ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 607/2547/20

Описова частина

У січні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на дії державного виконавця Тернопільського міського відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Івано-Франківськ), заінтересована особа - ОСОБА_2 .

Свої вимоги обґрунтовував тим, що рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 05 червня 2020 року у справі № 607/2547/20 задоволено його позов до ОСОБА_2 ; усунуто з боку ОСОБА_2 перешкоди у користуванні та розпорядженні належним йому на праві приватної власності майном - автомобілем марки «YUELIN - NJ-1028DB» та 1/2 частиною гаражу № НОМЕР_1 , розташованого у АДРЕСА_1.

На підставі виконавчого листа від 03 вересня 2020 року № 607/2547/20, виданого Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області, головний державний виконавець Тернопільського міського відділу державної виконавчої служби (далі - ДВС) Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) відкрив виконавче провадження ВП № 63048283, а 19 листопада 2020 року -виніс постанову про закінчення вказаного виконавчого провадження з посиланням на пункт 11 статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» та скасував заходи примусового виконання судового рішення. При цьому, всупереч вимогам Закону України «Про виконавче провадження» вказана постанова не була направлена на його адресу.

При винесенні постанови про закінчення виконавчого провадження державний виконавець вважала, що судове рішення неможливо виконати без участі боржника ОСОБА_2 .

Проте, на його думку, державним виконавцем не проведено об`єктивного, неупередженого та справедливого виконання судового рішення, зокрема не було оголошено спірний автомобіль у розшук, з метою його повернення законному власнику, що, у свою чергу, не потребує участі боржника ОСОБА_2 .

Посилаючись на те, що винесення державним виконавцем постанови про закінчення виконавчого провадження від 19 листопада 2020 року ВП № 63048283 порушує його права, як стягувача у виконавчому провадженні, просив:

- визнати неправомірними дії старшого державного виконавця Тернопільського міського відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) Кузь Т. С. щодо винесення постанови про закінчення виконавчого провадження від 19 листопада 2020 року ВП № 63048283;

- скасувати постанову старшого державного виконавця Тернопільського міського відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) про закінчення виконавчого провадження від 19 листопада 2020 року ВП № 63048283.

Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 01 липня 2021 року у складі судді Сливка Л. М. скаргу ОСОБА_1 задоволено.

Визнано неправомірними дії старшого державного виконавця Тернопільського міського відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) Кузь Т. С. щодо винесення постанови про закінчення виконавчого провадження від 19 листопада 2020 року ВП № 63048283.

Скасовано постанову старшого державного виконавця Тернопільського міського відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) про закінчення виконавчого провадження від 19 листопада 2020 року ВП № 63048283.

Суд першої інстанції виходив із того, що державним виконавцем при винесенні постанови про закінчення виконавчого провадження не вжито достатніх заходів, передбачених статтею 18 Закону України «Про виконавче провадження», для зобов`язання боржника вчинити дії, спрямовані на виконання судового рішення. Зокрема, державним виконавцем не надано доказів про те, що при здійсненні виконавчого провадження нею вчинялись виконавчі дії у спосіб та в порядку, передбаченим Законом України «Про виконавче провадження», направлені на повне та безумовне виконання судового рішення. З огляду на відсутність доказів щодо того, що державним виконавцем вжито усіх можливих заходів для виконання рішення суду у виконавчому провадженні № 63048283, суд дійшов висновку про передчасність винесення постанови про закінчення виконавчого провадження.

Постановою Тернопільського апеляційного суду від 21 жовтня 2021 року за наслідками розгляду апеляційної скарги відділу державної виконавчої служби у місті Тернополі Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 01 липня 2021 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Апеляційний суд виходив із того, що державним виконавцем під час примусового виконання виконавчого листа № 607/2547/20, виданого 03 вересня 2020 року Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області, дотримано порядок виконання рішень немайнового характеру, який передбачений нормами статей 63-67 Закону України «Про виконавче провадження».

У листопаді 2021 року представник ОСОБА_1 - адвокат Бакалець І. Г. звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі судове рішення місцевого суду.

Підставами касаційного оскарження заявник зазначає порушення судом норм процесуального права.

Аргументи учасників справи

Касаційна скарга аргументована тим, що апеляційний суд неповно дослідив обставини справи, не надав їм належної правової оцінки та дійшов помилкових висновків при вирішенні скарги.

Незважаючи на направлення органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення, державний виконавець зобов`язаний був вживати заходів примусового виконання рішення. На даний час виконавче провадження ВП № 63048283 з виконання рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 05 червня 2020 року закрито, а у відкритті кримінального провадження на підставі повідомлення державного виконавця - відмовлено.

За таких обставин, ОСОБА_1 , будучи власником спірного майна на підставі судового рішення, не має до нього доступу і не може користуватись та розпорядитися на свій розсуд власністю.

Відділ державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Івано-Франківськ) подав відзив, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржену постанову апеляційного суду - без змін як таку, що прийнята з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Верховного Суду від 14 січня 2022 року відкрито касаційне провадження у даній справі.

Витребувано з Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області справу № 607/2547/20 за скаргою ОСОБА_1 на дії державного виконавця Тернопільського міського відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Івано-Франківськ), заінтересована особа - ОСОБА_2 .

Ухвалою Верховного Суду від 15 червня 2022 року справу № 607/2547/20 призначено до судового розгляду.

Обставини справи

Суди встановили, що рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 05 червня 2020 року, ухваленого у справі № 607/2547/20, задоволено позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні майном. Усунуто з боку ОСОБА_2 перешкоди у користуванні та розпорядженні ОСОБА_1 належним йому на праві приватної власності майном - автомобілем марки «YUELIN - NJ-1028DB», 01 січня 2005 року випуску, об`єм двигуна 3707 куб. см, шляхом повернення ОСОБА_1 автомобіля, ключів від замка запалювання до нього, а також Ѕ частиною гаражу № НОМЕР_1 , розташованого у АДРЕСА_1, шляхом повернення ОСОБА_1 дублікатів ключів від гаражу.

На виконання вказаного рішення суду 03 вересня 2020 року Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області видано виконавчий лист № 607/2547/20, який поданий стягувачем для виконання до Тернопільського міського відділу ДВС Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ).

15 вересня 2020 року головним державним виконавцем Тернопільського міського відділу ДВС Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) Семенчук К. І. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 63048283 з примусового виконання виконавчого листа № 607/2547/20, виданого 03 вересня 2020 року Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області про усунення з боку ОСОБА_2 перешкод у користуванні та розпорядженні ОСОБА_1 належним йому на праві приватної власності майном. Зобов`язано боржника виконати рішення суду протягом 10 робочих днів, копію постанови направлено сторонам виконавчого провадження.

28 жовтня 2020 року на адресу відділу ДВС надійшло пояснення від боржника, що рішення суду не виконано, оскільки нею подано заяву до Тернопільського міськрайонного суду про його перегляд.

29 жовтня 2020 року державним виконавцем за невиконання рішення без поважних причин складено акт та винесено постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, визначеному частиною першою статті 75 Закону України «Про виконавче провадження», в сумі 1 700,00 грн на користь держави, а також зобов`язано боржника виконати рішення протягом десяти робочих днів і попереджено про кримінальну відповідальність за умисне невиконання рішення суду, копію постанови направлено боржнику.

12 листопада 2020 року старшим державним виконавцем складено акт, що вказане рішення суду не виконано, за повторне невиконання без поважних причин боржником рішення, 18 листопада 2020 року винесено постанову про накладення на боржника штрафу у подвійному розмірі, визначеному частиною другою статі 75 Закону України «Про виконавче провадження», в сумі 3 400,00 грн на користь держави й 19 листопада 2020 року надіслано повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення до органу досудового розслідування.

Окрім того, у цей же день (19 листопада 2020 року), керуючись пунктом 11 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження», державний виконавець Тернопільського міського відділу ДВС Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) Кузь Т. З. винесла постанову про закінчення виконавчого провадження ВП № 63048283 з примусового виконання виконавчого листа № 607/2547/20, виданого 03 вересня 2020 року Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області закінчити; припинена чинність арешту майна боржника та скасовані інші заходи примусового виконання рішення.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу (пункт четвертий частини другої статті 389 ЦПК України).

Підставою касаційного оскарження постанови Тернопільського апеляційного суду від 21 жовтня 2021 року є посилання заявника на порушення судом норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, якою визначено межі розгляду справи судом касаційної інстанції, встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції діє в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Згідно зі статтею 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Таким чином, звертаючись до суду зі скаргою, сторона виконавчого провадження зобов`язана обґрунтувати порушення її прав та свобод із посиланням на конкретні рішення, дії або бездіяльність державного виконавця (інших посадових осіб) та вказати, у чому саме полягає таке порушення.

Частинами другою, третьою статті 451 ЦПК України передбачено, що у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 904/7326/17 (провадження № 12-197гс18) вказано, що право сторони виконавчого провадження на звернення зі скаргою до суду на підставі статті 339 ГПК України пов`язане з порушенням прав такої сторони під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця.

Обґрунтовуючи підстави скарги, заявник посилався на неправомірність дій державного виконавця при винесенні постанови про закінчення виконавчого провадження, зокрема на те, що державний виконавець не здійснив заходів примусового виконання рішення у спосіб та в порядку, які встановлені Законом України «Про виконавче провадження», порушив принципи законності, диспозитивності виконавчого провадження, виконавчі дії не були вчинені неупереджено, ефективно, своєчасно, в повному обсязі, як цього вимагає законодавство України.

Відмовляючи у задоволенні скарги, апеляційний суд послався на те, що під час примусового виконання виконавчого листа № 607/2547/20, виданого 03 вересня 2020 року Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області, державний виконавець дотримався порядку виконання судового рішення, який передбачений нормами статей 63-67 Закону України «Про виконавче провадження».

Однак колегія суддів не погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, з огляду на таке.

Відповідно до частини другої статті 129 Конституції України обов`язковість судових рішень є однією із основних засад судочинства.

Частиною першою статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Частиною першою статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до положень пункту 11 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню в разі надіслання виконавчого документа до суду, який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 63 цього Закону.

За змістом частини третьої статті 63 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником.

У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом.

У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження

Таким чином, відповідно до положень наведеної норми права, повторне невиконання боржником рішення суду, яке може бути виконано без його участі, має наслідком надіслання державним виконавцем органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення, а також вжиття заходів примусового виконання рішення суду. Водночас, у разі невиконання рішення суду, яке не може бути виконане без участі боржника, державний виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

Верховний Суд зазначає, що невиконання боржником рішення після накладення на нього штрафу не може свідчити про вжиття заходів примусового виконання рішення і не свідчить про неможливість його виконання.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 13 грудня 2021 року у справі № 520/6495/2020, від 19 січня 2022 року у справі № 179/110/21.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 18 червня 2019 року у справі № 826/14580/16 підтримав правову позицію, відповідно до якої накладення на боржника повторного штрафу і звернення до правоохоронних органів із поданням (повідомленням) про притягнення боржника до кримінальної відповідальності є лише заходами з метою притягнення до відповідальності боржника за невиконання без поважних причин виконавчого документа.

За цією позицією накладення штрафів і внесення подання (повідомлення) правоохоронним органам не є достатніми заходами виконання рішення суду, якщо при цьому відсутні докази, які підтверджували би факт реального виконання судового рішення чи вжиття вичерпних заходів з його виконання. Тому звернення з таким повідомленням до правоохоронних органів не є підставою для висновку про те, що державним виконавцем ужито всіх можливих заходів для виконання рішення суду та встановлено неможливість його виконання.

Направлення повідомлення про притягнення до кримінальної відповідальності боржника не є останньою дією після вчинення державним виконавцем усіх можливих дій із виконання рішення суду, після якої державний виконавець повинен винести постанову про закінчення виконавчого провадження, а свідчить лише про вжиття ним передбачених законом заходів щодо повідомлення уповноважених органів про невиконання обов`язкового рішення суду.

Вирішуючи питання про законність дій державного виконавця, суд має враховувати, що Законом України «Про виконавче провадження» на виконавця покладено функції із забезпечення виконання обов`язкового рішення суду, на виконання якого останній має вжити усіх передбачених законом заходів у межах встановлених повноважень.

Відповідно до змісту рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 05 червня 2020 року, ухваленого у справі № 607/2547/20, боржника ОСОБА_2 зобов`язано усунути перешкоди у користуванні та розпорядженні ОСОБА_1 належним йому на праві приватної власності майном, однак рішення суду залишається невиконаним.

Зміст оскаржуваної постанови свідчить про те, що закінчення виконавчого провадження державний виконавець мотивував вчиненням дій з винесення постанов про накладення на боржника штрафу і надіслання подання про вчинення боржником злочину.

Встановивши, що боржник не виконує судове рішення, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що державний виконавець не мотивував, чому це рішення суду не може бути виконане без участі боржника, отже закриття виконавчого провадження є передчасним.

Матеріали справи не містять доказів щодо вжиття державним виконавцем усіх необхідних заходів, передбачених Законом України «Про виконавче провадження», до примусового виконання рішення, хоча повторне невиконання боржником рішення, яке може бути виконане без його участі, зобов`язує вжити зазначених заходів поряд із повідомленням про вчинення боржником кримінального правопорушення.

Самі по собі вчинені державним виконавцем виконавчі дії (перевірка виконання судового рішення, винесення постанов про накладення на боржника штрафів та надіслання подання про вчинення злочину) не є належними та достатніми заходами виконання судового рішення. Накладення штрафів і внесення подання (повідомлення) правоохоронним органам є лише заходами з метою притягнення до відповідальності боржника за невиконання без поважних причин виконавчого документа.

Схожі за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду від 04 вересня 2019 року у справі № 286/1810/17, від 07 жовтня 2020 року у справі № 461/6978/19, від 25 листопада 2020 року у справі № 554/10283/18, від 19 січня 2022 року у справі № 179/110/21.

Відповідно до частини першої статті 435 ЦПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.

При цьому державний виконавець у межах наданих йому Законом України «Про виконавче провадження» та статтею 435 ЦПК України повноважень, у разі неможливості виконання судового рішення, не позбавлений права звертатися до суду про зміну способу та порядку його виконання.

Верховним Судом у постановах від 30 серпня 2018 року у справі № 916/4106/14, від 14 квітня 2021 року у справі № 641/1933/19 вказано, що та обставина, що саме боржник відповідно до судового рішення зобов`язаний вчинити певні дії, не свідчить про те, що у разі невиконання цього рішення саме боржником, воно не може бути виконано без його участі відповідно до абзацу 2 частини третьої статті 63 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки хоч і зобов`язує саме боржника вчинити ці дії, однак не є нерозривно пов`язаним з особою боржника та не унеможливлює виконання цього рішення без його участі шляхом вжиття державним виконавцем заходів примусового виконання, враховуючи встановлені судами обставини невиконання його у добровільному порядку та вчинення перешкод у його виконанні.

Дійшовши висновку про те, що постанова державного виконавця від 19 листопада 2020 року винесена з додержанням вимог Закону України «Про виконавче провадження», суд апеляційної інстанції не врахував змісту абзацу 1 частини третьої статті 63 цього Закону, яким не передбачено закінчення виконавчого провадження у разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, не мотивував свого висновку про неможливість виконання судового рішення без участі боржника, не звернув увагу на те, що постанова державного виконавця про закінчення виконавчого провадження винесена передчасно й за відсутності доказів, які підтверджували б факт реального виконання судового рішення чи вжиття вичерпних заходів з його виконання, а тому дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення скарги.

Крім того, суд звертає увагу, що за наслідками прийняття оскаржуваної постанови державного виконавця про закінчення виконавчого провадження рішення суду не лише залишилось не виконаним, а й не буде виконаним у майбутньому, що суперечить основним завданням виконавчого провадження.

У рішенні «Горнсбі проти Греції» Європейський суд з прав людини наголосив, що відповідно до усталеного прецедентного права, пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов`язків. Таким чином, ця стаття проголошує «право на суд», одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду (див. рішення у справі «Філіс проти Греції» (Philis v. Greece) (№ 1) від 27 серпня 1991 року). Однак це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію (995_690) (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom) від 21 лютого 1975 року (980_086), серія А, № 18, с. 16 - 18, п. 34 - 36). Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.

У справі «Глоба проти України» Суд зазначає, що саме на державу покладається обов`язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у пункті 1 статті 6 Конвенції.

Таким чином встановлена обов`язковість судового рішення, яке набрало законної сили, не дає підстав для висновку про можливість ставити його виконання в залежність від волевиявлення боржника або будь-яких інших осіб на вчинення чи невчинення дій щодо його виконання, оскільки це б нівелювало значення самого права звернення до суду як засобу захисту та забезпечення реального відновлення порушених прав та інтересів. Суд враховує, що обов`язковим елементом примусового виконання судового рішення є стадія, коли боржник вправі виконати таке судове рішення, що набрало законної сили, у добровільному порядку у спосіб, що відповідає змісту рішення, але за волею та за участі боржника. Таким правом боржник у зазначеному провадженні не скористався, що виключає наявність підстав для висновку про добросовісність та правомірність його дій.

З огляду на викладене, враховуючи, що обставин, за яких прийняте у цій справі рішення не може бути виконано без участі боржника не встановлено, не встановлено зазначене також і з постанови державного виконавця, Верховний Суд вважає обґрунтованими висновки суду першої про наявність підстав для задоволення скарги, визнання неправомірними дій державного виконавця та скасування постанови від 19 листопада 2020 року про закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 11 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження».

Відповідно до частини першої статті 41 Закону України «Про виконавче провадження» скасування постанови про закінчення виконавчого провадження спричиняє його відновлення, і в такому разі обов`язок із вчинення дій, спрямованих на примусове виконання рішення, виконавець має в силу закону.

Апеляційний суд, вирішуючи дану скаргу, дійшов помилкового висновку про законність оскаржуваної постанови державного виконавця, у зв`язку з чим помилково скасував правильне по суті судове рішення місцевого суду.

Установивши, що апеляційним судом скасовано судове рішення, яке відповідає закону, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції відповідно до статті 413 ЦПК України.

У зв`язку з наведеним, колегія суддів дійшла висновку про необхідність задоволення касаційної скарги, скасування постанови апеляційного суду із залишенням в силі ухвали суду першої інстанції.

Керуючись статтями 400, 409, 413, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,