОСОБА_4 , та як наслідок встановити, чи порушено її право рішенням суду першої інстанції, оскільки вказуючи на те, що порушено права ОСОБА_2 , суд апеляційної інстанції свій висновок обґрунтував на припущеннях, без посилання на конкретні докази, що суперечить положенням частини шостої статті 81 ЦПК України.

З урахуванням наведеного, оскільки фактичні обставини, від яких залежить правильне вирішення справи, не встановлено, а суд касаційної інстанції у силу своїх процесуальних повноважень (стаття 400 ЦПК України) позбавлений можливості встановити ці обставини, то оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з направленням справи до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази; суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Керуючись статтями 400, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду